Потреби як джерело активності особистості.

Потреба — це стан індивіда, що створений відчутою ним потребою в об’єктах, необхідних для існування і розвитку, яка виступає джерелом його активності.

Потреби людини мають і суспільний, і особистісний характер. Поєднання суспільного в потребах може пояснити той факт, що більшість потреб пов’язана з потребами суспільства, групи, до якої вона належить.

Структура потреб у кожної людини вельми індивідуальна, вона залежить як від історичних (онтогенетичних) чинників, так і від ситуативних і тому є мінливою. Кожна потреба по відношенню до інших виступає як причина, наслідок, засіб, умова, перешкода і т.п.

Значення потреб полягає в тому, що саме вони управляють людиною, визначають її поведінку.

Численні потреби людини можна класифікувати за різними підставами:

За своїм походженням потреби можуть бути: природними і культурними,

За характером предмету: матеріальними і духовними,

по відношенню до вимог суспільства; етично-виправданими і аморальними.

Всі потреби характеризуються рядом загальних властивостей, а саме:

мають суспільно-особистісний характер;

не залишаються постійними, а безперервно змінюються і розвиваються;

мають відносний характер, тобто формуються з врахуванням соціального прошарку, до якого людина себе зараховує.

Види потреб:

матеріальні (потреба в одязі, житлі, потреба в русі, особливо у дітей)

духовні (потреба в пізнанні, в творчості, в етичній насолоді);

соціальні (потреба в спілкуванні, в праці, визнанні заслуг).

Задоволені потреба називається благо. Потреба і благо відображаються в психології людини у вигляді емоційних переживань або почуттів. Емоційні переживання сигналізують людині про задоволення чи незадоволення потреби.

Потреби людини обумовлені процесом її виховання, залучення до світу культури, представлені як наочно (матеріальні потреби), так і функціонально (духовні потреби).

Потреби виявляються в мотивах поведінки (потягах, бажаннях, інтересах і т.п.), котрі спонукають людину до діяльності.

Проява особистих потреб характеризуються наступними закономірностями:

потреби особистості утворюють ієрархічну структуру, яка визначає всю поведінку людини;

потреби більш високих рівнів починають виявлятися тоді, коли задоволені хоча б частково потреби більш низьких рівнів;

вищі потреби генетично с більш пізніми;

чим вище рівень потреби, тим менш вона важлива для виживання, тим на довше може “відсунути” її задоволення, і тим легше від неї на якийсь час відмовитися;

вищі потреби суб’єктивно сприймаються як менш насущні;

Задоволення вищих потреб сприяє розвитку особистості, частіше приносить щастя і радість і збагачує внутрішній світ;

життя на більш високому рівні потреб означає його більш високу біологічну ефективність (більшу тривалість життя, менше хвороб і тп).

19Спрямованість особистості як система мотивів.

СПРЯМОВАНІСТЬ - це властивість особистості, що становить собою систему взаємопов´язаних внутрішніх спонукань, які спрямовують та орієнтують її життєвий шлях у соціальному просторі й часі. Під спрямованістю розуміють систему домінуючих мотивів. Виникнення ієрархічної структури мотивів є передумовою стійкості особистості. Але не кожна мета, яка виникає перед людиною, стає тим, що підштовхує до дії. Лише мета, яка має для людини привабливу силу, може впродовж певного відтинку життя спрямовувати її психічну активність, роздуми, думки. У людини з´являється досить сильна внутрішня потреба в дії, виникає могутнє спонукання, яке штовхає її до відповідного вчинку. Отже, спрямованість особистості зумовлена низкою відповідних мотивів.

Прикладом змістового підходу є концепція «ієрархії мотивів» А. Маслоу. Вона допускає, що основою мотивів є потреби, які утворюють піраміду. За даною концепцією всі потреби особистості поділено на п´ять основних груп:
- Фізіологічні потреби (А) необхідні для виживання організму. Вони лежать в основі гомеостатичної регуляції. Це - потреба в їжі, воді, відпочинку, сексуальному задоволенні, притулку тощо.
- Потреби самозбереження (Б) включають потреби в захисті від фізичних і психологічних небезпек, впевненості в тому, що фізіологічні потреби буде задоволено; у захисті від невпорядкованості, болю, гніву, страху.
- Соціальні потреби (В), тобто потреби в соціальних зв´язках. Вони вказують на необхідність: соціального єднання з групою і приналежності до неї; соціальних контактів, любові, позитивного ставлення з боку інших, соціальної взаємодії як таких.
- Потреби в шануванні (Г) включають, по-перше, потреби в повазі з боку інших - у визнанні ними особистих досягнень, компетентності, особистісних якостей і достоїнств; по-друге, - потребу в самоповазі.
- Потреби самоактуалізації (Ґ) вказують на необхідність особистості реалізувати свої потенційні можливості і здібності, здійснити «особистісне зростання», тобто розвиток власної особистості, розуміння, осмислення і розвитку власного «Я».

20Соціально-психологічна характеристика спілкування.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: