Главная | Случайная
Обратная связь

ТОР 5 статей:

Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия

Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века

Ценовые и неценовые факторы

Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка

Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы

КАТЕГОРИИ:






Е.Фром та його інтерпретація видів любові.




Руйнація зв’язків людини з природою порушує її гармонію та породжує екзистенційне протиріччя, яке складає основу людського існування. З одного боку, людина – частина природи і підкоряється фізичним та біологічним законам, а з іншого – завдяки розуму вона піднімається над природою і протистоїть їй як самосвідомий суб’єкт. І єдиним виходом із екзистенційної самотності Е.Фромм вважав любов. Тільки любов дає людині можливість подолати почуття ізоляції, самотності. Любов – єдина активна сила, споконвіку закладена в людині, яка чекає свого визнання та звільнення із “в’язниці” несвідомого.

Вчений виділив шість видів любові: 1) материнська; 2) батьківська; 3) любов до батьків; 4) братська; 5) еротична любов; 6) любов до Бога. Всі вони одночасно існують у несвідомому. На відміну від поширеного уявлення про те, що головне в любові – зустріти достойний об’єкт, Е. Фромм вважає, що справа полягає в здатності любити, яку можна розвивати.

Під братерською любов'ю Фромм розуміє любов між рівними, котра ґрунтується на почутті, що всі ми одне. “Любов починає виявлятися тільки тоді, коли ми любимо тих, кого не можемо використовувати у своїх цілях,” — пише дослідник. Материнська любов, яку можна назвати любов'ю батьківською, не поділяючи її на почуття батька і матері, по Фромму – це прихильність до безпомічної істоти. Про любов до себе філософ говорить як про почуття, не випробуючи якого, не можливо любити когось іншого.

І для сексуального, і для еротичного почуття Фромм використовує один термін – “еротична любов”. У якості її головного принципу автор виділяє злиття, і у фізичному змісті, і в духовному. Однак коли філософ починає описувати конкретні прояви еротичної любові, то виявляє, що фізичний аспект близькості без духовного єднання не здатний її задовольнити. “Якби сприйняття іншої людини йшло всередину, якби осягалася нескінченність його особистості, то іншу людину ніколи не можна було б пізнати остаточно – і чудо подолання бар'єрів могло б повторюватися щодня заново. Але в більшості людей знайомство з власною особистістю, а тим більше з іншими занадто поспішне, занадто швидко вичерпується. Для них близькість утверджується насамперед через статевий контакт. Оскільки відчуженість іншої людини вони відчувають насамперед як фізичну відчуженість, то фізичну єдність приймають за відчуття близькості” .

 

46. Загальна характеристика віровчення християнства + дивись 45 питання.

Кожній світовій і національній релігії притаманні особливі, не характерні для інших релігій, ознаки та риси. Ці властивості, специфічні риси богослови видають за докази переваг, «бого-встановленості» тієї чи іншої, однак єдино істинної релігії.

Свої особливі риси має і християнство як світова релігія.

I. Християнство стало вперше в історії космополітичною (світовою) та монотеїстичною релігією. Ще до виникнення християнства робилися спроби створення релігії монотеїстичної (Єгипет) чи світової (Індія), проте вони виявилися невдалими. Лишехристиянству судилося стати і світовою, і монотеїстичною релігією.

II. Християнство піднялося на щабель розвиненої релігії, нині воно продовжує бути ідеологічно найобгрунтованішою релігією.

Деякі найважливіші ідеологічні засади християнства — зокрема, догмат про існування Бога, потойбічне життя, наявність чудес, створення світу тощо — розроблені такою мірою грунтовно, що інші релігії лише запозичують у християнства усталені положення, обгрунтування й аргументи на користь релігії.

III. Християнство є найпоширенішою релігією світу. Під його впливом перебуває близько п'ятої частини населення Землі. Воно

є офіційною релігією в абсолютній більшості країн Європи, в Австралії та Новій Зеландії, в багатьох країнах Азії та Африки.

IV. Християнство і в минулі епохи, і в наш час затвердилось у найбільш економічно і культурно розвинених країнах. Завдяки цьому воно адаптувалося до науково-технічного прогресу і сучасної культури, своєю історією показує іншим релігіям їхнє майбутнє. Впродовж двадцяти століть кращі уми християнства працювали на його ниві, обґрунтовували його віровчення, створили йому стійкий фундамент богословських концепцій.

 

47. Надати визначення поняттям «теоретична» та «практична» філософія.Теоретична філософія – це метафізика або онтологія. Онтологія — вчення про першооснови буття, сфери буття і категорії. Вона виділяє різні сфери буття — неживу і живу природу, соціальний світ, сферу ідеальних предметів тощо, зводячи у певні галузі та види все, що становить буття. Онтологія також розглядає найзагальніші характеристики різних видів буття (просторово-часові, причинні та ін.). Практична філософіяоб’єднує антропологію, аксіологію, праксеологію, етику, естетику, гносеологію (теорію пізнання) або епістемологію, філософію мови, філософію історії, філософію культури, філософію релігії, філософію права, соціальну філософію, філософію техніки.Філософська антропологія — вчення про сутність людини, про співвідношення в людині природи та культури. Вона вивчає людину під особливим кутом зору — з позиції поєднання в ній біологічного і культурного начал.Гносеологія — теорія пізнання, одна з головних філософських дисциплін, яка досліджує закономірності процесу пізнання.Філософія мови — один з найвпливовіших напрямів в сучасній західній філософії, в центрі уваги якого уявлення про мову як ключ до розуміння мислення і знання.Філосо́фіяісторії — розділ філософії, що займається проблемами сенсу історії, її закономірностями, основними напрямками розвитку людства та історичним пізнанням. Філософія історії покликана відповісти на питання про те, що є історія.Аксіологія — філософська дисципліна, яка досліджує закономірності побудови сфери цінностей. Аксіологія є підґрунтям етики, естетики, філософії релігії, які мають справу з цінностями, але в конкретнішому аспекті, ніж аксіологія. Етикавчення про звичаї, норми, естетика — вчення про прекрасне, а філософія релігії — релігійне. Аксіологічною дисципліною вважають і філософію права, яка вивчає такі цінності, як справедливість, легітимність.Філософія культури (культурфілософія) - область філософського знання, головною метою якого є пояснення суті, специфіки культури, її взаємовідносин із природою й суспільством; система метафізичних тверджень про суть, генезис та найзагальніші закони культури.Філософія права — самостійна особлива сфера теоретичного знання, дотична до філософії та права. ЇЇ предмет не вичерпується суто філософською чи юридичною дисципліною. Філософія права виникає в межах філософії.Соціáльнафілосóфія — розділ філософії, покликаний відповісти на питання про те, що є суспільство і яке місце займає в ньому людина. Філософія техніки — дослідження першопричин техніки.Практичне відношення людини до світу є предметом теорії практики, або праксеології – вивчає питання про вибір найбільш значущих для реалізації сутності людини способів діяльності.

 

vikidalka.ru - 2015-2018 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных