Главная

Популярная публикация

Научная публикация

Случайная публикация

Обратная связь

ТОР 5 статей:

Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия

Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века

Ценовые и неценовые факторы

Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка

Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы

КАТЕГОРИИ:






Поняття про соціально-психологічний клімат. Основні риси сприятливого психологічного клімату. Методи вивчення відношень у малій групі




Соціально-психологічннй клімат (клімат морально-психологічний; клімат психологічний; атмосфера психологічна) — якісна сторона міжособистісних відносин, яка проявляється у вигляді сукупності психологічних умов, які сприяють або перешкоджають продуктивній сумісній діяльності і всебічному розвитку особистості в групі.

Важливі ознаки сприятливого соціально-психологічного клімату: 1. Прийняття на себе відповідальності за стан справ у групі кожним із її членів. 2. Високий ступінь емоційного включення і взаємодопомоги в ситуаціях, які викликають фрустрацію у кого-небудь із членів колективу. 3. Задоволеність належністю до колективу. 4. Достатня інформованість членів колек­тиву про його завдання і про стан справ. 5. Відсутність тиску керівника на підлеглих і визнання за ними права приймати значимі для групи рішення. 6. Вільне вираження власної думки при обговоренні питань, які стосуються всього колективу. 7. Доброзичлива і ділова критика. 8. Довіра й висока вимогливість членів групи один до одного.

Основні риси сприятливого здорового психологічного клімату: 1. Взаємна повага між членами групи, родини тощо. 2. Дух товариськості, поєднаний з високою внутрішньою дисципліною, принциповістю, відповідальністю, вимогливістю до себе та інших людей. 3. Зведення до мінімуму формального голосування як засобу вирішення питання. 4. Наявність дискусій, в яких беруть участь усі члени групи. 5. Всебічне і повне використання наявних у членів групи умінь і навичок. 6. Безконфліктний розподіл обов'язків. Відсутність дублювання у розподілі їх між членами групи. 7.
Відкрите, безпосереднє висловлювання всіма членами групи думок при обговоренні питань, що стосуються групи, родини. 8. Відсутність тиску з боку лідера, батька, керівника па членів групи, родини. 9. Об'єктивність в оцінці стану справ у групі. 10. Здатність швидко змінювати стосунки зі своїми колегами, 11. Достатня поінформованість членів Групи про те, що відбувається в групі, які завдання має вирішити група, родина, стан справ у них. 12. Довіра й висока вимогливість членів групи один до одного. 13. Доброзичлива і ділова критика. 14 Задоволення кожним членом групи, родини приналежністю до цієї групи, родини. 15. ПОЧУТТЯ взаємодопомоги в ситуаціях, які викликають фрустрацію у будь-кого з членів групи, родини. 16, І Прийняття на себе відповідальності за стан справ у групі, колективі. 17. Терпимість членів групи у ставленні до інших людей. 18. Відчуття того, що кожний представник буде при потребі під захистом групи (захист особистості). 19. Глибокий інтерес групи до переживань кожного її члена. 20. Тактовність між членами групи. 21. Делікатність, чуйність у взаєминах. 22. Відсутність особистої неприязні.

Методи вивчення відношень у малій групі —- спостереження, соціометрія, референтометрія. Спостереження — дає можливість всебічно з'ясувати змістовний бік життя, групи, її структуру, рівень розвитку статус окремих членів. Плідними при вивченні колективів є також різні форми анкетування опитування, інтерв'ю, думки й членів про різні аспекти життя певної спільноти. Соціометрія — виявлення емоційних потягів і симпатій у стосунках між членами групи, визначення їх характеру. Інформація може бути математично оброблена і виражена графічно у вигляді соціограми. Референтометріязасіб визначення груп, які формуються в колективі за ступенем значущості. Виявляється референтна група за допомогою проведення анкетування після соціометричного дослідження. Методика соціально-психологічної оцінки групи — група оцінюється по сукупності таких параметрів: колективізм, згуртованість, контактність, відкритість, організованість, інформованість, відповідальність.
Рівні розвитку груп (ЛІ. Уманський, К.К. Платонов): дифузна група — група, в якій міжособистісні стосунки обумовлюються симпатіями і антипатіями (механічне скупчення людей, черга, натовп); асоціація — група, в якій групові відношення обумовлюються особистісно-значущими цілями; кооперація — відносини між членами групи обумовлюються вкладом кожного в спільну діяльність (кооперативи); корпорація — група, що має спільні цілі, високий рівень організації, діяльності; колектив — група, яка характеризується соціально-значущими цілями і діяльністю, має високий рівень організації.

Лідер — це особистість, яка користується визнанням та авторитетом у групі й за якою група визнає право приймати рішення у значущих для неї ситуаціях, бути організатором діяльності групи й регулювати взаємини в ній. Лідер — людина, яка завдяки своїм особистим якостям має переважний вплив на членів групи. Види лідерів за змістом впливу на групу: лідер-організатор — здійснює функцію групової інтеграції; л ідер-виконавець — найбільш організована, пунктуальна і обов'язкова людина; лідер-ініціатор, лідер-генератор ідей пропонує ідеї, нові підходи, але не виконує сам свої ідеї; лідер-дипломат — примирює, знаходить компроміси, домовляється і влаштовує різні справи; лідер-ерудит — виділяється глибиною знань, швидкістю відповідей на складні запитання, широтою кругозору; лідер-майстер, умілець — він висувається як найбільш вправний щодо вдосконалення предметної діяльності групи; лідер-генератор емоційного настрою — пилив емоційного лідера передусім спрямовано на поліпшення психологічного клімату в групі; лідер-мотиватор — мотивує і упорядковує групову діяльність. Функції неформального лідера — визначення головної мети, що стоїть перед групою та шляхи їх досягнення; точна оцінка членів колективу та їх можливостей; створенні психологічної безпеки для членів групи; активізація діяльності всіх членів групи.

Керівник — офіційний лідер, який вибирається групою, представляє її інтереси, звітується і несе відповідальність перед групою. Керівник виконує спої функції, спираючись на адміністративну владу, юридичний статус. Відмінність лідерства від керівництва: 1. Керівник висувається, а лідер стихійно обирається, 2. Керівник має юридичні права і уповноваження, які дають йому можливість керування групою. 3. Лідер здійснює вплив па групу завдяки своїм особистим якостям. 4. Керівник репрезентує єною групу в зовнішній діяльності. Лідер обмежує свою діяльність групою. 5. Керівник несе відповідальність за групу, лідер персональної відповідальності не несе.

Психологічні феномени колективу: 1. Колективістське самовизначення — особистість приймає позицію групи, виходячи з своїх переконань, принципів, ідеалів, мети спільної діяльності. 2. Групова згуртованість показує ступінь прихильності до групи її членів. Показники згуртованості: рівень взаємної симпатії в міжособистісних стосунках (чим більше членів групи подобається одне одному, тим більша її згуртованість); кількість людей, які задоволені своїм перебуванням в групі. 3. Емоційна ідентифікація — процес ототожнення себе з іншими членами колективу або з колективом в цілому, співчуття, емпатія. 4. Еталонність (референтність) — виражається в тому, що кожний член колективу вважає, що саме цей колектив є для нього прийнятним.






Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2024 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных