Главная

Популярная публикация

Научная публикация

Случайная публикация

Обратная связь

ТОР 5 статей:

Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия

Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века

Ценовые и неценовые факторы

Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка

Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы

КАТЕГОРИИ:






Співвідношення політики та моралі, цілей i засобів у політиці. Н.Макіавеллі про ці проблеми у праці "Державець".




Суть політичної діяльності полягає у виборі суспільних цілей і засобів їх реалізації за допомогою фактора влади. Тому у структурі політичної діяльності виокремлюються, по-перше, вміння ставити близькі (тактичні) і перспективні (стратегічні) реальні цілі з урахуванням конкретних умов, а по-друге, опрацювання ефективних методів і засобів досягнення цілей, які поставлені. В реальній політиці слід уникати утопізму та прожектерства, хоча й не слід втрачати перспективу і певні ідеали. Найважливіше знайти правильне співвідношення між цілями і засобами їх досягнення, уникаючи таких одіозних принципів, як “мета виправдовує засоби” (І.Лойола).

Макіавеллівське вирішення проблеми співвідношення політики і моралі є одним із варіантів розв´язання так званої моральної дилеми в політиці. Суть її полягає у співвідношенні мети і засобів у політиці, у тому, що в політиці трапляються ситуації, коли проголошувані позитивні під етичним кутом зору цілі досягаються за допомогою етично негативних засобів. Н. Макіавеллі розв´язав цю дилему однозначно на користь мети, вважаючи, що блага мета виправдовує будь-які засоби її досягнення.

Протилежною макіавеллівській є позиція, представники якої вважають, що в ході досягнення будь-яких політичних цілей необхідно виходити з безумовного пріоритету моральних міркувань. Відомими представниками цієї позиції були, зокрема, М. Ганді і М. Л. Кінг.

Мохандас Карамчанд (Махатма) Ганді (1869—1948) — один з лідерів та ідеологів індійського національно-визвольного руху. Виходив з можливості досягнення незалежності лише мирними, ненасильницькими засобами, шляхом залучення до боротьби широких народних мас. У період піднесення масової боротьби проти англійських колонізаторів (1919—1922) Індійський національний конгрес прийняв запропоновану ним програму насильницької відмови від співробітництва, яка стала однією з основних форм визвольного руху в Індії. Часто використовував таку форму боротьби без застосування насильства, як голодний протест. Вважав, що відмова від насильства підносить морально обидві сторони, які ведуть боротьбу. В політичній позиції М. Ганді жодне з міркувань, крім моральних, взагалі не бралося до уваги.

Мартін Лютер Кінг (1929—1968) — один із керівників боротьби за громадянські права негрів у США. Як і М. Ганді, він дотримувався тактики ненасильницьких дій, гадав, що досягти поставлених політичних цілей можна лише з допомогою високоморальних засобів. Будучи баптистським пастором, проповідував свободу і соціальний мир.

У розв´язанні моральної дилеми в політиці є і третя позиція — політичного реалізму. Вона постулює вибір меншого зла в ситуації зіткнення моральних цінностей. Тобто вважається, що в політиці, вибираючи між більшим і меншим злом, перевагу потрібно віддати останньому, а задля досягнення високоморальної мети придатні й аморальні засоби. За приклад цієї позиції звичайно наводять погляди В. І. Леніна на проблему революційного насильства, яке він виправдовував як відповідь на насильство й засіб досягнення позитивних під моральним кутом зору цілей. Однак до моралі В. І Ленін підходив з класових позицій, вважаючи моральним те, що слугує завданням класової боротьби пролетаріату, побудови комуністичного суспільства.

Позиція політичного реалізму в розв´язанні моральної дилеми в політиці є найбільш раціональною і доцільною. Проте вона приховує в собі небезпеку повного ігнорування моральних норм задля досягнення ідеологізованих політичних цілей. Так сталося в СРСР, де політична доцільність виявилась у формі «революційної доцільності», яка викликала появу «революційної законності» і як наслідок — ігнорування прав і свобод людини, масові репресії, політичне свавілля в ім´я побудови комунізму.

Проблема співвідношення політики та моралі займає розум мислителів на протязі багатьох сторіч. В цілому в історії політичної думки склалося три основні підходи до вирішення цієї проблеми.

Деякі теоретики (Макіавеллі, Моска, Міхельс, Бентлі) заперечують яку-небудь серйозну роль моралі у політиці.

Інші (Платон, Аристотель, Фромм, Хаксли), навпаки, практично розцінюють політичні підходи у морально-етичних оцінках.

Треті (Ганді, Швейцер, Епштейн) наполягають на ушляхетнюванні політики мораллю.

Існує повний розрив між політикою і мораллю (Н.Макіавеллі). Макіавеллі формулює правила поведінки, вільні від моральних критеріїв. У залежності від конкр. іст. умов і політичних умов. Державець може використати різні засоби, різні принципи для реалізації мети – для зміцнення державності. У тому числі жорстокі, у тому числі аморальні.

Політика поєднує у собі дві системи координат: користі та моральності. І якщо політична свідомість примушує людину оцінювати події та вчинки з точки зору користі або шкоди, то мораль переміщує ці ж питання у плоскість взаємовідносин добра та зла.

Н. Макіавеллі стверджував, що заради досягнення політичних цілей правитель може використовувати будь-які засоби, незважаючи на вимоги моралі: вдаватися до обману, діяти лестощами і грубою силою, фізично знищувати своїх політичних противників тощо. Правитель має бути схожим на сильного лева, щоб страхати вовків, і на хитрого лиса, щоб не втрапити в пастку. По суті справи, відмежування політики від моралі перетворилось у проповідь Н. Макіавеллі аморалізму в політиці. Політика, в розумінні мислителя, — це сфера підступності й віроломства. Відтоді аморальна політика за принципом «мета виправдовує засоби» дістала назву «макіавеллізм».

Чим же була зумовлена така позиція Н. Макіавеллі? Насамперед історичними обставинами. Тогочасна Італія була роздрібнена на кілька ворогуючих між собою князівств, які до того ж зазнавали утисків з боку іноземних завойовників. Будучи флорентійцем і патріотом Італії, мислитель палко бажав її об'єднання в єдину міцну державу. А це, на його думку, міг зробити лише сильний одноосібний правитель, який для досягнення політичних цілей, головною з яких є зміцнення держави, не нехтує ніякими засобами. Прообраз такого правителя Н. Макіавеллі вбачав у тогочасному італійському правителі Чезаре Борджіа, відомому своїми злодійствами. По суті справи, засуджуючи тиранію як форму правління, мислитель виправдовував її стосовно тогочасних італійських умов.

Зазначена позиція Н. Макіавеллі пояснюється також однією з основних аксіом його політичної філософії — думкою про те, що люди за своєю природою є порочними, егоїстичними і злими істотами. їх турбують не благо держави, а передусім власні матеріальні інтереси. Н. Макіавеллі наголошував, що люди можуть змиритися зі втратою свободи, влади, навіть зі смертю батька, але ніколи й нікому не простять втрати власного майна. Політика покликана відповідати порочній природі людей. Правитель має бути переко наним, що знать — честолюбна, а народ — чернь, яка захоплюється зовнішніми ефектами та успіхом. Покірність підданих найкраще гарантують примус і страх.

Щоправда, правитель має опікувати підданих і не повинен без крайньої потреби вдаватись до їх утисків. Свої дії він має спрямовувати так, щоб вони сприймалися як благодійництво. На відміну від образ, яких, за Н. Макіавеллі, потрібно завдавати швидко і разом, благодійництво слід проявляти в малих дозах, щоб воно тривало довше і щоб піддані відчували його якомога повніше і краще. На думку мислителя, самозбереження і зміцнення політичної влади будь-якими засобами є домінуючим інтересом державності. В цілому Н. Макіавеллі зробив вагомий внесок у розвиток політичної думки, і західна політологія вважає його основоположником науки про політику.

 






Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2024 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных