Концепція еманації «Я» М.М. Решетнікова

Проаналізуйте специфіку теорії когнітивного розвитку Ж. Піаже. Експлікуйте психотехнічні дефініції теорії когнітивного розвитку Ж. Піаже. Дайте характеристику практичного використання теорії Ж. Піаже у навчанні. Розкрийте зміст стадій когнітивного розвитку Ж. Піаже. Проаналізуйте критику теорії когнітивного розвитку Ж. Піаже.

Когнітивний розвиток – це поступовий впорядкований процес, в ході якого розумові процеси стають більш складними та комплексними. Основою теорії Ж. Піаже виступає постулат про вплив взаємодії із середовищем на формування особистості.

Цілі процесу навчання за Ж. Піаже.

– виховати людину, як здатна робити, щось нове, а не просто повторювати те, що вже зроблено попередніми поколіннями.

– сформувати критичне мислення, яке здатне до перевірки інформації, а не таке, що приймає її як даність.

Психотехнічні дефініції Ж. Піаже.

Організація – це природна тенденція осмислення досвіду за допомогою інтеграції цього досвіду з когнітивними структурами, які обладають логічним зв’язком. На початку розвитку людини ці когнітивні структури дуже прості, потім вони перетворюються – шляхом співставлення, об’єднання, рокіровки та групування моделей поведінки та мислення – в більш складні системи.

Баланс – природня тенденція підтримки рівноваги між тим, що людини вже знає, її когнітивною системою, та досвідом який вона отримує при взаємодії із світом. Коли рівновага порушена –дисбалансом.

Схеми – це когнітивні структури, організовані шаблони поведінки чи мислення, що виникають в результаті процесу пізнання, в результаті взаємодії із середовищем, і які презентують світ.

Адаптація – процес, в ході якого схеми розростаються та змінюються; це природний процес пристосування нашого мислення до оточення або, навпаки, для восстановлення балансу між тим, що ми знаємо, і тим, що ми відчуваємо. Адаптація складний двовекторний процес, що складається із асиміляції та акомодації.

Асиміляція – це процес інтерпретації досвіду таким чином, щоб він відповідав нашим знанням. Коли досвід не відповідає схемі яка існує у нас ми інтерпретуємо досвід, трансформуючи або викривляючи його таким чином, щоб досвід та схеми якомого точніше відповідали один одному; відповідно зміна сприйнятого так, щоб воно відповідало присутній у нас схемі призводить до ігнорування деяких аспектів інформації для того щоб не порушати балансу.

Акомодаці я – це процес трансформації, пристосування та модифікації схем до нового досвіду. Коли деякий досвід не відповідає схемі яка у нас існує, ми можемо або змінити цю схему у відповідності з досвідом, або створити нову схему.

Операція – ця здібність звільняє нас від буквального виконання дії. Важлива властивість операції в тому, що вона розумово може бути відмінена або зроблена в зворотньому напрямку. Збереження – відноситься до здібності впізнавати якості, що залишилися незмінними, не дивлячись на зміну зовнішньої форми або положення. Децентрація – це здатність фокусуватися одночасно на декількох аспектах ситуації, що являється відображенням більш високого рівня мислення. Центрація сприйняття – тенденція сприймати тільки один із аспектів ситуації та виключати інші. Зворотність – відноситься до здібності розумово відмінити дію.

Незворотність – нездатність розумово відмінити дію. Егоцентризм – нездатність побачити ситуацію з точки зору іншої людини. \

Піаже дійшов висновку, що люди проходять через певні етапи коґнітивного розвитку\ Кожен етап передбачає набуття нового вміння й залежить від успішного завершення попереднього.

Перший етап — сенсоромоторний, що триває від народження до віку приблизно двох років.. етап розвитку сенсоромоторним, тому що немовлята навчаються через свої безпосередні відчуття, переважно торкаючись до предметів, маніпулюючи ними і фізично відкриваючи своє середовище. Головним результатом цього етапу є те, що по його завершенні дитина розуміє: її середовище має певні й стабільні властивості.

Наступна фаза, перед оперативним етапом, —етап триває від двох років до семи, коли діти опановують мову і стають спроможні вживати слова та інші знаки для зображення предметів та образів у символічній манері.. На цьому етапі світогляд дітей характеризується егоцентризмом. Протягом цього етапу свого розвитку діти не мають загального розуміння категорій думки, самоочевидних для дорослих: йдеться про такі поняття, як причинність, швидкість, вага або кількість. Коли дитина, наприклад, бачить, як переливають воду з високої тонкої посудини в нижчу й ширшу, вона не зрозуміє, що об'єм води залишиться тим самим — вона подумає, що в новій посудині води менше, оскільки її рівень там нижчий.

Третя фаза, конкретний оперативний етап, триває від семи до одинадцяти років. Протягом цієї фази діти засвоюють абстрактні, логічні поняття. Дитина на цій стадії розвитку зрозуміє хибність логічного висновку про неоднакову кількість води у вузькій та широкій посудині, хоча вона й перебуває там на різних рівнях. Вона стає спроможна здійснювати математичні операції множення, ділення і віднімання. Діти на цій стадії набагато менш егоцентричні.

Четверта -Від одинадцяти до п'ятнадцяти років триває фаза, яку Піаже називає формальним оперативним періодом. діти на цьому етапі спроможні переглянути всі можливі способи її розв'язання й проаналізувати їх теоретично, щоб знайти правильний результат. Підліток, що перебуває на формальному оперативному етапі, спроможний зрозуміти, чому деякі види запитань є трюковими головоломками.

Згідно з Піаже, перші три етапи розвитку дитини мають універсальний характер; але не всі люди проходять через формально оперативний етап. Розвиток формально оперативної думки почасті залежить від рівня й характеру шкільної освіти. Дорослі з низьким рівнем освіти продовжують тяжіти до конкретного мислення і зберігають значні рештки егоцентризму.

Практичний дискурс теорії Ж. Піаже у навчанні.

Говорячи про освіту в цілому та навчання в часності, Ж. Піаже перш за все підкреслював важливість

1. Оптимальна розбіжність. Якщо вчитель презентує ідею, яка зрозуміла учням та прийнятна для них, дисбалансу небуде; деяким учням буде скучно, вони мало чому навчаться або взагалі не навчаться

2. Безпосередній досвід. Взаємодія з оточуючим середовищем призводить до відкриттів, відповідно навчання краще відбувається при безпосередній взаємодії з предметами та подіями – цей досвід повинен відповідати віку учнів.

3. Соціальна взаємодія. Учні можуть володіти егоцентричними шаблонами мислення, вони можуть думати, що все саме так, як їм представляється. Взаємодія з іншими допоможе учням зрозуміти ідеї та думки інших. Цей процес скорочує егоцентризм і мисленнєві процеси стають об’єктивніше.

4. Питання, що заставляють замислитися. Провокаційні питання заставляють учнів замислитися над тим, що вони знають, вирішити, чи має це відношення до питання, і змоделювати відповідь на основі цього знання.

5. Відповіді учнів. Коли учень відповідає на запитання правильно, це не значить, що він розуміє те, що говорить. Вчитель повинен звертати увагу на процес мислення, а не його результат; хай вчитель попросить учня пояснити, як він отримав таку відповідь

6. Вирішення проблем. Проблемні ситуації заставляють учнів зіштовхуватися з незнайомими ситуаціями, які призводять до дисбалансу. Вирішення проблем на основі доступних ресурсів призводить до восстоновлення балансу та підвищує рівень розуміння.

7. Новий матеріал. Учням важко працювати з новим матеріалом, який презентується їм як окремий набір фактів, відірваний від попереднього. Вчителю необхідно пов’язувати новий матеріал з тим, який вивчався раніше, за допомогою образів.

8. Середовище навчання. Навчання відбувається в результаті взаємодії між учнями та оточуючим світом; учні пристосовують своє мислення до мислення світу навколо них.

Розкрийте дефініційну модальність психологічних територій. Проаналізуйте механізми взаємодії психологічних територій. Розгорніть схему розвитку психологічних територій дитини в батьківській сім’ї. Проаналізуйте специфіку концепції еманації «Я» М.М. Решетнікова. Розкрийте способи заповнення «фрагментарного», «надламаного» «Его» за О. Ємельяновою.

Під психологічною територією розуміється поєднання декількох факторів, а саме:

- система уявлень про себе

- уявлення про своє місце в світі, соціумі;

- система правил та принципів, по яким будується взаємодія з соціальним середовищем;

- способи та стиль взаємодії з інши ми людьми;

- потреби, бажання, прагнення, цілі та уявлення про способи їх досягнення;

- система екзистенціальних установок, що стосуються смислу життя та смислу подій, що відбуваються, відповідальності та провини,

приймати рішення та робити вибір;

- володіння деякою фізичною територією, тобто речами, предметами, об’єктами, які називаються словом «мій».

Порушення меж психологічної території – вплив однієї людини на іншу з певною ступінню насильництва, тобто без отримання згоди, з метою зміни на власний розсуд системи уявлень людини про себе, свої можливості, ресурси і своє місце у світі, що належать іншій людині; прагнення заставити змінити правила та принципи, нав’язати чужі цілі та способи їх досягнення тощо, а також самовільне використання та присвоєння фізичної території іншої людини або її предметів фізичного світу.

Окупація психологічної території – це такий самий вплив іншої людини на людину, що і при порушені меж психологічної території, але здійснюється у всіх сферах життя людини з набагато більшою ступінню інтенсивності.

Схема розвитку психологічних територій дитини в батьківській сім’ї

Ембріональний період

Немає своєї власної психологічної території; повне включення в материнське тіло та стан. Відповідальність за розвиток та вся ініціатива лежить на матері. Повна залежність від материнського організму.

Немовлячий період (від народження до року)Тіло відділилося, але зберігається абсолютна залежність фізичного та психологічного розвитку від матері. Відповідальність за цей розвиток цілком лежить на матері.

Період раннього дитинства (1 -3 роки)Вже з’явилися самостійні бажання, виражено прагнення до пізнання, потреба в засвоєнні різних навичок надзвичайно велика, у дитини починає розвиватися вольова регуляція. Відповідальність за життя дитини лежить на матері, але вона може вже активно виражати свої потреби і навіть вимагати їх задоволення. Пригнічення ініціативи та самостійності, зверх контроль або гіперопіка в цьому віці обумовлює розвиток

Період дошкільного дитинства (3-6 років)З’являється власне «Я», власні речі, розуміння того, що являється «моїм»; дитина демонструє прагнення до пізнання, розвитку, вивченню власних можливостей; відрізняється специфічними особливостями оригінального мислення, поки що не обмеженого нормами та предписаніями. дитина:- не вміє визначати психологічні межі, рахуватися з чужими та захищати власні: постійно втручається в чужу сферу та отримує хворобливий відпір

Молодший шкільний вік (6 -11 років)Психологічна територія розширюється; психологічні межі починають набувати чіткого окреслення. З’являються власні таємниці, чітко виражене прагнення до набування нових якостей, вмінь, знань. Збільшується бажання взаємодіяти з однолітками, наслідувати, проявляються здібності, інтереси, обдарування. прагнення до самостійності,

Період раннього пубертату (11 – 13 років)Початок періоду само ідентифікації самовизначення. Соціальне оточення поступово витісняє авторитет батьків. Відбувається внутрішня сепарація від батьківських цінностей та спроба приміряти на себе зовсім інші цінності, цілі, смисли, задачі. складність: протиріччя між бажанням свободи та незалежності і практичної та повної залежності від батьків в матеріальному плані

Період пубертату (13 - 16 років) Батьки поступово здають позиції і відступають з території підлітка, іде боротьба; підліток боретьсяАле залежність від батьків залишається:

Юність (17 -19 років) передається більше відповідальності за власні вчинки. Часто батьки усвідомлено чи неусвідомлено культивують залежність підлітка, залишаючи за собою прання, приготування їжі, прибирання, вирішення різних проблем тощо; але у відповідь вони вимагають слухняності..

Молодість В здорових відношеннях встановлюється партнерство суверенних територій, які вільні в своєму розвитку і можуть здійснювати взаємну допомогу та підтримку, але в межах, що не перешкоджають реалізації потреб кожного. Зберігається область взаємодії, на території якого встановлюються взаємовигідні правила, а в іншому – відбувається вільне та відповідальне самовизначення.

Концепція еманації «Я» М.М. Решетнікова

Фактично концепція еманації (розтікання) «Я» М.М. Решетнікова розгортається на ідеї про «клітинну структуру» депресії. Виходячи з уявлень про психічну структуру людини, що складається із «Ід», «Его», «Супер-Его», М.М. Решетніков описує свою концепцію наступним чином. «Ід» - не структуроване, безформне, представник сфери інстинктів (більшою частиною асоціальних), діяльність підкорена тільки одному принципу – задоволення («Ід» контактує з реальністю тільки через «Я», яке у відношенні «Ід» виступає як своєрідна оболонка.

Основною функцією «Его», яка розвивається із «Ід» (при каталізі (руйнування) батьківської любові) являється тестування реальності та взаємодія з реальністю.

.«Супер-Его» розвивається частково із «Его», а частково шляхом інтроекції батьківських та інших соціальних запретів, моральних норм та установок.

Тобто в нормі ми могли б уявити цю гіпотетичну структуру особистості у вигляді «клітки», де в центрі знаходиться «ядро» - це «Ід», яке оточене оболонкою «Его», а в середині цієї оболонки є певне наповнення – це зміст «Его», а поверх цієї оболонки – ще одна оболонка «Супер-Его» із своїм наповненням, змістом «Супер-Его».

Якщо «Его» було ізначально «зламане» в дитинстві або навіть просто «надломлене», тоді, по-перше, в ньому немає змістовного наповнення, а якщо воно навіть було, це змістовне наповнення «Его» «розтеклося» під оболонкою «Супер-Его» і змішалося із змістовним наповненням «Супер-Его», яке є більш в’язким і більш мощним, домінуючим – у нормально соціалізуючої особистості.

Таким чином, «Его», як система уявлень про себе, виявляється порушеною.Людина із спустошеним «Его» прагне його заповнити за допомогою тих людей, з якими вона вступає в значимі стосунки

Способи заповнення «фрагментарного», «надламаного» «Его».

(О. Ємєльянова)

Способи заповнення «фрагментарного», «надламаного», спустошеного «Его» з врахуванням механізмів взаємодії психологічних територій та еманації «Его».

1. Любов через відмову від власного суверенітету та розчиненні власної психологічної території в території партнера. «Я – частина Його, він краще, розумніше, цікавіше, значніше, ніж я. Це щастя, що він дозволив бути частиною Його. Я живу для того, щоб бути поряд з ним. Без Нього я – ніхто, без нього мене немає».Людина, що відмовляться від свого суверенітету, живе інтересами партнера; інкорпорує його погляди, смаки, систему цінностей, тобто засвоює їх без критики та осмислення. Він також переймає від партнера систему уявлень про себе.В даному випадку партнер відіграє роль Батька,

Відповідальність за власне життя повністю передається значимому Іншому. Разом з відповідальністю людина відмовляється від своїх бажань, цілей, прагнень

2. Любов через поглащеніє території партнера, через лішеніє його суверенітету. Без мене Він не зможе жити. Без мене Він не зможе долати проблеми. Я сильніше, розумніше, активніше. Я знаю, як потрібно робити. Я живу для Нього. Я живу щоб у нього все було добре

В даному випадку роль Батька відіграє сам дефіцитарний партнер, що шукає заповнення. задоволено тільки у випадку, коли роль контролюючого опікуна виконується ним ідеально. Відповідальність за роль партнера повністю приймається на себе. Власні бажання, цілі, прагнення усвідомлюються тільки через призму їх корисності для партнера. Партнера контролюють та керують ним, як це роблять по відношенню до маленької дитини.

3. Любов через абсолютне володіння та руйнування психологічної території об’єкта любові. «Я абсолютний, а Він – нічтожний. Я – властелин, Він – раб. Він повинен абсолютно підкорятися мені. Я повинен бути впевнений, що зможу з Ним все, що завгодно. Повна влада – це влада над річчю; Він – моя річь». В даному варіанті людина може діяти двома способами.1. заповнювати партнера власними уявленнями про «Ідеальне Я». Але структура «Я» партнера зайнята, тому її потрібно зруйнувати, спустошити, щоб з’явилась можливість побачити в партнері можливого себе. Він може робити це жорстко та жорстоко або латентно та маніпулятивно. 2. Людина вже не здатна ні наповнити власне «Его», ні навіть спробувати созідати власне Ідеальне Я в партнері. Він здатний тільки руйнувати, тобто робити те, що колись зробили з ним; і руйнуючи він відчуває деяке задоволення, оскільки зруйнована особистість партнера свідчить про те, що:він не єдиний хто пережив такі страждання;він має владу і, значить, може контролювати оточуючий світ;руйнуючи партнера, але при цьому утримуючи його навколо себе, він отримує уявлення про себе як про людину сильну, самостійну та значну, оскільки партнер продовжує слухатися його та демонструє свою покору та любов.4. Любов через відображення в значимому Іншому. «Любов до Нього – це тягар, але я повинен отримувати свідчення того, що я – незвичайна людина. Він повинен восхіщатися мною і проявляти свою любов. Він повинен прагнути задовольняти всі мої бажання..На партнера перекладається відповідальність за власне благополуччя, йому предписується певна поведінка, яка забезпечує заповнення спустошеного «Его» його любов’ю, його відношенням. Якщо партнер перестав бути таким «дзеркалом», то можливо чотири варіанта подальших дій.

1. Партнер, може бути покинутим заради пошуку нового «дзеркала»

;2. Переживання недоліку «старань» партнера стимулює або пошук декількох стосунків, що розвиваються одночасно, або постійну зміну партнерів, які могли б взяти на себе функцію заповнення спустошеного «Его»;

3. На партнера, який не здійснює постійне наповнення «Его», посилюється тиск за допомогою різних маніпуляцій, можуть бути використанні заклики до жалості, демонстрація безпомічності, заклики до справедливості, шантаж або пряме моління про любов,

4. Робляться спроби заслужити любов та увагу партнера ціною будь-яких жертв та принижень.

Проаналізуйте механізми трансляції дисфункціональних батьківських посилань дитині та охарактеризуйте психотипи людей з комплексом самоприниження та комплексом мученика, що формуються на місці надлому «спустошеного Его» внаслідок таких трансляцій. Дайте характеристику дітей, що виросли в сім’ях із залежними стосунками.

Основна риса мучеників - це незламна впевненість в тому, що вони жертви, і хтось (але тільки не вони) винен у їхніх стражданнях. Свої витоки мучеництво бере в ранньому дитинстві.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: