Рис, !4, Цілісне сприймання об­личчя при випаданні елементів його контуру

звучання, і ефективність такої регуляції є значно вищою. Іншими суттєвими рисами сприймання є його цілісність та структурність. Відчуття від предмета можуть відрізнятися своїми характеристиками, властивості предметів можуть ві­дображатися більш або менш точно, послідовно чи одночас­но, але попри це предмет сприймається як єдине ціле. Суть у тому, що сприймання являє собою не просто конгломерат відчуттів, у ньому відображуються взаємозв'язки різних влас­тивостей, тобто структура предмета. Навіть якщо змінюють­ся окремі відчуття від предмета, але зберігаються відношення між ними, загальна структура образу залишається незмін­ного. Наприклад, та сама мелодія на різних музичних інстру­ментах чи в різних регістрах сприймається однаково. Деякі елементи можуть взагалі випасти, але інтегральна структура образу зберігається. Так, відтворення мінімальної кількості елементів людського обличчя цілком достатньо для його цілісного сприймання (рис. 14).

Сприймання цілого впливає на сприймання окремих його частин та властивостей і водночас само по собі зумовлю-

ється ними. Це підтверджує, наприклад, сприймання по­двійних зображень (рис. 1*>) Залежно від того, що сприй­мається — два профілі чи ваза (а), стара чи молода жінка (б), — певним чином тлумачаться одні й ті самі подраз­ники.

З предметністю і цілісністю сприймання тісно пов'язана гака його важлива риса, як константність. Вона виявля­ється в тому, що в образі сприймання предмети і явища

Рис. 15. Подвійні зображення

відбиваються такими, якими вони є, незважаючи на зміну умов їх спостереження. Константність наче усуває умови сприймання об'єкта, зберігаючи його об'єктивні характерис­тики. Так, добре відомо, що зображення предмета на сітківці збільшується, якщо відстань до нього зменшується, і на­впаки. Однак хоча за зміни дистанції спостереження зобра­ження об'єкта на сітківці змінюється, його сприйнятий роз­мір залишається практично незмінним — він відповідає роз­мірові сприйманого об'єкта. Подивіться на свої долоні, одна з яких знаходиться на відстані витягнутої руки, а друга — вдвічі ближче. Долоні здаються одного розміру, хоча зобра­ження тієї, що знаходиться далі, становить лише половину "»ображення ближчої.

Константною залишається сприйнята форма знайомого предмета. Наприклад, круглими сприймаються тарілки на столі, хоча кут зору, під яким ми на них дивимося, а отже, форма зображення на сітківці, можугь дуже суттєво зміню­ватися.

Загалом константність простежується в кожній групі ха­рактеристик образу — якісних, кількісних та просторово-часових.

Значення констаїггності сприймання надзвичайне. Завдя­ки їй людина сприймає речі такими, якими вони є об'єк­тивно, що дає змогу пізнавати дійсність і перетворювати її. Якби чуттєві образи не були константними, при кожному русі, кожній зміні відстані чи освітлення змінювалися б усі основні ознаки предметів і явищ, і людина втратила б мож­ливість орієнтуватися в дійсності.

Основа константності сприймання — багаторазова поя­ва одних і тих самих об'єктів за різних обставин спостере­ження і вилічення їх стійких, незмінних рис. Це підтверд­жується, наприклад, дослідами з окулярами, які переверта­ють зображення відносно сітківки. Людина в таких окулярах дуже швидко починає бачиги навколишній світ без викрив­лень, оскільки зорова інформація коригується сигналами від рухового, вестибуїшрного, тактильного та піших аналізаторів.

Усвідошеність людського сприймання виявляється в тому, що воно має узагальнений характер, а кожен сприйманий предмет позначається словом-понятгям і відноситься до пев­ного класу. На ІІдй підставі в предметі відшукуються ознаки, властиві всім предметам цього класу. Усвідомленість сприй­мання демонструє його тісний зв'язок з мисленням, розу­мінням сутності предмета. Залежно від обсягу знань і роз­витку мислення змінюється усвідомленість сприймання. Так, той самий предмет може бути сприйнятий як проста склян­ка чи як кришталевий келих.

Образ сприймання містить набір властивостей, що забез­печують за певних умов його адекватність об'єкту. Такими умовами є здатність суб'єкта-спостерітача до сприймання, яка виявляється у сформованості специфічних механізмів сприймання; характеристика самого об'єкта сприймання: його гармонійність, упорядкованість, склад елементів; зручні просторово-часові умови сприймання. Якщо взаємодія цих факторів не є оптимальною, образ втрачає ті чи інші свої властивості, а разом з ними й адекватність об'єкту.

У багатьох дослідженнях виділено стадії становлення об­разу сприймання, які характеризують зростаючу повноту ві-

дображення властивостей предмета при а) поліпшенні умов сприймання, б) збільшенні досвіду сприймання спостері­гача, в) зміні параметрів сприйманого предмета. Знання цих стадій необхідне для конструювання індикаторів в автома­тизованих системах управління, розробки засобів рекламно­го впливу тощо.

Першою стадією становлення образу сприймання є роз­різнення розміщення об'єкта в просторі. На цій стадії, що передає особливості відображення об'єкта, наприклад, на великій відстані чи за нетривалої експозиції, образ по суті є образом відчуття з усіма притаманними йому властивостями — якісними, кількісними та просторово-часовими. Спостері­гач може сказати, який саме подразник (візуальний, слу­ховий чи інший) впливає на його органи чуття, яка інтен­сивність його дії, де він перебуває та скільки часу сприй­мається. Об'єкт відображається як точка чи розімкнена кри­ва у тримірному просторі.

Перші характеристики образу сприймання з'являються на другій стадії — стадії мигтіння контуру, що простежуєть­ся при наближенні спостерігача до об'єкта чи збільшенні часу розглядання останнього. На цій стадії об'єкт здається то колом, то багатогранником, але вже чітко відображається його замкнений контур, який відокремлює об'єкт від його оточення. Це важлива ознака, оскільки те, що знаходиться в межах контуру, відображається дещо інакше порівняно з тим, що розміщене ззовні. Наприклад, установлено, що по­роги розрізнення зміни інтенсивності подразника на пред­меті є трохи вищими, ніж на фоні. На стадії мигтіння кон­туру проступає цілісність образу сприймання.

Подальше поліпшення умов спостереження надає обра­зові нових рис, у ньому починає розкриватися форма об'єк­та. Це третя стадія становлення образу — стадія відобра­ження різких зсувів кривизни. Тут передаються найбільш характерні елементи форми, що свідчить про структуруван-ня образу. Спостерігач намагається назвати його, але не­достатній обсяг візуальної інформації часто призводить до помилок. Так, швидко розглядаючи картинку із зображен­ням окулярів, досліджувані можуть сказати, що бачать вело­сипед, бо вони встигають зафіксувати лише два великі кола.

На наступній, четвертій, стадії відбувається глобально-адекватне відображення форми без чіткого розрізнення де­талей. На цій стадії об'єкт упізнається, його образ набуває ознак предметності й усвідомленості.

Остання, п'ята, стадія становлення образу сприймання — стадія досягнення його цілковитої адекватності об'єкту. Об'єкт відображається не тільки з усіма деталями, а й з точним відтворенням розміру. Лише на цій стадії образ на­буває усіх своїх властивостей, він є цілісний, структуро-ваний, предметний, константний, усвідомлений і цілком то­тожний (конгруентний) об'єктові.

Повнота й адекватність сприймання навіть за оптималь­них його умов можуть значно змінюватися Вони залежать від потреб людини, ЇЇ особистого досвіду взаємодії з довкіл­лям, установок, емоційного стану, завдань, що стоять перед нею. Залежність сприймання від змісту психічного життя людини мас назву апперцепції. Вплив апперцепції на процес сприймання виявляється в тому, що ті самі предмети сприймаються людьми по-різному, залежно від їхнього ста­ну й завдань, що стоять перед ними.

Яскравим виявом апперцепції є так зване професійне сприймання. Так, лінгвіст, знайомлячись з людиною, може сприйняти передусім особливості ЇЇ вимови, фотограф — фотогенічність, лжар зверне увагу на ознаки тієї чи іншої хвороби. Залежно від особливостей «професійного сприй­мання» образ тієї самої людини набуває певних індивідуаль­них характеристик. Якщо предметність, цілісність, констант­ність образу сприймання підвищують його тотожність з об'єктом, що відображається в ньому, то апперцепція — це вияв суб'єктивності образу, його недзеркального щодо об'єкта

характеру.

Велику роль у процесі сприймання відіграють установки. Вони являють собою тенденцію так чи інакше сприймати певне явище ще до зустрічі з ним. Так, якщо людині пока­зувати кілька разів два кола, з яких ліве більше за праве, а потім два кола однакового діаметра, то вона теж сприйме їх як кола різної величини. Установка складається в процесі попередньої діяльності особистості. Виникнувши, вона далі підсвідомо впливає на пізнавальні процеси, зокрема на сприй­мання.

Установки можуть діяти як упередженість, забобони, при­ховуючи від людини реальні факти. Наприклад, учителі досить часто сприймають дитину тільки крізь призму її на­вчальної успішності, не помічаючи позитивних рис у по­ведінці та особистості слабких учнів і перебільшуючи роз­виток цих якостей у відмінників. Хибне сприймання учнів призводить до труднощів у спілкуванні з ними, до помилок у виборі засобів виховного впливу.

Загалом наведені дані про властивості та закономірності сприймання свідчать, що порівняно з відчуттям цей пси­хічний процес повніше й адекватніше відображає дійсність, проте така адекватність не є абсолютною. Вона являє собою лише варіант збігу образу сприймання та його об'єкта, при­датний для практичного застосування. В такому плані сприй­мання — це вже модель майбутньої діяльності. У свою чер­гу, практика сама стає критерієм адекватності сприймання, вдосконалює, спрямовує його.

Підтвердженням залежності сприймання від досвіду є ілюзії сприймання, які свідчать про те, що образи можуть зовсім не відповідати реальній дійсності. Наприклад, дані сприйняття фігур, зображених на рис. 16, суперечать даним їх об'єктивного вимірювання.

Фрагмент А демонструє, що сприйняття відрізків а і в нерівними є ілюзією, бо, взявши лінійку, можна легко пере­конатися в їх рівності. На фрагменті Б відрізок а здається довшим, ніж відрізок в, хоча насправді вони однакової дов­жини. На фрагменті В переоцінюються вертикальні лінії, незважаючи на те, що об'єктивно вони дорівнюють широті крисів капелюха. На фрагменті Г зображена «ілюзія віяла»,

яка полягає в тому, що паралельні лінії, розташовані ближ­че до центра, здаються опуклими, а розташовані далі — ввігнутими. Подібних прикладів можна навести безліч.

Які ж фактори сприяють виникненню ілюзій? Значна кількість «хибних» образів пов'язана з цілісністю сприйман­ня. Так, сприйняті розміри окремих ліній на фрагменті А наведеного вище рисунка виявляються залежними від роз­мірів тих фігур, до яких вони входять. Верхня фігура менша, і тому меншим здається відрізок а. Перспективне зображен­ня ліній на фрагменті Б, створюючи фон, на якому сприй­маються відрізки а та в, веде до переоцінки лінії а.

По-іншому пояснюються Ілюзії на фрагментах В І Г Переоцінка вертикальних ліній зумовлена тим, що рухи очей у вертикальній площині вимагають більшого м'язового на-пружІІІІя^іж У горизонтальній. Оскільки Інтенсивність м^?яїюго'нагг^ження може бути мірою пройденого шляху, вертикальні відстані здаються більшими, ніж ^г°Р^изонталшг

Прагнення до звичної інтерпретації даних ^Р™™ може призвести до перцептивних конфліктів. На рта 1 зображені фігури, які називають неможливими, бо «ні еле­менти заходять у суперечність із цілим, з уже відомими еталонами.

Для більшості ілюзій існують прийнятні тлумачення, але природа деяких з них досі не визначена.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: