Фашизм. Тоталітаризм

Назва цієї ідейно-політичної течії походить від лат. слова fascio — пучок, в'язка, об'єднання.

Сформувалася вона 1919 р. на базі злиття концепту нації, як вищої і одвічної реальності і догматичного принципу справедливості.

Цей екстремістський політичний рух базується на єдності нації, заснованої на спільності крові, раси, і об'єднаної в одну державу.

Ідеологія фашизму спрямована проти ідеалізму і лібералізму, абстрактних демократичних цінностей, асоціативних проявів.

На відміну від націоналізму, расизму або шовінізму фашизм (наприклад, в італійській версії) на перших етапах свого існування намагався поєднати піднесення національної величі (відродження історичного значення Риму) з політичною демагогією псевдосоціалістичного типу.

Певний час концепція виключної ролі держави стосовно нації і соціальної спільноти визначала в середині XX ст. розвиток суспільно-політичного життя в багатьох європейських країнах (Італії, Німеччині, Іспанії, Угорщині, Румунії, Словаччині та ін.), Японії та ін.

За методами політична доктрина націонал-соціалізму (А. Гіт-лер, А. Розенберг) і фашизму (Д. Джентіле, А. Рокко, Б. Муссо-ліні) була близька до більшовизму. Спільні характерні риси цих доктрин такі: 1) встановлення однопартійної системи, єдиновладдя однієї партії; 2) будівництво тоталітарної держави (політична диктатура, зрощення партапарату з держапаратом, примусова регламентована праця, безальтернативність прийняття політичних рішень); 3) уніфікація всього громадського життя, єдність усіх громадських об'єднань; 4) авторитарний спосіб мислення, панування ідеології, ідеологізація всього суспільного життя, крайня його політизація [81; 109; 185; 249; 310].

Аналогічні підходи можна побачити і у японських націонал-соціалістів, лідером яких вважають Іккі Кіта, який написав "План реконструкції Японії" (1919), згідно з яким експансія Японії в регіоні тлумачилася як визволення Азії від "білого імперіалізму". Так само, як у Німеччині та Італії, японська версія націонал-соціалізму містифікувала японські духовні традиції, зокрема ідею шанування імператорської влади, яка походить від потомка богині Сонця Аматерасу — великого Дзимму.

У сучасних умовах фашизм здебільшого має форму неофашизму. В основі неофашизму — ідеї "патріотизму", "народного ґрунту" — лежить "природна держава" з "нещадним урядом".

Виокремлюють такі сучасні ідейні різновиди фашизму:

• неонацизм (ґрунтується на принципі расової чистоти та ідеї надлюдини);

• націонал-лібералізм (ті ж ідеї боговибраності та етнічного гегемонізму, але з певною "толерантністю" до ряду буржуазних цінностей);

• неофашизм (відсутнє етнічне месіанство, але культивується крайня нетерпимість до інакодумців).

Неофашистські організації, що об'єднані у Всесвітній союз нацистів (резиденція — у США), діють у 80 країнах світу (найбільше їх в Європі, Америці та країнах Азії)

Тоталітаризм є принципово новий тип диктатури, в якій особливу роль відіграють держава та ідеологія. Термін "тоталітарний" увів політичний лексикон вже згадуваний мною лідеріталійських фашистів Б. Муссоліні. Цілі фашистського руху, на його думку, полягали в створенні сильної держави, використанні виключно силових принципів здійснення влади і підпорядкування всіх суспільних сил ієрархічним принципом.

Дж. Джентіле розкривав зміст "тотальної держави" наступним чином: "Для фашизму все укладено в державі. Ніщо людське або духовне не існуєсаме по собі, ще в меншій мірі це має яку-небудь цінністю поза державою. У цьому сенсі фашизм тоталітарний, і фашистська держава як об'єднання і уніфікація всіх цінностей дає тлумачення життя всього народу, сприяє розквіту і надає йому сили. Поза держави не повинні існувати ні індивіди, ні групи (політичні партії, товариства, синдикати і класи) "[6].
Деякі дослідники строго відокремлюють фашизм від націонал-соціалізму; перший, на їхню думку, характерний виключно для Італії 20-40-х

Практично все в політичній доктрині фашизму засноване на ідеї сильної держави. ознакою тоталітарного фашистського держави слід віднести абсолютну концентрацію влади реалізовану через механізми держави і представляє етатизм зведений у вищий ступінь. Така концентрація влади з точки зору форми правління неодмінно є автократію, для якої характерні: а) з'єднання законодавчої і виконавчої влади в одній особі при фактичній відсутності незалежної судової влади, б) принцип "вождизму" Друга ознака - однопартійна політична система не допускає жодних інших політичних організацій. «Держава - це партія. Партія - це вождь плюс еліта.... Правління державою має здійснюватися через еліту для народу» однопартійна політична система супроводжується фактичним відсутністю демократичних інститутів ретьою ознакою тоталітарного фашистського режиму є наявність суспільно-політичного руху, що становить масову соціальну базу режимуСправа в тому, що всі збережені при фашистському режимі організації (молодіжні, професійні, спортивні) є на практиці відгалуженнями партії-монополісткі, за допомогою яких вона тримає під контролем мислення і поведінку громадян Неодмінний атрибут тоталітарної структури - атомізація суспільства - Ще до приходу до влади тоталітарна рух будується на принципах граничної атомізаціід своїх членів, тобто спочатку досягаються вірність Руху, переважання зв'язку з Рухом над особистими зв'язками, прихильностями до сім'ї, друзям, знайомим, а потім (у міру розвитку Руху і встановлення тоталітарної диктатури) повна втрата особистих зв'язків на користь свого місця в русі. Четвертим ознакою тоталітарного фашистського режиму є державно організований терор, заснований на перманентному і тотальному насильство. П'ятим ознакою тоталітарного фашистського режиму є економічна автаркія при жорсткій регламентації економіки та істотною часткою позаекономічних форм примусу точки зору внутрішнього розвитку тоталітарному фашистському режиму також потрібно жорстко регламентована, замкнута на держава економічна структуразацікавленість як тоталітарних режимів в монополіях, так і монополістів у режимі твердої влади Шостий ознака тоталітарного фашистського режиму - антикапіталізм. Якщо перші п'ять ознак є формальними, то антикапіталізм формально може і не проявлятися, але внутрішньо притаманний тоталітаризму. Насправді повне заперечення капіталізму має місце лише в лівих тоталітарних формах

24.Неоконсерватизм і неолібералізм
Початок XX в. був ознаменований низкою великих історичних подій: Перша, а потім, Друга світові війни, Велика депресія, прихід до влади фашистів, холодна війна. У цій ситуації виникали нові політико-правові вчення (неолібералізм і неоконсерватизм).
Розробники теорії неолібералізму (Дж. Кейнс, А. Хансен, Дж. Гелбрейт) виступали за посилення ролі держави в економічній сфері.
Найбільш впливовою неоліберальної концепцією в XX ст. було вчення Джона Мейнарда Кейнса. На його теоретичних засадах склалася програма нового курсу президента США Ф. Рузвельта.
Кейнс розглядає перспективи подальшого існування буржуазних виробничих відносин.Капіталізм ще не вичерпав себе. Велика депресія - тимчасове явище. Воно породжене відсутністю регулювання ринкових відносин, перегинами капіталістичної системи. До них відносяться біржові спекуляції, відсутність стимуляції виробництва, криза перевиробництва.
На його думку, запобігти безконтрольний розвиток ринку можна за допомогою:
1) обмеження спекуляції на фондових і валютних ринках;
2) встановлення високих відсотків податку на подібні угоди. Отримані кошти передбачається вкладати у виробництво і соціальний сектор економіки.
Період особливого інтересу до кейнсіанству припадає на післявоєнний період (мається на увазі Друга світова війна). Кейнсіанство у другій половині XX ст. справила величезний вплив на державну політику цілого ряду країн.
Прихильники неоконсервативних ідей (Ф. фон Хайек, І. Крістол, М. Фрідман) дотримуються ідеї про автономію економіки. Держава не повинна втручатися в сферу економічних відносин. Його роль - надати якомога повнішу свободу приватному підприємництву.Неоконсерватори прагнуть звести роль держави до ролі арбітра. Воно покликане вирішувати спори між господарюючими суб'єктами.
Одним із чільних ідеологів неоконсерватизму виступив австрійський економіст Фрідріх фон Хайєк (1899-1992). Найбільш повно його концепція розкрита в роботах «Конституція свободи», «Право, законодавство та свобода» і «Дорога до рабства».
За Хайєк, економіка існує за законом спонтанного порядку. Такий порядок утворюється взаємним погодженням поведінки індивіда з урахуванням цін. У процесі взаємодії індивіди реалізують свої інтереси. Тільки в суспільстві з вільною ринковою системою можливий політичний плюралізм.

сторично першою політичною ідеологією стала ідеологія лібералізму, родоначальником якої були Дж.Локк, Т.Гоббс і А.Сміт. В основі ідеології лібералізму (лат. liberalis – вільний), що виникла в кінці ХУП і остаточно що оформилася до середини Х1Х століття лежить концепція про пріоритет особистих прав і свобод над всіма іншими (суспільством, державою). При цьому зі всіх свобод перевага віддається економічним свободам (свободі підприємництва, пріоритету приватної власності).
Лібералізм - політична та ідеологічна течія, що об’єднує прихильників парламентського ладу, вільного підприємництва та демократичних свобод і обмежує сфери діяльності держави.
Основоположними ознаками лібералізму є:

• свобода особи;
• пошана і дотримання прав людини;
• свобода приватного володіння і підприємництва;
• правова рівність громадян;
• договірна система утворення держави;
• розподіл влади, ідея вільних виборів всіх інститутів влади;
• невтручання держави в приватне життя.

Лібералізм:

• обгрунтував процес відособлення і становлення самостійного індивіда - представника буржуазії, що зароджувалася;
• як початкове висунув положення про святенність і невідчужуваність природних прав і свобод особи (права на життя, свободу і приватну власність), про їх пріоритет над інтересами суспільства і держави;
• вважає, що умовами самореалізації індивіда є зріле цивільне суспільство, правова рівність громадян, політичний плюралізм як принцип організації життя суспільства на початках різноманіття, правова держава з обмеженими можливостями втручання в сфери життя цивільного суспільства.

Виниклий в першій половині ХХ століття на базі класичного лібералізму неолібералізм трансформував ряд його ідей:

• була прийнята теза про необхідність розширення соціальних функцій держави і меж його втручання в економічну і соціальну сфери;
• положення про жорсткий розподіл політичних ролей керівників і керованих змінилося тезою про консенсус всіх політичних сил як сутності політики;
• найважливішими достоїнствами політичної системи були визнані справедливість, зв'язаність держави правом, орієнтація уряду на моральні цінності і принципи, участь мас в політичному процесі, конкуренція еліт.

Головне значення лібералізму можна виразити формулою: держава повинна захищати особу від зловживань і негативних наслідків функціонування ринкової системи.
Неоліберали бачать помилку старого лібералізму в недооцінці матеріальних аспектів забезпечення свободи, ігноруванні досвіду соціально-орієнтованої економіки Німеччини. Вони підкреслюють, що в нормально функціонуючому суспільстві повинні бути переборюванні найбільш волаючі види нерівності, яки дестабілізують суспільство і заважають розвитку кожного індивіда.
Таким чином, основна відмінність неолібералізму і класичного лібералізму полягає в різному розумінні суспільної ролі держави. Якщо класичний лібералізм виступав проти втручання держави в економічне життя, сучасні ліберали відводять йому значну роль в рішенні соціально-економічних проблем.
Консерватизм і неоконсерватизм. Консерватизм як тип суспільно-політичної думки та ідейно-політичної течії (від лат. conservare – зберігати, охороняти) відображає ідеї, ідеали, орієнтації, ціннісні норми тих класів, фракцій і соціальних груп, становищу яких загрожують об’єктивні тенденції суспільно-історичного й соціально економічного розвитку.
Консерватизм - політична ідеологія і практика суспільно-політичного життя, зорієнтована на збереження і підтримання існуючих форм соціальної структури, традиційних цінностей і морально-правових засад.
Передумовою виникнення консерватизму стала Велика Французька революція 1789 року, в результаті якої мир був приголомшений радикалізмом політичного перевлаштування. Тому консерватизм відкидає будь-які революційні зміни суспільного устрою.
Консерватизм наголошує на необхідності збереження традиційних правил, норм, ієрархії соціальних і політичних структур, інститутів, покликаний захищати статус-кво, пояснювати необхідність його збереження, враховуючи реалії, що змінюються, пристосовуватись до них.
Основні положення консерватизму:

• базовими цінностями є: порядок, стабільність і традиціоналізм;
• суспільство і держава є результатом природної еволюції, а не договори і об'єднання громадян (як прийнято вважати в лібералізмі);
• суспільство розвивається завдяки наявності в ньому так званої природної життєвої сили, існування якої раціонально пояснити неможливо, тому немає необхідності втручатися в хід історичного розвитку;
• приватна власність, ринок і вільне підприємництво є результатом розвитку якогось природного життєвого начала;
• політичним ідеалом є сильна держава, чітка політична стратифікація: влада належить еліті, а свобода є підкорення влади і лояльність до неї.

Класичний консерватизм також зміг трансформуватися в неоконсерватизм («рейганоміка» в США, «тетчеризм» в Англії), який далеко пішов від первинної ідеї:

• відбулася помітна еволюція у бік пріоритету прав і свобод окремої особи при істотному обмеженні економічних і соціальних функцій держави за рахунок приватизації державної власності і скорочення державних програм;
• консерватизм став ідеологією широких верств «середнього класу» західного суспільства;

Історична заслуга неоконсерватизма:

• він сформулював і запропонував ефективні способи рішення актуальних проблем, викликаних економічним спадом 70-х років ХХ століття. До числа цих способів відносяться: а) структурна перебудова економіки, що відповідала потребам нового етапу технологічної революції; б) створення нової системи стимулів замість традиційної, орієнтованої на зростання рівня життя. Нові мотивації були пов'язані із зростанням якості життя, створення нових форм самореалізації особи;
• органічно з'єднав старі цінності доіндустріальної епохи (сім'я, релігія, мораль) з цінностями постіндустріальної ери - творча праця, унікальність кожної особи, прискорений розвиток культури, освіти, активне залучення працівників до управління виробництвом.

Відповіді на питання 25, 26, 27, 28.

25) ХРИСТИЯНСЬКО-ДЕМОКРАТИЧНА ІДЕОЛОГІЯ

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: