Континентальна (французька) модель 2 страница

Концепція корпоративної демократії близька до концепції плюралістичної демократії, але обмежує представництво лише найвпливовішими об'єднаннями, які не конкурують між собою, а співпрацюють під контролем держави.

Концепція партисипаторної демократії спрямована на забезпечення реальної участі якомога ширших верств населення у здійсненні влади, громадянського контролю над прийняттям рішень, що буде сприяти досягненню справжньої свободи і рівності. Оскільки неможливо перейти до прямої демократії, пропонується змішана форма політичної організації з елементами прямої і представницької демократії.

В сучасних умовах тотальної глобалізації суспільства сформувалася концепція космополітичної демократії, яка спрямована на осмислення місця демократії в космополітичному суспільстві, її розвиток всередині країн, між державами та на глобальному рівні.

Існує ряд концепцій елітарної демократії, які намагаються поєднати теорію демократії і теорію еліт.

34. Демократичні традиції в історії українського державотворення.

35. Принципи демократії.

Основними демократичними принципами, що забезпечують функціонування сучасного цивілізованого суспільства, є такі. 1. Зверхність права, правового закону, тобто існування закону для людини, а не людини для закону, гарантії прав особистості від свавілля політичної влади. 2. Плюралізм (від лат. pluralіs – множинний), тобто можливість існування різних думок, партій, організацій, ідеологій тощо. Згідно з цим принципом суспільно-політичне життя має складатись з діяльності численних взаємозалежних і водночас автономних соціальних та політичних груп, партій, організацій, ідеї та програми яких вільно порівнюються та змагаються між собою. Проявом плюралізму в політичній системі є багатопартійність. Плюралізм гарантує існування свободи думки, совісті та віросповідання, громадсько-політичних об’єднань та ініціатив. 3. Поділ влади, тобто відокремлення виконавчої влади від законодавчої та незалежність судової влади, а також існування системи “стримувань та противаг”. 4. Принцип представництва. Залишком безпосередньої демократії у сучасних державах є лише референдуми. 5. Принцип взаємозв’язку свободи і відповідальності, прав і обов’язків. 6. Забезпечення інтересів більшості при гарантуванні прав меншості відстоювати власну позицію, відігравати свою роль у суспільному житті. 7. Гласність та врахування громадської думки. Гласність передбачає відкритість держави та державних діячів для критики з боку суспільства; доступність інформації, що має суспільне значення; розвинену та налагоджену систему засобів масової інформації, перш за все незалежних, тобто вільних від державно-політичної цензури. Гласність не може бути всеохоплюючою – її межі визначаються морально-правовим рівнем суспільства та стосуються сфери державних таємниць, які повинні бути чітко фіксовані законом; особистої честі та гідності, приниження яких також повинно каратись законом; та загальноприйнятних норм моралі та відносин між людьми, зокрема таких порушень цих норм, як порнографія, насильство, заклики до національної, релігійної та соціальної ворожнечі і т.ін. Свобода слова можлива лише якщо є відповідальність за це слово.

36. Форми демократії та демократичні процедури.

Демократії притаманні такі форми.

По-перше, вона може здійснюватися через реалізацію і гарантування захищених законом демократичних прав людини і громадянина.

Це випливає зі ст. З Конституції України, згідно з якою людини, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Отже, демократична держава покликана забезпечити весь комплекс прав людини і громадянина, передбачених чинним законодавством в усій багатоманітності їх прояву: закріплених як у Конституції України (особистих, політичних, соціально-економічних, соціально-культурних тощо), так і в галузевих актах. Реалізація і гарантування усього комплексу цих прав є головною формою здійснення демократії.

По-друге, діяльність системи державних органів ґрунтується на демократичних принципах. Існування демократії неможливе без здійснення принципів плюралізму, гласності, поділу і децентралізації влади. Саме через застосування цих та інших принципів здійснюють народний характер влади і можливі прогресивні перетворення.

По-третє, демократія виражається у відповідних формах здійснення народовладдя. Згідно з ст. 5 Конституції України народ здійснює владу як безпосередньо (пряма форма: вибори, референдум, громадські ініціативи та обговорення тощо), так і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування (представницька форма, реалізується через обрані народом органи первинного народного представництва).

37. Політичні права, свободи та обов'язки людини і громадянина, їх роль у політиці.

Громадя́нські та політи́чні права́ — права та свободи, які захищають громадянина від несправедливості з боку уряду й держави та забезпечують можливість брати участь в громадянському й політичному житті суспільства.

Політи́чна свобо́да — право, можливість й змога самовизначення та право на вислів особистої волі.

Обо́в'язок — це сукупність моральних зобов'язань людини перед іншими. Він виступає як нормативна категорія, що регламентує соціальні обов'язки, котрі повинен виконувати індивіду силу суспільної необхідності.

38. Передумови та етапи демократизації українського суспільства.

Якщо розглянути уза­гальнену модель, то можна виокремити чотири основних типи структурних передумов демокра­тизації:

• по-перше, знаходження національної єдності і відповідної ідентичності;

• по-друге, досягнення відносно високого рівня економічного розвитку;

• по-третє, розповсюдження культурних норм і цінностей, які передбачають визнання демокра­тичних принципів, довіру до ключових політич­них інститутів, міжособистісну довіру, почуття громадянського обов'язку тощо;

• по-четверте, наявність ефективної держави і дієвого владного апарату.

Етапи:

1.Стадія переходу влади (тим чи іншим способом) до рук реформаторів.

2. Прийняття рішень щодо створення нових інституцій, припадає в Україні на 1992-1997 рр.

3. Олігархічно-авторитарна стадія тимчасового відступу демократії.

4. Період після Помаранчевої революції (у 2004-2010 рр.) можна інтерпретувати як початкову стадію антиолігархічної боротьби за втримання демократичного вектора розвитку

39. Переваги та недоліки демократії.

До переваг демократії можна віднести наступні: демократія дозволяє всім суспільним групам артикулювати та гармонійно узгоджувати свої інтереси та потреби; демократії, на відміну від недемократичних форм, притаманні найкращі адаптивні властивості щодо пристосування до мінливого середовища, чому сприяє цілий ряд її принципів: плюралізм, демократична співучасть, опозиція, періодична виборність влади.

Політолог А. Гарригу в своїй книжці «Голосування і чеснота. Як французи стали виборцями» починає дослідження з 1848 року, тобто з того давнього часу, коли почалося впровадження сучасних демократичних інститутів. Він пише: «… “Вільні вибори” — це балаканина. Потрібна … велика доза сліпоти, щоб однозначно вихваляти встановлення “вільних” виборів та вищі форми участі в них, як яскравий доказ спокусливості демократії… Уся виборча система — це суцільна фальсифікація, шахрайство з виборчими бюлетенями, списками виборців, підрахунком голосів тощо».

40. Громадянське суспільство, його сутність та умови становлення.

Громадя́нське суспі́льство — система інститутів поза межами державних та комерційних, яка забезпечує самоорганізацію та розвиток населення; це сукупність громадянських і соціальних інституцій і організаційних заходів, які формують базис реально функціонуючого суспільства на противагу і доповнення виконавчих структур держави (незалежно від політичної системи).

На думку М. Вебера громадянське суспільство – це пізнавальна абстракція, ідеальний тип, дуже далекий від дійсності. Але сама ідея громадянського суспільства не позбавлена змісту. Її суть полягає в оптимальному сполученні трьох складових: влади, суспільства і людини.

Громадянське суспільство також неможливо створити, якщо в державі не реалізовано принцип верховенства права.Цей принцип означає, що жоден державний орган, посадова особа, громадська організація, жодна людина не звільняються від обов'язку підкорятися законові.

Однією з головних функцій громадянського суспільства є забезпечення прав і свобод громадян.Це пов'язано з тим, що головною умовою існування, як громадянського суспільства, так і правової держави виступає особистість, її право на самореалізацію, на індивідуальність і особистісну свободу.

Громадянське суспільство і правова держава не можуть існувати без численних політичних та громадських організацій, партій та рухів.

Крім названих, існують й інші ознаки та умови становлення громадянського суспільства, їх досить багато, вони різноманітні (виділяють ознаку багатоукладності економіки, невтручання держави в економічну сферу та ін.).

41. Особливості формування громадянського суспільства в Україні.

Громадянське суспільство сьогодні іде еволюційним шляхом розвитку, а в новій Конституції України фактично зафіксовані базові засади його розбудови

Закладено політико-правові та економічні основи громадянського суспільства, на які можна опертися у подальшій його розбудові

Накопичено досвід громадянської самоорганізації та самореалізації, що знайшли свій активний прояв через формування громадських організацій та рухів, політичні партій, засоби масової інформації, а також – вибори, референдуми, коаліцію, опозицію, лобізм, групи тиску, місцеве самоврядування тощо. Тобто, маємо досить потужний організаційно-структурний потенціал, який би давав можливість громадянам реалізовувати власну владну волю – брати участь у процесі прийняття рішень з життєво важливих питань і здійснювати контроль за їх реалізацією

Формування засад громадянської культури забезпечується перш за все якісною за змістом і формою системою освіти, яка реформується сьогодні з урахуванням вітчизняного та зарубіжного досвіду

При всій різноманітності цього процесу Україна йде до громадянського суспільства через націотворення, національне самоусвідомлення та саморозуміння, морально-етичний підйом нації, формуванням модерних політичної нації та української національної еліти, а вже звідси - до розуміння громадянського суспільства як загальнолюдської цінності.

На відміну від Західної Європи, де громадянське суспільство формувалося внаслідок тривалої перманентної еволюції і знаходиться в процесі модернізації сьогодні, в Україні на різних етапах історичного розвитку існували лише його окремі елементи, які так і не стали завершеною системною структурою.

42. Сутність та функції політичної системи.

Політи́чна систе́ма — впорядкована, складна, багатогранна система державних і недержавних стосунків соціальних (суспільних та політичних) інститутів, що виконують певні політичні функції. Вона покликана відображати різноманітні інтереси соціальних груп, які безпосередньо або через свої організації і рухи роблять вплив на державну владу.

Функції політичної системи — основні напрями впливу політичної системи на політичне життя суспільства:

· вироблення політичного курсу держави та визначення цілей та завдань розвитку суспільства (функція політичного цілепокладання);

· організація діяльності суспільства на виконання цілей, завдань політичної програми держави (мобілізаційна);

· функція легітимізації — приведення реального політичного життя у відповідність до офіційних політичних правових норм;

· координація окремих елементів суспільства;

· політична соціалізація (включення людини в політичну діяльність);

· артикуляція інтересів (пред'явлення вимог до осіб, що приймають політичні рішення);

· узгодження та впорядкування інтересів і потреб соціальних верств населення;

· інтеграція всіх елементів суспільства навколо єдиних для всього народу соціально-політичних цілей і цінностей;

· політична комунікація складових політичної системи.

43. Структура політичної системи.

У політичній системі суспільства розрізняють п'ять основних груп елементів: політичні інститути, політичні відносини, політичні норми, політичну свідомість і політичну культуру.^[1] Відповідно до цих елементів виділяють організаційно-інституціональну, регулятивну, функціональну, комунікативну та духовно-ідеологічну підсистеми політичної системи.

Інституціональну підсистему складають такі політичні інститути: держава та її структурні елементи, такі як парламент, уряд, політичні партії,громадсько-політичні організації, церква, органи місцевого самоврядування. У своїй сукупності ці взаємозв'язані політичні інститути утворюють політичну організацію суспільства, організаційну основу політичної системи. До політичної системи як її інститути входять не всі наявні в суспільстві громадські організації, а лише ті, що пов'язані з функціонуваннямполітичної влади. Залежно від ступеня залученості до політичного життя і здійснення влади розрізняють три види організацій:

· Власне політичні — організації прямо й безпосередньо здійснюють політичну владу у повному обсязі або, у крайньому випадку, прагнуть до цього. Здійснення влади або боротьба за неї є головним у їхній діяльності. Такими є держава і політичні партії.

· Політизовані або невласне політичні організації, для яких участь у здійсненні політичної влади є лише одним з аспектів їх функціонування, це — громадські організації, професійні спілки, народні рухи, об'єднання підприємців тощо.

· Неполітичні організації, якими є, наприклад, науково-технічні товариства, різноманітні аматорські об'єднання — товариства рибалок,мисливців, спортсменів тощо, за звичайних умов не беруть участі у здійсненні політичної влади. Формально діяльність таких організацій не передбачає здійснення політичної функції, проте за певних умов, ситуативно, вони можуть бути суб'єктами політики, виступаючи як групи тиску.

Регулятивну підсистему утворюють сукупність політичних норм, за допомогою яких здійснюється регулювання політичних відносин.

Функціональна підсистема політичної системи знаходить своє вираження у політичному процесі й політичному режимі.

Комунікативна підсистема містить політичні відносини, тобто ті зв'язки між людьми та їх спільностями, які складаються у процесі реалізації влади або з її приводу. Інформаційно-комунікативна підсистема містить ЗМІ, засоби комунікації, науково-інформаційну інфраструктуру — тобто розгалужену мережу установ, які займаються збором, обробкою, поширенням інформації про політичне життя, пропагуючи вироблені політичні та правові норми, певну політичну свідомість і політичну ідеологію.

Духовно-ідеологічну підсистему політичної системи складають політична свідомість і політична культура.

44. Політична система сучасної України: тенденції трансформації та змісту моделі.

В Україні, як і в інших республіках колишнього Радянського Союзу, перехід від авторитарно-тоталітарної системи суспільного устрою до демо­кратичного суспільства і правової держави розпочався зі створення нової політичної системи.

Слід зазначити, що на початковому етапі Україна прагнула створити соціально-політичні інституції за цивілізованим європейським зразком. Наблизилася до професійного парламенту Верховна Рада України, введено інститут президентства, змінено статус уряду, затверджено кон­цепцію судової влади. Проте відсутність системного підходу до форму­вання політичних структур призвела до протистояння різних гілок влади і, зрештою, до кризи влади в цілому, яка проявилась у граничній неефек­тивності всіх владних структур, неузгодженості і суперечливості їх дій, протистоянні місцевих рад і виконавчих органів, втрати авторитету влади у населення.

Кризові явища, з якими стикається Україна, значною мірою пояс­нюється браком професійно підготовлених до управлінської діяльності авторитетних політичних лідерів. Більшість із них направили зусилля на руйнування старих структур тоталітарної системи, часом не маючи навичок управління, конструктивної діяльності, а в умовах правового нігілізму, дехто вирішував і власні проблеми, що гальмувало загалом розвиток політичної системи.

Надто складною є проблема становлення державних структур. Стару державність зруйновано, нова лише формується, причому ефективність її діяльності надзвичайно низька. Саме тому в Україні у 2003 році ініційо­вано початок реформи політичної системи.

Україна відповідно до її Конституції є суверенною і незалежною, демо­кратичною, соціальною, правовою державою. Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Саме на цих засадах і повинна будуватися нова політична система. Суть проблеми полягає в тому, наскільки реально забезпечується основопо­ложний демократичний принцип, який, за визначенням Авраама Лін­кольна, означає владу народу, здійснювану народом і в інтересах народу. Легітимність влади, таким чином, виходить від народу, що через вибори виявляє свою волю владним структурам і через вибори контролює їх.

45. Типи політичних систем: порівняльний аналіз.

Залежно від типу політичного режиму політичні системи поділяють на:

· демократичні

· тоталітарні

· автократичні

Типологію політичних систем за характером цінностей запропонував американський політолог Алмонд Габріель. Він розрізняв чотири типи:

— англо-американська політична система з гомогенною культурою, що означає: більшість громадян поділяють спільні базові цінності і норми; громадяни і політичні еліти толерантні одні до одних. Багатоманітність соціальних інтересів представлена в політичній системі незалежними політичними партіями, групами інтересів, засобами масової інформації, які функціонують на демократичних засадах. Політичні системи цього типу стабільні, ефективні, здатні до саморегулювання. Англо-американський тип політичної системи склався у Великобританії, США,Канаді, Австралії та ін..

— континентально-європейська політична система характеризується співіснуванням і взаємодією в політичній культурі елементів старих і нових культур, традицій. Це зумовлює політичну нестабільність у суспільстві й може призводити до суттєвих змін політичної системи (Німеччина у 20 — 30 роки XX сторіччя). Притаманна Німеччині, Італії, Франції другої пол. XX — поч. XXI сторіччя.

— доіндустріальні та частково індустріальний тип передбачає поєднання різних політичних культур і відсутність чіткого розподілу владних повноважень; цей тип склався у багатьох країнах Азії, Африки і Латинської Америки.

— тоталітарну з гомогенною політичною культурою, що визначається відсутністю плюралізму і можливості реалізації власного інтересу. Тотальний ідеологічний вплив. Цей тип існував уфашистських Італії і нацистській Німеччині, СРСР. Зберігається донині у Північної Кореї, В'єтнамі.

За характером взаємодії з зовнішнім середовищем розрізняють:

— відкриті системи, мають динамічну структуру й широкі зв'язки з навколишнім середовищем;

— закриті системи, для яких характерна жорстко фіксована структура.

46. Концепції походження держави.

Існує декілька концепцій походження держави.

Теологічна концепція пояснює виникнення держави, а також всі її рішення, діями і санкціями божественної волі. На монарха покладені основні обов'язки з поширення вчення Божого, з покарання ворогів, що творять зло, і зі створення умов для благочестивого життя людей.

Патріархальна концепція розглядає державу як продукт сім'ї, яка розрослася до розмірів держави, при цьому влада правителя тлумачиться як влада батька в сім'ї, а відносини між підданими і володарями - як сімейні відносини.

Договірна концепція засновується на тому, що виникненню держави передує природній стан суспільства і людини, який характеризується необмеженою свободою. Тільки, після укладення суспільного договору безмежна свобода була введена в розумні межі шляхом створення держави як організації, покликаної забезпечити баланс різних суспільних інтересів, права і свободи особистості.

Психологічна концепція виходить з того, що держава існує через наявність у людини психологічних потреб жити в межах організованого суспільства, у відчутті необхідності колективної взаємодії або через схильність більшості до підпорядкування.

Класова (марксистська) концепція трактує державу класову за походженням (з'являється разом з поділом суспільства на класи) і за суттю (орган класового панування: орган пригнічення одного класу іншим).

Теорія завоювання (насильства) розглядає походження держави як результат завоювання сильними племенами слабких. Аналогічним чином тлумачиться і походження класової експлуатації. Для підтримки порядку і придушення опору знадобилося створення державних органів і прийняття законів. Подібне тлумачення держави було обгрунтоване австрійським політичним соціологом соціал-дарвиністського напряму А.Гумиловичем.

Расова концепція спирається на постулат, що існують вищі і нижчі раси, а держава необхідна для забезпечення панування перших над іншими. Сучасні дослідники відкинули цю теорію.

Органічна концепція проводить аналогію між державою і живим організмом як у структурі, так і в функціях. Всі елементи держави взаємопов'язані і доповнюють один одного. Порушення цієї гармонії призводить до хвороби всього організму і навіть до його смерті. Цей погляд на державу обгрунтував англійський соціолог Т.Спенсер.

Іригаційна концепція пов'язує походження держави з необхідністю побудови великих зрошувальних систем. Цей підхід використовується для пояснення історії країн Стародавнього Сходу.

Спортивна концепція, отримавши розвиток у працях іспанського філософа Х.Ортеги-і-Гассета, виводить генезис держави з поширення спорту. Система фізичного виховання в Спарті, на його думку, сприяла виникненню сильної армії і в підсумку - держави. Олімпійські ігри стали фундаментом процесу об'єднання давньогрецьких міст і виникнення держави.

Ознаки держави.

До основних ознак держави відносять:

а) суверенітет;

б) територіальне розселення населення країни;

в) наявність апарату управління та примусу;

г) здатність видавати загальнообов'язкові правила поведінки; ґ) здатність збирати податки, робити позики і давати кредити;

д) спроможність виражати й захищати інтереси певної частини населення.

48. Функції держави.

Функції держави — це роль, яку вона виконує щодо суспільства, це основні напрями її діяльності. У функціях держави виражається її сутність та призначення. Конкретні функції держави, а їх досить багато, доцільно розглядати через їх класифікацію на види. Загалом, функції держави можна поділити на такі групи.

За соціальним значенням:

· Основні — найзагальніші та найважливіші комплексні напрями діяльності держави щодо здійснення стратегічних завдань і цілей, що стоять перед нею у конкретний історичний період. До них відносять функції: оборони, підтримання зовнішніх відносин, охорони правопорядку, регулювання економіки, забезпечення екологічної безпеки, підтримання і розвиток культури, забезпечення освіти населення та ін.

· Неосновні — напрями діяльності держави зі здійснення конкретних завдань у другорядних сферах суспільного життя. До них належать: управління персоналом, матеріально-технічне забезпечення та управління державним майном, правосуддя і юридичні функції, збирання і розповсюдження необхідної для управління інформації тощо.

Залежно від територіальної спрямованості:

· Внутрішні — такі напрями діяльності держави, в яких конкретизується внутрішня політика стосовно економічних, ідеологічних, екологічних, культурних та інших аспектів життя суспільства. До таких відносять функції: регулювання економіки, підтримання та розвиток культури, охорону та захист усіх форм власності, соціальний захист населення, забезпечення екологічної безпеки, охорону правопорядку та ін.

· Зовнішні — основні напрями діяльності держави за її межами у взаємовідносинах з іншими державами, світовими громадськими організаціями і світовим співтовариством у цілому. Функціями є: організація співробітництва з іншими суб'єктами міжнародних відносин, захист державного суверенітету, підтримка миру в регіоні, культурний та освітній обмін тощо.

За часом здійснення:

· Постійні — напрямки діяльності держави, що здійснюються на всіх етапах її розвитку. Більшість здійснюваних державою функцій є постійними.

· Тимчасові — напрямки діяльності держави, що обумовлені конкретним етапом історичного розвитку суспільства. Прикладом тимчасових можуть бути функції стабілізації економіки у перехідний період, подолання наслідків аварії на ЧАЕС чи повені у Закарпатті.

За сферами суспільного життя:

· Гуманітарні — забезпечення, охорона та захист основних прав людини; охорона природного середовища; охорона і відновлення здоров'я; соціальне забезпечення; освіта, виховання, розвиток культури тощо. У міжнародній сфері — це участь у міжнародному забезпеченні та захисті прав людини; допомога населенню інших країн (у разі стихійного лиха, кризових ситуацій тощо); участь у захисті природного середовища (екологічна функція); участь у міжнародному культурному співробітництві.

· Економічні — створення умов для розвитку виробництва на основі рівноправного визнання і захисту різних форм власності на засоби виробництва; програмування та організація виробництва на державних підприємствах, розпорядження об'єктами державної власності; організація та стимулювання наукових досліджень. У міжнародній сфері — участь у створенні світової економічної системи на основі міжнародного розподілу та інтеграції виробництва і праці; участь у розв'язанні господарських та наукових проблем (енергетичної, використання Світового Океану, досліджень й освоєння космосу тощо).

· Політичні — створення демократичних умов, інститутів для вільного виявлення і врахування інтересів різних соціальних груп суспільства, зокрема для діяльності різноманітних політичних партій та інших громадських об'єднань («демократизаторська» функція); забезпечення умов для збереження і розвитку національної самобутності корінної та всіх інших націй, що проживають на території держави; охорона і захист державно-конституційного ладу, законності та правопорядку. У міжнародній сфері до політичних функцій належить організація, підтримка і розвиток міждержавних договірних відносин на основі загальновизнаних принципів міжнародного права; оборона своєї країни від зовнішнього нападу, анексії; участь у забезпеченні ненасильницького миру в усіх регіонах планети; участь у боротьбі з порушеннями міжнародного правопорядку (у тому числі з використанням військових засобів).

За принципом розподілу влади:

· законодавчі,

· управлінські (виконавчі),

· судові.

49. Типологія держав.

По відношенню до релігійних організацій

У світській державі релігійні організації не входять в систему державної влади. Для правового режиму релігійних організацій у світській державі характерні такі особливості:

Не світським вважається держава, де та чи інша релігія має статус державної. Статус державної релігії передбачає делегування деяких функцій держави релігійним організаціям, які охоплюють різні сфери суспільних відносин. Для статусу державної релігії характерні такі особливості:

Для теократичних держав характерні такі ознаки:

1) державна влада належить релігійній організації, яка має статус державної релігії;

2) релігійні правових норм складають основний джерело державного публічного законодавства;

У атеїстичних державах релігійні організації переслідуються владою. Це виражається, зокрема, в тому, що:

1) атеїзм стає офіційною державною ідеологією;

2) релігійні організації позбавляють необхідної соціально-економічної основи - майна, власності;

3) релігійні організації або забороняються, або перебувають під жорстким контролем держави;

4) релігійні об'єднання не мають права юридичної особи і не можуть здійснювати юридично значущих дій;

4.2. Залежно від рівня економічного розвитку

· розвиваються або країни третього світу (іноді їх називають аграрними, основу економіки складає сільське господарство, продаж корисних копалин тобто розвинена сировинна промисловість і т. д.);

· індустріальні (основу економіки цих держав складає промисловість);

· постіндустріальні (це сучасні розвинені держави, у яких відбулася науково-технічна революція; основні багатства цих держав створюються в сфері послуг, в індустріальній сфері).

Залежно від політичного режиму

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: