Визначте основні функції політології.

Політологія як будь-яка гуманітарна наука виконує такі функції:

1) описову, суть якої полягає в констатації фактів політичної реальності, на підставі чого можна отримати відповідь, якою є ця реальність;

2) пояснювальну, що дає змогу зрозуміти суть політичних явищ, причини їх виникнення, закономірності функціонування. Пояснювальна функція дає відповідь на запитання: чому саме ці, а не інші факти мають місце в політичній реальності;

3) прогностична функція зводиться до передбачення, якою буде політична дійсність у майбутньому (наприклад, прогнози щодо успіху на виборах);

4) інструментальна функція полягає в розробці певних проектів прийняття рішень для досягнення конкретного політичного результату;

5) ідеологічна функція орієнтує на вибір певної системи ідеологічних цінностей. Вона дає змогу зрозуміти, яким чином уникнути фальшивих, безглуздих цінносних орієнтацій.

6) теоретико-пізнавальна функція. Передбачає вивчення, систематизацію, тлумачення, аналіз, узагальнення й оцінку політичних явищ. Теоретичне пізнання дає змогу всебічно вивчити й оцінити досвід політичної діяльності, політичне мистецтво.

7) методологічна функція. Охоплює способи, методи й принципи теоретичного дослідження політики і практичної реалізації надбаних знань.

8) світоглядна функція. Зумовлює утвердження цінностей, ідеалів, норм цивілізованої політичної поведінки, політичної культури соціальних суб’єктів, що сприяє досягненню певного консенсусу в суспільстві, оптимальному функціонуванню політичних інститутів. Вивчення політології дає змогу зрозуміти, чиї інтереси представляють певні партії, суспільні групи, їхні лідери та державні структури.

9) прогностична функція. Полягає в передбаченні шляхів розвитку політичних процесів, різних варіантів політичної поведінки. Це необхідно для вироблення механізму раціональної організації політичних процесів, урахування ресурсів політичної влади, особливо таких її компонентів і форм, як авторитет, контроль, вплив, примус тощо.

10) інтегруюча функція. Виявляється у сфері політичної свідомості й політичної поведінки. Важливим компонентом у реалізації цієї функції є ідеологія, що охоплює політичні цінності, соціально-політичні ідеали, через які політична наука впливає на політичні процеси, сприяє розвитку політичної соціалізації, політичної культури, національної самосвідомості.

11) прикладна функція. Передбачає вироблення практичних рекомендацій щодо шляхів, механізмів реалізації політичних знань, раціональної організації політичних процесів. Вона забезпечує вивчення ефективності політичних рішень, стану суспільної думки, ставлення громадськості до політичних структур, інститутів і норм.

47. Зв’язок політології з іншими науками.

Політика не може існувати ізольовано. Вона тісно переплітається з іншими соціальними феноменами. Тому політологія акумулює та використовує результати напрацювань суміжних з політологією суспільних наук, зокрема:

філософії – щодо розуміння основ суспільного та людського розвитку;

правознавства – щодо визначення політичних інститутів і норм;

психології – щодо тлумачення політичної поведінки, політичної свідомості, раціонального та ірраціонального ставлення до політичних процесів;

культурології – щодо усвідомлення політичних традицій та цінностей як основи політичної культури;

соціології – щодо дослідження соціальної структури суспільства, демографічних процесів, політичних настроїв та уподобань;

антропології та етнографії – щодо походження публічної влади та політики.

ПОЛІТОЛОГІЯ І ФІЛОСОФІЯ. Філософія завжди допомагала людині в нагромадженні уявлень про політичне життя суспільства, сприяла пошуку оптимального політичного ладу. Досліджуючи суспільство в цілому, філософія аналізує найзагальніші закономірності політичних структур, держави, права і політики, вивчає політику як феномен світового розвитку й компонент загальнолюдської цивілізації. Знання про політику, які сформувала антична філософська думка, стали основою політичної філософії наступних епох. І сьогодні політична філософія озброює політологію світоглядом, загальними методами пізнання й теорією мислення, розуміння змісту і соціальної зумовленості політичних явищ, досліджує загальні закони історичного розвитку та форми їх реалізації у діяльності людей, вивчає суспільство як цілісну систему. Політична філософія і політологія черпають матеріал з одного емпіричного джерела, але вивчають його різними засобами і на різних рівнях. Філософія, на відмінну від політичної науки, не звертається до практики безпосередньо.

ПОЛІТОЛОГІЯ І СОЦІОЛОГІЯ. Одним з найбільш тісних залишається зв’язок політології та соціології. Зокрема, політологія активно використовує соціологічні методи дослідження політологічного життя. Разом з тим, якщо політологія розглядає політику як процес, що підкорений певним закономірностям, то соціологія вивчає не сам політичний процес, а його “людський вимір”, тобто в який спосіб політика впливає на розвиток людей, їх спільнот, а також досліджує зворотній вплив соціального середовища на політичну сферу.

ПОЛІТОЛОГІЯ І ПРАВО. Право і політика є взаємопов’язаними сферами суспільного життя. Правова наука спрямована на врегулювання відносин та поведінки людей в процесі суспільного життя, в тому числі у сфері політики. Вона дає теоретичний і практичний матеріал, що стосується конкретних правових рішень, показує загальні рамки діяльності держави та суспільства. З одного боку, політична держава санкціонує систему права, роблячи її публічною, загальнообов’язковою, всезагальною, причому її порушення тягне за собою застосування заходів державного впливу; з іншого боку, сама держава підтримується та забезпечується правом.

Політологія як і правознавство досліджує державно-правові проблеми та явища. Відмінність між політикою і правом у тому, що право – це насамперед закони, укази, розпорядження, а політика – це стратегія і тактика поведінки та діяльності людей та їх організацій, вплив владних структур на суспільство перш за все за допомогою силових, матеріальних, ідеологічних та інших засобів. Зазначимо також, що норми права досить визначені, а політика більш мінлива та непостійна. Правова наука розглядає головним чином конституційні та правові форми політичного життя, що становлять інтерес для політичної теорії лише як один з елементів політичного процесу.

Юридична наука розробила понятійний апарат, який активно використовує політологія (держава, демократія, державна влада, право, законність, політичний режим та ін.).

ПОЛІТОЛОГІЯ І ЕКОНОМІКА. В економіці предметом політичного аналізу є процеси виробництва, поділу й обміну матеріальної продукції, які розглядаються з точки зору втручання держави в господарське життя. Економіка визначає зміст і соціальний вектор політики через економічні інтереси соціальних груп, зміну структури виробництва і споживання, технологічні інновації. Політологія в свою чергу, дає наукове обґрунтування принципів розроблення та здійснення економічної політики, державного регулювання економічних процесів, впливає на економічний розвиток відповідно до соціальних і національних інтересів, особливостей історичної ситуації. Політична економія, економічно обґрунтовує політичні процеси, що дає можливість бачити в них боротьбу за реалізацію економічних інтересів. За допомогою політики й політичної влади соціальні верстви, що посідають у суспільстві домінуюче становище, закріплюють та примножують свій матеріальний стан, гарантують його незалежність від можливих посягань.

ПОЛІТОЛОГІЯ І ПСИХОЛОГІЯ. Політолог, який вивчає людську діяльність неминуче приходить до аналізу духовного життя людини, психології груп, верств, класів, нації. Велике значения мають аналіз психологічних результатів суспільних подій, механізму формування суспільних переконань, мотивації, форм контактів між людьми, особливостей їх політичної поведінки.

ПОЛІТОЛОГІЯ І ІСТОРІЯ. Політика тісно пов'язана з історією, яка відображає минуле, досліджує процес розвитку політичного життя суспільства, політичних інститутів, політичних організацій в цілому. Історію насамперед цікавлять питания хронологічного збору й опису емпіричних фактів про розвиток політичних інститутів та ідей. Використання цих матеріалів допомагає враховувати досвід і традиції, виявляти тенденції політичних процесів та їх наслідки. Для розуміння сутності й функціонального призначення політичних явищ, інститутів важливо знати історію світових політичних вчень, яка досліджує виникнення і розвиток теоретичних знань про політику, владу, державу, право, демократію, генезис політичних категорій, їхній вплив на політичне життя.

Співвідношення між політикою і мораллю зводиться до таких принципів:

1) політика завжди аморальна;

2) для досягнення високоморальної мети (здобуття незалежності, утвердження слави і величі держави тощо) всі засоби (в тому числі і насильницькі) морально виправдані;

3) жодна мета не може виправдати аморальні засоби (насильство, брехню, підступність).

Останній принцип дедалі частіше знаходить підтвердження у політичній практиці сучасного цивілізованого суспільства. При цьому моральність політиків в її універсальному цивілізаційному значенні залежить не стільки від їхніх особистих якостей, скільки від ситуації, в якій функціонує політика, а саме: ефективності соціального контролю над владними структурами; умов політичної конкуренції; рівня політичної культури політичних еліт і мас.

48. Чим характеризується західноєвропейська політична думка XVII ст. (Гоббс).

Політичні ідеї Нового часу (ХVІ — ХІХ ст.) були спрямовані на обґрунтування можливості устрою суспільства на принципах раціоналізму, свободи й громадянської рівності. У цей період висновки політичної науки усе більше набували практичного характеру, орієнтуючись на вирішення назрілих соціальних проблем. Політична наука Нового часу пов’язана з іменами видатних мислителів ряду країн. Вона начебто пересувається з однієї країни в іншу, виходячи із суспільних подій, що розгортаються.

Одним з таких мислителів був англієць Томас Гоббс (1588-1679 рр.). Своє політичне навчання він виклав у філософській праці «Філософські основи вчення про громадянина» і трактаті «Левіафан, або матерія, форма і влада держави церковної та громадянської».

У «Левіафані» Т. Гоббс розкриває свою концепцію влади та держави. Він проводить аналогію між політичними реаліями та функціонуванням людського організму: верховна влада — душа держави, посадові особи — суглоби, нагороди й покарання — нерви, справедливість і закони — розум та воля, громадянський мир — здоров’я, непокора — хвороба, громадянська війна — смерть держави. Людина як біологічна істота — природне тіло, держава — витвір мистецтва. Саму державу було створено за допомогою суспільного договору.

Природний, додержавний стан Т. Гоббс розглядає як війну всіх проти всіх. Інстинкт самозбереження диктує людині два протилежні прагнення: збереження власної свободи і намагання здобути панування над іншими. Звідси виникає війна всіх проти всіх. І вихід із тваринного життя тільки один — ухвалення суспільного договору про заснування влади й держави. Люди погоджуються втратити частину особистої свободи, обравши правителя або верховний орган, які владарювали б над ними і поклали кінець всезагальній війні.

Т. Гоббс наділяє державу необмеженими повноваженнями стосовно своїх підданих, крім права на їхнє життя. Він виходить із того, що верховна влада ніяким договором зі своїм народом не пов’язана, тому що піддані уклали домовленість не з нею, а між собою. Концепція Т. Гоббса повністю виключає будь-яку форму контролю верховної влади з боку суспільства. Правителю належать всі види влади, і він не підлягає суду, стоїть вище законів, тому що останні встановлені ним самим.

Щоб не одержали поширення думки й навчання, які підривали б суспільну стабільність, однією з найважливіших функцій держави стає контроль І регламентація духовного життя. Філософ вважає не тільки можливим, але й необхідним введення «з інтересах загального миру» цензури над книгами, проповідями та зверненнями до народу.

Слідом за Н. Макіавеллі Т. Гоббс став розглядати державу не через призму теології, а виводить її закони з розуму й досвіду. Починаючи з Т. Гоббса, у західноєвропейській політичній теорії затверджується розуміння держави як машини, що мала потім довгий і складний шлях.

МОЖНА ДОДАТИ:

Відомо, що перші кроки є водночас найважчими, часом дещо незрозумілими і смішними з точки зору тих, хто вже міцно стоїть на ногах, однак тією ж мірою вони є чи не найголовнішими з огляду на подальший рух. Одним з таких кроків в історії формування політичної теорії є Т. Гоббс, ідеї якого розпочали якісно новий відлік в історії формування західноєвропейської політичної думки. Томас Гоббс чи не вперше спробував раціонально обґрунтувати необхідність появи політичних цінностей. Продовжуючи вже розпочату до нього роботу над проблемою людини, як основної детермінанти суспільних відносин, Томас Гоббс дійшов до висновку, що саме егоїстичний стан буття людини, як „війни всіх проти всіх” спричинив до укладання суспільного договору й створення держави. На нашу думку, Томас Гоббс раціонально обґрунтував появу певних політичних цінностей, адже його правитель залишається як за межами угоди, так і за межами громадянських законів. Він уособлює іншу систему цінностей, відмінну від тієї, якою намагаються керуватись громадяни для збереження мирного співіснування. Образ його правителя доходить навіть до певного парадоксу, адже якщо на початку створення системи політичних цінностей мало суто раціоналістичне начало, то в подальшому після завершення процесу творення влади йде втрата будь-яких моральних принципів, правових регуляторів, на яких повинні бути вибудувані відносини, основним стає лише принцип примусу.

49. Чим характерний консервативний напрям у політичній думці?

Напрям соціально-політичної думки, що вибрав концепції, які в тій або інший формі відстоювали колишні порядки, прагнули критикувати з позицій минулого, ідеалізували феодалізм та ін. Такий напрям соціально-політичної думки названо консерватизмом. Формально представників консерватизму об'єднувало негативне ставлення до революції, як насилля до розриву з традиціями і основами народного життя. Найвпливові-ші з ідеологів консерватизму Едмунд Бьорк, Леон де Бональд, Жозеф де Месир та ін. вихідці зі знатних аристократичних сімей, які зазнавали переслідування якобінського терору, відстоювали принципи монархії, станової ієрархії, католицької віри.

У процесі розвитку консерватизм оформився як політична течія, що орієнтується на збереження, спадкування, урахування національних традицій в процесі суспільного розвитку. Так, Едмунд Бьорк вважав, що в ім'я стабільності суспільства варто критикувати і навіть висміювати революційні ідеї, протистояти революційним перетворенням. Це означало заперечення ідей просвітництва, тобто ідей свободи особи і демократичних форм організації влади. Такі ж думки висловлювали й інші консерватори, відстоювали абсолютну монархію.

Становлення і зміцнення капіталістичного укладу життя дуже не сподобалося дворянсько-аристократичним, феодально-монархічним колам, які прагнули реставрації старих, добуржуазних (феодальних) порядків. Це - консервативний напрямок політичної думки, який утверджував свої позиції різкою критикою і відкиданням передових ідей французької революції кінця XVIII ст.
Найвідомішими пропагандистами цієї течії були Жозеф де Мсстр, Луї де Бональд, Людвіг фон Галлер. Саме вони пропагували реакційні феодальні догми про божественний характер станових привілеїв, про історичне та божественне право дворян на панування.

50. Що є змістом політичної сфери?

У системі сфер суспільного буття важливе місце посідає політична сфера.
Політична сфера є порівняно самостійною сферою суспільного буття, що охоплює всі прояви і реалії функціонування політичного життя.
Змістом політичної сфери є насамперед політико-владні відносини народів, націй, соціальних груп, особистостей щодо завоювання, утримання, використання влади і впливу на владу. Це також діяльність, пов'язана з організацією державної, політичної влади, з визначенням її цілей, завдань та засобів, забезпеченням їхнього функціонування політичними і правовими нормами.
Обсяг політичної сфери визначається наявністю всіх політичних форм життєдіяльності суспільства, що виникають і функціонують навколо політико-владних відносин як виразу політичних інтересів і політичних потреб у суспільстві.
Розвиненість політичної сфери зумовлюється розвитком організаційних структур, активністю всіх форм політичної діяльності в суспільстві, її насиченістю подіями, широтою функціонування, організованістю політичних сил, впливом на інші сфери.
Політична сфера оточена соціальним середовищем. Це середовище визначає різноманітність політичного життя, його якісну характеристику, політичні цінності. Політична сфера впливає на соціальне оточення, формує його цілі, принципи, вимоги до нього, реагує на зміни в ньому та ін. Межі впливу політичної сфери на соціальне середовище визначаються історичними етапами розвитку, політичною ситуацією, режимом політичного життя та ін. Так, якщо політична сфера підпорядковує собі функціонування економічної, соціальної та інших" сфер, то встановлюється тоталітарний режим. Наслідки такого тиску, як правило, катастрофічні.
Політична сфера акумулює в собі все, що пов'язане з політикою, але визначальними серед них є види і форми політичних відносин і політичної діяльності, організаційні структури, політичні цінності й політичні та правові норми, що лежать в основі політичного функціонування суспільства. Найбільш повно політична сфера виражена через політичне життя суспільства.
Політичне життя — частина суспільного життя, пов'язана з конкретно-історичною, свідомою та цілеспрямованою політичною діяльністю людей, їхніх політичних структур щодо виявлення і реалізації соціально-політичних інтересів та потреб у процесі формування й здійснення політичної влади в суспільстві.

51. Що є характерним для політичної нестабільності суспільства?

Політична нестабільність (дестабілізація) суспільства — це стан політичного життя, який перебуває під постійним впливом різного роду соціальних і політичних катаклізмів (криз, конфліктів тощо), що ведуть до докорінних якісних змін, до розвалу політичної стабільності.

Нестабільність політичного життя суспільства характеризується наявністю періодичних криз, потрясінь, політичних та інших конфліктів; відсутністю автоматично діючого механізму усунення диспропорцій, які виникають досить природно, що спричиняє хаос та ін.; порушенням управлінських відносин у зв’язку з розвалом економічних відносин; безвладдям або надзвичайною слабкістю структур законодавчої, виконавчої та судової влади; повним розпадом традиційних політичних інституцій (партій, громадських об’єднань та ін.); розпадом окремих політичних структур (армії, органів державної безпеки та ін.); виникненням нових владних, адміністративних політичних структур як передумови оновлення політичної системи; висуненням альтернативних шляхів розвитку, нових політичних елементів і структур, що прагнуть впливати на політичну систему методом руйнування або творення; можливою інтервенцією, що або призводить до загибелі політичної системи, або, у разі перемоги над ворогом, стає причиною її розквіту; плюралізмом у діяльності засобів масової інформації; виникненням різноманітних нових форм політичної діяльності; виникненням в умовах нестабільної правової системи розмаїття партій, громадських об’єднань та інших форм громадсько-політичної діяльності мас.

52. Демократичні режими: поняття та види.

Політичний режим - це спосіб функціонування політичної системи суспільства, визначальний характер політичного життя в країні, система прийомів, методів, способів здійснення політичної (включаючи державну) влади в суспільстві.

Демократичний політичний режим. Демократія є найскладнішим типом політичного режиму. Термін «демократія» в перекладі з грецького (demos – народ, kratos - влада, владарювання) означає «владу народу».

Демократія - це така форма держави, його політичний режим, при якому народ або його більшість є (вважається) носієм державної влади.

Демократія асоціюється з свободою, рівністю, справедливістю, дотриманням прав людини, участю громадян в управлінні. Тому демократію як політичний режим прийнято протиставляти авторитарним, тоталітарним і іншим диктаторським режимам.

Найважливішими ознаками демократії є:

Юридичне визнання верховної влади народу.

Періодична виборність основних органів влади.

Загальне виборче право, що гарантує кожному громадянину брати участь у формуванні представницьких інститутів влади.

Рівність прав громадян на участь в управлінні державою, тобто кожний громадянин, має право не тільки обирати, але і бути вибраним на будь-яку виборну посаду.

Ухвалення рішення по більшості поданих голосів і підкорення меншини більшості.

Контроль представницьких органів за діяльністю виконавської влади.

Підзвітність виборних органів своїм виборцям.

Основні способи (форми) реалізації демократії.

Залежно від того, як, яким чином народ здійснює право на владу можна виділити три основні способи реалізації демократії.

Пряма демократія - весь народ (має право голосу) безпосередньо ухвалює рішення і стежить за їх виконанням. Така форма демократії найхарактернішої є для ранніх форм демократії, наприклад, для родової общини. Пряма демократія існувала і в античні часи в Афінах. Так головним інститутом влади був Народний збір, який ухвалював рішення і нерідко міг організовувати їх негайне виконання. Подібного роду демократія існувала і в Стародавньому Римі, в середньовічному Новгороді, у Флоренції і у ряді інших міст-республік.

Плебісцитарна демократія - народ ухвалює рішення лише в певних випадках, наприклад, під час референдуму з якогось питання.

Представницька демократія - народ обирає своїх представників, і вони від його імені управляють державою або якимсь органом влади. Представницька демократія є найпоширенішою формою народовладдя. Недоліки представницької демократії полягають в тому, що народні обранці, отримавши владні повноваження, не завжди виконують волю тих, кого вони представляють.

53. Розкрийте поняття «Форма державного правління».

Форма державного правління – це спосіб організації державної влади зумовлений принципами формування і взаємовідносин вищих органів держави.

Основні форми державного правління: монархія і республіка.

Монархія – це форма правління, за якої верховна влада належить одній особі.

Республіка – це форма правління, за якої всі органи влади або обираються або формуються парламентом.

54. Сутність політико-правової думки США (XVIII ст.)

Англійські та французькі мислителі й революціонери XVII—XVIII ст. справили величезний вплив на політичні погляди Бенджаміна Франкліна (1706—1790), Томаса Пейна (1737—1809), Джорджа Вашингтона (1732—1799), Джонса Адамса (1735—1826), Томаса Джефферсона (1743—1826), Джеймса Медісона (1751—1836), Олександра Гамільтона (1757—1804) та інших американських просвітників, багато з яких були ідейними натхненниками першої американської революції 1775—1783 pp., засновниками США. Відчутним був і їх зворотний вплив на європейські процеси, зокрема на французьку революцію, завдяки участі у творенні видатних політичних документів — юридичних конституцій окремих штатів, Декларації незалежності 1776 p., Статей конфедерації 1777 p., Конституції СІЛА 1787 р. та ін.

Республікансько-демократичну течію американської політичної думки представляли Б. Франклін, Т. Пейн і Т. Джефферсон, які сформували засади новітнього американського конституціоналізму, політичну доктрину незалежності північно-американських колоній, висловили розуміння процесу політичної історії, рішуче заперечували інститути рабовласництва й работоргівлі, обґрунтували американський конфедералізм і демократизм, своє бачення природних прав людини й суспільного договору, відстоювали принципи всенародного суверенітету, всеза-гального виборчого права, миролюбиво! зовнішньої політики, пріоритету людини над громадянським суспільством, а громадянського суспільства — над державою, верховенства закону, правової держави, проголошували право народу на революцію. Саме Т. Джефферсон класичну ліберальну формулу прав людини, сформульовану Д. Локком, «життя, свобода і власність», замінив на «життя, свобода і право на щастя».

Дещо інших політичних поглядів дотримувались американські федералісти — Дж. Адамс, Д. Медісон, О. Га-мільтон та ін. Демократичну республіку вони розглядали як етап на шляху до встановлення конституційної монархії, обґрунтували доктрини політичного ізоляціонізму, не завжди з належною шаною ставились до прав людини, віддаючи перевагу інтересам держави, проповідували ідеї цензового виборчого права. Але їх заслугою є боротьба зі становим поділом суспільства і становими привілеями, перенесення ідей Локка й Монтеск'є про поділ влад на американський ґрунт, розробка форм і методів політичного збалансування владних гілок, їх структури і компетенції, шляхів зміцнення центрального федерального уряду, принципів судочинства, захист інтересів і свобод великих підприємців, пошуки засобів політичного компромісу. Завдяки майстерному володінню цим мистецтвом американська традиція вважає батьком Конституції США Д. Медісона, який знаходив компромісні варіанти не лише у її формулюваннях, а й у процесі її ратифікації штатами.

55. Що таке політична система суспільства?

Політична система суспільства – це сукупність державних і недержавних інститутів, правових і політичних норм, якими здійснюється влада і управління в суспільстві.

56. У чому полягає значення політичного вчення Ш. Монтеск’є?

Вагомий внесок у розвиток політичної думки зробив французький правознавець, просвітник, один із засновників новітньої політичної науки Шарль Луї Монтеск'є (1689—1755). У своїх працях — «Персидські листи», «Роздуми про причини величі римлян і їх занепаду», «Про дух законів» — він наголошує, що головне завдання держави — забезпечити людині політичні свободи (можливість робити все, дозволене законами, і не робити того, що законами заборонено, бо тоді такої свободи не буде ні для кого), і громадянські свободи (спокій духу, відчуття громадянської безпеки, запобігання необгрунтованим приватним і публічним звинуваченням індивіда, гуманне кримінальне законодавство, неухильне дотримання правил судочинства, недопущення деспотизму і зловживань з боку посадових осіб, суворе дотримання законів і непорушний режим законності).

Монтеск'є стверджував, що таке забезпечення політичних і громадянських свобод можливе лише за існування в державі незалежних одна від одної гілок влади — законодавчої, виконавчої та судової. Саме незалежність, а не розподіл функцій між ними, ставив Монтеск'є на перше місце, розуміючи, однак, що реально в політичному житті може йтися лише про незалежність суду. Але судову владу в державі не уособлює ніхто, і тому вона начебто позбавлена владних функцій. Для досягнення справжньої незалежності суддів Монтеск'є пропонує запровадити досвід Франції щодо купівлі-продажу суддівських посад, і «уособлення» цієї влади в присяжних (виборних народних представника, яких періодично скликають на спеціальні сесії). Незалежність законодавчої та виконавчої влади, за Монтеск'є, має відносний характер, бо насправді в системі стримувань та противаг існує своєрідна «незалежна залежність», коли одна влада не дає змоги іншій зловживати своїми функціями, що і є гарантією забезпечення прав і свобод громадян. Законодавчу владу, на його думку, має уособлювати двопалатний парламент, який складався б з нижньої — народної палати, депутати до якої обиралися б на основі всезагального виборчого права всім населенням, і верхньої — аристократичної палати, палати перів, члени якої призначаються з представників пануючих верств і передають посади своїм спадкоємцям

57. Які характерні риси політичної системи України?

Сьогодні в нашій державі відбувається активний процес становлення нового типу політичної системи.

Політична система України характеризуться як:

- Перехідна від не правового до правового типу

- Легітимна

- Миролюбна, неагресивна

- Позбавлена власної глобальної системи забезпечення національних інтересів.

Система не здатна забезпечити рівень добробуту верств населення

- Світська

- Етатизована (одержавлена)

- Система з недостатньо високим рівнем політики

Напрямки формування і розвитку політичної системи:

- Побудова демократичної соціальної правової держави

- Утвердження громадянського суспільства

- Подальший розвиток політичних принципів і норм

- Зростання політичної свідомості і політичної культури суспільства і особи

- Вдосконалення діяльності ЗМІ.

58. Українська політична думка у Київській Русі IX - XIV ст.

Політичні ідеї, що формувалися в Київській Русі у IX— XIV ст., у княжу добу, закарбовані в творах видатних державних і церковних діячів, літописців. Митрополит Іларіон у "Слові про Закон і Благодать", Ярослав Мудрий у "Руській правді", монахи-літописці Нестор і Сильвестр у "Повісті минулих літ", Володимир Мономах у "Повчанні дітям" висвітлювали проблеми сутності, походження і легітимності влади, взаємовідносин світської і духовної влади, місця Русі серед держав світу.

Мислителі Київської Русі розуміли державну владу як відносини панування і підкорення, коли воля людей, які стоять на вершині ієрархічної суспільної драбини, рухає нижчими верствами суспільства з волі божої та згоди людей на такий порядок у суспільстві. Основними ознаками влади вважали справедливість — "правду" і примус — "силу". Влада, на їхню

думку, забезпечує захист, порядок, справедливість і спасіння, і тому її треба визнавати і коритися їй.

Політичні ідеї і теорії Київської Русі тісно пов’язані з історією нашої держави. Відомо, що політична думка формувалась як на вітчизняному досвіді, так і на використанні здобутків західно-європейських винахідників.

Досліджуватись соціально-політична думка починає з того часу, коли вона почала згадувати про себе в літописах.

Основною ознакою влади вважали:

- Справедливість

- Правду

- Примус

- Силу

1, Однією з найбільш ранніх памяток є Слово про закон і благодать Ілларіона – першого київського митрополита.

Іларіон:

А) вбачав у сильній князівській владі запоруку цілісності держави

Б) вважав, що церква повинна служити державі

В) політичні ідеї Русі залишали помітний слід у літописах

У зв’язку з цим проблема ідеального політика посідала основне місце. Найповніше ідеал князя розкритий Мономахом.

Політична ідеологія Київської Русі розкривалась в Руській Правді – перший писаний словянською мовою кодекс законів.

59. Розкрийте поняття «Політична опозиція».

Опози́ція — протиставлення одних поглядів чи дій у політиці іншим, партія або група, що виступає врозріз з думкою більшості або з панівною думкою і висуває альтернативну політику, інший спосіб вирішення проблем.

Політична опозиція — необхідний елемент політичної системи, що сприяє її ефективному функціонуванню.

Опозиція полягає в двох елементах:

протиставлення своєї політики політиці інших політичних сил;

виступ проти думки більшості у законодавчих, партійних та інших структурах.

Розрізняють опозицію помірковану, радикальну, лояльну, конструктивну, деструктивну (руйнівну).

60. Яке основне призначення політичної системи суспільства?

Головне призначення політичної системи полягає у виконанні функції розподілу цінностей та примушенні більшості членів суспільства погодитися на нього на тривалий час. Невиконання системою цієї функції призводить до зростання напруження в системі і навіть до її руйнування.

Взаємодія політичної системи з навколишнім середовищем і всередині самої системи відбуваться на вході, всередині й на виході.

На вході - це вимоги й підтримка, які надходять з навколишнього середовища, а на виході - рішення і дії.

Вимогами є запити й потреби, що стосуються розподілу матеріальних благ і послуг, регулювання поведінки, комунікації та інформації тощо, є формою вираження думок і дій індивідів і груп з приводу розподілу цінностей у суспільстві. Одні вимоги надходять з оточення політичної системи і є зовнішніми, інші виникають всередині самої системи.

Крім вимог, необхідна й їх підтримка суб'єктами та об'єктами політичного життя, політична активність. Вона охоплює всі варіанти позицій і поведінки груп та індивідів, які сприяють системі і проявляється в формах голосуванні на виборах, сплаті податків, дотриманні законів, повазі до влади, патріотизмі тощо.

61. Дайте визначення поняття «влада».

Влада – це здатність і можливість одних людей впливати на інших у бажаному для себе напрямку(Габінет).

Влада – це вплив однієї частини суспільства (індивіда) на поведінку іншої частини у бажаному напрямку(Чорний).

62. Назвіть та охарактеризуйте функції держави.

Держава – це суверенна, політико-територіальна організація влади певної частини населення в однорідному суспільстві, що має спеціальний апарат примусу та управління суспільством.

Функції держави:

1. Основні:

-законодавча;

-виконавча;

-судова.

2. внутрішні:

Економічна

Соціальна;

Політична;

Екологічна;

Науково-організаторська;

3. Зовнішні-захищають інтереси держави

оборонна;

дипломатична;

співробітництва;

миротворча;

інноваційна.

4.тимчасові:

Під час війни;

Стихійні лиха.

63. Назвіть критерії ефективності політичної системи суспільства.

Критеріями ефективності політичної системи на сучасному етапі є такі, які здатні забезпечити:

· суспільний прогрес;

· сприятливі правові умови для економічного й соціального розвитку;

· соціальну справедливість;

· надійні гарантії прав і свобод громадян;

· всебічний розвиток особистості;

· піднесення престижу країни на міжнародній арені, посилення кон- курентноздатності на світовому ринку.

Критерії ефективності політичної системи поділяються на:

· економічні, які характеризують обсяг зростання ВВП на душу населення і прибуткової частини державного, регіонального і місцевого бюджетів та їх соціальну спрямованість;

· соціальні - зниження ступеня соціальної нерівності, забезпечення встановлених державою мінімальних стандартів оплати праці, пенсії, соціальної допомоги, надання державою послуг у сфері освіти та охорони здоров’я;

· правові - забезпечення гарантій захисту прав та свобод людини і громадянина, створення сучасної цивілізованої системи судового і парламентського контролю за дотриманням прав і свобод громадян, забезпечення максимально сприятливих умов для міжнародного моніторингу у цій сфері, а також для громадянської правозахисної діяльності;

· геополітичні - забезпечення провідних позицій держави у таких сферах глобального домінування, як військова, економічна, технологічна, культурна;

· інтеграційні - ступінь входження в регіональні та глобальні міжнародні структури з метою наближення своїх політичних, правових, економічних і культурних систем до універсальних цивілізаційних стандартів світового розвитку.

64. Назвіть та розкрийте функції політичної системи.

1) Владно-політична – характеризує джерела формування влади.

2) Правова – регламентує відносини, закони, статути

3) Прогностична

4) Стабілізаційна

5) Інтеграційна

6) Регулятивна

7) Управлінська

8) Міжнародно-політична – представляє державу на міжнародному рівні

65. У чому полягає суть політичних та правових ідей козацько-гетьманської доби?

У козацько-гетьманську добу політична думка України розвивалася в контексті правових документів, які відображали аспекти державного устрою і міжнародних відносин України, а також у руслі концепції просвітників щодо суспільства і держави. До важливих правових документів того часу можна віднести «Березневі статті», «Гадяцький трактат», «Угоду та Конституцію» Пилипа Орлика. В них було закладено правову основу міжнародних договорів України з іншими державами, чітко простежувалися атрибути суверенітету української державності, визначалися конституційні засади державного і суспільного ладу.

«Березневі статті» передбачали збереження козацьких, міщанських і шляхетських прав, вольностей; право українців самим вирішувати, хто до якого стану має належати; право самостійно збирати податки; збереження права обирати гетьмана, самостійно вирішувати питання міжнародної політики (за винятком Росії і Туреччини). Зміст статей розкривав, з одного боку, демократичну сутність української державності, яка грунтувалася на принципі виборності вищих посадових осіб і суддів, з іншого — правові зобов'язання української сторони перед Московським царством, які передбачали військово-політичну єдність України і Московії та недоторканість суспільно-політичних порядків в Україні.

«Гадяцький трактат», розроблений Юрієм Немиричем 1658 р., містив такі основні положення:

1) Україна на федеративних засадах як Велике князівство Руське входить до Речі Посполитої;

2) гетьман стає цивільним і військовим правителем України, а спільний для всіх король обирається трьома народами;

3) передбачається існування власної скарбниці, монетного двору, війська, генерального трибуналу;

4) без дозволу українського уряду коронне військо не має права входити на територію князівства;

5) православне духовенство урівнюється в правах з римо-католицьким, а права унії обмежуються територією, на якій вона існує. Київська академія прирівнювалася до Краківської.

«Пакти і Конституції законів та вольностей Війська Запорозького» складалися з 16 статей і починалася з урочистої декларації: «Україна з обох боків Дніпра має бути на вічні часи вільною від чужого панування». Визначалися кордони України з Польщею і Московією, передбачалося після закінчення війни підписання трактату зі шведським королем як постійним протектором України, закріплювалося право запорожців на повернення всіх відібраних у них земель і поселень, на відновлення колишнього статусу православної церкви під зверхністю царгородського патріархату.

Конституція передбачала розподіл влади між гетьманом як вищою виконавчою владою, генеральною радою як вищою представницькою владою і генеральним суддею. Хоч прерогативи органів влади не були ще чітко визначені, все ж тогочасна конституція наближалася до реалізації принципу розподілу влади.

Отже, названі правові документи закріплювали державний статус України, визначали конституційні основи суспільного і державного ладу, її міжнародно-правову суб'єктність.

66. Розкрийте поняття «Ресурси влади».

Ресурси влади (можливості) використовують у:

Широкому аспекті: те, що використовують для впливу на об*єкт

Вузькому аспекті: засоби за допомогою яких суб*єкт влади діє на об*єкт

Ресурси поділяють на:

1) Економічні

2) Соціальні

3) Культурно-інформаційні

4) Силові

5) Демографічні

6) Правові

7) Організаційні

8) заохочувальні

67. Охарактеризуйте ідеї державотворення Конституції Пилипа Орлика.

1710 р. у Конституції Пилипа Орлика. Вказаний документ — конституція тієї самостійної Української держави, за яку боролися І. Мазепа, П. Орлик та їхні однодумці й послідовники. Вона починалася з урочистої декларації, де говорилося, що Україна по обох боках Дніпра має бути на вічні часи вільною від чужого панування1. У 16 параграфах викладено основи державного устрою в Україні. Гетьманське правління мало бути обмеженим генеральною радою, яка складалася з генеральної старшини, полковників і виборних депутатів від кожного полку. Гетьман зобов'язувався радитися з генеральною радою. Тричі на рік мав збиратися сейм з полковників і сотенної старшини, депутатів і послів від запорізького війська. Встановлювався суворий поділ між державним скарбом і сумами, які були в особистому розпорядженні гетьмана тощо. Конституція П. Орлика пройнята ліберально-демократичним духом, що ставить її в ряд найцікавіших пам'яток тогочасної політичної думки не лише в Європі, айв усьому світі.

68. Дайте визначення поняття «Політична влада».

Політична влада – це реальна можливість одних людей проводити свою волю стосовно інших за допомогою правових і політичних норм.

69. Розкрийте поняття «Держава».

Держава – це суверенна, політико-територіальна організація влади певної частини населення в однорідному суспільстві, що має спеціальний апарат примусу та управління суспільством.

70. Охарактеризуйте програму побудови самостійної держави М. Міхновського.

Міхновський висловлює думку, що кінець XIX століття є добою визволення націй, а необмежена свобода всебічного духовного розвитку людини та її найкращого матеріального благополуччя можлива лише у «державі одноплемінного національного змісту». За Міхновським, кожна нація прагне самовиявлення у формі незалежної самостійної держави, а «найпишніший розквіт індивідуальності можливий лише в державі, для якої плекання індивідуальностей є метою, — тоді стане зовсім зрозумілим, що державна самостійність — це головна умова існування нації, а державна незалежність — це національний ідеал у ділянці міжнародних відносин»

Констатуючи трагічний факт бездержавності України, Міхновський робить висновок: «Над нами висить чорний стяг, а на ньому написано: смерть політична, смерть національна, смерть культурна для української нації!..»

"Десять заповідей" М. Міхновського (1903 р.):

1. Єдина й неподільна від Карпат і до Кавказу самостійна, вільна Українська Демократична Республіка — це національний всеукраїнський ідеал. Нехай кожна українська дитина тямить, що вона народилася на світ на те, щоб здійснити цей ідеал.

2. Усі люди — твої брати, але москалі, ляхи та жиди — вороги нашого народу, доки вони панують над нами й визискують нас.

3. Україна для українців. Отже, проганяй звідусіль з України чужинців-гнобителів.

4. Усюди й завжди вживай українську мову. Нехай ані дружина твоя, ані діти не дають поганити твоєї господи чужинцям-гнобителям.

5. Шануй діячів рідного краю, ненавидь його ворогів, зневажай перевертнів-відступників, і добре буде твоєму народові й тобі.

6. Не вбивай Україну своєю байдужістю до всенародних інтересів.

7. Не стань ренегатом-відступником.

8. Не обдирай власного народу, працюючи на ворогів України.

9. Допомагай своєму землякові поперед усіх.

10. Не бери собі дружину з чужинців, бо твої діти будуть тобі ворогами; не приятелюй з ворогами нашого народу, бо це додає їм сили й відваги; не підтримуй гнобителів наших, бо зрадником станеш.

71. Розкрийте характерні ознаки політичної влади.

Характерні ознаки політичної влади:

- загальність, обов'язковість її рішень для всіх громадян (Політична влада може обмежити вплив могутніх корпорацій, засобів масової інформації та взагалі будь-яких інститутів навіть до самої ліквідації)

- безособовість (На відміну від приватної особистої влади, яка існує у невеликих групах, політична влада виступає від імені усього суспільства та звертається за допомогою права до всіх громадян)

- монополія на фізичне насильство (Політична влада означає, що панування, підкорення, насильство як специфічні засоби влади монополізовані та зосереджені у спеціально створених суспільством інститутах, органах і закладах, які у сукупності своїй складають державу. Право на силу підкорення щодо можливих дій громадян вилучено у приватних осіб чи груп та передано державі, в особі якої насильство, панування одержує законність)

- різноманітність ресурсів. (Політична влада, особливо держава, використовує не тільки підкорення, насильство, але й інші ресурси: економічні, соціальні, культурно-духовні.)

72. Розкрийте основні теорії виникнення держави.

1) теологічна (автором був Фома Аквінський (1225-1274). Його вчення побудовано на ієрархії форм: від Бога - чистого розуму - до духовного і матеріального світу. Проголошення походження держави від Бога обґрунтовує її вічність і непорушність, виправдовує найреакційніші держави, підкреслює думки про те, що будь-яке посягання на державу приречене на невдачу, оскільки владу вкладено в руки правителя Богом, і вона покликана захищати благо всіх.)

2) патріархальна (Давньогрецький філософ Аристотель, який уперше сформулював цю теорію в ІV столітті до нашої ери, указував, що людина за своєю природою є «істотою політичною». Вона не може жити без суспільства, і з цієї необхідності в об'єднанні виникаєсім'я. Сім'ї об'єднуються в селище, а селища в місто-державу. У ХІХ столітті ці погляди розвинулися у патріархальній теорії англійця Роберта Філмера, згідно з якою держава виникла в процесі механічного з'єднання родів у племена, а племен — у більш велику спільноту.)

3) договірна (Теорію суспільного договору Томаса Гоббса, Джона Локка, Жан-Жака Руссо було сформульовано в ХVІ — ХІХ столітті. Згідно з цією теорією держава виникає з об'єктивної потреби людей у спеціальному механізмі, який міг би регулювати відносини між індивідами, вирішувати соціальні конфлікти. Виходячи з цієї необхідності люди домовилися між собою про передачу своїх політичних прав (або їхніх частин), загальній організації, створивши таким чином державу.) – договір між правителем і людьми.

4) психологічна (Держава виникає з психологічної потреби більшостілюдей як організація, створена для управління суспільством творчою меншиною, вона покликана бути основою адекватної ієрархічноїсоціально-політичної структури. Походження держави пов'язується з людською психікою, якій притаманна потреба копіювати дії та підкорятисялідеру — видатній особі, яка здатна керувати суспільством. Держава є організацією для здійснення такого керівництва.)

5) теорія насильства (За цією теорією держава виникла як результат завоювання одних племен іншими, поневолення одного народу іншим. На думку прихильників теорії, держава є тією силою, яку утворюють завойовники для утримання в покорі завойованих народів і зміцнення влади переможців. Представниками теорії були Гумплович, Каутський, Дюрінг та ін.)

6) марксистська(класова) (Держава виникла там і тоді, де і коли відбувся поділ суспільства на класи) було розроблено в ХІХ столітті Карлом Марксом і Фрідріхом Енгельсом.

7) ірригаційна – перші держави появилися в дельтах річок.

73. Розкрийте основні соціальні функції політичної влади.

- інтегративна (інтеграція прогресивних політичних, ідеологічних, інтелектуальних ресурсів суспільства з метою реалізації суспільно-значущих, історично визначених цілей.)

- регулятивна (забезпечує створення політичних механізмів регулювання життєдіяльності суспільства, підтримує вольовими методами функціонування цих механізмів.)

- мотиваційна (влада формує мотиви політичної діяльності, підпорядковує їм як загальнозначущі, так і інші мотиви відповідно до політичних інтересів суб‘єктів владарювання, їхніх політико-організаційних структур.)

- консолідуюча (Об'єднання, зімкнення окремих осіб, груп, організацій для посилення боротьби за загальні цілі й інтереси.)

- стабілізаційна (націлена на забезпечення стійкого, стабільного розвитку політичної системи, всіх її структур, громадянського суспільства.)

74. Охарактеризуйте сучасний політичний режим України.

Політичний режим України можна охарактеризувати, як змішаний, тобто такий, що інтегрує ознаки усіх основних політичних режимів: демокр-го, авторит-го, автократичного, тоталіт-го, анархічного, олхократичного.

75. Розкрийте поняття «Форма державного устрою».

Форма державного устрою – спосіб територіальної організації держави.

Унітарна – територія складається з адміністративних або політико-адміністративних одиниць.

Федерація – союзна держава, територія якої складається з державних утворень, наділених юридичною і певною політичною самостійністю.

Конфедерація – форма союзу держав, за якої зберігається суверенітет в повному обсязі.

Імперія – держава, яка містить територію інших держав.

76. Розкрийте поняття «суб’єкти» та «об’єкти» влади.

Основною особливістю владного відношення є переважний вплив однієї сторони на іншу. Тому сторону з переважним впливом доцільно називати суб'єктом, а сторону, яка зазнає впливу, - об'єктом. Суб'єктом може бути: індивід, організація, держава, ООН. Суб'єкт є безпосереднім носієм влади, він повинен мати властивості: бажання панувати, волю до влади, компетентність.

Об'єкт влади: населення, громадяни, на яких спрямовані дії суб'єкта, усі сфери суспільного життя, суспільство в цілому.

77. Назвіть основні форми політичної влади.

Основні форми політичної влади: панування, політичне керівництво і управління. Панування – абсолютне підпорядкування одних іншим, політичне керівництво і управління – прийняття стратегічних і тактичних рішень.

78. Назвіть та охарактеризуйте основні типи держав.

1) Формаційний підхід (соц-економ ознаки): рабовласницькі, феодальні, буржуазні, соціалістичні.

2) Цивілізаційний підхід(культурологічний)(культура, релігія, національні ознаки): західні, східно-православні, мусульманські, латино-американські, індустріальні; ті, що розвиваються.

3) За політ. режимом: тоталітарні, авторитарні, демократичні, (посттоталітарні, посткомуністичні)

79. Які основні риси демократичного режиму?

- економічний плюралізм, тобто наявність в країні троьох форм власності, які вільно конкурують між собою на ринку

- політичний плюралізм: багатопартійність, коли партії конкурують між собою у боротьбі за владу на виборах і коли в країні може легально існувати опозиція до влади.

- ідеологічний плюралізм: відсутність в країні однієї обов*язкової для всіх державної ідеології, свобода світогляду та віросповідання.

- гарантування з боку держави дотримання прав і свобод людини

-участь народу у здійсненні державної влади через систему виборів та референдумів

- прийняття рішень на загально-державному рівні з урахуванням інтересів не тільки більшості, а й нацменшин

- верховенство права, коли всі сфери сусп життя урегульовані законами

- наявність так званої 4-ї гілки влади, тобто незалежних ЗМІ

- відповідальність держави перед особою, якщо своїми діями або рішеннями вона завдає шкоду громадянам

80. Назвіть та розкрийте функції політичної системи.

1. Владно-політична (характеризує джерела формування влади, механізм стримування і противаги між різними владними інститутами)

2. Правова (формує право (закони, регламентарні акти, акти регіонального і місцевого самоврядування) і забезпечує його виконання.

3. Прогностична

4. Стабілізаційна

5. Інтеграційна

6. Регулятивна

7. Управлінська (за допомогою політичних органів держави, управління політ сферами)

8. Міжнародно-політична (представництво країни на міжнародній арені)

81. Порівняйте поняття «Президентська республіка» та «Парламентська республіка».

Президентська: Президент і парламент Обираються народом; Уряд Формує президент, Звітує президенту, Президент має право вето; Парламент може звільнити президента – імпічмент; Президент головнокомандувач збройних сил; Відсутність прем*єр-міністра.

Парламентська: Парламент - обирається народом, президента обирає парламент; Уряд – Формується парламентською більшістю, звітує парламенту; Реальні владні повноваження має прем*єр-міністр.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: