VII. 1.1. Структура ергономічних властивостей і загальних ергономічних вимог

Нині поряд з основними показниками розробки та експлуатації технічних систем (продуктивність, надійність, економічність) різко зросло значення таких показників, як ергономічність, екологічність, естетичність, котрі забезпечу­ють соціальну ефективність нової техніки. Використання досягнень ергономіки при проектуванні техніки й умов її функціоігування сприяє підвищенню ефективності та якості праці, зручності експлуатації та обслуговування техніки, ско­роченню термінів її освоєння, поліпшенню умов праці, еко­номії витрат фізичної й нервово-психічної енергії працюю­чої людини, підтриманню її високої працездатності.

Ергономічні властивості. Кожна система має нескінченну множину властивостей, що визначають її якість. Під якістю розуміється сукупність властивостей, які характеризують сту­пінь придатності системи для використання її за призначен­ням, а відтак ефективність системи. Властивості поділяють­ся на суттєві й несуттєві, загальні й специфічні, необхідні й випадкові, внутрішні й зовнішні (диспозиційні), сумісні й несумісні і т. д.

Участь людини-оператора у функціонуванні СЛТС зу­мовлює специфічні властивості цих систем, які визначають інтегральні характеристики зв'язку людини й машини в конкретних умовах зовнішнього середовища. Сукупність цих специфічних властивостей, котрі забезпечують можливість динамічної взаємодії людини й технічних засобів з метою виконання системою поставлених завдань у визначених умо­вах експлуатації, може бути названа ергономічністю системи. Ергономічність охоплює ряд властивостей системи, які на­зивають функціональною комфортністю (керованість, об-слуговуваність, освоюваність і заселеність).

Під керованістю розуміється такий розподіл функцій між людиною і машиною, який забезпечує в їхній взаємодії про­відну роль людини, враховуючи здатність останньої до ви­переджуючих дій і виключення з обміну сигналів і команд, які дезорганізують функціонування техніки або людини. З одного боку, швидкість перебігу процесів у технічних систе­мах, точність дотримування їх параметрів, енергонасичешеть машин вимагають точності, своєчасності інформації як отриманої від машини, так і введеної в машину; аз Іншо­го — останнє слово залишається за людиною. Виперед-

ження машиною дій людини неодмінно призводить до втра­ти контролю над СЛТС, до її некерованості. Така ситуація може спричинити аварію або емоційний стрес персоналу з усіма небажаними наслідками.

Обслуговуваність — це просторова доступність регульо­ваних і замінюваних елементів, таке їх розміщення, яке забезпечує раціональні дії персоналу в процесі монтування, транспортування й ремонту СЛТС Конструктори традицій­но опікуються надійністю, довгочасністю експлуатації, ма­сою машин та ін., але через брак ергономічних рекомен­дацій недостатньо цікавляться зручністю їхнього монтуван­ня, транспортабельністю, ремонтопридатністю. Нерідко об­ладнання, що мас дуже високі функціональні характе­ристики, вимагає від персоналу значних затрат робочої сили через невдале розміщення вузлів машини (низько, затулені іншими деталями, тісно, неможливо застосовувати інстру­мент і т. д.). Подібні прорахунки можуть призвести до псу­вання техніки, відмови від роботи з нею персоналу, не кажучи вже про помилки в регулюванні.

Освоюваність — це можливість швидкого оволодіння опе­ратором знаннями, вміннями й навичками управління та обслуговування СЛТС, яка забезпечується об'єктивністю інструктивної інформації та адаптацією СЛТС до мінімально доігустимої фізичної, психологічної, освітнюї підготовки персоналу. Останніми роками накопичено чимало відо­мостей про параметри антропометричного та інших гру­пових показників, необхідних для прогнозу й організації навчання операторів. Водночас перехід робітників, напри­клад, від універсальних металообробних верстатів до гнуч­ких виробничих систем натрапляє на опір через недостатнє освоєння нового устаткування. Програмування, електроні­ка, інструкції з експлуатації не орієнтовані на реальний рівень знань персоналу, не враховано психологічних труд­нощів, пов'язаних з новизною технологічного процесу.

Під заселеністю розуміється ступінь відповідності умов праці людини біологічно оптимальним параметрам робочо­го середовища, їмо виключає надлишкову витрату робочої сили й небезпечні для її психологічного стану, соматичного здоров'я, нормального розвитку фактори. Заселеність ви­значають не тільки фізичні фактори зовнішнього середо­вища (температура, шум, чагазонаність та ін.), а й психо­фізіологічні (пропорційність інтенсивності надходження ін­формації щодо можливостей аналізаторів людини), психологіч-

ні (міжособистісні стосунки, згуртованість колективу), ан­тропометричні (робота в обмеженому, замкненому просторі, у незручній позі). Вивчення, проектування й експертиза за­селеності СЛТС вимагають урахування всіх групових ерго­номічних показників. Наприклад, робота у виробничому кор­пусі з недостатнім доступом природного світла, з високою величиною відбиття звуку викличе сильну втому з подаль­шими негативними наслідками як поведінкового, так і со­матичного характеру.

Рівень кожної з розглянутих властивостей залежить від повноти й правильності реалізації ергономічних вимог при розробці та експлуатації системи і виявляється в процесі взаємодії оператора з технічними пристроями під час вико­нання певних функціональних обов'язків.

Загальні ергономічні вимоги. Систематизація ергономіч­них вимог здійснюється за допомогою класифікаційних оз­нак. Найбільш поширені два види класифікаційних ознак. Перший характеризує взаємозв'язок ергономічних вимог з людиною як суб'єктом праці. Ця ознака дає змогу кла­сифікувати ергономічні вимоги на гігієнічні, антропомет­ричні, фізіологічні, психофізіологічні, психологічні та соці-ально-психологічні. Другий характеризує взаємозв'язок ер­гономічних вимог із засобами праці, умовами та процесами діяльності людини. Вимоги класифікуються на групи за від­ношенням до інформаційних моделей, алгоритмів і режимів праці, конструкції робочого місця, засобів життєзабезпечен­ня і т. д. Структура ергономічних вимог визначається мож­ливістю 'їх практичного застосування і ступенем деталізації. Всі вимоги можна поділити на загальні й часткові.

Загальні ергономічні вимоги в ході розробки систем пе­ретворюються в часткові через деталізацію, уточнення і ко­ригування стосовно конкретної системи, її призначення, умов застосування і узгоджених обмежень.

Загальні ергономічні вимоги висуваються до:

I. Організації систем «людина—техніка—середовище»

II. Організації діяльності людини-оператора

III. Організації робочих місць та технічних засобів діяль­
ності

IV. Факторів придатності для перебування

V. Техніки безпеки праці.

Кожну з цих груп вимог можна поділити на такі під­групи й одиничні ергономічні вимоги.

І. Загальні ергономічні вимоги до:

1. раціонального рівня автоматизації;

2. раціонального рівня розподілу функцій між людиною і
технічними засобами системи та всередині групи опера­
торів;

3. обгрунтування чисельності та кваліфікації оператор­
ського й обслуговуючого персоналу.

II. Загальні ергономічні вимоги до:

1. алгоритмів діяльності;

2. інформаційних моделей;

3. кодуваїшя зорової та звукової інформації;

4. організації раціональних режимів праці та відпочинку;

5. методів і організації психофізіологічного відбору;

6. методів комплектування груп операторів;

7. методів організації навчання й тренування;

8. методів аналізу помилкових дій оператора.

III. Загальні ергономічні вимоги до:

1. організації й конструювання робочих місць, вибору
робочої пози оператора;

2. механізованих робочих місць: оргоснащення, інстру­
менту тощо;

3. автоматизованих робочих місць: засобів відображення
інформації, органів управління, одягу й обладнання, інст­
рукцій, спеціальної документації тощо;

4. апаратури навчання і тренування: моделюючого при­
строю, робочого місця навчаючого, апаратури контролю під­
готовки.

IV. Загальні ергономічні вимоги до:

1. функціональних приміщень: величини й форми ро­
бочих приміщень, організації простору для пересування лю­
дей і транспортування вантажів, взаємного розташування
функціональних приміщень;

2. робочого середовища робочого місця людини-опера-
тора:

а) фізичних факторів: шуму, вібрації, мікроклімату, ста­
тичних полів, електромагнітного випромінювання і т. д.;

б) хімічних факторів: продуктів згоряння, виробничих та
інших шкідливих домішок і виділень.

Розглянемо кілька прикладів. Проблема організації сис­теми пов'язана з проблемою розподілу функцій у самій сис­темі, тобто між людьми й машинами.

Ефективний розподіл функцій базується на максималь­ному врахуванні можливостей людини та машини. Загаль­ного рішення ця проблема не має, оскільки кожній системі властиві свої особливості управління і кожного разу треба по-новому оцінювати можливості людини та технічних за­собів її діяльності. При цьому слід ураховувати й ступінь завантаженості операторів, напруженості праці. Відомо, що недостатня завантаженість оператора негативно впливає на його готовність до активних дій та надійність їхнього вико­нання, особливо в екстремальних ситуаціях. У цьому разі необхідне передання деяких функцій від машини до опера­тора. Які ж функції краще виконує людина, а які машина?

Вважається, що людина має переваги порівняно з ма­шиною щодо:

здатності відчувати подразники, котрі мають малий енер­гетичний рівень;

сприймання блоків інформації різної модальності та по­рівняння їх між собою;

розпізнавання сигналів на фоні шуму;

нагромадження та збереження протягом значного часу великої кількості інформації;

здатності робити висновки за неповної інформації про події, імпровізовано реагувати на них;

знаходження та застосування евристичних методів роз­в'язання практичних завдань;

можливостей застосовувати нагромаджений досвід і за­гальні принципи вирішення конкретних проблем;

можливостей виконувати дії в умовах перевантаження.

Проте людина гірше виконує такі функції, як:

контроль за діями людей і машин;

витрата енергії значними порціями та з великою точ­ністю;

виконання монотонних операцій;

обробка інформації з високими швидкістю і точністю;

швидке реагування на сигнал....

Тому людині доручається вирішення завдань значної від­повідальності, для яких не розроблені алгоритми рішень, а машині — переважно математичні розрахунки, зберігання великого обсягу інформації, виконання швидких дій з ве­ликим навантаженням, розв'язання завдань дедуктивними,

алгоритмічними способами. Ці загальні рекомендації уточ­нюються для кожної системи, проходячи експериментальну перевірку в різних режимах роботи.

Проблема розподілу функцій між людиною і технічними засобами, визначення ролі людини в системі, психологіч­ний аналіз її діяльності безпосередньо пов'язані з пробле­мою обміну інформацією між людиною і машиною, її коду­ванням та розробкою форм і засобів передання її людині-оператору.

Раціонально спроектована система має відповідати ви­могам до змісту й форми інформації, а також психічним, психофізіологічним та іншим особливостям і можливостям оператора.

Наведемо загальні ергономічні вимоги до інформаційної мо­делі СЛТС:

1. Обсяг, структура й форма подання інформації повинні
відповідати розв'язуваним завданням і психофізіологічним
можливостям оператора.

Ергономічну оцінку відображуваної інформації доцільно проводити в такій послідовності:

визначити перелік ситуацій, які вимагають втручання опе­ратора в перебіг керованих процесів;

знайти сукупність інформаційних ознак, що характери­зують кожну з цих ситуацій;

оцінити ступінь розпізнаваності оператором ситуацій у відображеній інформації;

визначити, чи існують ситуації, ступінь розрізнення яких менший від диференційного порога, який визначається ха­рактеристиками людини-оператора.

2. Інформаційна модель мас бути лаконічною, оскільки
швидкість і точність прийому та переробки інформації опе­
ратором обернено пропорційна кількості елементів, що їх
оператор тримає на спостереженні.

З метою спрощення процесу прийняття рішення у склад­них системах інформаційна модель має бути досить гнуч­кою, щоб давати можливість перегруповувати й перекодову-вати інформацію, змінювати черговість її подання та інші дії.

3. Форма подання інформації не повинна вимагати від
оператора її додаткового перекодування.

Доцільно застосовувати інтегральні способи подання ін­формації, так звані контактні аналоги (рис. 61), особливо у випадку, якщо прийняття рішень вимагає від оператора:

Рис. 61. l — інтегральна приладова панель із вертикальними шка­лами; 2 — зображення параметрів режиму польоту на екрані «Конало-га»: а — картина польоту за заданим курсом і висотою; б — картина польоту за заданим курсом, але на висоті, що перевищує задану; в — картина, яка виникає з відхиленням літака вправо від заданого курсу й на висоті, що Перевищує задану; 3 — екран системи «Сквайр» для керування підводним човном (Полмер, 1965); 4 — екран системи «Коналог» для керування підводним човном (Полмер, 1965)

одночасної оцінки кількох параметрів різного характеру або параметрів, які змінюються у часі;

підсумовуваний всякого обсягу однорідної інформації;

порівняння суперечливих або взаємопов'язаних даних різ­ного ступеня важливості;

орієнтувальної кількісної оцінки відомостей;

якісної оцінки ситуації, що склалася, тощо.

Обґрунтовуючи вимоги до інформаційної моделі, треба також передбачити можливість діяльності оператора за згор­нутим алгоритмом (за узагальненою інформацією) і за роз­горнутим алгоритмом (з використанням детальної інфор­мації за мінімальної кількості переключень уваги на її вик­лик).

4. Інформація повинна відображатися з тим ступенем
точності, який потрібний для розв'язання оператором по­
кладених на нього завдань.

5. Для забезпечення послідовності організації уваги опе­
ратора розміщення елементів інформаційної моделі має від­
повідати найімовірнішій послідовності їх обслуговування опе­
ратором. Домінуючий маршрут повинен зосереджуватися в
зоні оптимального поля зору (рис. 62).

6. З метою вивільнення уваги оператора для продук­
тивних рішень потрібно звести до автоматизму виконання
операцій, що входять до діяльності у вигляді стандартних,
багаторазово повторюваних елементів. Це досягається за­
стосуванням єдиного коду для ідентичних сигналів, групу­
ванням і просторовим розмежуванням сигналів нижчих по­
рядків від сигналів вищих порядків і т. д.

7. Інформаційна модель повинна бути спроектована так,
щоб не допускати перевантаження оперативної пам'яті опе­
ратора. З цією метою з алгоритму операторської діяльності
мають бути виключені:

потреба в одночасному запам'ятовуванні більше ніж трьох значень поточних параметрів;

зіставлення в думці більше ніж трьох логічних умов;

використання при плануванні відповідної дії більше ніж двох органів управління.

Інформаційні моделі повинні забезпечувати також мак­симально можливе розвантаження довгочасної пам'яті лю­дини.

8. Інформаційна модель має давати змогу оператору
прогнозувати характер розвитку ситуації й спостерігати як
за поточними, так і за очікуваними результатами своїх дій.
Модель повинна допомагати операторові негайно виявити
відказ пристрою й алгоритмів обробки інформації, а також
засобів її подання.

9 Організація потоків інформації має передбачити як перевантаження, так і недовантаження операторів.

10. Для зменшення навантаження оператора потрібно:

Рис. 62. Оптимальні та максимальні кути обзору:

_{а____} переводячи око; б — повертаючи голову; в — повертаючи голову та око

давати операторові інформацію з необхідним виперед­женням до початку виконання;

скороїити поіік інформації до необхідного мінімуму, від­ділити інформацію, що надходить епізодично, і подавати її за запитом;

виділяти операторові для прийняття рішення максималь­ний час у межах відведеного для розв'язання завдання.

Для цюго інформаційні моделі повинні містити відо­мості про час, який мас у своєму розпорядженні оператор для виконання алгоритму.

11. Для підвищення навантаження оператора доцільно:
скоротити до мінімуму час від запиту до відтворення

інформації;

забезпечити достатню інтенсивність потоку інформації;

підвищиш рівень «помітності» інформації (мерехтінням сигналів, яскравістю, гучністю);

забезпечити достатню тривалість індикації до реалізації оператором своїх дій;

надати операторові можливість зворотного контролю за своїми діями.

12. Для забезпечення максимальної швидкості обробки
інформації оператор повинен мати можливість сам регулю­
вати потік Інформації, тобто не бути жорстко пов'язаним з
технічними характеристиками засобів подання інформації.

13. Характеристики сигналів, що подаються оператору,
мають забезпечувати необхідний рівень їх диференційова­
ною сприймання. Для цього треба:

при кодуванні сигналів ураховувати оперативні пороги сприймання;

кожний сигнал наділяти двома—чотирма ознаками для запобігання помилкам.

14. Для більш рівномірного завантаження аналізаторів
оператора основна інформація мас оптимально розподіля­
тися між зоровим, слуховим та іншими аналізаторами.

Загальні ергономічні вимоги до конструкції робочих місць стосуються: конструктивного виконання робочих місць та їхніх елементі«; розміщення елементів на робочому полі; ергономічної оптимізації пульта управління.

Конструкція робочого місця повинна забезпечувати: мож­ливість оператора швидко зайняти його, змінити положення тулуба і кінцівок, прийняти зручну позу для відпо^ішігку; відсутність постійного контакту життєво важливих частин тіла з корпусом, механізмами та агрегатами об'єкта; мож-

ливість надання першої допомоги пораненим, їх евакуації, швидкого покидання об'єкта в аварійних ситуаціях.

Основою для обгрунтування вимог до робочого місця є раціонально вибрана робоча поза оператора. Як правило, перевага надається положенню оператора «сидячи», оскіль­ки це вимагає меншого напруження різних груп м'язів і сприяє успішному протіканню процесів сприймання й пе­реробки інформації (рис. 63, 64).

Конструкція пульта та його компонування мають забез­печувати:

логічне групування засобів відображення інформації та органів управління за функціональним призначенням і від­повідно до алгоритму діяльності оператора;

єдність і простоту мнемоніки в процесі аналізу інфор­мації й виконання управлінських дій. Компонування робо­чого поля треба здійснювати виходячи зі значущості й час­тоти використання засобів відображення інформації та ор­ганів управління, із просторового поєднання стимулу й ре­акції, структурної відповідності, функціонального Ірупуван­ня, оперативного Ірупування, виділення масивів елементів.

Ергономічна оптимізація конструкції пульта управління і вибір того чи іншого його варіанта здійснюються на основі порівняння значень показників, що характеризують якість діяльності оператора в процесі роботи з пультом. В окремих випадках можуть використовуватися непрямі (побічні) по­казники, певним чином пов'язані з якістю діяльності, такі, наприюіад, як показник невпорядкованості, довжина марш­руту обслуговування й т. ін. Найпростішим показником є довжина маршруту обслуговування. Величину цього показ­ника вимірюють на макеті або кресленні з точністю до сан­тиметра.

Значення показника невпорядкованості розміщення еле­ментів залежить від їх групування на пульті, послідовності розміщення алгоритму діяльності й відповідності мнемо­нічним закономірностям типу «горизонтальний», «вертикаль­ний», «похилий» ряди. Третій непрямий показник оцінки (порівняння) варіантів конструкції й компонування робочо­го місця — математичне очікування (дисперсія) еталонного часу виконання алгоритму. Він ураховує вплив на якість діяльності оператора необхідних механічних переміщень, складності інформаційного пошуку, розмірів робочого поля, групування елементів та характеру їх позначень.

Загальні ергономічні вимоги до органів управління. Вибір органу управління визначається властивостями параметрів

Рис. 64. Розміщення й кути нахилу панелей пульта керування для роботи в позі «сидячи»

Рис. 63. Форма панелей (план)

об'єкта або системи управління й залежить від типу впливу, який оператор має здійснити на систему, а також тих змін, які він повинен викликати в системі або об'єкті.

Вибір органу має здійснюватися відповідно до конкрет­них умов його використання. До факторів, які впливають на вибір органу управління, належать температурні умови, на­явність вібрації, прискорень, невагомості, спеціальних видів одягу, положення тіла, умови освітленості.

Органи управління можна розділити на дві великі групи. Перша група призначена для одномоментних (періодичних або одноразових) впливів на систему або об'єкти управ­ління. Друга група органів управління використовується для виконання операцій, пов'язаних з уведенням у систему сиг­налів, що розрізняються за своєю величиною або трива­лістю, операцій стеження та деяких інших безперервних впливів.

У всіх випадках, коли це можливо, слід надавати перева­гу органам управління, що грунтуються на дискретному прин­ципі впливу на систему. Органи управління однаковими системами або об'єктами повинні розміщуватися на пульті відповідно до реального розміщення цих самих систем або об'єктів щодо його осі симетрії, враховуючи зони досягнен­ня в моторному полі людини (рис. 65 (1, 2)).

Незалежно від використовуваного типу органів управ­ління вони мають бути логічно згруповані, їхнє просторове розміщення — відповідати розміщенню пов'язаних з ними груп індикаторів або мнемосхем, а розташування органів управління всередині групи — розташуванню індикаторів на панелі інформації або мнемознаків на мнемосхемі. У тому разі, коли послідовність використання органів управ­ління при виконанні різних операцій неоднакова, перевага, як правило, надається операціям уведення системи в дію, зокрема операціям пуску.

У конструкції органів управління мають ураховуватися раніше сформовані сенсомоторні навички — стереотипи. З метою використання позитивного перенесення навичок у конструкцію систем ураховується вимога, відповідно до якої органи управління при одному й тому самому спрямуванні руху повинні давати той самий ефект.

Потрібно також зважати на те, що в більшості людей функціональнішою с права рука. Саме цією рукою викону­ються дії, які вимагають найбільшої точності або сили Ор­гани управління, які приводяться в рух руками, точніші, ніж ті, що приводяться в рух ногою. Зусилля, необхідні для

Рис. 65 (1). Зони досяжності оператора у вертикальній площині під час роботи в позі «стоячи»

Рис. 65 (2). Зони досяжності оператора в горизонтальній площині під час роботи в позах «стоячи» та «сидячи»

переміщення органів управління, мають відповідати мож­ливостям людини-оператора з урахуванням умов її діяль­ності.

Загальні ергономічні вимоги до тренажерів:

1. Тренажери повинні забезпечувати:

формування і вдосконалення професійних навичок та умінь операторів;

контроль та оцінку діяльності операторів у процесі на­вчання й тренування;

управління процесом навчання й тренування;

проведення професійного відбору на початковому етапі навчання;

контроль за функціональним станом оператора в процесі навчання й тренування.

2. Навички, які формуються на тренажері, за своєю струк­
турою мають відповідати навичкам реальної трудової діяль­
ності.

3. Тренажери повинні складатися з таких основних при­
строїв: моделюючого пристрою; робочого місця навчаючо­
го; робочих місць учнів; апаратури контролю підготовки.

4. Моделюючий пристрій має забезпечувати: моделюван­
ня умов навчальних задач у реальному масштабі часу; мож­
ливість зміни складності навчальних задач у процесі підго­
товки; можливість дозованого подання навчальних задач;
моделювання аварійних ситуацій і типових несправностей
тощо.

5. Навчальна інформаційна модель повинна бути подіб­
ною до інформаційної моделі в системі «людина—техніка—
середовище».

6. Робоче місце навчаючого має бути устатковане засо­
бами двобічного зв'язку з учнями.

7. На робоче місце навчаючого в усіх режимах підго­
товки повинна надходити інформація: використовувана уч­
нем у процесі підготовки; про якість роботи учнів; про функ­
ціональний стан учнів.

8. Для стимулювання учня й оперативного усунення по­
милок, які виникають у процесі навчання, на його робоче
місце має подаватися відповідна інформація.

9. Величини зусиль, необхідні для зміни положення ор­
ганів управління на робочому місці учня й відповідному
робочому місці оператора, мають бути однакові.

10. З робочого місця учня має забезпечуватися мож­
ливість управління параметрами навчальної інформаційної
моделі в режимі самонавчання.

11. Апаратура контролю повинна забезпечувати:

автоматичну обробку й аналіз інформації;

автоматичну реєстрацію необхідних параметрів, що ха­рактеризують якість роботи;

багаторазове відтворення всієї інформації, зафіксованої в процесі підготовки;

можливість оцінки придатності учнів для роботи опера­торами у конкретних системах.

Загальні ергономічні вимоги до умов зовнішнього середовища на робочому місці оператора виходять із таких установлених рівнів чинників зовнішнього середовища:

оптимальних, тобто таких, що цілком відповідають еко­логії людніш й забезпечують найвищий рівень працездат­ності, не викликаючи порушень фізіологічних механізмів компенсації при тривалому впливі чинників;

гранично допустимих, які використовуються тоді, коли передбачається епізодичне перебування людини в екстре­мальних умовах середовища, а характер роботи допускає тимчасове зниження рівня працездатності;

гранично стерггних, за яких забезпечується життя лю­дини і можливість мінімальної трудової діяльності. Ці рівні використовуються тільки в аварійних ситуаціях.

Нормуванню відповідно до наведених вище рівнів під­лягає такий комплекс умов зовнішнього середовища.

І. Фізичні фактори:

а) мікрокліматичні фактори. Включають основні пара­
метри (температура повітря, відносна вологість, швидкість
руху повітря і т. д.), які справляють безпосередній вплив на
теплообмін організму з навколишнім середовищем, і комп­
лексні показники, що кількісно характеризують загальний
тепловий ефект спільного впливу на організм основних па­
раметрів мікроклімату.

Нормування мікрокліматичних факторів здійснюється окремо для холодного й теплого періодів року;

б) механоакустичні фактори (акустичні шуми; ударні й
вібраційні перевантаження; зміни тиску повітря);

в) електромагнітні фактори (освітлюваність; профілак­
тичне ультрафіолетове опромінення; радіочастотне і рентге­
нівське випромінювання);

г) напруга в освітлюваних мережах. Нормуються гранич­
но допустимі рівні номінальної напруги.

2. Хімічні фактори:

а) основні компоненти газового складу повітря. Визна­
чаються гранично допустимі концентрації кисню і вугле­
кислого газу в повітрі приміщень залежно від часу перебу­
вання в них людини, режиму роботи й системи вентиляції;

б) концентрація шкідливих хімічних домішок повітря.
Вимоги до таких концентрацій висуваються з урахуванням
часу перебування операторів у робочих приміщеннях.

Обґрунтовуючи ергономічні вимоги до умов зовнішнього середовища, треба враховувати вплив факторів на якість діяльності і функціональний стан операторів. На якість ді­яльності операторів найбільший вплив справляють мікро­кліматичні умови, акустичні шуми та рівень штучної освіт­люваності робочих поверхонь.

Найповніший перелік нормованих факторів зовнішнього середовища й конкретні значення норм містяться в сані­тари о-гігієнічних вимогах і документах.

Діють понад 40 держстандартів ергономічного спряму­вання.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: