Додаткові методи: тест, опитування, бесіда, аналіз продуктів діяльності, узагальнення незалежних характеристик, самооцінка 4 страница

63. Питання сімейного виховання в педагогічній спадщині А.С.Макаренка

Сім’я – одна із найважливіших соціальних інституцій, першооснова формування особистості. Здійснюють визначальний вплив на дитину та дорослу людину всі її параметри – сутність (група родичів, що живуть разом), ознаки (господарський, трудовий, щасливий колектив), склад (батьки, діти), функції (репродуктивна, виховна, регулятивна, комунікативна, оздоровча, дозвіллєва), традиції сімейного виховання (способи дисциплінування дітей, етнокультурний аспект, учіння в сім’ї та ін.), інститути батьківства та материнства, принципи (знання одне одного, взаємоповага та взаємодопомога, дотримання розумних потреб), етапи (дошкільний, шкільний, дорослі діти), засоби сімейного виховання (особистий приклад, слово, інтонація, атмосфера в сім’ї тощо).

Кризи, що охопили різні сфери життєдіяльності людини в нашому суспільстві на сучасному етапі негативно відбиваються перш за все на сім’ї: неповні сім’ї, неблагополучні, діти – соціальні сироти, низька народжуваність, висока захворюваність, шкідливі звички неповнолітніх, безпритульність їх та ін. Згорнуто організацію батьківського всеобучу. Суспільство не дбає про підвищення педагогічної компетентності батька-матері. Збільшується навантаження на навчально-виховні заклади. Корисними у цій ситуації для батьків і педагогів будуть положення про виховання в сім’ї А.С.Макаренка.

Відомий педагог, не маючи своїх дітей, обережно підходив до цього питання. Та в останні роки його професійної діяльності йому доводилось працювати з дітьми-правопорушниками, яких присилали в колонії і комуни в основному з сімей. Причому, були випадки, коли і сім’я ніби хороша, і дитина не настільки нехороша, що, за словами А.С.Макаренка, на другий день у нього ставала хорошою. Але в сім’ї їм було складно. І тому довелось задуматися над сімейним виховання.

У передньому слові до своєї праці «Книга для батьків» учений-педагог пояснює, чому цю роботу він написав у художній формі. Бо вміння виховувати, на переконання педагога-класика, – «це мистецтво, таке ж мистецтво, як грати на скрипці чи роялі, гарно писати картини, бути гарним фрезеровщиком чи токарем…». І педагогічне мистецтво може передаватися також з допомогою зразка, приклада, ілюстрації.

Вдивляючись у сім’ю, А.С.Макаренко все більше розумів, що склад, структура і характер сім’ї мають кардинальне значення. У великій сім’ї хоч і труднощі є, і неспокій, але є дружба, є радість, є колектив. Найбільш болючі явища – це розпад сім’ї, коли один із батьків її залишає, а йде в іншу сім’ю. Автор підкреслює відповідальність перед дітьми, задля якої слід пожертвувати в певній мірі своїм особистим щастям, коханням. До структури сім’ї він відносить також неправильну розстановку сил, коли мати, наприклад, перетворює себе в прислугу своїх дітей. Батьки мають жити своїм повнокровним життям. Справжньою матір’ю, що надихає, подає приклад для захоплення та наслідування, може бути мати, щаслива. В контексті сімейної структури педагог говорить про солідарність в сім’ї. Якщо батьки від життя одержують задоволення, ходять в театр, шиють собі гарні сукні, то це гарне виховання. Дитина бачить щасливих, веселих, життєрадісних батьків, до яких люди приходять в гості, батько й мати відвідують культурні заходи, у них гарне самопочуття, що, з точки зору А.С.Макаренка, є одним із основних методів виховання.

Педагог висловлював поради чоловікам щодо вибору дружини, яка б була гарною матір’ю, що має розум, активність, увагу. Мати також повинна зростати, причому в радості. Щоб вона читала книжки, відпочивала, треба щоб допомагали їй по господарству всі члени сім’ї, адже за сімейне щастя та невдачі відповідає навіть дворічна дитина.

Окремі праці Макаренко присвячує вихованню волі, характеру, почуття краси не лише природи, мистецтва, а й краси стосунків, естетики вчинків.

Після виходу «Книги для батьків» автор одержував багато листів, відповідав на запитання, проводив зустрічі на заводах, в музеях, в редак­ціях дитячих видавництв, пропонував співпрацю.

Важливим принципом сімейного виховання він вважав дотримання міри виховання активності і гальмування, що може забезпечити належне виховання. Педагог визнавав у перевихованні роль благородного гніву, рішучого, категоричного потоку вимог.

Наголошував визначний теоретик і практик педагогіки на ролі від­стані (незначної, неофіційної) між батьками і дітьми, які мають бачити в батьках щось більше, вище у порівнянні з собою і прагнути до цього.

Підсумовуючи свій виступ про «Книгу для батьків», Макаренко підкреслював, що виховання дітей – це легка справа, коли вона здійснюється без напруги, у ході здорового, спокійного, нормального, розумного і веселого життя.

В окремій статті вчений висвітлив загальні умови сімейного виховання. Це перш за все відповідальність батьків перед дитиною, сім’єю, суспільством, потім і перед своєю старістю. Сутнісною умовою є мета виховання. Нерідко батьки не задумуються над цим, не створюють програму сімейного виховання, не прогнозують результати. Майже вирішальною умовою є власна поведінка батьків. Заповітом можуть бути такі слова: «Не думайте, що ви виховаєте дитину тільки тоді, коли з нею розмовляєте, або навчаєте її, або щось наказуєте їй. Ви виховуєте її в кожен момент вашого життя, навіть тоді, коли вас нема дома. Як ви одягаєтесь, як ви розмовляєте з іншими людьми й про інших людей, як ви радієте чи сумуєте, як ви поводитесь з друзями і недругами, як ви смієтесь, читаєте газету – все це має для дитини велике значення». Отже, батьківська вимогливість до себе, батьківська повага до своєї сім’ї, батьківський контроль над кожним своїм кроком – це і є одним із перших і головних методів сімейного виховання. Виховання дітей, продовжує далі педагог, вимагає серйозного тону, самого простого і щирого. Важливо також, щоб дитина мала змогу перебувати під різноманітними впливами життя, а батьки мають знати, де знаходиться їх дитина і своєчасно допомогти розібратися в ситуаціях, підкорегувати орієнтацію в них. Нерідко батьки скаржаться на обмаль часу для виховання дітей, на що А.С.Макаренко відповідає, що багато часу для цього й не треба, слід розумно використати малий відрізок часу. Виховна робота, на переконання вченого, – це робота організатора. В ній не може бути дрібниць. Вони діють регулярно, щоденно, щогодинно, із них і складається життя, яке необхідно оптимально організувати.

Зосереджено і послідовно Макаренко зупиняється на питаннях батьківського авторитету, нагадуючи, що виховання дітей починається з того віку, коли ніякі логічні докази взагалі неможливі. Авторитет батьків сприймається як беззаперечна гідність старшого, як його сила і цінність.

При цьому педагог із світовим визнанням попереджає, що буває авторитет неістинним, фальшивим, і називає їх біля десятка різновидів, а саме: авторитет пригнічення; авторитет невиправданої відстані; автори­тет чванства; авторитет педантизму; авторитет резонерства; авторитет показної любові; авторитет невимогливої доброти; авторитет дружби без поваги; авторитет підкупу.

У чому ж справжній авторитет батьків? Основною підставою для бать­ківського авторитету, за Макаренком, тільки і може бути життя і праця бать­ків, їх громадянське обличчя, повсякденна поведінка. Тоді не треба при­думувати нічого штучного. Діти будуть підростати, цікавитись діяльні­стю батьків і їх колег, досягненнями, труднощами. Взаємне пізнання, взаємодопомога в сім’ї забезпечують її благополуччя і радість життєтворчості.

Глибоко розумів Антон Семенович і дисципліну в сім’ї, причому всіх членів сім’ї. Для дітей це не просто слухняність, а прагнення виконати свої обов’язки якнайкраще. Така дисципліна досягається всім укладом сім’ї, зокрема, дотримуванням певного режиму, який змінюється в залежності від етапу розвитку сім’ї, мети та завдань; від таких системних моментів, як хар­чування та сон, розподіл робочого часу, дозвілля, тональність батьків­ських розпоряджень, запобігання накопичування неслухняності тощо. В хоро­шій сім’ї покаранням місця немає. І для заохочення не треба задарювати дитину. Достатньо похвали. Для всього цього необхідне велике терпіння. Отже, дисципліна – це результат виховання, а режим – надійний засіб його.

У вихованні людини, формуванні її Я-концепції, важливу роль відіграє провідна діяльність, наприклад, у дошкільному віці – гра, в шкільному – навчальна, у дорослому – трудова. Велике значення в розвитку дитини має гра: яка дитина в грі, такою вона буде і в роботі, коли виросте. Виховання майбутнього діяча починається з гри з поступовим переходом її в роботу. Тому грою також необхідно вміти керувати, доводить до відома батьків А.С.Макаренко. В лекціях для батьків він розповідав про різновиди ігор, їх фрази, оснащення, участь батьків; про обов’язковість в іграх прояву фізичних, розумових і психологічних зусиль та ін. Батьки недооцінюють ролі гри у сімейному вихованні дитини і мають недостатню компетентність у цьому питанні.

Перша стадія розвитку гри – домашня (3-5 років). Тут батьки можуть спрямовувати всі дії. Друга стадія продовжується до 11-12 років, тобто охоплює і шкільний час. Батькам уже складніше безпосередньо впливати, але доцільно цікавитись, в які ігри діти грають. На третій стадії діти – вже члени організованих колективів, творчими з яких можуть керувати і батьки. Важливо слідкувати, рекомендує Макаренко, щоб ігри не заповнювали все духовне життя дитини, щоб паралельно розвивались і трудові навички. На другій і третій стадіях розвитку варто керувати не скільки іграми, стільки відношеннями дитини до інших людей.

Кожна дитина, як член сім’ї, є учасником сімейного господарювання, цього зручного поля для виховання багатьох рис характеру, серед яких Макаренко виділяє колективізм (реальна солідарність), чесність (відкритість у стосунках), турботливість (увага до сімейних потреб), дбайливість (звичка берегти речі), відповідальність, здатність орієнтування (уміння охопити увагою цілу низку питань), оперативну здатність (уміння розпорядитись часом і роботою). Все господарство має вестись у спокійних поважливих тонах.

Важко собі уявити виховання як нетрудове. Труд – основа людського життя, його благополуччя і культури. А.С.Макаренко і в теоретичних працях і в практичній діяльності надавав великого значення творчому труду, що можливий лише за умови інтересу, любові до нього, розуміння корисності та радості прояву особистості і таланту. Це сприяє не лише підготовці до трудової діяльності, а й виховує товариськість, навички взаємопідтримки. Таким чином, уже в сім’ї намічається характер і рівень майбутньої кваліфікації дочки чи сина. Трудова участь дітей у житті сім’ї має починатись доволі рано, ще в ігровий період. Поступово доречно відокремлювати трудові доручення від гри, причому бажано, щоб ці доручення – обов’язки були більш-менш постійними, наприклад:

1. Поливати квіти в кімнаті або у всій квартирі.

2. Витирати пил на підвіконнях.

3. Накривати на стіл перед обідом.

4. Стежити за солонками, гірчичницями.

5. Стежити за письмовим столом батька.

6. Відповідати за книжкову полицю або за книжкову шафу та тримати їх в порядку.

7. Отримувати газети і складати їх у певному місці, відокремлюючи нові від прочитаних.

8. Годувати кошеня чи цуценя.

9. Тримати в порядку умивальник, купувати мило, зубний порошок.

10. Проводити прибирання в окремій кімнаті або окремої її частини.

11. Пришивати на своїй сукні відірвані ґудзики, мати завжди в повному порядку пристосування для цього.

12. Відповідати за порядок у буфетній шафі.

13. Чистити свої сукні чи молодшого брата (сестри) або батьків.

14. Піклуватися про прикрашення кімнати портретами, листівками, репродукціями.

15. Якщо в родині є город або квітник, відповідати за певну його ділянку як в плані посіву, так і догляду за ним та збору плодів.

16. Піклуватися про те, щоб у квартирі були квіти, для цього іноді варто поїхати за місто (це для більш старшого віку).

17. Якщо у квартирі є телефон, першому підходити на дзвінок, вести домашній телефонний довідник.

18. Вести довідник трамвайних маршрутів з урахуванням тих місць, куди членам сім’ї найбільш часто доводиться їздити.

19. У більш старшому віці самостійно планувати і обслуговувати відвідування родиною театрів і кіно, дізнаватися програму, діставати квитки, зберігати їх та ін.

20. Вести в повному порядку домашню аптечку і відповідати за своєчасне її поповнення.

21. Допомагати матері або сестрі у певних господарських функціях.

Кожна сім’я може визначити свої доручення дітям. Врахувати і навантаження підготовкою шкільних домашніх завдань, недосвідченість дитини, відсутність бажання працювати. В пригоді стане допомога, порада, прохання, вимога. Не бажано зловживати навіть похвалою. Основне – добитись, щоб робота була виконана.

В сім’ях нерідко спостерігається така картина, що батьки приділяють увагу харчуванню, одягу, іграм, а знайомство з культурою залишають на шкільні роки. А.С.Макаренко роз’яснював батькам, що сім’я зобов’язана і має значні можливості для формування культурних навичок. В сім’ї, де батьки читають, бувають в театрах, на концертах, цікавляться виставками, музеями, літературною творчістю земляків, культурне виховання, як пере­ко­нує педагог, здійснювати легко. Починати цю справу необхідно вже тоді, коли дитина навчилася бачити, слухати і хоч трохи говорити. Гарно про­читана казка – це вже початок культурного виховання. Починати бажано із казок про тварин, а пізніше переходити до казок про людські стосунки. Художнє значення має і розгляд ілюстрації. Можна водити дітей молодшого віку і в театр, якщо там підібрані відповідні вистави. Сприятливий період для виховання культурних навичок – навчання грамоти. Тут культурний фон сім’ї, підкреслює педагог, має ще більше значення не тільки для розширення культурного кругозору, а й для оволодіння шкільними пред­метами. Позитивно впливають розмови в сім’ї про прочитане, побачене, причому не спеціально для дітей, а просто від бажання поділитися гарними враженнями. Знайомство з книгою має починатися також із читання вголос. Розвиває читацький інтерес відвідування разом з дитиною бібліотеки, вибір книги для читання, участь у бібліотечних заходах. У свій час прекрасним високохудожнім засобом культурного виховання було кіно. Достатньо було побіжного обговорення відвіданих кінофільмів. Цілою подією в житті дитини є відвідування дитячих театрів з їх спеціальним репертуаром. Бажано в систему сімейного виховання ввести відвідування музеїв та виставок з наступним обміном вражень. У кожній сім’ї можуть скластися й інші форми культурного виховання – прогулянки, походи, подорожі, спорт, влашту­вання домашніх спектаклів, випуск стінгазети, переписка з друзями, участь дітей у благоустрої дому, організація культурних заходів для дітей у дворі (зустрічі, ігри, концерти) та ін. У кожному заході важливо якомога більше активізувати дітей, щоб вони не лише дивились і слухали, а й хотіли взяти участь, прагнули справитись з труднощами, залучали молодших до спільної дії. Батькам необхідно стежити, щоб усе це не виховувало в основному інтересу до розваг, а формувало корисні риси характеру для навчальної і трудової діяльності.

Отже, в педагогічній спадщині всесвітньо відомого українського педагога А.С.Макаренка можна знайти відповіді майже на всі питання сімейного виховання, у тому числі і в сучасній родині.

65. Психологічні ідеї у творах радянських російських письменників (О. Толстой, С. Маршак та ін.).

Для творчості Л.Н. Толстого характерний глибокий психологічний реалізм, що виражається в розроблених ним оригінальних формах психологічного аналізу характерів, втілених у його художніх творах. Творчі досягнення Л.Н. Толстого в цьому відношенні винятково великі. Він перетворив і істотно переробив форми психологічного аналізу, що застосовувалися його видатними літературними попередниками. Разом з тим Л.Н. Толстой розробив нові форми психологічного аналізу і, застосувавши їх у своїй художній практиці, здійснив справжні психологічні відкриття в пізнанні людини. Психологічний аналіз є однією з найсильніших сторін творчості Л Н. Толстого. Його психологічний реалізм виражався і в оригінальних психологічних поглядах на характер людини, що істотно відрізнялися від прийнятих у той час психологічних поглядів в їх науковому та художньому вираженні. Ці психологічні погляди Л.Н. Толстого були ясно їм усвідомлені, сформульовані в теоретичній формі і у всій повноті втілені в його художніх творах. Пластичність образів-характерів, створених Л.Н. Толстим, їх зовнішніх портретів і глибоке проникнення в духовний вигляд призвели до того, що читачі сприймають його героїв як живих, дійсно існуючих людей, описаних в історичній та психологічної правдивості, у всій їх складності, цілісності або суперечливості. Уже в першій своїй повісті Л.Н. Толстой вказував, що він «намагався писати тільки від серця». Він неодноразово критикував «холодний спосіб» створення художніх творі, виступаючи проти абстрактного психологізму, формальної схематизації і статичності в зображенні характерів, що виражається в штучному конструюванні характерів, наперед фіксуючому всі їхні властивості. З таким штучним дрібним знанням, писав він, не можна любити і знати Людини. Істотне значення в розвитку реалізму Л.Н. Толстого мають розроблені їм форми художньо-психологічного аналізу. Своєрідність психологічного аналізу Л.Н. Толстого вперше визначив Н.Г. Чернишевський. «Психологічний аналіз, - писав Н.Г. Чернишевський, - є чи не найістотніше з якостей, що дає силу творчому таланту». Л.Н. Толстого займає «всього більше сам психічний процес, його форми, його закони, діалектика душі». Увага графа Толстого найбільше звернуто на те, як почуття і думки розвиваються з інших; йому цікаво спостерігати, почуття, безпосередньо виникає з даного положення або в враження, підкоряючись впливу спогадів і силі поєднань, що представляються уявою, переходить в інші почуття, знову повертається до колишньої вихідної точки й знову і знову мандрує, змінюючись по всьому ланцюгу спогадів; як думка, народжена першим відчуттям, веде до інших думок, захоплюється далі і далі, зливаючи мрії з дійсними відчуттями, мрії про майбутнє з рефлексією про сьогодення». Основною формою психологічного аналізу в проведений Л.Н. Толстого є внутрішні монологи. Усього таких монологів змальовано їм понад 500. Їх образотворчі функції різноманітні. Через посередництво монологів письменник показав духовний вигляд багатьох своїх героїв, їхні ідейні і моральні пошуки, вони є формою самосвідомості персонажів і розуміння ними інших людей. Внутрішні монологи є також і формою психологическ аналізу течії думки і почуттів персонажів, їх роздумів, мрій і спогадів, вони психологічно підготовляють дії і ступки, характеризують різні стадії прийняття рішення, розкривають структуру вольових актів, малюють боротьбу мотивів, в них простежується складний процес зародження і течії почуттів і багато інших сторін характерів, їх риси, психічні стани і характери цілісності.Зображуючи ці процеси в їх соціальної та психологічної конкретності, Л.Н. Толстой разом з тим сходить до пізнання основних законів і форм перебігу психічних процесів в їх внутрішній стан і структурні особливості, в їх включеності в ідейно-психологічний контекст його творів. Внутрішні монологи змальовані їм також в опосередкуванні індивідуальними особливостями персонажів. Через їх посередництво письменник зобразив головним чином своїх героїв, яких відрізняє багатство духовного життя і високий рівень інтелекту, таких, наприклад, як Николенька Іртеньєв, П'єр Безухов, Андрій Болконський, Левін. Настільки ж закономірно і те, що в зображенні персонажів, яким не властиві ці якості, письменник дуже рідко застосовував дану форму психологічного аналізу (таких, як Берг, Друбецкой, Стіва Облонский). У ряді внутрішніх монологів (і в багатьох інших художніх і публіцистичних формах) письменник викривав фальшивість і облудність панівних класів, що багаторазово було предметом літературно-критичних досліджень. Внутрішні монологи різноманітні за своїми художньо-психологічним формам, і ми систематизуємо їх, поклавши в основу різні критерії класифікації. Внутрішні монологи поділяються на три види залежно від співвідношення в них мови автора і персонажів. Монологи в авторському переказі є формою узагальненої характеристики і повторюваності думок і почуттів персонажів, багатократності їх повернення до певних психічних станів. Так, характеризуючи емоційну напруженість психічного стану Анни Кареніної, Л.Н. Толстой пише: «Коли б, в яку хвилину не запитали б її, про що вона думала, вона без помилки могла відповісти: про одне, про своє счастьи, і про своє нещасті». Інший вид монологів зображений безпосередньо від особи персонажів. Через ці монологи письменник передає психічні стани в їх безпосередності та індивідуальної неповторності. Це як би моментальні знімки течії думок і почуттів. Письменник показує, як сильне почуття приводить в рух весь складний механізм психіки, викликає у свідомості безліч думок, образів пам'яті та уяви в їх взаємозв'язку, як у цьому процесі перемішуються різні сфери і рівні внутрішнього світу людини. У формі таких монологів Л.Н. Толстой характеризує і внутрішню мова в глибокому її психологічному та мовному правдоподібності.

Для третього виду монологів характерне поєднання перших двох, що відкриває найбільші художньо-психологічні можливості пізнання внутрішнього світу. При цьому авторська мова може передувати монологу в його безпосередності, вклинюватися в нього або завершувати його у формі узагальнюючого коментаря. Такі, наприклад, внутрішні монологи Вронського і Кознишева. Монолог-роздум Левіна, в якому він міркує про подальший шлях свого життя, поєднується з авторським узагальнюючим коментарем його роздумів, що розділилися «на три окремі ходу думки». Монолог-роздум Кареніна, в якому він детально обговорює створилася сімейну ситуацію аж до спогади про історичних прикладах невірності дружин, «починаючи з освіженого в пам'яті всіх прекрасною Єленою Менелая», неодноразово переривається авторськими поясненнями і завершується викриттям показною моралі Кареніна. Інше поділ внутрішніх монологів засноване на відмінностях спрямованості думки. Такі внутрішні «міркування для себе» і «міркування для інших». Перші з них є формою внутрішньої роботи думки, роз'ясненням для себе хвилюючих питань, часто - формою моральних шукань головних героїв Толстого і роздумами у відповідальних життєвих ситуаціях, прикладом чого є монологи П'єра Безухова, Андрія Болконського і Левіна. У цих монологах немає прямої установки на комунікацію, вони мотивуються потребою зрозуміти складні питання життя, щоб керуватися прийнятим рішенням у своїх подальших вчинках. Інший же вид монологів має іншу функцію. Для них характерна зовнішня зверненість думки до уявного співрозмовника, це уявне спілкування, вплив, співпереживання і дискусія з передбачуваним особою або підготовка при посередництві внутрішньої мови майбутнього висловлювання або ж відповідальної мови, внутрішньо про таємну настільки, що вона майже вже не потребує перефразам при переході до зовнішньої мови. Таку закінчену мова тримає у свідомості Кознишев, вирішивши зробити пропозицію Вареньке. Цілком відпрацьована мова характерна і для Кареніна. У цій промові ясно відобразилася «логічна машина» Кареніна в його майбутньому поясненні з дружиною. «Я повинен сказати і висловити наступне: по-перше, пояснення значення громадської думки і пристойності; по-друге, релігійне пояснення значення шлюбу; по-третє, якщо потрібно, вказівка ​​на що може статися нещастя для сина; по-четверте, вказівка ​​на її власне нещастя». В системі толстовських внутрішніх монологів виділимо також монологи, що розрізняються за своєю психологічною структурі. У цьому відношенні, характеризуючи психічні стани своїх героїв, Л.Н. Толстой широко зобразив два види монологів. Для одних з них характерний замкнутий хід думки, її послідовний розвиток у формі логічно упорядкованого міркування. Одним із прикладів цього роду є військові міркування Андрія Болконського, що характеризують стратегічний склад його розуму. Іншу структуру мають монологи, в яких хід думки ускладнився різними включеннями, зокрема зовнішніми враження внаслідок чого утворюються два потоки думки, як-небудь взаємодіючі між собою. Так, в монолозі корнета Ільїна (повість «Два гусари»), пригніченого крупним картковим програшем, перемежовуються дві розумових процесу, причому головним мотивом перших є думка «погубив я свою молодість» і другого - «зайняти то не у кого», і обидва потоку думки перетинаються його репліками про те, що потрапляє в поле його зору, а трудність пережитої ситуації призводить до того, що думка не розвивається, а лише движе по колу. Ще більш ускладнена структура монологу Анни, що відображає граничну напруженість і почуття безвиході її стану, монолог має складний психологічний склад, в нього включені зовнішні враження, спогади, докори собі, роздуми. «Тепер картала себе за те приниження, до якого вона спустилася. Я благала його пробачити мене. Я скорилася йому. Визнала себе винною. Навіщо? Хіба я не можу жити без нього?»І, що не відповідаючи на запитання, як вона буде жити без нього, вона стала читати вивіски. «Контора і склад. Зубний лікар. Так, я скажу Доллі все. Вона не любить Вронського. Буде соромити боляче, але я все скажу їй. Вона любить мене, і я піду її порадою. Я не підкорюся йому; я не дозволю йому виховувати себе». Структурна складність монологів виражається також у їх диалогизации. Внутрішні діалоги мотивуються обставинами, требу щими прийняття відповідального рішення і здійснення вибору двох або більше можливостей. Конкретною формою внутрішньої диалогизации у творах Л.М. Толстого є розшарування свідомості на протистоять внутрішні голоси. Ведучий голос - це чисто внутрішній голос совісті, вираз теоретичного розуму або «розуміння почуттям» життєвих відносин. Л.Н. Толстой змалював ці «голоси» з позицій психологічного реалізму і висміював таємничі медиумические голосу і спіритичні прорікання як забобони. Конкретні форми мотивів-голосів (у вигляді чутної персонажем внутрішньої мови) індивідуально різні: вони висловлюють протиборство мотивів, суперечливі риси, коливання в минущою ситуації, і через них письменник розкриває позитивну етичну основу характерів або ж засуджує фальшивість поведінки персонажів. Так, в оповіданні «Рубка лісу», в сцені розмови з Болхову під обстрілом, протиставлено показне і дійсне мужність. Однією з них є виділення окремих слів або їх груп в якості смислових центрів монологу (написаних курсивом). Саме через ці слова виражаються основні думки, почуття і психічні стани персонажів, вони вбирають у себе більш узагальнююче значення і нерідко виступають в етичному сенсі. Одним з таких прикладів є монолог П'єра, що виражає його схиляння перед героїзмом російських солдатів в Бородінській битві. Тут слово «вони» набуває морально-піднесений сенс. Своєрідність внутрішньої мови оттеняется також в повторенні окремих слів і виразів і в фразеологічних поверненнях, що характеризують уповільнення психічних процесів, ослаблення зосередженості думки, а також сплутаність свідомості і підвищення нав'язливості якихось уявлень. Такі ці процеси в деяких монологах Николеньки-юнаки, Оленина, Наташі Ростової, Вронського. Граматичної формою вираження неупорядкованого течії думки у внутрішній мові є своєрідні нові словотворення. Яскравими прикладами є словотворення в монологах Миколи Ростова, що знаходиться вночі на передовій лінії в стані крайньої втоми і Андрія Болконського в його важкому маревному стані після поранення. Ростов прагнув усвідомити важливе для нього, і в ці моменти думка його прояснюється, стаючи логічно правильною, але не втримується на цьому рівні. У свідоме мислення включаються сплутані образи, відбувається зчеплення подібних за звучанням слів, вони розпадаються на частини, і частини ці вклинюються в новий смисловий комплекс, який тричі повторюється, маючи тенденцію до стійкості, в той час як більш складні думки утримуються насилу, особливо при переході в сонний стан. Особливості внутрішньої мови Л.Н. Толстой зображує також у багатьох конкретних формах її синтаксичного своєрідності (у синтаксичній аструктурная, стислості і у вигляді переважання питальних і окличних речень). Внутрішній світ героїв представлений Л.Н. Толстим не тільки в думках і почуттях, які висловлюються в зазначених словесних формах (і, звичайно, в єдності з вчинками), але і в що виникають у свідомості яскравих образах. Слово і образ письменник змалював у внутрішніх монологах в різних зв'язках і разом з тим показав, що в деяких монологах визначальне значення набувають образи і картини спогадів і мрій. Відмінною їх особливістю в образних монологах є ясність, різкість обрисів, незвичайна чуттєва жвавість, велика кількість реалістичних подробиць і емоційна напруженість психічних станів.

66. Психологічні ідеї у творах радянських українських письменників (Ю. Збанацький, О. Головко та ін.).

Місце Юрія Збанацького в сучасному літературному процесі важко переоцінити, адже сьогодні країна та відповідно всі сфери її розвитку переживають важкі часи. Розглядаючи дане питання варто звернутись до короткої передісторії, з якої й бере свій початок неймовірного масштабу внесок митця у сучасну літературу.

Необхідно зазначити, що у повоєнний час Збанацький бере активну участь у літературному і громадському житті країни. Як учасник руху захисників миру побував у Польщі, Китаї, Угорщині, Болгарії, Франції, Швейцарії, Фінляндії, Арабській Республіці Єгипет, Лівії, Ірані, Індії, Греції, Туреччині, в складі урядової делегації Української РСР брав участь в роботі Генеральної Асамблеї ООН.

Писати Збанацький розпочав ще до війни. Перші його дру­ковані твори з'явилися в 1944 р. У 1948 р. вийшла повість «Таємниця Соколиного бору», яка відразу ж принесла авторові славу й визнання. З цього часу розпочинається інтенсивна літературна діяльність письменника.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: