Средневековая лицарська культура

У XI-XII ст. оформився і він записано героїчний епос, який доти передавався лише у усній традиції. Героями народних сказань були зазвичай воїни, захищали своєї країни і свій народ; в епічних сказаннях оспівувалися хоробрість, сила, вірність, військова доблесть.Записанний за умов феодалізму, героїчний епос відчув у собі вплив лицарських і церковних уявлень: героями епосу завжди, були віддані васали своїх сюзеренів, захисники християнства.Величайшим пам'ятником французького епосу є «Пісня про Роланда», де франки виявляються жертвою низького зрадництва графаГанелона, від імені якого автор поеми засуджує віроломство і феодальний сваволю.Ганелону протиставлено патріот Роланд, що вважає метою свого життя служіння імператору і «милої Франції». Але Роланд також і вірним васалом свого сюзерена Карла: «Адже, щоб сеньйора доблесний васал зобов'язаний зазнати великістраданья: знести і холод, і палючий жар і на нього і плоть і кров віддати…» Образ Карла втілює ідею державного єдності і величі. За часів хрестових походів цей епос служив закликом до боротьби християн проти «невірних».

Найбільшим пам'ятником німецького героїчного епосу є «Пісня про Нібелунгів» (1200). У основі епосу лежать древні німецькі сказання часів «великого переселення», історична основа твори — загибельБургундского королівства, зруйнованого гунами в 437 р. Але все характер пісні пов'язаний швидше, з феодальної лицарської Німеччиною XII в., ніж із життям варварського суспільства V в.: при дворі бургундських королів панують лицарські звичаї, проводяться пишні святкування, турніри. Тож деякі зарубіжні критики стверджують, що поема — апофеоз феодальних порядків; але радше осуд злодіянь феодального світу. Твори середньовічного епосу типу «Пісні про Роланда» чи «Пісні про Нібелунгів» — визначні пам'ятки світової культури.

У XI-XII ст. склався морально-етичний образ лицаря, відзначався світським характером, чужим аскетизмові. Лицар повинен молитися, уникати гріха, зарозумілості і низьких вчинків, він має захищати церква, вдів і сиріт, і навіть турбуватися про підданих. Вона має бути хоробрим, вірним і позбавляти нікого його власності; воювати він лише над справедливість. Вона має бути затятим мандрівником, борцям на турнірах на вшанування дами серця, всюди шукати відмінності, відсторонюючись від всього невартого; любити свого сюзерена і оберігати його надбання; бути щедрим і справедливим; шукати суспільства хоробрих і вчитися в них здійснення великих діянь за прикладом Олександра Македонського. Цей образ отримав свій відбиток у лицарської літературі.

>Рицарская поезія виникла Півдні Франції, де склався осередок світської культури у середньовічної Західної Європи. У Лангедоку було отримала стала вельми

поширеною лірична поезія трубадурів на провансальському мові. При дворах феодальних сеньйорів з'явилася куртуазна поезія,прославлявшая інтимні відчуття провини та культ служіння «прекрасної дамі». Цей культ обіймав центральне місце у творчості трубадурів — провансальських поетів, серед яких були лицарі, великі феодали, королі, простий люд. Поезія трубадурів мала багато найрізноманітніших жанрів: любовні пісні (однією з яскравих співаків був Бернард деВентадорн), ліричні пісні, політичні пісні (найяскравіші пісні у Бертрана де Борна), пісні, висловлювали скорбота поета щодо смерті будь-якого сеньйора чи близького поетові людини,песни-диспути на любовні, філософські, поетичні теми, танечні пісні, пов'язані з весняними обрядами. [5]

Особливе місце у лицарської літературі належить віршованій повісті налюбовно-приключенческий сюжет, запозичений з кельтських переказів і легенд. Головна їх — історія короля бриттів Артура та її лицарів, мешканців V-VI ст. і які хотіли за круглим столом. З положень цих легенд склався цикл романів, так званий бретонський цикл про короля Артура і святомуГраале.

Велику роль розвитку буржуазного роману зіграв французький поет Кретьєн деТруа,[5] створив романи з таємничими пригодами героїв, зачаклованими людьми, чудесними країнами. Він мав також твори, які відкривали у новий світ глибоких людських почуттів, сюди ж належить роман про Тристані і Ізольді, належав до колабретонских (кельтських) сказань. Популярність цього роману європейської літературіХП-Х1П ст. пояснюється лише тим, що центральне місце у ньому відводиться земної, людської любові,привлекавшей увагу середньовічних поетів. У цілому сказати, що лицарська література, попри її обмежений характер, розвитку середньовічної культури, появі інтересу до постаті людини її переживань.

13. Лицарська культура: проблеми формування і занепаду.

Главной, центральной идеей картины мира средневекового человека, вокруг которой формировались все ценности культуры, вся структура представлений о мироздании, была христианская идея Бога. Средневековому мировосприятию и мироощущению, основу которого составляло христианское сознание, присущи следующие черты:
"Двумирность" - восприятие и объяснение мира исходит из идеи двумирности - разделения мира на реальный и потусторонний, противопоставления в нем Бога и природы, Неба и Земли, "верха" и "низа", духа и плоти, добра и зла, вечного и временного, священного и греховного. В оценке любого явления средневековый человек исходил из принципиальной невозможности примирения противоположностей, не видел "промежуточных ступеней между абсолютным добром и абсолютным злом".
Иерархизм - согласно богоустановленному порядку, мир виделся выстроенным по определенной схеме - в форме двух симметричных, сложенных основаниями пирамид. Вершина верхней - Бог, ниже апостолы. Далее, соответственно, архангелы, ангелы, люди (среди которых "верхний" - папа, затем кардиналы, ниже епископы, аббаты, священники, карлики более низких ступеней и, наконец, простые верующие). Верхняя иерархическая вертикаль включала животных (сразу же за мирянами), затем растения, у основания верхнего ряда находилась земля. Далее шло как бы негативное отражение небесной и земной иерархии по мере нарастания зла и приближения к Сатане.
Иерархическая организация церкви оказала влияние на формирование социальной структуры средневекового общества. Подобно девяти чинам ангельским, образующим три иерархические триады (сверху вниз) - серафимы, херувимы, престолы; господства, власти; ангелы - и на земле существуют три сословия - духовенство, рыцарство, народ. Причем, каждое из них имеет собственную иерархическую вертикаль (вплоть до "жена - вассал мужа", но одновременно - "сеньор домашних животных" и т.д.). Таким образом, социальная структура общества воспринималась средневековым человеком как соответствующая иерархической логике построения мира небесного.

14. Храм як осередок середньовічних уявлень про світ.

Средневековые строители решили сложнейшую для их времени задачу. Благодаря изобретённой ими стрельчатой, заострённой форме арок они сумели возвести здание огромной высоты. Стрельчатая арка уменьшает давление сводов на стены, а выстроенные снаружи мощные опоры – контрфорсы – ещё и облегчают это давление. Тяжёлая, заострённая кверху дверь ведёт внутрь собора.

Здесь господствует христианская религия. Подчиняя себе искусство, она стремится увести сознание человека в потусторонний, неземной мир. И хотя здание построено человеком, всё же оно было создано для служения невидимому богу.

Вся конструкция готического храма, устремлённая вверх, как бы выражала стремление человеческой души ввысь, к небу, к Богу. Но готический храм являлся также своеобразным воплощением учения, согласно которому весь мир есть противодействие сил и конечный результат их борьбы – Вознесение.

Всем своим обликом готический собор по замыслу его творца должен выражать идеальное стремление к небу, к богу. В отличие от греческого храма, который весь пронизан ощущением радости, весь открыт человеку, готический собор строится на контрастах. Это, прежде, всего контраст между интерьером храма и его внешним обликом. Внутри – сумрак, мерцание свечей, наводящее на мысли о греховности и суетности земной жизни. Снаружи – неудержимый, стремительный полёт ввысь, к небу, всех шпилей и сводов собора.

Что произошло в историческом развитии западноевропейских народов того времени, когда их искусство постепенно перешло в новое качество? Возросло могущество крупных монархий с уменьшением количества и влияния крупных феодалов. Монастыри также теряли былое могущество. Города богатели, создавались крупные городские общины с самостоятельным управлением. Буржуазия крепла и завоёвывала новые права.

Церковное строительство, которым прежде ведали монастыри, переходило к горожанам. Это имело очень большое значение. Если монастырский храм романской эпохи уже обладал притягательной силой, собиравшей под его своды население округи, то готический храм обладал ею в ещё большей степени, ведь он воздвигался по заказу и на средства городской общины. Постройка и украшение храма, на которые часто уходили десятилетия, являлись уже действительно всенародным делом. Причём назначение храма не ограничивалось всеобщим общением в молитве,– он служил и средоточием общественной жизни. В городском соборе совершались не только богослужения, в нём читались университетские лекции, разыгрывались театральные представления (мистерии) и подчас даже заседал парламент. Культовый храм оказывался в центре городской жизни.

С эпохи Возрождения и интересом к античности каменные кружева средневековых соборов и вытянутые фигуры святых в разноцветном полумраке витражей стали казаться дикостью, порождением варварского, готского искусства. Так родились названия «готика», «готическая архитектура».

1. Практичні знання та наука в XI–ХV ст.

В XI-XV вв с развитием городов, ремесел, торговли, образованием централизованных государств произошли изменения. В горном деле и ремесленничестве стали применять водяной двигатель, с помощью которого для производства бумаги поднимали и опускали прессы, в горном - откачивали воду из шахт, накачивали воздух я в домны, измельчали руду Была усовершенствована огнестрельное оружие: в пехотинцев появились мушкеты, из которых можно было попасть из 150-200 шагов стволы пушек и ружей отливали в специальных формах По распространения огнестрельного оружия означало переворот в военном деле, поскольку она поражала и рыцарские доспехи, и стены замков Рыцарская конница уступила наемным армиям, вооруженным огнестрельным оруж оеоєю.

Мореплаватели начали пользоваться компасом, астролябией, предпочитали каравелле, что имела три мачты с прямыми и косыми парусами и могла двигаться не только из-за сопутствующего, но и бокового или встречного в ветру.

В этот период было сделано одно из крупнейших в истории человечества открытий - книгопечатание. значительно увеличилось издание книг Они стали дешевле и их могли покупать не только феодалы, но и горожан. Существенные изменения произошли и в искусстве книги. Стало больше учебной литературы, поэтических и прозаических призведений.

15. Особливості розвитку міської культури в XI–ХV ст.

С возникновением в X—XI вв. городов как центров ремесла и торговли начался новый этап в истории средневековой культуры. Усилилось стремление к светскому образованию. «Городская культура», которая корнями уходила в народную культуру. Возрождение интереса к античному наследию. Со 2 пол. XIII в. по мере развития в городах социальных противоречий городская культура утратила свою однородность.

Важным элементом подъема культуры и образованности в XI— XII вв. явились городские школы. Развивается своеобразная специализация школьных центров. В XII—XIII вв. начинает складываться высшая школа — университет. Католическая реакция.

В ходе философских споров зародились главные направления средневековой схоластики. В развитии схоластики различаются три периода: ранний (XI—XII вв.), период ее расцвета (XIII в.) и упадка (XIV— XV вв.). Основным вопросом, по которому велись споры в схоластике, был вопрос об отношении знания к вере (Абеляр, Фома Аквинский).

Развитие опытного знания (XIII в., Роджер Бэкон).

XII—XIII вв. расцветает латиноязычная литература с ярко выраженными светскими тенденциями, особое место – творчество вагантов. В XI—XII вв. окончательно оформился и был записан на народных языках героический эпос, существовавший до этого только в устной традиции («Песнь о Роланде»). XI-XII вв. – рыцарская литература (поэзия трубадуров), которая способствовала обмирщению средневековой культуры, возникновению интереса к личности человека и его чувствам. В середине XII в. в городе возникает жанр реалистической стихотворной новеллы, сатирический эпос («Роман о Лисе»).

В архитектуре вырабатывается новый стиль – романский. Он опирался на традиции римского и византийского зодчества и применялся в строительстве церковных и крепостных сооружений. Со 2 пол. XII в. на Западе, прежде всего в Северной Франции, появляется архитектура иного стиля – готического. Характерная черта – устремление всего здания ввысь.

В XIII в. заметно постепенное нарастание реалистических тенденций в скульптуре.

В XIV—XV вв. церковь постепенно утрачивает господство в духовной жизни общества, чему способствовали распространение ересей, упадок схоластики, потеря ею ведущих позиций в области образования. Университеты частично освобождаются от папского влияния. Важной особенностью культуры этого времени является преобладание литературы на национальных языках. Изобразительное искусство этой поры характеризуется дальнейшим усилением в живописи и скульптуре реалистических форм.

Крестьянская литература, возникновение которой относится к XIII—XIV вв.. была представлена прежде всего народными песнями (любовными, эпическими, застольными, бытовыми).

В XIV—XV вв. в архитектуре большинства стран Европы продолжал господствовать готический стиль в виде изощренной так называемой «пламенеющей» готики.

В изобразительном искусстве большого расцвета достигает миниатюра.

16. Контактність як чинник розвитку культури країн Європи.

В XII веке в Северной Европе был основан Ганзейский союз во главе с городом Любек. В состав союза вошли многие северные города Священной Римской империи — Амстердам, Кёльн, Бремен, Ганновер и Берлин — и других регионов — например Брюгге и Гданьск. Союз осуществлял посредническую торговлю между Западной, Северной и Восточной Европой, состоял в торговых отношениях со многими другими городами, в числе которых были Берген и Новгород.

Очень быстро увеличивается товарооборот, в основном за счёт морской торговли, так как дорожная сеть с римских времён пришла в полный упадок, а крупных рек, текущих в меридиональном направлении и соединяющих северное побережье с южным, в Западной Европе нет. Так, в 1227 году принятая в Любеке классификация выделяла три категории торговых судов — грузоподъёмностью до 10 тонн, от 10 до 24 тонн и свыше 24 тонн, считавшиеся особо крупными. Через 100 с лишним лет, в 1358 году, крупными по той же классификации считались уже суда грузоподъёмностью свыше 120 тонн — то есть, вместимость кораблей за столетие выросла примерно в пять раз. Это говорит о резком увеличении потока грузов и большей степени концентрации капитала.

Начинается проникновение европейцев на Восток. В конце XIII века венецианский путешественник Марко Поло одним из первых в Европе отправился по Великому шёлковому пути в Китай, а по возвращении тщательно описал увиденное во время путешествия, открыв западному человеку мир Азии и Востока. Вслед за ним на Восток отправились многочисленные миссионеры — Гильом де Рубрук, Джованни Плано Карпини, Андре де Лонжюмо, Одорик Порденоне, Джованни де Маригнолли, Джованни ди Монте Корвино — и путешественники, такие как Никколо Конти.

17. Час та простір середньовічної культури.

Время

В Средние века концепции времени и пространства развивал Блаженный Августин. Время — мера движения и изменения. Мир ограничен в пространстве, а бытие его ограничено во времени. Августин приходит к концепции психологического восприятия времени. Ни прошлое, ни будущее не имеют реального существования — действительное существование присуще только настоящему. Прошлое обязано своим существованием нашей памяти, а будущее — нашей надежде. Настоящее — это стремительное изменение всего в мире: человек не успеет оглянуться, как он уже вынужден вспомнить о прошлом, если он в этот момент не уповает на будущее.

Таким образом, прошлое — это воспоминание, настоящее — созерцание, будущее — ожидание или надежда. как все люди помнят прошлое, так некоторые способны «помнить» будущее, чем и объясняется способность ясновидения. Как следствие, раз время существует только потому, что о нём помнят, значит для его существования необходимы вещи, а до сотворения мира, когда ничего не было, не было и времени. Начало творения мира — вместе с тем и начало времени.

Время обладает длительностью, которая характеризует продолжительность всякого движения и изменения.

Вечность — она ни была, ни будет, она только есть. В вечном нет ни преходящего, ни будущего. В вечности нет изменчивости и нет промежутков времени, так как промежутки времени состоят из прошедших и будущих изменений предметов. Вечность — мир мыслей-идей Бога, где всё раз и навсегда.

Пространство

Средневековый человек противопоставлял лес как чужое необжитое, дикое пространство своему,возделываемому пространству. Можно предположить, что пограничной территорией считался не только лес, но и пустынные земли ведь понятие пустошь, как и понятие лес, а также болотистые местности

противопоставляется обжитой возделанной земле.Реки для средневекового человека служили водными путями, но в какой-то степени их можно рассматривать и как границу, разделяющую свою территорию и чужую, либо как чужое пространство (так же как и моря,озера).Чужое пространство ассоциируется с понятием пути. Путешествуя,человек отправляется на периферию. Место, которое путешественник достигает, находится в том остатке непространственного хаоса, где решается судьба человека и самого этого места, так как победа человека означает освоение пространства, приобщение его космизированному и организованному культурному пространству.

18.

Попытки приблизиться к внутреннему миру «среднего человека»,не принадлежавшего к интеллектуальной элите, труды представителейкоторой столь долго служили по сути дела чуть ли не единственнымисточником для изучения средневековой культуры, впервые былипредприняты Л. Карсавиным и П. Бицилли еще в начале XX века. Однако развернутые усилия в указанном направлении принадлежат ужевторой половине этого столетия и главным проводником этой исследовательской стратегии явилась Школа «Анналов». Ее представителис полным основанием говорят о «новой исторической науке» и «новомпонимании Средневековья».

Осознанием необходимости исследовать ментальности в качествеодной из существенных сторон исторической действительности, собственно, и был отмечен тот принципиально важный сдвиг в исторической науке, который вскоре был оценен как «коперниканский переворот». Историки позитивистского толка применяли к явлениямпрошлого понятия, порожденные их собственным временем и обычно

20.

Починаючи з ІХ ст. і закінчуючи приблизно ХІ ст., у Західній Європі завершується процес формування не тільки європейських держав: Франції, Англії, Германії та Італії, але й формування феодальних відносин та розділу суспільства на соціальні верстви. Феодальна держава — це суспільство з чіткою вертикальною ієрархією, в основі якої були васально-сеньйоральні відносини.

Середньовіччя — епоха класифікації: кожна частина і жива істота, створені Богом, мали свій ступінь досконалості, своє місце в Божому всесвіті. Уявляючи світ у вигляді двовершинної піраміди, людина Середньовіччя розподіляла на різних поверхах не тільки сили небесні, а й сили земні — людей.

Своє місце у світі середньовічна людина уявляла, ґрунтуючись на такі принципи:

по-перше, все людство ділилося на християн та язичників, останніх можна було вбивати — це не вважалося гріхом, їх треба було привертати до істинної віри — хрестити;

по-друге, християни класифікувалися на католиків («вірних» християн) і на «греків», чия віра, з точки зору католиків Західної Європи, недалеко відійшла від язичників.

Але і західноєвропейське християнське суспільство мало свою структуру. Перша межа відокремлює світське суспільство від духовенства.

Духовенство — це не тільки верства, що мала велику владу (і духовну, і політичну), а й верства багатих людей: духовенство, яке було васалом королів, мало власних васалів-лицарів. Духовенство формує й найголовнішу в Середні віки релігійну культуру.

У світському суспільстві середньовічної Європи існували три головних соціальних верстви, належність до яких обумовлювалась походженням людини:

дворянство;

селяни;

городяни.

Дворянство — друга головна верства середньовічного суспільства, яка мала монополію на військову справу. Дворяни були рицарями, тобто воїнами та шляхетними людьми.

Дворянство породило свою — куртуазну, або рицарську, культуру. «Куртуазний універсам» (тобто світ) — це система етичних та естетичних цінностей, що спиралися на уявлення про куртуазність як особливий кодекс поведінки благородної людини. З куртуазністю пов’язаний і рицарський кодекс честі, й культ рицарського служіння дамі.

Третьою великою соціальною верствою західноєвропейського середньовічного суспільства були селяни, які становили 85 % населення середньовічних європейських держав.

Вони створюють свою — народну культуру, специфічну систему світосприйняття, де поєднуються фольклорне та християнське начала. М.М. Бахтін визначає це світосприйняття, цей народно-сміховий світ як карнавальні.

Замок, село, місто — три умовні «складових частини» середньовічного суспільства.

Різноманітність функцій середньовічного міста обумовила його особливе місце у структурі суспільства. Представники всіх верств населення Середньовічної Європи: селяни, феодали, монахи, єпископи жили в містах, які були центрами розвитку комерції, промисловості й культури. Дух підприємництва, що панував у середньовічному місті, сформував ту атмосферу свободи, яка дозволяла городянину відчувати себе залежним тільки від особистої вдачі та Бога. Цехова дисципліна, міська рада, яка обиралася з мешканців міста, а не призначалася королем, — всі ці ієрархічні структури, надаючи місту усталеності, не стримували особистої свободи громадянина в тій мірі, в якій сільська громада пригнічувала своїх членів.

Однак і на вулицях міст, як і на шляхах середньовічної Європи, можна було побачити багато калік, хворих, жебраків, шахраїв. На полотнах відомих середньовічних художників Ієроніма Босха і Пітера Брейгеля зображено багато виродків, кривих, сліпих. Це не перебільшення, не плід хворої фантазії, а досить реалістичне відображення тогочасної дійсності, причиною якої були і різке соціальне розшарування суспільства, і погана їжа, і недосконалість медичної науки.

21.

У ранньому середньовіччі книга була предметом розкоші. Її виготовляли в монастирях на пергамен (т) е - спеціально виробленої телячої шкіри. Листи пергамену зшивалися і поміщалися в халепу з дощок, обтягнутих шкірою, прикрашений коштовними каменями і металами. Текст прикрашався мальованими великими літерами - ініціалами - і заставками, а пізніше - і чудовими мініатюрами. Книг було мало, і коштували вони надзвичайно дорого. На початку XI в. «Граматика» коштувала стільки ж, скільки будинок з ділянкою землі.

У XII в. книга стає більш дешевою, оскільки відкриваються міські майстерні по листуванню книг, де працюють не монахи, а ремісники. Однак для вивозу книг з міста потрібно спеціальний дозвіл властей.

З XIV в. процес виробництва книги спрощується і уніфікується: у виробництві книг широко застосовується папір. У 40-х рр.. ХV в. з'являється друкарський верстат, винайдений Йоганном Гуттенбергом. Це зробило книгу в Європі воістину масової і спричинило суттєві зміни в культурному житті.

До XII в. книги були переважно зосереджені в церковних бібліотеках. У XII-ХIV ст. з'являються численні бібліотеки при університетах, королівських дворах, у великих феодалів, кліриків і заможних городян.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: