Метод сумніву Р. Декарта

Рене Декарт (1596-1650). Всі середньовічні філософи були вчителями. Декарт пише не як учитель, а як дослідник і вчений, і прагне передати те, що він відкрив. Його стиль, легкий і непедантичний, звернений більше до інтелігентних людей світу, ніж до учнів. Декарт був філософом, математиком і вченим. Однією з найбільш важливих книг філософії вважається «Метафізичні роздуми». Для того щоб мати твердий базис для своєї філософії, він приймає рішення сумніватися у всьому, в чому він може скільки-небудь засумніватися. Як він і передбачає, цей процес може зайняти деякий час, а тим часом він вирішує регулювати свою поведінку на основі звичайних, загальноприйнятих правил. Це залишає його розум вільним від можливих наслідків його сумнівів у відношенні практики.

Він починає зі скептицизму щодо почуттів. Можу я сумніватися, запитує він, у тому, що я в халаті сиджу тут у каміна? Так, тому що іноді мені снилося, що я був тут же, тоді як фактично я лежав зовсім роздягнений в ліжку (піжами і навіть нічні сорочки тоді ще не були в ходу). Крім того, іноді бувають галюцинації у божевільних, так що, можливо, я можу бути в подібному стані.

Проте сни, подібно живописцям, дають нам копії реальних речей, принаймні щодо їх елементів. (Вам може снитися крилатий кінь, але тільки тому, що ви бачили перш коней і крила.) Тому тілесну природу взагалі, включаючи такі речі, як протяжність, величина і кількість, менш легко поставити під сумнів, ніж віру в індивідуальні речі. Арифметика і геометрія, які не мають відношення до індивідуальних речей, більш тому достовірні, ніж фізика і астрономія; вони більш правдиві навіть у відношенні об'єктів сну, які не відрізняються від реальних речей щодо кількості та протяжності. Однак навіть у відношенні арифметики і геометрії можливі сумніви. Можливо, що Бог змушує мене робити помилки всякий раз, коли я намагаюся перерахувати сторони квадрата або додати 2 до 3. Можливо, що несправедливо навіть в уяві приписувати Богу таке відсутність доброти, але, може бути, існує злий демон, настільки ж підступний і брехливий, як і могутній, який використав увесь свій мистецтво, щоб ввести мене в оману. Якби існував такий демон, тоді, можливо, всі речі, які я бачу, - це тільки ілюзії, які він розставляє як пастки мою легковір'я.

Проте залишається щось, в чому я не можу сумніватися. У мене може не бути тіла: воно може бути ілюзією. Отже, я існую тоді, коли я мислю, і тільки тоді. Якщо б я перестав мислити, не стало б доказів мого існування.

Метод критичного сумніву, хоча сам Декарт і застосовував його дуже нерішуче, мав велике філософське значення. З точки зору логіки було ясно, що він міг тільки в тому випадку принести позитивні результати, якщо його скептицизм повинен був десь припинитися. Якщо має бути і логічне, і емпіричне пізнання, то має бути і два види стримуючих моментів: безсумнівні факти і безсумнівні принципи виведення. Безперечні факти Декарта - це його власні думки, вживаючи слово «думка» у самому широкому сенсі. Його вихідна передумова: «Я мислю». Але тут слово «я» дійсно логічно неправильно; він повинен був би сформулювати свою вихідну передумову у вигляді: «Є думки». Слово «я» зручно граматично, але воно не описує фактів. Коли він далі говорить: «Я - річ, яка мислить», - він уже некритично використовує апарат категорій, успадкований від схоластики. Він ніде не доводить ні того, що думки потребують мислителя, ні того, чи є підстава вірити цьому, окрім як в граматичному сенсі. Однак рішення розглядати швидше думки, ніж зовнішні об'єкти, як початкові емпіричні достовірності, було дуже важливо і справило глибокий вплив на всю подальшу філософію.

Cинтоїзм

Синтоїзм (31 млн віруючих). У перекладі з япон­ської мови "синто" означає "шлях богів". Японія у багатьох відношеннях є країною унікальною. Всі по­ширені в ній релігійні течії" мають відбиток взаємо-запозичення і взаємовпливу.Традиційна релігія японців, яка зараз співіснує в Японії з буддизмом, конфуціанством та християнством. Син-то (букв. - шлях богів) бере початок у VI-VIII ст. н. е. У центрі культу - Аматерасу, сонячна богиня, ім'я якої означає "та, що освітлює небо", від неї починали свій родовід японські імператори. Важливою особливістю синтоїзму є специфічний культ предків (камі), яких треба вшановувати не тільки з поваги і вдячності, а й з побоювання, щоб вони не наробили лиха нащадкам.

Також існує культ "чистоти", що розуміється і як фізична, і як духовна, з цим культом пов'язані обряди очищення. Співіснування синтоїзму передусім із буддизмом привели до розділу функцій цих релігій в житті японського суспільства. Домашні обряди, а також ті, що пов'язані зі шлюбом і народженням дитини, - це сфера піклування синтоїзму, а поховальний культ - буддизму. Процес формування реліїійних уявлень япон­ського народу розпочався ще за сивої давнини, став­ши складовою частиною загального процесу культур­ного взаємовпливу населення Японських островів і азіатського материка.

Види синтоїзму:

Храмовий синтоїзм

Сектантський синтоїзм

· Фусо, Дзікко, Ідзумо оясіро Сінто тайсей, Сінсю, Онтаке, Сінрі Куродзумі, Місогі,Сінто тань, Сінто сюсей-ха, Омото, Конко

Основу синто як релігії становлять міфи, вміщені у творах "Кодзікі" і "Ніхонсьокі". їхня поява знаме­нувала собою пік стародавньої офіційної релігії. В мі­фах розповідається про створення світу. Першим бо­жеством, яке виділилося із загального хаосу, був Аміно Міканусі. Однак ім'я цього божества згадується один раз у "Кодзікі" і зовсім не згадується у "Ні­хонсьокі". По суті, створення світу, за міфами, роз­починається з появою подружньої пари Ідзанагі та Ідзанамі, які породили Японські острови і багато бо­жеств. Після смерті Ідзанамі, що загинула при на­родженні божественного вогню, засмучений Ідзанагі рушив за дружиною до країни мертвих, але втік звідти, злякавшись скверни. Щоб позбавитися її, він здійснив обряд очищення, в ході якого народив вели­ку кількість богів. Коли він робив омивання обличчя, з його лівого ока народилася богиня сонця Аматера-су, з правого — бог місяця Цукийомі, з носа — бог вітру і бурі Сусаное. Тимчасом як Аматерасу й Цу­кийомі діяли за велінням батька, Сусаное не під­корився йому і, замість того, щоб вступити у во­лодіння "рівниною океану", почав плакати. У відповідь на запитання Ідзанагі про причину плачу Сусаное заявив, що бажає відправитись до країни мертвих до своєї матері Ідзанамі. Ця відповідь так розгнівала Ідзанагі, що він прогнав Сусаное. Ос­танній піднявся в Небесну країну для того, щоб по­прощатись з Аматерасу, але так розлютувався, що вчинив багато неподобств, тобто здійснив вчинки, які в давнину вважалися тяжким злочином. Ображена Аматерасу сховалася у небесній печері, і весь світ опинився в темряві. Боги суворо осудили Сусаное за його вчинки і навічно вигнали з Небесної країни.

Сусаное спустився на землю, де зіткнувся з вось-миголовим драконом, переміг його і з його хвоста зробив чудовий меч, який підніс Аматерасу на знак примирення. Лише після цього Аматерасу визнала, що настав час направити на землю свого представника.

Після деяких невдалих спроб підкорити землю владі небесних богів вибір Аматерасу впав на її боже­ственного онука Нінігі. Аматерасу вручила йому "бо­жественні реліквії" — дзеркало і меч, яшмові підвіски і ратище. Першим правителем країни, згідно з міфом, був Дзімму, котрий перед тим, як вступити на пре­стол, породичався з нащадками Сусаное. В міфі Дзімму е персонажем, необхідим для того, щоб зв'я­зати епоху богів з епохою земних правителів і обгрун­тувати божественне походження останніх.

На міфах, зібраних у "Кодзікі" і "Ніхонсьокі", грунтувався релігійний престиж правителів країни,які постійно посилалися на своє походження від вер­ховного божества Аматерасу. Імператор вважався про­довженням Аматерасу в часі, "сином небес", "богом в людському обличчі".У V ст. до Японії проник буддизм. Обидві релігії, співіснуючи, взаємодоповнювалися. Місцеві культи відображали інтереси общин, клану і водночас були байдужі до духовних запитів особи.Буддизм заповнив цей вакуум, причому важливу роль тут відіграла ідея карми — особистої розплати за здійснені вчинки. Більш того, буддизм вніс відсутню в уявленнях давніх японців концепцію відродження у по­тойбічному світі, порятунку в раю Будди. Саме буддизм з часом здобув найбільшу популярність, вніс у японське суспільство етичні поняття, відсутні в місцевих культах.

Слід мати на увазі, що, незважаючи на активний процес синто-буддійського синкретизму, буддизм ще не став релігією всього японського народу. Його вплив поширювався головним чином на імпера­торський двір та його оточення.Серйозною перешкодою поширенню буддизму серед народу була складність його догм. Для усу­нення цього бар'єра необхідно було спростити як догматику, так і обрядовість буддизму, зробивши їх доступними для широких верств. У зв'язку з тим, що буддизму чинили опір старі школи, які прагну­ли зберегти вплив на віруючих, виникло ряд нових перешкод.Загроза монгольської навали викликала підне­сення національної свідомості японців і змусила їх звернутися до місцевих богів як до заступників. Ко­роткий час реставрації імператорської влади супро­воджувався посиленням інтересу до синтоїської міфології. Так робилися перші спроби створити дог­матику синто, зокрема культу ісе-дзингу.Каноном ісе-дзингу вважають "П'ятикнижжя синто", "Синто-гобусе". Священнослужителі тверди­ли, що воно було складене у VIII ст., приписуючи ав­торство окремих його частин відомим буддійським проповідникам того часу.Одним з найважливіших документів, у яких втілене "все синто", є "Записки про закони спадко­вості божественних марновірств", написані К. Тика-фуса (1293-1354 рр.).

У XIII—XVI ст. релігія синто все ще перебувала у залежності від буддизму. Синтоїські святилища значно поступалися буддійським храмам не лише своєю економічною могутністю, а й політичним впливом. Синтобуддійський синтез залишався най­характернішою рисою релігійного життя. Проте у межах синтезу цих двох релігій склалась власна догматика — синто.Після 1867—1868 рр., тобто після незавершеної буржуазної революції, що зберегла монархістський режим, політика уряду в галузі релігії підпоряд­ковувалася завданню зміцнення свого панування. Ніколи ще в історії Японії релігійна ідеологія не була так тісно пов'язана з політикою держави. По суті, бу­ло утворено нову релігію — державне синто.Процес перетворення синто у державну релігію супроводжувався всілякими утисками. Головний удар уряду був спрямований на буддизм, аби підірвати його вплив і піднести престиж святилищ. Сигналом початку гоніння проти буддизму і буддійського духо­венства стало опублікування 28 березня 1868 р. указу про поділ синто і буддизму. Указ передбачав припи­нення діяльності буддійських священиків, які від­правляли обряди в святилищах, вилучення у них зоб­ражень будд і бодхисатв, а також буддійських культо­вих предметів.Синтоїзм став офіційною державною ідеологією, а отже, і нормою моралі та кодексом честі. На син-тоїські принципи спиралися імператори, які відро­дили і значно підсилили культ богині Аматерасу: не тільки в головних храмах, а й у кожному домашньому вівтарі японця віднині повинно було знахо­дитися зображення богині, що перетворилася у сим­вол японського націоналізму. Синтоїські норми лягли в основу патріотизму і відданості імператору, японських самураїв, з рядів яких під час другої світової війни черпались кадри само­вбивць — камікадзе. Офіційно японська пропаганда в своїх націоналістичних претензіях спиралася на ста­родавні синтоїські міфи про створення світу, про те, що велика Японія покликана створити "Велику Азію" і реалізувати принцип "вісім кутів під однією покрів­лею", тобто об'єднання світу під владою Японії і японського імператора, нащадка богині Аматерасу.

Розгром Японії у другій світовій війні привів до занепаду синтоїзму як державної ідеології, котра ви­ховала мілітаризм і націоналізм, культ імператора і "великої Японії". Проте синтоїзм не зник, але дуже змінився. Культ богині Аматерасу став приватною спра­вою японського імператора й осіб, що його оточували, а відтак державний сенс поступово зник. Різко впало і значення культу аристократичних порядків, генеа­логічних ліній, патріотичних традицій самурайства.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: