Главная

Популярная публикация

Научная публикация

Случайная публикация

Обратная связь

ТОР 5 статей:

Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия

Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века

Ценовые и неценовые факторы

Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка

Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы

КАТЕГОРИИ:






Закони ораторського мистецтва.




Сутність закону аудиторії є наступна: не існує безадресних промов. Тобто, кожна промова має свого певного, конкретного адресата, аудиторію, і чим краще оратор знає свою аудиторію, чим ретельніше він окреслить її портрет, тим ефективнішою буде його промова. Закон аудиторії формує і розвиває в ораторові вміння вивчати систему ознак аудиторії (формально-ситуативних, соціально-демографічних, соціально-психологічних) і, основуючись на них, вести прицільний пошук ідеї та шляхи подальшого її розкриття.
Закон стратегії своїм змістом має розробку основних напрямків промови програми діяльності з урахуванням характеристики аудиторії. Закон стратегії формує і розвиває в особистості вміння розробляти програму діяльності на основі певної концепції знань і зважаючи на характеристику аудиторії. Під тактикою оратора розуміється сукупність принципів, способів і засобів (прийомів) реалізації стратегії, тобто розгортання й доведення тези. Цей закон формує і розвиває в особистості вміння оперувати фактами, вибудовувати композицію при застосуванні комплексу основних принципів (логічних та дидактичних), композиційних прийомів та вибору способів розгортання тези. Крім того, тактика — це і використовування засобів активізації мисленнєвої активності аудиторії. Мовний закон має змістом положення про те, що не можна говорити однаково в різних аудиторіях. Кожна аудиторія потребує як певної лексики і певного стилю, так і дотримування мовної норми; грамотності, повної ясності, відповідності ситуації й теми спілкування. Наслідком дотримування мовного закону є вміння людини втілювати свою думку в словесну дію — інтелектуальну і чуттєву (передаючи зміст думки і своє ставлення до неї вербальним способом і підбором емоційно забарвлених слів). Закон ефективної комунікації (динаміки діяльності оратора) є законом “виконання” вже підготовленої промови

Контрольно-аналітичний закон — це оцінка оратором власного стану; результатів мовної діяльності (промови), це вміння оцінювати якість і ефективність виступу.

7. Роль ораторського мистецтва (риторики) у професійній діяльності юриста.

Сьогодні неможливо виконувати жоден вид юридичної діяльності без знання та розуміння особливостей спілкування та механізмів впливу однієї людини на іншу. Адже юрист протягом одного дня вступає в спілкування з десятками осіб, різними за віком, інтелектом, за їх соціальним станом, інтересами та потребами. Саме ця діяльність потребує використання знань ораторського мистецтва для впливу як на людей, які, наприклад, потрапили у сферу судочинства (свідок, підозрюваний, обвинувачений, потерпілий та ін.), на осіб, що безпосередньо здійснюють цей вид діяльності (слідчий, прокурор, суддя, адвокат), так і для здійснення більш загальних цілей: утвердження прав і свобод людини і громадянина, які визначають зміст і за-стосування законів, діяльність органів законодавчої, виконавчої, судової влади, місцевого самоврядування.Справа ще й у тому, що специфіка особистості, в тому числі і юриста, випливає із сукупності певних елементів її соціальної якості: мети діяльності; соціального статусу та соціальної ролі; норми та цінностей, якими керується особистість в діяльності, сукупності знань, рівня спеціальної підготовки, активності, самостійності в прийнятті рішень і, нарешті, систем знаків спілкування, важливішою з яких є мова.

 

 

8. Використання прокурором репліки як полемічного прийому.

Закон надає прокуророві право після проголошення промов усіма учасниками судових дебатів виступити з реплікою (ч.7ст. 364 КПК України).

Репліка — не обов'язкова частина судових дебатів. Вирішити, чи слід її брати, прокурор може лише після виступу всіх учасників судових дебатів. Державний обвинувач, як правило, виступає з реплікою, коли учасниками судових дебатів:

• висловлені помилкові твердження;

• неправильно тлумачаться норми права;

• перекручені фактичні обставини справи, які мають

суттєве значення;

• допущено грубу поведінку щодо учасників судового

розгляду;

• допущено домисли та принципово неправильні судження;

• явно перекручено позицію прокурора, громадського обвинувача, цивільного позивача;

• дано юридичне неправильну оцінка скоєного тощо.

Репліка, як правило, — гостро полемічний виступ. Вона повинна бути короткою, чіткою і зрозумілою. Але її не слід перетворювати на гру слів, використовуючи обмовки інших учасників. Недопустимі нервозність, грубість, нетактовність. Прокурор готується до репліки під час виступів інших учасників судових дебатів. Але якщо прокурору необхідний додатковий час, він може просити суд зробити перерву для підготовки до репліки.

 

 

9. Відмінність спростування від доказу в риториці.

Особливе місце в ораторському мистецтві посідає доказ хибності або безпідставності будь-якої тези — спростування, яке частіше використовується у дискусії або полеміці.

Спростуванням називається логічна операція установ­лення хибності або необґрунтованості положення, яке ви­сунуте як теза.

Поняття спростування — відносне поняття, тобто сама операція має смисл лише у відношенні процесу доказу, який відбувся, коли намічається дискусія між присутніми або відсутніми учасниками, з яких того, хто висунув тезу, на­зивають пропонентом, а супротивну сторону, яка виступає із спростуванням, — опонентом.

Будучи операцією, спрямованою на руйнування доказу, який відбувся раніше, спростування може бути виконано трьома способами.

Логічна операція обґрунтування істинності якого-небудь положення (судження) за допомогою інших істинних суджень називається доказом. Щоб володіти вмінням логічного доведення, треба знати структуру доказу і вимоги до нього. У кожному доведенні є три складові частини: теза — положення, правильність якого треба обґрунтувати; основи доведення (аргументи) — судження, за допомогою яких доводиться теза. Істинність основ вже встановлена, і тому їх наводять як достатні підстави для доведення істинності тези;— форма доведення (демонстрація) — способи логічного зв'язку між тезою й аргументами.

10. Взаємодія прокурора і аудиторії під час виступу.

Взаємодія з аудиторією — це спільність психологічного стану оратора і його слухачів, що викликані спільними роздумами та співпереживаннями в процесі їх сумісної інтелектуальної роботи. Ця спільність визначається обопільною зацікавленістю й довірою одне до одного. Наявність контакту у взаємодії зі слухачами усвідомлюється оратором як позитивний чинник, що полегшує його роботу, адже в умовах взаємодії найбільш повно розкриваються його особистісні риси. В свою чергу сам факт встановлення контакту дає оратору інтелектуальне й емоційне задоволення.
Досвід кращих ораторів доводить, що умовами встановлення взаємодії є, як ми підкреслювали, знання оратором предмета розмови; врахування ним потреб та настроїв аудиторії; проста, жвава мова оратора; постійний зоровий контакт зі слухачами, визначення їх реакції і внесення додаткових змін як у зміст, так і в методику викладення матеріалу; намагання бачити в кожному слухачеві співбесідника, товариша, не підніматися над аудиторією; залучення слухачів з перших хвилин до сумісного активного обговорення питань.
Метою оратора, смислом його діяльності є перетворення знання в переконання.

Психологічно перший етап розуміння, тобто подолання першого шару протидії, важливий у досягненні мети оратора, якщо слухач внутрішньо сприйме тему і предмет виступу, як важливий для себе і цікавий, і буде готовий слухати їх.
Другий етап розуміння пов’язаний з подоланням опору повсякденної свідомості. При цьому варто підкреслити, що мова йде саме про подолання опору, оскільки формування наукових уявлень може на всьому протязі виступу зводитися до того, щоб нейтралізувати по будь-якому питанню укорінені стереотипи. Подолання опору виражається з інтелектуальної точки зору в усвідомленні аудиторією того факту, що багато чого з того, що є в житті, не укладається у звичні рамки розуміння і не може бути пояснене на основі існуючих у неї уявлень. А психологічно воно виявляється навіть чисто зовні: у довірі до оратора, у прагненні записати, у проханнях щось повторити і навіть у незгоді, якщо вона носить не ворожий характер, а характер сумніву.
Про всі ці нюанси оратор має пам’ятати, відчувати їх і відповідно до цього будувати психологічну лінію поведінки.

Майстерність організації взаємодії залежить від багатьох складників: перш за все від майстерності самого виступу — його змістовності (це і науково-теоретична глибина, і практична спрямованість, і логічність), емоційності. Велике значення має технологія піднесення матеріалу, тобто правильний вибір форм і методів виступу в залежності від особливостей аудиторії.

11. Підготовка прокурора до промови у судових дебатах.

Підготовка судової промови розподіляється на кілька етапів:

– вивчення фактичних обставин справи;

– збирання доказових матеріалів;

– аналіз доказових матеріалів;

– систематизація матеріалів;

– письмова підготовка промови.

Важливо досконало знати матеріали справи, вільно ними

оперувати. Починати збирання матеріалів доказової бази, яка буде використана у промові, необхідно під час досудового і судового провадження, зробивши при цьому виписки, якими можна буде скористатися як під час судового розгляду (для постановки питань учасникам судового процесу), так і під час судових дебатів. Аналіз матеріалів справи, як правило, носить попередній характер. А тому прокурор повинен:

– по-перше, відокремити достовірно встановлені факти від сумнівних.

Усе «сумнівне» підлягає перевірці;

– по-друге, не задовольнятися готовими фактами, в яких відсутній

внутрішній зв’язок подій;

– по-третє, кожен факт чи обставину аналізувати з позиції протилежної

сторони (захисту, підсудного тощо).

 

Готуючись до промови, прокурор повинен з’ясувати для себе три

питання:

– що трапилося і чому трапилося?

– що потрібно довести суддям?

- чим можна вплинути на їхнє рішення?

 

 

12. Характерні риси судової полеміки.

Полеміка гостра дискусія стосовно будь-якого спірного питання. Це не звичайна суперечка, а таке публічне обговорення, при якому є конфронтація,протистояння, протиборство сторін, ідей і поглядів. Виходячи з цього,полеміку можна визначити як боротьбу принципово протилежних думок щодо того чи іншого питання, тобто публічний спір з метою захистити, обстоятисвою точку зору і спростувати думку опонента. Один ізпринципів ведення полеміки є чесність і принциповість ведення полеміки.Перед тим, як спростувати погляди опонента, потрібно точно і чітко сформулювати позицію, згідно з якою полемізують. Визначеність предметаспору і вихідних позицій — одна з основних вимог до полеміки. У жодному разі не можна перекручувати позицію опонента. Цим оратор підриває довіру до власної позиції у слухачів. Потрібно виявити дійсні йістинні положення опонента і вміти критикувати їх. Важливого значення набуває і принцип використання емоцій у полеміці.Певна річ, без людських емоцій ніколи не було, нема і не може бути пошуку істини. Не можна вести полеміку без емоційного, суб'єктивного ставлення до питань, що обстоюються. Проте не слід перебувати у полоніемоцій, тобто давати перевагу почуттям над розумом. Характерний принцип полеміки — виявлення невідповідностей ісуперечностей у поглядах опонента, однобічності його позицій.

 

13. Види красномовства і сфери його застосування.

Розрізняють декілька видів красномовства: суспільно-політичне, академічне, судове, церковне, дипломатичне, військове, ділове. Суспільно-політичне красномовство —виступ оратора, що виражає інтереси тієї чи іншої партії (політичної сили) або роз'яснює якусь суспільно-політичну ситуацію.До жанрів академічного красномовства належать: наукова доповідь, наукове повідомлення, наукова лекція (вузівська та шкільна), реферат, виступ на семінарському занятті, науково-популярна (публічна) лекція, бесіда Судове (юридичне) красномовство — це ораторські ви ступи юристів, підсудного та цивільних осіб у процесі розгляду судової справи з позицій законодавства. Церковне красномовство — це проповіді, бесіди, напуття, коментування Біблії в практиці різноманітних християнських конфесій. Суспільно-побутове красномовство — це влучне, гостре або урочисте слово з приводу якоїсь важливої події у приватному житті або певної гострої чицікавої ситуації. 14. Налагодження контакту прокурора і аудиторії.

ЗОРОВИЙ КОНТАКТ ІЗ АУДИТОРІЄЮ

 

Зоровий контакт - це не тільки спосіб встановити стосунки з аудиторією й донести до її необхідну інформацію, але й спосіб одержати зворотний зв'язок від аудиторії: наскільки аудиторія зрозуміла сказане (може, потрібно щось повторити); чи не стомлена аудиторія (може, потрібно зробити перерву); чи цікава аудиторії тема (чи не час перейти до інших питань); чи цікаві аудиторії ви (або настав час перемінити оратора).

У встановленні й підтримці зорового контакту самими пренебрегаемыми частинами залу є гальорка (останні ряди) і фланги (крайні місця ліворуч і праворуч). Саме звідти лунають самі каверзні питання. Саме там шелестять і кашляють. Чому? Ми не приділяємо сидячої там достатньої уваги. Сектор огляду починаючого оратора становить 30-35 градусів, досвідченого - 40-45. Таким чином, ми вихоплюємо очами тільки центральну частину залу, з якої фактично й спілкуємося. Саме із сидячими там зберігається прекрасний зоровий контакт протягом усього виступу. Саме там нас слухають. Саме там кивають і іншими способами виражають згоду.

МОВНІ ПРИЙОМИ ВТРИМАННЯ УВАГИ АУДИТОРІЇ

 

Для сучасного ораторського мовлення є характерним сполучення логіко-аналітичних і емоційно-образних язикових засобів. Практика виступу кращих ораторів показує, що сухий діловий виступ, що зводиться до передачі "голої" інформації сучасної, добре обізнаної аудиторії, як правило, залишається без уваги, а нерідко викликає нудьгу й навіть роздратування. Як би нецікава була тема, увага аудиторії згодом притупляється. Його необхідно підтримувати за допомогою наступних ораторських прийомів:

 

ПОЗА, ЖЕСТИ Й МІМІКА

 

Поза, жести, міміка - приналежність індивідуального стилю. Ці елементи кінетичної системи спілкування діють на зоровий канал сприйняття, акцентують увагу на змісті інформації, що надходить по слуховому каналі, підвищують емоційність і тим самим сприяють кращому засвоєнню висловлених думок. На думку психологів, мовлення на 25% сприймається зоровим шляхом.

Оратор повинен домогтися відчуття стійкості, рівноваги, легкості, рухливості й природності на трибуні, перед аудиторією. Вид людини, що тривалий час коштує нерухомо, стомлює слухачів. Під час тривалої доповіді досвідчений оратор міняє позу. Крок уперед у потрібний момент підсилює значимість того або іншого моменту мовлення, допомагає зосередити на ньому увага. Відступаючи назад, оратор як би дає аудиторії можливість "відпочити" і потім переходить до іншого положення мовлення. Разом з тим, не треба расхаживать, рухатися в сторони під час виступу.

15. Спростування як логічна операція в риториці.

Спростування — обгрунтування хибності тези або невідповідності правилам доведення тези, аргументів чи демонстрації.
Відповідно розрізняють три види спростування:
— спростування шляхом критики тези;
— спростування шляхом критики аргументів;
— спростування шляхом критики демонстрації.






Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2024 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных