ІІ. Колектив, стадії його розвитку.

А.С.Макаренку розробив власну теорію колективу, але її доводилось узгоджувати свою педагогічну систему з тогочасною ідеологією. На першій стадії розвитку колективу видатний педагог радив керівнику брати на себе всі повноваження. Він повинен був сам, без будь-якого узгодження з колективом, ставити вимоги, обов'язкові для виконання кожним.

Для другої стадії розвитку колективу характерною була наявність ядра, тобто групи дітей, які свідомо підтримують вимоги організатора колективу. Тобто і на цій стадії вимоги продовжує ставити організатор, але і вони вже сприймаються колективом не з таким опором, як на стадії диктату, оскільки підтримані багатьма товаришами по колективу. Таким ядром новостворюваного у той час суспільства була комуністична партія, яка активно підтримувала на місцях всі директиви, спущені зверху.

Третя стадія передбачала можливість колегіального вирішення всіх питань життя колективу демократичним способом — на основі прийняття рішення більшістю голосів. Отже, вимоги до кожного члена колективу ставив сам колектив, бо вони випливали з прийнятих ним рішень. У такий спосіб реалізовувалась «педагогіка колективної дії». Переходу з другої до третьої стадії передувала кропітка виховна робота по кількісному нарощуванню ядра. Коли в ядро входило більше половини членів колективу, то організатор міг без особливого ризику ставити будь-яке питання на голосування. Таке введення елементу колегіальності в життя колективу зовсім не означало повної відмови від диктату, оскільки замість диктатури однієї особи утворювалась диктатура колективу.

За А.Макаренком, найвищою є четверта стадія розвитку колективу - стадія самовиховання, коли кожен член колективу не чекає, поки йому дасть доручення колектив чи його лідер, а сам, виходячи з інтересів колективу, бере на себе певні обов'язки, виконує їх та ще й сам себе контролює.

Результатом такого підходу до формування колективу або суспільства могло бути досягнення високого рівня виконавчої дисципліни, створення майже воєнізованого колективу.

Перше, що викликає симпатію в діяльності керованих А. Макаренком колективах, це повноцінний, без будь-яких відтінків фальші, демократичний стиль відносин. Ніхто з педагогів, включаючи й самого Антона Семеновича, не мав ніяких привілеїв. Більше того, педагог ставав повноцінним рівноправним членом колективу тільки тоді, коли після 4-місячного випробувального строку рішенням загальних зборів йому присвоювалося звання колоніста (або в комуні - комунара). А той вихователь, якому колектив відмовляв у присвоєнні цього звання, звільнявся з роботи,
А. С. Макаренко помітив, що колектив не просто "живе" доти, доки він розвивається (закон руху колективу), але й потребує реалізації системи перспективних ліній, в які входять близька, середня і далека перспективи. Це означає, що колектив повинен мати перед собою не лише якусь найближчу за часом і за необхідними для її досягнення зусиллями перспективу (мету), а й більш віддалену і навіть дуже далеку. Зрозуміло, що таких цілей може бути і більше трьох. Головне, щоб була динаміка: коли близька мета досягнута, то вже середня може стати близькою, і більш віддалені також наближаються. Якщо ж такої системи цілей в колективі нема, а поставлена лише якась одна мета, то після досягнення цієї мети зникає той фактор, який об'єднує всіх у колективі і є рушієм його розвитку.

Використання ж системи перспективних ліній формує у дітей соціальний оптимізм, прагнення досягти власною працею «завтрашньої радості».

А.Макаренко був неперевершеним майстром індивідуального впливу, хоча й розумів, що здійснити всю виховну роботу лише з допомогою «педагогіки індивідуальної дїї» просто фізично неможливо та й недоцільно. Більше того, він на власному досвіді прийшов до твердого переконання, що безпосереднього переходу від впливу на цілий колектив до впливу на окрему особу, як коректив до розвитку колективу, також не повинно бути, а найдоцільнішим є тільки перехід, опосередкований через спеціально організований з педагогічною метою первинний колектив. Тобто він намагався здійснювати виховання кожного педагогічно насиченим середовищем первинного колективу, в якому всі його члени перебували у постійному діловому, товариському і навіть побутовому спілкуванні. Такий виховний вплив він назвав «педагогікою паралельної дії»

Вчений розробив чітку систему формування елементів демократичної культури у своїх вихованців. Колектив був розбитий на загони, командири в яких змінювалися двічі на рік. Паралельно з цими загонами були ще й шкільні класи. А для виконання того чи іншого господарського завдання утворювалися ще й зведені загони, в яких командири постійних загонів працювали як рядові його члени. Більше того, кожен день призначався черговий командир, який міг зробити зауваження або здійснити обов'язкове для виконання розпорядження будь-якому члену колективу.
Все це робилось не випадково, не стихійно. Така система залежностей, зміни статусу служила гарантом справжньої демократії, не залишала ніякої можливості для виникнення кар'єризму. У такому колективі навіть найсильніша особистість не мала ніякого шансу, як писав Макаренко, «стати над коллективом» або відчувати себе належною до «командної касти».

Образний опис стадій розвитку колективу за А. М. Лутошкіна:

1 ступінь. «Піщаний насип». Не так уже й рідко зустрічаються на нашому шляху піщані розсипи. Подивишся - скільки піщинок зібрано разом, і в той же час кожна з них сама по собі. Подує вітерець - віднесе частину піску, що лежить скраю подалі, повіє вітер сильніший - рознесе пісок в сторони, поки хто-небудь не згребе його в купу. Буває так і в людських групах, спеціально організованих або тих, що виникли з волі обставин. Начебто всі разом, а в теж час кожна людина сама по собі. Немає «зчеплення» між людьми. В одному випадку вони не прагнуть піти один одному назустріч, в іншому - не бажають знаходити спільних інтересів, спільної мови. Немає тут того стержня, авторитетного центру, навколо якого відбувалося б об'єднання, згуртування людей, де б кожен відчував, що він потрібен іншому і сам потребує уваги інших. А поки «піщаний насип» не приносить ні радості, ні задоволення тим, хто її складає.

2 ступінь. «М'яка глина». Відомо, що м'яка глина - матеріал, який порівняно легко піддається впливу і з нього можна ліпити різні вироби. У руках хорошого майстра (а таким може бути в групі і формальний лідер дитячого об'єднання, і просто авторитетний школяр, і класний керівник або керівник гуртка) цей матеріал перетворюється в гарний посудину, в прекрасний виріб. Але якщо до нього не докласти зусиль, то він може залишатися і простим шматком глини. На цьому ступені більш помітні зусилля по згуртуванню колективу, хоча це можуть бути тільки перші кроки. Не все виходить, немає достатнього досвіду взаємодії, взаємодопомоги, досягнення якої-небудь мети відбувається з працею. Скріплюючою ланкою найчастіше є формальна дисципліна і вимоги старших. Відносини в основному доброзичливі, хоча не скажеш, що хлопці завжди бувають уважні один до одного, попереджувальні, готові прийти один одному на допомогу. Якщо це і відбувається, то зрідка. Тут існують замкнуті приятельські угруповання, які мало спілкуються між собою. Справжнього, доброго організатора поки немає, або він не може себе проявити, або просто йому важко, так як нікому підтримати його.

3 ступінь. «Мерехтливий маяк». У штормове море мерехтливий маяк і починаючому, й досвідченому мореплавцю приносить впевненість, що курс вибраний правильно. Важливо тільки бути уважним, не втратити світлові сплески з виду. Зауважте, маяк не горить постійним світлом, а періодично викидає пучки світла, як би кажучи: «Я тут, я готовий прийти на допомогу».
Колектив, що формується в групі теж подає кожному сигнали «так тримати» і кожному готовий прийти на допомогу. У такій групі переважає бажання трудитися спільно, допомагати один одному, дружити. Але бажання - це ще не все. Дружба, взаємодопомога вимагають постійного горіння, а не поодиноких, нехай навіть дуже приватних спалахів. У той же час в групі вже є на кого спертися. Авторитетні «доглядачі маяка» - актив. Можна звернути увагу і на те, що група виділяється серед інших груп своєї «несхожістю», індивідуальністю.

Однак зустрічаються труднощі часто припиняють діяльність групи. Недостатньо проявляється ініціатива, рідко вносяться пропозиції щодо поліпшення справ не тільки у себе в групі, а й у всій школі. Бачимо прояви активності сплесками, та й то не у всіх.

4 щабель. «Пурпурові вітрила». Пурпурові вітрила - символ спрямованості вперед, незаспокоєності, дружній вірності, боргу. Тут живуть і діють за принципом «один за всіх і всі за одного». Дружнє участь і зацікавленість справами один одного поєднуються з принциповістю і взаємної вимогливістю. Командний склад вітрила - знають і надійні організатори та авторитетні товариші. До них йдуть за порадою, звертаються за допомогою. У більшості членів «екіпажу» виявляється почуття гордості за колектив, всі переживають, коли когось спіткає невдача. Група жваво цікавиться тим, як йдуть справи в сусідніх класах, загонах, і іноді її члени приходять на допомогу, коли їх просять про це. Хоча група згуртована, однак вона не завжди готова йти наперекір «бурям», не завжди вистачає мужності визнати помилки відразу, але це положення може бути виправлено.

5 щабель. «Палаючий смолоскип». Палаючий смолоскип - це живе полум'я, пальним матеріалом якого є тісна дружба, єдина воля, відмінне взаєморозуміння, ділова співпраця, відповідальність кожного не тільки за себе, але й за інших. Тут яскраво проявляються всі якості колективу, які характерні для «Пурпурового вітрила». Але не тільки це. Світити можна і для себе, пробираючись крізь зарості, піднімаючись на вершини, спускаючись в ущелини, пробиваючи перші стежки. Справжнім колективом можна назвати лише таку групу, яка не замикається у вузьких рамках хай і дружного, згуртованого об'єднання. Справжній колектив - той, де люди самі бачать, коли вони потрібні, і самі йдуть на допомогу; той, де не залишаються байдужими, якщо іншим групам погано; той, який веде за собою, висвітлюючи, подібно легендарному Данко, жаром свого палаючого серця дорогу іншим.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: