Методи формування свідомості особистості

Головна мета цих методів — вплив на свідомість, почуття, волю вихованців для пояснення і доведення правильності чи необхідності певної поведінки, норм і правил спілкування, ставлення до оточуючого світу та ін. До цієї групи належать методи: освічення, навіювання, переконання, прикладу.

Освічення передбачає інформацію, повідомлення про факти, вчинки, події, а також роз'яснення сутності, значення тих чи інших якостей особистості, принципів, норм і правил поведінки, шляхів досягнення поставленої мети, способів самовиховання, самоосвіти, щоб сформувати на основі набутих знань певні поняття. Про важливість освічення школярів свідчать такі дані про рівень сформованості у підлітків уявлень з питань визначення сутності якостей особистості учнів, які представлені у праці психолога О.Г. Ковальова (табл.. 6)

Таблиця 6

Розуміння підлітками моральних якостей особистості

Навновання — метод психологічного впливу на людину, розрахований на некритичне сприйняття нею слів, думок інших, що приводить або до вияву у людини, навіть опріч його волі і свідомості, певного стану, почуттів, відношення, або до здійснення людиною вчинків, що можуть безпосередньо не відповідати її прин-ципам діяльності, поведінки. Психолог В.М. Бехтерев підкреслював, що навіювання відбувається «без участі волі (уваги) особи, що сприймає..., і нерідко навіть без ясної з її боку свідомості»'. Навіювання не вимагає доказів, аргументації, логіки. Визначальним засобом навіювання можуть бути яскраві факти, цитати, приклади, особистість вихователя.

«Елементи навіювання, — вважає М.Г. Стельмахович, — наявні також у проханні, наказі, переконанні, прикладі, авторитеті, громадській думці, а особливо в мистецтв1, художній літературі та фольклорі, зокрема в народному гуморі, іронії, сатирі, сарказмі, відчутті сорому, гріха»'.

У педагопв, психолопв різні підходи до навіювання. Одні перебільшували його значення у вихованні, інші заперечували можливість його використання. Більшість вважає, що в системі методів навіювання повинно зайняти своє місце.

А.С. Макаренко вважав навіювання загальновизнаним засобом виховання. Так, для формування дисциплінованості вихованців, за його висловом, повинна бути навіювана і запропонована дітям як чиста теорія — «дисципліна прикрашає колектив».

Ступінь навіювання залежить як від вікових, так і індивідуальних особливостей суб'єкта, його культурного та інтелектуального розвитку, освіченості, особливостей характеру (слабовілля, недооцінка своїх можливостей), почуття особистої неповноцінності, а також від тимчасового стану психіки, авторитету вихователя.

Таким чином, навіювання, його результативність залежить від об'єктивних та суб'єктивних, постійних та тимчасових умов. Як зазначає О.В. Ковальов', не слід ні недооцінювати, ні переоцінювати цей метод, бо він може сприяти формуванню як позитивних, так і негативних рис, інтересів, норм поведінки, звичок, оцінок різних явищ, самооцінки в залежності від особистості того, хто використовує цей метод, тієї мети, яка ставиться.

Переконання — метод впливу на свідомість, волю індивіда, що сприяє формуванню його нових поглядів, відношень або зміні тих, що не відповідають загальнолюдським та національним нормам і принципам. Метод передбачає обґрунтування певного поняття, відстоювання моральної позиції, оцінки вчинків, дій та ін

Основу цього методу складають знання, які використовуються для пояснення і доведення правильності чи необхідності певних відношень, поведінки, але в поєднанні з почуттями. «Переконання і знання лише тоді і можна вважати Ґстинними, коли вони проникли у середину людини, злилися з її почуттями і волею, присутні в ній постійно, навіть несвідомо, коли вона зовсім про це і не думає», — писав М.О. Добролюбов'.

Основними прийомами реалізації методів формування свідомості індивіда є: лекції, розповіді, бесіди, диспути, конференцхї, збори, в основі яких є слово. «Слово вчителя — нічим не замінний інструмент впливу на дущу вихованця».

Бесіда передбачає цілеспрямовану організацію обміну думками'. Тематика, зміст бесід визначається виховними завданнями, як стосуються окремого індивіда чи певної групи школярів.

За формою проведення визначають бесіди фронтальні (з групою школярів) і індивідуальні. Індивідуальна бесіда може бути відстроченою, щоб стимулювати дитину до осмислення своїх вчинків. Саме таку бесіду використовував у своїй практиці А.С. Макаренко.

Розрізнюють також заплановані та епізодичні бесіди.

За змістом бесіди охоплюють різні питання моралі, етики, естетики, наукової організації праці, фізичного виховання, політичних подій та ін.

Методика проведення бесіди залежить від поставленої мети, завдань, змісту, форм бесід. Це може бути обмін думками з приводу певного вислову, прочитаної статті, вчинків школярів, подій у житті держави, школи, класу, окремих учнів.

Бесіда не тільки пояснює норми і правила. поведінки, не лише сприяє формуванню уявлень про головні життєві цінності, а й забезпечує виявлення особистісної оцінки з різних питань життя, поглядів, суджень. Діалог має таку логічну структуру:

— Вихователь вводить дітей у тему бесіди, ставить запитання, пропонує висловити свою думку.

— Діти беруть участь в обговоренні питання, наводять приклали з свого життя або епізоди із прочитаних книжок, публікацій, перюдики, висловлювання авторитетних людей тощо.

— Вихователь узагальнює виступи, допомагає дітям зробити висновки.

Дискусія (диспут) передбачає суперечку, зіткнення різних точок зору, поглядів, думок, оцінок, відстоювання своїх переконань. Дискусія вимагає спеціальної підготовки учасників: обирається дуже гостра тема, визначається авторитетний, ерудований ведучий дискусії, розробляються питання, які стимулювали б учасників до суперечки. Ці питання, рекомендована література доводяться до відома учасників раніше, щоб була можливість підготувати аргументацію.

Використовується і прийом ділем, коли школярі обґрунтовують свій вибір однієї з двох можливостей, що дозволяє визначити ціннісні орієнтації людини. Важливо, щоб ділема мала відношення до реального життя школярів, включала питання морального змісту таін.

Розповідь — це монолог вихователя, який будується як оповідання, опис, роз'яснення

Вона проводиться, щоб викликати почуття співпереживання з героями розповіді, радості від усвідомлення хороших вчинків, обурення від поганих; розкрити зміст моральних норм і правил поведінки, уявити ідеальний образ тощо. При цьому важливо не навчати прямо, а давати можливість дітям оцінювати самим те, шо почули, робити висновки.

Лекція, як і розповідь, — монолог вихователя, але більший за змістом і дається на рівні теоретичного узагальнення. Саме тому лекції проводять із старшокласниками з метою розкриття різних питань, пов'язаних з формуванням особистості школяра.

У змісті лекції визначаються, як правило, декілька питань. Їх послідовне розкриття дає слухачам уявлення з певної проблеми.

Ефективності використання методів формування свідомості спряє:

1. Позитивна взаємодія вихователя і вихованця або вихованців. встановлення контакту з ними. Для цього необхідно враховувати вiкові особливості дітей, їх індивідуальні особливості, інтереси, потреби, сумніви, життєві ідеали та філософію життя, сти мулювати вихованців до самовиховання. Діти повинні відчувати, що вихователь щиро прагне до спілкування з ними, що він зичить їм добра, бажає довести, роз'яснити ті чи інші норми і правила поведінки, а не моралізувати, бо моралізування сприймається дітьми «як вияв формального, посадового обов'язку вчителя, вихователя» (О.Г. Ковальов), тому ставляться до цього з іронією і навіть з презирством.

2. Формування інтересу, уваги до змісту інформації, яку повідомляють вихователь або ровесники. Психологи визначають інтерес як мотив, що стимулює людину спрямовувати свою діяльність на той чи інший об'єкт, а увагу — як його вибіркову здатність сприймати певні об'єкти. інтерес учнів до знань, думок, висловлених у лекціях, бесідах, повідомленнях, на конференціях, викликається або глибиною змісту, емоційністю викладу, або відношенням до них як до засобу досягнення мети, наприклад, одержання відповіді на ті питання, які цікавлять індивіда.

Увага, як образно зазначив К.Д. Ушинський, — «це саме ті двері, через які проходить все, що тільки входить у душу людини із зовнішнього світу»'. Це спрямованість і зосередження свідомості на певних об'єктах. Наприклад, учні спрямовують увагу на зміст інформації, логіку доказів, на оцінку фактів, явищ у процесі переконання, навіювання, освічення.

Допомогти цьому можуть деякі способи активізації сприйняття та осмислення інформації учнями.

Це стосується перш за все вступу, який робить вихователь. Вступ, як зазначав ще Арістотель у своїй «Риториці», є початком розмови, те ж, що в поетичному творі є пролог, а в грі на флейті — прелюдія, бо він повинен сприяти розв'язанню таких завдань, як: викликати інтерес у школярів, оволодіти їх увагою, встановити контакт з ними, щоб вони відчули довіру до вчителя.

Корисні поради в цьому плані дає видатний юрист А.Ф. Коні: «Перші слова лектора повинні бути надзвичайно прості, доступні, зрозумілі й цікаві (повинні привернути, зачепити увагу). Цих зачіпляючих «ключиків»-вступів може бути дуже багато: «що-небудь із життя, що-небудь несподіване, який-небудь парадокс, щось дивне, яке наче і пе йде ні до місця, ні до діла (але на ділі пов'язане із всією промовою), несподіване і недурне питання і т.ін. Щоб відкрити (знайти) такий початок, треба думати, виважити свою промову і збаг нути, який із зазначених... вступів і однорідний з ним... може підійти і бути у тісному зв'язку хоча з яким-небудь боком промови, Ця праця цілком творча»'.

У працях Є.О. Ножина, І.Г. Штокмана розкригі окремі прийоми вступу:

— прийом співпереживання, що передбачає залучення яскравих незвичайних фактів, подій, окремих епізодів, які викликають інтерес, зосереджують увагу школярів і примушують їх переживати те, що трапилось, разом із учителем;

— прийом парадоксальної снтуації;

— апеляція до інтересів учнів або до відомих засобів інформації, до авторитетів у тій чи іншій галузі (Лауреат Нобелівської премії... висловив думку про...), до особистості вчителя;

— постановка проблемного питання.

Увагу школярів можуть привернути також паузи, перехід від абстрактних міркувань до конкретних прнкладів, фактів, ілюстрацій. У деяких випадках ефективним прийомом може бути влучний гумор, який допомагає встановленню контакту з вихованцями, але гумор вимагає особливого складу розуму, таланту і, безперечно, педагогічного такту.

3. Доказовість у процесі переконання, уміння пояснити свою думку за допомогою інших, уже відомих істин, що є основою переконливості міркувань. Доказовість включає три елементи: тезу, аргументи і способи доведення істини.

Теза — думка, положення, правдивість яких необхідно довести.

Аргументи — думки, положення, правдивість яких уже доведена наукою, життєвою практикою. Особливо вагомим аргументом є сукупність фактів, які малюють відношення до тези.

Способи доведення — форми логічного взаємозв'язку між аргументами і тезою.

Для цього використовуються дані науки (наприклад, про шкідливість вживання молоддю наркотиків), фактичний матеріал. У листі до молоді І.П. Павлов писав: «Факти — це повітря для вченого... Без них ваші «теорії» — пусті потуги... Але... настирливо шукайте закони, які ними керують»'.

Фактичний матеріал, приклади, цифри виконують різні функції: а) вони є основою для тих чи інших міркувань;

б) можуть використовуватися з метою привернення уваги школярів;

в) підтверджувати висловлені думки, положення;

г) можуть бути приводом для самостійних висновків дітей (Наприклад, про кількість дорожніх пригод та їх причини).

Але слід пам'ятати, що: відбирати їх необхідно системно, у відповідності до теми розмови; факти повинні бути достовірні, правдиві; відповідати інтересам, віковим особливостям дітей; по можливостi повинні мати не лише силу логічного впливу, а й бути зверненими до почуттів школярів; не має сенсу перенасичувати бесіди, лекції навіть яскравими фактами. Доречно наводити приклади аналогічні тим, які відомі учням, що сприяє опосередкованому впливу на індивідів.

Поряд з фактами, цитуванням роль аргументів можуть виконувати і різноманітні засоби наочності. «Хто не помічав, що в пам'яті нашій зберігаються з особливою міцністю ті образи, які ми сприймали самі шляхом споглядання, і що до такої картини, яка вкарбувалася в нас, ми легко і міцно прив'язуємо навіть абстрактні ідеї, котрі без того згладилися швидко»'.

Доказовість забезпечується і спонуканням учнів до виявлення активності у процесі оволодіння інформацією, прийняття певних висновків, чому сприяють ситуації вибору, дискусії, що вимагають аналізу відповідей, суджень, оцінки вчинків, проведення конкурсів тощо.

4. Звернення до почуттєво-вольової сфери учнів.

Вплив на свщомість особистості передбачає опору на її почуття і волю. К.Д. Ушинський підкреслював, що суспільство, яке виключно турбується про освіту розуму, робить великий промах, бо людина «більше людина в тому, як вона відчуває, ніж у тому, як мислить»', бо розвинутий інтелект може поєднуватися з емоційною бщністю, моральною глухотою. Тому так важливі сердечність, емоційне взаєморозуміння, чуйність, доброзичливість, увага, здатність до сприйняття почуттів інших у процесі переконання. Іноді формально проведені диспути, конференції, бесіди не залишать у дітей будь-яких позитивних емоцій тому, що не знайшлося місця для висловлення поглядів, переживань їх учасників. Влучно про почуття писав драматург В. Розов: «Пригнічувати почуття, не давати їм волі, перетворювати себе в раціональний механізм — найлютіший злочин. Природа буде за це мстити. І в той же час розпускати світ своїх почуттів, бути його рабом — занадто нікчемний для людини стан»'.

5. Особистість вихователя — головний фактор успішності використання методів освічення, навіювання, переконання; його ерудиція, педагогічна майстерність, мовна культура, стиль життя, манери, жести, міміка, педагогічний такт. Вихователь повинен сам щиро вірити в те, в чому переконує дитину, бути емоційним, але в той же час слід уникати фальшивого пафосу, відірваності від конкретних потреб, інтересів учнів. «Головне, що визначає ефективність слова вчителя, — його чесність. Учні дуже тонко відчувають правдивість слова вчителя, чуйно відгукуються на правдиве слово. Ще тонше вони відчувають неправдиве, лицемірне слово»'.

Метод прикладу — це метод впливу на свідомість, почуття, поведінку особистості через наслідування, бо діти навчаються раніше наслідувати, ніж пізнавати. Виховний вплив прикладу — це своєрідна наочність у виховній роботі. Наслідування спрямоване на відтворювання індивідом певних зовнішніх рис, зразків поведінки, котре супроводжується емоціональними і раціональними почуттями. Шляхом наслідування у дітей формується моральна мета особистої поведінки, тобто це складний процес, в якому можна прослідкувати конкретні дії, вчинки іншої особи в певних життєвих ситуаціях, що викликають бажання вести себе так само, хоча це ще не значить, що бажання буде реалізоване, відбувається формування виконавчих, вольових і закріплення наслідувальних самостійних дій.

Прикладом для школярів можуть бути батьки, родичі, вчителі, знайомі, літературні герої, видатні сучасники, що яскраво проявили себе у праці, науці, мистецтві. У процесі взаємодії суб'єктів у контактних групах створюються умови для наслідування, особливо на ранніх етапах розвитку особистості. Діяльність одного сприяє діяльності іншого. Особливістю групової діяльності є співробітництво та суперництво, що в значній мірі визначають ефективність наслідування.

Таким чином, приклад у вихованні може виконувати різноманітні функції: конкретизувати прагнення, ідеали учнів; бути доказом для обгрунтування їх; переконувати в доцільності своїх поглядів, вчинків; стимулювати самовиховання. Ще давньоримський філософ Сенека твердив, що важко довести до добра повчанням, легко — прикладом.

С.Л. Соловейчик у книзі «Резервы детского «я» зазначає, що поряд із силою позитивного прикладу відомі і негативні приклади, які бувають заразливі для дітей: «добро — сильне, а зло – заразне, як хвороба». Тому покладатися на автоматичний позитивний вплив прикладу просто «непередбачливо». Найнебезпечніше у вихованні прикладом, зазначас С.Л. Соловейчик, — це настирливість, нарочитість, повчальність («дивись, як «я»).

Не слід хвалити героя більше, ніж в:н цього заслуговує. Трохи перебрали, і зайва похвала перетворюється в насмішку. Тому приклад повинен бути переконливим і діяти сам по собі, мати внутрішню силу.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: