Лібералізм та неолібералізм як політичні течії.

. Термін «лібералізм» (лат. лібераліз – вільний) почали активно вживати у першій половині XIX ст., тоді ж виникли перші політичні партії лібералів. Але ідеологія лібералізму сягає своїм корінням у XVII—XVIII ст. У її творення значний внесок зро­били такі видатні мислителі, як ДЛокк, Ш.Монтеск'є, І.Кант та ін.

Ліберали обгрунтували буржуазні права й свободи, передовсім свободу особи, промислової конкуренції, не­доторканості приватної власності. Лібералізм — це індивідуалістська сис­тема поглядів, перевага в ній надається потребам і правам окремої людини. Але індивідуалізм цей не набуває абсолютного характеру. Основні риси лібералізму:

1.критика феодальної регламентації економічного життя

2.критика обмеження зовнішньої торгівлі.

3.за повний простір приватної ініціативи

4.звільнення економіки з-під опіки держави

5.пропаганда буржуазно-парламентського устрою.

Найбільшого розквіту лібералізм досяг в Великобританії.

Соціальному лібералізму або неолібералізму, що прийшов на зміну класичному варіанту, були вже притаманні ідеї посилення ролі державних органів у суспільному житті, створення «держави загального добробуту». Така держава мусила була запобігати соціальним конфліктам, допомагати найбільш знедоленим верствам суспільства, активно втручатись в еко­номічне життя через податки, бюджет, планування.

У сфері економічної політики прихильники неолібералізму обстоювали необхідність збереження змішаної економіки, рівноправності різних форм власності, життєздатність яких мав визначити ринок.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: