затишна родинна обстановка,

міцна домашня основа—

це запорука зниження ризику стресових станів у працівника.

Проте, істотну роль

у зниженні стресового ризику працівників

також відіграє поведінка і ставлення до працівника

його керівника.

Результати досліджень свідчать, що керівник має владу над підлеглими не тільки у «фізичному розумінні», а й над їхніми по­чуттями. Ефективний керівник своєчасно помічає наявність проблем у підлеглого, в тому числі у сімейному житті, і намагається допомогти їх йому вирішити. Крім того, керівник може виступати у вигляді буферного механізму, захищаючи співробітника від зайвих проблем. Наприклад, якщо в організації назрівають зміни у вищих ешелонах керівництва, не завжди потрібно, щоб підлеглий знав про них до того, як це відбудеться. Або, якщо працівник зациклився на будь-якій проблемі, начальник може на певний час дозволити відкласти цю проблему для вирішення інших питань.

До способів зниження вірогідності виникнення стресу відносять дотримання режиму раціонального харчування, підтримування себе у відмінній фізичній формі відповідними вправами, досягнення загальної рівноваги у житті.

Менеджер, орієнтований на досягнення високої продуктивності і низького рівня стресу у підлеглих, повинен створити для цього певні передумови. До їх числа належать:

o вибір обсягів і типів робіт для підлеглих відповідно до їхніх потреб, нахилів та здібностей;

o надання підлеглим прав на відмову від виконання будь-якого завдання, якщо у них для цього є обгрунтовані підстави;

o чітке визначення зон повноважень, відповідальності і виробничих очікувань для співробітників та системи винагород за ефективну працю;

o використання стилю лідерства у взаємовідносинах із підлеглими.

Десятки компаній почи­нають вживати заходи щодо зниження рівня стресу на робочих місцях. Відкриваються курси працівників «з боротьби зі стресом», які надають їм найрізноманітнішу допомогу (від групових консультацій до гіпнозу).

Особливо схильні до стресу дві категорії працівників:

o немолоді керівники, які роками чекали, що компанія про них потурбується, але один раз відчули, що вони більше не потрібні. Ритм життя кардинально змінюється, і виявляється, що люди, які присвятили все своє життя одній фірмі, вимушені шукати для себе нову роль.

o досить молоді «вільнонаймані» менеджери. У них постійний дефіцит часу. Тому вони часто сімейне життя приносять у жертву мобільності і кар'єрі, щоб закріпити свій стан. Не позбавлені стресу і ті працівники, які успішно просуваються по службі. Більшість кар'єристів за своєю суттю нещасливі, і чергові досягнення по службі лише поглиблюють той стан напруженості, в якому вони перебувають.

Дедалі наполегливіше постає питання щодо можливості зведення стресу до мінімуму ще до того, як він підірве моральний дух і здоров'я людини. Намагаючись зберегти свої кадри, іноземні ко­рпорації давно зробили ставку на боротьбу зі стресом і запобігання йому. Працівників навчають методам профілактики стресових станів. Розгортаються широкі програми «гарного самопочуття». Вони складаються з коротких лекцій, які читають в обідню перерву і з яких працівники дізнаються, де краще харчуватися, ефективніше розподіляти свій час, як кинути палити тощо. Найбільшу ефективність дають програми, які передбачають виявлення конкретних джерел стресу, розробку різних підходів до їх мінімізації або ліквідації. Компанії витрачають чималі кошти на дослідження психологічних проблем, вияв стрес-факторів, їхню ліквідацію, на поліпшення душевної рівноваги у своїх працівників. Випускається велика кількість найрізноманітніших препаратів, технічних засобів релаксації. Одна з технічних новинок у сфері боротьби зі стресами— «синхроенерджайзер». Ця машина, встановлена в нью-йоркському «Заспокійливому центрі», здатна принести миттєве заспокоєння тим, у кого немає часу на застосування триваліших процедур. Машина обслуговує одночасно 32 особи і, за тверджен­ням спеціалістів, помітно знижує стан стресу за допомогою світлового і звукового впливу. Виробляються і «синхроенерджайзери» індивідуального користування.

Важлива увага в програмах приділяється підвищенню культури саморегуляції, методикам релаксації, пропаганді здорового образу життя. Розглянемо ряд найяскравіших прикладів із різних програм. Перше, що рекомендується людині при появі психічної напруги, — це зайнятися собою, провести «внутрішню інвентирізацію актуальних проблем», тобто виявити причини стресу. По­тім максимально об'єктивно оцінити, що можна реально зробити для їх усунення. Далі письмово викласти перелік усіх причин, що породжують стрес і напроти кожної викласти умову, яка даватиме змогу їх контролювати або ж нейтралізувати. Природно, що перед цим необхідно ознайомитися хоча б з основними правилами боротьби зі стресом.

Одним із дієвих засобів рекомендується біг, — якщо первісна людина надавала перевагу «втечі» від стресу, то чому б це не робити і сучасним людям. Медицина стверджує, що фізичні тренування, які проводяться систематично, значно підвищують стійкість до стресу. Психічну напругу знижують і заняття будь-яким видом мистецтва, перебування на природі, спілкування зі свійсьими тваринами. Виявляється, сміх також є дієвим засобом бороьби зі стресом. За твердженням Анрі Рубінштейна, автора книги «Психосоматика сміху», одна хвилина сміху дорівнює сорока п'яти хвилинам гімнастики або фізичних тренувань, тобто сміх — це легкодоступний, чудовий антистресовий засіб. Відкрита антистресова функція сміху активно застостовується в американській і шведських клініках, де відкриті кабінети «сміхотерапії». «Ліки» для цих кабінетів постачає спеціально створена компанія, її продукція — відеокасети із суворим дозуванням порцій сміху. Не відстає і телебачення. Цілі канали віддані під лікувальні розважальні програми, їх транслюють у санаторіях і лікарнях. Внаслідок проведених заходів значно успішніше відбувається боротьба з хронічними захворюваннями.

Ідеальним є такий стан, коли продуктивність перебуває на найвищому рівні, а стрес — на найнижчому. Щоб досягти цього, керівники повинні навчитися справлятися зі стресом, долати його у них самих.

Люди, які страждають від надмірного стресу на роботі,

можуть використовувати такі методи:

1. Розробити систему пріоритетів у своїй роботі. Оцінити свою роботу таким чином: «повинен зробити сьогодні», «зробити пізніше на цьому тижні» і «зробити, коли буде час».

2. Навчитися казати «ні», коли досягнете межі, після якої вже не зможете взяти на себе більше роботи. Пояснити керівнику, що розумієте важливість завдання. Потім описати конкретні пріоритети роботи, над якими у даний час працюєте. Якщо він наполягатиме на виконанні нового завдання, запитайте, яку роботу не­обхідно відкласти до завершення нового завдання.

3. Налагодьте особливо ефективні і надійні стосунки з вашим керівником. Зрозумійте його проблеми і допоможіть йому зрозуміти ваші. Навчіть керівника поважати ваші пріоритети, ваше ро­боче навантаження і давати обґрунтовані доручення.

4. Не погоджуйтеся з вашим керівником чи будь-ким, хто починає виставляти суперечливі вимоги (конфлікт ролей). Поясніть, що ці вимоги «тягнутимуть» в іншому напряму. Попросіть зібрати засідання з усіма зацікавленими сторонами, щоб з'ясувати питання. Не займайте обвинувачувально-агресивної позиції; просто поясніть, які конкретні проблеми створюють для вас суперечливі вимоги.

5. Повідомляйте керівнику або працівникам, коли ви відчуваєте, що очікування або стандарти оцінки не визначені (невизначеність ролей). Скажіть, що ви трохи невпевнені відносно низки конкретних, пов'язаних із завданням, питань, і хотіли б мати можливість обговорити ці питання з ними.

6. Обговоріть відсутність інтересу до роботи з керівником. При цьому врахуйте, що не слід входити у становище того, хто жаліється. Поясніть, що ви прибічник виконання роботи, яка по­требує необхідної віддачі сил, І хотіли б мати можливість брати участь в інших видах діяльності.

7. Знайдіть час кожного дня для відключення і відпочинку. Зачиняйте двері на 5 хвилин щоранку, піднімайте і обпирайте на що-небудь ноги, повністю розслабляйтеся і викидайте роботу з голови. Звертайтесь до приємних думок або образів, щоб освіжи­ти мозок. Виходьте час від часу з офісу, щоб змінити обстановку або хід думок. Не обідайте на робочому місці і не затримуйтесь надовго після того, як вже слід йти додому або займатися іншою роботою.

Щоб управляти іншими,

досягаючи при цьому високої продуктивності праці

і низького рівня стресу,

пропонується роботи наступні дії:

1. Оцініть здібності, потреби і нахили працівників і спробуйте вибрати обсяг і тип роботи для них, які відповідають цим чинникам. Щойно вони продемонструють успішні результати при виконанні цих завдань, підвищуйте їм робоче навантаження, якщо вони того бажають. У належних випадках делегуйте повноваження і відповідальність.

2. Дозволяйте працівникам відмовлятися від виконання якого-небудь завдання, якщо у них є для цього достатньо обґрунтовані підстави. Якщо необхідно, щоб вони виконали це завдання, пояс­ніть, чому це треба, і встановіть пріоритети в їх роботі, щоб дати необхідний час і ресурси для виконання додаткового завдання.

3. Чітко опишіть конкретні зони повноважень, відповідальності і продуктивних очікувань. Використовуйте двобічну комунікацію й інформацію працівників.

4. Використовуйте стиль лідерства, що відповідає вимогам даної ситуації.

5. Забезпечте кожному винагороду за ефективну роботу.

6. Виступайте в ролі наставника, розвиваючи здібності працівників й обговорюючи з ними складні питання.

Питання 4.

Сучасна наука розглядає такі різновиди психотерапії:

1. Соціальна індивідуальна.

2. Функціональна соціально-психологічна.

3. Підтримувальна.

4. Гуманістична.

5. Позитивна. Розглянемо кожну з них.

Соціальна індивідуальна психотерапія має своє коріння у соціальній роботі, яку проводили найбільші американські організації наприкінці XIX — на початку XX ст.. Концепцію цього виду терапії викладено в книгах М. Річмонда «Дружній візит до бідних: керівництво для працюючих у благодійних організаціях» (1899) і «Соціальні діагнози» (1917).

Основою цієї терапії у кожному конкретному випадку є:

1. проведення оцінки;

2. встановлення соціального діагнозу;

3. взяття його за основу при виборі методу допомоги.

Соціальний діагноз передбачає оцінку особистості підлеглого та його соціального положення. Вона розглядає соціальну допомогу як комбінацію засобів, результатом яких є зміни як самого індивіда, так і його соціального оточення. Такий підхід заснований на традиціях соціальної роботи, закладеної у Сполученому Королівстві Великої Британії та Ірландії ще на початку XIX ст.. Уже тоді основна теза соціальних працівників полягала у вивіль­ненні та розвитку ресурсів людини та її соціального оточення.

Згідно з даним методом психотерапії соціальні заходи поді­ляються на два взаємодоповнюючі методи лікування:

1. Непрямий метод — полягає у дії на середовище, у можливості за допомогою зміни соціального оточення впливати на життєву ситуацію підлеглого в позитивному для нього напряму.

2. Безпосередній метод— полягає у пропозиціях, порадах, умовляннях, а також у раціональних дискусіях із метою залучення підлеглого до ситуації, вироблення ним раціонального рішення. З цією метою мають бути встановлені стосунки довіри з підлеглим.

Функціональна соціально-психологічна терапія отримала розвиток і відбилася у працях Ч. Гамільтона на початку XX ст. Основна ідея цієї школи полягає у тому, що підлеглий повинен бути активним учасником роботи, що спрямована на зміни. Для цих цілей, у межах даної концепції, менеджер намагається створити ситуацію, в якій підлеглий має навчитися міркувати так, як і він. Завданням є закріплення ситуації, її повторення з постійним введенням у неї дедалі нових і нових положень. Спонукання підлеглого до активності стає наслідком активності менеджера.

Підтримувальна терапія — це лікувальний вплив на підлеглого, який має на меті покращення форм і способів його адаптації до середовища. Менеджер «вживається» у захисні механізми підлеглого, визначає їхні параметри, приєднується до них, не піддаючи їх сумніву чи критиці. Він стає наче співучасником конфлікту підлеглого, займаючи завжди його позицію, підтримуючи його. Цим досягається значний ефект узгодженості, становлення стосунків довіри менеджера і підлеглого. Останній розглядає першого як «свою людину», на погляд, допомогу і пораду якої завжди можна покластися. Цим і треба керуватись, коли підлеглий просить такої поради.

Гуманістична терапія ґрунтується на тому, що менеджер досягає ефекту довіри й узгодженості, співпереживає підлеглому. Це вживання в образ, реальне, а не уявне співчуття. Менеджер, практикуючи гуманістичну терапію, має якнайшвидше позбавити підлеглого від неврозу, але ж і сам він найбільше ризикує здобути невроз. Щоб цей метод не був споріднений з побічними ефектами, менеджер разом із підлеглим завжди повинен перебувати у мета-позиції (позиції стороннього спосте­рігача, експерта), у стані відмежування уявними простором і часом від реальної конфліктної ситуації. Якщо підлеглий разом із менеджером погодиться перейти у мета-позицію відносно до ситуації, яка спричинила йому стільки негативних емоцій, то це вже буде перший крок впливу. Решта кроків — лише зміцнення такого успіху.

Позитивна психотерапія, розроблена Н. Песешкяном, є оригінальною системою психологічної допомоги. Визначальною рисою проголошеного ним міжкультурного підходу у психотерапії є інтегрованість, що набуває та примирює різні конкретно-культурні образи людини і нормативні уявлення про її поведінку. Позитивність розуміється тут як цілісність, єдність у різноманітності, подолання будь-якої однобічності як щодо внутрішньої картини світу людини, так і щодо її життя у суспільстві.

У процесі такої терапії менеджер не атакує систему ціннісних орієнтацій підлеглого, а прагне м'яко і делікатно показати однобічність його позиції та її оцінки. З цією метою менеджер використовує притчу (здебільшого східну). Притчі заохочують уяву та інтуїцію людини, допомагають знайти шлях взаєморозуміння менеджера і підлеглого. Вони використовуються не як розважа­льні оповідання чи казки, а виступають своєрідними психологічними, моральними тестами, завданнями, розв'язуючи які, підлеглий сам приходить до усвідомлення та розуміння однобічності своїх позицій.

Мета такої психотерапії — зробити з людини психотерапевта для самого себе. Здатність людини допомогти самій собі є основою її душевного здоров'я.

Уроки психотренінгу

50 способів перемогти стрес:

Загальні:

Скажіть „ні”, якщо ви дійсно вирішили не брати додаткову роботу або не зв'язувати себе додатковими зобов'язаннями.

Поговоріть про свої проблеми з кимось з близьких.

Нагадайте самі собі, що ви людина і тому маєте право на помилки.

Не уподібнюйтеся до страуса, дивіться своїм проблемам в очі.

Не мучте самі себе.

Якщо ви відчуваєте, що хочете висловитися, не тамуйте в собі це бажання. Часто саме вимовлене слово може заспокоїти.

Скажіть собі: «Потрібно розслабитися».

Уникайте фраз типу: «Мені потрібно це зараз, у цю хвилину». Хай справа йде своєю чергою.

Тільки час допоможе звикнути до таких великих змін в житті, як шлюб або купівля будинку.

Тримайтеся справжнього друга або близької людини, яка розуміє вас.

Запам'ятайте: ви не можете відповідати за настрій інших людей.

Не дивіться на життя як на серію невдач, це всього лише уроки, які воно дає.

Запитайте себе: «Що може трапитися найгірше?». Потім подумайте, як ви вчините, якщо це відбудеться. І ви зрозумієте, що зумієте дати раду.

І, нарешті, постарайтеся перестати турбуватися про те, що перебуває поза межею вашого контролю, над чим ви не владні.

Удома:

Погляньте на фотографії з сімейного альбому, щоб пригадати минуле і приємне.

Підіть в кіно на ваш улюблений старий фільм.

Відключіть телефон і полежіть в теплій ванні.

Купіть самі собі букетик квітів.

Поставте стару платівку, сядьте зручніше і заплющте очі.

Підіть в парк або посидьте в саду, якщо він у вас є.

Пригадайте якісь найщасливіші миті у вашому житті.

Прогуляйтеся на природі.

Зателефонуйте другові (або приятельці) з добрим почуттям гумору.

Налийте келих вина, дозвольте собі якийсь делікатес.

Пофантазуйте про щось приємне хоча б 5 хвилин.

Виберіть таке хобі, яке явно відрізнялося б від роботи.

Влаштуйте собі спортивну розминку – теніс, басейн, ковзанку, або будь-що для вас прийнятне.

Поніжте себе – масаж дуже непогано допомагає.

Зробіть що-небудь приємне для свого друга (подруги).

Напишіть всі листи, які збиралися написати місяць тому.

Зробіть самі собі який-небудь подарунок.

Побувайте у перукаря.

Подумайте про те, як ви харчуєтеся, і поміняйте раціон.

Встаньте вранці раніше, прогуляйтеся і гарненько поснідайте.

Непогані ліки – емоції, породжувані чуттєвістю.

Не ходіть по магазинах в години пік.

Купіть пару золотих рибок і помилуйтеся на них.

Купіть касету з шумом прибою або джунглів.

Хай вечірня ванна буде ароматичною.

Якщо не допомогло – назбирайте грошей і купіть посудомийну машину.

Зробіть що-небудь виключно і лише для себе.

На роботі

Спробуйте хоч раз пообідати наодинці, щоб уникнути фахових пересудів.

Не гнівайтеся на справедливу критику і зробіть висновок.

Перед зустріччю або побаченням залиште собі десять хвилин вільних.

Завжди прагніть зробити так, щоб час обіду був і часом відпочинку.

Все зайве, що заважає роботі (старі папери і т. д.), викидайте безжально.

Купіть собі іграшку, що нагадує начальство. Дурнувато, але є на чому зірвати злість.

Час від часу витягніть ноги, поводіть головою з одного боку в інший, розпряміть спину.

Після закінчення роботи дайте собі десять хвилин, розслабтеся і посидьте із заплющеними очима.

ДЕСЯТЬ СПОСОБІВ УСУНЕННЯ СТРЕСУ

Наша підсвідомість і тіло реагують на перевантаження і наближення стресу раніше, ніж мозок, і посилають нам сигнали тривоги. Прислухайтеся до них, поки вас не здолала хвороба. Першими сигналами можу бути абсолютно безневинні, на перший погляд, речі: виникнення звички жувати губами, гризти нігті або, скажімо, смикати волосся на голові. Інші тривожні симптоми напруги – піднесені плечі, глухий голос, нездатність терпляче вислухати співбесідника, довго витримувати його погляд. Взагалі надмірна нетерпимість, дратівливість, дуже гучна і швидка розмова, а також безсоння і нічні жахи - передвісники стресу, що наближається.

Якщо вас охоплює паніка, при перших ознаках потрібно глибоко вдихнути і видихнути повітря.

Звикайте і до такого: останні 5 хвилин кожної проведеної за роботою години залишайте для відпочинку.

Частіше наводьте лад на своєму робочому місці. Пошуки потрібного предмету або паперу створюють зайву нервозність.

Знайдіть 10 хвилин увечері, щоб проаналізувати минулий день і розібратися для себе, що вам дається легко, а що - важко.

Після напруженого робочого дня не беріться відразу за домашні клопоти, перевірку уроків у дітей. Жінкам варто звернути увагу, що в такій ситуації роблять чоловіки. Повернувшись з роботи додому, вони відразу падають в крісло або лягають на канапу і вимагають спокою і тиші. Хіба не так?

Навчіться говорити слово "ні". На всіх відразу вас все одно не вистачить.

Складіть собі з вечора план наступного дня. Розділіть всі ваші справи на:

· ті, які можна перекласти на інших;

· ті, які ви обов'язково повинні зробити самі;

· ті, що можна поки відкласти.

План повинен бути постійно у вас під рукою. Ви помітите, що вже це позбавить вас від зайвої завантаженості. До 70% нашого робочого часу ми витрачаємо на зовсім непотрібні речі. Чи знали ви про це?

Швидко, поки не забули що-небудь важливе, робіть позначки про зміни всіх службових справ, записуйте виниклі у вас ідеї. Ніколи не відкладайте дійсно важливих справ на потім, а тим більше на завтра. Неспокійна совість, розуміння того, що ви упустили щось важливе, підсилює стрес.

Не ставте перед собою дуже високі цілі, плануйте просування від одного маленького успіху до іншого. Не намагайтеся говорити собі: "У перспективі я буду менше палити". Краще конкретизуйте задачу: "Із завтрашнього дня я викурюватиму на п'ять цигарок менше".

ДЕЩО ПРО НАСЛІДКИ СТРЕСІВ

Симптоми «роботоголізму» розповсюдилися в останні десятиліття серед керівних працівників багатьох країн подібно до лісової пожежі. Людей, вражених цим синдромом, легко виявити. Це ті, хто відчуває себе нещасним, коли вимушений відриватися від роботи, хто нездатний відпочити і під час відпустки і для кого актуальний девіз відомого антрополога Маргарет Мійд, що померла в 1978 р.: «Померти я можу, але відпочити - ніколи!» Діагностика манії старанності виявилася куди складнішою, ніж таких стандартних маній, як алкоголізм, наркоманія, звичка до переїдання або, навпаки, прагнення за всяку ціну схуднути. Нікому і в голову не приходить підозрювати у роботоголіков хворобу - адже вони, як правило, займають видне положення в суспільстві. Манія старанності - їх характерна риса, але вона не псує їх кар'єру, а сприймається як чеснота, якою можна пишатися.

Завдання

Проаналізуйте Ваше самопочуття за допомогою тестів:

ТЕСТ 1

Цей міні-тест покликаний допомогти вам знайти симптом стресового стану організму.

Отже, вам необхідно відповісти «так» чи «ні» на десять питань.

1. Чи легко ви втрачаєте самовладання?

2. Чи вважаєте ви, що навіть найближчі колеги ставляться до вас недоброзичливо?

3. Чи здається вам, що у вас погана пам'ять?

4. Чи вважаєте ви, що ваш начальник вас недооцінює?

5. Чи трапляється вам прокидатися на дві години раніше терміну?

6. Чи буває у вас безпричинний страх?

7. Чи трапляється вам відчувати гостру потребу в алкоголі, нікотині або... шоколаді?

8. Чи буває, що бажання попрацювати у вас виникає тільки в кінці дня?

9. Чи помічаєте ви у себе підвищений або, навпаки, ослаблений апетит?

10. Чи траплялося вам чути від дружини, що мислення - ворог сексу?

Якщо на ці питання Ви хоча б в двох випадках дали позитивну відповідь, вам треба замислитися, наскільки Ваш стиль роботи відповідає вимогам здорового способу життя.

ТЕСТ 2

Цей тест повинен допомогти вам розібратися, чи не стали ви справжнім роботоголіком. Для цього відповідайте «так» чи ні» на наступні питання

1. Чи берете ви з собою роботу додому або на час відпустки? Цікаво, що деякі роботоголіки намагаються замаскувати свій стан від навколишніх і, наприклад, стверджують, що беруть роботу додому або спеціальну літературу у відпустку тільки тому, що їм це цікавіше за інші заняття.

2. Чи часто ви думаєте про роботу, наприклад, коли не можете заснути?

Чесний - принаймні перед самим собою - роботоголік скаже на таке питання: «Як правило, в такі хвилини я думаю виключно про роботу».

3. Чи швидко ви працюєте?

Як алкоголік прагне сп'яніти швидше і поспішає налити чарку за чаркою, так і роботоголік знаходить особливе задоволення у високому темпі роботи.

4. Чи відчуваєте ви деколи почуття провини, беручись до роботи?

Одна з частих ознак роботоголізму - відчуття провини, яке роботоголік почуває по відношенню до своєї сім'ї, якою він нехтує в ім'я роботи.

5. Чи уникаєте ви в розмовах згадки про те, як багато ви працюєте?

Початківець-роботоголік любить говорити про своє трудове усердя, а хронічний - уникає таких розмов, почуваючи провину перед покинутою ним сім'єю.

6. Чи відчуваєте ви непереборне бажання не відриватися від розпочатої роботи і працювати до тих пір, поки вистачить сил?

Як алкоголік не може зупинитися після першої чарки, так і роботоголік втрачає контроль над собою і буквально п'яніє від роботи.

7. Чи шукаєте ви якісь виправдання для своєї схильності працювати без міри?

Характерний приклад такого роду виправдань - сентенція «Роботу треба робити або як слід, або не робити її взагалі”.

8. Чи агресивні ви по відношенню до навколишніх?

Роботоголік схильний оцінювати інших людей тільки крізь призму їх трудового внеску, і біда тим, хто працює хоч трішки менш інтенсивно!

9. Чи намагаєтеся ви час від часу примусити себе не працювати?

Відчуваючи ненормальність свого способу життя або вислуховуючи докори на цю тему від оточуючих, роботоголік час від часу намагається зайнятися «самолікуванням» - наприклад, беручи тривалішу, ніж звично, відпустку або виїжджаючи на вихідні дні абикуди на екскурсію.

10. Чи намагалися ви перейти працювати туди, де робочий час жорстко регламентується?

Це теж одна з форм „самолікування” – відповідальність за регламентацію режиму роботи перекладається на вище начальство.

11. Чи часто ви міняли своє місце роботи або сферу діяльності?

Роботоголік любить шукати для себе нові можливості саморозкриття, міняючи місце роботи або прагнучи посісти керівні посади в суспільних або політичних організаціях.

12. Чи підлаштовуєте ви весь спосіб життя під потреби роботи?

Для роботоголіка все в житті, окрім роботи, другорядне і підпорядковане службовим інтересам. Хронічні роботоголіки жертвують врешті-рештнавіть спільними обідами і вечерями з сім'єю.

13. Чи помітили ви, що втрачаєте інтерес до знайомих, які не пов’язані з вашою роботою?

Оскільки робота віднімає все більше часу, для інших інтересів та людей не залишається часу і душевних сил.

14. Чи відчуваєте ви жаль до себе самого? Роботоголік любить, коли навколишні шкодують його за завантаженість роботою. Це послаблює його почуття провини, що мучить, і псує настрій.

15. Чи відчуваєте ви зміни в своєму сімейному житті?

Не дивлячись на негативні наслідки «роботоголізму», решта життя роботоголіков не зазнає змін, але в ньому залишається все менше тепла і внутрішньої згуртованості.

16. Чи помічаєте ви за собою прагнення «запастися» роботою?

Роботоголік, схоже, відчуває страх перед бездіяльністю і стараєтьсязавжди мати роботи хоч трохи більше, ніж можна зробити сьогодні.

17. Чи нехтуєте ви їжею?

Робота тримає роботоголіка в стані постійного поспіху, і тому він звичайно харчується вельми нерегулярно. Та зате вже коли він сідає за стіл...

18. Чи потрапляли ви до лікарні через свій «роботоголізм»?

Щоб відповісти на це питання, ви повинні знати, що «роботоголізм» є причиною багатьох захворювань, зокрема гіпертонії і інфаркту.

19. Чи часто ви працюєте вечорами?

Як для алкоголіка традиційна тяга «пропустити зранку», так і для роботоголіка характерна робота вечорами і навіть вночі.

20. Чи виконуєте ви деколи і ту роботу, яка явно нижча за ваші можливості і становище?

У своєму прагненні «запастися» роботою роботоголік приймає часом на себе і виконання тієї роботи, яку він цілком міг би доручити підлеглим.

21. Чи помічаєте ви ослаблення своєї працездатності?

Перша ознака того, що роботоголік переоцінив свої можливості, - ослаблення його здатності концентруватися на роботі.

ОТЖЕ, ПІДВЕДЕМО ПІДСУМКИ

1. Якщо ви дали відповідь «так» більш ніж на п'ять питань, це означає, що ви схильні до «роботоголізму».

2. Позитивна відповідь на десять і більш питань означає, що вас вже можна класифікувати як жертву «роботоголізму». У такому разі Вам треба серйозно замислитися над тим, як ввести Ваше життя в русло оптимального співвідношення професійного обов’язку і здорового способу життя.

Питання модульного контролю

1. Охарактеризуйте основні захисні механізми «Я».

2. Особливості темпераменту та його типи.

3. Охарактеризуйте основні чинники психологічної сумісності.

4. Опишіть зміст трикомпонентної типології характерів.

5. Які типологічні риси людини виражені в поняттях «екстравер­сія» і «інтроверсія»?

6. Які типологічні риси людини виражені в поняттях логічного, етичного, сенсорного, інтуїтивного типів особистості?

7. Охарактеризуйте основні механізми міжособистісної перцепції.

8. Охарактеризуйте явища: ідентифікація, емпатія, атракція?

9. Розкрийте зміст понять: рефлексія, каузальна атрибуція.

10. Охарактеризуйте причина помилок каузальної атрибуції.

11. Охарактеризуйте «ефекти», що виникають під час сприйняття людьми один одного.

12. У чому суть явища стереотипізації?

13. Опишіть типові схеми формування першого враження.

14. Опишіть особливості сприйняття за умов постійного спілкування.

15. Опишіть основні орієнтири, що несуть у собі соціально-перцептивний зміст.

16. Охарактеризуйте експресію обличчя.

17. Охарактеризуйте експресію тіла.

18. Опишіть змістовні характеристики само презентації.

19. Які умови сприяють спішній самопрезентації?

20. Опишіть зміст, значення та складові елементи іміджу.

21. Охарактеризуйте пріоритетні якості, що формують позитивний імідж людини.

22. Охарактеризуйте основні класифікації психологічних типів працівників.

23. Охарактеризуйте самоподачу «переваги», привабливості, ставлення.

24. Охарактеризуйте рольові та маніпулятивні класифікації психологічних типів ділових партнерів.

25. Емоції та їх вплив на діяльність людини.

26. Опишіть ознаки неврозів та психологічних криз.

27. Охарактеризуйте емоційні переживання людини: страх, настрій, пристрасть, афект.

28. Охарактеризуйте голо­вні емоційні компоненти співробітни­цтва партнерів по бізнесу.

29. Опишіть ознаки хворобливих змін емоційного стану.

30. Опишіть основні види неврозів.

31. Опишіть спектр реакцій, які вирізняють стан фрустрації.

32. Охарактеризуйте основні симптоми хронічного стресу:

33. Охарактеризуйте «імперативну» стратегію впливу на людину.

34. Охарактеризуйте «маніпулятивну» стратегію впливу на людину.

35. Охарактеризуйте «розвиваючу» стратегію впливу на людину.

36. Охарактеризуйте п'ять основних рівнів настанов на взаємодію в міжособистісних відносинах.

37. Охарактеризуйте психологічні засоби впливу на людину.

38. Опишіть суть та технологію маніпулятивного впливу.

39. Охарактеризуйте руйнівний ефект психологічної маніпуляції.

40. Опишіть причини та наслідкиманіпулятивної поведінки.

41. Охарактеризуйте маніпулятивні ролі (типи маніпуляторів).

42. Що характеризує «професійного» маніпулятора?

43. Опишіть прийоми захисту від маніпулювання.

44. Класифікація психологічних захистів від маніпулювання.

45. Охарактеризуйте схеми поведінки у конфлікті: відхід; придушення; наступ за принципом “виграти-програти”; компроміс.

46. Охарактеризуйте переваги у конфлікті підходу «виграти/виграти».

47. Що потрібно, щоб у конфлікті спрацював підхід «виграти/виграти»?

48. Правила розмови з клієнтом, який має претензії.

49. Яких небезпек слід насамперед уникати у конфліктній ситуації?

50. Що таке стрес? Як його уникнути?

51. Поняття та типологія конфліктогенів.

52. Правила безконфліктної поведінки.

53. Формула конфлікту. Типологія конфліктів.

54. Дії в конфліктній ситуації.

55. Конфліктні особистості.

56. Основні правила переконання.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: