Проаналізуйте природу людських здібностей. Задатки як природні передумови здібностей. 1 страница

12 3 4 5 6 7 8 9 10 Следующая ⇒

Існують здібності так чи інакше пов'язані з біологічними особливостями організму, а також соціальні здібності, біологічну основу яких поки ще нікому точно встановити не вдалося. Це - вищі, культурно обумовлені здібності, властиві лише людині: художні, музичні, лінгвістичні, математичні, інженерні та ряд інших. Вони мають інше походження, формуються і розвиваються інакше, ніж ті, що мають явно виражені біологічні задатки і безпосередньо залежать від дозрівання тих або інших органічних структур. Умовами розвитку:
1. Наявність суспільства, соціально-культурного середовища, створеного працею багатьох поколінь людей. 2. Відсутність природних задатків до користування відповідними предметами і необхідність навчання цього з дитинства. 3. Необхідність участі в різноманітних складних і високоорганізованих видах людської діяльності. 4. Наявність з народження навколо людини освічених і цивілізованих людей, які вже мають необхідні їй здібності, спроможні передати потрібні знання, уміння і навички і застосовують при цьому відповідні засоби навчання і виховання.

Задатки - це природжені можливості розвитку здібностей.Вони зумовлені будовою мозку, кори його великих півкуль та її функціональними властивостями. Ці відмінності зумовлені не лише спадковістю розвитку організму, а й утробним і позаутробним розвитком.Провідну роль у розвитку здібностей відіграють не задатки, а умови життя, навчання людей, їх освіта та виховання. Між здібностями і задатками існує не простий, а багатозначний зв'язок. Задатки є багатозначними. Які саме здібності сформуються на грунті задатків, залежатиме не від задатків, а від умов життя, виховання та навчання.На грунті одних і тих самих задатків можуть розвинутися різні здібності.

2. Які підходи до розгляду структури особистості ви знаєте? Проаналізуйте структуру особистості. Системно-структурний підхід, сутність якого зводиться до такого: особистість розуміється не як сукупність окремих психічних процесів, а як цілісне утворення, що включає в себе усю множину взаємопов'язаних характеристик і елементів. Структурний підхід презентує особистість не тільки як її елементи (властивості, стани, процеси), а і як відношення між ними. Ці відношення зв'язують елементи в єдине ціле, визначають структуру особистості та закони її функціонування.(Ананьєва, Ковальова, Мерліна, Платанова).

З позиції практичної психології діяльності доцільно спиратися на прагматичний підхід, коли цінність знань (понять, суджень, умовиводів) визначається корисністю для людини, наслідків дій, що базуються на цих знаннях.

При аналізі структури особистості існують два основні способи її побудови: емпіричний і теоретичний. Емпіричний спосіб ґрунтується на виокремленні елементів структури за допомогою застосування методів математичної статистики (найчастіше факторного аналізу) до великого масиву емпіричних даних. Виокремлені кластери, або фактори, слугують елементами структури особистості (наприклад, 16 факторів у структурі особистості Р.Кетелла). Теоретичний спосіб побудови структури особистості грунтується на висуванні теоретичного принципу, який зв'язує між собою окремі рівні та елементи.

За Платоновим, динамічна функціональна психологічна структура особистості має 4 підструктури:1-а — це спрямованість, відношення і моральні якості особистості. Цей найвищий рівень є соціальне зумовленим і формується в процесі виховання. 2-а — це знання, навички, уміння та звички, що їх набувають у власному досвіді шляхом навчання; вони справляють вже суттєвий вплив на формування особистості та зумовлюються її біологічними властивостями. 3-я форм відображення формується шляхом вправ і зумовлена біологічними властивостями особистості. 4-а — біологічно зумовлена (темперамент, вікові властивості тощо) і формуватися може лише тренуванням.

Структура особистості (за Петровським). 1. Внутрішньоіндивідна (інтраіндивідна) підсистема: поєднує ті явища, які безпосередньо визначають системну організацію індивідуальності (психічні процеси, властивості, стани). Умовно її можна зобразити як деякий замкнений простір (психічний) всередині органічного тіла людини. 2. На основі інтраіндивідної підсистеми неможливо описати та зрозуміти явища, що виникають при безпосередній міжособистісній взаємодії. На цьому рівні особистість набуває особливого буття, що переміщується за межі органічного тіла. Це – мівжіндивідна (інтеріндивідна) підсистема, що відображає представленість особистості у системі міжособистісних відношень. 3. Надіндивідна (метаіндивідна) підсистема, що розглядає особистість за межами органічного тіла та переборює обмеженість існуючих «тут і тепер» зв’язків з іншими людьми.

3. Співвідношення навчання і розвитку. Розвиток - це об'єктивний процес внутрішнього послідовного кількісного та якісного зміни фізичних і духовних сил людини. Можна виділити фізичний розвиток (зміни росту, ваги, сили), фізіологічний розвиток (зміна функцій організму в області серцево-судинної, нервової систем, травлення, дітонародження), психічний розвиток (ускладнення процесів відображення людиною дійсності: відчуття, сприйняття, пам'ять, а також складніші психічні утворення: потреби, мотиви діяльності, здібності, ціннісні). Соціальний розвиток людини полягає в його поступовому входженні в суспільство - у суспільні, ідеологічні, економічні, виробничі, правові та інші відносини. Засвоївши ці відносини і свої функції в них, людина стає членом суспільства. Зв'язок навчання і розвитку дитини, людини є однією з центральних проблем педагогічної психології. Загальними характеристиками розвитку, по Анциферової, є: незворотність, прогрес (регрес), нерівномірність, збереження попереднього в новому, єдність зміни та збереження. Суттєвим є питання про характер співвідношення навчання і розвитку. Існують різні точки зору на вирішення цього питання: - Навчання і є розвиток- Навчання - це тільки зовнішні умови дозрівання, розвитку, тобто;, навчання, випереджаючи розвиток, стимулює його і в той же час саме спирається на актуальний розвиток. Рушійною силою психічного розвитку людини є протиріччя між досягнутим рівнем розвитку його знань, навичок, здібностей, системою мотивів і типами його зв'язку з навколишнім середовищем. Розвиток пізнавальної сфери та інтелекту. Піаже виділяє три головні стадії розвитку пізнавальних процесів: Сенсомоторна стадія (перші два роки життя дитини) характеризується функціонуванням наочно-дієвого мислення і становленням наочно-образного мислення. Стадія конкретних операцій включає: 1. Передопераційний рівень (з 2 до 5 років) - для нього характерний розвиток образного символічного мислення, що дозволяє дитині уявляти собі об'єкти за допомогою уявних образів і позначати їх назвами або символами. 2. Початковий рівень конкретних операцій (з 5-6 до 7-8 років) - дитина набуває здатності до розташування об'єктів щодо зменшення розмірів і їх класифікації 3. Сформований рівень конкретних операцій (з 8 до 11 років) - формуються уявлення про збереження маси й обсягу, уявлення про час і швидкість, а також про вимірювання за допомогою еталона. Стадія формальних операцій (з 11-12 до 15 років) - розумові операції можуть здійснюватися без будь-якої конкретної опори, формується понятійний і абстрактне мислення, яке функціонує за допомогою понять, гіпотез і логічних правил дедукції. Таким чином, теорія Піаже розглядає розумовий розвиток як безперервну і незмінну послідовність стадії, кожна з яких підготовлена попередньою і в свою чергу готує наступну.

4. ПРЕДМЕТ, ЗАВДАННЯ ПС.СТАТІ. ВІДМІННОСТІ В ПСИХОЛОГІЇ ТА СОЦ-Х РОЛЯХ ЧОЛОВІКІВ І ЖІНОК.Гендерна пс. – розділ пс., в якому вивч-ся закономірності поведінки л-ни у суп-ві, визначені її біол.-ю статтю, соц.статтю (гендером) та їх співвіднош-м. Бути в суспільстві чоловіком чи жінкою означає означає виконувати ті чи інші запропоновані нам гендерні ролі.

Гендерні ролі — сукупність очікуваних взірців поведінки для чоловіків і жінок. Гендер створюється (конструюється) суспільством як соціальна модель жінок і чоловіків, що визначає їхню поведінку і роль у суспільстві та його інститутах (родині, політичній структурі, економіці, культурі, освіті та ін.).

-обираючи заняття, чол. цікавиться предметним змістом діяльності, жінка надає більшого значення емоційному клімату, міжособ-м взаєминам;-хлопчики більше цікавляться точними науками і технікою, дівчатка — мистецтвом і гуманітарними предметами;-чол стиль спілкування є активнішим, предметнішим, змагальнішим і конфліктнішим, ніж жіночий;-для чол зміст спільної діяльності важливіший за індивідуальну симпатію до партнерів по спілкуванню, для жінок — навпаки;-чол більш схильні до екстенсивного групового спілкування, жінки - до утворення замкнутих мікрогруп;-чол спілкуються емоційно стриманіше, а жінки — вільніше і повніше (зокрема й вербально) виявляють свої почуття та емоції, в них раніше виникає потреба поділитися з ким-небудь своїми переживаннями, здатність до емпатії;-чол проявляють агресивність відкрито, жінкам властива прихована ворожість;-у розмові чол частіше концентруються на завданнях, жінки — на взаєминах.

Деякі тести містять шкалу маскулінності-фемінності (тест Термана-Майлз, М-Ф ММРІ, шкала маскулінності Гілфорда), але вони містять задачі, переважно властиві чоловікам або жінкам, тому показник за такою шкалою "показує ступінь подібності даного суб'єкта до культурно-типової особистості чоловіка або жінки" (А.Анастазі). Отже, міжстатеві розрізнення прямо залежать від навчання та виховання, які за умов більшості культур планети від народження і протягом усього дитинства* розрізняються настільки сильно, що виникає здивування скоріше з приводу спільних рис у психології чоловіків і жінок, а ніж протилежних. Первинно поняття маскулінності-фемінності конструювалися дихотомічно, а відхилення від норми сприймалися як патологія. Нормативізм потім поступився ідеї континуума маскулінно-фемінних властивостей, але властивості М-Ф представляються альтернативними. Новітні вдосконалені тести розглядають М і Ф як незалежні автономні виміри. Порівняння індивіда по шкалах М і Ф дозволяє вирахувати ступінь його психологічної андрогінії.

5. Психодіагностика (від греч. psyche - душа і diagnosis - розпізнавання, визначення) - технологічний процес постановки психологічного діагнозу. Включає розробку вимог до вимірювальних інструментів, конструювання і апробацію методик, вироблення правил обстеження, обробку і інтерпретацію результатів.

Поняття «психодіагностика» ввів в 1921р. Г.Роршах. Але як спеціальну дисципліну психології психодіагностику почали виокремлювати ще на початку XX ст. чотири найбільш важливіших джерела виникнення та розвитку психодіагностики: експериментальна психологія, диференційна психологія, прикладна психологія та тестологія.

Мета психодіагностики – це створення умов для проведення змістовної діагностико-розвивальної роботи, надання рекомендацій, проведення психокорекційних заходів.

Зв'язок психодіагностики: Загальна псих, вікова, диференціальна, соціальна і ін..

Білет 3

1. Охарактеризуйте сучасну психологію, основні галузі і течії, їх принципи, основні положення.

2. Розкрийте фізіологічні основи відчуттів. Покажіть значення відчуттів та їх властивостей в сенсорному розвитку дитини

3. Які умови психічного розвитку дитини? В чому суть біогенетичних та соціогенетичних концепцій розвитку? Яка точка зору вітчизняних психологів у критиці цих концепцій?

4.Ох. етапи розвитку зрілої особистості. Назвіть ознаки зрілої особистості (за Г. Олпортом, К.Роджерсом, Е. Берном).

5. Класифікація психодіагностичних методів (тестів). Вимоги до методик, репрезентативність тестових норм. Надійність. Валідність тестів, види валідності, способи перевірки методик на надійність та валідність

1. Структура Ψ: 1)Теоретичні; 2)практичні; 3)Науково-прикладні. Теоретичні: Загальна Ψ– вивчає закономірності психічної діяльності людини з нормальним розвитком, досліджує: пізнавальні процеси, емоційні процеси, вольові процеси, питання пов’язані з спілкуванням, діяльністю особистості,її характером та здібностями. Історія Ψ,Соціальна Ψ, Етнопсихологія,Психофізіологія, Психологія особистості, Диференційна Ψ. Науково-прикладні: Включає 4 підгрупи: 1. Галузі за видом діяльності, поведінки людей(творчості, праці); 2. За психологічними аспектами розвитку людини(вікова, педагогічна, патопсихологія) 3. За відношенням до нормальної або хворої психіки(здоров’я, медична псих). Вікова Ψ, Педагогічна Ψ, Психологія творчості, Психологія спорту Психологія здоров’я,Патопсихологія, Юридична психологія. Практичні галузі: Психологічна служба сім'їта соціального захисту населення – психологічна підтримка сім'ї, корекції та профілактика сімейних конфліктів, забезпечення культури сімейного життя.

Суч. Напрямки зар. Псих. Біхевіоризм - напрям у психології, що вивчає поведінку людини і способи впливу на поведінку людини. Основним механізмом поведінки приймається зв'язок стимулу і реакції (S - R). Важливими заслугами цього підходу являються: впровадження об’єктивних методів реєстрації і аналізу зовнішньо спостережуваних реакцій, дій людини, процесів, подій; відкриття закономірностей научіння, утворення навичків, реакцій поведінки.Представники: Е.Торндайк, І.Павлов, Дж.Уотсон. Фрейдизм - (К. Хорні, Г. Кардінер; Ф. Александер, Г. Саллівен Гештальтпсихологія:М.Вертгеймер, К.Коффка, В.Келер. Психіка, вважали представники цього напряму, повинна вивчатися з точки зору цілісних структур (гештальтів). Центральним для них стало уявлення про те, що основні властивості гештальта не можна зрозуміти шляхом підсумовування властивостей окремих його частин. Ціле принципово не зводиться до суми окремих його частин, більше того, ціле - це зовсім інше, ніж сума його частин. Саме властивості цілого визначають властивості окремих його частин. Гуманістична психологія виникла в 60-і роки нашого століття в американській психології. Цей напрямок проголосило в якості основної ідеї новий погляд на розвиток людини. Воно засноване на оптимістичному підході до розуміння природи людини: вірі у творчі можливості, творчі сили кожної людини, в те, що він здатний свідомо вибирати свою долю і будувати своє життя. Найбільш відомими представниками цього напряму є Карл Роджерс і А.Маслоу

2. Фізіологічні основи відчуттів. Орган чуття - це анатомо-фізіологічний апарат, розміщений на периферії тіла або у внутрішніх органах і спеціалізований для прийому впливів певних подразників із зовнішнього середовища та внутрішніх органів. Рецептор — це частина аналізатора, функція якого полягає у трансформації зовнішньої енергії в нервовий процес. Рецептор, нерви, що проводять інформацію про подразнення, і ділянка в корі головного мозку, які являють собою єдину морфологічну структуру, Кожен аналізатор—це нервовий механізм, який складається з трьох частин: 1) периферійного відділу — рецептора; 2) аферентного або чутливого нерва (доцентрового), який проводить збудження в нервові центри (центральний відділ аналізатора); 3) коркові відділи аналізатора, у яких відбувається обробка нервових імпульсів, що надходять з периферійних відділів. Властивості відчуттів. Якість – це основна інформація, що відображається даним відчуттям і відрізняє його від інших. Інтенсивність,Тривалість,Просторова локалізація подразника, Пороги відчуттів, Абсолютний поріг, Відносний поріг Фізіологічні основи сприймання.П ідґрунтя сприймання складають умовні рефлекси, тимчасові нервові зв'язки, які утворюються в корі головного мозку при впливі предметів та явищ навколишнього світу з різноманітними властивостями на рецептори. Підґрунтям сприймання є два види нервових зв'язків: зв'язки всередині одного аналізатора та міжаналізаторні зв'язки. Цілісний образ предмета чи явища складається поступово завдяки взаємодії аналізаторів. Відсутність одного з аналізаторів або пошкодження його окремих частин може компенсуватися за рахунок інших аналізаторів, що сприяє орієнтуванню людини в навколишньому середовищі. Почавшись в органах чуття, нервові збудження, викликані зовнішніми подразниками, переходять у нервові центри, де охоплюють собою різні зони кори, вступають у взаємодію з іншими нервовими збудженнями. Уся ця мережа збуджень, які взаємодіють між собою і охоплюють різні зони кори, і складає фізіологічне підґрунтя сприймання.

Властивості: Цілісність, Константність, Апперцепція - це залежність змісту і спрямованості сприйняття від досвіду людини, її інтересів, ставлення до життя, установок, багатства знань. ,Узагальненість, Вибірковість.

3. Підходи до періодизації дитячого розвитку (В. С. Виготський): витку у відповідності зі ступенями виховання і навчання);2) періодизація дитинства на основі виділення якого-небудь однієї ознаки;3) періодизація дитячого розвитку на основі виділення суттєвих особливостей самого дитячого розвитку (темпу психічного розвитку).
Для Ж. Піаже критерієм розподілу дитинства на періоди служив перехід від одного виду мислення до іншого

Д.Б. Ельконін запропонував розглядати кожен психологічний вік на підставі таких основних критеріїв, як соціальна ситуація розвитку, провідний тип діяльності, основні новоутворення розвитку та кризи. За Д.Б. Ельконіним дитинство ділиться на 7 періодів:1.вік немовляти — до 1 року;2.раннє дитинство — 1—3 роки;3.молодший і середній дошкільний вік років;4.старший дошкільний вік 7 років;5.молодший шкільний вік — 6 (7—10) 11 років;6.підлітковий вік — 10(11—13) 14 років;7.ранній юнацький вік — 13 (14—16) 17 років.Весь процес дитячого розвитку ділиться на 3 етапи: 1) дошкільне дитинство (0—6) 7 років; 2) молодший шкільний вік (6—11 років); 3) середній і старший шкільний вік (12—17 років). Кожен з етапів складається з двох періодів, які відкриваються міжособистісним спілкуванням як провідним типом активності, яка спрямована на розвиток особистості дитини, і завершується предметною діяльністю, пов'язаною з інтелектуальним розвитком, формуванням знань, умінь і навичок та реалізацією операційно-технічних можливостей дитини. З роки і 11 років — це кризи відносин, за ними виникає орієнтація в людських відносинах. 1 рік і 7 років знаменуються кризами світогляду, які відкривають орієнтацію в світі речей. Епоха раннього дитинства (до 3 років):1. Дитинство (до 1 року). Тут провідний вид діяльності - емоційне спілкування. У 2-2,5 місяця у дитини з'являється комплекс пожвавлення на появу дорослого: усмішка, рухова реакція і так далі До 6 місяців ця діяльність спілкування розвивається, дитина дізнається маму. 2. Ранній вік (1-3 року). Тут провідний вид діяльності - наочно-маніпулятивний. Криза"Я сам". Епоха дитинства (3-11 років).1 Дошкільне дитинство (3-7 років). Прагнення до самостійності виводить дитину паролевую гру, що імітує відносини людей в процесі праці. Завдяки ігровим прийомам дитина приймає на себе роль дорослого і моделює в грі їх міжособові відносини. 2. Молодше шкільне дитинство (7-11 років). Це фаза операційно-технічної діяльності, в основному діяльності учбової. Підлітковий вік (11-17 років).1. Молодший підл.вік(11-14 років). З'являється нова діяльність - інтимно-особового, емоційного спілкування з однолітками, виникає об'єднання з рівними собі за віком дітьми. Виникає "відчуття дорослості" - особлива форма новоутворення свідомості, через яку під паросток порівнює себе з іншими.2. Юність (14-17 років). У дитини знов з'являється потреба до самопізнання, формується само свідомість, ставляться завдання саморозвитку, самоудосконалення, самоактуализации. Здійснюється професійне і особове самовизначення, йому важливо знати, ким він буде. Провідна діяльність - учбово-професійна, в процесі якої формуються світогляд, професійні інтереси, ідеали.В середині кожного періоду процес розвитку проходить З стадії:Розвиток певної сторони діяльності.Максимальна реалізація, кульмінація розвитку даного типу провідної діяльності.Насичення цією діяльністю і актуалізація другої її сторони (під сторонами мають на увазі предметний і комунікативний аспекти).

5. Надійність – відносна постійність, стійкість, узгодженість результатів тесту при первинному і повторному його застосуванні на одних і тих же самих досліджуваних. Говорить про точність психол вимірювань.

Валідність – комплексна х-ка, що включає, з одного боку, дані про те, чи придатна методика для вимірювання того, для чого її було створено, а з іншого боку, яка її дієвість, ефективність, практична корисність. Відповідність, повноцінність, придатність. Теоретична валідність – визначається за відповідністю показників досліджуваної якості, отриманих з допомогою методики, показникам, отриманим за допомогою інших методик – таких, з показниками яких повинна існувати теоретично обґрунтована залежність. Кореляція.

Емпірична валідність – перевіряється за відповідністю діагностичних показників реальній поведінці, діями і реакціями, що спостерігаються у досліджуваного. Порівняння показників з реальною поведінкою чи результатами практичної діяльності Л. Внутрішня валідність – відповідність завдань, субтестів, суджень, що містяться у методиці, загальній меті і замислу методики в цілому. Невалідна (або не повністю валідна) м-ка – завдання вимірюють не те, що вимагається від даної м-ки. Зовнішня – зв*язок між показниками м-ки і найбільш важливими, ключовими ознаками, що відносяться до поведінки досліджуваного. (емпір валідність).

Репрезентативність (від фр. representant — представник) — відповідність результатів несуцільного дослідження що охоплює не всі одиниці загальної сукупності, а тільки деяку їх частину, відібрану за певним методом, результатам суцільного спостереження, що охоплює всі одиниці досліджуваної сукупності. Репрезентативність досягається за рахунок правильного формуваннявибірки, яка за принциповимми для дослідження параметрами має відтворювати загальний об'єкт дослідження.

Білет 4

\. Дайте характеристику фізіологічним основам відчуттів і сприймань

2. Охарактеризуйте основні типи особистості. Система цінностей та ціннісні орієнтації.

3.

4. Проаналізуйте функціональної типології К. Г. Юнга у диференціальній психології

5. Предмет психодіагностики та її завдання. Зміст психодіагностики. Психоло-

гічний діагноз. Зв’язок психодіагностики з іншими науками

1.

2. Тип особистості – це цілісне утворення, яке не зводиться до комбінації окремих рис. К. Хорні виділила 3 психологічних типи особистості в залежності від спілкування з іншими людьми: 1) Нав’язливий - у людини висока потреба в спілкуванні, для неї найважливіше щоб його любили, поважали, піклувалися. Відповідно шукає контакти за таким принципом. 2)Агресивний – характерне відношення до інших людей як до засобів досягнення своїх цілей. Така людина намагається домінувати, не терпить протиріч, і шукає контакти за принципом: «чи буде він мені корисним». 3) Відчужений – для таких людей необхідна певна емоційна дистанція з оточуючими, оскільки вони розглядають спілкування як зло, вони не схильні брати участь в груповій діяльності і вважають, що признання їм повинно бути забезпечене в силу їх достоїнств. В залежності від співвідношення поведінки та внутрішніх мотивів також виділяють 3 типи (Норакідзе): 1) Гармонійний – нема конфлікту між поведінкою та внутрішніми мотивами, бажання, моральні принципи, почуття обов’язку і реальна поведінка людини гармонійно співвідносяться один з одним, мають соціальну направленість і адекватність. 2) Конфліктний – розлад між поведінкою та мотивами, тобто дії суперечать бажанням. 3) Імпульсивний – діє тільки за власним бажанням, а якщо їх нема, то під зовнішніми впливами.

Цінності - це абстрактні, стійкі уявлення, ієрархізовані певним чином, які забезпечують регуляцію поведінки людей не ситуативно, а узагальнено. Завдяки тому, що цінності є абстрактними, узагальненими уявленнями, люди ними оперують, зіставляють їх з допомогою роздумів, уяви, не вдаючись до методу проб і помилок. Цінності утворюють систему ціннісних орієнтацій особистості, під якими мається на увазі сукупність найважливіших якостей внутрішньої структури особистості, які є для неї особливо значущими. Ці ціннісні орієнтації і утворюють певну основу свідомості і поведінки особистості і безпосередньо впливають на її розвиток. Конкретна система ціннісних орієнтації і їх ієрархія виступають регуляторами розвитку особистості. Вони служать критерієм норм і правил поведінки особистості, у міру засвоєння яких відбувається її соціалізація. Виділяють цінності-цілі, або вищі (абсолютні) цінності, і цінності-засоби (інструментальні цінності). Кажуть про цінності позитивні і негативні, маючи на увазі їх соціальне значення і наслідки їх реалізації. Можна виділяти матеріальні і духовні цінності і т.д.

3. Підходи до періодизації дитячого розвитку (В. С. Виготський): витку у відповідності зі ступенями виховання і навчання);2) періодизація дитинства на основі виділення якого-небудь однієї ознаки;3) періодизація дитячого розвитку на основі виділення суттєвих особливостей самого дитячого розвитку (темпу психічного розвитку).
Для Ж. Піаже критерієм розподілу дитинства на періоди служив перехід від одного виду мислення до іншого

Д.Б. Ельконін запропонував розглядати кожен психологічний вік на підставі таких основних критеріїв, як соціальна ситуація розвитку, провідний тип діяльності, основні новоутворення розвитку та кризи. За Д.Б. Ельконіним дитинство ділиться на 7 періодів:1.вік немовляти — до 1 року;2.раннє дитинство — 1—3 роки;3.молодший і середній дошкільний вік років;4.старший дошкільний вік 7 років;5.молодший шкільний вік — 6 (7—10) 11 років;6.підлітковий вік — 10(11—13) 14 років;7.ранній юнацький вік — 13 (14—16) 17 років.Весь процес дитячого розвитку ділиться на 3 етапи: 1) дошкільне дитинство (0—6) 7 років; 2) молодший шкільний вік (6—11 років); 3) середній і старший шкільний вік (12—17 років). Кожен з етапів складається з двох періодів, які відкриваються міжособистісним спілкуванням як провідним типом активності, яка спрямована на розвиток особистості дитини, і завершується предметною діяльністю, пов'язаною з інтелектуальним розвитком, формуванням знань, умінь і навичок та реалізацією операційно-технічних можливостей дитини. З роки і 11 років — це кризи відносин, за ними виникає орієнтація в людських відносинах. 1 рік і 7 років знаменуються кризами світогляду, які відкривають орієнтацію в світі речей. Епоха раннього дитинства (до 3 років):1. Дитинство (до 1 року). Тут провідний вид діяльності - емоційне спілкування. У 2-2,5 місяця у дитини з'являється комплекс пожвавлення на появу дорослого: усмішка, рухова реакція і так далі До 6 місяців ця діяльність спілкування розвивається, дитина дізнається маму. 2. Ранній вік (1-3 року). Тут провідний вид діяльності - наочно-маніпулятивний. Криза"Я сам". Епоха дитинства (3-11 років).1 Дошкільне дитинство (3-7 років). Прагнення до самостійності виводить дитину паролевую гру, що імітує відносини людей в процесі праці. Завдяки ігровим прийомам дитина приймає на себе роль дорослого і моделює в грі їх міжособові відносини. 2. Молодше шкільне дитинство (7-11 років). Це фаза операційно-технічної діяльності, в основному діяльності учбової. Підлітковий вік (11-17 років).1. Молодший підл.вік(11-14 років). З'являється нова діяльність - інтимно-особового, емоційного спілкування з однолітками, виникає об'єднання з рівними собі за віком дітьми. Виникає "відчуття дорослості" - особлива форма новоутворення свідомості, через яку під паросток порівнює себе з іншими.2. Юність (14-17 років). У дитини знов з'являється потреба до самопізнання, формується само свідомість, ставляться завдання саморозвитку, самоудосконалення, самоактуализации. Здійснюється професійне і особове самовизначення, йому важливо знати, ким він буде. Провідна діяльність - учбово-професійна, в процесі якої формуються світогляд, професійні інтереси, ідеали.В середині кожного періоду процес розвитку проходить З стадії:Розвиток певної сторони діяльності.Максимальна реалізація, кульмінація розвитку даного типу провідної діяльності.Насичення цією діяльністю і актуалізація другої її сторони (під сторонами мають на увазі предметний і комунікативний аспекти).

4. ЗНАЧЕННЯ ФУНКЦІОНАЛЬНОЇ ТИПОЛОГІЇ ЮНГА ДЛЯ ДИФ. Ψ.

Функц-на типологія – за 4-ма психічними ф-ціями.

Юнг, як психолог, вважав, що мислення і відчуття утворюють раціональний рівень сприйняття миру, оскільки включають причинні думки. Почуття і інтуїція ж, навпаки, є нераціональним рівнем, оскільки не припускають використання поняття причини.

12 3 4 5 6 7 8 9 10 Следующая ⇒

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2024 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных