У структуру психіки входять: психічні властивості, психічні процеси, психічні якості і психічні стани. 5 страница

За когнітивною теорією пам?ять розглядається, як деяка структура, призначена для обробки інформації. Ця структура складається із різних блоків, що відповідають за розпізнавання інформації, побудову когнітивної карти, збереження отриманої інформації і за відтворення її в певному вигляді. Процеси переробки інформації (об?єднання, доповнення, зміна та інші) забезпечують належні зміни інформації в блоках і перехід її із одного блоку в інший.

2. Опишіть рівні розвитку здібностей. Обдарованість, талант, геніальність як вищі прояви здібностей. Доведіть необхідність раннього виявлення задатків для розвитку здібностей. Виділяють два рівні розвитку здібностей: репродуктивний і творчий. Людина, що знаходиться на репродуктивному рівні розвитку здібностей, виявляє високе уміння засвоювати знання, оволодівати діяльністю і здійснювати її по запропонованому зразку. На творчому рівні розвитку здібностей чоловік створює нове, оригінальне.

Рівні здібностей: здібності, як такі, обдарованість, талант, геніальність.

Під обдарованістю в літературі розуміють такий стан індивідуальних психологічних ресурсів, який забезпечує можливість творчої діяльності, тобто діяльності, пов'язаній із створенням суб'єктивно і об'єктивно нових ідей, використанням нестандартних підходів в розробці проблем, уміння знаходити найбільш перспективні рішення в тій або іншій предметній області, відкритість будь-яким інноваціям. Наступний рівень розвитку здібностей людини — талант. В даний час під талантом розуміють високий рівень розвитку спеціальних здібностей (музичних, літературних і т. д.). Так само як і здібності, талант виявляється і розвивається в діяльності. Діяльність талановитої людини відрізняється принциповою новизною, оригінальністю підходу. Вищий рівень розвитку здібностей називають геніальністю. Про геніальність говорять, коли творчі досягнення людини складають цілу епоху в житті суспільства, в розвитку культури. Геніальні людей дуже мало. Прийнято вважати, що за всю п'ятитисячну історію цивілізації їх було не більше 400 чоловік. Серед геніїв, що добилися подібного универсалізму, можна назвати Арістотеля, Леонардо да Вінчі, Р. Декарта, Р. В. Лейбніца, М. В. Ломоносова.Проте це не означає, що всі індивідуальні якості генія розвинені однаковою мірою. Геніальність, як правило, має свій «профіль», якась сторона в ній домінує, якісь здібності виявляються яскравіше.

Раннє виявлення задатків - один із показників наявності природних даних, що сприяють розвиткові здібностей. Біографії визначних осіб свідчать, наприклад, про раннє виявлення здібностей до музики, літератури, поезії. У Римського-Корсакова схильність до музики виявили вже у дворічному віці, у Моцарта - в три роки, Олександр Пушкін перший власний твір написав у дев'ять років, Михайло Лєрмонтов - у десять, Леся Українка - в тринадцять.

3. .Когнітивний підхід до навчання. Прибічники когнітивного підходу вважають головним у навчанні розвиток мислення (- це процес опосередкованого й узагальненого відображення людиною предметів і явищ в їх істотних зв?язках і відношеннях.) та пам'яті (це здатність живої системи фіксувати факт взаємодії із середовищем (зовнішнім або внутрішнім), зберігати результат цієї взаємодії у формі досвіду і використовувати його в поведінці.) учнів, інтелектуальних умінь, як-от: абстрагування, аналіз, синтез, класифікація, узагальнення, оцінювання, теоретичні міркування, тобто таких, що дають можливість розв'язати висунуту проблему.

Конгнітивний розвиток – поступовий впорядкований процес в ході якого розумові здібності стають комплексними і більш складними. Піаже: розумові здібності розвиваються в взаємодії дитини з середовищем. Цілі навчання: виховати людину, що здатна зробити щось нове, сформувати критичне мислення. Стадії когнітивного розвитку: - кожна стадія розвитку відрізняється якісно від інших, - кожний етап пов'язаний з певними віковими рамками, - кожна наступна стадія розглядається як прогрес в порівнянні з попередньою і як регрес в порівнянні з наступною, - здібності, які наявні на попередній стадії повністю не зникають, до них додаються нові. Стадії: 1) Сенсомоторна (до 2 років) характеризується функціонуванням наочно-дієвого мислення і становленням наочно-образного мислення. Стадія конкретних операцій включає: 1. Передопераційний рівень (з 2 до 5 років) - для нього характерний розвиток образного символічного мислення, що дозволяє дитині уявляти собі об'єкти за допомогою уявних образів і позначати їх назвами або символами. 2. Початковий рівень конкретних операцій (з 5-6 до 7-8 років) - дитина набуває здатності до розташування об'єктів щодо зменшення розмірів і їх класифікації 3. Сформований рівень конкретних операцій (з 8 до 11 років) - формуються уявлення про збереження маси й обсягу, уявлення про час і швидкість, а також про вимірювання за допомогою еталона. Стадія формальних операцій (з 11-12 до 15 років) - розумові операції можуть здійснюватися без будь-якої конкретної опори, формується понятійний і абстрактне мислення, яке функціонує за допомогою понять, гіпотез і логічних правил дедукції. Таким чином, теорія Піаже розглядає розумовий розвиток як безперервну і незмінну послідовність стадії, кожна з яких підготовлена ​​попередньою і в свою чергу готує наступну.

4. МЕРЛІН та БЕЛОУС– автори інтегральної теорії індивідуальності – це цілісна характеристика індивідуальних властивостей людини, яка складається з таких рівнів:система індивідуальних властивостей організму (підсистеми: біохімічні, загально соматичні, нейродинамічні);система соціально – Ψ індивідуальних власт-й (соц. ролі в соц.групі та в соціально – історичних спільнотах - народ);система соціально – Ψ індивідуальних психіч-х власт-й (психодинамічні – власт-ті темпераменту, психічні вл-ті особистості).

БЕЛОУС виділяє 2 типи темпераменту: «А» - сильне збудження в ньому поєднується з екстравертованістю, безтурботністю, пластичністю; «Б» - слабке збудження поєднується з інтроверсією, ригідністю та тривожністю.

РУСАЛОВ доводить, що в основі індивідуально-Ψ властивостей лежать характеристики не окремої, часткової біологічної підсистеми, а загальна конституція людського організму: сукупність біологічних власт-й індивіда, які відображені у спадковому апараті. Тому разом із загальною теорією інтегральної індивідуальності потрібна і спеціальна теорія індивідуальності (предметом якої є специфіка та закономірності формування інд-психол. розрізнень під впливом стійких біол. факторів). Запропонував трирівневу класифікацію властивостей нервової системи, до якої входить: 1) загальні системні властивості (які охоплюють весь мозок людини); 2) комплексні вл-ті (які проявляються в особливостях роботи окремих «блоків» мозку); 3) найпростіші елементарні вл-ті (які співвідносяться з роботою окремих нейронів).

5.. СОЦІАЛЬНІ І ЕТИЧНІ АСПЕКТИ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ДІАГНОСТИКИ. ЕТИЧНИЙ КОДЕКС ПСИХОЛОГА - ДІАГНОСТА

1. Рівень кваліфікації людей, що застосовують діагностичні методики. Вимога, щоб діагностичні методики застосовувалися тільки достатньо кваліфікованими експериментаторами, є першим кроком по захисту індивіда від їх неправильного використання. Звичайно, необхідна кваліфікація міняється залежно від типу діагностичної методики. 2. Використання діагностичних методик. Доступ до таких методик повинен бути обмежений тими людьми, хто має професійну зацікавленість і гарантує їх правильне використання. 3. Забезпечення таємниці результатів обстеження.

4. Конфіденційність. 5. Повідомлення результатів обстеження. Психологи багато роздумують про те, як повідомляти результати обстеження у формі змістовної і придатної для використання. Ясно, що інформацію не можна передавати в тому вигляді, в якому вона отримана. Її потрібно супроводжувати поясненнями психологів - професіоналів. При повідомленні результатів будь-яких діагностичних методів бажано брати до уваги характеристики, особливості тієї людини, кому передається інформація

Етичні норми психодіагностики – комплекс норм та принципів захисту інтересів досліджуваних осіб. Вони включають найбільш загальні правила дослідження, які попереджують некомпетентне використання методик психологічної діагностики, є кодексом професійної етики психолога, який проводить психодіагностичні дослідження.

Принцип конфіденційності (принцип збереження таємниці).Принцип наукової обґрунтованості. Принцип професійної компетентності.Принцип об’єктивності висновків.Принцип ефективності рекомендацій

Білет 29

1. Розкрийте зміст і структуру особистості. Практичний прояв компонентів спрямованості.

2. Проаналізуйте механізми та прийоми створення нових образів уяви. Розкрийте фізіологічні основи уяви. Уява і творчість. Покажіть роль уяви в творчій професійній діяльності

4. Основні проблеми та методи диференціальної психології. Їх загальна характеристика. Детальніше представити один з них

5. Методи вивчення уваги. Таблиці Шульте. Інші методи.

1. Спрямованість - це усталена система найважливіших цільових програм особистості, що визначає смислову єдність її ініціативної поведінки, яка протистоїть випадковостям життя. Спрямованість виступає як системоутворююча якість особистості, яка визначає її психологічний склад. Саме в спрямованості виражаються цілі, в ім?я яких діє особистість, її мотиви, суб?єктивні ставлення до різних сторін дійсності.Спрямованість завжди соціально обумовлена і формується в онтогенезі в процесі навчання і виховання, виступає як властивість особистості, що виявляється у світоглядній, професійної спрямованості, у діяльності, пов'язаної з власним захопленням, заняттям чим-небудь у вільний від основної діяльності час.

У структуру спрямованості входять, передусім, усвідомлені мотиви поведінки: цілі, інтереси, ідеали, переконання особистості. 1) потреби. Поведінка людини значною мірою залежить від того, які потреби у неї розвинені. Потреби, притаманні людині, можна поділити на базові, похідні та вищі. 2) МОТИВ - це психічне явище спонукання особистості до постановки мети й діяльності щодо її досягнення.3)Під інтересами розуміють мотиви, в яких втілюються емоційно забарвлені пізнавальні потреби особистості.ІНТЕРЕС - це емоційно забарвлена вибіркова спрямованість особистості, яка виражається переважно в її вибірковому ставленні до тих чи інших явищ, предметів чи відповідної діяльності. ПРАГНЕННЯ - це мотиви, в яких виявляються потреби особистості в умовах спеціально організованої її діяльності. ПЕРЕКОНАННЯ - це система мотивів особистості, що спонукає її діяти відповідно до своїх поглядів і принципів.Підґрунтя переконань становлять знання, які є для людини істинними, незаперечними, в яких вона абсолютно впевнена. Переконання становлять основу соціогенних мотивів і втілюють усвідомлені потреби особистості діяти відповідно до своєї внутрішньої позиції, поглядів, теоретичних принципів.

2. Створення людиною образів нових об’єктів зумовлене потребами її життя та діяльності. Залежно від завдань, що постають перед нею, активізуються певні сліди попередніх вражень і утворюються нові комбінації асоціативних зв’язків. Цей процес набуває різної складності залежно від мети, змісту та попереднього досвіду людини, поєднання якостей, властивостей Найелементарнішою формою синтезування нових образів є аглютинація. Це створення образу шляхом або частин, узятих з різних об’єктів. Наприклад, такими є казкові образи русалки — напівжінки, напівриби, кентавра — напівчоловіка, напівконя, Прийомом створення нових образів є аналогія. Суть цього прийому полягає в тому, що створюваний новий образ схожий на реально існуючий об’єкт, але в ньому проектується принципово нова модель явища чи факту. Нові образи можуть створюватися за допомогою наголошування. Цей прийом полягає в навмисному посиленні в об’єкті певних ознак, які виявляються домінуючими на тлі інших. Малюючи дружній шарж чи карикатуру, художник знаходить у характері чи зовнішності людини щось неповторне, притаманне тільки їй і наголошує на цьому художніми засобами. Створити нові образи можна шляхом перебільшення (або применшення) характеристик об’єкта. Цей прийом широко використовується в казках, народній творчості, коли герої наділяються надприродною силою (Микита Кожум’яка, Котигорошко) і здійснюють подвиги.

Діяльність уяви залежить від загальної спрямованості особистості, від психічного життя людини взагалі. Особлива роль у створенні образів уяви належить інтересам, потребам, світоглядові особистості, що становлять її духовний світ. З діяльністю уяви пов’язане формування низки морально-психологічних якостей особистості — гуманності, чуйності, почуття обов’язку тощо. Зрозуміло, що виявити чуйність може людина, яка, знаючи життя та особливості характеру іншої людини, здатна уявити її душевний стан у певний момент.У силі та яскравості образів уяви виявляються типологічні особливості вищої нервової діяльності. Отже, уява не лише впливає на перебіг психічного життя людини, а й зумовлює формування її важливих особистісних якостей.

3. У широкому розумінні слова будь-яка дія вчителя впливає на учнів. Але, крім того, є спеціальні дії — прийоми, які дають змогу цілеспрямовано впливати на свідомість та підсвідомість партнерів зі спілкування. Слухання — психологічний компонент вербальної комунікації, метод декодування і сприймання інформації. " Активне слухання " застосовують, коли співрозмовник не може самостійно сформулювати проблему,думки. Завдання полягає в тому, щоб спокійно, доброзичливо допомогти йому висловити почуття, сформулювати причини їх виникнення. Гіпотези мають чергуватися з паузами, прийняттям заперечень, доповнень або підтверджень від співрозмовника; звучати як співчуття. Словесне формулювання проблеми дає змогу перейти до її вирішення. активне слухання передбачає активний зворотний зв'язок з метою контролювання точності сприймання інформації, допомагає з'ясувати розуміння почутого. Застосовують його за потреби з'ясувати зміст повідомлення. Іноді люди починають розмову зі вступу, не наважуючись приступити до головного, оскільки невпевнені в собі. Подоланню цієї проблеми допомагає вміння слухати рефлексивно, тобто з'ясовувати реальний зміст розмови. Під час спілкування використовують такі види рефлексивних відповідей:\— з'ясування. Воно проявляється у звертанні до співрозмовника за уточненнями з допомогою відкритих запитань (змушують дати розгорнуту або уточнюючу відповідь) і закритих (вимагають відповіді: “Так”, “Ні”). Відкриті запитання доцільніші: “Будь ласка, уточніть це”; “Чи не повторите ще раз?”, “Я хочу перевірити, чи правильно тебе зрозумів, будь ласка, повтори ще раз...” та ін.;— перефразування. Така відповідь сприяє уточненню почутої інформації, підсилює розуміння змісту бесіди. Вона полягає в передаванні учневі його ж висловлювань словами вчителя: “Як я зрозумів, ти маєш на увазі...”, “Ви гадаєте, що...”, “Інакше кажучи, ви вважаєте, що...”;

— відображення почуттів. Відповідь акцентує на емоційному стані співрозмовника, його ставленні до змісту розмови. Відмінність між почуттями і змістом повідомлення певною мірою відносна, її не завжди можна визначити, якщо співрозмовник побоюється негативної оцінки, приховує своє ставлення до подій, фактів. Демонстрація під час зворотного зв'язку розуміння переживань співрозмовника допоможе йому краще розібратися у них. Відображаючи почуття учня, учитель демонструє розуміння його стану, виявляє психологічну підтримку. Ефективні при цьому фрази: “Мені здається, що...”, “Напевне, ви відчуваєте...”;

4. ОСНОВНІ ПРОБЛЕМИ ТА МЕТОДИ ДИФ.ПС. ЇХ ЗАГАЛЬНА ХАР-КА. ДЕТАЛЬНІШЕ ПРЕДСТАВИТИ ОДИН З НИХ.

Головна проблема: співвідношення спадкових і середовищ них факторів у формуванні індивідуальних розбіжностей у поведінці.Проблеми, що підлягають вивченню: від властивостей нервової системи як фізіологічної основи індивідуальності до професійних інтересів і соц-х настанов. Найважливіша задача – пошук максимально валідних методів психологічного дослідження.

Метод - шлях пізнання. Щоб отримати уявлення про індивідуальні відмінності психіки використовують різні способи отримання даних – різні методи.

Диф.пс. використовує методи психодіагностики (організаційні та інтерпретаційні методи, тести, опитувальники, проективні методики, психометричні м-ди, методи статистичного аналізу).

Методи, що викор-ся: загальнонаукові, психогенетичні, історичні, психологічні.Методи диф.пс. розвивались під впливом протистояння розуміння і пояснення. Розуміння призвело до появи ідеографічного підходу, а пояснення – до експериментальних методів.

ТЕСТИ викор-ся з метою кількісної та якісної діагностики рівня розвитку психічних процесів, властив-й, характерологічних особл-й. Основоположник - Гальтон, послідовник – Кеттел.1) за к-тю досл-х (індивідуальні і групові); 2) за формою відповідей (усні, письмові); 3) за представленням інфо (вербальні, невербальні); 4) за виглядом матеріалу (бланкові, предметні, апаратурні, комп’ютерні); 5) за змістом (особистісні, інтелекту, досягнень, здібностей); 6) за завданням (опитувальники, завдання, проективні). В цілому методи поділяють на: За видом досвіду, який використ-ся: інтроспективні методи (базуються на даних суб’єктивного досвіду) і екстраспективні (опираються на об’єктивний результат, доступний для вимірювання).

За активністю впливу: спостереження і експеримент.За рівнем узагальнення отриманих закономірностей: номотетичні (орієнтовані на загальне, психологію пояснення) та ідеографічні (орієнтовані на одиничне, психологію розуміння).За стабільністю/мінливістю досліджуваного явища: констатуючі і формуючі методи (в яких кінцевий стан досліджуваної якості відрізняється від початкового).

5. МЕТОДИ ВИВЧЕНЯ УВАГИ. ТАБЛИЦІ ШУЛЬТЕ, ІНШІ МЕТОДИ.

1) Коректурна проба -Вибірковість, концентрація, об’єм уваги - бланк з різними літерами в кількості 40 рядків по 40 літер в кожному. Необхідно в кожному рядку викреслювати певну літеру, яка стоїть першою

2) Коректурна проба Бурдона-Анфімова -концентрація та стійкість уваги - бланк із рядами випадкового набору літер. Досліджуваному пропонується викреслювати літери на бланку, виконуючи це на фоні перешкод, які задає експериментатор Коректурна проба Ландольта -концентрації, стійкості та переключення уваги - бланк із випадковим набором кілець з розривами, спрямованими в різні сторони. Процедура дослідження така сама як у пробі Бурдона. Класичні таблиці Шульте -темп сенсомоторних реакцій, характеристики уваги (переключення, розподіл), обсяг уваги, зосередженість (відволікання), наявність виснаження за гіперстенічним або гіпостенічним типом, впрацьовуваність - таблиці із числами від 1 до 25, які розташовані у випадковому порядку. Досліджуваному необхідно знаходити числа по порядку, кожне показувати та називати вголос. При цьому фіксується час виконання завдання. Таблиця Шульте в модифікації Ф.Д.Горбова -переключення уваги - таблиця, на якій у випадковому порядку розташовані числа від 1 до 25 чорного кольору, від 1 до 24 червоного кольору. Досліджуваному необхідно: 1) знаходити числа чорного кольору в порядку зростання; 2) знаходити числа червоного кольору в порядку спадання; 3) знаходити числа чорного та червоного кольорів поперемінно, причому чорні – в порядку зростання, а червоні – в порядку спадання. Рахунок та відлік за Крепеліним -переключення уваги, рівень працездатності (виснаження, впрацьовуваність) - бланки із стовпчиками цифр, які необхідно додавати/віднімати. Методика Мюнстерберга -вибірковість уваги - бланк, який складається з набору літер, де необхідно знайти слова і підкреслити їх

ШУЛЬТЕ Досліджує швидкість перемикання уваги, працездатність і упражняємость в умовах активного вибору корисної інформації. Випробовуваному дослідник дає інструкцію - працювати максимально швидко і уважно. Потім дослідник помічає час по секундоміру, а випробовуваний показує числа від 1 до 25, називаючи їх вголос. Дослідник визначає час, витрачений випробовуваним для пошуку 25 цифр по порядку спочатку в першому, а потім в 2, 3, 4 і 5 квадратах. Дослідник відмічає в зошиті час для кожного квадрата. Потім обчислюють середній час для одного квадрата (пошуку цифр в одному квадраті) і виражають графічно. Роблять вивід про перемикану уваги, працездатності і упражняємості.

Білет 30

1. Проаналізуйте операції мислення. Покажіть роль операцій мислення в засвоєнні знань, виробленні умінь і навичок. Докажіть на прикладах навчальної діяльності взаємозв’язок і взаємозалежність здібностей з діяльністю, з пізнавальними процесами і характером людини.

2. Дайте характеристику пам’яті. Умови ефективного запам’ятовування. Методи активізації пам’яті, мнемонічні прийоми

4. Еволюція вчення про типи вищої нервової системи в вітчизняній диференціальній психофізіології (І.П. Павлов, Б.М. Теплов, В.Д. Небиліцин).

5. Предмет психодіагностики та її завдання. Зміст психодіагностики. Психологічний діагноз. Зв’язок психодіагностики з іншими науками.

1. Мислення здійснюється у певній логічній послідовності. Відповідно в структурі мислення виділяють такі логічні операції:• порівняння;• аналіз;• синтез;• абстракція;• узагальнення;• конкретизація.

Порівняння розкриває відношення тотожності і відмінності речей. Результатом порівняння, крім того, може стати класифікація. Нерідко вона виступає як первинна форма теоретичного і практичного пізнання.Більш глибоке проникнення в суть речей вимагає розкриття їх внутрішніх зв?язків, закономірностей та істотних властивостей. Воно виконується за допомогою аналізу та синтезу. Аналіз - це операція уявного чи практичного розчленування явища або предмета на складові його елементи. Аналіз у мисленні є продовженням того аналізу, що відбувається в чуттєвому відображенні об?єктивної дійсності. Об?єктом аналізу можуть бути будь-які предмети та їхні властивості.

Синтез виступає побудовою цілого із аналітично заданих частин. Аналіз і синтез звичайно здійснюються разом, сприяють більш глибокому пізнанню дійсності. Теоретичний, практичний, образний і абстрактний інтелект в своєму формуванні зв?язані з удосконаленням операцій мислення, перш за все аналізу, синтезу та узагальнення.

Абстракція - це операція виділення певної сторони (аспекту) явища, яка в дійсності як самостійна не існує. Абстрагування виконується для більш докладного вивчення явищ, як правило, на основі попередньо проведених аналізу і синтезу. Узагальнення виступає як поєднання істотного в предметі (попередньо відокремленого, отриманого шляхом абстрагування). Через це істотне в конкретному предметі узагальнення зв?язує його з цілим класом предметів і явищ. Результатом операції узагальнення виступає поняття. Конкретизація виступає як операція, протилежна узагальненню. Вона проявляється, наприклад, в тому, що із загального визначення поняття виводиться судження про належність до певного класу одиничних речей і явищ

2. Характеристика пам'яті. Пам'ять – це форма психічного відображення дійсності, що полягає у закріпленні, збереженні та наступному відтворенні минулого досвіду. Вищий наскрізний процес, оскільки проходить через усі психічні процеси. Головними характеристиками пам'яті є: об'єм, швидкість закарбування, точність відтворення, тривалість зберігання. Об'єм пам'яті - це найважливіша інтегральна характеристика пам'яті, яка характеризує можливість запам'ятовування і збереження інформації. Швидкість відтворення характеризує здатність людини використовувати в практичній діяльності наявну в неї інформацію. Точність відтворення - це здатність людини точно зберігати і точно відтворювати закарбовану в пам'яті інформацію. Тривалість пам'яті відображає здатність людини утримувати певний час необхідну інформацію. Умовами успішного запам'ятовування є: — багаторазове, розумно організоване й систематичне повторення, а не механічне, що визначається лише кількістю повторень; — розбивка матеріалу на частини, виокремлення в ньому смислових одиниць;— розуміння матеріалу. Важливою умовою ефективного запам’ятовування є дотримання певних правил: запам’ятовувати треба в доброму настрої й на «свіжу голову», коли ще не настала втома; під час запам’ятовування не треба чергувати матеріал, близький за формою і змістом; слід обробляти інформацію для запам’ятовування, порівнюючи різні дані, спираючись на асоціації (смислові й структурні), виділяючи опорні сигнали («вузлики на пам'ять»); потрібно творчо застосовувати мнемотехнічні прийоми, штучно наділяючи інформативний матеріал смисловими зв’язками, змістом, значенням, залучаючи різні види пам’яті. Мнемоніка - прийоми керування пам'яттю. Найпоширенішим при­йомом є вже згадуване використання міток або предметів як ознак для пригадування. Сприйнявши ці знаки, людина згадує зміст того, що з ними пов'язане. Іншим поширеним мнемонічним прийомом є групування матеріалу для його запам'ятовування. За допомогою групувань легше запам'я­товувати, зокрема, телефонні номери. Наприклад, 2-98-71-23 запам'ятати складніше, ніж 2-987-123. Одним з найвідоміших мнемонічних прийомів є метод розміщення. Його суть у тому, що матеріал, який запам'ятовують, розбивають на частини, які потім розташовують у різних місцях образу якого-небудь приміщення або добре знайомої вулиці. Скеровуючи потім думку за звичним маршрутом, вулицею або приміщеннями будинку, людина просто "підбирає" те, що зберігається в різних частинах. Ще один поширений прийом - додавання осмисленого зв'язку матеріалу, між початковими елементами якого осмисленого зв'язку немає. Це стосується запам'ятовування не пов'язаних між собою слів або букв, послідовності найменувань. Добрим прийомом для запам'ятовування, наприклад, текстів або послідовності викладу є створення плану або розбивання тексту на частини з називанням кожної з них.

3

4. ЕВОЛЮЦІЯ ВЧЕННЯ ПРО ТИПИ ВИЩОЇ НЕРВОВОЇ СИСТЕМИ В ВІТЧИЗНЯНІЙ ДИФЕРЕНЦІАЛЬНІЙ ПСИХОФІЗІОЛОГІЇ (І.П. ПАВЛОВ, Б.М. ТЕПЛОВ, В.Д. НЕБИЛІЦИН).

Вітчизняна Ψ зосередилась на пошуках теоретичної концепції як основи наукової Д Ψ. Завдання полягає у з’ясуванні об’єктивних біологічних основ психологічної індивідуальності людини. За таку основу стало вчення ПАЛОВА про властивості і типи нервової системи (це вроджені характеристики нервової тканини, які регулюють основні процеси: збудження ті гальмування).

ТЕПЛОВ в 1956р. організував лабораторію з вивчення типологічних особливостей ВНД. Були виділені 10 первинних (серед яких – сила, лабільність, рухливість, динамічність, сконцентрованість) та 5 вторинних власт-й нервової системи та феномен парціальності (власт-ті диференціюються за різними аналізаторами).

У 1969 р. НЕБИЛІЦИНИМ запропонована назва напрямку вивчення природних основ індивідуальних розрізнень – Д. психофізіологія, предметом якої є досконале вивчення властивостей НС людини та з’ясування їх ролі в детермінації стійких індивідуально- Ψ розрізнень між людьми.

Темперамент завжди пов‘язувався з фізіологічними особливостями організму, бо якості темпераменту є найсильнішими психічними якостями, що приманні людині від народження.

СЛАБКИЙ → Меланхолік, СИЛЬНИЙ → неврівноважений → Холерик,→ врівноважений → рухливий → Сангвінік,→ інертний → Флегматик

5. Психодіагностика (від греч. psyche - душа і diagnosis - розпізнавання, визначення) - технологічний процес постановки психологічного діагнозу. Включає розробку вимог до вимірювальних інструментів, конструювання і апробацію методик, вироблення правил обстеження, обробку і інтерпретацію результатів.

Поняття «психодіагностика» ввів в 1921р. Г.Роршах. Але як спеціальну дисципліну психології психодіагностику почали виокремлювати ще на початку XX ст. чотири найбільш важливіших джерела виникнення та розвитку психодіагностики: експериментальна психологія, диференційна психологія, прикладна психологія та тестологія.

Мета психодіагностики – це створення умов для проведення змістовної діагностико-розвивальної роботи, надання рекомендацій, проведення психокорекційних заходів.