Досократики. Визначення Логосу за Гераклітом

Досократики - умовна назва групи діячів початкового періоду давньогрецьк. філософії (7 - початок 4 ст. до н. е..). Умовним це назва є тому, що багато з найвизначніших досократиків діяли після життя Сократа. Умовною ця назва є тому, що досократики ще не ставили питання про мету і призначення окремої людини, про відношення мислення до буття, про іманентну діалектику мислення і обмежувалися лише вченням про природу, космос, про чуттєво-наочну і об'єктивну реальність. Всі ці питання вирішувалися саме з точки зору чуттєвого космосу, що складався з вічного круговороту стихій. До числа досократиків відносяться Фалес, Анаксіманор, Анаксимен, Геракліт, Діоген з Аполлонії, Ксенофан, Піфагор, Парменід і його учні з Елів, Емпедокл, Анаксагор, Левкіпп і Демокріт. Основнй предмет філософії досократиків - космос мислився складеним із звичайних чуттєвих стихій: землі, води, повітря, вогню і ефіру, що взаємно переходять одна в одну в результаті згущення і розрідження. Для всієї натурфілософії досократиків характерна діалектика стихій, яка особливо яскраво виражена у Демокріта і Геракліта. Чуттєві стихії були пронизані організуючим, але чисто матеріальним принципом (логос у Геракліта, любов і ворожнеча у Емпедокла, вічно рухливі атоми уатомістів і т. д.). Класики марксизму-ленінізму високо цінували стихійний матеріалізм досократиків, заснований на боротьбі з міфологією.

Геракліт Ефеський (544 - 483 рр. до Р.Х.) використав ідеї своїх попередників для побудови цілісної філософської концепції, що поєднувала високий рівень абстрактних міркувань із наочністю.

Оскільки до Геракліта вже були створені філософські вчення, відмінні між собою, то він вважав за необхідне в розумінні світобудови перенести наголос із питання "Що? " (Що є світ? Що є початком світу?) на питання "Як? " (Як слід мислити, щоб мати достовірні знання?).

Питання "Що?" і "Як?", щоперебувають в органічнійєдностіміж собою, відчасівГераклітаЕфеськогостаютьосновнимипитаннямипізнання (у тому числі й наукового).

На думку Геракліта, світслідрозуміти як потік, тобто: "Усе тече, усе змінюється". Доводячисвої думки, Гераклітдаєвідповідь на запитання, щосаметече, як тече, кудитече. У течії, у становленніперебуваютьчотирисвітовістихії: вогонь, повітря, вода і земля. Вони переходять одна в одну, але не хаотично, а мірами, і загаломвиходить, щосвітовийкругообігздійснюється через вимірянийрухвідпротилежного до протилежного: відрухомого, світлого, гарячоговогню — до інертної, темної, вологоїземлі і навпаки. Енергіюусьомуруховідаєвогонь як найперша і найдинамічнішастихія: "Весь цей Космос... є нічиміншим, як вогнем, щомірамиспалахує та мірамизгасає". Оскількисвітовийрухвідбувається не хаотично, то цесвідчить про наявністьєдиногосвітового закону - "логосу". "Логос" — це слово, мовлення, хід думки, і, отже, - розумний порядок. Саме логос визначаємірипоєднанняпротилежностей у світі.

У реальному світі логос проявляє себе у виглядіблискавки — особливоїдії особливого вогню. Гераклітпояснювавдієювогняноїстихіїусе, у т. ч. душу людини (особливий, сухий і чистийвогонь) і роботу інтелекту (просвітлення, "спалахи" при усвідомленні й т. ін.).

Такийпогляд на світ, у якомувінпостаєдинамічним, зміннимунаслідокборотьби та поєднанняпротилежностей, діставназвудіалектики: "Війна — всьомубатько ".

Отже, Геракліт с засновникомдіалектичногомислення, мислення, яке намагається різноманітність сущого звести до певної його внутрішньої енергетики.Однак діалектика Геракліта носитьнатуралістично-космологічний і споглядальний характер, до розробки діалектики мислення, діалектики понять він не доходить. Його заслуга — у становленні діалектичного погляду на природний світ. Діалектика пізнання, думки виробляється в зв'язку з осмисленням специфіки людського буття і дії, зізверненнямфілософської думки до розуміннялюдини.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: