Роль самовиховання у професійному зростанні студента

Самовиховання - свідома діяльність людини, спрямована на вироблення у себе позитивних рис і подолання негативних. Лише критична самооцінка сприяє самовихованню шляхом постановки конкретної мети, завдань, розв’язання яких підносить суб’єкта на новий рівень активності, самореалізації. Самовиховання відбувається в тому разі, якщо навчально-професійна діяльність набуває особистісну значущість. Таким чином успішність професіоналізації студента залежить від власної активності студента, від наявності відповідних мотивів. Потрібно вміти знімати невпевненість у самому собі, контролювати емоційний стан. Засоби самореалізації своєї діяльності і поведінки: самонавіювання, самопереконання, самонаказ, самозаохочення, самомобілізація, самозаспокоєння, самокритика.

24. Психологічні особливості виховання студентської молоді.

Виховання у вузькому смислі - процес цілеспрямованого і сис­тематичного впливу одного суб'єкта виховання (педагога, викладача) на іншого суб'єкта (вихованця, студента), щоб набути останнім якостей, які відповідають виховній меті й завданням.

На сучасному етапі вищої освіти виховання, у широкому розумінні, роз­глядається у двох аспектах: виховання творчої особистості майбутнього фахівця (педагога, психолога, інженера та ін.) і виховання високомораль­ної, толерантної особистості з високими громадянськими якостями.

Процес виховання працює насамперед на майбутнє нації, суспільства і людини, є важливим засобом збереження національної ідентичності й са­мобутності поколінь.

Професійне навчання діє на індивідуально-виконавчий зміст ді­яльності студента, формує в нього професійні знання, уміння і навички. Виховання ж вироблює ставлення, смисли навчально-професійної діяль­ності. Якщо професійне навчання студента не спирається на смисли май­бутньої його професійної діяльності, які повинні бути сформовані вихо­ванням, то воно малоефективне у становленні особистості майбутнього фахівця.

Зараз у педагогічному процесі вищої школи потрібно посилити увагу на розвитку не тільки інтелектуального, а й морального і культурного потенціалу особистості, допомогти студентові зрозуміти самого себе, мотиви своєї поведінки, правильно визначити свої життєві позиції, ре­алізувати творчі можливості у своєму майбутньому житті і праці. «За­вдання не лише передавати знання, але й вигострювати совість (а це результат виховання). Совість - це орган сенсу життя і діяльності осо­бистості» (В. Франкл).

25. Психологічні особливості професійно-педагогічного спілкування та його стилі в умовах вищого навчального закладу.

Спілкування – процес обміну між людьми певними результатами їхньої психічної та духовної діяльності: засвоєною інформацією, думками, судженнями, оцінками, почуттями й настановами.

Професійно-педагогічне спілкування є основою науково-педагогічної діяльності викладача вищої школи та одним із найголовніших аспектів його професіоналізму і педагогічної майстерності. Педагогічна діяльність пов’язана з досить інтенсивним і майже безперервним професійним спілкуванням.

Стиль педагогічного спілкування безпосередньо впливає на атмосферу емоційного благополуччя студентів під час лекції, семінарського заняття або екзамену, що суттєво позначається на результативності їхньої навчально-професійної діяльності. Через це в основі спілкування викладача і студента мають бути такі мотиви: професійний обов’язок, інтерес до особистості студента, бажання його зрозуміти, допомогти тощо.

Психологічна сутність педагогічного спілкування полягає в тому, що воно розкриває психологічний зміст однієї людини для іншої, завдяки чому взаємозбагачується духовний світ і викладача, і студента.

Результатом спілкування є те, що за допомогою різних засобів комунікації встановлюються взаємини, сприятливі для спільної діяльності. Тому всі проблеми управління педагогічним процесом у системі освіти пов’язані зі спілкуванням педагога з учнями, викладача зі студентами.

Трапляються різні стилі педагогічного спілкування – індивідуально-типологічні особливості педагогічної взаємодії викладача зі студентами.

На основі захоплення спільною творчою діяльністю. Основою цього стилю є єдність високого професіоналізму та морально-етичних настанов викладача. Вельми продуктивним є також стиль педагогічного спілкування на основі дружньої прихильності. Такий стиль спілкування може бути передумовою успішного здійснення будь-якої спільної діяльності, у т. ч. навчально-професійної. Це емоційно-психологічний стимулятор розвитку і плідності взаємин педагога з вихованцями на основі дружби й захопленості спільною справою.

Водночас досить поширеним є стиль педагогічного спілкування – дистанція. Цей стиль притаманний як досвідченим викладачам, так і початківцям. Його суть полягає в тому, що в системі взаємин викладача і студентів соціальна дистанція між ними є обмежувачем взаємодії. Хоча важливо додержуватися міри, проте надмірна дистанція веде до формалізації всієї системи взаємодії і не сприяє створенню по-справжньому творчої атмосфери. Водночас деяка дистанція неодмінно має існувати в системі взаємин «студент – викладач». Вона є педагогічно доцільною, оскільки студент і викладач мають різний соціальний статус і кожен реалізує свої специфічні соціально-рольові функції.

Спілкування-дистанція за певних умов може трансформуватися в такий негативний стиль спілкування, як спілкування-залякування. Цей стиль, до якого також іноді вдаються викладачі-початківці, часто пов'язаний з їхнім невмінням організувати продуктивне спілкування зі студентами на основі захопленості спільною діяльністю. Воно не лише не створює такої комунікативної атмосфери, яка б забезпечувала творчу діяльність, а навпаки, надмірно регламентує її, орієнтуючи студентів не стільки на те, що потрібно й можна робити, скільки на те, чого їм не дозволяється. Це позбавляє педагогічне спілкування дружності, на якій грунтується взаєморозуміння.

Не менш негативну роль у роботі зі студентами відіграє і спілкування-загравання, яке також притаманне частіше молодим викладачам і пов’язане з невмінням організувати продуктивне професійно-педагогічне спілкування. У цьому стилі спілкування проявляється намагання викладача завоювати дешевий авторитет у студентів, що суперечить вимогам педагогічної етики.Поява цього стилю спілкування викликана, з одного боку, намаганням молодого викладача швидко налагодити контакт із студентами, а з іншого – відсутністю необхідної загальної психологічної і комунікативної культури, умінь і навичок педагогічного спілкування.

26. Психологічні особливості професійної адаптації викладачів вищої школи.

Однією з найбільш важливих соц.-псих проблем сучасного суспільства є проблема адаплатіцї молодих спеціалістів.Проф. адаптація-це складний та внутрішньо суперечливий процес вростання працівника у різні структурні елементи виробничого середовища, для виконання ним певних соціальних функцій в даному колективі. Процес адаптації розгортається одночасно в 2х головних напрямках, які уособлюють 3 основних структурних компонента соціального середовища підприємства 1) сукупність виробничо-технологічних факторів, 2) соц.-психологічних, 3) особистісних факторів. Всі стороних відіграють певну роль у процесі адаптації працівника до середовища виробництва. Процес Адапрації розбивається на 4 періоди: 1) підготовка до праці у загальноосвітній школі; 2)вибір професії, 3) проф. підготовка, 4) початок трудової діяльності. У процесі А. важливу роль відіграє вірний вибір професії, роду занять. Деякі автори, зокрема Б.М. Коган, виділяють у процесі А.: 1) внутрішню адаптацію(повне внутрішнє пристосування до норм, звичаїв, поглядів суспільства), 2) зовнішню(пристосування формальне, в поведінці, в проявленні якій зберігається внутрішня автономія), 3)дійсна А. (успішне пристосування за рахунок зміни особистості). А може бути: 1) активною (в результаті самостійної та свідомої праці) 2) пасивною (зміна відносин за рахунок позитивних факторів ззовні), 3) псевдо А (зміна відносин в результаті сприятливих життєвих ситуацій). Елементи А: виробничі, виробничо-побутові, соц.-псих, організаційні. Важливим є виробнича А – це складний процес включення індивіда в нову для нього виробничу сферу, вживання в неї, засвоєння різних норм виробничої діяльності.

27. Психологічні способи впливу викладачів та студентів під час спілкування.??? не факт, що правильно!!!

Основні труднощі викладачів-початківців: невміння налагодити контакт з аудиторією, нерозуміння внутрішньої психологічної позиції студента, складнощі керування спілкуванням під час занять, невміння перебудувати стосунки зі студентами відповідно до пед завдань, що змінюються, невміння керувати власним психічним станом у стресових ситуаціях спілкування.

Бар’єри: б.невідповідності настанов і мотивів (викладач творчий, а група байдужа), б.побоювання групи, б.відсутності контакту, б.звуження функцій спілкування, б.негативної настанови на академічну групу, б.побоювання пед помилок, б.наслідування (молодий наслідує авторитетного педагога)

Бар’єри, що можуть виникати в будь-якій комунікативній ситуації:смисловий (одне слово має різний зміст для різних людей), моральний (батьки – діти), інтелектуальний, емоційний, естетичний

Щоб нормально працювати потрібне професійне самовиховання. Тож треба: уникати при спілкуванні докорів, не демонструвати свою перевагу, уникати звинувачувального тону, вибачати дрібні слабкості, підкреслювати переваги співбесідника, розпитувати зацікавлено, але не зухвало, думати про тих, з ким спілкуєшся.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: