Класифікація станів

Труднощі класифікації психічних станів полягають в тому, що часто вони перетинаються або навіть збігаються один з одним настільки тісно, що їх достатньо складно розмежувати — наприклад, стан деякої напруженості часто з'являється на тлі станів втоми, монотонії, агресії і ряду інших станів. Тем Тим не менш, існує багато варіантів їх класифікацій. Найчастіше їх ділять на емоційні, пізнавальні, мотиваційні, вольові. Узагальнюючи поточні характеристики функціонування основних інтеграторів психіки (особистості, інтелекту, свідомості), використовують терміни стан особистості, стан інтелекту, стан свідомості.

73. Дайте визначення поняттю «темперамент».

Темперамент – властивість психіки, завдяки якій жива істота, що має мозок та нервову систему, реагує на навколишнє середовище з певною силою збудження, швидкістю та динамікою психічних процесів.

74. ДАЙТЕ ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЮ «ХАРАКТЕР».

характер — динамічна, упорядкована сукупність стійких, індивідуально психологічних особливостей, котрі формуються в процесі життєдіяльності і виявляються в її діяльності та суспільній поведінці: у ставленні до колективу, до інших людей, до праці, навколишньої дійсності та самого себе. На формуванні характеру відбивається суспільне буття особистості, засвоєння нею соціального досвіду: типові обставини життєвого шляху людей у конкретно-історичних умовах породжують типові риси характеру, а спрямованість виховання сприяє розвитку індивідуальності. (Пригадайте перенесення в іншу історичну епоху героїв відомого кінофільму «Іван Васильович змінює професію».) Характер кожної людини являє собою поєднання сталих та динамічних якостей. Сталі якості, що утворюють основу характеру, формуються та закріплюються поступово в процесі пізнання і практичної діяльності і стають типовими для даної людини. Однак у реальному житті типові риси характеру спостерігаються через їх конкретні прояви, які можуть змінюватися залежно від ситуації, впливу інших людей, кола спілкування, стану здоров'я, віку тощо. Характер знаходить вираз у поведінці, діяльності, а також у манері спілкування людини. Якості характеру виявляються також у міміці, пантоміміці.

75. ДАЙТЕ ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЮ ЗДІБНОСТІ.

Здібності — індивідуально стійкі властивості людини, що визначають її успіхи в різних видах діяльності. Здібності — це потенційні можливості, що виявляються в діяльності, яка не може існувати без них.

76. ОХАРАКТЕРИЗУЙТЕ НАЙПРОСТІШІ ЕМОЦІЇ

До емоційних процесів відноситься широкий клас процесів, внутрішньої регуляції діяльності. Цю функцію вони виконують, відбиваючи той зміст, що мають об'єкти й ситуації, що впливають на суб'єкта, їхнього значення для здійснення його життя. У людини емоції породжують переживання задоволення, незадоволення, страху, боязкості й т.п., які відіграють роль суб'єктивних сигналів, що орієнтують. Найпростіші емоційні процеси виражаються в органічних, рухових і секреторних змінах і належать до числа вроджених реакцій. Однак, у ході розвитку емоції втрачають свою пряму інстинктивну основу, здобувають важко-обумовлений характер, диференціюються й утворять різноманітні види так званих вищих емоційних процесів; соціальних, інтелектуальних й естетичних, які в людини становлять головний зміст його емоційного життя. По своєму походженню, способам прояву й формам протікання емоції характеризуються рядом специфічних закономірностей.

Стрес - це нервово-психічне перенапруження, що виникає в результаті сильного впливу (стресора), адекватна реакція на яке навіть не була сформульована, але повинна бути знайдена в сформованій ситуації.

· Позитивні емоції: задоволення, радість, захват, замилування, самовдоволення, упевненість, задоволеність собою, повага, довіра, симпатія, ніжність, любов, подяка, спокійна совість, полегшення, безпека, каяття, каяття совісті, й ін.

· Негативні емоції: горе (скорбота), невдоволення, туга, сум, нудьга, розпач, засмучення, тривога, переляк, страх, жах, жалість, жаль, розчарування, образа, гнів, презирство, обурення, гордість, ворожість, заздрість, ненависть, злість, ревнощі, сумнів, розгубленість, зніяковілість, сором, відраза і т. д.

77. Охарактеризуйте види емоційних станів.

Серед видів емоціональних станів виділяють наступні: афекти, стрес і фрустрацію, настрій, пристрасть.

Афект – короткочасний інтенсивний яскравий емоційний стан, що має беззвітний і дифузний характер. Афект може бути викликаний як природніми, так і суспільними подіями. Афекту не можна давати розвиватися. Але в той же час не варто зловживати подавленням афективних станів, особливо позитивних, так як це перешкоджає нормальному функціонуванню психіки та підриває здоров’я.

Стрес – це стан емоційного напруження, зумовлений неочікуваним, загрозливим чи особливо значущим ситуаціям, у котрих відбувається мобілізація усіх ресурсів організму і психіки. Діапазон емоційних проявів при стресі великий: від слабкого хвилювання до виснаження і навіть дезорганізації психічних функцій.

Стрес існує у трьох формах: імпульсивній, генералізованій і гальмівній.

Фрустрація – це різновид стресу, викликаний безуспішними спробами досягнути бажаного. Причина фрустрації називається «фрустратор». В буденній свідомості фрустрація переживається як невдача. Надзвичайно важливо виховати у собі стійкість до стресів і фрустрації.

Настрій – це відносно слабко виражений і нестійкий емоційний стан.

Настрій властиво відчувати як до окремих людей, так і людських співтовариств.

Пристрасть – це інтенсивне, стійке, домінуюче над всіма іншими емоційними станами, що підкорюють собі діяльність і поведінку людини. Причини формування пристрасті різноманітні. Це можуть бути зовнішні збудники і внутрішні, і організмічні. Як і у всіх психічних станах виділяються низькі та піднесені пристрасті.

Пристрасть відрізняється слабкою керованістю і вибірковим відношенням до світу, зосередження уваги людини виключно на соєму предметі.

78. ДАЙТЕ ПОРІВНЯЛЬНУ ХАРАКТЕРИСТИКУ ПОНЯТТЯМ „ЕМОЦІЇ” ТА „ПОЧУТТЯ»

ПОЧУТТЯ АБО ЕМОЦІЇ- це переживання людиною свого ставлення до того, що її

оточує, що вона робить, до інших людей та самої себе. В емоціях і почуттях людина виявляє своє ставлення до змісту пізнаваного. Почуття й емоції залежать від особливостей відбиваних предметів. Між людиною і навколишнім світом складаються об'єктивні відносини, що стають предметом почуттів і емоцій. В емоціях і почуттях виявляється також задоволеність або незадоволеність людини своєю поведінкою, вчинками, висловленнями, діяльністю. Емоції і почуття — це своєрідне особистісне ставлення людини до навколишньої дійсності і до самої себе. Почуття й емоції не існують поза пізнанням і діяльністю людини. Вони виникають в процесі діяльності і впливають на її протікання. Джерелами емоцій і почуттів служать об'єктивно існуючі предмети і явища, виконувана діяльність, зміни, що відбуваються в нашій психіці й організмі. Своєрідність емоцій і почуттів визначається потребами, мотивами, прагненнями, намірами людини, особливостями її волі, характеру. Зі зміною якого-небудь з цих компонентів змінюється ставлення до предмета потреби. У цьому виявляється особистісне ставлення людини до дійсності.

79. ОПИШІТЬ ВИЩІ ЕМОЦІЇ ЛЮДИНИ - ПОЧУТТЯ.

Почуття - це специфічні людські, узагальнені переживання ставлення до людських потреб, задоволення або незадоволення яких викликає позитивні або негативні емоції - радість, любов, гордість або сум, гнів, сором тощо.

В якості почуття виявляється ставлення особистості до праці, подій, інших людей, до самої себе. За якістю переживань відрізняють одні емоції і почуття від інших, наприклад радість від гніву, сорому, обурення, любові тощо.

1. Почуття завжди усвідомлюються.

2. Відносно стійкі.

3. Виявляються в конкретних емоціях.

4. У структуру окрім емоцій входить узагальнене відношення.

5. Носять предметний характер.

6. Утворюють ряд рівнів - від безпосередніх до вищих.

7. Носять історичний характер.

8. Грають соціалізуючу роль (їх виховують).

80. ОПИШІТЬ ФІЗІОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ЕМОЦІЙ.

Емоції є результатом діяльності мозку, їх виникнення викликане змінами, які відбуваються у зовнішньому світі. Ці зміни приводять до підвищення або зниження життєдіяльності, пробудження одних потреб і згасання інших, до змін у процесах, що відбуваються в організмі.

Фізіологічні процеси, характерні для емоцій, мають своїм підґрунтям як складні безумовні, так і умовні рефлекси, а тому переживання почуттів людиною є завжди результатом спільної діяльності корі і підкіркових центрів. Чим більшу значущість для людини набувають зміни, які відбуваються навколо неї, тим більш глибокими є переживання почуттів. Перебудова систем тимчасових нервових зв’язків, які внаслідок цього виникають, викликають процеси збудження, які, поширюються по корі великих півкуль, захоплюють підкіркові центри фізіологічної діяльності організму: дихання, серцево-судинної системи, травлення тощо. Тому збудження підкоркових центрів викликає успішну діяльність деяких внутрішніх органів. У зв’язку з цим переживання почуттів супроводжується змінами ритму дихання, серцевої діяльності, змінами кровопостачання окремих частин тіла, порушення функціонування секреторних залоз (сльози від горя, пересихання в роті від хвилювання).

Емоції пов’язані з функціонуванням деяких центрів, розміщених у таламусі та гіпоталамусі, у лімбічній системі (її називають «емоційним мозком»).

81. ОПИШІТЬ ТРИ ВАРІАНТИ ЗМІНЕНОЇ СВІДОМОСТІ В ЗДОРОВОЇ ЛЮДИНИ.

В психології розрізняють, в цілому, дві крайні міри активності свідомості у здорової людини: стан бадьорості та стан сну. Разом з тим, як обидва з цих основних станів, так і різноманітні градації між ними утворюють широкий спектр станів активності свідомості. Крім того, свідомості притаманні і так звані „змінені стани”, які характеризують ступені і специфіку її активності при різноманітних рівнях відхилення від звичайного функціонування.

У здорової людини в стані бадьорості виділяють три варіанти зміненої свідомості: стан втоми (зниження чіткості сприйняття, послаблення цваги, зниження темпу мислення і т.д), афективно-звужена свідомість (при раптовому стресі виникають ілюзії сприйняття, рухове занепокоєння, вегетативні реакції і т.д) і стан трансу (стан свідомості, що подібний до сну, при якому знижується самоконтроль, чутливість та змінюється звичайний хід психічних процесів).

Існують такі різновиди трансових станів свідомості: гіпнотичний, стан медитації, стан пікових переживань. Гіпнотичний стан - це стан свідомості, подібний до природнього сну (тобто при якому уповільнюються пульс та дихання, падає тиск), але викликане зовнішнім впливом навмисно або випадково. Медитація -це різновид трансових станів, викликаний у себе самою людиною. Всі види медитації побудовані за одним принципом - зосередити увагу на чомусь одному з метою обмежити об”єм свідомості. Пікові переживання- це змінений стан свідомості, який наступає в хвилини екстазу, захвату. Сам термін належить американському психологу А.Маслоу.

82. НАЗВІТЬ ОСНОВНІ ВИДИ ТРАСОВИХ СТАНІВ С ВІДОМОСТІ І ДАЙТЕ ПСИХОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ ГІПНОТИЧНОГО СТАНУ.

Ключем, який відчиняє двері у підсвідомість, є стан трансу. Під трансом розуміють змінений, але фізіологічний стан організму, при якому внутрішні образи мають більшу значущість, ніж зовнішні. Описано понад сімдесят форм трансу, зокрема це гіпнотичний стан, сон, медитація, глибока концентрація на чомусь. Кожна людина протягом доби буває в різних трансових станах.

Гіпноз являє собою стан зміненої свідомості, чи трансу, у який людина вводиться іншою людиною (гіпнотизером) за допомогою навіювання.

Людина, що знаходиться в стані гіпнозу, діючи на несвідомому рівні, здатна виконувати словесні інструкції гіпнотизера. При цьому поведінка загіпнотизованої людини зовні зазвичай не істотно відрізняється від її нормальної поведінки у стані бадьорості.

Введення людини в гіпнотичний стан зазвичай здійснюється за допомогою словесного навіювання, що часто доповнюється фіксацією погляду. За допомогою повторюваних монотонних інструкцій навіюється стан розслаблення, сонливості.

Гіпноз як метод вивчення несвідомого має перевагу перед іншими методами, оскільки дозволяє експериментально досліджувати несвідомі психічні явища. Здебільшого вивчається виконання різних інструкцій і в гіпнотичному, й у постгіпнотичному стані. Ефект постгіпнотичного навіювання використовується в психотерапевтичному лікуванні. Існує багато психотерапевтичних методів, що виконуються за допомогою гіпнозу і спрямовані на те, щоб позбавити людину таких проблем, як паління, нав'язливе переїдання, лікарська залежність, психосоматичні розлади.

83. ПОЯСНІТЬ ВІДПРАВНІ ПУНКТИ КОНСТИТУЦІОНАЛЬНОЇ ТЕОРІЇ ТЕМПЕРАМЕНТУ У. ШЕЛДОНА

Темперамент - це індивідуально-своєрідні властивості психіки, що відображають динаміку психічної діяльності людини, і які виступають незалежно від його цілей, мотивів і змісту і залишаються майже незмінними в процесі всього життя. Професор У. Шелдон із Чиказького університету(США) спробував класифікувати своїх студентів за теорією Е. Кречмера. Він виявив, що лише 112 з них вписуються в певні параметри, інші 288 - залишились в групі невизначених (диспластиків). Сам же Шелдон висунув власну конституціональну теорію особистості, яка набула більш широкого розповсюдження, ніж її попередниці.У. Шелдон проводив в своїх працях ідею про прямий зв'язок психологічних особливостей людини із будовою її тіла.

3 основні вимірювання для оцінки фізичної конституції:
- Ендоморфу - м'які округлості в різноманітних частинах тіла і тенденції до домінування в його загальній структурі внутрішніх травних органів.
- Мезоморфія - пов'язана з відносним переважанням мускулатури, кісток і сполучних тканин. Це статура зазвичай виглядає важким, міцним і прямокутним, з вираженим переважанням м'язів і кісток.
- Ектоморф - довгі, тонкі кінцівки зі слабо вираженою мускулатурою.
Шелдон виділив 3 темпераментальні компоненти:
- Вісцеротонія - любов до комфорту, їжі, товариськість, вразливість.
- Соматотонія - підвищена схильність до м'язової активності і в цілому пов'язана з жагою влади, безжальністю, яка доходить іноді до жорстокості, і любов'ю до небезпеки і ризику.
- Церебротонія - надмірна стриманість у прояві почуттів, скутість і страх соціальних контактів.
Кожен тип статури відповідає типу темпераменту:
Ектоморф - церебратонія - Тобто людина з довгими, тонкими кінцівками стриманий у вияві почуттів, скутий і боїться соціальних контактів.
Ендоморф - вісціратонія - Тобто людина з м'якими округлостями в різноманітних частинах тіла характеризується любов'ю до комфорту, їжі, товариськістю, вразливістю.
Мезаморф - соматотонія - Тобто людина з переважанням мускулатури, кісток і сполучних тканин характеризується підвищеною схильністю до м'язової активності і в цілому пов'язаний з жагою влади, безжальністю, яка доходить іноді до жорстокості, і любов'ю до небезпеки і ризику.

Сучасні дослідники менш категоричні в оцінці зв'язку будови тіла та поведінки людини, але в цілому підтверджують наявність певних взаємозв'язків між конституціональними та психологічними особливостями людини. Мова йде про такі параметри: стійкість до стресу, контактність, працездатність. Отримано результати, що астеніки більш стійкі до стресу, ніж пікніки. Це пов'язано із різною інтенсивністю фізіологічних процесів в їх організмах. У астеніків - середня інтенсивність фізіологічних процесів, а у пікніків - низька. В стресових ситуаціях астеніки мають невеликі емоційні витрати, а пікніки більш емоційні і, відповідно, швидше перестають витримувати стресове перевантаження, оскільки виснажуються. Доведено, що у пікніків більш слабкий тип нервової системи, у астеніків - середній тип, а у атлетиків -сильний тип нервової системи. Астеніки малоконтактні, суб'єктивні в оцінках. Часто мають проблеми в особистому житті, великі труднощі в налагоджені міжособистісних контактів. Пікніки вміють висловлювати свої почуття, схильні до спілкування та співробітництва, коливань настрою, добре переключаються з одного виду діяльності на інший, але їх працелюбність недовготривала. Атлетики - схильні до лідерства, мають проблеми у спілкуванні, особливо, якщо змушені вступати в контакт із подібними собі. Їх галаслива та самозакохана поведінка пригнічує представників інших типів і може викликати несподівану для них зустрічну агресію. Але вони блискуче проявляють себе в екстремальних умовах (війна, стихійне лихо, аварія).

84. ОХАРАКТЕРИЗУЙТЕ ТИПИ ТЕМПЕРАМЕНТУ.

Темперамент – це вроджені форми поведінки, які проявляються в динаміці, тонусі та врівноваженості наших реакцій на життєві впливи.

І.П.Павлов визначив чотири основні типи нервової системи, близькі до традиційної типології Гіппократа - Галена. Він описує їх так:

1) сильний, врівноважений, рухливий тип – сангвінік;

2) сильний, врівноважений, інертний тип – флегматик;

3) сильний, неврівноважений тип – холерик;

4) слабкий тип – меланхолік.

Сангвінік дуже рухливий, легко пристосовується до нових умов життя, швидко знаходить контакт у стосунках із людьми, вирізняється товариськістю, вільно та розкуто почуває себе у новому оточенні. За спрямованістю – яскравий екстраверт. Настрій здебільшого оптимістичний.

Для сангвініка характерна підвищена реактивність, він голосно сміється і бурхливо сердиться. Почуття виникають дуже легко і також легко змінюються, може легко контролювати свої емоції відповідно до вимог середовища.

Надзвичайно легке та швидке утворення нових нервових зв’язків, легка їх перебудова сприяє тому, що сангвінік швидко схоплює все нове, легко переключає увагу, засвоює нові навички. У нього гнучкий розум, добре розвинене почуття гумору.

Риси сангвінічного темпераменту по-різному проявляються залежно від спрямованості діяльності людини: за відсутності серйозних інтересів у житті сангвініки бувають легковажними та поверховими.

Холерику властива циклічність у діяльності і поведінці. Він може цілком віддатися справі, завзято працюючи заради досягнення мети, і раптом усе лишити. Непостійність його настрою та циклічність поведінки пояснюються неврівноваженістю вищої нервової діяльності і виявляються в переважанні збудження над гальмуванням. Це особливо простежується під час виникнення складних обставин, коли люди цього типу не можуть знайти правильного рішення, та під час сильного емоційного збудження.

Холеричний тип, який є підвищено збудливим та нестриманим, може виявлятися в житті в різних варіантах. Люди з серйозними, позитивними інтересами проявляють себе в ініціативних, енергійних та принципових справах. Якщо ж таких інтересів немає, холерик виявляється в афективних переживаннях, роздратованості та нестриманості.

Холерик характеризується підвищеною збудливістю та емоційною реактивністю. Він буває нетерплячим, запальним та різким у стосунках, прямолінійним. Його вольові дії дуже поривчасті, якщо йому цікаво, він здатний до високої концентрації уваги, але виявляє недостатню здатність до переключення уваги. За спрямованістю холерик екстраверт, любить бути в центрі уваги, але в спілкуванні незлагідний, любить, щоб усе було, як він того хоче, непоступливий. Має організаторські здібності. У нього жива міміка, виразна жестикуляція, часто швидкий темп мовлення.

Флегматик – спокійний, завжди врівноважений, наполегливий і завзятий трудівник життя (І.П.Павлов). Його реакції оптимально пристосовані до сили умовних подразників, а тому флегматики адекватно реагують на впливи зовнішнього середовища: якщо подразники слабкі, то й реакція слабка, якщо сильні – то сильна. Але властива їм інертність не дає змоги швидко реагувати на швидкі зміни середовища.

Умовні рефлекси у флегматиків утворюються повільніше, але виявляються досить стійкими. Вони вміють контролювати та регулювати безумовні рефлекси та емоції. Тому у своїй поведінці, рухах, розмові вони повільні та спокійні.

Флегматики вирізняються посидючістю, наполегливістю, стійкістю уваги. Але переключення уваги в них дещо уповільнене.

За спрямованістю флегматик інтроверт, тому важко сходиться з людьми, не має потреби в нових знайомствах. Разом з тим, йому властиві товариськість, рівне ставлення до інших людей, він рідко «виходить із себе», не схильний до афектів.

Почуття у флегматиків виникають повільніше, ніж у сангвініків та холериків, але характеризуються силою, тривалістю і водночас стриманістю у зовнішніх проявах, слабкою експресивністю.

Меланхоліку властива слабкість як збудливого, так і гальмівного процесів. Тому умовні рефлекси в меланхоліків нестійкі і від зміни оточення легко гальмуються. В них особливо послаблене внутрішнє гальмування, звідси – низька комплексна реактивність, легке відволікання уваги, нетривале зосередження на об’єктах діяльності.

За спрямованістю меланхолік – інтроверт, тому він важко переживає зміну життєвого оточення, потрапляючи в нові умови життя, дуже розгублюється. Він буває надмірно сором’язливим, замкненим, боязким та нерішучим. Не любить нових знайомств і галасливих компаній. Меланхолік дуже вразлива людина. Почуття його вирізняються повільністю перебігу, стійкістю та слабкою експресивністю. Це люди з чутливою натурою.

Меланхоліку потрібне спокійне, звичайне оточення, де він може успішно працювати і впорається з будь-якими завданнями.

Описані типи темпераменту рідко трапляються в житті у чистому вигляді. У більшості людей поєднуються риси різних темпераментів, тому їх важко віднести до певного типу. У таких випадках слід говорити про змішаний тип темпераменту.

85. ОХАРАКТЕРИЗУЙТЕ ПСИХОЛОГІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ ТЕМПЕРАМЕНТУ.

Темперамент — вроджена (біологічно зумовлена) і незмінна властивість людської психіки, що визначає реакції людини на інших людей та на обставини. Термін введено в ужиток Клавдієм Галеном, у перекладі з латини означає «належне співвідношення частин».

У чистому вигляді темпераменти зустрічаються вкрай рідко.

У кожного темпераменту можна знайти як позитивні, так і негативні властивості. Гарне виховання, контроль і самоконтроль дає можливість проявитися: меланхоліку, як людині вразливый з глибокими переживаннями і емоціями; флегматик, як витриманый, без поспішних рішень людині; сангвінік, як високо чуйну для будь-якої роботи людині; холерики, як жагучій, шаленій та активній в роботі людині.

Негативні властивості темпераменту можуть проявитися: у меланхоліка - замкнутість і соромливість; у флегматика - байдужість до людей, сухість; у сангвініка - поверховість, розкиданість, мінливість; у холерика - поспішність рішень.

Розрізняють такі основні властивості темпераменту, як:

• Сензитивність (міра чутливості до явищ дійсності, що стосується особистості)

• Ригідність (складність або нездатність перебудовуватися при виконанні завдань, якщо цього потребують обставини)

• Екстравертованість (Екстраверти — це тип особистості (або поведінки), що орієнтований у своїх проявах зовнішній світ, на оточуючих)

• Інтровертованість (Інтроверти — тип особистості, орієнтований «всередину» або «на» себе)

• Реактивність (властивість живого відповідати змінами життєдіяльності на вплив навколишнього середовища)

• Пластичність (здатність мозку пристосовувати нові структури для виконання функцій пошкоджених)

86. ПОЯСНІТЬ ФІЗІОЛОГІЧНУ ОСНОВУ ХАРАКТЕРУ

ФІЗІОЛОГІЧНА ОСНОВА ХАРАКТЕРУ
У основу класифікації типів нервової системи Павлов поклав:
1) силу основних нервових процесів - роздратованого і гальмівного;
2) врівноваженість порушення та гальмування;
3) рухливість цих процесів.
Сила нервової системи окреслюється до дратівливої, і до тормозному процесу. Вона передусім виявляється у здібності " виносити " сильні подразники. Сильний тип - з великим запасом такого речовини, слабкий - малим. Слабка нервова система, коли її у діють дуже сильні подразники, виснажується і дає неврози. Працездатність сильної нервової системи виявляється у легкості встановлення умовних зв'язків при надсильних подразникак. Відповідно до принципу сили нервової системи, Павлов протиставляє меланхоліків, як представників слабкого типу сангвінікам і холерикам як типам сильним. Наступним принципом розрізнення типів є принцип врівноваженості процесів порушення та гальмування чи здібності врівноважувати процес порушення процесом гальмування. Третій принцип типології нервової системи - її лабільність, рухливість, тобто легкість зміни порушення гальмуванням чи, назад, гальмування порушенням однією ділянці кори. Цьому принципу особливо у своїх висловлюваннях, Павлов зраджував дуже великий значення. Сангвінік, як володар сильної врівноваженій і рухомий нервової системи нерідко зізнавався Павловим найбільш досконалим типом, але водночас із цим він часто підкреслював дуже позитивні риси флегматического, котрий іноді невтримного типу. У цьому світлі останніх досліджень багатьох психологів треба відмовитися від якихось спроб порівнювати темперамент як психічне властивість особистості з типом нервової діяльності чи нервової системи. Те, що тип нервової системи - фізіологічна основа темпераменту, і заодно однозначна, тобто, що темперамент фізіологічно залежить від типу нервової системи, значить прирівнювання темпераменту до властивостями цього - темперамент характеризується своїми психологічними рисами. Поза тим, тип нервової системи є основою як темпераменту, а й інших психічних властивостей особистості, і навіть психічних процесів і станів. Отже, говорячи про фізіологічної основі характеру, слід сказати щодо темперамент, який є фізіологічної категорією, йдеться про типі нервової системи. Павлов визнає, що багато речей його вченні про типах нервової системи вимагає додаткових досліджень. Під типом нервової системи слід розуміти її вроджені риси, а під характером - передусім, що придбано нервової системою під впливом життєвого досвіду й у першу чергу виховання. Отже, тип нервової системи, є лише однією з основ характеру, а не характером чоловіка й не визначає його.

87. ОПИШІТЬ СТРУКТУРУ ХАРАКТЕРУ

В структурі характеру умовно виділяють дві групи рис. Першу групу складають риси, які входять до підструктури спрямованості особистості. Це сталі потреби, інтереси, нахили, цілі, ідеали, а також система ставлень особистості, які виступають підставою для класифікації основних рис характеру, а саме:

• ставлення до інших людей, яке виявляється через такі риси характеру як «товариськість - замкненість», «правдивість - облудність», «тактовність - брутальність»;

• ставлення до справи, яке виявляється через такі риси характеру як «відповідальність - несумлінність», «працьовитість - лінощі»;

• ставлення до себе, яке виявляється через такі риси характеру як «скромність - самозакоханість», «гордість -смиренність», «самокритичність - самовпевненість»;

• ставлення до власності, яке виявляється через такі риси характеру як «щедрість - жадібність», «акуратність - неохайність», «ощадливість - марнотратність». До другої групи відносять інтелектуальні, вольові та емоційні риси характеру: кмітливість, рішучість, ніжність та ін.

88. ПОЯСНІТЬ СПІВВІДНОШЕННЯ ІНДИВІДУАЛЬНОГО ТА ТИПОВОГО В ХАРАКТЕРІ

Характер (від грецького charakter - друк, карбування) - сукупність яскраво виражених і відносно стійких рис людини, що накладають відбиток на її поведінку та вчинки.

Індивідуальне в характері людини.
Поряд із загальними умовами, є і своєрідно індивідуальні умови життя і виховання кожної окремої людини.
Існують відмінності в побуті сім'ї, інтересах різних сімей, важливе значення мають професійно-трудові відмінності. Все це не може не відбиватися на характері людини.
Відмінності в побуті, а тим самим і розбіжності в потребах, смаках визначають індивідуальні особливості у людей одного і того ж суспільства, однією і тією ж прошарку населення.

Типове в характері людини. Сукупність відмінних істотних, типових рис утворює тип характеру, який відображає типові умови життя людей.
Кожна соціальна епоха висуває на арену громадської діяльності певний "типовий характер". Феодалізм, наприклад, висуває тип характеру лицаря, торговця, селянина; капіталізм - типові характери буржуа і робітника..

Типові риси характеру за своєю інтенсивністю виявляються по-різному, індивідуально. У деяких людей окремі риси їхнього характеру виявляються настільки яскраво та своєрідно, що це робить їх оригінальними. Загостреність таких рис виявляється спонтанно, як тільки людина потрапляє в адекватні цим рисам умови. Такі умови провокують про загостреної реакції особистості.

89. Поясніть критерії і специфіку професійних схильностей у трьох типів людей, виділених И. П. Павловим.

Діяльність — трудова, навчальна, ігрова — висуває вимоги не лише до знань і рівня розумового та емоційно-вольового розвитку особистості, а й до типологічних особливостей нервової системи, а отже, до темпераменту людини. Залежно від змісту та умов діяльності сила, врівноваженість і рухливість нервової системи (темпераменту) особистості виявляються по-різному, відіграють позитивну або негативну роль.

Там, де потрібна значна працездатність, витривалість, краще виявляє себе сильний тип нервової системи, а де слід виявити співчутливість, лагідність, краще виявляє себе слабкий тип нервової системи.

Неврівноваженість холерика шкодить там, де потрібно виявити витриманість, терплячість. Надто повільний темп рухів, повільне, монотонне мовлення флегматика не сприяє успішності діяльності, де потрібно виявити рухливість, швидкість впливу на інших. Слабкість збудливості та гальмівні дії, що властиві меланхоліку, спричинюють боязкість, нерішучість, перешкоджає встановленню контактів з іншими. Схильність сангвініка до захоплення новим, до нудьги при одноманітній, хоча й важливій діяльності знижує активність у діяльності, постійно викликає потяг до нового, модного.

Дослідженнями доведено, що на основі однакових властивостей вищої нервової діяльності можна сформувати істотно різні динамічні особливості особистості: у слабкого типу нервової діяльності — силу дій, у неврівноваженого — врівноваженість, у інертного — жвавість, рухливість. Такі зміни настають під впливом змістового боку діяльності. Шляхом вправляння можна досягти певного рівня гальмування, слабкості, інертності чи нестриманості рухів, але утворені в такий спосіб позитивні дії — сила, врівноваженість, рухливість — не усувають повністю природженої слабкості, неврівноваженості або інертності нервової діяльності. В екстремальних умовах звичне здебільшого втрачає силу, у дію вступають природні особливості типу нервової системи, властивої людині: слабкість, гальмівність, збудливість, які виявляються в розгубленості, ступорному стані, безпорадності, надмірній збудливості, втраті самовладання.

Стиль діяльності кожної людини значною мірою залежить від типу вищої нервової діяльності, що входить до структури її темпераменту. Отже, у професійній орієнтації та підготовці до праці молоді потрібно зважати на особливості темпераменту.

90. ОХАРАКТЕРИЗУЙТЕ СТРУКТУРУ ЗДІБНОСТЕЙ

Здібності — індивідуально стійкі властивості людини, що визначають її успіхи в різних видах діяльності. Здібності — це потенційні можливості, що виявляються в діяльності, яка не може існувати без них.Виділяють:загальні здібності, які включають, ті якими визначаються успіхи людини в видах основної діяльності;спеціальні здібності, які сприяють успіхам людини в специфічних видах діяльності.Важливим фактором розвитку здібностей є стійкі спеціальні інтереси до вивчення змісту якоїсь галузі людської діяльності.Найчастіше виділяють такі види здібностей:навчальні та творчі;розумові та спеціальні;математичні;конструкторсько-технічнімузичні;літературні;художньо-зображувальні;фізичні;унікальні (парапсихологічні). Структуру конкретної здібності складає сукупність психічних якостей, необхідних для успішного виконання відповідної діяльності. Особистість як носій визначених якостей має передумови для розвитку здібностей. Ці передумови перетворюються в реальні здібності, коли під впливом вимог діяльності починають укладатися у взаємодіючу систему якостей, завдяки якій досягається успіх діяльності. Здібності дуже динамична, рухлива взаємодія різних психічних якостей при виконанні різноманітних видів діяльності може виявляти і формувати нові для даної особистості здібності. Здібності різних людей до одной і того ж діяльності можуть мати різноманітну структуру завдяки індивідуальній своєрідності психічних якостей і їхніх сполучень. Нерідко людина змушена займатися деякою діяльністю, не маючи здібностей до неї. При цьому вона свідомо або несвідомо буде компенсувати хибу здібностей, спираючись на сильні сторони своєї особистості.

91. ОХАРАКТЕРИЗУЙТЕ РІВНІ РОЗВИТКУ ЗДІБНОСТЕЙ

У літературі виділяють декілька рівнів здібностей: здібності, як такі, обдарованість, талант, геніальність.

Під обдарованістю в літературі розуміють такий стан індивідуальних психологічних ресурсів, який забезпечує можливість творчої діяльності, тобто діяльності, пов'язаній із створенням суб'єктивно і об'єктивно нових ідей, використанням нестандартних підходів в розробці проблем, уміння знаходити найбільш перспективні рішення в тій або іншій предметній області, відкритість будь-яким інноваціям.

Усі діти талановиті. У кожного свій особливий дар, величезний потенціал, дивна сила, яка примушує їх, рости і розвиватися. З якою завзятістю і відвагою дитина робить свої перші кроки, йде, падає, знову встає. Він активно освоює навколишній світ, прагне якнайповніше реалізувати себе. Ця універсальна здатність властива усім дітям незалежно від конкретних здібностей і рівня розвитку. Якщо все ж наполягати на так званому терміні "обдаровані діти", то серед них є ті, хто досить рано виявляє свої яскраві здібності, і ті, хто може виявити досить пізно впродовж життя, такі здібності можуть виявитися прихованими (чи непоміченими) в дитинстві і проявитися набагато пізніше.

Більшість фахівців підтверджують, що основною характеристикою потенціалу людини є не видатний інтелект, а внутрішній мотив, рушійний людиною. Часто люди, що не мають видатних здібностями, долаючи власні обмеження, цілеспрямовано вирішальні важливу саме для них завдання, виявляються продуктивніші, ніж здатні, але менш зацікавлені. В зв'язку з цим досить складно відповісти батькам на прохання профорієнтації або шкільної спеціалізації дитини. Далеко не завжди той вид діяльності, в якій людина найбільш обдарована, співпадає його інтересами, внутрішнім мотивом. Найчастіше проявляється музична і художня обдарованість. Розрізняють загальну і приватну обдарованість. Ознаки обдарованості проявляються досить рано і є запорукою майбутніх успіхів. Багато з них можна помітити в звичайному житті, не прибігаючи до спеціальних тестам. Талантом називають таку сукупність здібностей, яка дозволяє отримувати продукт діяльності, що відрізняється оригінальністю і новизною, вищою досконалістю і громадською значущістю. Геніальність - вищий ступінь розвитку таланту, що дозволяє здійснювати принципові зрушення, в тій або іншій сфері творчості, "створювати епоху".

У людини є два види завдатків: природжені і придбані. Перші іноді називають природними, а другі соціальними. Всякі здібності в процесі свого розвитку проходять ряд етапів, і для того, щоб деяка здатність піднялася у своєму розвитку на вищий рівень, необхідно, щоб вона була вже досить оформлена на попередньому рівні. Цей останній по відношенню до вищого рівня розвитку виступає у вигляді своєрідного завдатку. Здібності людини формуються і розвиваються. Вирішальними чинниками розвитку здібностей є соціальні: засвоєння системи знань, умінь і навичок в процесі цілеспрямованого навчання і виховання, активної взаємодії з навколишнім світом. Здібності проявляються і формуються в діяльності. Для формування здібностей потрібна певна організація відповідної діяльності: музичної - для розвитку музичних здібностей, педагогічної - для розвитку педагогічних здібностей і тому подібне.

93. ДАЙТЕ ПСИХОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ СТРЕСУ ЯК ВИДУ ЕМОЦІЙНИХ СТАНІВ.

Стрес (від англ. stress — напруга, тиск) — неспецифічна реакція організму у відповідь на дуже сильну дію (подразник) зовні, яка перевищує норму, а також відповідна реакція нервової системи.

Це емоційний стан людини, який виникає при напруженні, здебільшого а екстремальний ситуаціях. Стрес є своєрідною захисною реакцією організму, що мобілізує свої внутрішні ресурсів відповідь на дію сильних зовнішніх впливів.

Розвиток стресу має три стадії. На першій відбувається внутрішня мобілізація сил організму для протидії несприятливому впливу. На другій - врівноваження сил впливу і сил опору, коли організм ніби адаптується до загрозливих умов. Якщо несприятливий вплив триває, то може настати третя стадія – виснаження, що призводить до незворотних фізіологічних змін.

За слабкого стресу фізіологічні зміни в організмі зовнішньо виділяються слабко. Проте в таких умовах важко відбувається розподіл і переключення уваги, цілеспрямована діяльність, можуть виникати помилки при сприйманні. Поведінка людини в стресових ситуаціях відчутно залежить від особистісних якостей: вміння швидко оцінювати обстановку, вольової зібраності, рішучості, досвіду поведінки в подібних випадках.

94. ПРОАНАЛІЗУЙТЕ ПРИЧИНИ ВИНИКНЕННЯ ПРИСТРАСТІ І ПОРІВНЯЙТЕ ТАКІ ВИДИ ЕМОЦІЙНИХ СТАНІВ ЯК ПРИСТРАСТЬ І АФЕКТ

Предметом пристрасті найчастіше є інша людина, яка стає єдиним за­собом задоволення «відкритої», що домінує над усіма іншими, потреби в іншій людині. Такою пристрастю може бути один з видів кохання.У цьому разі той, кого кохають, зазнає кристалізації — «особливої діяльності розуму, який з усього, з чим він стикається, видо­буває відкриття того, що улюблений предмет має нові досконалості». Предметом пристрасті може бути й не одухотворений об'єкт або ж якась ідея. Як і у попередньому випадку, індивід потрапляє у поле тяжін­ня домінуючої потреби, яка з певних причин сформувалася протягом його життя.

Афекти — дуже сильні, бурхливі й відносно нетривалі емоційні стани, що виникають, коли суб'єкт не здатний знайти вихід з надзвичайної і неспо­діваної ситуації. Як правило, така ситуація безпосередньо стосується про­відної потреби індивіда або навіть ставить під загрозу його життя. Пере­живаючи афект, індивід може поводити себе всупереч соціальним нормам, втрачає контроль над своїми діями. Афекти мають бурхливу динаміку і тривалу післядію. Вони порушують пізнавальну діяльність, мають вигляд рухових, погано координованих реакцій, які потім погано відтворюються.

Різниця між ними в тому, що афект виступає як негативний фактор людської діяльності, а пристрасть ні.

95. ПРОВЕДІТЬ ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ ПІКОВИХ ПЕРЕЖИВАНЬ І ГАЛЮЦИНАТОРНИХ СТАНІВ СВІДОМОСТІ

СВІДОМІСТЬ є здатністю людини до рефлексії, адекватного відображення навколишнього світу, подій, що відбуваються в ньому, своєї Батьківщини, обов´язку тощо, а також створення до них свого ставлення.

Через свідомість людина здатна пізнати сутність навколишнього світу, розуміти його та одночасно знати про те, що вона знає або не знає. Галлюциноз – стан, характерізующеесл великою кількістю галюцинацій в межах одного якогось аналізатора і не супроводжується затьмаренням свідомості. Хворий тривожний, неспокійний або, навпаки, загальмований. У поведінці і відношенні хворого до галюцинацій знаходить відображення гострота стану. По гостроті виділяють гострий і хронічний галюциноз, а за змістом – слуховий, тактильний, зоровий.
Слуховий галюциноз буває зазвичай вербальним: чуються голоси, що розмовляють між собою, що сперечаються, що засуджують хворого, договірні його знищити. Слуховим галлюцинозом визначається клінічна картина однойменного алкогольного психозу; синдром може бути виділений при інших інтоксикаційних психозах, при нейросифилисе, у хворих з судинним ураженням головного мозку.
Хворі з тактильним галлюцинозом відчувають повзання комах, хробаків, мікробів по шкірі і під шкірою, дотик до статевих органів; критика до пережитому зазвичай відсутня. Відзначається при психозах пізнього віку, при органічному ураженні центральної нервової системи. Зоровий галюциноз – нерідка форма галлюциноза у людей похилого віку та осіб, раптово втратили зір, буває також при соматогенних, судинних, інтоксикаційних та інфекційних психозах. При галюцинаціях Шарля Бонні хворі раптом починають бачити на стіні, в кімнаті яскраві пейзажі, освітлені сонцем галявини, клумби з квітами, граючих дітей, дивуються цьому, хоча сознанйе хворобливості переживань і розуміння того, що відео внаслідок втрати зору неможливо, залишаються збереженими.
Зазвичай при галлюцинозе не порушується орієнтування хворого в місці, часі й власній особистості, немає амнезії хворобливих переживань, тобто відсутні ознаки потьмарення свідомості. Однак при гострому галлюцинозе з загрозливим життя хворого змістом різко підвищується рівень тривоги, і в цих випадках свідомість може бути афективно звуженим.

Взагалі пікові переживання - моменти, під час яких людина почуває великий екстаз, благоговіння, захват.

Людина, що самоактуалізується, прагне описати ці переживання, і вони часто бувають головною причиною важливих змін у її житті.

Маслоу наполягав на тому, що пікові переживання є частиною нашого життя. Однак тільки метамотивовані люди, імовірно, оцінять і одержать користь від цих переживань, тому що вони не бояться їх. Такі пікові переживання охоплюють людину у кульмінаційні моменти любові та інтимності, у поривах творчості, осяяння, відкриття. Відтак людина гармонічно зливається зі світом, втрачає відчуття свого Я, виходячи за його межі.

96. ДАЙТЕ ПСИХОЛОГІЧНУ ХАРАКТЕРИСТИКУ ХВОРОБЛИВИХ СТАНІВ СВІДОМОСТІ.

Зміни свідомості можуть бути викликані в результаті різноманітних причин: соматичних захворювань,що призводять до психозу, інтоксикацій, черепно-мозкових травм, шизофренічного процесу, реактивних станів. Тому розлади свідомості неоднорідні. Але не менш різноманітні тонкі зміни свідомості виникають у здорових людей в трансових станах, підчас фізіологічного сну і підчас гіпно-суггестивній терапії.

В якості типових симптомокомплексів зміненої свідомості виокремлюють делірій, аменцію, онейроід, сутінкове потьмарення свідомості. Для всіх цих симптомокомлексів характерні виражені в різних ступенях:

1) розлад запам’ятовування подій, що відбуваються та суб’єктивних переживань, що призводить до амнезії, невиразності сприйняття навколишнього, його фрагментарність, ускладнення фіксації образів сприйняття;

2) та чи інша дезорієнтація в часі та просторі,безпосередньому оточенні, самому собі;

3) порушення зв’язності, послідовності мислення у поєднанні з ослабленням суджень;

4) амнезія періоду потьмарення свідомості.

97. ОБЕРІТЬ ОДИН З ЧОТИРЬОХ ОСНОВНИХ ТИПІВ ТЕМПЕРАМЕНТУ І ДАЙТЕ ПОВНИЙ ОПИС ЙОГО ГОЛОВНИХ І ЙМОВІРНИХ РИС

Повний опис одного з типів темпераменту. Назви основних типів темпераменту (сангвінік, флегматик, холерик, меланхолік) збереглися від часів Гіппократа, і ними користуються в сучасній психології. Кожному окремому типу темпераменту притаманні свої характерні особливості.
Сангвінік - людина із сильною, зрівноваженою, жвавою нервовою системою. Він має високу швидкість реакції, його вчинки обмірковані. Завдяки життєрадісності сангвініку властива висока опірність труднощам життя. Він любить жарт, часто стає організатором, душею компанії. Жвавість нервової системи обумовлює мінливість його почуттів, прихильностей, інтересів, поглядів, високу пристосовуваність до змін умов життя. Це товариська людина, що легко вступає в контакт із новими людьми, і тому в неї широке коло знайомств, хоча вона і не відрізняється сталістю в спілкуванні і прихильностях. Сангвінік - продуктивний діяч, але лише тоді, коли в нього є цікава йому справа, тобто при постійному збудженні. У протилежному випадку він стає нудним, млявим, відволікається. Сангвінік легко переключається з однієї справи на іншу. У стресовій ситуації діє активно, зберігає самовладання. Сангвініки найпродуктивніші в роботі, яка потребує швидкої реакції і водночас зрівноваженості.

98.РОЗКРИЙТЕ ЗМІСТ ПОНЯТТЯ «АКЦЕНТУАЦІЯ ХАРАКТЕРУ» І ВИЗНАЧТЕ ГОЛОВНІ КОМПОНЕНТИ ХАРАКТЕРУ, ЩО ВПЛИВАЮТЬ НА СТРУКТУРУ І ЯКІСТЬ ЙОГО ВЛАСТИВОСТЕЙ.

Акцентуація характеру - перебільшений розвиток окремих властивостей характеру на шкоду іншим, у результаті чого погіршується взаємодія з оточуючими людьми. Вираженість акцентуації може бути різноманітною - від легкої, помітної лише найближчому оточенню, до крайніх варіантів, коли треба замислюватися, чи немає хвороби - психопатії.

У структурі характеру виокремлюють дві групи його компонентів: позиційні й загальні. До позиційних компонентів належать спрямованість, переконання, розум, почуття, воля й темперамент. Загальні компоненти інтегрують позиційні компоненти в різних варіаціях і співвідношеннях. До них належать повнота, цілісність, визначеність і сила характеру

Спрямованість характеру виявляється у вибірковому позитивному чи негативному оцінному ставленні особистості до праці, речей, колективу, вчинків і діяльності людей і до самої себе

Переконання - це знання, ідеї, погляди, що є мотивами поведінки людини, стають рисами її характеру й визначають ставлення до дійсності, а також вчинки, поведінку.

В оля як складова структури характеру зумовлює його силу, непохитність. Вона - стрижневий компонент сформованого характеру. Сильна воля робить характер самостійним, стійким, непохитним, мужнім. Людина з таким характером здатна досягати бажаної мети.

Темперамент як складова структури характеру є динамічною формою його вияву.

Повнота характеру - це всебічний розвиток головних його структурних компонентів - розумових, моральних, емоційних, почуттєвих, вольових. Розсудливість такої людини завжди узгоджена з емоційною врівноваженістю та самовладанням.

Внутрішня єдність рис характеру визначає його цілісність. Цілісність характеру - це внутрішня єдність, гармонійність, досконале поєднання рис характеру, яка зумовлює ступінь єдності слова і діла.

Визначеність характеру виявляється в його спрямованості на конкретні цілі, а також у прагненнях і переконаннях.

Сила характеру виявляється в рішучих, активних і наполегливих діях, діяльності та здатності завершити справу чи досягнути мети, попри жодні перешкоди.

Ставлення до праці виявляється у повазі до праці, працелюбності або ж зневазі до неї і працівників. Важливі риси ставлення до праці: акуратність, сумлінність, дисциплінованість, організованість.

Ставлення до інших людей виникає в контактах між особистостями і зумовлюється суспільними умовами життя, які складаються історично і виявляються в колективі. Рисам характеру, які виявляють ставлення особистості до інших людей, властиві значна варіативність змісту і форми, залежність від рівня культурного розвитку народу та духовного багатства особистості.

Ставлення до самого себе - позитивне або негативне - залежить від рівня розвитку самосвідомості, здатності оцінювати себе. Такі риси характеру, як скромність, почуття власної гідності, вимогливість до себе, відповідальність за справу, схильність віддавати всі свої сили колективу, державі, свідчать про високий рівень розвитку самосвідомості особистості.

101. ДАЙТЕ ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЮ «ДІЯЛЬНІСТЬ».
Спробуємо узагальнити і виділити основні види діяльності, властиві всім людям. Вони будуть відповідати загальним потребам, що можна виявити практично в усіх без винятку людей, а точніше - видам соціальної людської активності, в які неминуче включається кожна людина в процесі індивідуального розвитку. Це - спілкування, гра, навчання і праця. їх варто розглядати як основні види діяльності.
Спілкування - перший вид діяльності, що виникає в процесі індивідуального розвитку людини, за ним йдуть гра, навчання і праця. Всі ці види діяльності носять характер, що розвиває, тобто при включенні й активній участі в них дитини відбувається її інтелектуальний та особистісний розвиток.
Спілкування розглядається як вид діяльності, спрямованої на обмін інформацією між людьми, які спілкуються. Воно також переслідує цілі встановлення порозуміння, добрих особистих і ділових відносин, надання допомоги та навчально-виховного взаємовпливу людей. Спілкування може бути безпосереднім і опосередкованим, вербальним і невербальним. При безпосередньому спілкуванні люди знаходяться в прямих контактах, знають і бачать один одного, прямо обмінюються вербальною і невербальною інформацією, не користуючись для цього жодними допоміжними засобами. При опосередкованому спілкуванні прямих контактів між людьми немає. Вони здійснюють обмін інформацією або через інших людей, або через засоби запису і відтворення інформації (книги, газети, радіо, телебачення, телефон, телефакс тощо).
Гра - це вид діяльності, результатом якої не стає виробництво якогось матеріального або ідеального продукту (за винятком ділових і конструкторських ігор дорослих і дітей). Ігри часто мають характер розваги, відпочинку. Іноді ігри служать засобом символічної розрядки напруженостей, що виникли під впливом актуальних потреб людини, які вона не в змозі послабити іншим шляхом.
Навчання - вид діяльності, метою якої є набуття людиною знань, вмінь і навичок. Навчання може бути організованим (здійснюватися в спеціальних освітніх закладах) і неорганізованим (бути побічним, додатковим результатом інших видів діяльності). У дорослих людей навчання може набувати характеру самоосвіти. Особливість навчальної діяльності полягає в тому, що вона прямо служить засобом психологічного розвитку індивіда.
Особливе місце в системі людської діяльності посідає праця. Саме завдяки праці людина побудувала сучасне суспільство, створила предмети матеріальної і духовної культури, перетворила умови свого життя таким чином, що відкрила для себе перспективи подальшого, практично необмеженого розвитку. З працею насамперед пов'язані створення й удосконалення знарядь праці. Вони, у свою чергу, стали чинниками підвищення продуктивності праці, розвитку науки, промислового виробництва, технічної і художньої творчості.

102. ДАЙТЕ ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЮ «ОСОБИСТІСТЬ»; ОХАРАКТЕРИЗУЙТЕ СУТНІСТЬ ЯВИЩА.

У процесі спільної діяльності та спілкування в соціокультурному середовищі людина набуває особливої якості, яку позначають терміном «особистість».

У гуманістичних, філософських та психологічних концепціях особистість – це людина як цінність, заради якої здійснюється розвиток суспільства.

Людина з’являється на світ повноправним членом суспільства і з народження, на відміну від тварин, яких іменують особинами, називається індивідом, тобто одиничним представником роду людського, виду Homo sapiens (людина розумна).

Кожна людина як одинична природна істота – це індивід; але така характеристика, звичайно, неповна, оскільки не дає уявлення про реальну людину, якою вона є в сім'ї і суспільстві, яка відчуває і мислить, до чогось прагне. Живучи в суспільстві, кожна людина набуває особливої «надчутливої» якості, котру називають особистістю.

Людину як індивіда характеризують її вік, професія, статева належність, зовнішність, освіта, звички. Як особистість її розглядають у системі взаємин, що складаються в неї з іншими людьми. Отже, особистість невіддільна від системи соціальних зв’язків, у які вона включилася.

Однак хоч особистість кваліфікують як соціальну якість індивіда, те, що людина одержує від природи, нікуди не дівається. Природні властивості соціалізуються в її особистості. Так, психологічне дослідження карликів показало, що, крім маленького зросту, їм притаманні й спільні риси: оптимізм, безпосередність, відсутність сором’язливості. Учені дійшли висновку, що ці особливості сформувалися під впливом ставлення до них інших людей як до несхожих на себе і становлять зворотну реакцію карликів на таке ставлення. Ці якості не сформувалися б, якби карлики жили у своєму суспільстві, «країні ліліпутів».

Таким чином, особистістю є соціалізований індивід, котрий утілює найсуттєвіші соціально значущі властивості. Особистістю є людина, котра має свою життєву позицію. Їй притаманні свобода волі, здатність до вибору, відповідальність. Така людина не просто вирізняється завдяки тому враженню, яке вона справляє на інших; вона свідомо виділяє себе з навколишнього світу.

Особистість кожної людини має сукупність рис і особливостей, яка властива лише їй і утворює її індивідуальність.

Індивідуальність – це поєднання психологічних особливостей людини, що утворюють її своєрідність, відмінність від інших людей.

Індивідуальність людини виявляється в рисах темпераменту, характеру, звичках, інтересах, особливостях сприймання, пам’яті, мислення, фантазії, у здібностях тощо. Особистість людини неповторна у своїй індивідуальності.

Поняття «особистість» та «індивідуальність» не тотожні, але тісно взаємопов’язані. Багато особливостей людини (пам'ять, мислення, звички тощо) є якостями її індивідуальності, а не характеристиками особистості, оскільки вони не важливі для тих груп, членом яких є індивід. Особистісні лише індивідуальні якості, важливі в системі міжособистісних стосунків групи, в якій перебуває конкретна людина як особистість. Наприклад, сміливість і рішучість як риси індивідуальності юнака не були характеристиками його особистості доти, доки він не виявив їх, захищаючи дівчину від хуліганів.

103. ДАЙТЕ ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТЬ: «ІНДИВІД», «ІНДИВІДУАЛЬНІСТЬ», «ОСОБИСТІСТЬ».

Індивід - це представник людського виду, наділений певними психологічними рисами та особливостями. Факт належності певної істоти до даного виду закріплений в понятті «Індивід». Індивідом може бути і немовля, і дорослий, і дикун, і високорозвинена людина.

Індивідуальність - певний набір психологічний властивостей, станів та якостей конкретного індивіда, що відрізняють його від інших людей. Індивідуальність - це єдність неповторних особистісних властивостей конкретної людини. Це своєрідність його психофізіологічної структури (тип темпераменту, фізичні та психічні особливості, інтелект, світогляд, життєвий досвід).

Особистість - це людина, взята в системі таких її психологічних характеристик, які є соціально обумовленими, проявляються у суспільних зв'язках та відносинах, є стійкими, визначають моральні вчинки людини, мають суттєве значення для неї самої та оточуючих. Особистістю може бути тільки одухотворена людина, член суспільства, що володіє різноманітними психічними властивостями і якостями, що дають йому можливість пізнавати й удосконалювати навколишній світ і самого себе.

104. ДАЙТЕ ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЮ «ГРУПА»

Група - певне стійке об'єднання людей, в якому здійснюється безпосередній чи опосередкований контакт між ними; сукупність індивідів, що взаємодіють певним чином на основі сподівань кожного члена групи, що розділяються, відносно інших.

105. Перерахуйте види груп.

Група - певне стійке об'єднання людей, в якому здійснюється безпосередній чи опосередкований контакт між ними.

Групи:

· Умовні