Генеза ідей політичного елітизму та проблеми вивчення політичної еліти

Концептуальні підходи до трактування політичних еліт можна поділити на дві групи:

1. маккіавелістська школа – це концепції еліти І. Моски, В. Парето і Р. Міхельса;

загальна теорія демократичного елітизму – це концепція конкуруючих еліт Й. Шумпетера, теорія вертикальної демократії Дж. Сарторі, концепція відкритості еліти Г. Лассуела, концепція рухливих еліт Н. Боббіо, концепція рівних можливостей К. Манхейма

Друга школа, заснована на ціннісному підході, яка склалася у США, є досить поширеною в суспільній свідомості. Ми розглянемо концепції конкуруючих еліт Йозефа Шумпетера і вертикальної демократії Джованні Сарторі.

Йозеф Шумпетер виходив з того, що демократія як безпосереднє правління народу є неможливою й не потрібною. Суть демократії полягає в здобутті влади елітами шляхом конкуренції. Найголовнішою характерною рисою демократичного суспільства є конкуренція еліт за позиції влади, а також відкритість еліти для оновлення здібними та високоморальними представниками народу.

На думку Джованні Сарторі:

- демократія має горизонтальний і вертикальний виміри. У горизонтальному вимірі вона грунтується на принципі рівності і означає правління народу. У вертикальному вимірі демократія трактує загальну демократичну рівність як рівність можливостей. Ця рівність можливостей грунтується на принципі свободи й означає владу багатьох конкуруючих меншин, тобто поліархію;

- вчений заперечує існування еліти як єдиної привілейованої і згуртованої групи й доводить наявність багатьох еліт: політичної, економічної, наукової, художньої, релігійної та ін.

- демократична множинність еліт визначається суспільним поділом праці та соціальною структурою суспільства. Кожна з багатьох соціальних груп (етнічних, демографічних, професійних, регіональних) формує свою власну еліту, яка відображає її інтереси, захищає її цінності і активно впливає на розвиток групи;

- Сарторі наголошує, що влада в суспільстві є розподіленою між багатьма суспільними групами та інститутами, які шляхом прямої участі можуть впливати на прийняття політичних рішень у своїх інтересах. За таких умов головними суб’єктами політики є не еліти, а групи інтересів.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: