Ш.2.3. Загальна характеристика процесів пам'яті

Особливістю пам'яті є те, що її складові виступають водночас і як автономні процеси. Звичайно, можливе таке їх поєднання, як-от у короткочасній пам'яті, коли всі про­цеси здійснюються послідовно, один за одним, і процес запам'ятовування одразу переходить у зберігання, а невдовзі й у відтворення (застосування), як і в забування відразу ж після використання. Однак у більшості випадків кожний із процесів пам'яті може здійснюватися самостійно. При цьо­му інші процеси можуть бути відстроченими в часі або й не відбутися зовсім. Школяр, наприклад, добре вивчивши ма­тематику й фізику, не певен, що він десь ще використає набуті знання, крім іспитів у школі.

Процеси пам'яті треба розглядати в єдності, і не тільки в зовнішніх зв'язках і взаємній зумовленості, а й у більш тісних відносинах взаємного проникнення і закономірних переходах одного процесу в інший. Зрештою, без запам'я­товування і збереження не може бути відтворення і забуван­ня, бо треба щось запам'ятати, щоб потім відтворити чи забути. Отже, пам'ять являє собою складний, але єдиний і безперервний процес. Його детермінують і об'єднують ді­яльність особистості та її спрямованість на досягнення ме­ти. Аналізуючи окремі процеси пам'яті, доводиться абстра­гуватися від зв'язків і визначати кожний з них за домі­нуючими ознаками.

Запам 'ятовування — це закріплення образів сприйман­ня, уявлень, думок, дій, переживань і зв'язків між ними

через контакти нових даних з набутим раніше досвідом. Процес запам'ятовування відбувається у трьох формах: від­биття, мимовільного й довільного запам'ятовування.

Первинне відбиття нерідко відіграє вирішальну роль у запам'ятовуванні, становить основу для закріплення мате­ріалу. Іноді, посилюючись інтересом та емоціями, це ви­кликає навіть ейдетичні образи — цілісне сприйняття пред­мета або явища, насичене подробицями (рис. 22).

вільне. Воно дає змогу запам'ятати те, що треба в даний момент, і настільки, щоб забезпечити успіхи в навчанні, розвитку, виконанні завдань. Це вимагає часу й додаткових зусиль, проте забезпечує необхідний рівень готовності інди­віда до виконання певних завдань. У процесі навчання іноді доводиться вдаватися до такої спеціальної мнемічної діяль­ності, як заучування, щоб зберегти в пам'яті той чи інший матеріал. Щоб краще зберегти в пам'яті матеріал, учень

Рис. 22. Схематичний мате­ріал для запам'ятовування

Мимовільне запам'ятовування виступає як продукт і умова] здійснення пізнавальних і практичних дій або результат ба-І гаторазового повторення. Це досить продуктивна форма за-І иам'ятовування, яка до того ж не вимагає спеціальних зуЛ силь для засвоєння. Запам'ятовування здійснюється в upoJ цесі виконання завдань ніби саме по собі. Активно діючи з об'єктами, людина мимохідь їх запам'ятовує. Якщо залам'я-j товування ще й пов'язане з досягненням мети діяльності, тої його ефективність значно зростає.

Так, в експерименті учням пропоігувалось розв'язувати серію простих арифметичних прикладів, при цьому не ста-1 вилося завдання щось запам'ятати, а потім пропонувалося! відтворити один з рядів чисел, що використовувалися Й? експерименті. Відповіді виявилися значно ефективнішими»^; ніж при довільному запам'ятовуванні.

Незважаючи на ефективність мимовільного запам'ятову-ї вання, провідною формою запам'ятовування вважається ДО-J

Рис. 23. Етапи логічного запам'ятовування

повторює його, застосовує у своїй діяльності, логічно об­робляє, вживає мнемотехнічні прийоми та залучає інші ви­ди запам'ятовування (читання уголос) тощо (рис. 23).

Збереження — це процес утримання в пам'яті відомос­тей, одержаних у ході набування досвіду. Великою мірою він залежить від якості та глибини запам'ятовування, вико­ристання матеріалу пам'яті в своїй діяльності. Без вико­ристання матеріал пам'яті поступово забувається.

Забування — процес, протилежний збереженню, і вияв­ляється він у тому, що актуалізація забутих образів чи думок Утруднюється або стає взагалі неможливою. Цей процес грун-ТУється на явищі гальмування умовно-рефлекторних зв'язків ПІД впливом різних чинників і згасання слідів, що утво­рилися раніше (рис. 24).

Цікавими щодо цього є думки 3. Фрейда, який пов'я­зував забування з потребами, емоціями, мотивами діяльнос-

ті. Він стверджував, що часто причиною забування є не зовсім усвідомлюваний мотив — небажання пам'ятати. Не­гативні емоції, брак потреби теж сприяють виникненню умов для підсвідомого забування. Люди нерідко схильні швидше забути неприємне, уникнути згадок про сумні випадки в своєму житті, позбавитись усього, що викликає внутрішній протест, негативні переживання, порушує комфорт.

Проте неможливість згадати який-небудь матеріал ще не| означає, що він цілком і назавжди втрачений і більше не є надбанням досвіду індивіда. Адже часто ми згадуємо речі, які вважали остаточно забутими. Загальновідомі факти зга-і дувань людьми далеких подій у періоди піднесення і по-І трясінь, під час сну і в гіпнотичному стані, під впливом нагадувань тощо. Цікавими є також згадування в старечому віці окремих відомостей із життя періоду дитинства та юності] Відомо, що забутий матеріал відновлюється значно легше я швидше, ніж запам'ятовується вперше. Тому ймовірно, ща за па м ' яго ва ний матеріал не стирається при забуванні пов-і ністю, як з магнітної плівки звукозапису, а стає якоюсЬ> мірою неусвідомлюваним і вимагає для відновлення певний умов.

Обидва процеси — збереження і забування — перебува-j ють у певній динамічній рівновазі. З одного боку, до пам'яЧ

вдруге ми можемо пригадати, що вже десь и бачили, а потім пригадати й характерні риси її поведінки. Проте не завжди впізнавання повне і достатньо визначене. Часто ми переживаємо відчуття, що бачимо когось знайомого, але не можемо ототожнити його з певною людиною. Або впізнали саму людину, але не згадуємо всіх обставин, пов'язаних з

нею., ₀

Набагато складніше впізнавання пов язане з мовою. do-но дуже важливе в навчанні: на основі словесних описів ми можемо впізнати об'єкти, яких ніколи не бачили. Тільки завдяки словесній установці впізнавання може набувати до­вільного характеру.

Згадування — це відтворення попереднього досвіду від­повідно до змісту й завдань діяльності. Воно буває мимо­вільним (наприклад, ненавмисне згадування) або довіль­ним, коли ставиться репродуктивне завдання, робиться во­льове зусилля, організуються спеціальні мнемічні дії.

Якщо матеріал добре запам'ятований і міцно закріпле­ний, то згадування проходить легко. Однак часом нам не вдається згадати щось потрібне одразу. Таке згадування ви­магає напруження розумових зусиль, переборення трудно­щів і називається пригадуванням. При цьому людина вирі­шує іноді досить складні мнемічні задачі, аналізує умови, обдумує логічні зв'язки, залучає все відоме, по-новому його впорядковує, глибше усвідомлює завдання, виявляє актив­ність і наполегливість. Як один з різновидів відтворення виділяють спогади — локалізовані в часі й просторі згаду­вання людини про своє минуле життя, переважно в яскра­вій образно-логічній формі, з усіма обставинами. Такі спо­гади про визначні події свого життя часто пов'язані з пере-усвідомлюванням їхнього суспільного значення, що сприяє розвиткові громадянських якостей людини. У спогадах вона передає не тільки факти, а й ставлення до них. Тому з віком спогади багаторазово переживаються, стають складовою час­тиною духовного життя, джерелом мудрості.

ній структурі якостей особистості. Значення має і те, які типи вищої нервової системи лежать в основі психічної діяльності, в тому числі і мнемічної.

Індивідуальні відмінності в пам'яті людей виявляються в особливостях процесів і змісту пам'яті (рис. 25). Відмінності в процесах визначаються рівнем розвитку, швидкості, точ­ності, міцності, мобільності й готовності до відтворення. Є люди з доброю пам'яттю. Здебільшого це дар природи, який треба розвивати. А є люди, яким менше поталанило, їм важко запам'ятати кілька слів, важче вдається надолужувати прогалини й виправляти недоліки. Розвиток пам'яті в онто­генезі не на користь останніх, бо темпи їх розвитку набагато відстають від обдарованих пам'яттю.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: