Різноманітних ситуацій, життєвих

І ділових колізій

Керівник. Ми розглянули 4 екстремальних ситуації з тією ме­тою, щоб приклади поведінки інших дійових осіб запустили «меха­нізми», які є всередині нас.

Не обов'язково обмінюватися думками в тій послідовності, як це було подано в інструкції (схемі чи концепції) нашого транзакт-ного аналізу.

Наше завдання - через «призму» поведінки інших побачити себе, і через «призму» своїх вчинків побачити інших. Іншими словами: прояснити момент істини.

Якщо ваші думки будуть виходити за рамки нашої схеми, то в цьому немає нічого поганого. Кожен настільки входить в процес тре­нінгу, наскільки це йому дозволяє почуття внутрішньої безпеки.

Після нетривалої письмової підготовки (підказки та орієнтири) роз­почнемо обмін думками. Не забудьте, будь ласка, що ми будемо висту­пати з позиції трьох станів «Я»: «Родитель» - «Дорослий» - «Дитина».

Таня О. У своїй сім'ї я - «Доросла» людина. У нас мати є «Ма­тір'ю», батько - «Батьком». А в житті я міняю свій образ, свою стра­тегію поведінки в залежності від ситуації, в яку потрапляю.

Андрій А. У багатьох випадках найпростіше пристосуватися до середовища, але для мене це не підходить. Вважаю, що повинен відстоювати свою позицію, якщо я правий.

Батько часто казав мені, що ставиться до мене, як до дорослого. І це, напевно, відіграло вирішальну роль в становленні мого характе­ру, сили волі.

Батько завжди надавав мені повну свободу дій, не перевіряв та­бель, а тільки запитував, що там написано. Тому я майже ніколи не відчував себе дитиною, і у мене не було таких випадків, щоб мені доводилося доказувати, що я не дитина.

Олег Т. У сім'ї я знаходжуся на позиції «Дорослого». До десятого класу мама до мене ставилася, як до дитини. Але влітку, нічого їй не сказавши, я влаштувався на роботу. Мама про це дізналася через два тижні. Після цього вона стала ставитись до мене, як до дорослого.

Як на мою думку, то в різних ситуаціях людина повинна себе по­водити по-різному. Якщо роль «Батька» не пройшла і оточуючими не сприймається, то ставайте на позицію «Дорослого».

Оксана В. Крім того, що я навчаюсь, я ще працюю секретарем директора в одній організації. В основному я дотримуюсь нейтра­літету, не переходжу ні на бік директора, ні на бік підлеглих. Якщо, наприклад, працівник затримується, але попередив мене, то я цей факт приховую від начальства.

Взагалі в житті, особливо в ділових ситуаціях на роботі, бути «Дити­ною» я не рекомендую. Тому що дуже важко «Дитині» підвищуватися в посаді. Хоча, з другого боку, «Дитині» дуже багато сходить з рук.

Найкраще вибирати позицію «на рівних». «Батьком» слід бути в крайніх випадках, коли підлеглий не розуміє своєї ролі і необхідно застосувати «командирський голос».

У сім'ї з мамою я виступаю з позиції «Дорослої». Хіба що, коли треба щось попросити, то підлизуюсь, як «Дитина».

Сергій О. Я завжди досягав успіху в образі «Батька» або «Дорос­лого».

Найцікавішими в цьому плані є режисери. Ця професія передба­чає авторитарний стиль керівництва. Але часом режисерові необ­хідно самому ставати актором і «змінювати свою маску» відповід­но до ситуації.

Суть у тому, яким чином відбувається процес переконання: чи шляхом колективного «бродіння умів» (режисер - рівний з усіма, «До­рослий»), чи шляхом твердого батьківського слова (режисер - авто­ритарний «Батько»).

Таня О. У моїй поведінці велику роль відіграють самопочуття на даний момент, настрій, а також людське оточення при цій ситуації.

Є моменти, коли я приймаю нейтральний бік, наприклад, коли батьки починають сваритися між собою. В цьому випадку я не втру­чаюсь, а то ще зроблять «крайньою», тобто винуватою.

В інших ситуаціях я прагну віднайти істину, об'єктивно обмірку­вати ситуацію незалежно від моїх амбіцій.

Я в житті «Доросла». Моє дитинство закінчилося після закінчен­ня школи. Необхідно працювати, самостійно приймати рішення, не­сти відповідальність за інших, саму себе забезпечувати.

У стосунках з мамою в питаннях, які стосуються безпосередньо мене, останнє слово найчастіше за мною.

Із батьком ми дуже протистоїмо одне одному. Як двом сильним особистостям, нам тяжко знайти компроміс. У більшості випадків я йому поступаюсь, якщо бачу його правоту, або якщо ось-ось він дійде до фізичного насильства.

Андрій К. Я вважаю, що для життєвого успіху необхідно «відшліфувати» всі три ролі - «Дитини», «Дорослого» і «Батька», але притримуватись однієї. Нехай кожен вибере сам собі ту роль, яка йому найбільше сподобається, в якій він себе буде комфортно почу­вати і домагатиметься успіху.

В іншу, невластиву, роль слід переходити тільки в критичних си­туаціях. Наприклад, один мій знайомий, теж студент (дуже самовпев-нений і трохи нахабний) під час навчання виступає з позиції «Дорос­лого». Але під час сесії займає позицію «сина», тобто «Дитини». Се­сія закінчується - він знову повертається до позиції «Дорослого» і навіть «Батька».

Андрій М. Так, я домігся успіху. Перший раз я повів себе як «До­рослий», коли сам підготувався і вступив до інституту.

Від Луганська, де я жив, до столиці більш як 800 км відстані. Не­обхідна була певна мужність, щоб жити самому в чужому місті і ви­рішувати побутові проблеми.

З того часу я завжди керуюсь принципом: «Якщо сам не зробиш, то за тебе цього не зробить ніхто». І батьки, і мої знайомі сприйма­ють мене тепер як «Дорослого».

Наталія Ш. Дуже часто вибір шляху вирішення якихось проблем залежить від людини, з якою ви вирішуєте це питання. Я знаю, що моя мама часто змінює свою точку зору в залежності від настрою, який передбачити неможливо. І тому, коли мені треба щось у неї по­просити, то я гублюся в здогадах: зробити це в категоричній формі чи м'яко?

До будь-якої людини в залежності від ситуації треба навчитись знаходити дуже тонкий підхід.

Володимир Б. Я знаю одного керуючого відділом, який у своїй роботі успішно використовує політику «батога» і «пряника». Так ви­ходить, що успіх йому приносить позиція «Матері».

Студентка К. Знаю одне, що коли я знаходилась на повному ут­риманні батьків, то вони вважали мене «зовсім маленькою», не до­віряли мені навіть у моїх 17 років.

Проте, коли в 17 років я почала шукати роботу, особливо не по­требуючи грошей, мама замислилась. Потім я влаштувалась на робо­ту і стала забезпечувати себе сама. В ставленні батьків щось зміни­лося, вони почали серйозно до мене ставитись.

А коли на роботі мене підвищили на «інструктора з навчання», то мої батьки стали мною пишатися.

Олена К. У житті перемагає той, хто вміє правильно відчути си­туацію. Іноді досить доречно виступити в ролі «адаптованої Дити­ни», а саме, коли маєш справу з агресивним та авторитарним співроз­мовником (супротивником). Особливо, коли не маєш змоги «пере­тягнути» лідерство на себе.

Прикладом вдалого переходу від поведінки в образі «Дорослого» до поведінки в образі «Батька» може бути староста нашої групи:

• образ «Дорослого» і спілкування на рівних вона вибирає, коли
справа є важливою та цікавою для всіх інших (повідомлення
про час та місце заліку);

• з позиції «Батька» вона виступає тоді, коди її уповноважили
щось організувати, але аудиторія не має бажання та інтересу до
цього заходу чи виду діяльності (йти на «пару»; або хтось взяв
конспект, але забув принести).

Ірина Р. Як не жорстоко це звучить, але життям править закон виживання. Щодня нам доводиться пристосовуватися, підлагоджу­ватися, змінювати манеру поведінки залежно від ситуації.

Я не маю на увазі, що треба змінювати життєві принципи чи мо­ральні цінності - вони у мене незмінні. Потрібне уміння розуміти ото­чуючих нас людей, аналізувати поведінку, манери і мотиви їх вчинків. Це уміння допомагає виходити переможцем із життєвих колізій.

За манерою поведінки я, взагалі, «Дорослий», але люблю при спілкуванні з однолітками ставати «Дитиною».

На роботі мені доводиться бути «Дорослим» і часто «Батьком». Специфіка моєї роботи полягає в тому, що я спілкуюсь з людьми по телефону, тобто вони мене не бачать. А люди, з якими я спілкуюсь, в основному не розуміються в пейджингу.

Бувають випадки, коли дзвонять клієнти і кричать у трубку, що через мою халатність у них неприємності. (Вони не виясняють, хто приймав повідомлення, хоча операторів у компанії більше ЗО чол.). Я починаю впли­вати на них голосом. Спочатку я вибачаюсь за те, що, можливо, саме че­рез роботу операторів у людини неприємність. Я поводжу себе як «До­рослий», а не «відгавкуюсь», як це може зробити ображена «Дитина».

Потім я починаю доводити, що моїм свідком є машина, яка точно все фіксує. Своїм спокійним впевненим голосом я заспокоюю клієнта, за­певняю у своїй компетентності. Врешті-решт справа повертається так, що клієнт почуває себе винуватим у тому, що зателефонував і накричав.

З клієнтами, які вперше користуються послугами пейджингової компанії, я поводжусь як «Мама». Я заспокоюю їх, прошу не хвилю-

ватися, розмовляю з ними довірливо, допомагаю сформулювати по­відомлення або розповідаю, як треба поводитися з пейджером.

А якось мені треба було зробити медичну картку. Залишалось поставити один підпис і печатку, а жінка, яка мала це зробити, була чимось дуже розстроєна і поспішала піти з роботи.

Я стала діяти як «Дитина». В кабінеті у неї було багато догляну­тих фіалок. Я стала захоплюватися цими квітами, зробила комплі­мент тому, хто за ними доглядає. Звичайно, ці квіти «пестила» по­трібна мені медсестра.

У неї піднявся настрій. Ми поговорили про те, як вона підбирає добрива і як моя бабуся пересаджує квіти.

Потім я поділилася своєю проблемою, що мені треба терміново від'їхати із молодшим братиком і бабусею, але ось... залишився тільки один підпис.

Підпис і печатка були поставлені. Я була останньою, кого ця жінка прийняла цього дня.

* * *

Керівник. Можна із задоволенням відзначити, що сеанс тренінгу «транзактний аналіз» із типу «групи зустрічей» нам вдався.

По-перше, нам вдалося домогтися вільності висловлювання ду­мок. При такому типу тренінгу із американської школи активного соціального навчання кожен учасник сам вибирає рівень безпеки, тобто міру відкритості і входження в процес.

По-друге, нам вдалося домогтися рівності і взаємозалежності у процесі дискусії.

По-третє, ми краще пізнали і зрозуміли один одного і самих себе, стали більш критичними до себе і менш критичними до інших.

І по-четверте, набули певного досвіду управлінської діяльності, виходячи із трьох станів «Я»: «Дитина» - «Дорослий» - «Родитель», який можна звести до таких положень:

• найкраще вибрати для моделювання своєї поведінки один об­
раз (стан «Я») і відшліфувати його;

• свій стан «Я» необхідно вибирати, виходячи із можливостей:
віку, статусу, фізичних даних, інтелекту, переважаючої діяль­
ності, рівня домагань тощо;

• необхідно володіти всіма станами «Я» і використовувати їх за­
лежно від ситуації, але в умовах екстремальних або близьких
до них;

• дотримуватись виключно одного стану «Я» або не мати його
домінантним, а в будь-яких незначних ситуаціях входити що­
разу в різні образи - однаково шкідливо, бо недобре бути не­
гнучким, як стержень, або ж зав'язуватись, як вірьовка;

• необхідно навчитися розуміти інших людей і ті фактори, які на
них впливають під час колізій, і спробувати використати їх для
свого і загального успіху;

• розуміння себе та інших скоріше приходить під час практичної
управлінської діяльності, особливо в екстремальних ситуаціях.

Іще одне зауваження до сказаного: «транзактний аналіз» цим сеан­сом не закінчується. Ми дали тільки поштовх для самовдосконален­ня, а проекстраполюється наше заняття на все ваше майбутнє життя.

Після сказаного

Транзактний аналіз за цією схемою та оцінними ситуаціями був проведений також з кількома групами слухачів Центру магістерської підготовки, які спеціалізуються за фахом «державне управління».

Вік слухачів від 24 до 35 років, їхні посади на основних місцях роботи: провідний спеціаліст, головний спеціаліст, заввідділом, за­ступник генерального директора.

В інструкцію для цих груп були внесені деякі поправки, які сто­суються специфіки практичної управлінської діяльності. Наприклад: «В якому образі ви найчастіше буваєте на роботі?», «Чи змінюєте стратегію поведінки під час конфліктних ситуацій?», «Як поводять себе інші під час конфлікту?», «Як ви домоглися успіху в професійній діяльності?», «Якими прийомами підтримуєте здоровий морально-психологічний клімат в колективі?»

Зізнаємось одразу, що розгляд запропонованих екстремальних ситуацій із роману Віктора Гюго «Собор Паризької Богоматері» не був таким активним, як у студентській аудиторії. Хоча і послужив «пусковим механізмом» - «розв'язав язики» в позитивному ро­зумінні цього слова.

Можливо, деякі слухачі сприйняли цю частину тренінгу, як дитя­чу забаву. Треба врахувати, що вони порівняно давно закінчили вузи, коли ділові ігри на заняттях менше практикувалися і читання епі­зодів із художньої літератури було незвичним. На відміну від Заходу, ставлення до тренінгів у деякої частини управлінців не зовсім адек­ватне їх дидактичному значенню.

Дискусія стала досить активною, коли справа дійшла до розгляду конфліктних ситуацій на роботі і стратегій поведінки при цьому, які можна трактувати похідними від трьох станів «Я»: «Дитина» - «До­рослий» - «Родитель».

КІЛЬКА ПРИКЛАДІВ

Заступник генерального директора, жінка, 34 роки: «У нас на

роботі працює один чоловік, який вийшов із в'язниці. Я дала йому доручення (фізична робота на складі), він проігнорував, та ще й не зовсім ввічливо зі мною повівся. Коли ж увійшла в образ «тигриці», добре «гаркнула» та ще й ударила долонею по столу, то наш «герой» відразу «прийшов в себе»: «Добре, добре, я все зроблю». Відтоді я не маю з ним мороки».

Ця ситуація була обговорена учасниками тренінгу. На думку більшості, спрацювали стереотипи поведінки, які працівник набув у в'язниці. Тобто він реагує тільки на «Батька».

Старший інспектор, 27 років: «Я автомобіліст, і бувають випад­ки, що мене затримують працівники ДАІ хай і за незначні, але все ж таки порушення.

Я почав вдаватися до невеликих хитрощів: вкладаю права водія в своє посвідчення рибінспектора. Зрозуміло, що в цій ситуації я - «Ди­тина», а міліціонер - «Батько». Поводжуся я, звичайно, як той, що проштрафився.

Побачивши моє посвідчення, постовий дещо м'якшає. Все-таки наші професії споріднені. Через якийсь час, звичайно з його ласки, ми уже розмовляємо як «Дорослі» на рівних. Закінчується ситуація тим, що міліціонер мені м'яко «читає мораль», але не штрафує».

* * *

Один із слухачів, заввідділом банку, досить активний під час тре­нінгу та інтелектуально розвинутий, але зі скромними фізичними да­ними, був викликаний на відвертість в такий спосіб.

Керівник: «Скажемо відверто, що ми з вами не Геркулеси і навіть не Шварценеггери. Я колись теж працював завідуючим відділом і пам'ятаю таке: серед рівних собі дехто хоче бути «рівнішим» хоча б ситуаційно. А саме, коли збираються на літучку чи нараду перед кабінетом шефа, під час «перекуру» чи неформальних відступів за круглим столом - більш нахабні, із зв'язками чи просто фізично здоровіші, можуть кепкувати зі своїх тихіших, інтелігентніших чи фізично слабкіших колег.

Отже, питання стоять так:

Чи має місце такий факт у вас на роботі?

Як ви з вашими скромними даними, м'якістю, інтелігентністю зу­міли отримати цю високу посаду?

Чи є факти якоїсь нетолерантності чи поблажливо-насмішкувато­го ставлення до вас з боку колег, рівних за посадою?

Відповідь: «Звичайно, серед колег, рівних за статусом, фак­ти підкушування, кепкування один над одним існують. Я відразу дистанціювався від таких стосунків. Ні з ким панібратськи чи розслаблено не розмовляю, зайвого, що не стосується роботи, не кажу.

Постійно працюю над собою з боку фахового професіоналіз­му і дещо перевершую в цьому своїх колег. Вони постійно звер­таються до мене за консультаціями і визнають мою вищу обі­знаність.

Звичайно, при такій розкладці нікому не приходить на думку го­ворити якісь нетолерантні жарти в мій бік».

Підсумок

1. Приведений вище сценарій є художнім опрацюванням фак­
тичного транзактного аналізу. Із діалогів вилучені фрази і зво­
роти, які майже в кожного учасника повторюються або не не­
суть смислового навантаження. Керівник тренінгу насправді
значно частіше втручався в процес, але нами опущені короткі
репліки, запитання чи жарти, які мали на меті спонукання
(підштовхування) відповіді, показ орієнтирів чи створення
емоційно довірливого настрою.

2. Залежно від контингенту учасників тренінгу потрібно видо­
змінювати сценарій: підготувати для «зачину» певні ситуації із
першоджерел, видозмінити настановчу інструкцію, керівникові
підготувати короткі запитання і репліки, які стосувалися б спе­
цифіки діяльності учасників сеансу.

3. Рівень професіоналізму та інтелекту керівника (тренера) пови­
нен бути досить високим, у крайньому разі не нижчим від рівня
тих, з ким проводиться тренінг. Творчий підхід, особливо
здатність до моментального включення мислення у видозміне­
ну ситуацію, конче необхідні лідерові, який проводить активне
соціальне навчання.

Завдання №2

«Проведення групового навчання типу «Синанон»

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: