Дослідження П.І. Зінченко в 30-ті - 50-ті роки

П.І. Зінченко (1903 - 1969), спираючись на принцип єдності психіки (свідомості) та діяльності і категорію предметної діяльності, що розуміється як «процес, що несе в собі ті внутрішні рушійні протиріччя, роздвоєння і трансформації, які породжують психіку, що є необхідним моментом власного руху діяльності, її розвитку», став розглядати пам’ять в контексті складної людської діяльності, досліджувати пам’ять у її єдності з діяльністю.

У конкретно експериментальних і теоретичних розробках єдність пам’яті і діяльності розглядалася в двох різних, хоча і взаємопов’язаних аспектах:

1) вивчення залежності від діяльності, в якій воно здійснюється;

2) вивчення самого запам’ятовування як особливого роду діяльності людини [2; 9].

При цьому перший аспект дослідження реалізувався переважно по відношенню до мимовільного запам’ятовуваня (тобто запам’ятовування, яке здійснюється без свідомого наміру, спеціальної мети запам’ятати матеріал), другий аспект дослідження реалізовувався переважно по відношенню до довільного запам’ятовування (тобто здійснювався при наявності свідомого наміру, спеціальної мети запам’ятати матеріал).

Центральною теоретичною проблемою вивчення залежності пам’яті від особливостей діяльності, тобто мимовільного запам’ятовування, стало питання про психологічну природу пам’яті, а центральною практичною проблемою такого вивчення – питання про умови раціональної організації діяльності, що забезпечує високу ефективність запам’ятовування матеріалу. У численних дослідженнях було переконливо показано, що процеси пам’яті формуються всередині змістовної предметної діяльності та їх особливості значною мірою визначаються особливостями цієї діяльності.

В якості основних структурних компонентів діяльності П.І. Зінченко виділив мету – те, на що конкретно спрямована діяльність, те, що складає її конкретний результат; способи – ті конкретні прийоми, операції і той конкретний допоміжний матеріал, за допомогою яких забезпечується досягнення мети; фон – ті зовнішні умови, в яких протікає діяльність, які потрапляють в поле сприйняття діючого суб’єкта, проте безпосередньо не входять у її мету, ні в способи; мотив – те, заради чого здійснюється активність, спрямована на досягнення мети, те, що спонукає людину її здійснювати і надає їй певний сенс, певну значимість [2; 9].

Дослідження залежності запам’ятовування від особливостей діяльності, насамперед і передбачає з’ясування питання про те, який матеріал як саме запам’ятовується (наскільки ефективно і з якими якісними особливостями), тобто вивчення залежності запам’ятовування від місця запам’ятовується в структурі діяльності.

При дослідженні операцій запам’ятовування особливу увагу приділяється характеристиці розумових процесів (тобто процесів розуміння), здійснюваних з метою запам’ятовування матеріалу (насамперед вербального, а також у ряді випадків і образного), оскільки найчастіше «саме вони становлять особливо важливу частину змісту мнемічної діяльності, центральна ланка її характеристики». Це призводить до того, що вивчення складу операцій, використовуваних при запам’ятовуванні, проводиться в руслі аналізу проблеми зв’язку пам’яті і мислення; при цьому з’ясовується, які саме розумові операції беруть участь у процесі запам’ятовування і до яких результатів вони призводять.

В експериментальних дослідженнях пам’яті виділено ряд основних, найбільш часто використовуваних операцій (способів, прийомів), за допомогою яких досягають кращого розуміння матеріалу з метою його запам’ятовування. У даному випадку мова йде про словесно-логічне запам’ятовування і про текстовий матеріал, однак аналогічні операції виділяються і в інших видах запам’ятовування і по відношенню до іншого матеріалу:

1) складання плану, що включає в себе розбивку матеріалу на частини, угруповання думок і виділення смислових опорних пунктів, які містять в собі основне, істотне, головне;

2) співвіднесення змісту тексту з наявними знаннями, включення нового в систему знань;

3) співвіднесення змісту різних частин тексту один з одним;

4) використання образів або наочних уявлень;

5) переклад змісту тексту «на свою мову» [2;6; 9].

Можна виділити дві основні групи результатів досліджень пам’яті з позиції діяльнісного підходу.

По-перше, це результати досліджень залежності пам’яті від діяльності:

• найбільш загальною і універсальною умовою високоефективного запам’ятовування є факт включеності матеріалу в русло активної цілеспрямованої діяльності людини: ефективніше запам’ятовується той матеріал, з яким людина здійснює різноманітну діяльність (практичну, пізнавальну, орієнтовну); матеріал не включений в русло основної діяльності, не запам’ятовується взагалі або запам’ятовується з низькою ефективністю, навіть якщо він протягом тривалого часу неодноразово потрапляє в поле сприйняття людина [2;6; 9];

• ефективність запам’ятовування матеріалу залежить від місця цього матеріалу в структурі діяльності: а) найбільш ефективно запам’ятовується той матеріал, який складає зміст основної мети діяльності (в загальному обсязі запам’ятовуваного його частка максимальна, його запам’ятовування характеризується значною повнотою і високо точністю); б) менш ефективно запам’ятовується той матеріал, який входить в умови, способи досягнення мети (такий матеріал запам’ятовується з меншою повнотою і точністю); в) зовсім неефективно запам’ятовується той матеріал, який становить фон протікання діяльності і безпосередньо не пов’язаний ні з метою, ні зі способами її досягнення[2;6; 9];

• ефективність запам’ятовування матеріалу, що входить в ціль, істотно залежить від складу способів і змісту мотивів діяльності: а) чим більш активні, змістовні, які спираються на минулий досвід, різноманітні і взаємопов’язані способи перетворення матеріалу застосовуються, тим ефективнішим виявляється запам’ятовування[2;6; 9];

• чим більш тісно зміст мети пов’язано із змістом мотиву, що орієнтує людину на значущі для нього майбутні події, тим ефективніше запам’ятовування[2;6; 9].

Наведені положення характеризують основні закони залежності запам’ятовування від власної діяльності, розкриті в руслі діяльнісного підходу до пам’яті, що розвивалося в Харківській психологічній школі П.І. Зінченко і його співробітниками. Облік і використання цих законів виступають необхідними умовами підвищення ефективності запам’ятовування за рахунок раціональної організації діяльності людини в цілому та окремих його структурних компонентів [2; 9; 34].

По-друге, це результати досліджень структури процесу запам’ятовування: запам’ятовування являє собою не безпосередній акт фіксації, а складний в структурному відношенні процес, в який входять різноманітні операції і прийоми перетворення матеріалу; здійснюються у внутрішньому плані дії з метою його запам’ятовування; до основних операцій і прийомів процесу запам’ятовування відносяться наступні: смислова переробка матеріалу, що включає аналіз елементів і частин матеріалу, виділення в них суттєвого, виявлення подібних і різних ознак, об’єднання їх на цій основі в групи або складні цілісні структури, пов’язування запам’ятовуваного матеріалу з елементами минулого досвіду і його використання для перетворення запам’ятовуваного, прогнозування майбутніх подій та ін. (перераховані процеси здійснюються переважно у внутрішній мові); формування образних уявлень і емоційної реакції на матеріал; перераховані операції і прийоми можуть відбуватися як на усвідомлюваному, так і на неусвідомлюваному рівнях; операції і прийоми запам’ятовування організовані в систему, основними блоками якої є орієнтовний (виконує функцію вихідного аналізу матеріалу) і виконавський (виконує функцію побудови моделі матеріалу пов’язаного з завданням майбутнього відтворення); ефективність запам’ятовування матеріалу визначається складом, якістю і рівнем сформованості перерахованих операцій: чим більш досконалі, складні, освоєні, різноманітні і організовані операції використовуються, тим ефективніше запам’ятовування; можливості успішного застосування операції виявляються також чутливими до об’єктивних особливостей запам’ятовування і ступеня його впорядкованості: чим більше можливості для застосування цих операцій закладені в матеріалі, тим ефективніше запам’ятовування.

Дослідження структури запам’ятовування виявляють також єдинство психологічних механізмів довільного (виступаючого як особливий процес, що направляється метою запам’ятати) і мимовільного (виступаючого як продукт діяльності, спрямованої на досягнення других цілей) запам’ятовування. І в першому, і в другому випадку вирішальною і безпосередньою умовою запам’ятовування виступають застосування багатообразних способів перетворення матеріалу і виражена інтелектуальна активність людини при взаємодії з матеріалом, за допомогою якої і забезпечується його запам’ятовування.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: