Вимоги до методичної лекції

1. бути на сучасному етапі розвитку науки

2. мати закінчений характер

3. повинна бути внутрішньо переконливою

4. викикати у студентів інтерес до науки

5. містити приклади які будуть спрямовувати студентів на сам роботу

У практиці ВШ розповсюдженими є види лекції:

· лекції бесіди або діалог з аудиторією (найбільш проста),

· лекція дискусія – як і бесіда але викладач використовує і організовує вільний обмін думками слухачів,

· лекція з розбором конкретних ситуацій за формою. Така лекція є дискусією однак викладач ставить не питання до студентів а наводить конкретну ситуацію,

· лекція із застосуванням техніки зворотного зв’язку (програмоване навчання),

· лекція консультація. Лектор викладає основні моменти а потім задаються питання. Такі лекції виділяє Витвицька. Дуланова…

Поряд з прихильниками існуються противники лекційного матеріалу, аргументуючи що лекція привчає до пасивного привчання думок, гальмує мислення.

Лекція відбиває прагнення до самостійних занять. Лекції потрібні якщо немає підручників або їх мало. Одні студенти встигаються осмислити інші лише механічно записують.

Лекція активна форма навчання. В практиці знайшли застосування лекції:

1. проблемна. Вводяться поняття які необхідно «відкрити». Завдання викладача створити проблемну ситуацію, тобто теор матеріал пропонується у формі проблемного завдання, в його умові є протиріччя які необхідно відшукати і вирішити.

2. лекція візуалізація. Виникла як результат пошуку нових можливостей реалізації сутності наочності.

3. лекція удвох. Це різновидність лекції проблемного викладу матеріалу через діалог двох викладачів.

4. лекція з попередньо запланованими помилками. Формує уміння виступати у ролі експертів, рецензентів. Підбираються типові помилки які затушовуються. Завдання студентів фіксувати помилки і об’являти в кінці лекції.

5. лекція пресконференція. Викладач просить студентів задавати йому письмове питання з теми, що буде вивчатися. Студенти формулюють питання а потім передають викладачу, який відбирає їх за змістом і починає лекцію. Лекція викладається як зв’язаний текст, а не як відповіді на питання.

2. Процес навчання у ВШ передбачає практичні заняття. Їх форми різноманітні. Це родові поняття: уроки іноз. мови, лаб. роботи, семінарські заняття, практикуми.

Практичні занняття передбачають вироблення у студентів навичок застосування отриманих знань.

Як правило ПЗ проводяться через 2-3 лекції і логічно продовжують роботи розпочату на лекції. Вони повинні поглиблювати, деталізувати знання отримані на лекції. Вони розвивають наук мислення, мову, виступають як засіб зворотного зв’язку. Методика практичних занять можу бути різною, вона залежить від авторської індивідуальності викладача. Бажано щоб лектор проводив практичні заняття хоча б у одній групі.

Структура практичних в основному така:

1. Вступне слово викладача.

2. Відповіді на питання студентів з незрозумілого матеріалу.

3. Практична частина матеріалу.

4. Заключне солово викладача.

Різноманітність занять витікає із практики: обговорення рефератів, дискусії, вирішення завдань, доповіді, тренувальні вправи, спостереження, експерименти.

ПЗ слід організовувати так щоб студенти постійно відчували зростання складності викладених завдань. Велике значення мають індивідуальний підхід і продуктивне пед. спілкування. Студенти повинні отримувати можливість розкрити і проявити свої здібності свій особистісний потенціал, тому при розробці плану занять викладач повинен враховувати рівень підготовки та інтереси кожного студента групи. Виступаючи в ролі консультанта і не пригнічуючи самостійність та ініціативу студента.

При проведенні ПЗ слід враховувати роль повторення, але воно не повинно бути нудним одноманітним. Повторення слід проводити варіативно під новим кутом зору.

Семінарські заняття як форма навчання мають давню історію починаючи ще з античності. В перекладі семінар – розсадник, і пов'язаний з фукціями «посіву» знань. Проводилися у давногрецьких та римських школах як поєднання диспутів повідомлень, коментарів та висновків учнів. З 17 ст ця форма навчання викор. в зах європі, а з 19 у рос. університетах. Семінарські занняття представляли школу того чи іншого вченого. Вони сприяють розвитку пізнавальної активності, самодіяльності студентів більшою мірою ніж будь-якінші форми організації навчання.

Семінари забезпечують: розвиток творчого проф. мислення, пізнавальну мотивацію, проф. використання знань у навчальних умовах.

Сем. заняття можна класифікувати за різними ознаками:

1. Залежно від складності, обсягу і вимог: просемінарські (підготовчі), власне семінарські і міжпредметні семінари.

2. Залежно від мети: семінари із повторення і систематизації знань, вивчення нового матеріалу, мішані.

3. За формою проведення: запитань і відповідей, розгорнута бесіда, коментоване читання, диспут, занняття на виробництві, пресконференція тощо.

Особливе місце серед семінарських занять займає спец семінар. Він являє собою школу спілкування науковців початківців за визначеною науковою проблемою. Спец семінар під керівництвом авторитетного фахівця набуває характеру наукової школи. Привчає студентів до колективного мислення та творчості. В ході спец семінару важливу роль відіграють: відповідна орієнтація студентів на групову роботу та її оцінка, використання спец прийомів розв'язання завдань, моделювання ситуації.

На сем. заняттях найдоцільніше обговорювати:

1. вузлові теми, засвоєння яких визначає якість проф. підготовки

2. питання найскладніші для засвоєнн.

Семінар дослідження – використовують при читанні спец курсу.

Критерії, які визначають ефективність сем занять: цілеспрямованість, планування, організація, стиль проведення семінару, стосунки викладач-студент, управління групою, зауваження викладача, регулярність записів під час проведення сем занять.

Лаболаторні занняття інтергують теоретико методологічні знання та практичні уміння і навички студентів у єдиному процесі навчально-дослідницького характеру. Лаболаторія – робота, труднощі.

Лаб роботи мають яскраво виражену специфіку залежно від спеціальності. Тому у кожному випадку пропонуються фахові методичні рекомендації. Серед загально педагог. найчастіше викор. спільна групова діяльність її конкретна орієнтація залежить від викладача. Важливо так ставити практичні щоб вони вели студентів до подальшої поглибленої сам роботи. Як правило основна увага приділяється формуванню конкретних умінь і навичок що і виначає зміст дільності студентів – вирішення задач, графічні роботи, уточнення категорій та понять науки.

Проводячи лаб занняття варто спец звертати увагу на формування здібностей осмислення та розуміння.

Диспут або дискусія – це тематично спрямована суперечка в академ групі.

Дискусії завжди передує коротке вступне слово викладача. Успіх форми навчання залежить від того чи всі участки дискусії підготовлені до неї. Чи кожен учасник має чикті тези а не реферат, чи дискусія спрямована на зясування проблеми чи лише на змагання учасників. Протилежні точки зору не повинні нівелюватися.

Дискусійні зауваження мають бути зрозумілими. При жвавій дискусії керівникові потрібно відмовитися від власного виступу. Продити дискусію у групі 10-15 чоловік.

Важливо навчити студентів умінню оперувати в дискусії наук поняттями, правильно робити виписки, оформляти бібліографію, складати конспекти, узагальнювати матеріал, формулювати гіпотези.

Під час дискусії слід використовувати прийоми: опитування експертів, прийом зливи ідей, прийом оживлення рефератів, прийом вулик, прийом дискусії з заздалегідь розподіленими знаннями.

Тема: ВО в Китаї

1. Особливості ВО в Китаї

2. Приватні вузи.

3. Навчання закордоном.

4. Навчання у китайських ВУЗах

5. Фінансування освіти.

1.1766 рік до н.е. – перші навчальні заклади.

1949 рік – 205 ВНЗ, сьогодні 3000. Більше тритини не державні. Орган, який займається освітою – Міністерство освіти КНР. ВО управляється державною радою, народними урядами провінцій, автономних районів та міст центрального підпорядкування.

Законододавством передбачено 3 види ВО:

бакалаврат 4-5

магістратура 2-3

докторантура 2-3

У 2000 році навчалося 11 млн. чоловік, понад 200 тис аспірантів.

За останні 20 років вчені ступені в країні отримали понад 300 тис кандидатів і 20 тис докторів наук.

У 1999 році у державні ВНЗ було прийнято близько 1 млн. чоловік а у 2002 – 2,6.

З 1996 по 2000 роки 387 ВНЗ були перетворені у 212. Більше 100 державних ВНЗ (Пекінський, Фуданський, Нанькайський) визначені мін. освіти як базові.

Пекінський та політехнічний Сінхуа не поступаються зарубіжним аналогам.

Конкурси в окремі університети 200-300 чоловік на місце.

1997 рік – впроваджене платне навчання – близько 5000 юанів за рік.

Більшість студентів набувають ВО безкоштовно.

Навчання починається 1 вересня і закінчується приблизно 1 липня. Канікули з кінця грудня до початку лютого.

Переважання у програмах ВО природно-технічних і прикладних дисциплін.

2.Кийтаський уряд підтримує приватні вузи. У червні 2002 року діяло 1055 ВНЗ створених завдяки колективним і приватним ініціативам.

Випускники недержавних ВНЗ отримують дипломи які визнаються мін. освіти КНР.

Недержавним вузам надано право самим вибирати навчальні посібники і визначати набір спеціальностей. Їх учбові програми можуть бути спрямовані на заповнення пропусків які виникли у державних програмах.

3.Навчання за кордоном. Лідер щодо кількості громадян які здобувають освіту поза його межами – 380 тис. чоловік у 2000 році.

4.5 тис навчається в Україні.

4.Претендент на вступ до ВНЗ на бакалаврську програму повинен мати 17 повних років і атестат про закінчення середньої школи. Контроль знань здійснюється тільки в екзаменаційній формі. Іспити проводять письмово (у формі тестів) по кожному предмету. Питання для підготовки не надаються. Предмети обов’язкові та факультативні. Немає семінарів, за винятком англійської. Видається загальний для всіх ВНЗ підручник для кожного предмета і тільки він рекомендований.

Факультети: політичних наук і політичного виховання, наукового соціалізму, управління нар. господарством та ін.

Особливої уваги заслуговує розробка наукових і дослідницьких проектів.

Навчання англійською і китайською.

Існують курси для іноземців з китайської.

Обов’язкові дисципліни: історія китайської революції, науковий соціалізм, філософія, політекономія.

5.Фінансування освіти. Основним джерелом державних навч. закладів – фінансові ресурси уряду. Допоміжними є засоби: податки на освіту, колективні пожертвування, плата студентів за навчання на рівнях необов’язкової освіти.

2000 році – 21 млрд. юанів на освіту.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: