Главная

Популярная публикация

Научная публикация

Случайная публикация

Обратная связь

ТОР 5 статей:

Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия

Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века

Ценовые и неценовые факторы

Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка

Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы

КАТЕГОРИИ:






Форми державного устрою. 2 страница




 

78. Особливості сучасного політичного режиму в Україні. Труднощі посткомуністичної трансформації.

Україна подолала початковий процес перехідного періоду, після отримання незалежності, набула атрибути державності, згідно К. є суверенною, демократичною, правовою, соціальною державою. Ознаками демократичноїдержави єреальна представницька демократія (обрання ВРУ, Президента та органів місцевого самоврядування на основі принципів виборчого права), поділ влади на законодавчу, виконавчу та судову гілки, ідеологічний та конституційний плюралізм, визнання місцевого самоврядування, юридична рівність громадян, гарантії прав меншо­cтi та запобiгання сва­вiллю бiльшостi

На шляху посткомуністичної трансформації вона пройшла перехідний період політичних, економічних, соціальних, духовних криз. В сучасному періоді одночасно є риси притаманні різним політичним режимам, зокрема авторитарного = незважаючи на зміни К., залишаються широкi повноваження виконавчих органів (останнім часом часто говорять про „ручне” управління уряду) = законодавчо не визначено принцип реальної вiдповiдальностi керiвникiв органів полiт. вла­ди за наслiдки своєї роботи. автократичного = залишається обмеженим коло осiб, що здiйснює реальну полiтичну владу (до складу парт.списків останніх виборів включено мало нових облич, багато родичів, „кумів”) тоталітарного = залишається впевненiсть великої частини полiтикiв i адмiнiстративних кадрiв у власнiй непогрiшимостi. = партії нетерпимi до полiтичного iнакомислення.= догматизм, примiтивiзацiя полiтичної куль­тури. Анархічного = конфронтацiя влад­них структур, особливо під час переходу до парламентсьско-президенствої республіки та конституційної реформи= тривають дискусії між Президентом, ВРУ, Урядом щодо розподілу повноважень охлократичного: незважаючи на те, що влада декларує залучення фахівців, зявляються нові обличчя, які працювали до 2004 р. і не обовязково були висококомпетентними. Необхідно в подальшому працювати над впровадження демократичних стандартах в усіх сферах суспільного життя.

Науковці виділяють напрями посткомуністичної трансформації, яку у т.ч. пройшла У.:

= 1-5 р. – політичне перетворення та економічна стабілізація (закладення основ демократії, вільна преса, політичний плюралізм, кінець поліцейської системи, усунення невиправданого держконтролю, лібералізація цін і припинення дотацій, стабілізація грошової одиниці)

= 3-10 р.- політична стабілізація та економічні перетворенн я (нові К. та виборчі закони, демократичні вибори, децентралізація управління регіонами, стала демократична коаліція, законодавча база власності та підприємництва, мала та середня приватизація, демонополізація, становлення банківської системи, поява нового класу власників і підприємців, торговельні преференції та доступ до ринків, іноземні інвестиції)

= 5-15 р. – закріплення політичних перетворень та стабільне економічне піднесен ня (стабільні політичні партії, політична та правова культура, незалежні суди, велика приватизація, сформоване капіталістичне лорбі, культура підприємництва, значні іноземні інвестиції, вступ до провідних міжнародних організацій.

 

79. Партія як політичний інститут, визначення та еволюція політичних партій.

 

Політична партія – організована група однодумців, яка виражає інтереси частини народу (класу, класів, соціальних верств) і має на меті реалізувати їх через завоювання державної влади або через участь в її здійсненні.

Кожна партія має свою ідеологію, політичну платформу, методи й засоби діяльності, соціальну базу, електорат, розгалужену організаційну структуру, покладають на своїх членів певні обов'язки та встановлюють норми поведінки.

Головна мета їх діяльності – захист соціально-політичних інтересів певних груп населення. Свої програмні цілі проводять в життя через розгалужену ідейно-політичну, організаційну, пропагандистську, державну діяльність. Політичні партії забезпечують зв’язок між народом та представницьким механізмом правління. Через партії Уряд звертається до мас за підтримкою, а маси критикують керівництво і висувають до нього вимоги.

Партії як соціальний феномен постійно еволюціонують, причинами їх виникнення є необхідність захисту соціально-класових, національних, релігійних, регіональних, інших інтересів, а також мета досягнення влади шляхом виборів.

Німецький політолог М. Вебер виділяв три періоди еволюції партій

1. XVI—XVII ст. в Європі - аристократичні гуртки, що об’єднували невелику кількість представників політичної еліти;

2. XVIII—XIX ст. - політичні клуби, що орієнтувалися на залучення до активної політичної діяльності людей, впливових не тільки в політиці, а й в інших життєво важливих сферах суспільного життя;

3. ХІХ—ХХ ст. формування сучасних масових партій.

 

 

80. Основні ознаки та функції політичних партій.

 

Політична партія – організована група однодумців, яка виражає інтереси частини народу (класу, класів, соціальних верств) і має на меті реалізувати їх через завоювання державної влади або через участь у її здійсненні.

 

Ознаки політичних партій:

- є носіями певної ідеології або особливого бачення світу і людини;

- мають певну тривалість існування та організаційну структуру

- шукають народну підтримку та добровільно об’єднують людей на різних рівнях політики – від місцевого до міжнародного;

- прагнуть завоювання та утримання політичної влади, здійснюють вплив на неї;

- Представляють і захищають у політиці інтереси певних верств і груп суспільства.

 

Функції політичних партій:

- Боротьба за владу, її використання або контроль над нею;

- Представництво, виявлення, формування та обґрунтування соціальних інтересів відповідних верств та груп;

- Політична соціалізація – передача традицій від одного покоління іншому, політичне виховання суспільства в цілому або певної його частини;

- Формування та добір кадрів для партії, державних структур та різних громадянських організацій;

- Розробка та здійснення політичного курсу, створення ідеологічних доктрин

- Формування громадської думки.

- Соціальна інтеграція (узгодження інтересів політичних сил, пом’якшення конфліктів)

 

81. Критерії класифікації політичних партій. Типи політичних партій.

 

Політична партія – організована група однодумців, яка виражає інтереси частини народу (класу, класів, соціальних верств) і має на меті реалізувати їх через завоювання державної влади або через участь у її здійсненні.

Їх зміст і сутність розкриваються через класифікацію, в основу якої покладені різні критерії: соціальна природа, ідеологічна спрямованість, принципи організації, форми і методи правління тощо: - за соціальною природою: партії, що виражають інтереси: = окремих класів (буржуазні, робітничі, селянські тощо); = окремих соціальних верств та гуртів (інтелігенції, дрібної буржуазії); = кількох класів та соціальних гуртів (політичні партії, на основі соціально-визвольних рухів). - за ставленням до прогресу: радикальні, консервативні, реформістські, реакційні, революційні - за ставленням до прогресу: радикальні, консервативні, реформістські, реакційні, революційні

- за ідеологічним спрямуванням: = ідейно-політичні або світогляд­ні, які у своїй діяльності керуються певними ідеологічними принципами (комуністичні, соціалістичні, фашистські, ліберально-демократичні); 2) прагматичні а бо партії виборчої кампанії для мобілізації більшої частини електорату для перемоги на виборах.

- за принципами організації = кадрові партії – невелика кількість професійних політиків та привілейоване фінансування = масові партії залучають більшу кількість членів для фінансування діяльності за допомогою членських внесків; = партії, з формально визначеними принципами членства (статут, умови вступу до партії, партійна дисципліна); = партії, з відсутнім інститут ом офіційного членства (належність через голосування за її кандидатів на виборах) = парламентські партії.

Політична наука виокремлює такі типи партій­них систем, кожна з яких відображає конкретні особли-зості певного суспільства:

— однопартійна (в країні є одна правляча партія, а ді­яльність інших не допускається);

— домінантна (з переважаючою партією, яка за під­сумками виборів незмінно залишається при владі протя­гом десятків років);

— двопартійна (біпартизм) (дві найбільші, найвпли-зовіші партії в країні поперемінно внаслідок виборів здійснюють владу);

— трипартійна, яку ще називають двох-з-половинною (2,5) партійною системою (характеризується тим, що жо­дна з двох найбільших партій країни самостійно не може сформувати уряд, а тому потребує для цього підтримки третьої партії, значно меншої від них, але яка постійно представлена в парламенті);

— чотирипартійна, або двоблокова (відзначається на­явністю правого та лівого блоків партій, що змагаються між собою за владу);

— партійна система обмеженого (поміркованого) плю­ралізму (відсутні антисистемні партії двосторонньої опо­зиції; притаманна орієнтованість на участь в уряді, коа­ліційних кабінетах, незначна ідеологічна різниця між партіями);

— партійна система крайнього (поляризованого) плю­ралізму (їй властиві наявність антисистемних партій, двосторонньої опозиції зліва і справа, стан перманентно­го конфлікту між опозицією зліва і справа, сильне ідео­логічне розмежування між ними);

— атомізована партійна система (не передбачає необ­хідності точного підрахунку числа партій); тут виникає поріг, за яким кількість партій не має значення.

 

 

82. Місце політичних партій у політичній системі суспільства. Наведіть приклади з життя сучасної України.

 

Політична партія у політичній системі суспільства є важливим і необхідним елементом здобуття, впливу та здійснення політичної влади. Вона є тим інститутом політичної системи, що акумулює і виражає політичні інтереси тих чи інших суб’єктів політики, які спрямовані на здобуття або утримання державної влади, крізь призму їхніх ідеологічних засад.

Роль та місце політичних партій у політичній системі суспільства ґрунтовно розглянув один із найвпливовіших політологів сучасності — французький теоретик М. Дюверже. Аналізуючи ці проблеми, М. Дюверже розглядає два головні питання: по-перше, наскільки політичні партії демократичні, тобто наскільки вони реально виражають і обстоюють інтереси і сподівання широких мас; по-друге, який режим є демократичнішим: партійний чи безпартійний? Даючи відповідь на перше питання, М. Дюверже підкреслює, що організація сучасних політичних партій багато в чому не відповідає демократичним принципам. Внутрішня структура цих партій в основних рисах є автократичною та олігархічною.

 

83. Сутність і типи партійних систем. Основні фактори їх формування.

 

Партійна система = система відносин суперництва та співробітництва між існуючими у конкретному суспільстві політичними партіями. = частина політичної системи, у широкому розумінні є повною єдністю існуючих у суспільстві політ. інститутів, норм, свідомості і відносин, у вузькому – системою політ. інститутів, що беруть участь у здійсненні політ. влади.

Є класифікація партійних систем на основі загальносистемних характеристик: = Стабільні та нестабільні; = Функціонуючі у нормальній та надзвичайній обстановці; = Альтернативні та не альтернативні; = Наднаціональні, загальнонаціо-нальні, локальні, регіональні; = Альтернативні; = Поляризовані (біполярні), багатополярні та атомізовані; = Молоді та з тривалою історією.

На основі комплексної класифікації партійних систем, такі типи: Однопартійна; Двопартійна; Неальтернативні, багатопартійні; Двоблоковані, багатопартійні; Ситуація відсутності партійної системи; Багатополюсна система багатопартійної роздробленості; Альтернативні системи з обмеженою кількістю легальних партій.

В У. політичний плюралізм і багатопартійна політ. система закріплені К., статус політичних партій в Законі “Про об’єднання громадян”, виборчому законодавстві

На формування типу політичної системи впливає виборча система. М.Дюверже сформував „3 соціологічні закони впливу”:

1. Пропорційна виборча система – веде до партійної системи з численними партіями, що мають жорстку внутрішню структуру і не залежать одна від одної

2. Мажоритарна виборча система голосування в два тури (абсолютної більшості) зумовлює появу партійної системи, до якої належать кілька партій, що мають гнучкі позиції і прагнуть до взаємних контактів і компромісів

3. Мажоритарна виборча система голосування в один тур (відносної більшості) породжує партійну систему, що характеризує суперництво двох партій

 

84. Чим відрізняються політичні партії від громадських організацій?

 

Політична партія – це організація, що об’єднує на добровільній основі найактивніших представників тих чи інших класів, соціальних верств та груп.

Основне її призначення - політична освіта мас та надання цілеспрямованого й організованого характеру діям цих мас для захисту власних інтересів. Головна мета діяльності - захист соціально - політичних інтересів певних груп населення.

Існування та функціонування суспільно - політичних об’єднань - характерна ознака будь-якого демократичного суспільства.

Діяльність громадських організацій та рухів, на відміну від державних інститутів, характеризується тим, що ці організації і рухи не мають жодних владних повноважень; вони відрізняються від політичних партій тим, що не мають на меті оволодіння державною владою.

Громадські організації – масові об’єднання громадян для здійснення цілей, які сягають у далеку перспективу. Ухвалюють статут, а їх підрозділи мають чітко визначену структуру.

Громадські рухи на відміну від громадських організацій також мають масовий характер, але створюються переважно для реалізації ближчих цілей, а тому можуть бути структурно не оформлені і об’єднувати багато організацій з різною соціально-політичною орієнтацією. Як правило, вони не завжди складаються з однодумців, тому можуть включати групи, що об’єднуються лише на короткий час з тактичних міркувань („Наша Україна”)

Існують форми та об’єднання, які поєднують ознаки громадських організацій та рухів (народний фронт, патріотичний фронт)

 

85. Опозиція і її роль в політичному житті. Значення опозиції в сучасній Україні.

 

Опозиція – (з лат. протиставлення) протидія, опір певній політиці, політичній лінії чи дії, організація, партія, група, особа, які виступають проти панівної думки уряду, системи влади, конституції, політичної системи в цілому

= легальна форма протистояння, протидії певної соціальної чи політичної групи чи партії офіційному курсові. = угрупування партій чи парламентських фракцій, які протистоять правлячим політичним силам.

Вона бореться за владу, чи за вплив на неї чи за симпатії виборців.

ЇЇ роль:

- обмежує монополію влади, є необхідною їй противагою,

- контролює владу з боку суспільства за допомогою критики і гласності

Буває конструктивною та деструктивною:

Конструктивна – критикує помилки правлячої партії, владних структур і пропонує ефективніші рішення, співпрацює з владою в рамках загальнонаціональних інтересів

Деструктивна – перетворює критику влади на мету і засіб дискредитації влади, перших осіб держави, правлячої партії, відмовляється від співробітництва з владою

Опозиційною фракцією Ю.Тимошенко було проголосовано закон „Про КМУ” з метою підтримки у першому читанні проекту закону „Про опозицію”

 

86. Політичні партії правої та правоцентристської орієнтації в Україні. Сучасний стан.

 

Головною є ідея розбудови незалежної української держави, якій підпорядковуються інші сфери суспільного життя (економічні, духовні, соціальні, моральні тощо). Партією правого спрямування оголошує себе партія влади - правляча партія Регіони У., яка виражає інтереси крупного національного капіталу, виступає за парламентсько-президентську форму державного правління, поступову реалізація федеративного принципу державного устрою, Єдність у розмаїтості. За проведення адміністративно-територіальної реформи. За використання російської мови.

 

87. Політичні партії центристської спрямованості в Україні. Сучасний стан.

 

Намагалися уникнути політичної крайностиі левізни та націоналізму (Аграрна,НДП, Ліберальна, Соціал-демократична тощо) Мета: соціально орієнтована економіка, здоровий прагматизм щодо участі у міжнародних організаціях, розвиток всіїх форм підприємницької діяльності, усунення адміністративного диктату.

Партією центристського спрямування оголошує себе

БЮТ, яка перейшла зараз в опозицію

 

88. Політичні партії лівої орієнтації в Україні. Сучасний стан.

 

Партії лівої орієнтації за парламентсько-президентську республіку, судову реформу та боротьбу з корупцією, демократичні принципи, питання соціальної політики для всіх партій є популістськими:збільшення різноманітних соціальних виплат; впровадження безкоштовної освіти; повернення населенню банківських вкладів, проведення пенсійної реформи і впровадження страхової медицини, поряд із збереженням безкоштовних медичних послуг.

Соціалістична партія лівоцентристська партія демократичного соціалізму виражає інтереси найманих працівників «нового середнього класу, дрібних власників, підприємців та управлінців конкурентну ринкову економіку, за європейську інтеграцію, проведення референдуму щодо вступу в НАТО, позаблоковий статус України, за ЄЕП як зону вільної торгівлі без втрат для українського суверенітету, за членство в СОТ з перехідними періодами для захисту українського виробника).

Комуністична партія - ліва партія, виражає інтереси робітників, селян, інтелігенції, військово-службовців, молоді, безробітних, пенсіонерів, усіх трудящих України, які поділяють їх ідеї, за відмову від колишньої жорстко централізованої системи управління, проти “шокової терапії” за участю міжнародних фінансвоих організацій, за домінуючу роль держави. Проти європейської інтеграції та вступу в НАТО, підтримують позаблоковий статус України, проти ЄЕП, проти СОТ.

 

89. Поняття та типи груп тиску. Наведіть приклади.

 

Групи тиску – організації, які створені для захисту інтересів та що тиснуть на органи держ. влади з метою домогтися від них рішень, що відповідають цим інтересам.

Спільні риси груп тиску: колективний характер діяльності; добровільність асоціації; спорадичне здійснення впливу на політичну владу; відсутність претензій щодо здобуття політичної влади.

Політична влада для них не самоціль (як для політ. партій), а засіб, за допомогою якого партії намагаються задовольнити свої потреби та інтереси. Їх діяльність не завжди має публічний характер. Найбільшого впливу вони досягають за умов ринку та зрілого громадянського суспільства.

Типи груп тиску:

1. тиск на владу; впливання на партії, що стоять у влади; впливання на суспільну думку (страйки).

2. за належністю: кадрові, масові, приватні, суспільні

3. за метою:

= групи інтересів – свідоме об’єднання людей на ґрунті спільності потреб та інтересів, що прагне здійснювати вплив на владу заради задоволення своїх інтересів (спілки підприємців, захисту прав споживачів)

= групи ідей (=конфесійні – захищають суспільно-церковне та політ. інтереси; = ідеологічні; групи по статусу – молодіжні організації, жіночі рухи; філософські та політ. клуби і т.д.

Формами діяльності груп тиску є: = лобізм = масові групи тиску, = підприємницькі союзи та об’єднання = об’єднання великого бізнесу, доброчинні фонди, приватні клуби, професійні спілки

Головні об'єкти впливу груп тиску - державні інститути (уряд; парламент; місцеві органи влади та управління).

 

90. Функції і методи груп тиску. Особиста думка.

 

Групи тиску – організації, які створені для захисту інтересів та що тиснуть на органи держ. влади з метою домогтися від них рішень, що відповідають цим інтересам.

Методи груп тиску:

= вплив на органи державної влади: відкритий (у вигляді інформування, концентрування, погроз чи шантажу) чи закритий (використання особистих відносин).

= вплив на партію влади

= вплив на суспільну думку

Формами діяльності груп тиску є: = лобізм = масові групи тиску, = підприємницькі союзи та об’єднання = об’єднання великого бізнесу, доброчинні фонди, приватні клуби, професійні спілки

Функції груп тиску:

= агрегація та артикуляція суспільних інтересів (об’єднуюча ланка між політикою і народом)

= засіб вирішення конфліктів;

= офіційне представництво.

=інформування органів влади;

= здійснення тиску на суб'єкти, що приймають рішення;

= інтеграція груп, що мають спільні проблеми

=формування політичних еліт

= політична соціалізація громадян (сприяння активізації громадян в політ. житті)

 

Ресурси впливу груп тиску: легітимність; значимість конкретної акції групи інтересів з точки зору суспільних інтересів, її вплив на політичну, соціальну та економічну стабільність; політичні можливості, що залежать від фінансового, організаційного, інформаційного забезпечення групи; чисельність, мобілізаційна здатність та активність її членів.

91. Політична практика лобізму. Дайте оцінку (особиста думка).

 

Лобізм - це спроба організацій або окремих громадян впливати не тільки на прийняття, відхилення чи зміну законів у парламенті, а також спроба впливати на адміністративні рішення уряду, спираючись на підтримку не тільки обраних депутатів, а й різних політичних партій, державних і недержавних установ та підтримку громадськості через засоби масової інформації.

Термін лобізм вперше почав вживатися в Британії в середині XIX століття, коли окремі приватні громадяни почали постійно збиратися у кулуарах законодавчих палат перед сесіями з метою вплинути на парламентарів шляхом надання інформації по законопроектах, які обоговорюються. В наш час цей термін має ширше значення.

Раніше лобісти представляли тільки вузький спектр суспільства, наприклад, бізнес, торгівлю, умови праці і сільське господарство. Сьогодні цей спектр значно поширився, і включає освіту, науку, мистецтво та інші сфери. Лобісти становлять велику силу, яка зростає з кожним днем і яка, використовуючи різні прийоми, впливає на прийняття рішень як на національному рівні, так і на рівні області, району чи міста.

Лобісти використовують різні прийоми, щоб переконати представників державної влади прийняти певне рішення. Ці прийоми можуть бути прямими (коли лобісти безпосередньо впливають на законодавців) і непрямими (коли лобісти впливають на законодавців за допомогою третьої сторони). До прямих прийомів належать:

*приватні зустрічі з законодавцями;

*збирання інформації, проведення досліджень і підготовка презентацій перед законодавцями;

*присутність і виступ на слуханнях комітетів та інших урядових відомств;

*надання професійних порад, допомога у підготовці законопроектів;

*запрошення законодавців на громадські заходи і неофіційні зібрання;

*внесення грошей на виборчі кампанії.

Прикладами непрямого лобізму є:

1. Вплив громадськості — коли громадськість залучається для впливу на законотворчий процес через публікації в журналах, газетах, виступи у телепередачах або по радіо.

2. Опитування населення, яке проводиться будь-якою групою для виявлення ставлення громадськості до різних проблем, і результати опитування публікуються в газетах.

 

92. Партійні системи: сутність, зміст, типологія. Особливості формування партійних систем в сучасній Україні.

 

Партійна система - система відносин суперництва та співробітництва між існуючими у конкретному суспільстві політичними партіями (іноді деякі дослідники вважають, що між легально діючими партіями)

В основі типологізації партійних систем лежить застосування “суто політичних” критеріїв. На цій теоретичній базі можуть бути запропоновані такі групи класифікації партійних систем:

1) системи, в яких партії мають власне політичний характер, та системи з переважанням партій, що за своєю природою є псевдополітичними і являють собою побудовані на комунальних сімейственних чи земляцьких принципах клани, кліки, чисто ситуативні угрупування “ad hoc” тощо;

2) такі, що відіграють провідну роль у формуванні реальної політики держави і суспільства, та такі, що грають другорядну роль у політичний системі (через суто декоративність політичних партій або їх недостатню розвиненність);

3) системи з “вирізанням певного сегменту політичного спектру” (тобто з забороною партій певних ідеологічних напрямків) та ліберальні (у суто політичному, не економічному розумінні цього терміну) - без встановлення досить суворих ідеологічних критеріїв для надання офіційного дозволу на функціонування конкретних політичних партій;

4) однопартійні, двопартійні, багатопартійні;

5) революційні, реформаторсько-стабілізаційні, консервативні;

6) плюралістичні, обмежено плюралістичні та монолітичні;

7) націоналістичні та полікультурні;

8) релігійні та світські;

9) марксистські, “національного” (“арабського”, “африканського” тощо) соціалізму та несоціалістичні;

10) соціалістичні, капіталістичні, феодальні, рабовласницькі (можуть бути застосовані й інші критерії та теоретичні підходи для визначення “історичних типів” партійних систем, як і політичних систем в цілому, наприклад, можна розрізняти партійні системи доіндустріального, індустріального, постіндустріального та інформаційного суспільства).

 

 

93. Структура політичної культури. Наведіть приклади.

 

Політична культура - зумовлений попереднім політичним досвідом певний рівень політичної свідомості людей у суспільстві, їхнє вміння використовувати набуті політичні знання в практичній діяльності, а також способи політичних дій і політичної поведінки індивідів або суспільних груп

Політична культура знаходить свій вияв у діяльності держави, політичних партій, політичних рухів, суспільних організацій, трудових колективів, окремих громадян, у демократії, конституції, в системі правових норм, у ставленні до них громадян держави

Структура політичної культури складається з єдності:

- культури політичної свідомості – духовне утворення, що відбиває найбільш істотні економічні, політичні, духовні інтереси люднй, що мають бути реалізовані через інституи політичної системи

Ø політичні знання, політичні уявлення та переконання, політичні настанови, політичні цінності, традиції, стереотипи, звичаї, норми

- культури політичної активності та поведінки

Ø культури політичної участі, політичної діяльності

- культури функціонування політичних інститутів

Ø культури прийняття і реалізації політичних рішень, культура виборчого процесу, культура сприйняття і регулювання соціально-політичних конфліктів

- культури політичних символів

 

94. Типи політичних культур (за Г. Алмондом та С. Вербою).

 

Більшість дослідників політичної культури звертаються до проблеми їїтипологізації. Без цього неможливо проаналізувати специфіку політичногожиття в тому чи іншому суспільстві, поведiнку різноманітних груп і шарівнаселення.

Г.Алмонд і С.Верба виділили три «чистих» типи політичної культури:патріархальний (прихідський), для якого характерна відсутність інтересугромадян до політичного життя. Члени суспільства не очікують жодних змін збоку політичної системи, тим більш не виявляють власної ініціативи, щоб цізміни мали місце. Аполітичність, замкнення на місцевій або етнічнійсолідарності, характерні для цього типу політичної культури. Така культураможе відразу стати панівною в молодих державах, але вона зберігається і врозвинених індустріальних країнах, коли кругозір більшості громадянобмежений прихильністю до своїх коренів, свого місця проживання.

Другий тип – підданський, де присутня сильна орієнтація на політичніінститути, поєднана з низькою індивідуальною активністю громадян. Державнавлада уявляється, в основному, в плані спускання зверху норм, якихнеобхідно дотримуватися, регламенту, якому потрібно підкорятися. Людьмикерує побоювання, покарання, або очiкування благ.

І третій тип – «партицiпаторна політична культура», або політичнакультура участі, для якої характерна зацікавленість громадян в політичнійучасті і прояв на практиці такої активності.






Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2024 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных