Розвиток здібностей

У розвитку здібностей умовно можна виділити кілька етапів. Кожна людина в своєму розвитку проходить періоди підвищеної чутливості до тих чи інших дій, до освоєння того чи іншого виду діяльності. Наприклад, у дитини у віці двох-трьох років інтенсивно розвивається усне мовлення, в п'ять-сім років він найбільш готовий до оволодіння читанням. У середньому і старшому дошкільному віці діти захоплено грають у рольові ігри та виявляють надзвичайну здатність до перевтілення та вживанию в ролі. Важливо відзначити те, що ці періоди особливої ​​готовності до оволодіння спеціальними видами діяльності рано чи пізно закінчуються, і якщо будь-яка функція не отримала свого розвитку в сприятливий період, то згодом її розвиток виявляється надзвичайно ускладнене, а то і зовсім неможливо. Тому для розвитку здібностей дитини важливі всі етапи його становлення як особистості. Не можна думати, що в більш старшому віці дитина зможе надолужити згаяне.

Первинний етап у розвитку будь-який здібності пов'язаний з дозріванням необхідних для неї органічних структур або з формуванням на їх основі потрібнихфункціональних органів. Зазвичай це відбувається в період від народження до шести-семи років. На даному етапі відбувається вдосконалення роботи всіх аналізаторів, розвиток і функціональна диференціація окремих ділянок кори головного мозку. Це створює сприятливі умови для початку формування і розвитку у дитини загальних здібностей, певний рівень яких виступає в якості передумови для подальшого розвитку спеціальних здібностей.

У цей же час починається становлення та розвиток спеціальних здібностей. Розвиток здібностей в значній мірі залежить від умов, що дозволяють реалізуватися завдаткам. Одним з таких умов є особливості сімейного виховання. Якщо батьки піклуються про розвиток здібностей своїх дітей, то ймовірність виявлення у дітей будь-яких здібностей вища, ніж коли діти надані самі собі.

Іншу групу умов розвитку здібностей визначають особливості макросередовища. Макросередовищем прийнято вважати особливості суспільства, в якому народився і росте людина. Найбільш позитивним чинником макросередовища є та ситуація, коли суспільство виявляє турботу про розвиток здібностей у своїх членів. Ця турбота суспільства може виражатися в постійному удосконаленні системи освіти, а також у розвитку системи професійної орієнтації підростаючого покоління.

Необхідність профорієнтації обумовлена ​​надзвичайно актуальною проблемою, з якою стикається кожна людина, - проблемою вибору життєвого шляху і професійного самовизначення

28.методи формування творчих здібностей

Творчість – це розумова й практична діяльність, результатом якої є створення оригінальних, неповторних цінностей, виявлення нових фактів, властивостей, закономірностей, а також методів дослідження і перетворення матеріального світу або духовної культури; якщо ж він новий лише для його автора, то новизна суб'єктивна і не має суспільного значення (за А.Н. Лук).
Пояснюючи свою позицію з питань творчості, відомий психолог Л. Виготський зазначав, що "творчою ми називаємо таку діяльність, яка створює щось нове, однаково, чи буде це створене творчою діяльністю будь-якою річчю зовнішнього світу або побудовою розуму або почуття, яке живе та виявляється тільки в самій людині. Стверджуючи, що творчість є необхідною умовою існування і все, що виходить за межі рутини і в чому міститься хоч йота нового, зобов'язане своїм походженням творчому процесу людини" [2].
Стосовно навчально-творчої діяльності в психолого-педагогічній науці виділені такі укрупнені компоненти творчих здібностей особистості:
1. Мотиваційно-творча активність і спрямованість особистості.
2. Інтелектуально-логічні здібності.
3. Інтелектуально-евристичні, інтуїтивні здібності.
4. Світоглядні властивості особистості.
5. Моральні якості, які сприяють успішній навчально-творчій діяльності.
6. Естетичні якості.
7. Комунікативно-творчі здібності.
8. Здібності до самоуправління особистості своєю навчально-творчою діяльністю.
Можна розвивати творчі здібності та формувати відповідні навички розв'язування задач з інформатики учнів, якщо використовувати спеціальні евристики – схеми організації розумової діяльності, що реалізуються опосередковано через спеціально організовані методичні заходи на уроках інформатики.
Розглянемо основні з евристичних методів:
1) Колективна "мозкова атака" (або "метод мозкового штурму", або брейнстормінг). Цей метод було запропоновано американським ученим А. Осборном як покращений варіант евристичного діалогу Сократа. Його використовують в умовах групових форм навчання, причому найоптимальнішими вважають групи від 7 до 13 осіб.
Винахідники та експериментальне навчання в школі свідчать, що колективно генерувати ідеї ефективніше, ніж індивідуально.
"Мозковий штурм" як колективний метод генерування ідей при розв'язанні творчих задач ставить за мету зібрати якнайбільше різноманітних ідей. Щоб усунути негативні моменти традиційного колективного навчання, вводять принципи і правила цього методу: абсолютна заборона критики ідей, запропонованих учасниками "мозкового штурму", схвалення усіх можливих реплік, жартів. Відбір ідей здійснюють спеціалісти, експерти, які оцінюють ідеї у два етапи: спочатку із загальної кількості відбирають найраціональніші і найоригінальніші, а потім з урахуванням специфіки задачі і мети її розв'язання.
2) Сутність методу синектики, запропонованого І. Гордоном як метод творчої діяльності, полягає в тому, щоб глибоко вивчити проблему і звикнути до неї, тобто зробити незнайоме знайомим, а від звичного відмовитися. Вона ґрунтується на послідовному застосуванні чотирьох видів аналогій: прямої (як розв'язують схожі задачі), особистої (уявляючи себе на місці об'єкта, що змінюється), символічної (у вигляді короткої образної назви задач) і фантастичної (з використанням казкових персонажів).
3) Морфологічний аналіз як метод розв'язування творчих задач був запропонований Цвіккі. Сутність його полягає в тому, що враховують параметри будь-якого об'єкта – потужність, швидкість, вид руху, освітленість, спосіб обігрівання, охолодження, геометричні розміри тощо. Ці параметри – морфологічні осі – можуть по-різному варіюватися для різних випадків. Виписані можливі варіанти морфоосей і зведені разом формують морфологічний ящик. Нова конструкція може виявитися прогресивною, оскільки одержуємо стикування різних випадкових параметрів морфоосей.
4) При використанні методу фокальних об'єктів (автор Цвіккі), який пізніше був розвинений американським дослідником C. Вайтингом, властивості навмання відібраних слів переносять на ключовий об'єкт, який знаходиться ніби у фокусі цих властивостей. Якщо треба, наприклад, сконструювати нову лампу, то у фокусі властивостей, скажімо, "морозива" це буде холодна лампа, смачна, солодка, молочна, стравна, шоколадна, хрумка.
І все ж ці нові евристичні методики не породили буму винаходів, оскільки вони не ламали основ сліпого перебору, а лише розвивали цей метод (прискорювали перебір), не давали розумних критеріїв для відбору сильних рішень. Необхідно було окремі універсальні принципи об'єднати в єдину загальну теорію, щоб охопити всі принципи, і в той самий час настільки інструментальну, щоб вона була доступною для практики.
У творчій діяльності використовують також прийоми, які сприяють розв'язанню складної, нестандартної задачі або проблеми. Наведемо деякі з них.
Запитання. Сутність цього прийому полягає в тому, щоб сформулювати якомога більше запитань, що стосуються певної задачі або проблеми, і спробувати знайти відповіді на них. Сократ перший зазначив, що "запитання є повивальною бабкою, яка допомагає народитися новій думці".
Відстрочка. Якщо знайти розв'язання задачі не вдається, треба відкласти її і зайнятися чимось іншим. Через деякий час варто повернутися до задачі, і спосіб розв'язання може бути знайдено.
Фіксація. Важливо завжди і за будь-яких умов мати при собі засіб для запису думок.
Досвід багатьох вітчизняних та закордонних педагогів свідчить про вірогідність успішного формування у школярів якостей творчої особистості. Для цього учням варто надавати максимум можливостей для випробовування себе в творчості, причому починати треба з найпростіших завдань. Навчання творчості має відбуватися в першу чергу і в основному на програмному навчальному матеріалі з інформатики, а в разі потреби й на спеціально побудованій системі задач. Засвоюючи досвід творчої діяльності, характерні для неї процедури, учні набувають здібності видозмінювати ті стереотипи мислення, яким вони вже навчилися, вчаться відмовлятися від стереотипів, конструювати нові підходи до осмислення раніше засвоєного або нового змісту.

29.Індивід як носій біопсихічних властивостей.біопсихічні властивості

Психіка людини може сформуватися та успішно функціонувати лише за певних біологічних умов: температура тіла, обмін речовин, наявність головного мозку тощо. Існує достатня кількість подібних біологічних параметрів, без наявності яких людська психіка нормально існувати не буде.

Можна назвати наступні природні особливості організму людини, що мають особливе значення для психічної діяльності: вік, стать, конституція людини, рівень гормональної активності, нейродинамічні особливості мозку, асиметрія великих півкуль.

Всі ці ознаки впливають на психічні прояви людини і характеризують її як індивіда. Індивід — це характеристика людини як біологічної істоти, як представника свого роду Homo sapiens. Індивід — продукт біологічної еволюції.

Ознаки індивіда є спадковими та вродженими утвореннями. Спадкове — це те, що передається людині від її предків (морфологічні, фізіологічні, біохімічні особливості організму) через генотип.

Спадково людина отримує:

¾ будову нервової системи, органів чуття;

¾ фізичні ознаки — загальні для всіх (скелет, руки, прямоходіння тощо);

¾ особливості типу вищої нервової діяльності;

¾ біологічні потреби (їжа, самозбереження…) та інше.

Вроджені передумови — те що людина отримує в процесі внутрішньоутробного розвитку.

Інколи можна спостерігати вроджені відхилення, причинами яких є:

¾ мутації (зміни у генетичному апараті, хвороба Дауна (наявність зайвої хромосоми);

¾ вплив на вагітність деяких тератогенних факторів: інфекційні захворювання, радіактивне опромінювання, ліки.

Внутрішньоутробний період дуже важливий для подальшого розвитку дитини. Ще ненароджена дитина «слухає» свою матір, відчуваючи її емоційний стан. Емоційні зони мозку починають функціонувати вже на 4-му місяці вагітності.

Проводився експеримент, у двох ситуаціях слідкували за емоційним станом дітей, що тільки народилися:

1) коли включали магнітофон із записом биття серця спокійної жінки, то діти заспокоювались, деякі навіть засинали;

2) коли включали магнітофон — схвильованої, емоційно напруженої жінки, то діти починали плакати, хвилюватися.

Індивідні особливості продовжують формуватися та змінюватися в онтогенезі. Наприклад, астен

Також до біопсихічних властивостей належать біологічні потреби (голод, спрага, сексуальний потяг тощо), прості емоційні реакції (радість, гнів, страх тощо) і психофізіологічні функції (сенсорні, моторні, вербально-логічні). Ці три підструктури підвладні безпосереднім впливам віку (ріст, дозрівання, зрілі зміни, старіння, старість) та нейродинамічниміконституційнимособливостям людини. Всі ці ознаки впливають на розвиток та прояв задатків і темпераменту (5).

Задатки — генетично детерміновані анатомо-фізіологічні особ­ливості нервової системи, органів чуття, головного мозку, які є індивідуально-природною передумовою формування та розвитку здібностей.

Задатки обумовлюють:

¾ різні шляхи формування здібностей;

¾ рівень досягнень, швидкість розвитку.

30.Темперамент.псих.основи темпераменту 31.Теорії темпераменту 32.поведінкові особливості темпераменту

На тлі загальнолюдських фізичних і психічних особливостей у кожної людини помітно виокремлюються індивідуальні особливості, які позначаються на її житті, поведінці, діяльності.

Фізичні індивідуальні особливості — це конституція організму, його фізіологічні процеси — гуморальні, ендокринні, нервові. У кожному окремому організмі ці процеси відбуваються своєрідно, хоча у них є багато спільного для всіх людей, що зумовлюється антропогенезом, тобто походженням і розвитком людини.

Психічні індивідуальні особливості виявляються в різній швидкості реакцій, порогах чутливості, у властивостях уваги, пам’яті, спостережливості, кмітливості, в інтересах. Особливо яскраво вирізняються люди за індивідуальними здібностями — музичними, образотворчими, спортивними, художньо-літературними.Індивідуально-психологічні особливості — неповторна своєрідність психіки кожної людини. Природною передумовою індивідуальних особливостей людини є передусім спадкові та природжені біологічні особливості будови та функцій організму. Дитина народжується з властивими їй конкретними задатками, на грунті яких за життя залежно від умов виховання розвиваються й формуються притаманні певному індивіду будова та функції організму, особистісне психічнебуття і поведінка людини зумовлюються не лише соціальними умовами життя, а й індивідуальними особливостями її психофізичної організації. Це виразно виявляється в темпераменті особистості.

Темперамент (від лат. temperare — змішувати в належних співвідношеннях, підігрівати, охолоджувати, уповільнювати, керувати) характеризує динамічний бік психічних реакцій людини — їх темп,швидкість, ритм, інтенсивність. На однакові за змістом і метою дії подразники кожна людина реагує по-своєму, індивідуально. Одні реагують активно, жваво, глибоко емоційно, довго переживають вплив подразника, а інші — спокійно, повільно, швидко забуваючи про те,що на них впливало. Деякі люди надто афективно реагують на події, на ставлення до них — спалахують гнівом, діють агресивно, а дехто в цьому разі виявляє боязкість, не чинить жодного опору там, де він потрібний. Отже, темперамент можна визначити як індивідуальну особливість людини, що виявляється в її збудливості, емоційній враз- ливості, врівноваженості та швидкості перебігу психічної діяльності. Індивідуальні особливості реагування на різноманітні обставини дали підстави поділити людей на кілька груп або типів темпераменту.

Вчення про темперамент започатковане славнозвісним давньо- грецьким лікарем і філософом Гіппократом. Він та його послідовники (римський лікар Гален та ін.) обстоювали гуморальну теорію (від лат. humor — рідина, соки організму — кров, флегма, жовч), згідно з якою темперамент спричинює перевага в організмі певної рідини. Гіппократ вважав, що життєдіяльність організму визначається співвідношенням між кров’ю, жовчю та слизом (лімфа, флегма). На основі цього погля- ду сформувалося вчення про чотири типи темпераменту: сангвінічний (від лат. sanguis — кров, перевага в організмі крові), флегматичний (від грецьк. phlegma — слизь, перевага в організмі слизу), холеричний (від грецьк. chole — жовч, перевага в організмі жовчі) та меланхолійний (від грецьк. melas — чорний, похмурий та chole — жовч, перевага в ор-

ганізмі чорної жовчі). Сьогодні це вчення цікаве тільки з історичного погляду. Але описані Гіппократом характерні риси темпераменту досить точно визначають особливості окремих типів темпераменту. І. Павлов, розглядаючи проблему темпераменту, писав, що геніальний спостерігач людини — Гіппократ — у класифікації темпераментів підійшов до істини найближче.

Німецький філософ-ідеаліст І. Кант, поділяючи погляди на темпе-

рамент представників гуморальної теорії, уперше дав своєрідну пси-

хологічну характеристику темпераментів. Він вважав, що флегматикамбракує моральних почуттів, меланхоліки — справжня доброчинність;у холериків найрозвиненіше почуття честі, а у сангвініків — почуття прекрасного. Але І. Кант у своєму розумінні темпераменту плутав його риси з характером.Вітчизняний вчений, лікар і педагог П. Лесгафт пояснював темперамент особливостями кровообігу, які залежать від діаметра отвору та товщини й гнучкості стінок судин. Калібр судин і товщина їх стінок, на думку П. Лесгафта, зумовлюють швидкість і силу кровообігу, неве-ликому діаметру судин відповідає сангвінічний темперамент, а великому діаметру та товстим стінкам його судин — меланхолійний; флегматичний темперамент зумовлюється великим діаметром і тонкими стінками судин.

Німецький психіатр Е. Кречмер обстоював залежність психічно-

го складу особистості від будови (конституції) тіла. Він запропонував власну класифікацію типів конституції (пікнічний, астенічний, атлетичний, дисплатичний) і вважав, що кожному з них властивий певний темперамент.

Гуморальна та морфологічна теорії темпераменту мають серйозні недоліки. Вони обстоюють як першооснову темпераменту, а також системи організму, які не мають для цього потрібних властивостей.

Крім того, ці теорії стирають межі між темпераментами здорового та хворого організму, пояснюють темперамент лише біологічними чин- никами, а тому не все розкривають у його сутності. Але зовсім ігнору- вати ці теорії в поясненні проявів темпераменту не можна. Відомо,що порушення функції гуморальної та ендокринної систем організму зумовлюють деякі психопатії, що позначаються на особливостях типів

темпераменту, наприклад шизофренічні, маніакально-депресивні психози, невмотивовані настрої, психостенії та ін. У сучасній психології користуються гіппократовою класифікацією типів темпераментів: сангвінік, холерик, флегматик і меланхолік. Кожному з цих типів властиві своєрідні психологічні особливості.

Сангвініку властиві досить висока нервово-психічна активність, багатство міміки та рухів, емоційність, вразливість, лабільність. Разом з тим емоційні переживання сангвініка здебільшого неглибокі, а його

рухливість при незадовільних виховних впливах спричинює недостат- ню зосередженість, похапливість, а то й поверховість. Холерику властиві високий рівень нервово-психічної активності та енергії дій, різкість і поривчастість рухів, сильна імпульсивність та яскравість емоційних переживань. Недостатня емоційна і рухова врів- новаженість холерика може виявитися за відсутності належного вихо-

вання в нестриманості, запальності, нездатності контролювати себе в емоціогенних обставинах.

Флегматик характеризується порівняно низьким рівнем активності поведінки, ускладненням переключення, повільністю і спокійністю дій, міміки і мовлення, рівними, постійними та глибокими почуттями і настроями. Невдале виховання може сприяти формуванню у флегма- тика таких негативних рис, як млявість, збідненість і слабкість емоцій, схильність до виконання лише звичних дій.

Меланхоліку властиві низький рівень нервово-психічної актив- ності, стриманість і приглушеність моторики та мовлення, значна емоційна реактивність, глибина і стійкість почуттів, але слабка їх зовнішня вираженість. При недостатньому вихованні у меланхоліка мо- жуть розвинутися такі негативні риси, як підвищена аж до хворобливості емоційна вразливість, замкнутість, відчуженість, схильність до тяжких внутрішніх переживань за таких життєвих обставин, які на це не заслуговують.

Зв’язок типів темпераменту та типів вищої нервової діяльності стисло наведено в таблиціемперамент як динамічна характеристика психічної діяльності особистості має певні властивості, які позитивно або негативно по значаються на його проявах. Розрізняють такі основні властивості

темпераменту, як сензитивність, реактивність, пластичність, ригідність, резистентність, екстравертованість та інтровертованість. Сензитивність — міра чутливості до явищ дійсності, що стосу-

ються особистості. Незадоволення потреб, конфлікти, соціальні події в одних людей викликають яскраві реакції, страждання, а інші став- ляться до них спокійно, байдуже. Відомий радянський психолог

Б. Ананьєв вважав, що сензитивність пов’язана з орієнтувальною рефлекторною діяльністю і входить до структури темпераменту. Вва- жається, що існують не лише окремі різновиди чутливості як по-

тенційні властивості окремих аналізаторів, а й загальний для пев- ної людини спосіб чутливості, що є властивістю сенсорної організації людини загалом. Сензитивність, на думку Б. Ананьєва, — порівня- но стійка особливість особистості, в якій виражається тип нервової системи людини і яка відіграє свою роль у здібностях людини до різних видів діяльності.

Реактивність — це особливості реакції особистості на подразники, що виявляються в темпі, силі та формі відповіді, а найяскравіше — в емоційній вразливості, і відображуються на ставленні особистості до

навколишньої дійсності та до самої себе. Бурхливі реакції при успіхах або невдачах у будь-якій діяльності позначаються на різних особли-востях темпераменту. Реактивність як особливість темпераменту виразно виявляється при психічних травмах — у реактивній депресії

(пригніченість, рухова та мовна загальмованість), в афективно-шоко-вих реакціях (реакції на катастрофи, аварії, паніка), для яких харак- терна або безладна рухова активність, або повна загальмованість, ступор.

Ригідність — особливість, протилежна пластичності, складність або нездатність перебудовуватися при виконанні завдань, якщо цього потребують обставини. У пізнавальній діяльності ригідність вияв- ляється в повільній зміні уявлень при зміні умов життя, діяльності; в емоційному житті — у закляклості, млявості, нерухливості почуттів; у поведінці — у негнучкості, інертності мотивів поведінки та морально- етичних вчинків при цілковитій очевидності їх недоцільності.

Резистентність — міра здатності опиратися негативним або не-

сприятливим обставинам. Досить яскраво ця особливість виявляєтьсяу стресових ситуаціях, при значному напруженні в діяльності. Одні люди здатні опиратися найскладнішим умовам діяльності або обста-

винам, що несподівано склалися (аварії, конфлікти, асоціальна брава- да), а інші розгублюються, легко здають позиції, стають нездатними продовжувати роботу, хоча за звичайних умов з ними цього не трап-

ляється, незважаючи на втому, важкі умови праці.

Екстравертованість та інтровертованість — спрямованість реакцій та діяльності особистості назовні, на інших (екстравертованість) або на саму себе, на свої внутрішні стани, переживання, уявлення (інтро-

вертованість). Вважають, що екстраверсія та інтроверсія як власти- вості темпераменту — це прояви динамічних, а не змістових сторін особистості. Екстравертованим типам властиві сила і рухливість

нервових процесів і у зв’язку з ними імпульсивність, гнучкість по- ведінки, ініціативність. В інтровертованого типу переважають слаб- кість та інертність нервових процесів, замкнутість, схильність до само- аналізу, а тому йому властиві ускладнення соціальної адаптації.

33. характер.акцентуація характеру

Характер – індивідуальне співвідношення найбільш стійких, суттєвих властивостей особистості, які проявляються в поведінці людини:

а) у певних її стосунках:

 з собою (критичність, вимогливість, самооцінка тощо);

 з іншими людьми (індивідуалізм, колективізм, альтруїзм, егоїзм, доброта, жорстокість, ввічливість, грубість тощо);

б) у ставленні її:

 до праці (працелюбство, лінь, акуратність, неакуратність, відповідальність, безвідповідальність, організованість тощо);

 до об’єктів навколишнього світу (працелюбство, лінь, акуратність, відповідальність, організованість тощо);

в) в характері відображаються вольові (дисциплінованість, рішучість, готовність долати перешкоди тощо), емоційні (стриманість, грубість тощо) та інші якості особистості.

Характер – це сплав уроджених якостей нервової системи з набутими в житті індивідуальними властивостями.

Характер формується в процесі соціалізації людини в умовах включення її в різні соціальні спільності. Від ступеня сприятливості сформованих у них міжособистісних відносин багато в чому залежить формування тих або інших рис характеру індивіда – стійких форм поведінки в зв’язку з конкретними, типовими для даного виду поведінки ситуаціями. У нетипових ситуаціях людина може виявити і невластиві їй зразки поведінки: ввічлива – брутальність, скромна – розв’язність і т.п

Типові риси характеру за своєю інтенсивністю виявляються по‑різному, індивідуально. У деяких людей окремі риси їхнього характеру виявляються наскільки яскраво та своєрідно, що це робить їх оригінальними. Але коли риси характеру розвинені і проявляються надміру, виникають так звані акцентуації характеру.

Акцентуації характеру – крайні варіанти норми окремих рис характеру.

Хоча окремі риси характеру особистості своєю загостреністю можуть виходити за межі звичайного, їх не можна відносити до патологічних. Проте надмірно складні умови, які викликають акцентуацію рис характеру, частота їх повторення можуть спричинити невротичні, істеричні реакції, спричинити неадекватні дії, вчинки людини.

Акцентуації рис характеру виявляються лише за певних умов.

Вони виробляються під впливом певних умов соціального середовища, але базовими чинниками акцентуації є своєрідні природжені індивідуальні особливості, що і створюють грунт для виникнення акцентуацій за відповідних соціальних умов.

Існують різні типології акцентуацій характеру.

Розглянемо основні типи акцентуацій:

 інтровертивний тип – якому властиві замкненість, утруднення у спілкуванні;

 екстравертивний тип – якому притаманна жага спілкування та діяльності, балакучість, поверхневість;

 невротизований тип – імпульсивний, конфліктний, категоричний, підозрілий;

 неврастенічний тип – домінування хворобливого самопочуття, подразливості, підвищеної втомлюваності;

 тривожний тип – у всьому вбачає небезпеку, проявляє надмірну чутливість, боязливість, сором’язливість, розгубленість, вразливість;

 демонстративний тип – йому притаманний егоцентризм, амбіційність, хизування, зухвалість, лицемірство, прагнення до лідерства, влади і похвали;

 застряваючий тип – тривало перебуває в стані збудження чи впертості, недовірливості, нетерпимості до заперечень;

 педантичний тип – виявляється у крайньому, нічим не виправданому формалізмі при вирішенні справи, в дотриманні “букви”, хоча це і шкодить справі.

Завдяки правильно організованій виховній роботі, корекційним впливам можливе блокування виявів акцентуації характеру. Знаючи “слабкі місця” в характері дитини, потрібно не допустити, щоб стресогенні ситуації болісно вражали згадані місця її характеру.

34.особливості і умови виховання характеру

У психології під характером розуміють сукупність індивідуально-своєрідних психічних властивостей, які виявляються у особи в типових умовах і виражаються у властивих нею способах діяльності в подібних умовах. Характер - це індивідуальне поєднання істотних властивостей особи, що виражають відношення людини до дійсності і виявляються в його поведінці, в його вчинках. Характер взаємозв'язаний з іншими сторонами особи, зокрема з темпераментом і здібностями. Темперамент на форму прояву характеру, своєрідно офарблюючи ті або інші його риси. Так, наполегливість у холерика виражається кипучій діяльності, у флегматика - в зосередженому обдумуванні. Холерик трудиться енергійно, пристрасно, флегматик - методично, не поспішаючи.

З іншого боку, і сам темперамент перебудовується під впливом характеру: людина з сильним характером може подавити деякі негативні сторони свого темпераменту, контролювати його прояви. З характером нерозривно зв'язані і здібності.

Формування характеру у дітей і шляху його виховання.

Як наголошувалося, характер формується, розвивається і змінюється в практичній діяльності людини, відображає умови і спосіб його життя. Формування характеру починається з раннього дитинства. Вже в дошкільному віці змальовуються перші контури характеру, починає складатися звичний образ поведінки, певні відносини до дійсності. Прояву колективізму, наполегливості, витримки, сміливості в дошкільному віці формуються перш за все в грі, особливо в колективних сюжетних іграх з правилами. Виконуючи деякі нескладні обов'язки, дитина привчається поважати і любити працю, відчувати відповідальність за доручену справу

Шляхи виховання характеру

Необхідною умовою виховання характеру є формування світогляду, переконань, і ідеалів.

Тому для виховання суспільно цінних рис вдачі необхідна така організація ігрової, учбової, трудової діяльності дитини, при якій він би міг накопичити досвід правильної поведінки. В процесі формування характеру треба закріплювати не тільки певну форму поведінки, але і відповідний мотив цієї поведінки, але і відповідний мотив цієї поведінки, ставити дітей в такі умови, щоб їх практична діяльність відповідала їх ідейному вихованню, щоб вони застосовували на практиці засвоювані принципи поведінки.

. Найважливішим засобом виховання характеру є праця. У серйозному і суспільно значущому праці, пов'язаній з подоланням труднощів, виховуються кращі риси вдачі - цілеспрямованість, колективізм, наполегливість.

На виховання характеру впливають література і мистецтво. Образи літературних героїв і їх поведінка часто служать для школяра своєрідним зразком, з яким він порівнює свою поведінку.

На виховання характеру впливає і особистий приклад вихователя, будь то чи народите або педагоги. Те що роблять вихователі, часто значно більше впливає на життя дитини, ніж те, що вони йому говорять. Як вчитель відноситься до роботи, як він слідує суспільним нормам поведінки, чи володіє собою і своїми відчуттями, який стиль його роботи - все це має величезне значення для виховання характеру дітей. Важливу роль у формуванні характеру грає живе слово вчителя, вихователя, з яким він звертається до дитини.

35.психологічна структура особистості

Особистість - складне цілісне утворення. Дослідженню її структури присвячені праці багатьох психологів. Згідно з дослідженнями К. К. Платонова в структурі особистості виділяють чотири головні однопорядкові підструктури (табл. 12).

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: