Індивідуальні відмінності та експресія емоцій і почуттів

Люди між собою відрізняются за багатьма параметрами емоцій: емоційною збудливістю, чутливістю, ригідністю, лабільністю, стійкістю і експресивністю.

Емоційна збудливість — це готовність людини емоційно реагу­вати на значимі для неї подразники. Вона може виявлятися у таких особливостях поведінки, як запальність і дратівливість. Виявлено, що між емоційною збудливістю та ефективністю діяльності існує криволінійна залежність: найефективніших результатів діяльності досягають при середній силі емоційного збудження. При цьому слід мати на увазі, що для кожної людини є оптимум емоційного збудження, який забезпечує максимальну ефективність у роботі. Надто слабке емоційне збудження позбавляє людину належної мо­тивації, а надто сильне дезорганізовує її і робить некерованою. Індивідуальні відмінності емоцій і почуттів стосуються також різного реагування на стрес. Так, упевнені у собі люди, які розрахо­вують лише на себе і не потребують зовнішньої підтримки, менше підвладні стресу, ніж ті, що невпевнені у собі й хворобливо реагу­ють на критику. Також більше стресові піддаються тривожні люди.

Близькою за змістом до емоційної збудливості є емоційна чутливість. Це є достатньо стійка властивість індивіда, яка вияв­ляється у легкості, швидкості і гнучкості емоційного реагування на соціальні події, на особливості інших людей тощо. Емоційно ригідні люди вирізняються стабільністю та в'язкістю емоцій. Вони надмірно зосереджуються на значимих для них подіях, об'єктах, образах, не­вдачах тощо. Протилежною до ригідності є емоційна лабільність — це нестійкість емоцій. Навіть дуже сильна емоція швидко послаб­люється, і людина стає байдужою, або ж одна емоція легко змінюється на іншу. Емоційна стійкість являє собою відсутність реакції людини на емоціогепну ситуацію, а також здатність завдяки вольовим зусиллям придушувати емоційні реакції*

Індивідуальний перебіг емоцій і почуттів супроводжується внутрішніми та зовнішніми змінами, які відбуваються в людини. Внутрішні зміни — це зміни серцебиття, дихання, тиску, органів травлення і виділення, ендокринної системи. Здатність назовні ви­
ражати свої переживання називають експресивністю. Засобами експресії емоцій та почуттів є мовлення (насамперед, інтонація, тембр, модуляція голосу), вираз обличчя (особливо очей), міміка, пантоміміка, рухи, поза. На обличчі виражається більшість елементарних емоцій, і здатність до їхнього розуміння є вродже­ною. Експресія жестів формується упродовж життя і може зміню­ватися під впливом культурного середовища. Керуючи виразними рухами, ми тим самим частково керуємо і нашими емоціями та по­чуттями. Наприклад, стримуючи виразні рухи під час гніву, ми зменшуємо гнів. Чим більше виражені зовнішні реакції, тим експресивнішою є людина.

Зазначимо, що не завжди за зовнішнім виразом можна судити про справжні переживання людини. Так само відсутність експресії ще не свідчить про те, що людина не переживає ті чи інші емоції. Во­на може їх приховувати. Не завжди емоції, особливо їхній зовнішній вияв, слід показувати оточуючим, бо при надлишковості або неадек­ватності вони можуть дезорганізовувати діяльність людини, поста­вивши її в незручне становище. Тому для людини дуже важливо є навчитися контролювати зовнішнім виявом емоцій та почуттів. Контроль експресії проявляється у трьох формах: придушенні, тоб­то приховуванні емоційного стану; маскуванні, тобто заміні зовнішнього виразу того стану, який переживається, іншим станом; симуляції, тобто вираженні емоцій, які людина не переживає.

Останнім часом учені все більше говорять про так званий емоційний інтелект, який охоплює низку здібностей людини: розпізнавання власних емоцій, опанування емоціями, розуміння емоцій інших людей. Наявність емоційного інтелекту є важливою складовою успіху людини.

* * * * *

Емоції — це відносно прості та короткотривалі душевні пережи­вання, які характеризують ситуативне ставлення людини до навколишнього світу і до самої себе. Почуття — це складні та довготривалі душевні переживання, які характеризують стале і узагальнене ставлення людини до навколишнього світу і до себе. Почуття виникають па основі емоцій, а розвиваються у процесі суспільного формування людини. Вони важко надаються вольовій регуляції, їх неможливо викликати за власним бажанням.

Емоційно-почуттєва сфера характеризується такими власти­востями: суб'єктивна забарвленість, полярність, амбівалентність, інтенсивність, тривалість, предметність. Емоції та почуття ви­конують сигнальну, регулятивну, комунікативну, організаційну, синтезуючу, експресивну, спонукальну, антиципуючу, евристичну, адаптаційну та оздоровчу функції.

Теоретичними підходами до емоцій є еволюційна та психоор- /апічна теорії, теорія когнітивного дисонансу, когнітивно-фізіо­логічна, інформаційна, психоаналітична і теорія диференційованих емоцій. Еволюційна теорія вважає, що емоції з'явились у ході ево­люції живих істот як життєво необхідні адаптаційні механізми до довкілля. Психоорганічна теорія емоції пов'язує зі змінами, що відбуваються в організмі людини. Теорія когнітивного дисонансу розглядає емоції як основний мотив людських вчинків. За когнітив­но-фізіологічною теорією знання, якими володіє людина, дають змогу маніпулювати її емоційними станами. Інформаційна теорія припускає, що емоції є результатом відображення мозком людини певної актуальної потреби та ймовірності її задоволення. Психо­аналітична теорія стверджує, що емоції є різновидом мимовільної активності організму як результату розрядки несвідомої інстинк­тивної енергії. Теорія диференційованих емоцій основну увагу звер­тає на 10 фундаментальних емоцій, кожна з яких наділена унікаль­ними мотиваційними функціями.

Емоції та почуття класифікують за наступними ознаками: рівнем організації (нижчі та вищі), знаком (негативні та пози­тивні), характером впливу на життєдіяльність людини (активні та пасивні), ступенем розвитку (прості та складні), потребами і цілями діяльності (альтруїстичні, комунікативні, глоричні, прак­тичні, романтичні, гностичні, естетичні, гедонічні, акизитивні, пугнічіїі, моральні, релігійні). До складних (фундаментальних) емоцій належать такі переживання людини, як інтерес, радість, здивування, гнів, відраза, презирство, страх, сором, сум і провина.

Дружбу характеризують позитивні сталі індивідуально- вибіркові міжособистісні відносини, засновані на взаємній прихиль­ності, повній довірі, спільності інтересів, постійній готовності у будь-який момент прийти на допомогу один одному. Любов полягає у стійкій, самовідданій і свідомій прихильності людини до когось чи

до чогось. Кохання є інтенсивним, напруженим і відносно стійким почуттям однієї людини до іншої, пов'язане з фізіологічним потя­гом і глибокою духовною прихильністю до іншої людини. Триком­понентна теорія кохання Р. Стернберга включає інтимність, пристрасть та рішення/обов'язок.

Емоційний стан — це така психологічна характеристика особи­стості, що відображає її порівняно тривалі душевні переживатія. Найпоширенішими з них є емоційний тон відчуттів, настрій, при­страсть, екстаз, афект, натхнення, тривога, апатія, фрустрація, емоційне вигорання, емпатія та стрес. Емоційний тон відчуттів — це емоційне забарвлення наших відчуттів та сприймань. Наст­рій — це загальний відносно стійкий емоційний стан людини, що ха­рактеризує її життєвий тонус упродовж певного часу. Прист­расть — це стійкий, глибокий і тривалий емоційний стан людини, пов'язаний з її стійким прагненням до певного об'єкта. Екстаз — стан захоплення й замилування, що поєднується зі скованістю рухів. Афект — це відносно короткотривалий емоційний стан, який відображає сильні і бурхливі емоції людини. Натхнення — це стан піднесеності творчого потенціалу людини. Тривога — це емоційний стан гострого внутрішнього беззмістовного неспокою, який пов'язаний з прогнозуванням невдачі, небезпеки або з очікуванням чогось важливого для людини в умовах невизначеності. Індивідуаль­но-психологічну особливість, яка виявляється у схильності людини до частого та інтенсивного переживання тривоги, називають три- вожліістю. Апатія є емоційним станом, при якому виявляється байдужість, відсутність інтересу до навколишнього. Фруст­рація — це психічний стан зростаючого незадоволення, що виникає в конфліктних ситуаціях, які перешкоджають досягненню мети чи задоволенню потреб і бажань, загрожують людині або її престижу, людській гідності. Стан фрустрації може викликати такі типові реакції: агресію, депресію, стереотипну поведінку, регресію або переоцінку цілей і бажань. Агресія являє собою деструктивну по­ведінку людини з прагненням заподіяти іншому травму. Депресія — це почуття пригніченості, песимізму, занепаду духовних сил. Стереотипна поведінка виявляється у повторенні фіксованої поведінки; регресія — у поверненні зразків поведінки, які були притаманні у більш ранньому віці або у примітивізації поведінки,
тиженні гі конструктивності і якості. Емоційне вигорання — це емоційний стан людини, яка інтенсивно і тісно спілкується з інши­ми в емоційно насиченій атмосфері при виконаній професійних обов'язків. Здатність людини увійти в емоційний стан іншої люди­ни, співпереживаючи і співчуваючи їй, називають емпатією.

З фізіологічної точки зору, стрес — це сукупність адаптаційно- захисних неспецифічних реакцій організму на будь-який вплив, який являє собою загрозу для організму; з психологічної — емоційний стан психічного напруження, який виникає в людини у процесі її діяльності у найбільш складних і важких умовах як у повсякденному житті, так і за особливих обставинах. Стрес поділяють на фізіологічний (біологічний), психологічний та соціальний. Дистрес — це пота дез­організація діяльності, втрата самоконтролю. Основним критерієм стерсостгйкості людини є рівень її спроможності до пристосування у мінливому світі і здатність контролювати ситуацію.

Люди між собою відрізняються за багатьма параметрами емоцій: емоційною збудливістю, чутливістю, ригідністю, лабіль­ністю, стійкістю та експресивністю. Експресивність — це здатність назовні виражати свої переживання. Контроль експресії виявляється у трьох формах: придушенні, маскуванні і симуляції. Емоційний інтелект включає такі здібності людини, як розпізна­вання власних емоцій, опанування емоціями, розуміння емоцій інших людей.

Список літератури

1.Василюк Ф. Е. 1 Ісихология переживания: Анализ преодоления кри­

тических ситуаций. — М., Изд-во Моск. ун-та, 1984. — С. 33-42.

2. Вильяме К. Тренинг по управлению стрессом. — М.: Эксмо, 2002.

3. ГозманЛ. Я. Психология эмоциональных отношений. — М.: Изд-во

Моск. ун-та, 1987. — 174 с.

4. Додонов Б. И. В мире эмоций. — К.: Политиздат Украины, 1987. —

139 с.

5. Изард К. Эмоции человека. — М„ 1980. — 439 с.

6. Китаев-Смык Л. А. Психология стресса. — М., 1983. — 368 с.

7. Колошин В. Ф. Як долати стрес у педагогічній діяльності //

Практична психологія та соціальна робота. — 2004. — № 8. — С. 58-67. - 2004. - № 9. - С. 60-66.

8. Курпатов А. В. Как избавиться от тревоги, депрессии и раздражи­

тельности. - СПб.: Нева, 2003. - 218 с.

9. Ладанов И. Д. Управление стрессом. — М., 1989. — 141 с.

10. Селье Г. Стресс без дистресса. — М., 1982. — 124 с.

11.Фромм Э. Искусство любить: Исследование природы любви. — М.:

Педагогика, 1990. — 157 с.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: