ІІ.2.3. Соціально-психологічна характеристика особистості, характер

При соціально-психологічному підході, що власти­вий соціологи та соціальній психології, особистість розгля­дається переважно з боку міжособистісних взаємодій, со­ціальної динаміки тощо. Головна увага приділяється вив­ченню, за терміном Б. Г. Ананьева, інтеріндивідуальної структури того соціального цілого, до якого належить осо­бистість. При цьому вивчаються насамперед такі соціальне зумовлені характеристики особистості, як її статус, позиція, ролі, ранг.

Статус особистості являє собою своєрідний центр зосе­редження її прав і обов'язків, схему становища особистості в суспільстві. Статус характеризується стійкістю, триваліс­тю. Він може бути цілісним або частковим. Частковий ста­тус пов'язується з родом занять, розміром доходів, рівнем освіти, етнічною належністю, статевими ознаками тощо. Уза­гальнення часткових статусів дає змогу визначити загальний профіль статусу.

Статус особистості задається наявною системою сус­пільних відносин і об'єктивно визначається місцем особис­тості в соціальній структурі. Цей зв'язок уперше постає в момент народження дитини і відповідає статусу батьків, їхньому економічному, правовому, політичному, куль­турному становищу в суспільстві. З початком самостійної суспільно-трудової діяльності створюється власний статус людини. Він зберігає зв'язки зі статусом родини, містить у собі його ознаки, хоча може й віддалятися від нього.

Статус особистості є об'єктивною характеристикою, -алї він може усвідомлюватися людиною адекватно чи неадек ватно, активно чи пасивно, цілковито, частково або зовсЬ не усвідомлюватись. Науковий аналіз статусу особистосі охоплює вивчення її реального економічного стану (майно ва характеристика, загальний заробіток, забезпеченість жиг лом, реальний бюджет у співвідношенні зі структурою спо­живання тощо), політико-правового стану як певного ба­лансу прав і обов'язків громадянина (права й обов'язки особистості становлять ядро статусу, що вивчається юри­дичними науками).

Поняття статусу має бути доповнене поняттям позиції особистості, що характеризує суб'єктивний — активний, діяльнісний — бік становища особистості у структурі су­спільства. У складних за своєю природою суспільних відно­синах кожна особистість може займати кілька позицій, що відрізняються одна від одної за своїм значенням, визна­ченістю та іншими ознаками. Наприклад, людина може зай­мати професійну позицію, сімейну, суспільно-політичну, культурну, національну тощо.

Знання статусу і позиції особистості необхідне для ви­значення її соціальних ролей. Роль узагалі розглядається як динамічний аспект статусу, як реалізація зв'язків, заданих позиціями особистості в суспільстві. За визначенням І. С. Кона, роль особистості — це соціальна функція, нор­мативно схвалений спосіб поведінки, яка очікується sift кожного, хто займає дану позицію. Ці очікування, що визначають загальні контури соціальної ролі, не залежать від свідомості й поведінки конкретного індивіда. Вони дат ються йому як те, що є зовнішнім, більш або менш обов'язковим, їхнім суб'єктом є не індивід, а суспільство або якась конкретна соціальна група.

Загальною для соціологів і психологів характеристикою ролей особистості як соціальних функцій є ціннісна орієн­тація груп і особистості, спільність цілей діяльності, життєва спрямованість або мотивація поведінки людей. Цінності мож­на умовно розподілити на матеріальні, соціально-політичні, духовні.

Важливою соціально-психологічною характеристикою осо­бистості є її ранг. Ранг особистості, її масштаб і значення для суспільства визначаються багатьма факторами, серед яких найважливішим вважається продуктивність основних видів діяльності особистості, зокрема творчої діяльності За-

вдяки цьому забезпечується створення особистістю суспіль­не значущих матеріальних і духовних цінностей, визнача­ється її внесок у скарбницю суспільних благ. Рангу особис­тості відповідають її престиж, репутація, авторитет, попу­лярність у групі, колективі, суспільстві.

Цей аспект соціально-психологічної характеристики осо­бистості виявляється в існуванні так званої надіндивідної підсистеми. У класичній психології на це вперше вказав В. Джеме, коли зазначав, що особистість людини не обме­жується власним тілом, а охоплює «свої» речі, продукти власної праці, а також поширюється на людей, з якими даний індивід пов'язаний родинними, дружніми, професій­ними, духовними стосунками. Цей факт відчувається ін­дивідом у момент розриву зв'язків через смерть, хворобу, переїзд тощо близької людини. У сучасній психології цей феномен вивчається як явище персоналізації, згідно з яким у кожної людини існує потреба бути представленою, про­довженою в іншій людині своїми думками, почуттями, сві­тоглядом тощо.

Завдяки цьому утворюється єдність людей не тільки за генетичними ознаками, за якими усі ми належимо до єди­ного роду Homo sapiens, маємо в далекій глибині тисячоліть безперервну низку спільних предків, а в перспективі — спільну долю єдиної людської популяції. Завдяки персо­налізації люди пов'язані між собою в єдине духовне ціле, соціальну, культурну спільність. Ця спільність формується у ході спілкування, коли від однієї особистості до іншої пере­даються духовні, культурні цінності. Отже, вирішується проб­лема біологічного й духовного безсмертя людського роду.

Здатність особистості до спілкування включає в себе мо­тиваційний, комунікаційний, перцептивний, інтеракційний та емоційний компоненти. Сфера спілкування особистості утворюється низкою психологічних механізмів, використо­вує безліч засобів — від усної та писемної мови до мате­матичних, фізичних, хімічних символів і формул, технічної графіки, художньої символіки, пантомімічної мови жестів та ін.

Психічні властивості особистості відчувають на собі вплив соціальних факторів, опосередковуються ними — і спіл­кування, і спрямованість, і самосвідомість, і досвід, і інте­лект, і темперамент. Однією з властивостей людини, що формується під безпосереднім впливом суспільства, взаємо­дії особистості з іншими людьми, є характер.

, Характер — це особливі прикмети, риси, котрих людина набуває в суспільстві. Таких рис психологи налічують, де­кілька тисяч. Характер утворюється із сукупності стійких індивідуальних особливостей особистості, які складаються і виявляються у спілкуванні та спільній діяльності людей. Характер зумовлює типові для особистості засоби поведін­ки, вчинки у стосунках з іншими. Знаючи характер людини, можна передбачити, як вона буде діяти за тих чи інших умов; характер — це певна програма поведінки. В ньому можна виділити провідні та другорядні риси. Є цільні, су­перечливі, сильні, вольові та слабкі характери.

Структура рис характеру виявляється у тому, як людина ставиться:

а) до інших людей, демонструючи уважливість, Ілишцшю-
вість, прихильність, комунікативність, миролюбність, лагід­
ність, альтруїзм, дбайливість, тактовність, коректність або
протилежні риси;

б) до справ, виявляючи сумлінність, допитливість, ініціа­
тивність, рішучість, ретельність, точність, серйозність, енту­
зіазм, зацікавленість або протилежні риси;

в) до речей, демонструючи при цьому бережливість, еко­
номність, акуратність, почуття смаку або протилежні риси;

г) до себе, виявляючи розумний егоїзм, впевненість у
собі, нормальне самолюбство, почуття власної гідності чи
протилежні риси.

Деякі риси характеру можуть бути розвинуті надміру, і це призводить до формування так званих акцентуйованих рис характеру. Акцентуації характеру — це крайні варіанти норми характеру як результат підсилення його окремих рис. Акцентуації характеру можуть спричинювати неадекватні дії, вчинки людини.

Виділяють такі основні типи акцентуації характеру.

інтровертний тип, якому властиві замкненість, утруд­нення в спілкуванні та налагодженні контактів з оточую­чими;

екстравертний тип, якому притаманні жата спілкування та діяльності, балакучість, поверховість;

некерований тип — імпульсивний, конфліктний, кате­горичний, підозріливий;

неврастенічна акцентуація — з домінуванням хвороб­
ливого самопочуття, подразливості, підвищеної втомлюва­
ності;._;..л

сензитивний тип — з надмірною чутливістю, лякливіс­тю, сором'язливістю, вразливістю;

демонстративний тип, якому властиві егоцентризм, пот­реба в постійній увазі до себе, співчутті.

Більш детальна характеристика цих та інших типів ак^ центуацій дається у працях К. Леонгарда, А. Лічко. Взагалі акцентуйованим особистостям украй необхідно за допомо­гою психолога блокувати акцентуйовані риси характеру, які призводять до міжособистісних та внутрішніх конфліктів.

Характер тісно пов'язаний з темпераментом, який може сприяти або протидіяти розвиткові певних рис характеру. Тому важливо знати свій темперамент. Так, холерику або сангвініку легше, ніж меланхоліку чи флегматику, сформу­вати в собі ініціативність і рішучість. Однак для холерика може стати серйозною проблемою формування стриманості та самоконтролю, а для сангвініка — вимогливості до себе та самокритичності. Меланхоліку важче долати сором'язливість і тривожність, а флегматику — розвивати активність.

Характер формується з перших днів життя людини до останніх його днів. У перші роки життя провідним факто­ром розвитку характеру стає наслідування дорослим; у мо­лодшому віці поряд із наслідуванням на перше місце ви­ступає виховання. А починаючи з підліткового віку важливу роль у формуванні характеру відіграє самовиховання. Ха­рактер може свідомо, цілеспрямовано вдосконалюватися самою людиною завдяки зміні соціальної поведінки, спільної діяльності, спілкування з іншими людьми. Треба знати, що характер можна змінювати протягом усього життя людини.

Отже, соціально-психологічні, психологічні та індивідуаль­но-психологічні властивості особистості доцільно розглядати цііісно як такі, що становлять єдиний ряд, який можна по­значити терміном «соціально-психолого-індивідуальні» влас-> тивості особистості. У цьому ряду виділимо такі складові, як спілкування, спрямованість, характер, самосвідомість, до­свід, інтелектуальні або психічні процеси, психофізіологічні якості.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: