VI.6.1. Стадії міжособистісного розуміння

Процес міжособистісного розуміння (інша його по­ширена назва — соціальна перцепція) у загальному вигляді можна визначити як формування у свідомості людини обра­зу іншої людини. Це передусім пізнавальний процес. Він починається з відображення зовнішності. Але вже на цьому етапі більшість людей робить висновки про особистісні ри­си, які не виявляються безпосередньо на рівні сприймання. Включення у психічний образ властивостей особистості, які не даються безпосередньо як фізичні властивості, є харак­терною ознакою цього процесу. Особистісний зміст іншої людини встановлюється шляхом інтерпретації елементів зов­нішності, поведінки та діяльності. Виходячи з цього, можна виділити дві стадії міжособистісного розуміння — стадії коїпфетно-чуттсвого та абстрактно-логічного відображення.

На стадії абстрактно-логічного відображення людина інтер­претує поведінку інших людей. Сутність такої інтерпретації полягає в поєднанні сприйнятих елементів-ознак зовніш­ності із семантичним змістом, що визначається власним досвідом спілкування та системою знань.

У ситуації спілкування образ іншої людини виникає як результат комунікації й виконує функції регулятора спіл­кування. Зміст цього образу та його регулятивне значення зумовлені особливостями взаємодії в конкретній ситуації, а самі ситуації визначаються характером і результатом діяль­ності. Інша людина постає перед нами не тільки як суб'єкт певного віку, статі, а й як особистість, що має певні ха­рактерологічні властивості, емоційні, вольові та інтелекту­альні риси. Характеристика цих властивостей іншої людини дається нам не безпосередньо, як, скажімо, властивості її зовнішності. Розкриття цих властивостей становить головне завдання міжособистісного розуміння. В них відображається особистісний зміст людини, яку ми сприймаємо, що вста­новлюється завдяки інтерпретації елементів зовнішності, по­ведінки та діяльності як ознак психологічних властивостей особистості.

Процес інтерпретації має переважно оцінний характер. Акт оцінки входить у структуру пізнавальних процесів, які результуються в образі-уявленні про іншу людину. Образ-уявлення усвідомлюється як певне враження, вербалізується в поняття, на основі яких виникає судження як психо­логічна інтерпретація.

В оцінці відображається ставлення суб'єкта розуміння до іншої людини. Один із чинників розбіжностей в оцінках пов'язаний з індивідуальністю оцінюючої людини. Це сут­тєво впливає на судження. Дослідження показали, що ін­терпретація розгортається після встановлення належності об'єкта пізнання до певної соціальної спільності й визна­чення його соціальної ролі, статусу та ін. Таким чином, процес формування знання про іншу людину як особистість є процесом утворення узагальнень, що, в свою чергу, спи­раються на раніше сформовані узагальнення (О. Бодальов). Роль узагальнень, у яких акумульовані враження людини від особистих зустрічей з іншими, в пізнанні цих людей дуже значна. Оцінюючи особливості іншої людини, ми постійно спираємося на такі узагальнення, хоча вони не завжди від­повідають дійсності. Ситуація, коли з обмеженням сфери спілкування з іншою людиною та відображенням лише час-

тини притаманних їй властивостей не беруться до уваги інші властивості особистості, у практиці спілкування людей є швидше правило, ніж виняток. В уявленні, яке форму­ється в людини про іншу особистість, не відображені всі притаманні цій особистості властивості та її індивідуальна неповторність. Часто пізнання іншої людини зводиться до віднесення її на підставі оцінки поведінки лише до певної категорії, соціальної групи. Таке неповне пізнання залишає поза увагою риси і властивості особистості, що характери­зують її як індивідуальність.

У відображенні зовнішності та поведінки іншої людини певні ознаки відбиваються грунтовно й точно, інші — неви­разно, помилково, а на деякі зовсім не зважається. Тому через недостатню фіксацію властивостей, притаманних ін­шій людині, розуміння часто схематичне і спрощене. Систе­ма загальних уявлень, у якій зафіксовано певний досвід спілкування з людьми, містить, по-перше, узагальнення, що фіксують сталі залежності між зовнішністю, поведінкою лю­дей та певними рисами особистості; по-друге, узагальнення, що насправді відображають лише випадкові зв'язки; по­трете, «узагальнення», що фіксують неіснуючі зв'язки.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: