ПРАВА ГРОМАДСЬКИХ ІНСПЕКТОРІВ

Громадські інспектори мають право: спільно з працівниками органів Держекоінспекції, інших державних органів, які здійснюють контроль за охороною, раціональним використанням та відтворенням природних ресурсів, органів державної виконавчої влади та місцевого самоврядування, брати участь у проведенні перевірок додержання підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності та громадянами вимог природоохоронного законодавства, норм екологічної безпеки охорони, раціонального використання та відтворення природних ресурсів;

за направленням органу Держекоінспекції, який призначив громадського інспектора, проводити рейди та перевірки і складати акти перевірок;

складати протоколи про адміністративні правопорушення при виявленні порушень природоохоронного законодавства, відповідальність за які передбачена Кодексом України про адміністративні правопорушення і подавати їх відповідному органу Держекоінспекції для притягнення винних до відповідальності

доставляти осіб, які вчинили порушення природоохоронного законодавства, до органів місцевого самоврядування, органів внутрішніх справ та штабів громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону, якщо особу порушника не може бути встановлено на місці порушення;

перевіряти документи на право використання об'єктів тваринного світу, зупиняти транспортні (у тому числі плавучі),засоби та проводити огляд речей, транспортних (у тому числі плавучих) засобів, знарядь полювання і рибальства, добутої продукції та інших предметів;

проводити у випадках, установлених законом, фотографування, звукозапис, кіно- і відеозйомку як допоміжний засіб для попередження і розкриття порушень законодавства в галузі охорони,

навколишнього природного середовища, раціонального використання і відтворення природних ресурсів;

брати участь у підготовці для передачі до судових органів матеріалів про відшкодування збитків, заподіяних унаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, та виступати в ролі свідків;

роз'яснювати громадянам вимоги природоохоронного законодавства та їх екологічні права;

брати участь у проведенні громадської екологічної експертизи відповідно до Закону України "Про екологічну експертизу"

одержувати в установленому порядку інформацію про стан навколишнього природного середовища, джерела негативного впливу на нього та заходи, що вживаються для поліпшення екологічної ситуації.

6. ОБОВ'ЯЗКИ ГРОМАДСЬКИХ ІНСПЕКТОРІВ

Громадські інспектори зобов'язані:

дотримуватись вимог чинного законодавства та вимог цього Положення при проведенні рейдів та перевірок;

сумлінно виконувати покладені на них завдання та інформувати відповідний орган Держекоінспекції про результати рейдів та перевірок безпосередньо після їх закінчення;

щоквартально до 5 числа наступного за звітним місяця та не пізніше 15 січня наступного за звітним року подавати до органу Держекоінспекції, яким призначено громадського інспектора з охорони довкілля, щоквартальні та щорічний звіти про проведену роботу.

Задача №2

Подружжя Н. отримали у приватну власність для будівництва житлового будинку земельну ділянку, яка входила до території колишнього аеродрому. Через деякий час голова сім’ї захворів на онкологічну хворобу. Інші неповнолітні члени родини також почали скаржитися на головний біль та запаморочення. Подружжя Н. неодноразово зверталося за інформацією щодо стану довкілля до головного державного санітарного лікаря міста, однак він пояснив, що надання таких відомостей не входить до його компетенції, і порекомендував звернутися до місцевих органів охорони навколишнього природного середовища або до міського відділу земельних ресурсів. Нарешті подружжя звернулося до міської громадської організації “Врятуємо світ”, яка провела громадську експертизу. За її результатами було встановлено, що земельна ділянка містить значну кількість мінеральних добрив і отрутохімікатів. Подружжя Н. подало позов до суду на дії міської ради, яка надала їм у власність зазначену земельну ділянку.

Вирішити справу. Які підстави та наслідки громадської екологічної експертизи? Визначте підстави та порядок надання інформації про стан навколишнього природного середовища.

Стаття 50 КУ. Кожен має право на безпечне для життя і здоров’я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.

Кожному гарантується право вільного доступу до інформації: про довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту,а також право на її поширення. Така інформація ніким не може бути засекречена.

ЗУ «Про інформацію»

Стаття 10. Види інформації за змістом

За змістом інформація поділяється на такі види:

інформація про фізичну особу;

інформація довідково-енциклопедичного характеру;

інформація про стан довкілля (екологічна інформація);

інформація про товар (роботу, послугу);

науково-технічна інформація;

податкова інформація;

правова інформація;

статистична інформація;

соціологічна інформація;

інші види інформації.

Стаття 13. Інформація про стан довкілля (екологічна інформація)

1. Інформація про стан довкілля (екологічна інформація) - відомості та/або дані про:

стан складових довкілля та його компоненти, включаючи генетично модифіковані організми, та взаємодію між цими складовими;
фактори, що впливають або можуть впливати на складові довкілля (речовини, енергія, шум і випромінювання, а також діяльність або заходи, включаючи адміністративні, угоди в галузі навколишнього природного середовища, політику, законодавство, плани і програми);

стан здоров'я та безпеки людей, умови життя людей, стан об'єктів культури і споруд тією мірою, якою на них впливає або може вплинути стан складових довкілля;

інші відомості та/або дані.

2. Правовий режим інформації про стан довкілля (екологічної інформації) визначається законами України та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

3. Інформація про стан довкілля, крім інформації про місце розташування військових об'єктів, не може бути віднесена до інформації з обмеженим доступом.

Стаття 21. Інформація з обмеженим доступом

1. Інформацією з обмеженим доступом є конфіденційна, таємна та службова інформація.

2. Конфіденційною є інформація про фізичну особу, а також інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб'єктів владних повноважень. Конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, а також в інших випадках, визначених законом.

Відносини, пов'язані з правовим режимом конфіденційної інформації, регулюються законом.

3. Порядок віднесення інформації до таємної або службової, а також порядок доступу до неї регулюються законами.

4. До інформації з обмеженим доступом не можуть бутивіднесені такі відомості:

1) про стан довкілля, якість харчових продуктів і предметів побуту;

2) про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні ситуації, що сталися або можуть статися і загрожують безпеці людей;

3) про стан здоров'я населення, його життєвий рівень, включаючи харчування, одяг, житло, медичне обслуговування та соціальне забезпечення, а також про соціально-демографічні показники, стан правопорядку, освіти і культури населення;

4) про факти порушення прав і свобод людини і громадянина;

5) про незаконні дії органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб;

6) інші відомості, доступ до яких не може бути обмежено відповідно до законів та міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Розділ V ЗУ «Про охорону навколишнього природнього середовища»

СПОСТЕРЕЖЕННЯ, ПРОГНОЗУВАННЯ, ОБЛІК ТА ІНФОРМУВАННЯ
В ГАЛУЗІ НАВКОЛИШНЬОГО ПРИРОДНОГО СЕРЕДОВИЩА

Стаття 22. Моніторинг навколишнього природного середовища

З метою забезпечення збору, обробки, збереження та аналізу
інформації про стан навколишнього природного середовища,
прогнозування його змін та розробки науково обгрунтованих
рекомендацій для прийняття ефективних управлінських рішень в
Україні створюється система державного моніторингу
навколишнього природного середовища. Спостереження за станом
навколишнього природного середовища, рівнем його забруднення
здійснюється спеціально уповноваженим центральним органом
виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів, іншими
спеціально уповноваженими державними органами, а також
підприємствами, установами та організаціями, діяльність яких
призводить або може призвести до погіршення стану навколишнього
природного середовища.

Зазначені підприємства, установи та організації зобов'язані
безоплатно передавати відповідним державним органам аналітичні
матеріали своїх спостережень.

Порядок здійснення державного моніторингу навколишнього
природного середовища визначається Кабінетом Міністрів України.

Спеціально уповноважені державні органи разом з відповідними
науковими установами забезпечують організацію короткострокового і
довгострокового прогнозування змін навколишнього природного
середовища, які повинні враховуватися при розробці і виконанні
програм та заходів щодо економічного та соціального розвитку
республіки, в тому числі щодо охорони навколишнього природного
середовища, використання і відтворення природних ресурсів та
забезпечення екологічної безпеки.

Стаття 23. Кадастри природних ресурсів

Для обліку кількісних, якісних та інших характеристик
природних ресурсів, обсягу, характеру та режиму їх використання
ведуться державні кадастри природних ресурсів.

Державні кадастри ведуться в порядку, що визначається
Кабінетом Міністрів України.

Стаття 24. Державний облік об'єктів, що шкідливо впливають
на стан навколишнього природного середовища

Об'єкти, що шкідливо впливають або можуть вплинути на стан
навколишнього природного середовища, види та кількість шкідливих
речовин, що потрапляють у навколишнє природне середовище, види й
розміри шкідливих фізичних та біологічних впливів на нього
підлягають державному обліку.

Підприємства, установи та організації проводять первинний
облік у галузі охорони навколишнього природного середовища і
безоплатно подають відповідну інформацію органам, що ведуть
державний облік у цій галузі.

Збір, обробка і подання відповідним державним органам
зведеної статистичної звітності про обсяги викидів, скидів
забруднюючих речовин, використання природних ресурсів, виконання
завдань по охороні навколишнього природного середовища та іншої
інформації, ведення екологічних паспортів здійснюється за єдиною
для республіки системою в порядку, що визначається Кабінетом
Міністрів України.

Стаття 25. Інформація про стан навколишнього природного
середовища (екологічна інформація)

Інформація про стан навколишнього природного середовища
(екологічна інформація) - це будь-яка інформація в письмовій,
аудіовізуальній, електронній чи іншій матеріальній формі про:

стан навколишнього природного середовища чи його об'єктів -
землі, вод, надр, атмосферного повітря, рослинного і тваринного
світу та рівні їх забруднення;

біологічне різноманіття і його компоненти, включаючи
генетично видозмінені організми та їх взаємодію із об'єктами
навколишнього природного середовища;

джерела, фактори, матеріали, речовини, продукцію, енергію,
фізичні фактори (шум, вібрацію, електромагнітне випромінювання,
радіацію), які впливають або можуть вплинути на стан навколишнього
природного середовища та здоров'я людей;

загрозу виникнення і причини надзвичайних екологічних
ситуацій, результати ліквідації цих явищ, рекомендації щодо
заходів, спрямованих на зменшення їх негативного впливу на
природні об'єкти та здоров'я людей;

екологічні прогнози, плани і програми, заходи, в тому числі
адміністративні, державну екологічну політику, законодавство про
охорону навколишнього природного середовища;

витрати, пов'язані із здійсненням природоохоронних заходів за
рахунок фондів охорони навколишнього природного середовища, інших
джерел фінансування, економічний аналіз, проведений у процесі
прийняття рішень з питань, що стосуються довкілля.

Основними джерелами такої інформації є дані моніторингу
довкілля, кадастрів природних ресурсів, реєстри, автоматизовані
бази даних, архіви, а також довідки, що видаються уповноваженими
на те органами державної влади, органами місцевого самоврядування,
громадськими організаціями, окремими посадовими особами.

Стаття 25-1. Екологічне інформаційне забезпечення

Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з
питань екології та природних ресурсів, його органи на місцях,
органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та
організації, діяльність яких може негативно вплинути або впливає
на стан навколишнього природного середовища, життя і здоров'я
людей, зобов'язані забезпечувати вільний доступ населення до
інформації про стан навколишнього природного середовища.

Екологічне інформаційне забезпечення здійснюється органами
державної влади та органами місцевого самоврядування в межах їх
повноважень шляхом:

а) підготовки спеціально уповноваженим центральним органом
виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів і подання
на розгляд Верховної Ради України щорічної Національної доповіді
про стан навколишнього природного середовища в Україні, а після її
розгляду Верховною Радою України - опублікування окремим виданням
та розміщення в системі Інтернет;

б) щорічного інформування Радою міністрів Автономної
Республіки Крим, обласними державними адміністраціями, Київською
та Севастопольською міськими державними адміністраціями
відповідних рад та населення про стан навколишнього природного
середовища відповідних територій;
в) систематичного інформування населення через засоби масової
інформації про стан навколишнього природного середовища, динаміку
його змін, джерела забруднення, розміщення відходів чи іншої зміни
навколишнього природного середовища і характер впливу екологічних
факторів на здоров'я людей;

г) негайного інформування про надзвичайні екологічні
ситуації;

ґ) передачі інформації, отриманої в результаті проведення
моніторингу довкілля, каналами інформаційних зв'язків органам,
уповноваженим приймати рішення щодо отриманої інформації;

д) забезпечення вільного доступу до екологічної інформації,
яка не становить державної таємниці і міститься у списках,
реєстрах, архівах та інших джерелах.

РозділVI Екологічна експертиза

Стаття 26. Обов'язковість екологічної експертизи

В Україні здійснюються державна, громадська та інші
види екологічної експертизи.
Порядок проведення екологічної експертизи визначається
законодавством України.

Стаття 27. Об'єкти екологічної експертизи

Екологічній експертизі підлягають:

а) проекти схем розвитку і розміщення продуктивних сил,
розвитку галузей народного господарства, генеральних планів
населених пунктів, схем районної планіровки;

в) проекти інструктивно-методичних і нормативно-технічних
актів та документів, які регламентують господарську діяльність, що
негативно впливає на навколишнє природне середовище;

г) документація по створенню нової техніки, технології,
матеріалів і речовин, у тому числі та, що закуповується за
кордоном;

д) матеріали, речовини, продукція, господарські рішення,
системи й об'єкти, впровадження або реалізація яких може призвести
до порушення норм екологічної безпеки та негативного впливу на
навколишнє природне середовище;

е) документація щодо генетично модифікованих організмів, що
призначаються для використання у відкритій системі.

Екологічній експертизі можуть підлягати екологічно небезпечні
діючі об'єкти та комплекси, в тому числі військового та оборонного
призначення.

Стаття 28. Державна екологічна експертиза

Державна екологічна експертиза проводиться експертними
підрозділами чи спеціально створюваними комісіями спеціально
уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань
екології та природних ресурсів та його органів на місцях на основі
принципів законності, наукової обгрунтованості, комплексності,
незалежності, гласності та довгострокового прогнозування.
Експертиза проектів будівництва проводиться відповідно до статті
31 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності"

Завданнями державної екологічної експертизи є:

а) визначення екологічної безпеки господарської та іншої
діяльності, яка може нині або в майбутньому прямо або посередньо
негативно вплинути на стан навколишнього природного середовища;

в) оцінка повноти й обгрунтованості передбачуваних заходів
щодо охорони навколишнього природного середовища та здоров'я
населення, яка здійснюється спеціально уповноваженим центральним
органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів
разом з спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої
влади з питань охорони здоров'я.

Для участі в проведенні державної екологічної експертизи
можуть залучатися відповідні органи державного управління
України, представники науково-дослідних, проектно-
конструкторських, інших установ та організацій, вищих навчальних
закладів, громадськості, експерти міжнародних організацій.

Стаття 29. Обов'язковість виконання висновків державної екологічної експертизи

Висновок державної екологічної експертизи після затвердження
спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з
питань екології та природних ресурсів є обов'язковим для
виконання.

Позитивний висновок державної екологічної експертизи є підставою для відкриття фінансування всіх програм і проектів.

Реалізація програм, проектів і рішень без позитивного висновку державної екологічної експертизи забороняється.

Стаття 30. Громадська екологічна експертиза

Громадська екологічна експертиза здійснюється незалежними
групами спеціалістів з ініціативи громадських об'єднань, а також
місцевих органів влади за рахунок їх власних коштів або на
громадських засадах.

Громадська екологічна експертиза проводиться незалежно від
державної екологічної експертизи.

Висновки громадської екологічної експертизи можуть
враховуватися органами, які здійснюють державну екологічну
експертизу, а також органами, що заінтересовані у реалізації
проектних рішень або експлуатують відповідний об'єкт.
«Положення про державний санітарно-епідеміологічний нагляд»

1. Це Положення визначає мету, основні завдання та порядок
здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду в
Україні.

2. У цьому Положенні поняття "державний
санітарно-епідеміологічний нагляд", "санітарне законодавство",
"небезпечний фактор" "санітарне та епідемічне благополуччя
населення", "середовище життєдіяльності людини", "фактори
середовища життєдіяльності", "санітарно-епідемічна ситуація",
"державна санітарно-епідеміологічна експертиза", "санітарні та
протиепідемічні (профілактичні) заходи", "санітарні норми",
"масові неінфекційні захворювання (отруєння)" вживаються у
значенні, наведеному в Законі України "Про забезпечення
санітарного та епідемічного благополуччя населення".

3. Метою державного санітарно-епідеміологічного нагляду є
запобігання, виявлення та припинення порушень санітарного
законодавства.

4. Основними завданнями державного
санітарно-епідеміологічного нагляду є:

контроль за виконанням санітарного законодавства, санітарних
та протиепідемічних (профілактичних) заходів, а також приписів,
постанов і вимог, викладених у висновках, що видаються головним
державним санітарним лікарем (далі - висновки);

санітарно-карантинний контроль у пунктах пропуску через
державний кордон;

контроль за санітарною та епідемічною ситуацією на території
України;

проведення санітарних та епідеміологічних розслідувань,
спрямованих на встановлення причин та умов виникнення і
розповсюдження інфекційних хвороб, професійних захворювань,
масових неінфекційних захворювань (отруєнь) та радіаційних уражень
людей;

розроблення пропозицій щодо проведення санітарних та
протиепідемічних (профілактичних) заходів:

здійснення державного санітарно-епідеміологічного нормування;

проведення державної санітарно-епідеміологічної експертизи;

державна реєстрація небезпечних для здоров'я і життя людини
факторів середовища життєдіяльності;

статистичне спостереження у сфері забезпечення санітарного та
епідемічного благополуччя населення, державний облік інфекційних
хвороб, професійних захворювань, масових неінфекційних захворювань
(отруєнь) та радіаційних уражень людей у зв'язку із шкідливим
впливом факторів середовища життєдіяльності;

вжиття заходів для припинення порушень санітарного
законодавства та притягнення до відповідальності осіб, винних у
вчиненні таких правопорушень.

5. Державний санітарно-епідеміологічний нагляд здійснюється
головними державними санітарними лікарями, їх заступниками, іншими
посадовими особами, а також установами і закладами державної
санітарно-епідеміологічної служби у порядку запобіжного та
поточного нагляду.

6. Посадові особи державної санітарно-епідеміологічної служби
МОЗ здійснюють нагляд у межах відповідних адміністративних
територій, на транспорті та на інших об'єктах, а посадові особи
державної санітарно-епідеміологічної служби інших органів
виконавчої влади - на територіях, на які поширюється їх
діяльність, підпорядкованих їм об'єктах, у підрозділах.

7. Запобіжний державний санітарно-епідеміологічний нагляд
здійснюється шляхом:

1) державного санітарно-епідеміологічного нормування, що
полягає у:

розробленні вимог до проведення науково-дослідних робіт з
обгрунтування санітарних норм;

розробленні (перегляді), експертизі, затвердженні та
опублікуванні санітарних норм;

гігієнічній регламентації та державній реєстрації небезпечних
для здоров'я і життя людини факторів середовища життєдіяльності;

нагляді за впровадженням санітарних норм;

реєстрації санітарних норм, формуванні та веденні бази даних
щодо державного санітарно-епідеміологічного нормування;

2) державної санітарно-епідеміологічної експертизи;

3) видачі передбачених законодавством висновків та дозволів;

4) погодження:

проектів місцевих програм соціально-економічного розвитку;

схем передпроектної документації, що стосується районного
планування і забудови населених пунктів, курортів тощо:

санітарних і протиепідемічних (профілактичних) заходів;

документів про надання земельних ділянок під будівництво та
інші види землекористування, місць водозаборів і скидання стічних
вод, розміщення промислових та інших об'єктів;

проектної та технічної документації на будівництво,
реконструкцію, введення в експлуатацію нових і реконструйованих
об'єктів виробничого, соціально-культурного та іншого призначення,
санітарно-захисних зон підприємств;

документації на розроблення, виготовлення і використання
нових машин, механізмів, устаткування, інших засобів виробництва,
нових технологій, виробничих процесів;

державних стандартів та технічних умов на виробництво,
переробку та реалізацію продуктів харчування і харчових добавок,
предметів гігієни та санітарії, косметично-парфумерних виробів,
алкогольних напоїв, тютюнових виробів, товарів побутової хімії та
дитячого асортименту, іншої продукції щодо її відповідності
вимогам санітарних норм;

діяльності, пов'язаної з комунально-побутовим та медичним
обслуговуванням населення, навчанням та вихованням дітей і
підлітків;

методів контролю і випробування продукції на відповідність її
вимогам безпеки для здоров'я і життя людини:

інструкцій (правил) використання продукції підвищеної
небезпеки для здоров'я і життя людини;

переліку закладів, установ і організацій, яким надається
право випробування продукції на відповідність її вимогам безпеки
для здоров'я і життя людини;

дозволу на спеціальне водокористування;

5) визначення необхідності профілактичних щеплень та інших
заходів профілактики у разі загрози виникнення епідемій, масових
отруєнь та радіаційних уражень:

6) проведення перевірки стану будівництва та видачі висновків
на відповідність вимогам санітарних норм об'єктів і споруд, що
вводяться в експлуатацію;

7) видачі дозволів на:

розроблення та виробництво нових видів продуктів харчування,
впровадження нових технологічних процесів виробництва та
оброблення нових видів матеріалів, що контактують з продовольчою
сировиною чи продуктами харчування у процесі їх виготовлення,
зберігання, транспортування та реалізації;

проведення будь-яких діагностичних, експериментальних,
дослідницьких, випробувальних, вимірювальних робіт на
підприємствах, в установах і організаціях, діяльність яких
пов'язана з використанням біологічних агентів, хімічної сировини,
продукції та речовин з джерелами іонізуючих та неіонізуючих
випромінювань і радіоактивних речовин, у тому числі на право
роботи із збудниками I-IV групи патогенності (небезпечності),
токсинами, рекомбінантними молекулами ДНК;

виробництво, зберігання, транспортування, використання,
захоронення, знищення та утилізацію отруйних речовин, у тому числі
токсичних промислових відходів, продуктів біотехнології та інших
біологічних агентів;

виробництво, переробку та реалізацію продуктів харчування і
харчових добавок, предметів гігієни та санітарії,
косметично-парфумерних виробів, алкогольних напоїв, тютюнових
виробів, товарів побутової хімії та дитячого асортименту;

виконання робіт з радіоактивними речовинами та іншими
джерелами іонізуючих випромінювань;

іншу діяльність, для провадження якої відповідно до
законодавства видається дозвіл державною
санітарно-епідеміологічною службою.

8. Поточний державний санітарно-епідеміологічний нагляд
включає:

контроль за дотриманням юридичними і фізичними особами
передбачених санітарним законодавством, санітарними та
протиепідемічними (профілактичними) заходами, приписами,
постановами, висновками, дозволами та реєстраційними свідоцтвами,
умовами державної реєстрації вимог безпеки для здоров'я і життя
людини;

контроль за організацією і проведенням органами виконавчої
влади та органами місцевого самоврядування, підприємствами,
установами, організаціями та громадянами санітарних і
протиепідемічних (профілактичних) заходів;

вивчення, аналіз і оцінку санітарної та епідемічної ситуації,
прогнозування показників здоров'я населення залежно від стану
середовища його життєдіяльності, визначення факторів довкілля, що
шкідливо впливають на стан здоров'я і життя людини;

видачу обов'язкових для виконання приписів, постанов та
висновків щодо усунення або обмеження шкідливого впливу на стан
здоров'я і життя людини факторів середовища життєдіяльності,
причин та умов виникнення і поширення інфекційних хвороб;

ведення державного обліку інфекційних хвороб, професійних
захворювань, масових неінфекційних захворювань (отруєнь),
радіаційних уражень;

контроль за якістю та ефективністю використання
дезінфекційних засобів;

встановлення обмежень або заборони в'їзду на територію
України її громадян, іноземців та осіб без громадянства, експорту,
імпорту, транзиту вантажів і товарів з окремих країн або регіонів
у зв'язку з неблагополучною епідемічною ситуацією на їх
територіях;

проведення обстеження, розслідування, лабораторного та
інструментального дослідження і випробування, а також санітарної,
гігієнічної, токсикологічної, епідеміологічної та інших видів
оцінки середовища життєдіяльності людини, об'єктів господарської
та інших видів діяльності, продукції, робіт, послуг, проектної
документації і видача за їх результатами висновків щодо
відповідності (невідповідності) вимогам санітарних норм;

підготовку та внесення в установленому порядку органам
виконавчої влади та органам місцевого самоврядування пропозицій
щодо проведення санітарних та протиепідемічних (профілактичних)
заходів з метою забезпечення санітарного та епідемічного
благополуччя населення, необхідності встановлення карантину;

забезпечення охорони території України від занесення і
поширення особливо небезпечних (у тому числі карантинних) та
небезпечних інфекційних хвороб, здійснення
санітарно-епідеміологічного контролю і нагляду в пунктах пропуску
через державний кордон.

9. Поточний державний санітарно-епідеміологічний нагляд як
діяльність головних державних санітарних лікарів, їх заступників,
інших посадових осіб установ і закладів державної
санітарно-епідеміологічної служби з контролю за дотриманням
юридичними і фізичними особами санітарного законодавства,
санітарних та протиепідемічних (профілактичних) заходів, приписів,
постанов та висновків здійснюється шляхом обстеження та перевірки
об'єктів нагляду щодо дотримання і реалізації вимог безпеки для
здоров'я і життя людини.

Обстеження та перевірка об'єктів нагляду проводиться
вибірково за планами, що розробляються органами, установами і
закладами державної санітарно-епідеміологічної служби,
позапланово - залежно від санітарної та епідемічної ситуації, а
також за повідомленнями підприємств, установ і організацій та за
заявами громадян.

Плани обстеження та перевірки об'єктів нагляду затверджуються
головним державним санітарним лікарем. Позапланові обстеження та
перевірка проводяться за рішенням головного державного санітарного
лікаря.

Періодичність обстеження та перевірки об'єктів нагляду
встановлюється головним державним санітарним лікарем на підставі
результатів державної санітарно-епідеміологічної експертизи, з
урахуванням ступеня їх впливу на стан здоров'я і життя людини та
за погодженням з вищестоящим головним державним санітарним
лікарем.

Обстеження та перевірка об'єктів проводиться посадовими
особами державної санітарно-епідеміологічної служби за
направленням головного державного санітарного лікаря або його
заступників.

Результати обстеження та перевірки оформлюються актом, форма
і порядок складання якого визначаються головним державним
санітарним лікарем України.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: