Політична система: суть, структура, функції. Розвиток тeopiї політичної системи Д. Істоном. Дж.Алмондом.

Термін політична система з'явився в політичному лексиконі в 50-60-х роках XX ст. Як науковий термін, поняття „система” вводить в біологію Берталанфі в 20-х роках для позначення процесу обміну клітини з зовнішнім середовищем. В його інтерпретації система представляє собою сукупність взаємопов'язаних елементів, при цьому зміна навіть одного з них призводить до зміни в цілій системі.

В стосунку до суспільства поняття „система” став використовувати Патерсон, який розглядав суспільство як взаємодію чотирьох підсистем: економічної, політичної, соціальної і духовної. Кожна з них виконує певні функції, а разом, вони забезпечують життєдіяльність всього суспільства в цілому.

Засновником системного підходу в політичній науці є американський вчений Істон. В його розумінні, політична система представляє собою механізм формування і функціонування влади в суспільстві з приводу розподілу ресурсів і цінностей. Істон розглядає політичну систему: 1) як відносно самостійну сферу суспільства, мета якої розподіл ресурсів; 2) як частину більшого за обсягом поняття — суспільство. Її завдання реагувати на імпульси, які подаються ззовні, запобігати конфліктам, які виникають через розподіл ресурсів між індивідами і групами. За Істоном політична система є цілісною множиною багатьох елементів, кожен з яких складається з простіших явищ і процесів.

Системний аналіз, за твердженням вченого, заснований на понятті „системи, зануреної в середовище". Щоб вижити, система повинна мати здатність реагувати, пристосовуватись до змінних умов. Цю здатність забезпечує суспільству політична система, що реагує за допомогою спеціальних механізмів на імпульси.

Функціональний підхід. Порівнюючи різні політичні системи, Алмонд виділяє їх основні функції, без яких не можливо забезпечити їх ефективний соціальний розвиток. Політична система визначається Алмондом як сукупність ролей, взаємопов'язаних між собою, що виконуються не тільки державними інститутами, але й іншими елементами суспільства (партіями, елітами тощо).

Алмонд і Пауел доходять висновку, що політична система повинна виконувати такі функції:

· функцію взаємозв'язку з зовнішнім середовищем;

· функцію внутрішньополітичної сфери;

· функції, що забезпечують збереження і адаптацію системи.

Політична система суспільства — інтегрована сукупність відносин влади, суб'єктів політики, державних та недержавних соціальних інститутів, покликаних виконувати політичні функції щодо захисту, гармонізації інтересів соціальних угруповань, спільнот, суспільних груп, забезпечувати стабільність і соціальний порядок у життєдіяльності суспільства.

Політична система — це цілісна сукупність державних і недержавних суспільних інститутів, правових і політичних норм, взаємовідносин політичних суб'єктів, засобами яких здійснюється влада і управління суспільством.

Політична система — це цілісна, інтегрована сукупність політичних суб'єктів, структур і відносин, що відображає інтереси всіх політичних і соціальних сил.

Ознаки політичної системи:

1. взаємозв'язок групи елементів;

2. утворення цими елементами певної цілості;

3. внутрішня взаємодія і взаємо обумовленість всіх елементів;

4. прагнення до самозбереження, стабільності та динамізму;

5. здатність вступати у взаємовідносини з іншими системами.

Структура політичної системи:

1. організаційна підсистема або політична організація суспільства — це система інститутів, в межах яких відбувається політичне життя. До політичної системи як її інститути входять не всі суспільні організації, а лише ті, що пов'язані з функціонуванням політичної влади. Залежно від ступеня залученості до політичного життя і здійснення влади розрізняють три види організацій:

• Власне політичні — організації прямо й безпосередньо здійснюють політичну владу у повному обсязі або, у крайньому випадку, прагнуть до цього. Здійснення влади або боротьба за неї є головним у їхній діяльності. Такими є держава і політичні партії.

• Політизовані або невласне політичні організації, участь у здійсненні політичної влади для яких є лише одним з аспектів їх функціонування. Це громадські організації, професійні спілки, народні рухи, об'єднання підприємців тощо.

• Неполітичні організації, якими є, наприклад, науково-технічні товариства, різноманітні аматорські об'єднання — товариства рибалок, мисливців, спортсменів тощо, за звичайних умов не беруть участі у здійсненні політичної влади. Формально діяльність таких організацій не передбачає здійснення політичної функції, проте за певних умов, ситуативно, вони можуть бути суб'єктами політики, виступаючи як групи тиску.

2. політичні відносини — це відносини суб'єктів політики з приводу завоювання, утримання та здійснення влади. Це міжкласові, внутрікласові, міжнаціональні та міждержавні відносини; вертикальні відносини у процесі здійснення політичної влади між політичними організаціями (державою, партіями), відносини між організаціями та установами.

3. нормативна підсистема, яку складають політичні принципи та норми — це норми, які регулюють політичні відносини. Одні політичні норми безпосередньо і цілеспрямовано створюються державою (правові норми), політичними партіями та громадськими організаціями (корпоративні норми), інші складаються і розвиваються поступово, під впливом як політичних, та і економічних, соціальних, духовних чинників (норми моралі, звичаї, традиції).

4. культурно-ідеологічна підсистема складається з політичної свідомості, політичної ідеології та політичної культури. Політична свідомість — це сукупність поглядів, уявлень, ідей суб'єкта політичного життя на політичну організацію суспільства, на форму держави, на відносини між різними політичними суб'єктами, на їхню роль у житті суспільства, та на інші прояви суспільного життя. Політична ідеологія — це систематизований вираз поглядів даного суб'єкта, сукупність вибудованих на основі аналізу політичного життя теорій, концепцій та моделей політичних явищ та процесів. Політична культура — це певний спосіб поведінки суб'єкта політичного життя, який будується на систематизованих знаннях та досвіді політичного життя або відповідно до політичної свідомості чи політичної ідеології.

5. інформаційно-комунікативна підсистема містить ЗМІ, засоби комунікації, науково-інформаційна інфраструктуру — тобто розгалужену мережу установ, які займаються збором, обробкою, поширенням інформації про політичне життя, пропагуючи вироблені політичні та правові норми, певну політичну свідомість і політичну ідеологію.

Функції політичної системи — основні напрями впливу політичної системи на політичне життя суспільства:

1. вироблення політичного курсу держави та визначення цілей та завдань розвитку суспільства;

2. організація діяльності суспільства на виконання цілей, завдань політичної програми держави;

3. координація окремих елементів суспільства;

4. легітимація (діяльність спрямована на узаконення політичної системи);

5. політична соціалізація (включення людини в політичну діяльність);

6. артикуляція інтересів (пред'явлення вимог до осіб, що приймають політичні рішення);

7. агрегування інтересів (узгодження та впорядкування інтересів і потреб соціальних верств населення);

8. інтеграція всіх елементів суспільства навколо єдиних для всього народу соціально-політичних цілей і цінностей;

9. політична комунікація складових політичної системи.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: