Главная

Популярная публикация

Научная публикация

Случайная публикация

Обратная связь

ТОР 5 статей:

Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия

Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века

Ценовые и неценовые факторы

Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка

Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы

КАТЕГОРИИ:






Зміст і послідовність виконання завдань.




1.Приготуйте препарат живих клітин листка елодеї (цибулі).

2.Розгляньте клітини, замалюйте побачене, стрілочками покажіть рух цитоплазми.

3.Для спостереження явища плазмолізу приготуйте мікропрепарат елодеї.

4.Помістіть краплю розчину натрій хлориду поруч із краєм покривного скельця, а фільтрувальний папір –біля протилежного краю. Протягом 2хв спостерігайте за межами протопласта. Опишіть та поясніть побачене.

5.Таким же способом промийте препарат чистою водою. Опишіть і поясніть побачене.

6.Зробіть схематичні малюнки, що ілюструють явища плазмолізу і деплазмолізу.

 

Зробіть висновок, відповівши на запитання.

Які властивості мають мембрана і цитоплазма?

 

Контрольні запитання.

 

1.Які типи транспорту характерні через плазматичні мембрани?

2.Чому тваринні клітини стискаються в гіпертонічному розчині, а рослинні – ні?

3. Які характеристики клітин визначають за допомогою плазмолізу?

 

 

ЗАНЯТТЯ № 12

 

ТЕМА. Ядро. Будова і функції ядра клітин еукаріот.

 

Мета: розглянути особливості будови й функції ядра клітини еукаріотів.

Література: Загальна біологія: (Підруч. для учнів 10-11 кл. серед. загальноосвіт. шк.) М.Є.Кучеренко та інш. – К.: Генеза, 2000. – 464с. § 15

л.2. Тагліна О.В. Біологія. 10 кл. (рівень стандарту, академічний рівень). Підруч. для загальноосв. навч. закл. – Х.: Вид-во «Ранок», 2010. – 256с.: іл. §19.

 

ПЛАН

1. Будова ядра.

2. Поняття про каріотип.

3. Функції ядра.

 

1. Всі клітини еукаріот мають оформлене ядро. Лише деякі з них втрачають його під час свого розвитку (еритроцити, тромбоцити). У більшості клітин є лише одно ядро. Кожному типові клітин властиве постійне співвідношення між об’ємами ядра та цитоплазми, тобто ядро певного розміру може забезпечувати спадковою інформацією відповідний об’єм цитоплазми.

Ядра бувають різні за формою та розмірами. Найчастіше ядра бувають кулястої форми. Розміри можуть варіювати від 1мкм до 1мм. Ядро складається з поверхневого апарату і внутрішнього середовища. Поверхневий апарат просторово і функціонально пов’язан з ЕПС. Він складається з двох мембран, між якими є простір, але навколо ядерних пор мембрани з'єднуються.

Внутрішнє середовище - ядерний матрикс – складається з ядерного соку (каріоплазми), ядерець, рибонуклеопротеїдних комплексів і ниток хроматину.

Каріоплазма – внутрішній вміст ядра, в який занурені ядерця, хроматин і різноманітні гранули. Каріоплазма є напівпрозорим внутрішнім середовищем клітини, в якому відбуваються всі біохімічні реакції. В ній є білкові фібрили, які формують внутрішній скелет ядра. Крім опорної ядерний матрикс ще й регуляторну функцію завдяки ферментам, розташованим в ньому. Каріоплазма об’єднує в одне ціле всі структури ядра.

Ядерця розміщені у каріоплазмі – це щільні структури, які складаються з рибонуклеопротеїдних фібрил (комплексів РНК з білками), внутрішньоядерцевого хроматину, гранул (попередників субодиниць рибосом). Ядерця формуються на певних ділянках окремих хромосом – вторинних перетяжках). Зазвичай у ядрі розташоване одне ядерце. Але інколи їх може бути кілька. Під час клітинного поділу ядерця зникають, а наприкінці цього процесу синтезуються знову.

2. Кожна еукаріотична клітина має певний набір хромосом – каріотип. Особливості каріотипу особин того чи іншого виду залежать від кількості, розмірів, та форми хромосом. Стабільність каріотипу забезпечує існування виду.

Хромосоми – ядерні органели, в яких розміщені гени. Основу хромосом складає дволанцюгова молекула ДНК, яка пов’язана з ядерними білками й утворює нуклеопротеїди. Крім того, до складу хромосом входять РНК і ферменти, потрібні для їх подвоєння або синтезу РНК.

Молекули ДНК у хромосомах розташовані певним чином. Ядерні білки утворюють частинки нуклеосоми. Які ніби нанизані на нитку ДНК. Вісім- десять нуклеусом сполучаються в глобули, між якими містяться відрізки молекули ДНК. Завдяки такій організації досягається компактне розміщення молекул ДНК у хромосомах, бо у розгорнутому стані ці молекули значно довші від хромосом (довжина хромосом під час поділу становить у середньому 0,5 – 1 мкм, іноді до 50 мкм, тоді як молекула ДНК може досягати кількох сантиметрів). Кожна хромосома складається з двох поздовжених частин хроматид. Коли клітина ділиться, хроматиди розходяться до дочірніх клітин, завдяки чому останні одержують однакову спадкову інформацію від материнської клітини. Обидві хроматиди сполуча-ються між собою в зоні первинної перетяжки, яка поділяє хромосому на ділянки – плечі. Хромосоми бувають рівно плечовими і нерівно плечовими. У ділянці первинної перетяжки розміщена центромера - пластинчатий утвір у вигляді диска. До неї приєднуються нитки веретена поділу. Деякі хромосо-ми мають ще й вторинні перетяжки, де знаходяться гени, що відповідають за утворення ядерець.

Число хромосом у різних видів може значно варіювати. Так у людини хромосомний набір включає 46 хромосом.

Хромосомний набір ядра буває гаплоїдним, диплоїдним або поліплоїдним. У галоїдному наборі (1n) всі хромосоми відрізняються між собою. В диплоїдному наборі (2n) кожна хромосома має собі пару, подібну за розмірами та формою.

3. Ядро зберігає спадкову інформацію і передає її дочірнім клітинам під час поділу. На молекулах ДНК в процесі транскрипції синтезуються молекули іРНК, які переносять інформацію про структуру білків із ядра до місця їхнього синтезу в цитоплазмі.

В ядрі внаслідок мутацій може змінюватися спадкова інформація, що зумовлює спадкову мінливість.

В ядрах за участю ядерець формуються рибосоми, які потім надходять у цитоплазму і беруть участь у біосинтезі білків. Таким чином, завдяки реалізації спадкової інформації, закодованої у вигляді послідовності нуклеотидів молекули ДНК, ядро регулює біохімічні, фізіологічні та морфологічні процеси в клітині.

 

ЗАНЯТТЯ № 13

 

Тема. Рибосоми: хімічний склад, будова, функції. Біосинтез білків.

 

Мета: вивчити будову рибосом та механізм біосинтезу білків.

Література: Загальна біологія: (Підруч. для учнів 10-11 кл. серед. загальноосвіт. шк.) М.Є.Кучеренко та інш. – К.: Генеза, 2000. – 464с. § 13,16.

л.2. Тагліна О.В. Біологія. 10 кл. (рівень стандарту, академічний рівень). Підруч. для загальноосв. навч. закл. – Х.: Вид-во «Ранок», 2010. – 256с.: іл. §22,23.

ПЛАН

1. Будова рибосом.

2. Біосинтез білків.

- генетичний код

- транскрипція

- трансляція

1. Рибосоми – немембранні органели, які беруть участь у синтезі білка в клітинах. Це сферичні тільця діаметром близько 20 нм. Вони містять рРНК і білки, що взаємодіють між собою утворюючи рибонуклеопротеїдні комплек-си. Рибосоми складаються з двох субодиниць, різних за розмірами: великої та малої. Рибосомні субодиниці можуть роз’єднуватись і сполучатися знову під дією певної концентрації іонів кальцію. Вони утворюються в ядерці. Велика та мала рибосомні субодиниці сполучаються в рибосому поза ядром у місцях синтезу білків.

Спочатку на мембранах гранулярної ЕПС мала субодиниця зв’язується з молекулою іРНК, а потім до них приєднується велика субодиниця. Після припинення синтезу білкової молекули субодиниці роз’єднуються. Число рибосом у клітині залежить від інтенсивності процесів біосинтезу білків.

У цитоплазмі еукаріотичних клітин розташовані рибосоми еукаріотичного типу, а в мітохондріях, пластидах, прокаріотичних клітинах – прокарітичного типу. Ці типи рибосом відрізняються за деякими РНК і білками, які входять до їхнього складу. Функцією обох типів рибосом є синтез білків.

3. Біосинтез білків. Білки синтезуються з різних комбінацій 20 амінокислот. Синтез кожної з 20 основних амінокислот – це складний процес, який синтезують багато ферментів. Генетичний код – властива всім живим організмам єдина система збереження спадкової інформації в молекулах НК у вигляді послідовності нуклеотидів

Встановлено, що кожний амінокислотний залишок у поліпептидному ланцюзі кодується певною послідовністю з трьох нуклеотидів – триплетом. Одну амінокислоту можуть кодувати кілька різних триплетів, що підвищує надійність генетичного коду.

Генетичний код однозначний, тобто кожний триплет кодує лише одну певну АК, та універсальний, єдиний для всіх організмів, які існують на Землі.У прокаріот, рослин, грибів, тварин одні й ті самі триплети кодують одні й ті самі амінокислоти.

Між генами існують «розділові знаки» - ділянки, які не несуть генетичної інформації і лише відокремлюють одні гени від інших. Їх називають спейсерами (від англ. простір. У генетичному коді є три триплети (УАА, УАГ, УГА), кожен з яких означає припинення синтезу одного поліпептидного ланцюга (стоп- кодони), а триплет АУГ визначає місце початку синтезу наступного.

Етапи біосинтезу білків. Механізм процесу біосинтезу білків з’ясовано у 50-х ХХ сторіччя. Він поділяється на кілька етапів.

Перший етап – транскрипція – (переписування) – синтез попередника іРНК(про і-РНК). Спочатку фермент РНК- полімер аза розщеплює подвій-ний ланцюг ДНК і на одному з ланцюгів за принципом компліментарності синтезує молекулу про-іРНК, яка таким чином повторює послідовність нуклеотидів певної ділянки молекули ДНК. Після цього за допомогою специфічних ферментів про-іРНК перетворюється в активну форму.

Другий етап – трансляція ( передача) – переклад послідовності нуклеотидів у молекулі іРНК у послідовність амінокислотних залишків молекули білка. Як відбувається цей процес: насамперед у цитоплазмі кожна з 20 аміно-кислот за допомогою ковалентного зв’язку приєднується до певної тРНК. Потім іРНК зв’язується з рибосомою, а згодом – із амінокислотним залишком, прикріпленим до певної тРНК. Транспортна РНК, що переносить амінокислоти, за принципом комплементарності взаємодіє з особливим триплетом (кодоном) іРНК, який дає сигнал про початок синтезу поліпептид-ного ланцюга. Внаслідок цього процесу виникає (ініціативний комплекс), який складається з триплету іРНК, рибосоми та певної тРНК. Далі поліпептидний ланцюг подовжується за рахунок послідовного сполучення пептидними зв’язками амінокислотних залишків між собою. Кожна аміно-кислота транспортується до рибосоми і розміщується на ланцюзі за допо-могою певної тРНК, яка створює комплементарні пари з відповідним їй триплетом в іРНК. Під час синтезу молекули білка рибосома насувається на ниткоподібну молекулу іРНК таким чином, що іРНК опиняється між двома її субодиницями. Рибосома «ковзає» зліва направо по іРНК і складає білкову молекулу. В рибосомі є особлива ділянка – функціональний центр, де від-бувається трансляція. Його розміри відповідають довжині двох триплетів, тому в ньому водночас перебуває два сусідніх триплети іРНК. В одній частині функціонального центру антикодон тРНК впізнає кодон іРНК, а в іншій – амінокислота звільняється від тРНК. Коли рибосома просунеться по іРНК, то на її місце надходить друга, яка теж починає просуватись по цій молекулі. Молекулу іРНК з нанизаними на неї рибосомами називають полірибосомою. Для здійснення процесу синтезу необхідні особливі білки та енергія, яка вивільняється при розщепленні АТФ.

 

ЗАНЯТТЯ № 14

 

Тема: Одномембранні органели: ЕПС, комплекс Гольджи, лізосоми, вакуолі.

 

Мета: вивчити будову і функції одномембранних органел клітини.

Література: Загальна біологія: (Підруч. для учнів 10-11 кл. серед. загальноосвіт. шк.) М.Є.Кучеренко та інш. – К.: Генеза, 2000. – 464с. § 13

л.2. Тагліна О.В. Біологія. 10 кл. (рівень стандарту, академічний рівень). Підруч. для загальноосв. навч. закл. – Х.: Вид-во «Ранок», 2010. – 256с.: іл. §24. л.

 

ПЛАН

1. Будова ЕПС.

2. Будова і функції апарату Гольджи.

3. Будова і функції лізосом.

4. Будова і функції вакуолей.

 

 

1.У клітині є органели, оточені мембранами. До одно мембранних органел відносяться ендоплазматична сітка, комплекс Гольджи, лізосоми, вакуолі.

Ендоплазматична сітка – це система порожнин у вигляді мікроскопічних канальців та їхніх потовщень, що сполучаються між собою і оточені мембраною. Діаметр канальців перевищує 50нм. Розрізняють два види ЕПС: шорстку(гранулярну) і гладку (гранулярну). На мембранах шорсткої ЕПС розміщені рибосоми. На її мембранах відбувається біосинтез білків. Ці мембрани також розподіляють синтезовані білки між різними частинами клітини, крім цього по них транспортуються білки до комплексу Гольджи або виводяться наружу.

Гладенька ЕПС не має на своїх мембранах рибосом. На цих мембранах синтезуються стероїдні гормони, ліпіди, вуглеводи, які можуть накопичу-ватись в її порожнинах. У порожнинах гладенької ЕПС накопичуються токсичні сполуки, які знешкоджуються ферментами і виводяться. Гладенька ЕПС утворюється гранулярної унаслідок утрати нею здатності приєднувати рибосоми.

2. Комплекс Гольджи. Основною структурною одиницею цієї органели є стопка плоских цистерн, вкритих мембранами. Поряд з цистернами розміщені пухирці та канальні. Цистерни комплексу Гольджи полярні: до одного полюса безперервно підходять пухирці, які відриваються від ЕПС і містять продукти синтезу. Вони зливаються з цистернами віддаючи їм свій вміст. З іншого полюса відриваються пухирці, наповнені іншими речовинами. Вони транспортують їх в інші ділянки клітини. Комплекс Гольджи також бере участь в утворенні лізосом. Функції комплексу Гольджи:

- у ньому накопичуються і змінюються речовини (білки);

- речовини, які потрапляють до цистерн, сортуються за хімічним складом і призначенням;

- у комплексі Гольджи формуються лізосоми;

- у цистернах синтезуються деякі полісахариди;

- бере участь у побудові плазматичної мембрани та інших клітинних мембран;

3. Лізосоми – це пухирці діаметром 100-800 нм, оточених мембраною. Вони містять різноманітні гідролітичні ферменти, здатні розщеплювати органічні сполуки і забезпечують процеси внутрішньоклітинного травлення. В клітині містяться різні типи лізосом, які відрізняються будовою: первинні лізосоми, вторинні лізосоми, аутолізосоми(беруть участь у перетравлюванні окремих компонентів клітин, цілих клітин або їхніх груп. Вважають, що за допомогою аутолізосом знищуються дефектні органели, пошкодженні, мерт-ві клітини.

4. Вакуоля– це наповнений рідиною мембранний мішок, стінка якого складається з одинарної мембрани. У тваринних клітинах містяться невеликі вакуолі, які беруть участь у фагоцитозі, перетравлюванні їжі, виведенні над-лишку води з організму.

Рослинна клітина містить велику центральну вакуолю, оточену мембраною, яка називається тонопласт. Рідина, що заповнює центральну вакуолю нази-вається клітинним соком. Це концентрований розчин, який містить мінераль-ні солі, цукри, органічні кислоти, пігменти.

Вода надходить у концентрований клітинний сік шляхом осмосу. У резуль-таті в клітині розвивається тургорний тиск і цитоплазма притискається до клітинної стінки. Осмотичне поглинання води відіграє важливу роль при розтягуванні клітин під час росту, а також у загальному водному режимі рослини.

Іноді у вакуолях містяться пігменти, які визначають забарвлення квітів, плодів.

Після загибелі клітини тонопласт втрачає свою вибіркову проникність. І ферменти вивільняються із вакуолі спричиняючи автоліз – саморозчинення клітини.

У вакуолях рослин можуть накопичуватися кінцеві і деякі вторинні продукти метаболізму. Вторинні продукти, зокрема алкалоїди і таніни, виконують захисну функцію, запобігаючи поїданню таких рослин траво-їдними тваринами.

Деякі розчинні компоненти клітинного соку, наприклад сахароза і мінераль-ні солі, відіграють роль запасних поживних речовин, за необхідності вико-ристовуються цитоплазмою.

 

Заняття №15

 

Тема. Двомембранні органели. Мітохондрії та клітинне дихання.

 

Мета: вивчити будову мітохондрій, ознайомити студентів з механізмами процесу дихання.

Література: Загальна біологія: (Підруч. для учнів 10-11 кл. серед. загальноосвіт. шк.) М.Є.Кучеренко та інш. – К.: Генеза, 2000. – 464с. § 14, 20.

л.2. Тагліна О.В. Біологія. 10 кл. (рівень стандарту, академічний рівень). Підруч. для загальноосв. навч. закл. – Х.: Вид-во «Ранок», 2010. – 256с.: іл. §25

 

План

1.Будова мітохондрій

2. Функції мітохондрій в клітині.

3. Клітинне дихання.

 

Двомембранні органели: мітохондрії і пластиди.

1. Мітохондрії – це двомембранні органели, які є в усіх типах клітин. Мітохондрії бувають різними за формою і розмірами. Їх розміри від 0,2 до 1мкм. Кількість мітохондрій у різних тканинах неоднакова і залежить від функціональної активності клітин. Число мітохондрій може швидко збільшуватись шляхом поділу, що зумовлено наявністю у їхньому складі молекули ДНК. Стінка мітохондрій складається з двох мембран – зовнішньої і внутрішньої. Зовнішня мембрана – гладка, а від внутрішньої в глиб відходять перегородки – кристи. На мембранах крист розташовані ферменти, що беруть участь в енергетичному обміні. Основна функція мітохондрій – синтез універсального джерела енергії – АТФ.

2. Основна функція мітохондрій – участь в енергетичному обміні клітини, здійсненні клітинного дихання. Енергія в мітохондріях виробляється в результаті процесу біологічного окиснення.у мітохондріях рослин окислюються органічні речовини, які синтезуються самою рослиною. Мітохондрії тварин і грибів окислюють органічні речовини, які організм отримує в результаті живлення

3. Клітинне дихання – це сукупність біохімічних реакцій, у ході яких від-бувається окиснення вуглеводів, ліпідів, амінокислот до вуглекислого газу і води. Вивільнена енергія запасається в хімічних зв’язках молекул АТФ та інших енергетичних молекул. Далі ця енергія використовується для різних потреб клітини. Клітинне дихання є останнім етапом енергетичного обміну.

Етапи енергетичного обміну:

Енергетичний обмін організмів здійснюється у три послідовних етапи: підготовчий, безкисневий та кисневий.

Підготовчий етап енергетичного обміну у багатьох організмів відбувається у шлунково- кишковому тракті, а також у цитоплазмі клітин. На цьому етапі великі молекули під дією ферментів розщеплюються до мономерів. Ці процеси перебігають з вивільненням незначної кількості енергії, яка розсіюється у вигляді теплоти.

Безкисневий етап (анаеробне розщеплення)– це найпростіша форма утво-рення та акумулювання енергії в макроенергічних зв’язках молекул

АТФ. Деякі організми (безхребетні, мікроорганізми) не можуть викорис-товувати кисень, тому їм властивий лише анаеробний енергетичний обмін.

Найважливішим на без кисневому етапі енергетичного обміну є розщеп-лення молекул глюкози переважно шляхом гліколізу. Його суть полягає в тому, що молекула глюкози розщеплюється на дві молекули піровиноградної ( С3Н4О3) або молочної кислоти (С3Н6О3). Сумарне рівняння гліколізу має такий вигляд:

С2Н12О6 + 2АДФ + 2Н3РО4 = 2С3Н6О3 + 2АТФ + 2Н2О

Під час гліколізу виділяється близько 200 кДж енергії. Частина (84 кДж витрачається на синтез двох молекул АТФ, а решта (116кДж – розсіюється у вигляді тепла). Таким чином, процес гліколізу енергетично малоефективний, лише 35 % енергії акумулюється у макроергічних зв’язках АТФ. Це поясню-ється тим, що кінцеві продукти гліколізу все ще містять у собі багато зв’яза-ної енергії.

Кисневий етап енергетичного обміну, або клітинне дихання, відбувається в матриксі і на кристах мітохондрій в присутності кисню.

Цей етап може відбуватись лише в аеробних умовах (за наявності кисню). Коли органічні сполуки, які утворились на безкисневому етапі, окислюються в клітинах до кінцевих продуктів СО2 і Н2О. Окиснення сполук пов’язане з відщепленням від них водню і перенесенням його за допомогою особливих речовин – переносників до молекулярного кисню, утворюючи молекулу води.

Аеробне дихання відбувається в мітохондріях і супроводжується виді-ленням великої кількості енергії та акумуляцією її в макроергічних зв’язках молекул АТФ. У внутрішній мембрані мітохондрій розміщений дихальний ланцюг. Його основу утворюють переносники електронів, які входять до складу ферментних комплексів, що каталізують окислювально - відновні реакції.

Процес клітинного дихання можна поділити на три стадії:

1)окисне декарбоксилювання;

2)цикл трикарбонових кислот (цикл Кребса);

3)електронно-транспортний ланцюг.

На першій стадії піровиноградна кислота взаємодіє з коензімом А (КоА), у результаті чого утворюється ацетилкоензим А (ацетил-КоА) з високоенергетичним зв’язком.

Друга стадія - цикл Кребса. Цей процес відкрив англійський біохімік Ганс Кребс у 1937 році. Він відбувається в матриксі мітохондрій і становить собою послідовне перетворення органічних кислот. На початку циклу піровиноградна кислота (продукт гліколізу) реагує з щавлево - оцтовою кислотою, утворюючи лимонну кислоту. Остання проходить ряд послідовних реакцій, перетворюючись на інші кислоти. В результаті цих перетворень виникає щавлево - оцтова кислота, яка знову реагує з піровиноградною

 

кислотою, і цикл повторюється. В ході циклу від кислот відщеплюється чотири пари атомів водню і дві молекули вуглекислого газу, який залишає мітохондрії і виходить з клітини.

Третя стадія (дихальний ланцюг) починається в мітохондріях з того, що вільний водень (з циклу Кребса) з’єднується з особливою речовиною – НАД (нікотинамідаденіндинуклеотидом), утворюючи сполуку НАД Н (віднов-лена форма). НАД Н згодом окислюються до НАД+, Н+ та електрона. За допомогою послідовного ряду різних речовин – переносників електронів - вони транспортуються на внутрішню поверхню мембрани мітохондрій, у той час як іони водню накопичуються на зовнішній поверхні. Водночас на внут-рішній поверхні мембрани зменшується концентрація Н. У загальному вигляді рівняння утворення води в останній ланці дихального ланцюга має такий вигляд:

+ + 4е- + О2 = 2Н2О

Окиснення двох молекул молочної кислоти до СО2 і Н2О супровождується виділенням такої кількості енергії, яка забезпечує синтез 36 молекулАТФ. В ході анаеробного етапу енергетичного обміну при розчепленні однієї молекули глюкози утворюються дві молекули АТФ. Таким чином, під час анаеробного і аеробного процесів утворюються 38 молекул АТФ. У ході цих процесів виділяється 2800кДж енергії, з якої 55% запасається у вигляді АТФ, а 45% - розсіюється у вигляді теплоти. Сумарне рівняння цих етапів енергетичного обміну має такий вигляд:

С6Н12О6+38АДФ+38Н3РО4+6О2=38АТФ+6СО2+44Н2О

Отже, основну роль у забезпеченні клітин енергією відіграє аеробний етап енергетичного обміну.

 

ЗАНЯТТЯ № 16

Тема. Двомембранні органели. Пластиди і процес фотосинтезу.

 

Мета: вивчити особливості будови та функції пластид, ознайомити студентів з процесом фотосинтезу.

Література: Загальна біологія: (Підруч. для учнів 10-11 кл. серед. загальноосвіт. шк.) М.Є.Кучеренко та інш. – К.: Генеза, 2000. – 464с. §14

л.2. Тагліна О.В. Біологія. 10 кл. (рівень стандарту, академічний рівень). Підруч. для загальноосв. навч. закл. – Х.: Вид-во «Ранок», 2010. – 256с.: іл. §

 

План

1. Особливості будови пластид.

2. Функції пластид.

3. Будова хлоропластів.

4. Фотосинтез.

5. Значення двомембранних органел.

 

1. Пластиди – органоїди, які є тільки в рослинних клітинах.

Як і мітохондрії, вони оточені подвійною мембраною. Із зовнішньою мембраною пов’язана система внутрішніх мембран. Окрім того, пластиди, подібно до мітохондрій, мають власні ДНК, РНК, рибосоми. Тобто відзначаються певною автономністю. В залежності від місця розташування в рослині, пластиди поділяють на три групи:

2. Хлоропласти – зелені фотосинтетичні органели клітини, у яких відбувається процес фотосинтезу. Зелене забарвлення хлоропластів залежить від вмісту в них пігменту хлорофілу. Зовнішня мембрана гладенька, без виростів, а внутрішня утворює багато складчастих виростів, спрямованих усередину хлоропласта – ламели. Тому в середині хлоропласта зосереджена велика кількість мембран, що утворюють особливі структури – тилакоїди, які можуть об’єднуватися у групи – грани, саме в мембранах гран розміщуються молекули хлорофілу, і тому тут відбувається фотосинтез. У стромі хлоропласту, оточеному внутрішньою мембраною, є кільцева ДНК і рибосоми. Розмножуються хлоропласти шляхом поділу.

Лейкопласти – безбарвні пластиди, що не містять пігментів. Пристосовані до зберігання запасів поживних речовин, і тому їх особливо багато у запасаючих органах – коріннях, насінні. Від хлоропластів вони відрізняються відсутністю розвиненої ламелярної системи. Внутрішня мембрана може утворювати нечисленні тилакоїди. В матриксі лейкопластів містяться ДНК, рибосоми, ферменти, що забезпечують синтез і гідроліз запасних речовин клітини (крохмалю, білків).

Хромопласти – забарвлені пластиди, які містять переважно жовто-червоні пігменти(каратіноїди). Найбільше хлоропластів у плодах, квітах.

Хлоропласти, хромопласти і лейкопласти можуть здійснювати взаємний перехід.

 

4. Фотосинтез

Фотосинтез – це процес, який відбувається у хлоропластах під дією соняч-ного світла. Під час фотосинтезу відбувається процес перетворення енергії сонячного світла на енергію хімічних зв’язків органічних речовин (глюкози), які синтезуються з неорганічних сполук – води та вуглекислого газу.

Сумарна формула фотосинтезу має вигляд:

6СО2 + 6Н2О = С6Н12О6 + 6О2

Основним фотосинтетичним пігментом вищих рослин є хлорофіл. Процес фотосинтезу складається з двох взаємопов’язаних етапів – світлової та темнової фаз.

Світлова фаза відбувається лише за наявності світла, за допомогою фотосинтетичних пігментів у тилакоїдах хлоропластів. У світловій фазі фотосинтезу відбувається поглинання світла молекулами хлорофілу і перетворення енергії світла в хімічну енергію молекул АТФ та інших переносників енергії, а також виділення кисню в атмосферу.

Темнова фаза не вимагає світла, відбувається у стромі хлоропласта. У ній енергетичні молекули витрачаються на синтез органічних сполук.

У світловій фазі фотосинтезу беруть участь дві фотосистеми: фотосистема 1 і фотосистема 2. У кожній фотосистемі є антенний комплекс, який складається з хлорофілу і призначений для вловлювання енергії світла різної довжини хвилі та передачі її на реакційний центр. До реакційного центру фотосистеми 1 входять молекули хлорофілу, які поглинають світло з довжиною хвилі 700нм, а до реакційного центру 2 - молекули хлорофілу, які поглинають світло з довжиною хвилі максимум 680нм. Утворені в результаті фотохімічних реакцій молекули АТФ і НАДФН (переносники енергії) вико-ристовуются для здійснення реакцій темнової фази.

Під час темнової фази фотосинтезу енергія, накопичена у світловій фазі, витрачається на синтез глюкози. Для цього синтезу потрібен вуглекислий газ.

Значення фотосинтезу.

Фотосинтез – єдиний процес, у результаті якого на нашій планеті енергія сонячного світла перетворюється на хімічну енергію вуглеводів, а потім на енергію всіх інших органічних речовин організму.

В основному завдяки фотосинтезу атмосфера Землі збагачується вільним киснем, який потрібен для дихання.

Таким чином, фотосинтез – це не лише первинний синтез органічних речовин, а й процес, унаслідок якого на Землі створюються умови, необхідні для існування живих організмів.

5. Значення двомембранних органел. Двомембранні органели хлоропласти і мітохондрії називають органелами енергетичного обміну. Саме в них можуть синтезуватися молекули АТФ, які є універсальними переносниками енергії в клітині. Якщо мітохондрії синтезують АТФ для потреб клітини, то АТФ, що синтезується у хлоропластах, в них же і витрачається на синтез вуглеводів.

Значення двомембранних органел надзвичайно важливе тому що саме в них утворюється основна частина необхідної для життєдіяльності клітини енергії.

 

 

ЗАНЯТТЯ № 17

 

 

Міністерство аграрної політики та продовольства України

Ізмаїльський технікум механізації та електрифікації сільського господарства

 

«Затверджую»

Заступник директора з НР

_________

«___» ________ 2013 р.

 

 

Інструкційна карта






Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2024 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных