Специфіка політичних конфліктів в Україні

Конфлікт – єдиний реальний спосіб виявлення об’єктивних суперечностей, що виникають у процесі реформування. Складна політична й соціально-психологічна ситуація в Україні не лише визначає певною мірою зміст конфліктів і форми їхнього прояву, дієвість засобів регулювання, а й упливає на сприйняття їх населенням та елітами. Проте в нашій країні не розроблено конституційних основ і правових норм вирішення політичних конфліктів. З цієї причини, а також через відсутність досвіду цивілізованого й легітимного управління конфліктами переговори, досягнуті компроміси мають короткотривалий характер і не приносять бажаних результатів. А для розв’язання проблеми дедалі частіше використовують методи апеляції до громади, зокрема, заклики до масових акцій.

У типології політичних конфліктів виділяють горизонтальний і вертикальний види. У горизонтальних політичних конфліктах боротьба за владу ведеться в рамках існуючого режиму. Наприклад, між урядом і парламентом, різними політичними угрупованнями в правлячій еліті, державою й окремими суб’єктами політики (особою, групою, інститутом). Цілями та причинами виникнення горизонтальних конфліктів є вдосконалення політичної системи влади (зміна лідера або правлячої еліти, часткове коригування політичного курсу, розширення або звуження владних повноважень суб’єктів політики).

Вертикальні конфлікти відбуваються по лінії «влада–суспільство». Різні соціальні прошарки, класи й етнічні групи виявляють свої характерні позиції, грають певні ролі. Ієрархічність статусно-ролевої структури, нерівний доступ до ресурсів і влади породжують політичні конфлікти на всіх рівнях вертикалі «влада–суспільство». Вони поділяються на статусно-ролеві та режимні політичні конфлікти.

Статусно-ролеві конфлікти використовуються в боротьбі за підвищення особистого та групового статусу в політичній структурі суспільства (за місце в ієрархії політичної влади, за сукупність і обсяг політичних прав і свобод, за можливість впливати на політичне життя). Прикладом може слугувати конфлікт між центром і регіонами.

У конфлікті політичних культур відбувається зіткнення різних політичних цінностей, норм, звичаїв, способів політичної поведінки, ціннісної орієнтації і цілей політичного розвитку. Найпомітніше ці конфлікти виявляються в періоди радикальних реформ.

У конфлікті інтересів боротьба точиться у сфері розподілу й перерозподілу ресурсів (влади, матеріальних благ, духовних цінностей).

Значення та місце конфлікту в політичному житті може бути уточнено на основі його функцій. Під функцією конфлікту розуміють наслідки або спрямованість його дії на суспільство в цілому або на окремі сфери життєдіяльності. Особливістю функцій конфлікту є те, що виявляються вони в наслідках, після його завершення. Класифікація, типологія і якісна оцінка конфлікту має умовний характер.

Функції конфлікту можуть бути позитивними й негативними.

До позитивних можна віднести:

· функцію розрядки напруженості. Конфлікт відіграє роль «відвідного каналу» напруженості, за допомогою якого суспільне життя позбувається пристрастей, що накопичилися;

· комунікативно-інформаційну та єднальну функцію. Під час зіткнення сторони отримують більше інформації одна про одну, дістають можливість зближення на якій-небудь спільній платформі;

· стимулюючу функцію. Виступає рушійною силою соціальних змін;

· функцію переоцінки, зміни цінностей і норм суспільства.

До негативних функцій конфлікту належать такі:

· загроза розколу суспільства;

· несприятливі зміни у владних стосунках;

· розкол у мало усталених соціальних групах;

· несприятливі демографічні процеси тощо.

Примирення, у свою чергу, може мати характер повного або часткового врегулювання конфлікту. Він може вичерпатися сам собою, наприклад, через втрату актуальності предмету суперечки, втому учасників, виснаження ресурсів тощо. Існують два найпоширеніші загальні шляхи примирення сторін:

1. Мирне розв’язання конфлікту, в основі якого:

· досягнення компромісу завдяки збереженню вихідних позицій;

· угода, що ґрунтується на взаємних поступках;

· виснаження ресурсів однієї або декількох сторін, що унеможливлює продовження конфлікту;

· здобуття в процесі протиборства взаємоповаги сторін, порозуміння, врахування прав та інтересів суперника.

2. Примирення на основі примусу завдяки:

· перевазі сил і ресурсів з одного боку та їхнього дефіциту з іншого;

· ізоляції однієї зі сторін, пониженню її статусу, а також іншому стану, що свідчить про послаблення позицій, поразку;

· знищенню противника, внаслідок чого мир встановлюється за відсутністю ворога.

Найпоширенішим методом досягнення примирення сторін є переговори. Найефективнішим результатом переговорів є угода на основі компромісу.

Способи врегулювання політичних конфліктів залежать від їхнього виду. Регулювання горизонтального конфлікту зумовлено законодавчо закріпленими правилами політичної боротьби. Воно також залежить і від мистецтва політичних лідерів використовувати групи підтримки, знаходити прибічників і компроміси. Якщо під час дискусій, дебатів, переговорів, роботи погоджувальних комісій не вдається знайти компроміс і конфлікт прямує у глухий кут, то в демократичній політичній системі існують такі варіанти його розв’язання:

· звернення до Конституційного Суду;

· відставка уряду;

· розпуск парламенту та призначення дострокових парламентських виборів;

· організація і проведення референдуму зі спірних питаннях та ін.

Політична діяльність в Україні останніми роками дедалі більше зводиться до міжінституційних конфліктів компетенції. Це яскраво засвідчують стосунки між Президентом і Верховної Радою двох останніх скликань, між Президентом і Прем’єр-міністром від опозиційної партії. Триває конфлікт між Президентом і Прем’єр-міністром, котрі є представниками партій, що позиціонувалися політичними соратниками й коаліціонерами. За нинішньої ситуації, коли глава держави втратив статус гаранта Конституції, що є останньою і ключовою ланкою в складній системі владних ієрархій, однією з постійних причин конфліктів у боротьбі за владу стала процедура призначень посадових осіб. Це можна прослідкувати на прикладі призначень глав державних адміністрацій. Сьогодні практично кожне кадрове призначення, і на центральному, і на регіональному рівнях, стає політичною проблемою.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: