XI. Психологія виховання. І.С. Мар'єнко (1980) як міру оцінки рівня вихованості пропонує ві­рогідність поведінки у відповідності з прийнятими у суспільстві нор­мами

І.С. Мар'єнко (1980) як міру оцінки рівня вихованості пропонує ві­рогідність поведінки у відповідності з прийнятими у суспільстві нор­мами. І.Д. Бех (1998) пропонує рівень моральної вихованості розуміти як ступінь відповідності рис та якостей, що характеризують моральне обличчя людини у відповідності з моральними вимогами, які пред'яв­ляються до даної вікової групи учнів. О.С. Богданова (1995) розглядає рівень моральної вихованості як рівень розвитку моральної свідомості, моральної поведінки та моральних почуттів особистості.

Суперечливим моментом у цих підходах є питання про градації шкал вихованості, про виділення критичної точки відліку. Найчастіше виді­ляють від трьох до п'яти рангових градацій, іноді від двох до шести і більше. Число таких градацій в дослідженнях, в основному, визнача­ється теоретично і підкріплюється даними спостережень, лабораторних експериментів тощо.

Говорячи про рівень моральної вихованості, І.С. Мар'єнко (1980) пропонує виділяти не лише вихованість, а й невихованість, яка теж має свої градації. Так, вчений виділяє абсолютну невихованість, яка не за­лежить від волі і свідомості самої дитини, і є характерною для хворих і травмованих дітей, а також відносну, яка залежить від самої дитини, її бажання піддаватися вихованню.

Таким чином, поняття «рівень моральної вихованості» припускає не тільки якісну, а й кількісну її оцінку. Причому вважається, що існує од­на вісь, на якій місце кожного учня в принципі можна визначити одно­значно (вище або нижче). На це вказує і повсякденний досвід. Іншими словами, вважається, що рівень моральної вихованості можна виразити за допомогою однієї загальної кількісної оцінки, для виміру якої до­статньо одновимірної шкали. Очевидно, не в останню чергу цією об­ставиною можна пояснити той факт, що пануючим у вимірюванні ви­хованості у нас є одновимірний підхід.

Наочним прикладом одновимірної шкали є відома шкала загальної успішності («невстигаючий», «трієчник», «середняк», «хорошист», «відмінник»): невстигаючим вважається той учень, який має підсум­кову незадовільну оцінку хоча б з одного навчального предмета, від­мінником є той, у кого знання з усіх предметів оцінені на «відмінно» тощо. Той самий спосіб використовується й для оцінки рівня мораль­ної вихованості: педагоги враховують усі відомі їм прояви моральності (аморальності) школяра (як правило, на основі його вчинків) і з враху­ванням цих оцінок судять, яку загальну оцінку слід виставити тому або іншому вихованцю. Найбільш популярний спосіб об'єднання частко­вих оцінок (одержаних за допомогою різних методів) у загальну шкалу полягає у додаванні цих оцінок або обчислювання різних похідних від цієї суми величин.

Доцільно відзначити, що існуючі нині шкали виміру рівнів мораль­ної вихованості є не лише неспівставними між собою, оскільки мають різну кількість рівнів, а й не дозволяють учителю одержати об'єктив­ну інформацію про те, як виглядають окремі вихованці на фоні інших учнів школи, району, області.

Вони можуть використовуватися педагогом лише як інструмент для оцінки ефективності власних педагогічних зусиль стосовно кож­ного конкретного учня, але не здатні оцінити ефективність діяльнос­ті педагогів відносно один одного. Нормативні ж шкали (побудова­ні не на рангових, а на інтервальних оцінках), які характеризують рівень вихованості учнів щодо деякої стандартної групи, взятої за еталон, відсутні. Розробка нормативної шкали була б економічно ви­правданою.

Говорячи про таке складне явище, як моральна вихованість, необ­хідно відмітити, що у деяких випадках багато авторів вважають за краще говорити не про рівні вихованості, а про їх типи. З позицій та­кого підходу (який можна було б визначити як типологічний) про ви­хованців краще говорити не як про «кращих» або «гірших», а як про різних, які утворюють групи найбільш схожих між собою. На відміну від рівневого підходу, за яким сукупність первинних оцінок зводиться до однієї загальної кількісної оцінки, типологічний підхід, ґрунтую­чись на багатовимірному групуванні, веде до створення якісних груп об'єктів.

Найбільш прийнятим у діагностиці моральної вихованості є рів-невотипологічний підхід. Досвід дозволяє висунути гіпотезу про вза­ємозв'язок цих способів аналізу вихідної діагностичної інформації за умови виправданості гіпотези про тісний взаємозв'язок вихідних по­казників.

Оцінки вихованості за групою показників можна об'єднати не лише в одновимірну рівневу шкалу, а й у типи вихованості. При цьому всере­дині одного рівня вихованості можуть бути виділені різні типи, які вже не можна розглядати як рангові.

Саме такий підхід дозволяє подолати одноманітність у вихованні, нав'язану пануючою ідеологією, відкриває можливість для становлен­ня справжньої індивідуальності, яка має власну позицію стосовно іс­нуючих моральних норм та орієнтується при цьому на основні моральні цінності суспільства.

Оскільки виділяти велику кількість градацій рівня моральної вихо­ваності практично навряд чи доцільно, автори пропонують використо­вувати шкалу (табл. 10.2), за якою має оцінюватися рівень вихованості як високий, середній та низький (І.Д. Зверєва, Л.Г. Коваль, П.Д. Фролов, 1995).

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: