Процес -» стан —> властивість.

Адже психічний стан впливає на перебіг психічних процесів, він може перетворюватися на властивість особистості, яка, у свою чергу, зумовлює виникнення стану. Отже, зв'язок ком­понентів психіки виглядає таким чином:

процес:= стан :—• властивість.

Суттєвою особливістю психічного стану є те, що він характеризує психічну діяльність, надаючи їй специфичное-

ті. Характеристика завжди підкреслює специфічні риси. Спе­цифічність стану передусім означає специфічність перебігу психічних процесів. Так, стан неуважності часто характе­ризується відхиленнями у сфері відчуття і сприймання, па­м'яті, мислення, послабленням вольової активності, нерідко специфічними емоційними переживаннями (печаль, роздра­тування). Без психічних процесів не може бути психічних станів, але останні вирізняються більшою цілісністю і трив­кістю. Психічні процеси можуть перейти у психічні стани. Наприклад, процес сприймання твору мистецтва від вра­ження про нього може перейти у психічний стан — тривоги чи радісного збудження.

Психічний стан тісно пов'язаний з індивідуальними влас­тивостями особистості, оскільки він характеризує психічну діяльність не загалом, а індивідуально. Стан страху в однієї людини може виявлятися у психічному збудженні, а в ін­шої — у психічному заціпенінні, гальмуванні психічної діяльності. Так само, як психічні властивості відбиваються на психічних станах, психічні стани можуть переходити у психічні властивості. Якщо людина дуже часто переживає стан тривоги, можливе формування особистісної властивості — тривожності. Але відповідність між психічним станом і ри­сою особистості не є правилом. Так, поруч з «нестрим­ністю» як стійкою властивістю холеричного типу існує «не­стримність» як стан, який може виникати в кожної людини і не становити характерну властивість поведінки.

Психічні стани можуть позитивно впливати на викону­вану діяльність (трудову, навчальну, спортивну), на процес спілкування, а можуть і дезорганізовувати їх, тобто здійс­нювати регулюючий вплив, оскільки виникнення того чи іншого стану пов'язане зі зміною діяльності, що, власне, і зумовило виділення такої категорії психічного, привернуло до неї увагу.

Стан як філософська категорія охоплює суперечливість змін і відображення цієї суперечливості. У психології це поняття пов'язується із суперечливістю психічного відобра­ження — його сталістю і змінністю. Психічні явища реалі--зуються через стани, в яких виявляється ставлення особис­тості як суб'єкта. Визначальним для психічного стану є став­лення особистості, це стрижневий момент формування ста­ну, його системотворчий фактор. Через ставлення до дійс­ності й до себе як суб'єкта цієї діяльності реалізується пев­ний вияв психічного світу особистості.

Психічний стан — це «найглибинніший» момент психіч­ного. Це не просто сполучна ланка між психічним процесом і психічною властивістю особистості, це відображення став­лення особистості до власних психічних явищ, ставлення як закріплення цілісності, сталості й водночас змін у психіч­ному відображенні зв'язків особистості зі світом. Під пси­хічним станом розуміється не стан організму, а «стан душі», різноманітні її відгуки на свої власні відчуття та уявлення. Психічний стан — цілісна характеристика психічної діяль­ності, що фіксує момент стійкості та специфічності в пере­бігу психічних процесів, це форма реагування, що відобра­жає ставлення особистості до власних психічних явищ у визначений момент часу за певних умов (Т. С. Кириленко, 1989).

Психічний стан являє собою немов подвійний зріз пси­хічного. Стан ніби розчиняється у психічних процесах і психічних властивостях і водночас у станах розчиняються і знімаються психічні процеси і психічні властивості (рис. 50).

Кожний психічний стан є переживанням суб'єкта й во­дночас діяльністю його різних систем, він має зовнішнє вираження і проявляється у зміні ефекту виконуваної діяль­ності. Вивчення психічного стану завжди включає три рівні (рис. 51). Тільки за сукупністю показників, що відобра­жають кожний з цих рівнів, можна зробити висновок про

наявність у людини того чи іншого стану. Ні поведінка, ні пізні психофізіологічні показники, взяті окремо, не можуть достовірно диференціювати один стан від іншого. Провідне місце в діагностиці станів відводиться переживанням, по­в'язаним зі ставленням особистості. Виділення останнього як системотворчого фактору психічного стану особистості дає можливість розглядати психічний стан саме ях якісну характеристику психіки особистості, що об'єднує у собі психічні процеси та властивості особистості і здійснює вплив на них.

Рис. 51. Рівні вивчення психічно­го стану

Стан фіксує певний статичний момент у характеристиці психічного, це щось цілісне. Наприклад, стан боротьби мо­тивів хоч і належить до волі, але містить у собі значні пізнавальні та емоційні елементи, причому всі вони не під­сумовуються, а створюють цілісну структуру. У всякому пси­хічному процесі є когаітивні та афективні компоненти, і в будь-якому психічному стані вони трансформуються у рів­нях реагування, глибина, сила та інші особливості вияву яких зумовлюють виникнення цілої гами станів, що потре­бують своєї класифікації.

Психічні стани можуть бути класифіковані як вияви пси­хічних процесів:

стани емоційні — настрої, афекти, тривога та ін.;

стани вольові — рішучість, розгубленість тощо;

стани пізнавальні — зосередженість, замисленість і т. д.

Серед виявів свідомості виділяють стани більш (рішу­чість) або менш (неуважність) усвідомлені в континуумі від

сну до неспання; патологічні — пов'язані з розладом афек­тивної, моторної чи когнітивної сфери; змінені стани — різні види медитативних та гіпнотичних станів, ідеальний стан для виступу в спорті; штучно викликані психічні стани, що досліджувалися з лікувальною метою Н. П. Бехтерєвою через вплив на глибокі структури мозку. Штучно викликані стани супроводжуються переживаннями незвичності, част­кової некерованості психічною діяльністю. Це можуть бути безпредметні страхи чи радість або «надоптимальний пси­хічний стан особливої чіткості сприймання, усвідомлення змісту подій», або «бездіяльна млявість», або вивільнення станів, які раніше придушувалися у свідомості.

Психічні стани розрізняють і за глибиною та тривалістю. Пристрасть як психічний стан глибше, ніж настрій. Кожний стан тимчасовий, може заступитися іншим. З практичною метою виділяють стани миттєві (нестійкі), довгочасні і на­віть хронічні, або оперативні, поточні та перманентні. Кож­ний стан, наприклад тривога і замисленість, за певних умов може бути і оперативним (нестійким), і поточним (трива­лим), і перманентним (хронічним). Перехід станів із по­точних у перманентні може мати як позитивний (стан тре­нованості в спорті, рішучості), так і негативний (стан утоми, розгубленості) характер.

Складність розрізнення типів психічних станів полягає в тому, що їх майже неможливо розмістити в межах однієї шкали, класифікувати за однією ознакою, кожний із станів мас свій континуум проявів і набір ознак (рівень усвідом-леності, домінування психічних процесів, тривалість, адекват­ність чи неадекватність ситуації тощо).

Настрої, афекти, пристрасті розглядаються як форми ви­явів афективної сфери, афективних процесів, що розрізня­ються за тривалістю: від короткочасного афекту до настрою як поточного, тривалого стану і до пристрасті як перманент­ного, хронічного стану. За рівнем усвідомленості порядок розміщення змінюється: від пристрасті як найбільш усві­домленого стану до настрою й афекту як найменш усві­домлюваного. Щодо домінування психічних процесів за їх складністю і довільністю ці стани розміщуються від афекту, де домінують емоції, до настрою і до пристрасті як єдності емоції й волі.

Зв'язок емоційних станів і властивостей найвиразніше проявляється у стані тривоги. Терміном «тривога» позна-

чається емоційна відповідь на можливу психічну загрозу, на відміну від терміна «страх», яким позначається реакція на реальну загрозу, загрозу порушення функцій організму й виконуваної діяльності. Стан тривоги виникає у зв'язку з можливими неприємностями, непередбаченими ситуаціями, змінами у звичайній обстановці й виражається специфіч­ними переживаннями — хвилювання, побоювання, пору­шення спокою тощо. Тривожність може даватися юнаки у спілкуванні (зменшується можливість прогнозування успіш­ності), у поведінці (невідповідність суб'єктивної моделі ре­альній дійсності) і супроводжується проявом неадекватно завищеної тривоги, що призводить до порушення регуля­торних процесів. Тоді тривожність закріплюється як влас­тивість особистості і стає домінуючою рисою характеру.

Тривожність як риса особистості є найбільш значушим ризик-фактором, що сприяє нервово-психічним захворю­ванням. Висока тривожність знижує ефективність інтелек­туальної діяльності, гальмує її в напружених ситуаціях, на­приклад під час іспитів, заліків; знижує рівень розумової працездатності, викликає невпевненість у своїх здібностях, є однією з причин негативного соціального статусу особис­тості, бо її поведінка характеризується емоційною неврівно­важеністю, роздратуванням і може призвести до емоційного стресу.

Поняття стресу було запроваджене в 50-ті роки XX ст. канадським ученим Г. Сельє для визначення генералізо-ваної реакції організму — «загального адаптаційного синд­рому» — як відповіді на будь-який несприятливий вплив. Реагування на екстремальний вплив має певні стадії:

1) «фаза шоку» характеризується різким падінням опору
організму;

2) «фаза резистентності» мобілізує адаптаційні можли­
вості організму відповідно до нових умов;

3) «фаза виснаження», якій відповідає стійке зниження
резервів організму.

Причиною стресу може слугувати несподіванка, що по­рушує звичну течію життя. Р. Лазарус, розвиваючи вчення про стрес (1950, 1970), висунув концепцію, згідно з якою розмежовуються поняття фізіологічного стресу, пов'язаного з реальним подразником, і психічного, емоційного стресу, за якого людина на основі індивідуальних знань і досвіду оцінює майбутню ситуацію як загрозливу, складну. Якщо у випадках фізіологічного стресу адаптаційний синдром

виникає в момент зіткнення з подразником, то в разі емоційного стресу адаптація передує ситуації, настає завчас­но. Саме завдяки цьому емоційний стрес може бути доцільним. Але робота в стресогенній ситуації обов'язково призводить до додаткової мобілізації внутрішніх ресурсів, що може мати несприятливі наслідки. Типові хвороби «стресової етіології» — серцево-судинні патології, виразка шлунку, психосоматичні розлади, депресивні стани — ха­рактерні для сучасних видів виробничої та управлінської діяльності. Стрес існує завжди. Вплив його залежить від інтенсивності стресорів, тобто чинників, що такий стан викликають, і від шдивщуашго-психологічних особливостей особистості. У складних життєвих ситуаціях, критичних мо­ментах певний рівень вияву емоційного стресу може стати характерною рисою особистості — схильністю до емоційного стресу. Розрізняють типи особистостей, схильних до стресу і стійких до дії стресорів. Так, у схильних до стресу частіше простежуються здатність до конкуренції, тверде прагнення до досягнення мети, агресивність, нетерплячість, неспокій, експресивне мовлення, відчуття постійного браку часу. До­слідники стресу виявили також тенденцію відповідати на подібні стресові ситуації однаковими характерними реак­ціями, що пояснюється напрацьованою в процесі індиві­дуального розвитку системою психологічних механізмів (зокрема мотивів).

Отже, у психічних станах відбувається поєднання, злиття характеристик психічних процесів і властивостей особис­тості. Аналіз психічного стану дає змогу прогнозувати пове­дінку особистості, її розвиток та самозростання.

Особистість творить свій емоційний простір. Вона роз­ширює його межі, визначаючи важливість для себе пред­метів, речей, явищ, людей і включаючи їх у зміст свого інтимного життя та розкриваючи для них свій простір чи, навпаки, замикаючи його, робить їх об'єктом своїх емоцій­них виявів, почуттів, вольових зусиль чи залишає їх поза увагою. Особистість поглиблює інтенсивність виявів емо­ційної, афективної сфери, віддаючись їх силі й глибині та переживаючи їх неповторність у певних емоційних станах, або позбавляється цих переживань, демонструючи якості володаря психічного світу.

Через ці горизонтальні та вертикальні, рухові, просторові та часові виміри афективної сфери особистість проявля­ється, ніби висвічуючись на екрані навколишнього предмет-

ного світу і претендуючи на певну репрезентацію у психіці інших людей через діяльність і взаємодію.

Особистість розкривається через емоційну готовність до творчої діяльності. Емоційна готовність — це результуючий вияв самотворення афективної сфери особистості, інтегра­ція певних станів, спроба розв'язати суперечність між пот­ребою у творчій нестандартній діяльності та мотивом її за­доволення в певний проміжок часу і за певних умов. Емо­ційна готовність становить єдність настрою, ставлення осо­бистості до самої себе, самооцінки й волі, потягу й повин­ності. Емоційна готовність як психічний стан має творчу спрямованість і пов'язана з переживанням душевних витрат на виконання тієї чи іншої діяльності. Готовність до творчої діяльності — це готовність до переживання нових емоцій як за знаком (позитивний — негативний), так і за модальністю (радість, гнів тощо), пов'язана з виконанням обраної діяль­ності, з постановкою мети.

Проявом емоційної готовності до творчої діяльності ви­ступає захоплення майбутнім результатом, яке відчуває осо­бистість, політ фантазії. Наслідком емоційної готовності є натхнення як психічний стан емоційної та операційної на­пруженості, зосередженості на предметі творчості. Отже, стан емоційної готовності до творчої діяльності, виявляючись у захопленні предметом творчості, породжує натхнення як афек­тивний вияв особистості, що характеризує творчу діяльність, у якій особистість формується і розвивається.

Запитання

Для

Самоперевірки

1. Що таке потяг?

2. Охарактеризуйте потреби та їхні види.

3. Яку роль відіграють в емоціях органічні відчуття?

4. Що означають переживання? У чому виявляються суб'єк­
тивність та інтимність переживань?

5. У чому суть емоцій і почуттів?

6. Проаналізуйте психологічні та фізіологічні механізми
емоцій.

7. Поясніть виразні рухи як зовнішню форму існування
емоцій.

8. Назвіть компоненти та умови виникнення емоційного
процесу.

9. Розкрийте загальні властивості емоцій і почуттів.

10. Проаналізуйте природу виникнення емоцій з точ­
ки зору інформаційної теорії емоцій.

11. У чому суть естетичних почуттів?

12. Які вихідні ознаки вольової поведінки?

13. Розкрийте структуру вольового акту.

14. Які вольові властивості особистості виявляються
на стадії прийняття рішення у вольовому акті?

15. У чому суть емоційно-вольової регуляції?

16. Виділіть рівні та форми вияву афективної сфери пси­
хіки.

17. З чим пов'язане використання категорії «стан» у пси­
хологічній науці?

18. Охарактеризуйте рівні вивчення психічного стану.

19. Чому в стані тривоги найвиразніше виявляється зв'я­
зок емоційних станів і властивостей особистості?

Теми рефератів

1 Інформаційна теорія особистості.

2. Інтелектуальні почуття особистості.

3. Стреси в житті людини: причини виникнення і шля-

хи подолання.

4. Характеристика емоційно-вольових властивостей осо­
бистості.

5. Функції афективної сфери в житті особистості.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

1 Вилюнас В. К. Психология эмоциональных явлений Москва,
1976

2 Дерябин В. С Чувства, влечения, эмоции. Ленинград, 1974

3. Додонов Б. И. Эмоция как ценность. Москва, 1978.

4. Изард К. Эмоции человека. Москва, 198Ь.

5. Кириленко Т. С. Виховання почупів. Київ, 1989.

6. Кондаш О. Хвилювання. Страх перед випробуванням. Киі'в,
1981.

7. Обуховский К. Психология влечении человека. Москва, 1972

8. Основи психологи / За ред. О. В. Киричука, В А. Роменця
Київ, 1996.

9. Пиз А. Язык жестов / Пер. с англ. Воронеж, 1992.

10. Психология эмоций: Тексты. Москва, 1984.

11. Рейковский Я. Экспериментальная психология эмоций Моск­
ва, 1979

12. Рубинштейн С. Л. Основы общей психологии. Москва, 1946.

13. Селье Г. Стресс без дистресса. Москва, 1982.

14. Симонов П. В. Потребностно-информационная теория эмоций
// Вопр психологии. 1982. № 6.

15. Фресс П., Пиаже Ж. Экспериментальная психология Москва
1975. Вып. 5.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: