Проаналізуйте природу людських здібностей. Задатки як природні передумови здібностей. 4 страница

5. Психодіагностичне дослідження проводиться в три етапи, які умовно можна позначити як підготовчий, основний та заключний. Кожний етап передбачає визначення певних цілей, які спрямовані на встановлення надійного та об’єктивного діагнозу.

Підготовчий етап передбачає ретельну підготовку до проведення дослідження. Містить перелік важливих для всього дослідження кроків, серед яких: визначення мети дослідження; висування психодіагностичної гіпотези (гіпотез); постановка конкретних задач; визначення об’єкту дослідження та способу організації; формулювання попереднього визначення феномену, що вивчається; створення психодіагностичного комплексу, який включає валідні та надійні методики;

проведення пілотажного дослідження (у випадку необхідності); коректування (у випадку необхідності) психодіагностичного комплексу.

Основний етап орієнтований на безпосереднє проведення психодіагностичного дослідження. На цьому етапі відбувається безпосередня взаємодія психолога-діагноста та досліджуваного. Тривалість основного етапу залежить від складності та масштабності поставлених цілей, кількості конкретних задач, психічного стану досліджуваного та інших психологічних та непсихологічних факторів. Завершується основний етап первинним узагальненням психологічної інформації.

Заключний етап – це опис та інтерпретація отриманого матеріалу, співставлення результатів із гіпотезою дослідження. Складання психологічного заключення згідно результатів проведеного дослідження. В разі необхідності психолог-діагност складає можливі рекомендації.

Етапи психодіагностичного процесу з Й. Шванцара: 1. Формулювання проблеми на підставі вивчення всіх відомостей про індивіда (анамнез, спеціальні медичні висновки, відомості про індивіда з точки зору його успішності в навчальному закладі, ін.) 2. Формулювання гіпотез і вибір діагностичних методів. 3. Проведення тестування; аналіз отриманих даних. 4. Формулювання висновків (наприклад, про рівень психічного розвитку). 5. Відповіді на питання, поставлені на першому етапі.

Білет 10

1. Охарактеризуйте, загальні вимоги до організації психологічних досліджень. Що таке кількісний і якісний аналіз результатів дослідження у психології. Як його проводити?

2. Дайте характеристику процесу сприймання. Властивості сприймання. Розкрийте його значення в пізнавальній та педагогічній діяльності.

3. Дайте характеристику соціальної ситуації розвитку підлітка. В чому полягають її зміни, порівняно з попереднім періодом? Що таке криза підліткового віку?

4. Проаналізуйте типологію хар-ів за Фрейдом. визначення характеру у психоаналізі та механізмів його утворення.

5. основні принципи професійної етики психолога. Етичний кодекс. Наслідки його порушення.

1. Організація психологічного дослідження - єдиний науково обґрунтований комплекс заходів, поетапне здійснення яких дозволяє забезпечити координацію діяльності всього дослідницького колективу, ефективне та якісне виконання поставлених завдань. Основне призначення організації дослідження: забезпечення узгодженості науково-теоретичних, методичних і організаційно-технічних процедур відповідно до його цілей. Основні вимоги до організації дослідження: - Проходження загальним принципам психології; - Планомірність ходу дослідження; - Оптимальна кооперація всіх видів робіт та забезпечення їх необхідними ресурсами; - Відповідність рівня кваліфікації виконавців видами робіт; - Забезпечення зацікавленості всіх учасників в надійних, достовірних, конструктивних результати; - Більш повне використання кваліфікації, створення умов для творчого зростання наукових співробітників;

Кількісний і якісний аналіз дає змогу вивчати особистість, вдаючись до певного методу дослідження. Кількісний, або варіаційно-статистичний, аналіз полягає в обчисленні коефіцієнтів правильного розв'язування завдань, частоти повторювання відзначеного психічного явища.Для порівняння результатів досліджень з різною кількістю завдань або різним кількісним складом групи користуються не абсолютними, а відносними, здебільшого відсотковими, показниками. Здійснюючи кількісний аналіз результатів дослідження, найчастіше обчислюють середнє арифметичне показників усіх досліджень того чи іншого психічного процесу чи індивідуально-психологічної особливості. Щоб робити висновки про вірогідність середнього арифметичного, обчислюють коефіцієнт відхилень від нього окремих показників. Якісний аналіз здійснюється на базі кількісного аналізу, але до нього не зводиться. Якісний аналіз з'ясовує причини високого чи низького рівня показників, залежність їх від вікових та індивідуальних особливостей особистості, умов життя та навчання, стосунків у колективі, ставлення до діяльності тощо. Кількісний та якісний аналіз результатів дослідження є підставою для психологічної характеристики людини та висновків про застосування до неї певних виховних або навчальних заходів.

2. Сприймання - це психічний процес відображення людиною предметів і явищ у цілому, в сукупності всіх їхніх якостей і властивостей при безпосередньому їх впливі на органи чуттів. Під час сприйняття всі відчуття синтезуються, створюючи цілісні образи предметів та явищ. Але сприйняття водночас не зводиться до простої суми відчуттів. Воно завжди є більш-менш складним цілим, якісно відмінним від тих елементарних відчуттів, які входять до його складу. Процес сприймання відбувається у взаємозв'язку з іншими психічними процесами особистості: мисленням (ми усвідомлюємо об'єкт сприймання), мовою (називаємо його словом), почуттями (виявляємо своє ставлення до нього), волею (свідомим зусиллям організовуємо перцептивну діяльність). Важливу роль у сприйманні відіграють емоційний стан особистості, її прагнення, переживання змісту сприйнятого. Емоції постають як мотив, внутрішнє спонукання до пізнання предметів та явищ. У продуктивності сприймання предметів та явищ навколишнього світу важливу роль відіграють активність, дієвість особистості. Вона виявляється вже в рухах органів чуттів, спрямованих на об'єкти, які сприймаються, в їх обмацуванні, обстеженні зором їхніх контурів, окремих частин. Сприйняття виконує такі функції: • загального орієнтування (у пізнанні, поведінці, естетиці); • оцінювання (оцінку місцеперебування об'єктів, їхніх форм, величини); • пізнавальна (відображення нових предметів і явищ, їх сутності, зв'язків між ними тощо); • контролю практичної діяльності (під час створення нових об'єктів); • регулятивна (регулювання поведінки і діяльності в процесі взаємодії з предметами та явищами).

3. Це криза соціального розвитку, що нагадує кризу 3 років (”Я сам”), тільки тепер це “Я сам” в соціальному сенсі. У літературі описаний як “вік другого перерізання пуповини, “негативна фаза статевого дозрівання”. Характеризується падінням успішності, зниженням працездатності, дисгармонійною у внутрішній будові особи. Людське Я і світ розділені більш, ніж в інші періоди.Другий симптом кризи - негативізм.У хлопчиків негативізм виявляється яскравіше і частіше, ніж у дівчаток, і починається пізніше - в 14-16 років. Поведінка підлітка під час кризи не обов’язково має негативний характер. Підліток активно відкидає свою належність до світу дітей, але при цьому не почувається повноцінним дорослим. Він намагається бути подібним до дорослих зовні, прагне прилучитись до їхнього життя, придбати їхні якості і уміння, права і привілеї. Своєрідність соціальної ситуації розвитку дитини в цей період полягає в тому, що вона виконує нові для неї функції та залучається до нової системи відносин із дорослими й однолітками. Дитина включається в різні види суспільно корисної діяльності, що розширює сферу її соціального спілкування і сприяє накопиченню нового соціального досвіду

Центральною психологічною характеристикою підліткового віку є перехід від одного типу стосунків між дорослим і дитиною (моралі слухняності) до якісно іншого, специфічного типу (моралі принципової рівності). Цей період може супроводжуватись певними труднощами. У великій мірі цьому сприяє відносна нестійкість нервової системи підлітка, його загальна неврівноваженість, роздратованість, перепади настрою, підвищена збудливість.У деяких підлітків спостерігається вияв неадекватної самооцінки й завищеного рівня вимог, критичне ставлення до слів та вчинків інших. Це ускладнює їх взаємовідносини з дорослими, батьками, однолітками, вчителями, провокує прояви негативізму, грубу й самовпевнену поведінку, соціальні конфлікти [6, 8]. Підлітки бояться глузування, проявів нерозуміння, недовіри, або образливої для такого віку заборони. На їхній погляд батьки поводяться з ними як із маленькими. Часто відсутність щирих стосунків з батьками є причиною того, що діти стають жертвами насилля, або учасниками злочинів [7, 169].

4. ТИПОЛОГІЯ ХАР-РІВ ЗА ФРЕЙДОМ. ЯКІ МЕХ-МИ УТВ-НЯ ХАР-РА ПРОПОНУЮТЬСЯ У ПСИХОАНАЛІЗІ.

Х – це звичний спосіб пристосування Его до зовнішнього світу, до Ід та Суперего, а також специфічний тип сполучення цих пристосувань один з одним.

Логіка теор. побудов Фрейда ґрунтується на двох факторах: фрустрації і надмірному потаканню. У випадку фрустрації психосексуальні потреби дитини пригнічуються батьками чи вихователями і тому не знаходять оптимального задоволення.

Тип характеру – Фрейдівська класифікація людей на категорії, в залежності від фіксації на певній стадії психосексуального розвитку. Оральний характер. Спосіб пристосування, що містить виражені елементи оральной фіксації в ранньому дитинстві, вважається оральним характером. Людина з таким характером вкрай залежна від інших у збереженні самоповаги. Зовнішня підтримка грає для неї найважливішу роль, і вона пасивно очікує на неї. Рот виконує специфічно значиму функцію. Стан депресії переборюється вживанням їжі. Любов зрівнюється з їжею як наслідок інфантильної асоціації з вигодовуванням.

Анальний характер. Серед основних рис анального характеру дорослих відомі ощадливість, дратівливість, педантичність, говорячи простіше, скнарість, упертість, акуратність. В анальних рисах яскраво виявляється механізм реактивного утворення. Уретральний характер. Відмінними рисами уретрального характеру є честолюбство і схильність до суперництва. Обидві риси відбивають реакцію на почуття сорому. Дитина, що страждає нетриманням сечі, часто стає об'єктом глузувань і відчуває сором. На доведення відсутності основ для глузувань у наступному розвивається честолюбство.Фалічний характер. Люди з фалічним характером поводяться в безтурботній, рішучій, самовпевненій манері. Ця поведінка представляє неусвідомлену захисну реакцію на не переборений у дитинстві страх кастрації. Переоцінка пеніса і його ототожнення з усім тілом типові для ранньої фалічної стадії і відбиваються у величезному марнославстві, ексгібіціонізмі і підвищеній чутливості. Людина з таким характером живе в передбаченні нападок на себе і тому нападає першою. Генітальний характер. Досягнення, однак, верховенства генитального початку представляє вирішальний прогрес у формуванні характеру. Здатність одержувати повне задоволення за допомогою генітального оргазму уможливлює фізіологічну регуляцію сексуальної функції.

5.. СОЦІАЛЬНІ І ЕТИЧНІ АСПЕКТИ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ДІАГНОСТИКИ. ЕТИЧНИЙ КОДЕКС ПСИХОЛОГА - ДІАГНОСТА

1. Рівень кваліфікації людей, що застосовують діагностичні методики. Вимога, щоб діагностичні методики застосовувалися тільки достатньо кваліфікованими експериментаторами, є першим кроком по захисту індивіда від їх неправильного використання. Звичайно, необхідна кваліфікація міняється залежно від типу діагностичної методики. 2. Використання діагностичних методик. Доступ до таких методик повинен бути обмежений тими людьми, хто має професійну зацікавленість і гарантує їх правильне використання. 3. Забезпечення таємниці результатів обстеження.

4. Конфіденційність. 5. Повідомлення результатів обстеження. Психологи багато роздумують про те, як повідомляти результати обстеження у формі змістовної і придатної для використання. Ясно, що інформацію не можна передавати в тому вигляді, в якому вона отримана. Її потрібно супроводжувати поясненнями психологів - професіоналів. При повідомленні результатів будь-яких діагностичних методів бажано брати до уваги характеристики, особливості тієї людини, кому передається інформація

Етичні норми психодіагностики – комплекс норм та принципів захисту інтересів досліджуваних осіб. Вони включають найбільш загальні правила дослідження, які попереджують некомпетентне використання методик психологічної діагностики, є кодексом професійної етики психолога, який проводить психодіагностичні дослідження.

Принцип конфіденційності (принцип збереження таємниці).Принцип наукової обґрунтованості. Принцип професійної компетентності.Принцип об’єктивності висновків.Принцип ефективності рекомендацій

Білет 11

1. Охарактеризуйте види уваги. Зовнішні та внутрішні фактори уваги. Методи активізації уваги в навчальному процесі

2. Дайте загальну характеристику основним видам і властивостям сприймання.

4. Порівняйте поміж собою типологію орієнтацій особистості за процесом асиміляції та процесом соціалізації у концепції Е. Фромма. Виникнення яких типів особистості під час цих процесів можливо?

5. Основні методи психодіагностики (експериментальні, неекспериментальні).

1. Види уваги. Фактори. Методи активізації 1) За спрямованістю на об’єкти: Зовнішня (сенсорна, рухова)увага відіграє провідну роль у спостереженні предметів і явищ навколишньої дійсності та їх відображенні у свідомості людини. Внутрішня (інтелектуальна) увага спрямовується на аналіз діяльності психічних процесів (сприймання, пам’яті, уяви, мислення) та психічних органів і переживань. 2) За участю волі: Мимовільна виникає незалежно від волі, бажання чи мети, властива і тваринам. Вважається пасивною або вимушеною. Довільна увага керується свідомою метою, є вольовою і активною. Організує діяльність і спрямовує її до мети. Післядовільна увага – це мимовільна увага, яка виникає після довільної. Це цілеспрямована увага, що потребує зусиль для входження в процес роботи, а потім переходить в мимовільну.

Психологічні дослідження показують, що увага може залучатися зовнішніми і внутрішніми факторами. Зовнішні - це новизна (несподіванка), інтенсивність і фізичні характеристики сигналу, внутрішні - це ті, котрі визначаються актуальністю, значимістю, важливістю сигналу для людини в залежності від її намірів і цілей у даний момент. Колективну та індивідуальну увагу учнів можна активізувати такими прийомами, як метод евристичної бесіди, різного роду дидактичної опори (наочно-образні, або логічні схеми, плани-конспекти, тощо), самостійні завдання, які передбачають активізацію уваги учнів (наприклад, самостійно закінчити деяке тотожне перетворення, розв’язати рівняння, виконати завдання, аналогічне розглянутому вчителем, тощо), порівняння результату своїх дій із зразком (контроль), прийом самоконтролю на різних етапах уроку з використанням відкидних дощок або виконання окремими учнями роботи на плівці з наступним проектуванням на екран, “захист робіт” (шляху виконання, доведення чи розв’язування), рецензування робіт чи відповідей учнями чи вчителем, самоперевірка та взаємоперевірка.

2. Сприйняття поділяють на види за кількома основами.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: