Основні напрямки досліджень політичної науки країн Заходу

На західну політичну науку значний вплив справили загальносвітові процеси. Існування протягом більш як 70 років Радянського Союзу, який вважався "імперією зла", створило цілий напрям у політичній науці — радянологію. Після розпаду СРСР відбуваються зміни в об´єкті дослідження. Західні політологи аналізують можливі шляхи розвитку молодих незалежних держав, які раніше входили до складу Радянського Союзу.
Основні етапи сучасної політичної думки наведено на схемі

Етапи еволюції сучасної політичної науки

Величезне значення для формування й розвитку національних політологічних шкіл мають політико-культурні традиції. Становлення політології не було ізольованим процесом, воно зазнало істотного впливу традиційних наук — філософії, історії, юриспруденції. Велику роль у цій науці відіграють твори класиків соціально-політичної думки. Не випадково професор Наффілдського коледжу в Оксфорді Д. Міллер підкреслює, що в одній із сучасних інтерпретацій предметом політичної теорії є історія політичної думки, оскільки класичні теорії виявляються непоганим стартом для роздумів про сучасну політику. Й це справді так. Досить згадати, що багато вчених пов´язують народження політології як самостійної науки з виникненням філософської доктрини позитивізму, родоначальник якої О. Конт запропонував "звести політику в ранг наук, що ґрунтуються на спостереженні".
Важливим етапом розвитку західної політології (особливо у США) було утвердження в ній біхевіоризму як специфічного методу дослідження політичного життя. Головним об´єктом уваги стала політична поведінка людей. Цей метод панував у політичній науці Заходу понад 30 років, аж до 60-х років 20 ст. Взагалі, стосовно розвитку західної політології до середини 70-х років слід підкреслити, що її методологічною основою були різноманітні модифікації позитивізму — біхевіоризм і постбіхевіоризм, структурний функціоналізм, технократизм та ін.
У середині 70-х років у суспільному житті Заходу відбуваються суттєві зміни. Відомий американський учений Д. Белл писав, що для того часу характерні повстання проти авторитетів, експериментаторство в моралі, становлення більш відкритого стилю життя. Представники різних течій суспільно-політичної думки заговорили про кризу демократії, некерованість державно-політичних інститутів.
Реакцією на всі ці явища стала реідеологізація. Мислителі, які раніше проголошували "кінець ідеології" (Р. Арон, Д. Белл та ін.), тепер визнають безпідставність погляду на політику як на сферу, вільну від ціннісних орієнтацій. Водночас підкреслюється марність тотального заперечення існуючих інститутів і необхідність справжніх авторитетів. Питання про роль ідеології в політиці й сьогодні є одним із головних у політології західних країн.
Процес реідеологізації змусив західних політологів по-новому підійти до проблем держави. Раніше остання традиційно розглядалася як певна сила, що стабілізує соціальні суперечності. У нових підходах простежується думка про необхідність "урізати" деякі права держави: обмежити її втручання в економіку та соціальну сферу, розширити ринкову конкуренцію. У зв´язку з цим у політологічній науці розгорілася суперечка про співвідношення вільного ринку, бізнесу й демократії. Частина вчених (Ф. Хайєк, Д. Ешер та ін .) стверджувала можливість політичної демократії лише за наявності економіки, яка ґрунтується на принципах вільної конкуренції та вільного ринку. Інші (Ч. Ліндблом, Р. Даль) висловлювали думку про те, що приватна власність, конкуренція, ринок — умови неодмінні, але недостатні для існування демократії, оскільки повна реалізація відносин вільного ринку без втручання держави може призвести до посилення економічної могутності окремих осіб чи груп. А це, в свою чергу, призведе до політичної нестабільності.
Ще одна проблема, яка опинилася з другої половини 70-х років у центрі уваги західних політологів, — бюрократизація демократичних інститутів. Демократія, як підкреслював іще М. Вебер, завжди вступає в конфлікт із бюрократією. Але під прикриттям секретності ця остання може протидіяти спробам виборних органів отримати ту чи ту інформацію. Таким чином, бюрократизм дедалі більше пронизує демократичні інститути, відвойовуючи одну позицію за іншою. Але, на думку професора Австралійського національного університету Е. Етціоні-Хейлві, між демократією й демократичною системою існує тісний взаємозв´язок, хоча й суперечливий і парадоксальний. З одного боку, зростаюча влада бюрократії справді є загрозою демократичній системі, а з іншого — сучасна демократична система не може існувати без більш-менш могутньої й незалежної бюрократії.
У контексті дослідження проблем держави, демократії та влади сучасна західна політологія велику увагу приділяє засобам масової інформації (ЗМІ). Суспільно-політичне життя переконує в тому, що вони перетворилися на важливий чинник цілеспрямованого формування ідейно-політичних орієнтацій і настановлень широких верств населення. Не випадково їх називають четвертою владою. На основі вивчення впливу ЗМІ на різні аудиторії, виявлення їх ролі в стабілізації суспільства виникли численні теорії комунікації.
Багато сучасних політологічних досліджень присвячено проблемам гуманізації суспільно-політичних наук. На зміну теорії технологічної людини прийшла концепція людини біологічної, котра аналізує "незмінну людську природу" як найважливіший чинник розвитку суспільства.

15.Політичний процес, його динаміка та структура

15.1. Сутність і структура політичного процесу. Політичний процес є сукупною діяльністю всіх суб'єктів політики, за допомогою якої відбувається формування, розвиток і функціонування політичної системи суспільства в певних тимчасових і просторових межах. Поняття «політичний процес» охоплює різні форми, способи і напрями політичної діяльності різних суб'єктів.
Політичний процес - сукупна діяльність суб’єктів політики, завдяки чому забезпечується функціонування та розвиток політичної системи.
Характер і конкретний зміст політичного процесу визначається особливостями політичної системи і існуючого режиму. Демократичній системі відповідає тип політичного процесу, відмінний широтою участі громадян в управлінні державою, забезпеченні прав і свобод особи. Тоталітарна система припускає інший тип політичного процесу, що виключає реальне політичній участь і свободу соціального і політичного вибору.
По своїй структурі політичний процес складається з суб'єктів, носіїв політичної дії і об'єкту - мети, яка повинна бути досягнута. Політичний процес включає також засоби, методи, ресурси, виконавців.
Політичний процес складається як з цілеспрямованих свідомих зусиль суб'єктів політичної діяльності (індивідів, соціальних груп, політичних партій, державних органів і ін.), так і в результаті взаємодій, які виникають спонтанно, незалежно від волі і свідомості учасників процесу. Така сукупність цілеспрямованих і спонтанних дій суб'єктів і учасників політичного процесу виключає яку-небудь чітку заданість або приреченість політичного процесу в розвитку подій і явищ. В результаті може вийти по відомій приказці: «Хотіли як краще, вийшло як завжди».
В ході реалізації своїх ролевих функцій і позицій суб'єкти і учасники політичного процесу демонструють свою функціональну значущість, здатність відтворювати, розвивати, змінювати або руйнувати елементи політичної системи. Таким чином, політичний процес розкриває як поверхневі, так і глибинні зміни, що відбуваються в політичній системі, характеризує її перехід від одного стану до іншого.
З погляду структури політичний процес складається з ряду стадій, що послідовно сколюються (але завжди що залишаються внутрішньо пов'язаними один з одним) і циклічно повторюються.
Розрізняють наступні стадії політичного процесу:

• конституювання, утворення політичної системи;
• відтворення компонентів і ознак даної системи;
• ухвалення і виконання політико-управлінських рішень;
• контроль функціонування і напрями розвитку політичної системи.

Основні стадії політичного процесу виражають динаміку розвитку політичної системи, внаслідок чого в ній відбуваються зміни і перетворення. Тому в кожному новому циклі політична система не копіює себе, а збагатив новими сторонами і властивостями (наприклад, поява виборчої системи або нового законодавства, політичних блоків, партій і т.д.), в ній відбуваються політичні зміни. Але головні процес все ж таки - повторення на новий лад того, що існувало раніше - само відтворювання.
На стадії відтворювання політичної системи повторюються і закріплюються, видозмінюються і обновляються історичний тип політичної системи, її класова природа, зв'язки з іншими підсистемами суспільства. Відтворюються політичні відносини і інститути, політичні норми і цінності, символи, мова. Відтворюються самі учасники політичного процесу як виразники певних політичних позицій, носії відповідних поглядів, виконавці тих або інших політичних ролей.
Контроль функціонування і розвитку політичної системи досягається шляхом попередження і усунення відхилень поведінки частин політичної системи і учасників політичного процесу від орієнтирів і стандартів діяльності, що задаються.
Результат політичного процесу залежить від сукупності незалежних змінних (наявність ресурсів, сприятливих або несприятливих умов, тобто зовнішнього оточення; від втручання несподіваних, випадкових чинників і т.д.) і залежних, ув'язнених в самому політичному процесі вибраних засобів, методів, виконавців і т.д. і відносин між ними. Велика частина незалежних змінних може і повинна бути врахований в проекті політичного процесу, так само як залежних, проте саме ця друга група чинників понад усе здатна порушити процес.
Разом з тим на політичний процес усередині окремих країн надають значну дію зовнішній чинник, світополітичні та світогосподарські відносини і зв'язки, вся сукупність реалій міжнародного характеру.

15.2. Типологія політичного процесу. Політичні процеси в політологічній літературі класифіковані по різних підставах.
Залежно від об'єкту прояву політичної волі вони підрозділяються на внутрішньополітичні і зовнішньополітичні. Так, внутрішньополітичні процеси залежать від форми правління і державного пристрою держави, правлячої еліти, типу лідерства і т.п. Фундаментом внутрішньополітичного процесу будь-якої країни є співвідношення соціально-економічних устроїв, соціальна структура суспільства, що склалася, ступінь задоволеності населення своїм положенням. Зовнішньополітичні процеси визначаються соціально-економічною природою, інтересами і метою держави, балансом сил в світі і в конкретних регіонах і т.п.
Залежно від термінів протікання політичні процеси розрізняються на тривалі, наприклад, перехід від тоталітарного до демократичного режиму, і порівняно короткострокові, наприклад, вибори.
Залежно від значущості для суспільства політичні процеси можна розділити на базові і периферійні. Базові процеси припускають різноманітні способи включення широких верств населення (безпосередньо або через представницькі органи - партії, рухи і ін.) в політичні відносини з державою з приводу реалізації тих або інших соціально-політичних вимог. Базовими також можна назвати політичні процеси, в результаті яких ухвалюються політичні рішення, інтереси великих соціальних спільнот, що зачіпають, суспільство в цілому або процеси, направлені на розвиток і зміну політичної системи.
Периферійні політичні процеси можуть розвиватися на регіональному або місцевому рівні соціально-політичної взаємодії: можуть розкривати динаміку формування окремих політичних асоціацій (партій, блоків, груп тиску і т.д.).
З погляду публічності протікання розрізняють явний (відкритий) і тіньовий (прихований) політичний процес. Відкритий - характеризується тим, що інтереси груп і громадян виявляються в програмах партій, рухів, у використовуванні ЗМІ для обговорення суспільно значущих проблем і т.п. Політичний мітинг з вимогами відставки уряду - явний (відкритий) процес. Рішення уряду про збільшення податкових мит на імпортні товари - також відкритий процес. Тіньовий процес це приховані дії державних установ, особливо з секретними функціями, наприклад, розвідка. Лобіювання якогось закону в самому найвищому законодавчому органі держави - прихований (тіньовий) процес. В політичних системах низки країн навіть є таке поняття як «тіньовий кабінет». Це група впливових осіб (частина політичної еліти) не посідаючи офіційних державних посад, проте думка яких істотно впливає на ухвалення політичних рішень.
В політичному житті суспільства мають місце політичні процеси, які володіють власним ритмом або повторюваністю основних стадій взаємодії своїх суб'єктів, інститутів, учасників. Наприклад, виборча компанія, звіт уряду перед парламентом, ухвалення бюджету і т.д.

15.3. Політична діяльність і політична поведінка. Людина є первинним суб’єктом політики, який характеризується:

• різною участю у політичному житті;
• різними можливостями впливу на владу;
• мірою політичної активності.

Проблема особи як суб'єкта політичної діяльності не зводиться тільки до умов, в яких здійснюються її політичні функції. Багато що залежить від політичної активності людини, від ступеня реалізації ним своїй ролі суб'єкта політики. В цьому відношенні зазвичай виділяють два аспекти - участь пересічних громадян в суспільно-політичному житті і політичну діяльність осіб, для яких політика стає практично професійним заняттям.
Політична діяльність - це свідома, цілеспрямована діяльність людей або великих суспільних груп щодо реалізації своїх політичних інтересів, цілей, участь в управлінні державними, суспільними справами.
Для позначення дій пересічних громадян у сфері політики застосовується поняття «політична поведінка».
Політична поведінка - це сукупність реакцій соціальних суб'єктів (соціальних спільнот, груп.) на діяльність політичної системи.
Політичну поведінку можна підрозділити на політичну участь і політичне відчуження.
Політична участь - цей вплив громадян на функціонування політичної системи, формування політичних інститутів і процес вироблення політичних рішень.
До політичної участі можна віднести:

• дії по делегуванню повноважень (електоральна поведінка);
• активістську діяльність, направлену на підтримку кандидатів і партій у виборчих кампаніях;
• відвідування мітингів і участь в демонстраціях;
• участь в діяльності партій і груп інтересів.

Політичні режими мають значний вплив на політичну участь. В авторитарних режимах значна частина населення усунена від політичної участі, тоді як в демократичному суспільстві участь - цей дієвий засіб самовираження громадян, забезпечуваний інститутами правої держави, і виконуюче функції соціалізації і виховання громадян.
Потреба в політичній участі залежить від конкретної обстановки і особистих якостей індивіда.
Форми політичної участі залежать від властивостей індивіда (підлога, вік, рід занять, освіта і тощо), вид режиму правління, вид конкретної соціально-економічної ситуації. Для політичної участі характерні дві форми:

• пряма, реалізована в безпосередніх діях індивідів (мітинги, демонстрації, страйки, референдуми і т.п.);
• непряма, що характеризується їх включенням в політику через вибраних представників, партії, суспільні організації і рухи.

Політична участь може бути організованою, наприклад, діяльність політичних партій і неорганізованою, наприклад, заколот, а також систематичною, наприклад, вибори, і періодичною, наприклад, демонстрації.
В сучасному суспільстві повинні бути створений рівні можливості для політичної участі громадян.
Політичну поведінку особи може характеризувати не лише активна позиція, але і відчуження.
Політичне відчуження - процес, який характеризується сприйняттям політики, держави, влади як сторонніх, чужих сил, які панують над людино, пригнічують її.
Політичне відчуження фіксує наявність розриву між суспільством і людиною, воно проявляється у безсиллі індивіда впливати на розвиток політичних подій, сприйняття людиною політичних інститутів як ворожих її інтересам. Політичне відчуження зумовлене й такими причинами, як втрата соціальних ідеалів, зневіра в будь-яких владних структурах, психологічна втома від нескінченного потоку політичної демагогії, непродуманих рішень та відверто цинічної брехні.
Проявами відчуження є конформізм, соціальна апатія, абсентеїзм, відсутність інтересу до політичних знань, подій, відмова від виконання громадського обов’язку як форма протесту проти політики, влади, її лідерів.

15.4. Основні види політичних процесів. В політологічній літературі прийнято розрізняти наступні види політичних процесів: революція, контрреволюція, повстання, бунт, заколот, путч, політична кампанія, пряма дія в політиці.
Революція - це докорінне перетворення громадського порядку, створення нової політичної системи, заснованої на інших принципах легітимності. Революція виникає як наслідок наростання суперечностей в суспільстві.
У зв'язку з тим, що не всі члени суспільства розділяють погляди з новою владою, може відбутися контрреволюція. Контрреволюція - політичний процес, в якому беруть участь групи, прагнучі до скидання нової політичної еліти і відновлення колишніх порядків.
Реформа - це поступове перетворення економічного і політичного ладу при збереженні його основ і влади правлячої еліти. В ході проведення реформ першорядне значення має забезпечення їх суспільної підтримки, досягнення згоди щодо змісту, типів і методів перетворень. Успіх реформ залежить від своєчасності їх проведення.
Повстання - масовий виступ проти даної влади, існуючого ладу. Мета повстання, як правило, декларативна і нечітка, находіть обгрунтовування в примітивній програмі і гаслах. Будь-якому повстанню властивий певний рівень організованості. Цілеспрямованість і організованість відрізняють повстання від бунту. Бунт - ця масова стихійна дія, що має високий ступінь інтенсивності. Бунт - це майже завжди у відповідь реакція на екстраординарні дії представників пануючих політичних груп або державних органів. По ступеню інтенсивності до бунту близький заколот, який виникає в результаті продуманої, цілеспрямованої підготовки із сторони певної групи осіб. Звичайно він носить озброєний характер, спираючись на частину армії. З розширенням складу учасників заколот втрачає організованість і цілеспрямованість, придбаває якості бунту і затухає. Якщо заколот не одержує масової підтримки, він стає путчем, тобто виливається в озброєні дії вузької групи осіб, позбавлені серйозної перспективи.
Політична кампанія - це система колективних дій, направлених на зміну структури влади, перерозподіл політичних повноважень, формування органів влади. Її успіх в значній мірі залежить від підтримки з боку населення.
Ряд політичних процесів охоплюється терміном пряма дія. Цей безпосередній вплив громадян на органи політичної влади шляхом проведення мітингів, демонстрацій і страйків.
Мітинг - збір людей, присвячений обговоренню тієї або іншої проблеми. При проведенні мітингів необхідно враховувати той чинник, що він може стати ареною протистояння різних політичних сил, місцем різних ексцесів. Це вимагає від організаторів мітингу і владних структур чіткої організації, продуманого сценарію, готовності до різних варіантів розвитку подій.
Демонстрація - цей масовий хід прихильників певної ідеї або вимоги, вираз підтримки або протесту проти акції властей. Вона вимагає попереднього планування, підготовки: реклами в газетах, офіційного дозволу властей, виготовлення транспарантів, розподілу ролей, маршруту руху і ораторів.
Страйк - припинення роботи з метою економічного або політичного тиску на владу. Завдяки страйку в короткий час до активної політичної позиції може залучитися величезна маса людей.
Практика політичної дійсності свідчить, що зі всіх політичних процесів до найглибших перетворень приводять революція і реформи.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: