Главная

Популярная публикация

Научная публикация

Случайная публикация

Обратная связь

ТОР 5 статей:

Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия

Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века

Ценовые и неценовые факторы

Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка

Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы

КАТЕГОРИИ:






Сприймання , його рефлекторна сторона. сприймання руху, часу, простору. 1 страница




Сприйняття — це психічний пізнавальний процес відображення у свідомості людини предметів абоязищу сукупності їхніх властивостей. У результаті сприйняття формуються образи навколишньої дійсності.

Види сприйняття:

Сприйняття руху навколишніх предметів відбувається завдяки тому, що переміщення здійснюється на якому-небудь фоні. Це доз­воляє сітківці ока послідовно відтворювати зміни, що відбуваються у положенні тіл, що рухаються, стосовно тих елеменл в, перед якими або за якими предмет переміщується.

Сприйняття простору ґрунтується на сприйнятті розміру і фор­ми предмел'е за допомогою синтезу зорових, м'язових І ДОТИКОВИХ відчуттів, а також на сприйнятті обсягу і віддаленості предметів, що забезпечується бінокулярним зором (бачення двома очима).

Сприйняття часу узагальнює ряд відчуттів, що сигналізують про тривалість, послідовність і швидкість плину явищ зовнішнього світу, а також про внутрішні ритми життєдіяльносл організму. В основі спри­йняття часу лежить ритмічна зміна збудження і гальмування. Беруть участь різні аналізатори. Найбільшу інформацію дають кінестетичні і слухові аналізатори (емоційний стан і запам'ятовування подій).

Властивості і закономірності сприйняття:

Свідомість І узагальненість сприйняття. Сприймаючи пред­мети і явища, людина усвідомлює, розумієте, що сприймає. Сприйняття зв'язане з розумовою діяльністю, з віднесенням даного предмета до визначеної категорії, поняття, з позначенням його словом (невипадково діти, зустрічаючися з незнайомим предметом, завжди запитують його назву). У сприйнятті здійснюється не підсумовування даних відчуттів, а інтерпретація цих даних з погляду наявних знань. Окреме відобра­жається у сприйнятті як прояв загального.

Цілісність сприйняття. У предметах і явищах реальної дійсності окремі їхні ознаки і властивості знаходяться у постійному стійкому взаємозв'язку. У сприйняггі як у психічному образі предме­та також відображаються стійкі зв'язки між компонентами предмета або явища. Це виражається у цілісності сприйняття. Навіть у тих випадках, коли людина сприймає лише деякі ознаки знайомого об'єкта, вона думною доповнює відсутні ознаки і части­ни цього об'єкта. Розрізнені частини об'єкта вона прагне об'єднати у цілісне утворення.

Структурність сприйняття. Людина впізнає різні об'єкти завдяки стійкій структурі їхніх ознак. У сприйнятті здійснюється вичле-новування взаємин частин, сторін предмета (дерево сприймається й інтерпретується як дерево поза залежністю від особливих ознак даного конкретного дерева).

Вибіркова спрямованість сприйняття. З безлічі навколишніх предметів і явищ людина виділяє у даний момент лише деякі з них. Це залежить від того, на що спрямована діяльність людини, від її потреб і інтересів. Вибірковість сприйняття — переважне виділення об'єкта з фону. Якщо об'єкті фок рівнозначні для даної діяльності, то вони мо­жуть переходити один в одного: фон стає об'єктом, а об'єкт фоном.

Предметність сприйняття. Предмет сприймається як об'єкт, відокремлений простором і часом. Предметність виражається в акті об'єктивації, описі відомостей, одержуваних із зовнішнього світу.

Константність сприйняття — незалежність відображення об'єктивних якостей предметів (розміру, форми, кольору) від часових умов. Зображення розміру предмета на сітківці ока при сприйнятті його з близької відстані і з далекої відстані буде різним. Однак це інтерпретується як віддаленість або наближеність предмета, а не як зміна його розміру.

Апперцепція — залежність сприйняття від досвіду, знань, інте­ресів і установок особистості. У залежності від минулого досвіду, знань, професійної спрямованості людина не тільки вибірково виділяє ті або Інші предмети, але і вибірково сприймає різні їхні сторони.


11.Визначення памяті. Види памяті.

Пам'ять — це пізнавальний психічний процес відображення, що полягає у закріпленні, збереженні і наступному відтворенні минулого досвіду, що робить можливим його повторне використання удіяльності або повернення у сферу свідомості.

Пам'ять — основа психічної діяльності. Без неї неможливо зро­зуміти процеси формування поведінки, мислення, свідомості, ПІДСВІ­ДОМОСТІ.

Класифікація видів пам'яті.

1. У залежності від вольових зусиль особистості:

- мимовільна: інформація запам'ятовується сама собою без спеціального заучування у ході виконання діяльності, у ході роботи над інформацією (розвинена у дитинстві);

- довільна: інформація запам'ятовується цілеспрямовано, за допомогою спеціальних прийомів.

Ефективність довільної пам'яті залежить від цілей запам'ятовування; прийомів заучування: механічне повторення (механічна пам'ять); ло­гічний переказ (логічна пам'ять); образні прийоми заучування (зорова, слухова, мотори о-рухова, смакова, дотикова, комбінована пам'ять й ін.).

2. За часом збереження матеріалу:

- сенсорна (миттєва) пам'ять — первісна миттєва реєстрація сенсорної інформації у системі пам'яті;

- короткотермінова пам'ять — спосіб збереження інформації протягом короткого проміжку часу (зберігається не повний, а узагальнений образ сприйнятого, його найбільш істотні еле­менти протягом декількох діб);

- оперативна пам'ять, розрахована на збереження інформації протягом визначеного, заздалегідь заданого терміну (від де­кількох секунд до декількох хвилин), до моменту вирішення задачі;

- довготермінова пам'ять — зберігає інформацію протягом тривалого терміну.

3. У залежності від моменту одержання інформації:

генетична (спадкоємна) — зберігає інфоомацію, що визначає генетичну і фізіологічну будову організму в процесі розвитку й природжені форми видової поведінки (інстинкти). Інформація генетичної пам'яті зберігається у молекулах ДНК;

— прижиттєва- зберігає інформацію, отриману з момен­ту народження і до смерті. її види:

рухова — пам'ять на позу, положення тіла; лежить в основі професійних, спортивних і автоматичних навичок;

образна (зорова) — пам'ять на зоровий образ, переважає у дітей і підлітків; -

емоційна — відтворення визначеного чуттєвого стану при повтор­ному впливі тієї ситуації, у якій даний емоційний стан виник уперше;

символічна: а) словесна — формується у процесі прижиттєвого розвитку; б) логічна (значеннєва) — заснована на встановлен­ні в матеріалі значеннєвих зв'язків, що запам'ятовуються.

Пам'ять як процес обробки інформації складається з таких скла-іих;

запам'ятовування інформації —- аналіз і кодування інформа­ції, що надходить. Сенсорна інформація кодується і передається у систему пам'яті;

збереження інформації — утримання одержаних знань протя­гом відносно тривалого періоду часу;

відтворення — використання даних свого досвіду, активізація закріплених знань.

Ефекти пам'яті:

1)Ефект Зейгарник. Якщо людям запропонувати серію завдань і деякі з них дозволити довести до кінця, а інші перервати, виявиться; що згодом респонденти майже у два рази частіше згадують незавершені завдання, ніж завершені. Можна зробити висновок: людина мимоволі утримує у своїй пам'яті й у першу чергу відтворює те, що відповідає її найбільш актуальним, не-задоволеним потребам.

2)Ефект краю. При запам'ятовуванні ряду однорідної інформації найкраще по пам'яті відтворюється його початок і кінець.

3)Ефект ремінісценції— поліпшення згодом відтворення за­ученого матеріалу без додаткових його повторень. Найчастіше це явище спостерігається при розподілі повторень матеріалу в процесі його запам'ятовування, а не при заучуванні відразу напам'ять. Відстрочене на кілька днів відтворення нерідко дає кращі результати, ніж відтворення матеріалу відразу після його завчання.

 


12. Процеси памяті: запам’ятовування, збереження, відтворення і його види.

Пам'ять є наріжним каменем психічного життя людини. Завдяки пам'яті вона може набувати потрібні для діяльності знання, вміння та навички.

Пам'ять - необхідна умова психічного розвитку людини. Нові зрушення в її психіці завжди грунтуються на попередніх досягненнях, на основі здобутків, зафіксованих у пам'яті.

Завдяки пам'яті зберігається цілісність "Я" особистості, усвідомлюється єдність її минулого та сучасного. Без запасу уявлень пам'яті неможливими були б розумова діяльність, створення образів, уява, орієнтування в середовищі взагалі. Людина, позбавлена пам'яті, зауважував І. М. Сеченов, постійно перебувала б у становищі новонародженого, була б істотою, не здатною нічого навчитися, ніщо опанувати.

Запам'ятовування - один із головних процесів пам'яті. Засадовими стосовно нього є утворення й закріплення тимчасових нервових зв'язків. Чим складніший матеріал, тим складніші й ті тимчасові зв'язки, які утворюють підґрунтя запам'ятовування.

Запам'ятовування, як і інші психічні процеси, буває мимовільним і довільним.

Мимовільне запам'ятовування здійснюється без спеціально поставленої мети запам'ятати. На мимовільне запам'ятовування впливають яскравість, емоційна забарвленість предметів. Усе, що емоційно сильно впливає на нас, запам'ятовується незалежно від нашого наміру запам'ятати.

Мимовільному запам'ятовуванню сприяє також наявність інтересу. Усе, що цікавить, запам'ятовується значно легше й утримується в нашій свідомості протягом тривалішого часу, ніж нецікаве. Мимовільні форми запам'ятовування мають місце в тих випадках, коли будь-яке явище постає контрастно на загальному тлі.

Предмети, схожі на вже відомі нам раніше, мимовільно запам'ятовуються легше. Мимовільне запам'ятовування має велике значення в житті людини. Воно сприяє збагаченню її життєвого досвіду. Велику роль мимовільне запам'ятовування відіграє і у навчальній діяльності.

Довільне запам'ятовування відрізняється від мимовільного рівнем вольового зусилля, наявністю завдання та мотиву. Воно має цілеспрямований характер, у ньому використовуються спеціальні засоби та прийоми запам'ятовування.

Умовами успішного запам'ятовування є:

— багаторазове, розумно організоване й систематичне повторення, а не механічне, що визначається лише кількістю повторень;

— розбивка матеріалу на частини, виокремлення в ньому смислових одиниць;

— розуміння тощо.

Залежно від міри розуміння запам'ятовуваного матеріалу довільне запам'ятовування буває механічним і смисловим (логічним).

Механічним є таке запам'ятовування, яке здійснюється без розуміння суті. Воно призводить до формального засвоєння знань.

Смислове (логічне) запам'ятовування спирається на розуміння матеріалу в процесі дії з ним, оскільки лише діючи з матеріалом, ми запам'ятовуємо його.

Умовами успіху довільного запам'ятовування є дієвий характер засвоєння знань, інтерес до матеріалу, його важливість, установка на запам'ятовування тощо.

Відтворення - один із головних процесів пам'яті. Воно є показником міцності запам'ятовування і водночас наслідком цього процесу.

Засадовою для відтворення є активізація раніше утворених тимчасових нервових зв'язків у корі великих півкуль головного мозку.

Найпростіша форма відтворення — впізнавання. Впізнавання — це відтворення, що виникає при повторному сприйманні предметів. Впізнавання буває повним і неповним.

При повному впізнаванні повторно сприйнятий предмет відразу ототожнюється з раніше відомим, повністю відновлюються час, місце та інші деталі попереднього ознайомлення з ним. Повне впізнання має місце, наприклад, при зустрічі з добре знайомою людиною або коли йдемо добре відомими вулицями тощо.

Неповне впізнання характеризується невизначеністю, труднощами співвіднесення об'єкта, що сприймається, з тим, що вже мав місце в попередньому досвіді. Так, почувши мелодію, людина може переживати почуття знайомого, проте буде неспроможною ототожнити її з конкретним музичним твором.

Складнішою формою відтворення є згадування. Особливість згадування полягає в тому, що воно відбувається без повторного сприймання того, що відтворюється.

Згадування може бути довільним, коли воно зумовлюється актуальною потребою відтворити потрібну інформацію (наприклад, пригадати правило при написанні слова або речення, відповісти на запитання), або мимовільним, коли образи або відомості спливають у свідомості без будь-яких усвідомлених мотивів.

Таке явище називається персеверацією. Під персеверацією розуміють уявлення, які мають нав'язливий характер. З'являються образні пересверації після багаторазового сприймання певних предметів або явищ, або коли має місце сильний емоційний вплив на особистість.

До мимовільного відтворення належить явище ремінісценції, або "виринання" у свідомості того, що неможливо було згадати відразу після його запам'ятовування.

Ремінісценція - наслідок зняття втоми нервових клітин, яке настає після виконання складного мнемонічного завдання. З часом ця втома зникає і продуктивність відтворення зростає.

Особливою формою довільного відтворення запам'ятованого матеріалу є пригадування. Потреба в пригадуванні виникає тоді, коли в потрібний момент не вдається згадати те, що необхідно. У цій ситуації людина докладає певних зусиль, щоб подолати об'єктивні та суб'єктивні труднощі, пов'язані з неможливістю згадати, напружує волю, вдається до пошуку шляхів активізації попередніх вражень, до різних мнемонічних дій.

Пригадування може бути складною розумовою діяльністю, яка включає в себе поетапне відтворення всіх обставин та умов, за яких відбувається процес запам'ятовування предмета або явища. Від уміння пригадувати залежить ефективність використання набутих знань, розвиток пам'яті як психічного процесу взагалі. К. Д. Ушинський одну з головних причин "поганої пам'яті" вбачав саме в лінощах пригадувати.

Одним із різновидів довільного відтворення є спогади. Спогади - це локалізовані в часі та просторі відтворення образів нашого минулого. У спогадах етапи життя людини співвідносяться нею із суспільними подіями, з важливими в особистому житті датами. Специфічним змістом цього відтворення є факти життєвого шляху людини в контексті історичних умов певного періоду, до яких вона так або інакше була причетна безпосередньо. Це зумовлює насиченість спогадів різноманітними емоціями, які збагачують і поглиблюють зміст відтворення.


13. Опосередковане і безпосереднє мислення. Операції мислення.

Пізнавальна діяльність людини починається з відчуттів і сприймання.

Відображаючи дійсність на чуттєвому рівні, людина одержує різноманітну інформацію про зовнішні властивості та ознаки предметів, які фіксуються в її свідомості у формі звукових, просторових, часових, смакових, дотикових та інших образів.

Проте такої інформації про об'єктивний світ людині недостатньо для задоволення різноманітних потреб практичної діяльності, що вимагає глибокого і всебічного знання об'єктів, з якими доводиться мати справу.

Вичерпні знання про внутрішні, невідчутні властивості та ознаки предметів дійсності, безпосередньо не відображену у відчуттях і сприйманні сутність людина одержує за допомогою мислення - вищої, абстрактної форми пізнання об'єктивної реальності

Мислене відображення дійсності характеризується рядом особливостей.

Перша особливість виражається в опосередкованому характері мисленого відображення дійсності.

Так, не можна безпосередньо побачити будову атомного ядра, хімічну реакцію, фізіологічні процеси, які відбуваються в живій клітині, ультрафіолетове випромінювання тощо. Щоб розкрити всі ці безпосередньо не відображені, але важливі для розуміння об'єктів властивості, людина вдається до міркувань, обчислень, експериментів, зіставлення фактів тощо.

Опосередкування можуть мати різну міру складності залежно від особливостей пізнавального завдання та предмета пізнання.

До опосередкованого пізнання людина вдається у тих випадках, коли безпосереднє пізнання виявляється неможливим через недосконалість наших аналізаторів або його недоступність, зумовлену складністю процесу пізнання.

Опосередкованість мислення проявляється в ряді його властивостей.

Перша - акти мислення відбуваються за допомогою слова та попереднього досвіду, який зберігається в пам'яті людини.

Друга - завдяки мисленню в предметах відображаються не будь-які, а істотні їх ознаки і властивості, що ґрунтуються на об'єктивних відношеннях і закономірних зв'язках, репрезентованих у самих предметах і явищах.

Істотні ознаки та відношення виражають сутність предметів і явищ, їх причинно-наслідкові залежності; їх розкриття дає можливість зрозуміти закони, яким підпорядковані процеси, що відбуваються в природі та суспільстві, впливати на них у своїх інтересах.

Третя властивість мислення — узагальнений характер відображення дійсності. За допомогою мислення людина пізнає істотні ознаки, що виявляються спільними для споріднених у тому чи іншому відношенні предметів, і осмислює їх узагальнено, оперуючи поняттями. Так, вона пізнає загальні властивості металів, геометричних фігур, принципи функціонування технічних систем, розвитку психічних явищ тощо.

Названі ознаки мислення характеризують його як специфічну форму абстрактного пізнання дійсності, як складну пізнавальну діяльність.

Операції мислення

Проникнення в глиб тієї чи іншої проблеми, що стоїть перед людиною, розгляд властивостей, що складають цю проблему елементів, знаходження рішення завдання здійснюється людиною за допомогою розумових операцій. У психології виділяють такі операції мислення, як:

• аналіз;

• порівняння;

• абстрагування;

• синтез;

• узагальнення;

• класифікація і;

• категоризація.

Порівняння - важлива операція мислення. За її допомогою пізнаються схожі та відмінні ознаки і властивості об'єктів. Операції порівняння можуть бути різними за складністю, залежно від завдання або змісту порівнюваних об'єктів. Порівнянню належить важлива роль у розкритті істотних ознак предметів.

"Усе у світі ми пізнаємо через порівняння, і коли б нам трапився який-небудь новий предмет, який би ми не могли ні з чим порівняти, ні від чого відрізнити (якби такий предмет був можливий), то ми про цей предмет не склали б жодної думки і не могли б сказати про нього жодного слова" (К. Д. Ушинський).

Аналіз і синтез. Аналіз у мисленні є продовженням того аналізу, що відбувається в чуттєвому відображенні об'єктивної дійсності. Він являє собою мислене розчленування предметів свідомості, виокремлення в них їх частин, сторін, аспектів, елементів, ознак і властивостей.

Об'єктом аналізу можуть бути будь-які предмети та їхні властивості. Починається він у практичних діях і завершується мисленим розумовим аналізом. Аналіз потрібний для розуміння сутності будь-якого предмета, але сам його не забезпечує.

Розуміння потребує не лише аналізу, а й синтезу.

Аналіз і синтез — це протилежні і водночас нерозривно пов'язані між собою процеси.

Синтез - це мислене об'єднання окремих частин, сторін, аспектів, елементів, ознак і властивостей об'єктів в єдине, якісно нове ціле.

Синтез, як і аналіз, спочатку виникає в практичній діяльності, а потім стає мисленою дією. Синтезувати можна елементи, думки, образи, уявлення. Аналіз і синтез - це головні мислительні операції, які в єдності забезпечують повне та глибоке пізнання дійсності.

Абстрагування і узагальнення. Розумовий аналіз переходить в абстрагування, тобто уявне відокремлення одних ознак і властивостей предметів від інших їхніх рис і від самих предметів, яким вони властиві. Слово "абстрагувати" походить від латинського "abstragere" — відволікати, відтягати.

Виокремлення в процесі абстрагування ознак предмета і розгляд їх незалежно від інших його ознак стають самостійними операціями мислення. Так, спостерігаючи переміщення в просторі різних за характером об'єктів — машини, людини, птаха, хмар, небесних тіл, ми виокремлюємо рух як спільну для них властивість і осмислюємо його як самостійну категорію.

Застосування операції абстрагування в пізнавальній діяльності дає можливість глибше й повніше відображати складні явища дійсності. Високим рівнем абстрагованості характеризується, зокрема, наукове теоретичне мислення, яке відіграє провідну роль в утворенні понять, що є засадовими для будь-якого знання.

Абстрагування готує ґрунт для глибокого узагальнення. Операція узагальнення виявляється в мисленому об'єднанні предметів, явищ у групи за істотними ознаками, виокремленими в процесі абстрагування.

Узагальнення — це продовження і поглиблення синтезуючої діяльності мозку за допомогою слова. Слово здійснює свою узагальнюючу функцію, спираючись на знакову природу відображуваних ним істотних властивостей і відносин, що присутні в об'єктах.

Узагальнення виокремлених рис предметів та явищ дає можливість групувати об'єкти за видовими, родовими й іншими ознаками.

Така операція називається класифікацією. Класифікація здійснюється з метою розмежування та наступного об'єднання предметів на підставі їх спільних істотних ознак. Вона сприяє впорядкуванню знань і глибшому розумінню їх смислової структури.

Щоб здійснити класифікацію, потрібно чітко визначити її мету, а також ознаки об'єктів, що підлягають класифікації, порівняти об'єкти за їх істотними ознаками, з'ясувати загальні підстави класифікації, згрупувати об'єкти за визначеним принципом.

Упорядкування знань на підставі гранично широких спільних ознак груп об'єктів називається систематизацією.

Систематизація забезпечує розмежування та подальше об'єднання не окремих предметів, як це має місце при класифікації, а їх груп і класів.

Отже, процес розуміння предметів та явищ об'єктивної дійсності, утворення про них наукових понять складний і багатоплановий. Для нього потрібне вивчення фактів, їх порівняння, аналіз і синтез, абстрагування, узагальнення, класифікація, систематизація їх істотних рис і характеристик.

Загальним механізмом операційної діяльності мислення є аналітико-синтетична робота великих півкуль головного мозку.
14. Види мислення, його індивідуальні відмінності
.

Основні види мислення:

Наочно-діюче мислення — вид мислення, що опирається на без­посереднє сприйняття предметів, реальне перетворення у процесі дій із предметами.

Наочно-образне мислення — вид мислення, що характеризується опорою на уявлення й образи; функції образного мислення пов'язані з уявленням ситуацій і зміну них,які людина хоче одержати у результат своєї діяльності, що перетворює ситуацію. Дуже важлива особливість образного мислення — утворення незвичних, неймовірних сполучень предметів і їхніх властивостей. На відміну від наочно-діючого мис­лення при наочно-образному мисленні ситуація перетворюється лише у плані образу.

Словесно-логічне мислення — вид мислення, що здійснюється за допомогою логічних операцій із поняттями.

Розрізняють теоретичне й практичне, інтуїтивне й аналітичне, ре­алістичне й аутистичне, продуктивне й репродуктивне мислення.

Теоретичне й практичне мислення розрізняють- за типом розв'язуваних задач та структурних і динамічних особливостей. Те­оретичне мислення — це пізнання законів, правил. Основна задача практичного мислення — підготовка фізичного перетворення дійс­ності: постановка цілі, створення плану, проекту, схеми. Теоретичне мислення іноді порівнюють із мисленням емпіричним. Тут викорис­товується такий критерій: характер узагальнень, з якими має справу мислення; в одному випадку це наукові поняття, а в іншому — життєві, ситуаційні узагальнення.

Існує також розходження між інтуїтивним й аналітичним (логічним) мисленням. Звичайно використовуються три ознаки: часова (час протікання процесу), структурна (членування на етапи), рівень протікання (усвідомленість або неусвідомленість). Аналітичне мислення розгорнутого часу має чітко виражені етапи, у значній мірі представлені у свідомості мислячої людини, Інтуїтивне мислення характеризується швидкістю протікання, відсутністю чітко виражених етапів, є мінімально усвідомленим.

Реалістичне мислення спрямоване в основному на зовнішній світ, регулюється логічними законами, а аутистичне пов'язане з реалізацією бажань людини (хто з нас не видавав бажане за дійсно існуюче). Іноді використовується термін «егоцентричне мислення», воно характеризується насамперед неможливістю прийняти точку зору іншої людини.

Вагомим є розрізнення продуктивного й репродуктивного мислення, заснованого на ступені новизни одержуваного в процесі розумової діяльності продукту стосовно занять суб'єкта.

Необхідно також відрізняти мимовільні розумові процеси від довільних: мимовільні трансформації образів (сновидіння) й цілес­прямоване вирішення розумових завдань.

Мислення починається із проблемної ситуації, потреби зрозуміти. При цьому вирішення завдання є природним завершенням розумово­го процесу, а припинення його при недосяжній меті буде сприйняте, суб'єктом як зрив або невдача.

Початковою фазою розумового процесу є усвідомлення проблемної ситуації. Сама постановка проблеми є актом мислення, часто це вимагає великої розумової роботи.

Від усвідомлення проблеми думка переходить до її вирішення. Вирішення завдання здійснюється різними способами. У більшості випадків для вирішення завдань необхідна деяка база теоретичних узагальнених знань, Вирішення завдання припускає залучення вже наявних знань як засобів і методів рішення.

Автоматизовані схеми дії можна вважати навичками мислення. Роль розумових навичок велика саме у тих галузях, де є дуже узагальнена система знань, наприклад при рішенні математичних завдань.


15. Поняття про уяву та її види. Механізм створення образів уяви.

УЯВА - це відтворення у психіці людини предметів та явищ, які вона сприймала коли-небудь раніше, а також створення нових образів предметів та явищ, котрих раніше вона ніколи не сприймала.

Функції уяви полягають у:

• моделюванні кінцевого результату діяльності й тих засобів, які необхідні для її виконання;

• створенні програми поведінки людей, коли проблемна ситуація невизначена;

• створенні образів, які не програмують діяльність, а підміняють її;

• створенні образів об'єктів з опорою на схеми, графіки, карти, фотознімки території, описи тощо;

• створенні принципово нових предметів та явищ тощо.

Уяву кожної людини можна охарактеризувати за різними ознаками. Насамперед уяву людини можна поділити на різні види. За характером продуктивності виокремлюють:

• відтворювальну (репродуктивну) уяву - продукти якої вже були відомі раніше;

• творчу (продуктивну) уяву.

За мірою свободи, довільності визначають:

• Пасивну уяву - що виявляється у хворобливих фантазіях, маренні, або в такому фантазуванні, яке не має усвідомленої мети;

• Активну уяву - яка відбувається в межах творчої діяльності, підкорена певній меті.

За характером образів визначають:

• Конкретну уяву - в ній уявляються певні предмети, речі тощо;

• Абстрактну уяву, що оперує більш узагальненими образами (схемами, символами).

За відношенням до актуальної ситуації виокремлюють:

• Сприймаючу уяву (яка прикована до ситуації);

• Творчу уяву (яка здатна вийти за межі ситуації).

Процес створення образів уяви, або фантазій, може мати мимовільний і довільний характер.

Мимовільну уяву зумовлюють потреби і почуття.

Коли людина ставить спеціальну мету створити образ того чи іншого об'єкта, уява набуває довільного характеру. Наприклад, командир під час занять пропонує солдатам уявити пересічну болотисту місцевість, мінні поля, брід річки тощо за картою.

Залежно від характеру діяльності людини довільну уяву поділяють на відтворювальну, або репродуктивну, і творчу.

Відтворювальну уяву поділяють на залежну та незалежну.

Уява, яка ґрунтується на образах предметів та явищ, які людина сприймала раніше, має назву відтворювальної залежної. Уяву, що спирається на створення образів внаслідок опису, схеми, карти, графіка тощо, називають відтворювальною незалежною. Читаючи навчальну й художню літературу, вивчаючи географічні карти та історичні матеріали, людина відтворює за допомогою уяви те, що відображено в художніх творах, в історичних документах. Особистості доводиться уявляти незнайомі об'єкти та явища на основі їх опису. Відтворювальна уява обслуговує спілкування людей. Цим видом уяви користується інженер, який вивчає нову для нього машину за кресленнями.

Творча уява полягає у створенні нових предметів та явищ.
16. Емоційно-вольова сфера особистості.

Емоційні процеси — це психічні процеси, що протікають у формі переживань і відображають особисту значимість та оцінку зовнішніх і внутрішніх ситуацій для життя людини. Емоції — психічне відобра­ження життєвого змісту явищ, ситуацій, що виявляються у формі без­посереднього упередженого переживання, обумовленого відношенням їхніх об'єктивних властивостей до потреб суб'єкта.

Види емоційних процесів:

1. Афект — емоційний процес, що швидко опановує людиною, бурхливо протікає, характеризується змінами свідомості, порушенням вольового контролю дій, звуженням свідомості. Основна умова виникнення: неможливість суб'єкта знайти адекватний вихід із несподіваної ситуації.

2. Власне емоції.

Прийнято виділяти такі емоції: радість (позитивний емоційний стан, пов'язаний, із можливістю досить повно задовольнити актуальну потребу); подив (емоція, що не має чітко вираженого знаку, реакція на раптові обставини); страждання (негативний емоційний стан, пов'язаний з одержанням достовірної або удавано такої інформації про неможливість задоволення життєво важливих потреб); гнів (не­гативний емоційний стан, що протікає у формі афекту і викликається раптовим виникненням серйозної перешкоди на шляху задоволення потреби); відраза (негативний емоційний стан, викликається об'єктом, зіткнення з яким вступає у різке протиріччя з уявленнями й установ­ками суб'єкта); презирство (негативний емоційний стан, породжува­ний неузгодженістю життєвих позицій, поглядів і поведінки суб'єкта з життєвими позиціями об'єкта); страх (негативний емоційний стан, що з'являється при одержанні суб'єктом інформації про реальну або уявну небезпеку); сором (негативний емоційний стан, що виражається в усвідомленні невідповідності власних помислів, вчинків і зовнішності очікуванням оточуючих і власним уявленням про належну поведінку і зовнішній вигляд).






Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2024 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных