Функції середнього мозку

У довгастому мозку локалізуються дихальні, серцево-судинні центри, центри, що регулюють секреторну діяльність травних залоз, жування, ковтання, блювання, кашлю, слиновиділення та інші життєво важливі функції.

Великі півкулі мозку. До них належать частки півкуль, кора великого мозку (плащ), базальні ганглії, нюховий мозок і бічні шлуночки. Півкулі мозку розділені поздовжньою щілиною, в заглибині якої міститься мозолисте тіло, що їх з'єднує.

шкіри, внутрішніх органів, м'язів, сухожиль). Під час збудження цих зон у людини виникають відповідні відчуття

19. ОПИШІТЬ СТРУКТУРУ І ФУНКЦІЇ НЕРВОВОЇ СИСТЕМИ ЛЮДИНИ

Структурно і функціонально нервову систему людини поділяють на центральну та периферичну. В свою чергу до їх складу входить вегетативна нервова система, яка автономно регулює роботу внутрішніх органів.
Центральна нервова система складається з головного мозку з великими півкулями кори головного мозку, підкорковими вузлами, мозочком і стовбуром мозку, а також спинного мозку, мозкових оболонок і спинномозкової рідини, що омиває мозкову речовину.
Периферичну нервову систему становлять периферичні нерви, які виходять за межі хребетного стовбуру від передніх і задніх корінців спинного мозку, що з’єднується з міжхребетними вузлами та волокнами вегетативної нервової системи.

Нервова система виконує дві найважливіші функції: узгоджує діяльність усіх внутрішніх органів і контролює їхню роботу, а також забезпечує зв’язок організму з навколишнім середовищем.

21. Порівняйте переваги й недоліки лабораторного й природного експерименту.

Експеримент дозволяє пояснити причини психічних явищ, змоделювати їх виникнення, вивчити психіку в умовах, що контролюються. Сутність експерименту полягає у тому, що дослідник сам створює умови для прояву тих чи інших психічних явищ, що дозволяє йому розкрити причини їх виникнення. Є 3 типи експерименту: лабораторний, природній, моделюючий.

При лабораторному експерименті досліджуваний знає, що за ним ведеться спостереження, а сам експеримент ретельно планується а його процес та результати строго документуються.

Перевагами лабораторного експерименту є те, що у ньому можна:

1) довести об’єктивно зв’язок явищ; 2) викликати дане явище стільки разів, скільки треба, і як наслідок преревірити отримані результати; 3) абсолютно точно і достовірно вказати параметри досліджуваного явища з допомогою апаратури.

Природній експеримент – це метод, при якому дослідження відбувається так, щоб досліджувані не знали, що їх вивчають.

У порівнянні з лабораторним експериментом у природному психологічному експерименті важче забезпечити чистоту дослідження. Тому він використовується здебільшого у педагогічній психології та психології праці. Природний експеримент отримав широке поширення там, де є потреба у експериментальному підтвердженні чи спростуванні проявів психіки людини у конкретних життєвих умовах його існування і роботи: у класі, в кабіні космічного корабля, на робочому місці водія і т.д.

22. Проаналізуйте основну відмінність між методами спостереження та експерименту.

Спостереження – метод дослідження предметів та явищ, що полягає у їх цілеспрямованому сприйнятті, відстеженні та фіксуванні. Спостереження є формою систематичного контролю. Психологічне наукове спостереження як дослідницький метод варто відрізняти від звичайного спостереження. Спостереження як метод дослідження є: цілеспрямованим, планомірним, систематичним, що точно фіксує усе що відбувається. Спостерігач (психолог-дослідник) при цьому має бути: безпристрасним, точним та строго слідувати всім формальностям процедури.

Спостереження може існувати 3-х видів: Самоспостереження; Включене спостереження (коли спостерігач знаходиться поміж спостережуваних, але ніхто не знає що він веде спостереження); Зовнішнє спостереження (при якому досліджувані можуть знати, а можуть не знати, що за ними ведуть спостереження).

Предметом спостереження є зовнішні прояви психіки в поведінці спостережуваних (мова, експресія, дії, вчинки, теми розмов та їх діапазон).

Експеримент дозволяє пояснити причини психічних явищ, змоделювати їх виникнення, вивчити психіку в умовах, що контролюються. Сутність експерименту полягає у тому, що дослідник сам створює умови для прояву тих чи інших психічних явищ, що дозволяє йому розкрити причини їх виникнення. Є 3 типи експерименту: лабораторний, природній, моделюючий.

При лабораторному експерименті досліджуваний знає, що за ним ведеться спостереження, а сам експеримент ретельно планується а його процес та результати строго документуються.

Перевагами лабораторного експерименту є те, у ньому можна:1) довести об’єктивно зв’язок явищ; 2) викликати дане явище стільки разів, скільки треба, і як наслідок преревірити отримані результати; 3) абсолютно точно і достовірно вказати параметри досліджуваного явища з допомогою апаратури.

Природній експеримент – це метод, при якому дослідження відбувається так, щоб досліджувані не знали, що їх вивчають. У порівнянні з лабораторним експериментом у природному психологічному експерименті важче забезпечити чистоту дослідження. Тому він використовується здебільшого у педагогічній психології та психології праці.

Моделюючий експеримент – це експеримент суть якого полягає у дослідженні не вже сформованих психічних процесів, властивостей і станів, а механізмів їх виникнення та розвитку. Це метод при якому досліджуються проектовані форми психічної діяльності, тобто ті яких ще немає насправді. Формуючий (моделюючий) експеримент задає особливі, теоретичні, тобто науково обґрунтовані умови виникнення та формування психічних структур. У цьому його величезне значення та перевага.

24. ПРОАНАЛІЗУЙТЕ ОСНОВНУ ВІДМІННІСТЬ МІЖ МЕТОДАМИ СПОСТЕРЕЖЕННЯ Й ЕКСПЕРИМЕНТУ

У педагогічній психології використовуються ті ж методи, що і в інших гілках психологічної науки. Головними методами є спостереження й експеримент. Спостереження - один з методів збору даних шляхом прямого зорового і слухового контакту з об'єктом вивчення. дослідник не впливає на предмет вивчення, не викликає його цікавлять явища, а чекає їх природного прояви. Основні характеристики-цілеспрямованість, планомірність. а) вибір об'єкта спостереження та ситуації, б) програма спостережень: перелік тих сторін, властивостей об'єкта, які будуть фіксуватися. в) спосіб фіксації одержуваної інформації. Особливу проблему складає сам спостерігач: його присутність може змінювати поведінку цікавить його людини. Ця проблема вирішується двома шляхами: спостерігач повинен стати звичним членом колективу,. Інший шлях - спостерігати, залишаючись невидимим для об'єкта спостереження. Цей шлях має обмеження, перш за все - моральні. бихевиорист спостерігає свій предмет безпосередньо. Був метод інтроспекції («зазирання всередину себе»). У цьому випадку спостерігач повинен був спостерігати власні психічні явища. Цей метод себе не виправдав.
Експеримент займає чільне місце у психологічних дослідженнях. Його відмінність від спостереження полягає в тому, що експериментатор впливає на досліджуваний об'єкт у відповідності з гіпотезою дослідження. Розрізняють два види експерименту: лабораторний і природний. Основна відмінність між ними полягає в тому, що в лабораторному експерименті випробуваний знає, що у нього щось перевіряється, що він проходить якесь випробування. У природному експерименті піддослідні цього не знають, оскільки експеримент проводиться у звичних для них умовах, про його проведення їх не інформують. Лабораторний експеримент-у формі індивідуального, так і у формі колективного експерименту. гідність природного-важко фіксувати цікавлять експериментатора особливості діяльності дітей. У лабораторному експерименті, є великі можливості для збору і точної фіксації даних, якщо він проводиться в лабораторії. Але усвідомлення учнем себе як випробуваного може впливати на хід його діяльності.

25. ОХАРАКТЕРИЗУЙТЕ СТРУКТУРУ СУЧАСНОЇ ПСИХОЛОГІЇ ТА ЇЇ МІЖДИСЦИПЛІНАРНІ ЗВ’ЯЗКИ

Сучасна психологія має розгалужену систему наукових дисциплін. Зв’язки між різними галузями психології утворюють структуру сучасної психології.

Сучасна психологія є вельми розгалуженою системою наукових дисциплін, що знаходяться на різних рівнях формування, пов'язаних з різними областями практики.

Психологія праці вивчає психологічні особливості трудової діяльності людини, психологічні аспекти наукової організації праці. Педагогічна психологія має своїм предметом вивчення психологічних закономірностей вчення і виховання людини. Медична психологія вивчає психологічні аспекти діяльності лікарки і поведінки хворого. Юридична психологія розглядає психологічні питання, пов'язані з реалізацією системи права. Військова психологія досліджує поведінку людини в умовах бойових дій, психологічні сторони взаємин начальників і підлеглих, методи психологічної пропаганди і контрпропаганди, психологічні проблеми управління бойовою технікою і так далі.

Психологія спорту розглядає психологічні особливості особи і діяльності спортсменів, умови і засоби їх психологічної підготовки, психологічні параметри тренованості і мобілізаційної готовності спортсмена, психологічні чинники, пов'язані з організацією і проведенням змагань.
Психологія торгівлі, широко розвинена головним чином в капіталістичних країнах, з'ясовує психологічні умови дії реклами, індивідуальні, вікові і інші особливості попиту, психологічні чинники обслуговування клієнтів, досліджує питання психології моди і тому подібне
Нарешті, слід назвати психологію художньої творчості (в області літератури і мистецтва) і естетичного сприйняття - область, значення якої не викликає сумніву, але поки що вельми слабо вивчену.

26. ПРОАНАЛІЗУЙТЕ СТРУКТУРУ СВІДОМОСТІ Й ОБҐРУНТУЙТЕ РОЛЬ НЕСВІДОМИХ ПСИХІЧНИХ ПРОЦЕСІВ У ЖИТТІ ЛЮДИНИ

Проаналізуйте cтруктуру свідомості, роль несвідомих псих. процесів

Cтруктура:

- Пізнавальні психічні процеси (пізнання світу).

- Самопізнання, самооцінка (відношення до себе та інших).

- Цілеформування і ціннісний компонент життєдіяльності (Що я роблю, заради чого, яким буде результат)

- Базисне орієнтування в місці і часу: де я? що я роблю?

Всі ці 4 компоненти свідомості формують його цілісну структуру: пізнавальну, рефлексивний, ціннісно-смислове та орієнтовну.

Несвідоме - це сукупність усіх психічних процесів і станів, у перебігу яких людина не віддає собі звіту. (сновидіння, механічні дії, галюцинації, діяльність органів тіла).

Напр: вимикач був перенесений на іншу стіну, але всі мешканці будинку намагаються увімкнути світло там, де вимикач був раніше.

27. НАЗВІТЬ ПІДСТАВИ, ЩО ВИЗНАЧАЮТЬ СТРУКТУРУ СУЧАСНОЇ ПСИХОЛОГІЇ І ПОКАЖІТЬ ЛОГІКУ ВИНИКНЕННЯ МІЖДИСЦИПЛІНАРНИХ НАПРЯМКІВ ПСИХОЛОГІЧНОЇ НАУКИ.

Підстави:

1. особливості вивчення психіки в конкретній діяльності

2. особливості вивчення процесів розвитку психіки

3. особливості вивчення відносин людини, його особистості до суспільства.

Псих.науки: педагогічна психологія(вивчає особливості психології навчання і виховання, психології учня і вчителя…)

Психологія праці(вивчає псих.особливості трудової д-сті людини, специфіку її роботи з технікою і машинами в цілому, а також специфіку псих. станів людини, пов*язаних з загрузкою організма в особливих умовах д-сті.)

Медична психологія(вивчає псих. аспекти поведінки хворого і діяльність лікаря, специфіку псих. лікування тощо)

Є ще юридична психологія, психологія спорту, торгівлі. Також виділяють вікову, спеціальну та порівняльну психологію; соціальну та психологію особистості.

28. ПОЯСНІТЬ ВІДМІННІСТЬ МІЖ ПСИХОЛОГІЧНИМ ОБСТЕЖЕННЯМ ТА ДОСЛІДЖЕННЯМ. ПЕРЕРАХУЙТЕ ОСНОВНІ ЕТАПИ ДОСЛІДЖЕННЯ.

Психологічне обстеження – це процес визначення особливостей психічного стану та потенційних можливостей психічного розвитку людини.

Психологічне дослідження (Д) – це вид наукової пізнавальної діяльності людини, що має організовану форму, орієнтується на отримання істинного знання, та являється способом реалізації даної цілі в науці.

Основною відмінністю псих. обстеження та дослідження є те, що 1) дослідження є вибірковим, а обстеження загальним, 2) дослідження спрямоване на підтвердження чи спростування гіпотези, в той час як обстеження спрямоване на те, що б скласти загальну картину про об’єкт, на основі чого вже можна буде складати гіпотези і потім їх спростовувати.

Основну етапи Д:

1 етап – вибір проблеми та теми, визначення об’єкта та предмета, цілей та задач, розроблення гіпотез дослідження;

2 етап – вибір методів та розробка методики дослідження, перевірка гіпотези, безпосереднє дослідження, формування попередніх висновків, їх уточнення, обґрунтування заключних висновків та практичні рекомендації;

3 етап – впровадження отриманих результатів в практику та літературне оформлення роботи.

29. ДОВЕДІТЬ ПЕРЕВАГИ МЕТОДУ КОРЕЛЯЦІЇ В ПОРІВНЯННІ З МЕТОДОМ ЕКСПЕРИМЕНТУ ПРИ ДОСЛІДЖЕННІ МОЗКОВИХ ЯВИЩ.

Кореляція (від лат. correlation - співвідношення) - ще один метод як обробки даних, так і їх отримання. Справа в тому, що інколи експеримент з вивчення психіки неможливо застосувати. Наприклад, психолог, який вивчає функції людського мозку, не може на свій розсуд видалити частинки мозкової речовини, як це робиться у тварин, не може вживляти в різні ділянки мозку електроди. Натомість можливе дослідження мозкових функцій при пораненнях, захворюваннях мозку шляхом порівняння того, як змінюється поведінка людини при порушенні роботи тієї чи іншої ділянки мозку. Так, наприклад, був встановлений взаємозв”язок, співвідношення між пошкодженням потиличної частини мозку та погіршенням зору. Ті ділянки мозку, які відповідають за формування зорового образу, так і називаються „зорові бугри”. Такий метод отримання нових знань, поза експериментом, шляхом вивчення співідношень називаюь методом кореляції.

Кореляція може мати чітко виражену математичну форму. Математично виражене співвідношення між двома незалежними рядами явищ називається коофіцієнтом кореляції. Коофіцієнт кореляції може встановити ступінь залежності, ступінь співвіднесення між одним та іншим явищем. Наприклад, можна дізнатися чи існує кореляція між схильністю студента читати і ступенем його уважності. Для цього можна відібрати найбільш читаючих студентів, найменш читаючих студентів і запропонувати тим та іншим виконати тест на уважність (тест Бурдона). Якщо виявиться, що результат теста тим вище, чим більше книг протягом, скажімо, місяця добровільно читає студент, ми можемо зробити висновок: існує кореляція між схильністю до читання та уважністю. Така кореляція називається позитивною. Якщо, навпаки, чим більше книг протягом місяця читають добровільно студенти, тим менш успішно у них виконано тест на уважність, тоді така кореляція називається негативною. Вона свідчить про те, що схильність до читання співвідноситься з неуважністю.

Метод кореляції не обов”язково дає причинове пояснення взаємозв”язку явищ, але він слугує важливим інструментом встановлення взаємозалежності психічних процесів, якостей та станів.

30. ДАЙТЕ ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЮ ВІДЧУТТЯ.

Відчуття - це психічний процес відображення окремих властивостей предметів і явищ навколишнього світу, а також внутрішніх станів організму при безпосередньому впливі подразників на відповідні аналізаторні системи.

31. ПЕРЕРАХУЙТЕ ЗАГАЛЬНІ ВЛАСТИВОСТІ ВІДЧУТТІВ.:

якість, інтенсивність, тривалість і просторова локалізація.

Якість - це основна особливість певного відчуття, що відрізняє його від інших видів відчуттів і варіює в межах даного виду. Так, слухові відчуття відрізняються за висотою, тембром, гучністю; зорові - за насиченістю, кольоровим тоном тощо. Якісне різноманіття відчуттів відображає нескінченне розмаїття форм руху матерії.

Інтенсивність відчуттів є його кількісною характеристикою і визначається силою подразника, що діє, і функціональним станом рецептора.

Тривалість відчуття є його часовою характеристикою. Її також визначає функціональний стан органу чуття, але головним чином час дії подразника та його інтенсивність.

Просторова локалізація відчуттів – відтворення у відчуттях місця перебування подразника. при цьому аналіз, який здійснюється дистантними рецепторами, дає інформацію про локалізацію подразника в просторі. Світло, звук зіставляються з їх джерелом. Контрактні відчуття (смакові, температурні, тактильні) співвідносяться з місцем дії подразника на тілі, причому на різних ділянках тіла точність локалізації дії подразника неоднакова.

32. Дайте визначення поняттю сприймання.

Сприймання – процес прийому та опрацювання людиною різноманітної інформації, що надходить у мозок через органи відчуттів, здебільшого, через зір. Завершується формування образу.

33. ДАЙТЕ ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЮ «ПАМ’ЯТЬ»

Пам'ять - психічний процес, який полягає в закріпленні, збереженні та наступному відтворенні минулого досвіду, що дає можливість його повторного застосування в життєдіяльності людини.

Виділяють такі види пам'яті за методом запам'ятовування:

· мимовільна — інформація запам'ятовується без спеціальних прийомів заучування, під час виконання діяльності або роботи з інформацією.

· довільна — цілеспрямоване заучування за допомогою спеціальних прийомів. Ефективність запам'ятовування залежить від прийомів та цілей запам'ятовування;

За характером переважаючої психічної активності:

· рухова — пам'ять на рухи та їх системи;

· емоційна — пам'ять на почуття, які виступають стимулом до діяльності;

· образна — пам'ять на уявлення: зорова, слухова, нюхова, смакова, дотикова;

· словесно-логічна — специфічна людська, запам'ятовується думка у формі понять.

За тривалістю збереження інформації:

· сенсорна пам'ять триває 0,2 - 0,5 секунди, дозволяє людині орієнтуватися в оточенні.

· короткочасна пам'ять забезпечує запам'ятовування одноразової інформації на короткий проміжок часу - від кількох секунд до хвилини;

· довготривала пам'ять — збереження інформації протягом тривалого часу;

· оперативна пам'ять — проявляється під час виконання певної діяльності і необхідна для її виконання в кожний заданий проміжок часу.

34. ДАЙТЕ КОРОТКУ ХАРАКТЕРИСТИКУ ВИДІВ ПАМ’ЯТІ.

Існує декілька засад класифікації людської пам’яті.

1) Класифікація за змістом матеріалу;

· Рухова (виявляється в запам’ятовуванні та відтворенні людиною своїх рухів. Вона є основою формування різних умінь і навичок, засвоєння усної та писемної мови, комплексів рухів тощо.)

· Емоційна (Зберігає переживання і почуття, пов’язані з подіями, що мали місце в минулому. Запам’ятовується насамперед те, що викликає емоції.)

· Образна (Суть її у запам’ятовуванні образів, уявлень конкретних предметів, явищ, їхніх властивостей, наочно даних зв’язків між ними. Яскравий приклад – Шерешевський, видатну ейдетичну пам'ять якого досліджував О.Лурія)

· Словесно-логічна (полягає в запам’ятовуванні думок, понять, умовиводів, які відображають істотні зв’язки і відношення предметів і явищ, їхні загальні властивості)

2) Класифікація за характером мети діяльності;

· Мимовільна пам'ять (спрямована не на запам’ятовування, вона має іншу мету, наприклад, розуміння, коли через певний проміжок часу матеріал, що запам’ятався, осмислюється, класифікується, в ньому визначаються внутрішні і зовнішні зв’язки);

· Довільна пам'ять (є продуктом особливої мнемічної діяльності, спрямованої на запам’ятовування).

3) Класифікація за часом закріплення і зберігання матеріалу

· Сенсорна (миттєва) пам'ять – у ній інформація зберігається дуже короткий час (від 0,3 до 2 секунд) і фіксує відображення дійсності на рівні рецепторів. Завдяки сенсорній пам’яті індивід має змогу розпізнавати образи ще в процесі їх формування.

· Короткочасна пам'ять (утримує і відтворює матеріал, який надходить із сенсорної і тривалої пам’яті (наприклад, під час пригадування). Характеризується швидким запам’ятовуванням матеріалу, негайним його відтворенням і дуже нетривалим збереженням (20-30 сек.). Особливим видом короткочасної пам’яті є оперативна пам'ять, яка забезпечує запам’ятовування й відтворення оперативної інфи, потрібної для використання в поточній діяльності.

· Довготривала пам'ять зберігає людський досвід і забезпечує довгочасне (від годин до десятиліть) збереження матеріалу. Це найскладніший і наймісткіший вид пам’яті. Матеріал у ній зберігається, зазнаючи впливу процесів запам’ятовування, забування, відтворення. Тривала пам'ять поділяється на два типи: зі свідомим доступом (людина може за своєю волею згадати потрібну інфу), та із закритим доступом (людина в природних умовах не має доступу до тривалої пам’яті (гіпноз рулить - знайдемо все J), вона становить, мабуть, базу інтуїції).

35. ДАЙТЕ ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЮ «МИСЛЕННЯ»

Визначення поняттю «мислення». Мислення — це особлива ідеальна діяльність людини, яка виникає, формується, розвивається в суспільстві, коли людина перебуває у певному соціокультурному середовищі і вступає в багатогранні відносини з природним і соціальним світом, що її оточує.
Мислення — це процес опосередкованого і узагальненого відображення у мозку людини предметів об'єктивної дійсності в їхніх істотних властивостях, зв'язках та відношеннях.

36. ДАЙТЕ ВИЗНАЧЕННЯ МОВЛЕННЯ ЯК ПСИХІЧНОГО ЯВИЩА

Мовлення — це конкретне використання мови для висловлення думок, почуттів, настроїв. Мовлення — це психічне явище. Воно називається психічним через комплекс параметрів які є важливими при спілкуванні і через які можна визначити навіть ставлення мовця до адресата.

Надзвичайно важливим при спілкуванні є міжособистісний простір (дистанція спілкування). Дистанція спінювання залежить від багатьох чинників: від спрямування спілкування, від різних характеристик суб'єктів спілкування (їх близькості, віку, соціального статусу, психоло­гічних особливостей, національних звичаїв тощо).

За даними американських психологів дистанція між партнерами залежить від виду взаємодії і може бути такою:

інтимна дистанція (відповідає інтимним стосункам) — до 0,5 м;

міжособистісна дистанція (при бесідах, спілкуванні з друзями) — 0,5-1,2 м;

соціальна дистанція (притаманна неформальним соціальним та діловим стосункам) — 1,2—3,7 м;

публічна дистанція — 3—7 м і більше.

При будь-якому спілкуванні правильно обрана дистанція істотно впливає на його здійснення.

Ще однією важливою частиною спілкування є візуальний контакт, оскільки саме погляди можуть сказати набагато більше ніж слова. Ві­зуальний контакт допомагає регулювати розмову.

Психологічні дослідження показують, що до 40% інформації несуть жести та міміка.

Жестикуляція включає в себе всі жести рук («мова рук»), а також дея­кі інші дії, що несуть в собі певне змістовне навантаження (наприклад, співрозмовник виймає сигарети, що означає необхідність завершення розмови і т. д.).

До міміки відносяться всі зміни, які можна спостерігати на обличчі людини, при чому мається на увазі не тільки риси обличчя, контакт очей та спрямування погляду, а й психосоматичні процеси (наприклад, почер­воніння).

37. ДАЙТЕ ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЮ «УЯВА»

Уява — конструктивне, хоча не обов'язково творче вживання минулого чуттєвого досвіду, оживленого як образи у даному досвіді на ідейному рівні, яке у своїй сукупності не є відтворенням минулого пережиття, але новим формуванням матеріалу, що походить з минулого досвіду: така побудова є або творчою, або наслідувальною, будучи творчою, коли вона є само-розпочатою і само-сформованою, та наслідувальною, коли вона слідує формуванню започаткованим і сформованим іншим.

38. НАЗВІТЬ ОСНОВНІ ВИДИ УЯВИ І КОРОТКО ОПИШІТЬ ЇХ СПЕЦИФІКУ

Основні види уяви:

1. Активна уява – уява, що відбувається в межах творчої діяльності, підкорена певній меті.

Активна уява може бути:

· сприймаюч а уява (яка прикована до ситуації, наприклад, уява літературних героїв при читанні книг);

· творч а уява (яка здатна вийти за межі ситуації).

2. П асивн а уява – уява, що виявляється у хворобливих фантазіях, маренні, або в такому фантазуванні, яке не має усвідомленої мети;

Пасивна уява ділиться на а) умисне і б) неумисне.

· Навмисно викликані пасивні фантазії називаються мареннями. Головна їх відмінність - відсутність зв'язку з волею. У мареннях виявляється зв'язок продуктів фантазії з потребами. Тут яскраво проявляється функція регуляції емоційного стану. Але якщо в процесах уяви у людини переважають марення, то це дефект розвитку особистості.

· Ненавмисно викликані образи уяви виникають головним чином при послабленні діяльності свідомості, при тимчасовій бездіяльності людини, в напівдрімотному стані, уві сні (сновидіння), в стані афекту, при патологічних розладах свідомості (тобто галюцинації).

39. Дайте визначення поняттю і явищу волі.

Воля – це психічний процес, суть якого лежить у регулюванні людиною поведінки та діяльності, що відносяться до подолання внутрішніх і зовнішніх перешкод.

Воля – важливий компонент психіки людини, обумовлений здатністю людей не тільки реагувати на вищі чи внутрішні подразники, а утримуючи образ цілі, управляючи собою за допомогою мови, добиватися наміченого результату.

З усіх живих істот воля, як і мова, як і уява властива лише людині, оскільки базується на вищих, ідеальних, способах відображення світу та на керуванні особистими діями на противагу тим чи іншим подразникам.

Воля людини може бути настільки сильна, що може перебороти навіть інстинкт самозбереження.

Діапазон волі:

- люди з сильною волею.

- люди зі слабкою волею.

Перші здатні легко переборювати величезні трудноші, другі легко пасують перед ними. Крім того є люди, що страждають порушенням волі.

Як і всі психічні процеси, воля має складну будову, у якій є два аспекти: власне психологічний та фізіологічний.

40. ПЕРЕРАХУЙТЕ ВОЛЬОВІ ВЛАСТИВОСТІ ЛЮДИНИ І ДАЙТЕ ЇМ КОРОТКУ ХАРАКТЕРИСТИКУ

До вольовим властивостям особистості відносяться наступні: Цілеспрямованість (проявляється у вмінні ставити і досягати суспільно значимі цілі). Рішучість (проявляється у швидкому та продуманому виборі мети, визначенні способів її досягнення). Роздвоєність думок, почуттів-характерна особливість нерішучого людини. У нього не вистачає сил побороти суперечливі думки і почуття, направити їх в якесь певне русло. Все це призводить до того, що людина втрачає час, а потім, коли все-таки опиняється перед необхідністю зробити вибір, хапається за першу-ліпшу, може бути, навіть за найгіршу ціль. Нерішучість проявляється і в тому, що людина, не продумавши, не зваживши, приймає поспішне рішення. Наполегливість (проявляється у здатності тривалий час направляти і контролювати поведінку відповідно до наміченої мети). Витримка (або самовладання) (проявляється у здатності стримувати психічні та фізичні прояви, що заважають досягненню мети). Самостійність ( вміння за власною ініціативою ставіт' мети, знаходити шляхи її досягнення та практично виконувати прийняті рішення). Властивістю волі, протилежним самостійності, буде сугестивність. До вольовим властивостям особистості відносять і такі, як сміливість, відвага, мужність, стійкість, дисциплінованість. Але вони значною мірою є індивідуальним поєднанням розглянутих вище вольових якостей.

41. ПОЯСНІТЬ СУТНІСТЬ ПРИНЦИПУ РОБОТИ МОЗКУ, ЩО ІМЕНУЄТЬСЯ «АКЦЕПТОР ДІЇ»

У мозку немовби представлена модель бажаного результату, з яким порівнюється те, що фактично досягнуто. Якщо ж одержаний результат не відповідає заданій програмі, то корекція рухового акту й тренування ефекторної системи продовжується до досягнення автоматизму. Апарат "випереджаючого відображення" — "акцептор дії" — контролює результати дій і зіставляє їх з поставленою метою. Відповідно до концепції функціональних систем академіка П. К. Анохіна мовному втіленню кожного слова, кожної фрази передує формування в мозку "контрольного апарата" (акцептор дії), що стежить за правильністю їхнього проголошення. У складну організацію мовної діяльності залучені різні види механізмів самоконтролю: слуховий, зоровий, кінестетичний й ін.

43. ПЕРЕРАХУЙТЕ ВИДИ УВАГИ І ДАЙТЕ ЇХ КОРОТКУ ХАРАКТЕРИСТИКУ

Види уваги: 1)зовнішня (зосередж.на оточуючих об’єктах) 2)внутрішня (зосер.на реакціях організму) 3)мимовільна (швидка рефлект реакція на щось неординарне) 4)довільна (докладання зусиль для зосередження уваги) 5)післядовільна 6)групова («мозковий штурм»; увага певної групи людей) 7)Індивідуальна.

42. Дайте визначення поняттю і процесу уваги.

Увага – психічний процес, що регулює ступінь зосередженості живої істоти на тих чи інших сторонах дійсності чи на своїх станах.

Є дві функції уваги: допоміжну і самостійну. В основі уваги лежить орієнтувальна реакція, тобто безумовний рефлекс, що є властивим для усіх живих істот.

Увага і людини і тварини має універсальні риси. Воно виникає в результаті новизни, складності чи інтенсивності стимулу подразника. Увага дозволяє більш істотно ознайомитися з інформацією, що поступає на рецептор і в аналізатор. Завдяки увазі, жива істота може підключити ті чи інші аналізатори, якщо потребується більш детальне вивчення того, що відбувається чи, навпаки, затормошити непотрібну активність психіки, економлячи психічну енергію.

Увага вирізняється вибірковістю. Це означає, що перш за все люди звертають увагу на те, чого вони чекають.

44. ОХАРАКТЕРИЗУЙТЕ ВЛАСТИВОСТІ УВАГИ.

В увазі виокремлюють такі її характерні властивості:

· зосередженість, яка виявляється в мірі інтенсивності концентрації на предметах розумової або фізичної діяльності. Зосередженість, тобто концентрація уваги, залежить від змісту діяльності, ступеня зацікавленості, звички зосереджуватися тощо.

· стійкість характеризується тривалістю зосередження на об´єктах діяльності. Сила уваги зменшується за несприятливих умов діяльності (гуркіт, крики, вибухи) та залежно від ступеня втоми, стану здоров´я.

· Розосередженість - це негативна особливість уваги, зумовлена послабленням сили зосередженості. Фізіологічним підґрунтям її є слабкість збудження в ділянках кори головного мозку

· коливання виявляються в періодичному зниженні та підвищенні зосередження. Такі періоди коливань, як засвідчили дослідження М.М. Ланге, становлять від 2-3 до 12 секунд;

· переключення - це навмисне перенесення уваги з одного предмета на інший, якщо цього вимагає діяльність. Переключення уваги з одних предметів на інші потребує належного опанування своєю увагою, усвідомлення послідовності дій та операцій з предметами, яких вимагає праця, вміння керувати своєю увагою, що здобувається в процесі діяльності.

· концентрація - це ступінь зосередженості на кількох певних об´єктах;

· розподіл виявляється в тому, що людина одночасно виконує кілька різновидів діяльності або одночасно контролює кілька об´єктів. Передумовою такого переключення є те, що одна дія звична, виконується автоматично, а інша - свідомо.

· спрямованість - це утримання під контролем лише тих чи інших об´єктів. Ступінь уваги - це характеристика її інтенсивності

· обсяг - це така кількість елементів, які увага може охопити і сприйняти в найкоротший час.. Обсяг уваги визначають як кількість простих вражень або стимулів, усвідомлюваних чітко.

· розсіяність - це перестрибування від одного зовнішнього об´єкта до іншого. Увага людини за мінімальної вольової регуляції підпорядковується зовнішнім обставинам.

Особливості виявлення властивостей уваги залежать від стану, інтенсивності, спрямованості та мотивації і пізнавальної, й емоційно-вольової діяльності.

45. ОХАРАКТЕРИЗУЙТЕ ФІЗІОЛОГІЧНУ ОСНОВУ ВІДЧУТТЯ

Фізіологічною основою відчуття являються процеси нервового збудження, що відбуваються в спеціальних нервових механізмах, аналізаторах. Функція аналізаторів полягає в розкладі на окремі елементи складних впливів від зовнішнього та внутрішнього оточення. Фізіологічну основу відчуття складають складні різноманітні умовно рефлекторні процеси. Аналізатори являють собою «саморегулівні» нервові (рус. приборы) прилади, що діють за принципом зворотної дії. Таким чином відбувається краще пристосування рецепторів до сприйняття подразника (напр., поворот в сторону подразника), посилення чи послаблення процесів збудження та гальмування в периферичних нервових приладах та ін. Таким чином функцію аналізатора не можна розглядати як просто проведення нервового збудження від рецептора до кори головного мозку. Велику роль в їх діяльності відіграють різні рефлекторні зв’язки, що регулюють певним чином як роботу рецепторів та і втягують в загальну діяльність інші аналізатори. Так напр., сильний звуковий подразник викликає не тільки слухові відчуття, але і розширення зіниць та підвищення світлової чутливості сітківки ока.

46. ДАЙТЕ ВИЗНАЧЕННЯ ЧУТЛИВОСТІ Й ОХАРАКТЕРИЗУЙТЕ ЗАКОН ВЕБЕРА-ФЕХНЕРА.

Чутливість - це властивість аналізатора реагувати на відповідний подразник. Спеціальні дослідження показали, що подразник викликає в призначеному для нього аналізаторі відчуття тільки тоді, коли володіє достатньою силою та інтенсивністю. Мінімальна інтенсивність подразника, здатна викликати відчуття, називається нижнім абсолютним порогом відчуття. Максимальна інтенсивінсть подразника, здатна викликати больові відчуття у призначеного для даного подразника аналізатора, називається верхнім абсолютним порогом чутливості. Крмі абсолютного порогу чутливості існує ще й поріг розрізнення. Поріг розрізнення - це мінімальний приріст сили подразника, при якому змінюється інтенсивність відчуття. Поріг розрізення для кожного аналізатора - величина постійна. Так, для слухового аналізатора поріг розрізення дорівнює 1/10, для зорового 1/60. Це означає: для того, щоб людина відчула звук як більш гучний, його сила має збільшитись на 1/10 в порівнянні з початковою. Інакше людське вухо не помітить різниці.
На своєрідності порогів розрізнення грунтується один з основних законів, що стосуються відчуттів. Він названий за іменами німецьких вчених, які вперше сформулювали його в середині ХІХ століття: Ернста Вебера та Густава Фехнера. Закон Вебера-Фехнера відображає тенденцію до більш повільного росту сили відчуття в порівнянні з ростом сили подразника. Точне його формулювання таке: сила відчуття знаходиться в логарифмічній залежності від сили подразника, а саме: зміна сили відчуття пропорційна десятковому логарифму сили подразника. Ця логарифмічна залежність надзвичайно важлива для розроблювачів теле- та відеоапаратури, оскільки допомагає обчислити, наскільки інтенсивним має бути сигнал, щоб він відчувався точно та без спотворень.

47. ОХАРАКТЕРИЗУЙТЕ ФІЗІОЛОГІЧНУ ОСНОВУ СПРИЙМАННЯ.

За своєю природою сприймання як і відчуття має рефлекторний характер. В своїх роботах І.П.Павлов показав, що в основі сприймання лежать умовні рефлекси, які утворюються в корі великих півкуль при дії на органи чуття людини різноманітних комплексних подразників. У порівнянні з відчуттями сприймання є вищою формою аналітико-синтетичної діяльності мозку.
В основі сприймання лежать два види нервових зв'язків, а саме: нервові зв'язки, що утворюються в межах одного аналізатора, коли діючий на рецептор подразник є однієї модальності, і між аналізаторні зв'язки, коли діючий подразник є комплексним. Наприклад, в основі сприймання музикальної мелодії лежать внутріаналізаторні нервові зв'язки. При сприйманні учнем на уроці навчального матеріалу він бачить вчителя, слухає його розповідь і робить записи в зошиті Комплекс діючих подразників викликає збудження у слухових, зорових і рухових рецепторах, які передаються в мозкові центри. В результаті дії кори великих півкуль утворюються складні системи тимчасових нервових зв'язків, що забезпечують цілісність сприймання. В цьому випадку в основі сприймання лежать між аналізаторні тимчасові зв'язки.
Важливу функцію в процесі людського сприймання виконує друга сигнальна система. Вона визначає зміст людського сприймання, позначає предмет, надає сприйманню людини довільний характер.
Таким чином, фізіологічною основою сприймання є системи внутріаналізаторних і між аналізаторних нервових зв'язків, що забезпечують необхідну цілісність і предметність сприймання.

48. НАЗВІТЬ І ПОЯСНІТЬ ОСНОВНІ ВЛАСТИВОСТІ ЛЮДСЬКОГО СПРИЙМАННЯ

Назвіть і поясніть основні властивості людського сприймання.
Основними властивостями сприймання є предметність, цілісність, структурність, константність, вибірковість та усвідомленість.
Предметність сприймання означає, що людина сприймає світ не у вигляді окремих відчуттів, а у формі окремих предметів, що протистоять їй.
Цілісність сприймання виникає внаслідок аналізу і синтезу комплексних подразників, які доповнюють відчуття необхідними елементами.Структурність пов’язана зі сприйманням взаємозв’язків між елементами відчуттів, що забезпечує цілісний образ предмета.
Константність сприймання характеризується відносною постійністю властивостей предметів незалежно від умов сприймання. У процесі праці вона проявляється в константності сприймання кольору незалежно від освітлення, величини предмета — незалежно від віддалі, форми предмета — при зміні його положення, предметної ситуації як єдиного цілого.
Вибірковість сприймання полягає у виокремленні одних об’єктів серед багатьох інших, які діють на людину.
Усвідомленість сприймання означає, що сприйнятий предмет може бути віднесений до певного класу, визначений і узагальнений словом.
Отже, сприймання є результатом активних дій людини, особливим видом розумової діяльності.

49. НАВЕДІТЬ ПРИКЛАД, ПРИНАЙМНІ, ДВОХ ІЛЮЗІЙ І ПОЯСНІТЬ ПСИХОФІЗІОЛОГІЧНУ ПРИРОДУ ЇХНЬОГО ВИНИКНЕННЯ.

Ілюзіями називають неадекватні сприймання, які неправильно, викривлено, помилково відображають об’єкти, що діють на аналізатори.

Ілюзії зумовлюються різними причинами. Однією з них є активізація старих тимчасових зв’язків у нових, істотно відмінних від попередніх, ситуаціях.

Ось, наприклад, м’язова ілюзія. Перед обстежуваним лежать дві коробки однакової форми і ваги, але різні за розміром: одна більша, друга менша. Обстежуваному менша коробка здається важчою. Сприймання в цьому разі має ілюзорний характер. Пояснюється помилка динамічним стереотипом, який до цього був вироблений у обстежуваного. В процесі зорового сприймання більша коробка сприймається як важча, а менша – як легша, оскільки так часто буває у житті. Тому м’язам тієї руки, яка підіймає велику коробку надається більше напруження, а м’язам другої руки – меншого. Через це невелика коробка сприймається як важча.

Особливо поширеними є оптичні ілюзії. Дві лінії однакової довжини сприймаються нами як різні за довжиною: та лінія, на кінцях якої накреслено кути, обернені відкритою стороною до неї, здається коротшою. Спеціальні спостереження показали, що велика кількість людей перебільшують довжину вертикальних ліній порівняно з горизонтальними. На цій підставі виникає ілюзія переоцінки.

Існує чимало ілюзій, зумовлених різницею в яскравості предмета та фону сприйняття. На темнішому тлі фігури здаються світлішими, аніж на менш темному.

Ілюзії породжуються діяльністю різних аналізаторів. Найпоширенішими є зорові ілюзії. Так, у білій сукні жінка здається повнішою, ніж у темному одязі. Тканина у горизонтальну смугу повнить фігуру, а у вертикальну – подовжує. Дзеркальна стінка розширює приміщення, створює ілюзію простору.

Ілюзії мають найрізноманітніші причини: вироблені життєвою практикою прийоми зорового сприймання, особливості зорового аналізатора, зміна умов сприймання, образне передбачення побаченого, дефекти зору.

Та хоч якою б складною була ілюзія, спотворене сприймання можна відрізнити від правильного. Практична діяльність людей уточнює образи сприймання.

50. ПОЯСНІТЬ, ЩО СПІЛЬНОГО Й ВІДМІННОГО У ВІДЧУТТЯХ ТА СПРИЙМАННІ ЯК ПРОЦЕСАХ ПСИХІЧНОГО ВІДОБРАЖЕННЯ ДІЙСНОСТІ.

Відмінне:

Спільне те, що й відчуття, і сприймання є способами пізнання людиною навколишнього середовища і взаємодії з ним.

51. ОХАРАКТЕРИЗУЙТЕ ФІЗІОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПАМ'ЯТІ

Фізіологічною основою пам’яті є сліди попередніх нервових процесів, що зберігаються в корі завдяки пластичності нервової системи: будь-який викликаний зовнішнім подразником нервовий процес, будь то збудження або гальмування, не проходить для нервової тканини безслідно, але залишає в ній як би «слід» у вигляді певних функціональних змін, які полегшують перебіг відповідних нервових процесів при їх повторенні, а також їх повторне виникнення за відсутності подразника, що викликав їх.

52. НАВЕДІТЬ ПРИКЛАДИ ВИДІВ ПАМ'ЯТІ ЗА КРИТЕРІЄМ ТРИВАЛОСТІ ЗБЕРЕЖЕННЯ ІНФОРМАЦІЇ

За часом зберігання інформації розрізняють миттєву (сенсорну), короткочасну та довгочасну пам'ять. В миттєвій (сенсорній) пам'яті інформація зберігається дуже короткий час (від 0,3 до 2,0 секунди) і стосується того, як відображається дійсність на рівні рецепторів. За допомогою цього виду пам'яті людина на дуже короткий час утримує картину зовнішнього світу. Обсяг її набагато перевищує обсяг короткочасної пам'яті, але інформація, яка міститься в ній, дуже швидко руйнується. Миттєва пам'ять в залежності від модальності аналізатора має різні підвиди, велике значення серед яких відіграють зорова (іконічна) і слухова (ехоічна) пам'ять. Миттєва пам'ять забезпечує збереження сприйманого образу під час мигання та рухів очима та під впливом інших факторів. Інакше кажучи, за допомогою миттєвої пам'яті забезпечується злите, а не розірване, сприйняття світу, а також предметність сприйняття. Короткочасна пам'ять утримує інформацію, яка надходить до неї із миттєвої і довгочасної пам'яті. Час зберігання інформації в ній - від 15 до 30 сек. Ця пам'ять не має різновидів за модальністю і зберігає те, на що спрямована увага людини. Обсяг короткочасної пам'яті обмежений. Дослідження показали, що в ній можуть одночасно утримуватися лише 7 ± 2 структурних одиниці. Ними можуть бути як окремі літери, так і слова, речення, тому для продуктивного використання цього виду пам'яті важливим є вміння структурувати матеріал. Короткочасна пам'ять забезпечує константність образу, що сприймається та обслуговує розуміння, мислення. Вона дозволяє управляти тривалістю збереження слідів за допомогою повторення. Довгочасна пам'ять практично не обмежена за об'ємом і тривалістю зберігання інформації. Це основне сховище досвіду людини. В нього поступає матеріал із короткочасної пам'яті, але він не знаходиться там в постійному вигляді. Цей матеріал неперервно перетворюється: узагальнюється, класифікується, об'єднується в смислові групи.

53. ОХАРАКТЕРИЗУЙТЕ ОСНОВНІ ВИДИ ТА ФОРМИ МИСЛЕННЯ

Теоретичне мислення - мислення, що не веде посередньо до практичної дії. Теоретичне мислення спрямоване, як правило, на побудову узагальненого і значною мірою усвідомленого образу світу. (Відкриття періодичної системи Менделєєвим — продукт його теоретичного мислення)

Понятійниммисленням називається процес відображення у свідомості людини істотних зв’язків і відношень між предметами і явищами матеріального світу. Понятійне мислення — необхідна умова і зміст всякої творчої розумової праці.

О бразне мислення відрізняється від понятійного тим, що матеріалом, який тут використовує людина для розв'язування задачі, постають не поняття, судження чи умовивід, а образи. Вони або безпосередньо дістаються з пам'яті або творчо відтворюються уявленням, чи навіть уявою. Такий вид мислення застосовують працівники літератури, мистецтва, взагалі люди творчої праці, які мають справу з образами. В ході розв'язування розумових задач відповідні образи уявно перетворюються так, щоб людина в результаті маніпулювання ними змогла безпосередньо побачити розв'язок задачі, яка її цікавить.

На відміну від теоретичного, практичне мислення є засобом розв'язання конкретних задач та передбачає внесення якихось дій у дійсність.

Практичне мислення може мати вигляд технічного (обслуговує процес створення і вдосконалення людиною технічних об'єктів) чи оперативного (розв'язання задач, що виникають під час управління технічними об'єктами) мислення.

Наочно-образне (образне, просторове) мислення - це розв'язування задач шляхом ідеального перетворення їх умов. Дитина чотирьох-шести років, не маючи можливість діяти практично, здатна оперувати образом об'єкта, що викликав інтерес. Проте він ще не виходить за межі її сприйняття.

Наочно-дійове мислення - це розв'язування задач, поданих у наочній формі, шляхом практичних дій. Цей вид мислення виявляють деякі тварини. Так, змінюючи співвідношення елементів ситуації, в якій перебуває, дістає потрібний їй предмет.

Форми мислення:

ПОНЯТТЯ - це форма мислення, за допомогою якої пізнається сутність предметів та явищ дійсності в їх істотних зв'язках І відношеннях, узагальнюються їх істотні ознаки.

Істотні ознаки - це такі ознаки, які належать об'єктам за будь-яких умов, виражають їх природу, сутність, відрізняють ці об'єкти від ін­ших об'єктів, тобто це їх найважливіші властивості, без яких вони не мо­жуть існувати. Наприклад, істотна ознака всіх літальних апаратів полягає в тому, що вони здатні підніматися в повітря.

СУДЖЕННЯ - це форма мисленнєвого відображення, яка полягає в запереченні або утвердженні будь-якого факту, зв'язку чи відношення між предметами та явищами.

Логічний висновок - це асоціація суджень, форма мислення, за якої на основі кількох суджень виводять нове.

Умовивід –це така форма мислення, в якій ми з одного або кількох суджень виводимо нове. В умовиводах через уже наявні в нас знання ми здобуваємо нові.

54. Охарактеризуйте основні види та форми мовлення, мовні функції та процеси.

Мовлення – центральний психічний процес, що відрізняє людину від тварин. Саме завдяки мовленню існує власне людське мислення, в той же час і, передусім, теоретичне. Саме завдяки мовленню найпростіші психічні процеси – відчуття, мимовільне запам’ятовування, ситуативно обумовлені інтелектуальні дії тварин трансформуються у людини у вищі психічні функції.

Основні види та форми мовлення:

У психології розрізняють дві форми мовлення: зовнішню та внутрішню.

У зовнішньому мовленні виділяють 2 види: усне м. (монологічне, діалогічне) та письмове. Відповідно залежно від аналізатора сприйняття зовн. мовл. може бути: чутним або видимим.

Всі ці види та підвиди мовл. мають свої особливості:

Монологічне мовл. – у формі докладу, розповіді, виступу, зв’язна, граматично корректна, що підлягає певному ритму та темпу. Її головна міссія – бути такою, яку зрозуміє аудиторія. Монолог. мовл. потребує спеціального розвитку та підготовки.

Діалогічне мовл. – найдавніший вид мовлення. Це обмін репліками. Тому діалог. мовл. контекстне (ситуативно обумовлене), дповнюється жестами, мімікою. Важливими у ній є роль інтонації, експресії. Тематично орієнтований діалог називається бесідою. Оволодіння бесідою – особливе мистецтво, як і володіння монологічним мовленням, в той час як звичайний діалог не пред’являє ніяких особливих вимог до учасників, хіба що дотримання взаємної ввічливості.

Письмове мовл. – формується значно пізніше усного. Письмо виробило зовсім нові психофізіологічні механізми мовлення. Тут слова сприймаються оком, а виробляються рукою. Письм. мовл. не має додаткових засобів впливу, крім самого слова та розділових знаків.

Саме писемність є дійсним хранителем людської культури, скарбницею та джерелом культурного розвитку людини і людства.

Внутрішнє мовлення – вид мовлення, котрий людина використовує для спілкування з самим собою: для мислення, для наказів собі, для самоаналізу.

Внутр. мовл. – це мовл. про себе. Вона відрізняється згорнутістю та короткістю. З нею не звертаються до інших людей. Вона беззвучна та мимовільна. Вунтр. мовл. органічно приймає участь у всіх мисленнєвих та саморегуляторних процесах.

Мовні функції:

1 – сигніфікативна, тобто функція позначення. Відноситься безпосередньо до головного призначення слова у його використанні – позначити: предмет, явище, бажання, відношення.

2 – комунікативна, функція передачі повідомлення, передачі знань, відношення, емоції. У комунікат. функції мовлення виділяють три сторони: інформаційну, виражальну, волевиявну.

3 – функція саморегуляції, наказу самому собі. Саме ця функція є джерелом формування складного внутрішнього світу людини та його вищих психічних функцій, таких як воля, уява, теоретичне і творче мислення, моральні почуття, свідомості в цілому.

Мовні процеси:

1. мовлення

2. слухання

3. читання

4. розуміння

Розуміння показує, що мовлення неможливе без участі мислення, як і мислення без мовлення.

55. ОПИШІТЬ ФІЗІОЛОГІЧНІ ОСНОВИ МОВЛЕННЯ

Слово мовлення має три різних значенння:а) мовлення як діяльність, мовлення як процес;б) мовлення як продукт мовленнєвої діяльності;в) мовлення як ораторський жанр.Мовлення в першому, процесуальному, значенні має синоніми: мовленнєва діяльність, мовленнєвий акт. Спілкування, контакт між людьми, обмін думками і почуттями, інформацією здійснюється не тільки через мовлення, але й за допомогою немовних знаків, які вивчає семіотика (міміка, жести, дотик). Мовлення ж — вербальне спілкування за допомогою мовних знакових одиниць: слів, синтаксичних конструкцій, тексту, інтонацій, часто за підтримки невербальних засобів.У межах такого терміна «мовлення» досліджуються:а) фізіологічні основи мовлення, мовленнєвої діяльності;б) механізми мовлення за його видами: механізм говоріння (усне мовлення), механізм аудіювання (сприйняття і розуміння усного мовлення) і т.д.; тощо. Органи мовлення та їх функції: Пам'ять репрезентує процеси збереження минулого досвіду, що дають можливість ще раз використати відоме вже в діяльності, у свідомості. У пам'яті зберігається інформація, закодована у формі образів і у формі мовних кодових одиниць і правил. Механізми пам'яті характеризуються такими властивостями: 1) запам'ятовування; 2) збереження; 3) розуміння (усвідомлення); 4) відтворення. Довготривала пам'ять – це підсистема, що забезпечує постійне збереження: мова, як правило, зберігається навіть при відсутності її повтору. Однак найкраще зберігання – це відтворення, мовлення. Короткочасна (оперативна) пам'ять – також підсистема, вона забезпечує оперативне утримання і перетворення даних, що передані з довготривалої пам'яті. Механізм оперативної пам'яті приймає від органів сприйняття мовлення інформацію у мовних формах і передає її у довготривалу пам'ять (усне чи письмове висловлювання). Мовленнєві центри мозку – керують всіма мовленнєвими операціями, а також мовною пам'яттю. Апарат вимови, механізм говоріння – органи, відомі всім людям: легені, гортань, голосові зв'язки, рот, ніс, м'яке піднебіння, рухома нижня щелепа, губи, язик. Органи аудіювання забезпечують прийом акустичних сигналів, т.т. усного мовлення. Органи письма – це умовність. Для письма людина використовує: органи зору, руки як органи діяльності; частково – ноги, тіло для опори під час писання. Письмо – вираження думки у графічному коді, обслуговують і мовленнєві центри мозку, і пам'ять, і координувальні механізми, і навіть органи вимови. Читання, як і письмо, теж – перекодування. Його забезпечує зоровий апарат, а у варіанті голосного читання – блок вимови. Таким чином, фізіологічна основа – єдина для мислення і мовлення.

56. ОПИШІТЬ МІСЦЕ РОЗТАШУВАННЯ І ФУНКЦІЇ ТРЬОХ ОСНОВНИХ МОВНИХ ЦЕНТРІВ ГОЛОВНОГО МОЗКУ

Єдиного мовного центру немає. Існує три центри мови: мовноруховий, слухомовний і зоровомовний. Мовноруховий центр забезпечує можливість розмовляти. Слухомовний центр відповідає за сприйняття звукової мови і розуміння мови інших людей. Зоровомовний центр, або центр читання, забезпечує здатність навчитися читати, розуміти прочитане, оволодіти письмовою мовою. Саме сукупність (інтеграція) цих центрів забезпечує мовну діяльність у різних її проявах.
Асоціативні зони об'єднують діяльність сенсорних (чутливих) і рухових центрів й забезпечують асоціативну (інтегруючу) функцію мозку. З діяльністю асоціативних центрів найбільше пов'язані вищі психічні функції: пам'ять, мова, мислення, свідомість і регулювання поведінки.

58. ОХАРАКТЕРИЗУЙТЕ ПРИЙОМИ АКТИВНОЇ УЯВИ.

Уява - психічний процес, що полягає у створенні нових образів (подань) шляхом переробки матеріалу сприйнять і уявлень, отриманих у попередньому досвіді. Уява за своєю природою активно. Воно стимулюється життєвими потребами і мотивами і здійснюється за допомогою особливих психічних дій, званих прийомами створення образів. До них відносяться: аглютинація, аналогія, акцентування, типізація, додача і переміщення.

Аглютинація (комбінування) - прийом створення нового образу шляхом суб'єктивного об'єднання елементів або частин деяких початкових об'єктів.

Аналогія - це процес створення нового, за схожістю з відомим.

Гіперболізація - виявляється у суб'єктивному перебільшенні (применшення) розмірів об'єкта або кількості частин та елементів.

Акцентування - суб'єктивне виділення і підкреслення якихось характерних для об'єкта якостей.

Типізація-прийом узагальнення безлічі споріднених об'єктів з метою виділення в них загальних, повторюваних, істотних ознак і втілення їх у новому образі.

Додача - полягає в тому, що об'єкту приписуються (додаються) не властиві йому якості або функції (чоботи-скороходи, килим-літак).

Переміщення - суб'єктивне приміщення об'єкта в нові ситуації, в яких він ніколи не був, не може бути взагалі, або в яких суб'єкт його ніколи не бачив.

Всі прийоми уяви працюють як єдина система. Тому при створенні одного образу можуть використовуватися декілька з них. У більшості випадків прийоми створення образів погано усвідомлюються суб'єктом.

59. ПОЯСНІТЬ, ЧИМ УЯВА ВІДРІЗНЯЄТЬСЯ ВІД ОБРАЗНОГО МИСЛЕННЯ

Уява тісно пов'язана з мисленням і виступає з ним в єдності. Схожість: так само як і мислення, уява виникає в проблемній ситуації. Так само як і мислення, воно мотивується потребами особи. Відмінність: випереджаюче віддзеркалення дійсності, здійснюване в процесах уяви, відбувається в конкретно-образній формі, у вигляді яскравих представлень, а випереджаюче віддзеркалення в процесах мислення відбувається шляхом операції поняттями, що дозволяють узагальнено і опосередковано пізнавати світ.

60. ОПИШІТЬ ПСИХОЛОГІЧНУ СТРУКТУРУ ВОЛЬОВОЇ ДІЇ.

Вольова діяльність завжди складається з певних вольових дій, яв яких мітиться всі ознаки та якості волі. Вольові дії бувають прості та складні. До простих відносяться ті, при яких людина без коливань йде до поставленої цілі, їй зрозуміло,що і яким шляхом вона буде до неї йти.

В простій вольовій дії можна виділити наступні етапи:

1) усвідомлення цілі та прагнення досягти її;

2) усвідомлення можливостей досягнення цілі;

3) прийняття рішення;

4) виконання

Часто 1,2,3 етапи називають підготовчою ланкою, а 4 етап – виконавчою ланкою.

В складній вольовій дії виділяють наступні етапи:

1) усвідомлення цілі та прагнення досягти її;

2) усвідомлення ряду можливостей досягнення цілі;

3) поява мотивів, що стверджують чи заперечують ці можливості;

4) боротьба мотивів та вибір;

5) прийняття однієї з можливостей в якості рішення;

6) здійснення прийнятого рішення

61. ОПИШІТЬ РОЛЬ РЕТИКУЛЯРНОЇ ФОРМАЦІЇ У ВИНИКНЕННІ ВОЛІ ЯК ПСИХІЧНОГО ПРОЦЕСУ.

Воля - це психічний процес, сутність якого полягає в регулюванні людиною поведінки та діяльності, що вимагає подолання внутрішніх і зовнішніх труднощів, перешкод.

В основі вольової поведінки знаходяться особливі принципи роботи головного мозку та центральної нервової системи людини. Одним із найважливіших принципів фізіологічного механізму волі є робота ретикулярної формації у вигляді своєрідного фільтру, що відбирає і пропускає в кору головного мозку потрібні для здійснення даної діяльності імпульси і затримує несуттєві в даний момент. Ретикулярна формація також виконує роль своєрідного акумулятора з енергетичного постачання кори головного мозку. Ретикулярна формація - джерело нервово-психічної енергії, яка забезпечує діяльність домінанти - оптимального осередку збудження.

62.ОБГРУНТУТЕ БЕЗГЛУЗДІСТЬ ФОРМУЛЮВАННЯ «ЕКСТРАСЕНСОРНЕ СПРИЙНЯТТЯ»

Термін «екстрасенсорне сприйняття» у 1934 р. запропонував ботанік Райн, який ще молодим увійшов до групи парапсихологів університету Дьюка. Він написав книгу, де стверджує, що за такого сприйняття інформація не надходить до людини відомим науці сенсорним шляхом. Прихильники парапсихології беззастережно прийняли це твердження, незважаючи на те, що ніхто з учених не підтвердив, що інформація справді може надходити, минаючи всі відомі сенсорні канали.

Варто погодитися із висновком про те, що у світі ще багато непізнаного і на нас ще чекають нові відкриття у галузі психології та фізіології нервової системи. Очікують свого розв'язання актуальні проблеми соціальної психології. Створюються нові галузі науки про психічну діяльність людини, які ще недавно вважалися б фантастичними, — такі, приміром, як космічна психологія. Але дослідження у цьому науковому напрямі не мають нічого спільного з діяльністю, яка зарекомендувала себе за останні 130 років (з моменту виникнення спіритизму) як безперспективна, спрямована на відродження містичних уявлень.

63. НАВЕДІТЬ ПРИКЛАДИ Й АРГУМЕНТИ ПОЗИТИВНОГО І ЗЛОВМИСНОГО ВИКОРИСТАННЯ СУБСЕНСОРНОГО СПРИЙМАННЯ.

Субсенсорне сприйняття — сприйняття того, що знаходиться нижче порогу відчуттів. Так буває, наприклад, коли людині пред’являють зображення дуже швидко, так, що вона не встигає розпізнати, що там зображено. Проте за допомогою спеціального прибору (плетизмографу), що фіксує ступінь розширення кровоносних судин на пальцях, можна встановити,що мозок зреагував на зображення.Об’єкти, що сприймаються на цьому рівні, не дані у вигляді образу і не усвідомлюються людиною, але регулюють її поведінку. Коли на людину діяти звуком, частота якого лежить поза межами відчуттів, через деякий час у людини з’явиться втома та роздратування.Це засвоєння інформації в обхід свідомості (кори головного мозку) яка відразу імплантується у підсвідомість — підкорку, знаходить там свою нішу й міцно закріплюється. Інформація, яка сприйнята субсенсорно сприймається і закріплюється людським мозком в тисячі разів швидше ніж та інформація, котра сприймається свідомим способом. У людей без психічних відхилень понад 90 відсотків психічної діяльності здійснюється в діапазоні підсвідомості й лише від 3- до 5 відсотків психічна діяльність здійснюється в діапазоні свідомого сприйняття. За допомогою субсенсорних образів-символів можна створювати лікувальні програми, спрямовані на лікування тютюнової, алкогольної та інших залежностей. Існують навчальні програми іноземній мові, що використовують субсенсорне сприйняття. З іншого боку, субсенсорне сприймання може використовуватися зловмисно, з метою маніпулювання («25-й кадр»).

64. ДАЙТЕ ВИЗНАЧЕННЯ ЯВИЩУ «АФАЗІЯ» І ОПИШІТЬ ДЕЯКІ З ВИДІВ АФАЗІЇ.

Афазія (грец. αφασια — оніміння, від α — без і φασις — висловлення) — розлад мови, спричинений локальним ураженням мовних центрів, розташованих в корі головного мозку. Афазії проявляються у вигляді порушень фонематичної, морфологічної та синтаксичної структури власної мови при збереженні рухів мовленнєвого апарату та елементарного слуху.

Афазія найчастіше зумовлюється крововиливом в мозок, його травмою, пухлиною, абсцесом тощо. При афазії звичайно порушуються всі мовні функції (усна мова, писемна, читання, сприйняття на слух).

Розрізняють ряд форм афазії.

1) Оптико-мнестична афазія виникає при ураженні тім'яно-потиличної кори на межі зі скроневими полями; відбувається розбіжність наочно-образних уявлень з вербальним знаковим позначенням, порушується згадування слів, що означають конкретні предмети, виникають труднощі у називанні предметів.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: