Дайте аналіз проблеми емоційного, психологічного та фізичного насилля над дітьми. Розкрийте особливості насилля дітей в школі та експлікуйте наслідки у дітей – жертв насилля.

Фізичне насильство - нанесення дитині батьками чи особами, що їх заміняють, вихователями чи іншими особами фізичних травм, різних тілесних ушкоджень, що завдають збиток здоров'ю дитини, порушують її розвиток і позбавляють життя. Ці дії можуть здійснюватися у формі побиття, катування, штовхань, у вигляді ударів, ляпасів, припікання гарячими предметами, рідинами, запаленими сигаретами, у вигляді укусів і з використанням усіляких предметів як знаряддя бузувірства.

Психічне (емоційне) насильство - постійна чи періодична словесна образа дитини, погрози з боку батьків, опікунів, учителів, вихователів, приниження її людського достоїнства, обвинувачення її в тому, у чому вона не винна, демонстрація нелюбові, ворожості до дитини. До цього виду насильства належать також постійна неправда, обман дитини (у результаті чого вона втрачає довіру до дорослого), а також ситуації, коли вимоги до дитини не відповідають її віковим можливостям.

Психологічне (емоційне) насильство -- поведінка батьків або осіб, що їх заміняють, учителів, вихователів та ін., яка завдає шкоди емоційному розвитку дитини та її почуттю власної гідності.

Негативними наслідками для здоров'я є: втрата чи погіршення функції якого-небудь органа, розвиток захворювання, порушення фізичного чи психічного розвитку

Наслідками фізичного насильства є синці, травми, переломи, ушкодження внутрішніх органів: печінки, селезінки, бруньок і ін. Потрібен час, щоб залікувати ці ушкодження, але ще більше часу і зусиль потрібно для того, щоб залікувати сердечні рані, психіку дитини, що постраждала від побоїв.

Під час емоційного (психічного) насильства нерідко бувають шкірні висипання, алергійна патологія, виразка шлунка, під час сексуального насильства - непояснений (якщо ніяких захворювань органів черевної порожнини і малого таза не виявляється) біль внизу живота. Часто в дітей розвиваються такі нервово-психічні захворювання, як тики, заїкуватість, енурез (нетримання сечі), енкопрез (нетримання калу), деякі діти повторно потрапляють у відділення невідкладної допомоги з приводу випадкових травм, отруєнь.

Розрізняють наближені і віддалені наслідки жорстокого поводження і неуважного ставлення до дітей.

До наближених наслідків належать фізичні травми, ушкодження, а також блювота, головний біль, втрата свідомості, характерні для синдрому струсу, що розвивається в маленьких дітей, яких беруть за плечі і сильно трясуть. До найближчих наслідків належать також гострі психічні порушення у відповідь на будь-який вид агресії, особливо на сексуальну. Ці реакції можуть проявлятися у вигляді порушення, прагнення кудись бігти, сховатися або глибокої загальмованості, зовнішньої байдужності. Серед віддалених наслідків жорстокого поводження з дітьми виділяються порушення фізичного і психічного розвитку дитини, різні соматичні захворювання, особистісні та емоційні порушення, соціальні наслідки.

Знущання в школі – це вид насильства, у якому жертва потерпає від повторних навмисних згубних дій однієї особи або групи. Буває фізичним, психологічним (емоційним, моральним), вербальним (словесним), економічним, іноді сексуальним (в т.ч. кібербулінг). Може бути комбінованим. Емоційне (моральне) знущання може бути навіть більш образливим, ніж фізичне.

Насильство в школі майже завжди буває спланованим і методично повторюваним, а жертвами насильства майже завжди риси, що відрізняють їх від інших дітей.

У великих школах жертви можуть мінятися. В маленьких, як правило, жертва одна й та сама.

Найчастіше агресор – найпопулярніша особистість, у якої багато друзів і партнерів, він сильний фізично й енергетично, виділяється зовнішністю, одягом, манерою поведінки, можливо, економічним і соціальним статусом.

. Дитина-жертва найчастіше, самотня (друзі нечисленні, або від страху за себе і зовсім відсутні), слабкіша фізично, соціально нестійка, нестабільна, по природі може бути відособленою, тихою, може мати відмінні від інших риси характеру: тонку душевну конструкцію, плаксивість, уразливість, слабко розвинуте почуття гумору, добродушність, поступливість, не конфліктність.

Фактори які спричиняють насилля в школі:

сімейні фактори. Часто батьки виховують своїх дітей у дусі не оскарження – «не скаржся», «вирішуй свої проблеми сам» і т.д. Це веде до того, що дитина стає жертвою і мовчки, самотньо, тяжко страждає від приниження і болю.Буває так, що батьківський авторитаризм, агресія і жорстокість роблять дітей теж такими, в них виявляється потреба когось принижувати і пригноблювати, щоб зігнати власні образи, які йдуть із сім’ї. Ііндивідуальні фактори: темперамент, на базі якого розвиваються певні типи особистості та стилі спілкування. Активні, імпульсивні за темпераментом діти можуть мати схильність до розвитку агресивної поведінки, особливо із сімей, де панує авторитаризм і агресія як стиль внутрішньосімейного спілкування. Хлопчики, характеристикою яких є агресивна поведінка, вирізняються більшою фізичною силою.

Шкільні фактори: часто вчителі та адміністрація не мають контролю над індивідуальними та сімейними факторами, які формують дітей, схильних до агресивної поведінки та жорстокості, проте проблеми зі знущаннями можна значно зменшити за наявності відповідного нагляду, втручання та загальної атмосфери неприйняття цих проявів у шкільній громаді.

Знущання в школі – це непросто злість, навіть не конфлікт, це ненависть, неповага.

.

Розкрийте основні правила встановлення меж дозволенного по Дж. Еліуму. Розкрийте психологічний підхід до формування самостійності дитини в розрізі методологічно-прикладного вектору чотирьох кольорових зон біхевіоральних патернів дитини за Ю.Б. Гіпенрейтер. Проаналізуйте вплив факторів сімейного виховання на формування психологічної позиції дитини.

Концепція внутрішньої системи керування Д. Еліума

Американський психолог Д. Еліум ввів дефініцію регулятора поведінки людини – «внутрішню систему керування», яка пов’язана з почуттями та внутрішніми потребами людини. Чим більше батьки, вихователі не дозволяють та заперечують прояв будь-якого почуття тим глибше відбувається збій у «внутрішній системі керування»: дитина замінює те почуття, яке їй заборонено виражати на таке, що їй дозволяють проявляти і яке визначає її видиму поведінку (напр., в сім’ях, в яких демонструють силові моделі поведінки, такі почуття, як образа, розчарування вважаються проявом слабкості; у дитини відбувається заміна почуття «образи» на «злість», що закріплюється як навичка і в подальшому житті спрацьовує автоматично.).Д. Еліум зауважує, що чим яскравіше виражені заборони на прояв почуттів та їх переживання, тим значніше відбувається збій у «внутрішній системі керування», і тим сильніше викривлення розвитку особистості в бік невротизації та психологічного нездоров’я.

Психологічний підхід до формування самостійності дитини: методика чотирьох кольорових зон (Ю.Б. Гіпенрейтер)

Методика «чотирьох кольорових зон» допомагає випрацювати достатню чіткість і узгодженість позицій у відношенні правил та вимог. Головним інструментом методики є образ чотирьох зон поведінки дитини: зелена, жовта, оранжева й червона.

1. У зелену зону помістити все те, що дитині дозво­ляється робити за її розсудом і бажанням. (Напр., яки­ми іграшками гратися, кого обрати за товариша, коли сіда­ти за уроки, який гурток відвідувати, яких друзів запрошувати до себе на день народження тощо)..в зеленій кольоровій зоні повинен знаходитися дозвіл на ті почуття та емоції, які відчуває дитина (радість, відчай, біль, гнів тощо), а також дозвіл на право говорити про свої почуття.

2. В жовту зону згруповані види активності, при яких ди­тині надається свобода діяти на власний розсуд, але в пев­них межах. (Напр., дитині може сама вирішити, коли вона буде готувати уроки, але закінчити їх виконання вона повинна не пізніше восьмої години вечора; можна гуляти у дворі, але за його межі не виходити; дитина може їсти солодке, але тільки після того, коли з’їсть основну їжу (сніданок, обід)).Вимоги, що входять в «жовту зону», формулюються за наступним правилом: «Можна, якщо…», причому умова «якщо» повинна бути максимально чіткою. Ця зона дуже важлива, оскільки саме в ній дитина привчається до самостійності з огляду на певні правила-обмеження, а це вже модель відповідальної ситуації

3. Помаранчева зона охоплює такі дії дитини, які не підпадають під установлені правила й норми виховання, але допускаються з огляду на виняткові обставини. Формула така: «Неможна, але якщо…, то допускається» (при виконанні особливих умов). (Напр., неможна залишати ліжко зранку неприбраним, але якщо дитина дійсно не встигала його прибрати (проспала, поспішала), то прибере після приходу зі школи;

4. У червоній зоні вихователі об'єднують такі дії дитини; які неприйнятні ні в яких обставинах. Це категоричні "ні" дорослих, із яких вони не повинні робити винятку ні в якому разі. Червона зона – це найкращій спосіб захистити дитину від біди, до цієї зони відносяться такі дії, які можуть спричинити шкоду життю та безпеці дитини та іншим людям (Напр., не можна грати з вогнем, переходити вулицю на червоне світло, неможна сідати в машину з незнайомими людьми, неможна грубити старшому, ламати або псувати речі, нехтувати виконанням домашніх завдань, грубо поводитися з учителями тощо).

Проаналізуйте критерії психологічної готовність дитини до шкільного навчання. Охарактеризуйте соціально-психологічний феномен – шкільний клас. Розкрийте типологію «важких класів» та їх особливості (соціально-психологічні особливості класу загалом та психологічні особливості окремих учнів). Проаналізуйте основні напрямки роботи шкільного психолога з «важким класом».

Готовність до шкільного навчання – глибоке поняття, яке потребує комплексних психологічних досліджень. Л.І. Божович, О.В. Запорожець, Л.А. Венгер та ін., вивчаючи лише психологічну готовність дитини до шкільного навчання, виділяють в ній декілька структурних компонентів, а саме:

- 1. Інтелектуальний, який включає порівняно розвинуте диференційоване сприймання, стійке спрямування уваги на предмет чи діяльність, наявність аналітичного мислення, що проявляється в здатності виділяти і розуміти важливі ознаки і зв’язки між предметами, а також в здатності відтворювати зразок, логічне запам’ятовування, оволодіння на слух розмовною мовою, розвиток тонких рухів руки і око-рухової координації, розвиток здібностей до навчання.

- 2. Мотиваційний компонент відображає бажання чи небажання дитини навчатися. Він дуже важливий, бо від нього залежить входження дитини в нову для неї діяльність, яка відрізняється від ігрової своєю обов’язковістю, розумовим напруженням, необхідністю подолання труднощів тощо.

Розрізняють внутрішні, або пізнавальні, мотиви навчання, що характеризуються потребою в інтелектуальній активності, пізнавальним інтересом; і зовнішні, або соціальні, котрі виявляються в бажанні займатися суспільно значущою діяльністю, у ставленні до вчителя як до представника суспільства, авторитет якого є бездоганним.

Внутрішні та зовнішні мотиви навчання складають внутрішню позицію школяра, яка є одним із основних показників психологічної готовності до навчання.

Про наявність внутрішньої позиції учня можна говорити, якщо дитина:

- ставиться до вступу до школи та до перебування в ній позитивно, навіть в умовах необов’язкового відвідування школи прагне до занять специфічно шкільного змісту;

- проявляє особистий інтерес до нового, власне шкільного змісту занять, віддає перевагу урокам грамоти та лічби, а не заняттям дошкільного типу (малювання, співи, фізкультура тощо), має належне уявлення про підготовку до школи;

- відмовляється від характерної для дошкільного дитинства організації діяльності та поведінки.

- 3. Емоційно-вольовий компонент, який включає готовність до довільної регуляції своєї пізнавальної діяльності, сформованість механізмів вольової регуляції дій і поведінки в цілому, розвиток емоційної стійкості.

-4. Соціальний компонент, який передбачає наявність у дитини потреби в спілкуванні з іншими дітьми, вміння підкорятися інтересам дитячих груп, здатність виконувати соціальну роль в ситуації шкільного навчання, вміння встановлювати стосунки із ровесниками і дорослими.

психологічна готовність до шкільного навчання – цілісне утворення, яке включає в себе достатньо високий рівень розвитку мотиваційної, інтелектуальної сфер і сфери довільності. Відставання в розвитку однієї з них веде за собою відставання розвитку інших.

Шкільний клас - найважливіша група приналежності учня. Школяр вступає у певні особисті відносини з однолітками. Ці відносини грунтуються на відчутті симпатії і антипатії. Крім того, особистісні відносини можуть грунтуватися на спільності інтересів, думок, поглядів. Статус учня в системі особистісних відносин є для нього дуже значущим і робить сильний вплив на його поведінку і самосвідомість надалі. Таким чином, група однолітків лише тоді є сприятливим для дитини середовищем, коли статус його достатньо високий. Місце в системі відносин залежить від різних рис вдачі школяра, у тому числі і від таких, як товариськість, здатність зрозуміти іншого, швидко орієнтуватися в обстановці, що склалася. У шкільній групі звичайно є декілька надзвичайно активних дітей, яких вчителі нерідко вважають ядром групи, на них спираються в навчально-виховній роботі. В той же час в групі є діти, які знаходяться в підпорядкуванні у перших. Будь-який шкільний клас диференціюється на групи і підгрупи, причому на різні, не співпадаючи одна з одною за ознакам. По-перше існує соціальне розшарування, що виявляється як в нерівності матеріальних можливостей, так і в характері життєвих планів, рівні домагань і способів їх реалізації у дітей. Іноді ці групи практично не спілкуються один з одним. По-друге, складається особлива внутрішньокласова ієрархія, заснована на офіційному статусі учнів їх учбовій успішності або приналежності до “активу”. По-третє, відбувається диференціація авторитетів, статусів і престижу на основі неофіційних цінностей, прийнятих в самому учнівському середовищі. Виявляється різниця в положенні “зірок” і “відкиданих".

Що стосується лідерства, в шкільних класах є офіційний лідер, що посідає керівні посади, не завжди буває найавторитетнішою людиною в колективі. Часто його висувають не діти, а дорослі.

Важка дитина - це така дитина, яка потребує особливого ставлення, підвищеної уваги сім'ї, вихователя.

У шкільній практиці виділяють такі групи важких дітей:

1. Учні, що потребують медичної допомоги.

2. Педагогічно запущені учні (соціально дезадаптовані; учні зі злочинною поведінкою; діти, що прогулюють заняття; "ізольовані" діти).

3. Невстигаючі діти (з недоліками мотиваційної сфери, з недоліками пізнавальної діяльності, з несформовани-ми прийомами учбової діяльності, з недоліками розвитку психічних процесів, діти, що неадекватно використовують свої індивідуально-типологічні особливості).

Основні причини появи важкої дитини:

1. Особливості сімейного виховання:

2. Особливості взаємодії педагога з дитиною:

3. Особливості особистості дитини:

4. Негативні приклади поведінки дорослих та референтних груп; спілкування з правопорушниками та з людьми, які мають шкідливі звички.

5. Неблагополуччя психологічного клімату в учнівському колективі, конфлікти з ровесниками.

6. Вплив засобів масової інформації.

7. Негативний вплив алкоголю і наркотиків.

8. Відхилення в психічному і фізичному розвитку.

Основні напрями роботи психолога з важкими підлітками:

1. Профілактика - зняття причин, що викликають відхилення в розвитку особистості. Є такі групи методів профілактики:

- стимулювання і мотивування учбово-пізнавальної діяльності;

- організація життя і діяльності учнівського колективу;

- спілкування і взаємодія вчителя з підлітком;

- стимулювання активності підлітка;

- психолого-педагогічна пропаганда.

2.Діагностика: а) педагогічно запущених підлітків (виявлення характеру прояву порушення розвитку особистості, пізнавальної, емоційної-вольової сфери, поведінки і спілкування; виявлення шкільних причин);

б) сім'ї.

3.Корекційна робота. Основою корекції є активне залучення підлітків до різних видів діяльності, де вони могли б зарекомендувати себе з найкращого боку.

Індивідуальний підхід передбачає:

1. Глибоке вивчення особистості важкого підлітка. Вчитель повинен знати рівень розвитку підлітка, життєву позицію, його позитивні можливості.

2. Розробку індивідуальної програми виховання учня, добір найефективніших засобів і методів впливу.

3. Залучення до певного виду діяльності, в якому важкому підлітку гарантований успіх. Створення умов спільної діяльності, де можна блокувати агресивність та інші негативні прояви поведінки підлітка.

4. Тісна взаємодія з сім'єю. Задачі роботи з батьками: ознайомлення батьків з віковими особливостями, допомога у розв'язанні конфліктних ситуацій, розробка спільних дій.

Спеціальні форми роботи:

- з учнями:

індивідуальні консультації; тренінги спілкування, які передбачають взаємне обговорення якостей особистості підлітка; виявлення негативних якостей.

- з батьками:

консиліуми; школа для батьків.

- з вчителями:

розвиток комунікативних якостей вчителя, його емпатійності; особистісний ріст вчителя.

Розкрийте деструктивні вербальні посилання, що сприяють неадекватному зворотному зв’язку в континуумі «дорослий-дитина». Проаналізуйте специфіку конструктивних вербальних посилань в континуумі «дорослий-дитина». Розкрийте психотехнічний інструментарій на оволодіння навичками конструктивних інтеракцій в рамках «Я-повідомлення» в континуумі «дорослий-дитина».

Посилання формату "Я-повідомлення" – це прийом та спосіб самовираження і усвідомлення власних почуттів, який використовується дорослими в ситуаціях напруги, і спрямований на повідомлення дитині про свої почуття, негативні переживання та поведінку, яка викликала ці переживання. Окрім цього, у формулі «Я-повідомлення», на відміну від «Ти-повідомлення», обов’язково використовується елемент прохання (Напр., «будь-ласка перестань розмовляти», «прибери будь-ласка в кімнаті», «незабудь зробити уроки»).

" За допомогою "Я-повідомлення" –

· дорослим вдається встановити контакт з дитиною і налаштуватися на позитивний результат спілкування з нею;

· це спосіб передати відповідальність за свої дії дитині;

· дитина сама вирішує, що їй робити в світлі нової інформації;

· припускає реалізацію впевненої поведінки замість агресивної;

. Модель «я-повідомлення» складається з трьох основних частин:

1. подія (коли... якщо...);

2. наша реакція (я відчуваю...);

3. бажаний нами результат (мені хотілося б, щоб...; я вважав за краще б...; я був би радий...).

Спілкування з дітьми – це особлива інтеракція, для якої потребуються певні навички та вміння, як з боку батьків, так і педагогів. Психолог в індивідуальній або груповій роботі з дорослими може допомогти сформувати необхідні навички конструктивного спілкування з дітьми. До таких навичок відносяться:

- розмова з дитиною про її почуття і переживання у форматі "Я-повідомлення";

- «активне слухання» внутрішнього світу дитини, світу її почуттів;

- не оцінювати особистість дитини, а говорити про небажані дії дитини;

- бачити в словах та діях дитини позитивне налаштування та наміри;

- володіння навичками саморегуляції власного емоційного стану.

Наступні практичні прийоми та вправи є тим робочим інструментом, який психолог може використовувати в подібній роботі.

Посилання формату "Я-повідомлення" – це повідомлення про наші почуття, вони рідко викликають протест, тому що не мають звинувачення. Після такого виду повідомлення дорослий часто використовує прохання (Напр., «будь-ласка перестань розмовляти», «прибери будь-ласка в кімнаті», «незабудь зробити уроки»). Окрім того, що "Я-повідомлення" транслює почуття дорослого та його переживання воно має ще деяке значення:

"Я-повідомлення" - це спосіб регуляції власного емоційного стану, так як енергія емоційно-афективного плану переводиться на раціональний, вербально-комунікативний рівень;

"Я-повідомлення" - сигналізує про межі дозволенного в необразливій для дитини формі;

"Я-повідомлення" - це спосіб передати відповідальність за свої дії дитині; дитина сама вирішує, що їй робити в світлі нової інформації;

"Я-повідомлення" - припускає впевнену поведінку замість агресивної;

"Я-повідомлення" - припускає в спілкуванні з дитиною позицію на рівних, замість позиції зверху.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: