Міжнародна торгівля та її економічні основи

План

1. Світогосподарські зв’язки та їх форми………………………………………………3

2. Міжнародна торгівля та її економічні основи………………………………………5

3. Сутність і форми міжнародного руху капіталу…………………………………….11

Література………………………………………………………………………………..14
1. Світогосподарські зв’язки та їх форми

Взаємодія національних економік відбувається через міжнародні економічні відносини, які являють собою, з одного боку, головну, найбільш динамічну та масштабну складову частину між­народних відносин, а з іншого — систему економічних зв’язків з приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання, що вийшли за межі національних господарств.

Розвиток міжнародних економічних відносин базується на між­народному поділі праці, передумови якого формуються в процесі суспільного поділу праці за родом діяльності і його просторової диференціації.

Міжнародні економічні відносини, в основному торговельні, існували ще до виникнення світового господарства, але мали міждержавний, вузькорегіональний характер (наприклад, Європа — Близький Схід, Європа — Північна Африка). З виникненням і розвитком світового господарства міжнародні економічні відносини розширюють і поглиблюють сферу свого існування, набувають глобального характеру, стають самостійним явищем, що підпорядковується власним законам. Міжнародні економічні відносини є формою існування і розвитку світового господарства, його внутрішнім механізмом.

Традиційно в окрему форму міжнародних економічних відносин виділяють історично перший тип світогосподарських зв’яз­ків — міжнародну (світову) торгівлю товарами та послугами. Переміщення факторів виробництва лежить в основі таких форм міжнародних економічних відносин, як міжнародний рух капіталу, міжнародна міграція робочої сили, міжнародна торгівля знаннями (міжнародна передача технології). В окрему форму слід виділити міжнародні валютні відносини, хоча вони і є похідними від міжнародної торгівлі і руху факторів виробництва, але набули великої самостійності у світовому господарстві.

Сучасний рівень міждержавних економічних зв’язків характеризується:

трансформацією двосторонніх міжнародних економічних відносин у багатосторонні, значним поглибленням міжнародного поділу праці у світовому господарстві;

зростанням масштабів і якісними змінами характеру традиційної міжнародної торгівлі — із суто комерційної вона перетворюється в інструмент обслуговування національних виробничих процесів;

інтенсифікацією і глобалізацією міграції капіталу;

активним обміном науково-технічними знаннями, прискореним розвитком сфери послуг;

помітним зростанням масштабів міграції робочої сили;

прискоренням і розширенням процесів інтеграції економік країн та регіонів.

Основною рисою сучасної епохи стає не протистояння, а тенденція до співробітництва та взаєморозуміння. Можна говорити про процеси конвергенції моделей національних економік, економічних і соціальних цінностей і стосунків; про зближення економічних рівнів розвитку різних країн.

У цілому можна робити висновки, що сучасні міжнародні економічні відносини характеризуються розвитком процесів їх інтенсифікації, глобалізації, інтеграції. Особливості розвитку між­народних економічних відносин 1990-х рр. ще більше свідчать на користь цього висновку.

Міжнародна торгівля та її економічні основи

Міжнародна торгівля і теорії обґрунтування її необхідності. Світовий товарний ринок. Основні види міжнародної торгівлі.

Міжнародна торгівля і теорії обґрунтування її необхідності. Традиційною і найбільш розвинутою формою міжнародних економічних відносин є світова торгівля. Вона являє собою сукупність зовнішньої торгівлі всіх країн світу, іншими словами — це форма міжнародних економічних відносин, яка передбачає переміщення товарів і послуг за межі, що позначені державними кор­донами.

Міжнародна торгівля посідає особливе місце в складній системі світогосподарських зв’язків. І хоча в сучасних умовах як головну форму міжнародних економічних відносин її відтиснуло міжнародне інвестування, все-таки міжнародна торгівля за своїми масштабами і функціями зберігає винятково важливе значення. Вона опосередковує практично всі види міжнародного співробітництва, включаючи спільну виробничу діяльність різнона­ціональних суб’єктів, міжнародний трансферт технологій і т. п.

Міжнародна торгівля є важливим стимулом розвитку та підвищення ефективності виробництва кожної країни. Це обумовлюється тим, що вона є засобом, за допомогою якого країни можуть розвивати спеціалізацію, підвищувати продуктивність своїх ресурсів і таким чином збільшувати загальний обсяг виробництва.

Існує безліч теорій, що пояснюють напрями та структуру міжнародних торгових потоків. Першою теорією міжнародної торгів­лі була меркантилістська теорія, розроблена і втілена в ХVI—XVIII ст. Прихильники цієї теорії не враховували тієї вигоди, яку країни отримують від імпорту іноземних товарів і послуг, а економічно виправданим уважали тільки експорт. Тому, на думку меркантилістів, країні слід обмежувати імпорт і одночасно заохочувати експорт готових виробів, забезпечуючи приплив валюти (золота).

Із принципово інших передумов виходила теорія абсолютних переваг, творцем якої був А. Сміт. Відповідно до цієї теорії країні вигідно імпортувати ті товари, по яких у неї витрати виробництва вищі ніж у зарубіжних країн, а експортувати ті товари, по яких у неї витрати нижчі ніж за кордоном, тобто є абсолютні переваги. На противагу меркантилістам А. Сміт виступив за свободу конкуренції як усередині країни, так і на світовому ринку. Основним недоліком даної теорії є те, що вона не залишає місця у міжнарод­ній торгівлі тим країнам, в яких товари виробляються без абсолютних переваг перед іншими країнами.

Цей недолік теорії абсолютних переваг долає теорія порівняль­них переваг Д. Рікардо. Згідно з нею країна має спеціалізуватись на виробництві та експорті тих товарів, які вона може виробляти з відносно більш низькими витратами, ніж інші країни, а імпортувати ті, які виробляє з відносно вищими витратами. Цей простий принцип робить зовнішню торгівлю взаємовигідною для всіх країн. Серед решти теорій міжнародної торгівлі можна назвати теорію «вирівнювання цін на фактори виробництва» Е. Хекшера та Б. Оліна, «парадокс Лєонтьєва», теорію «життєвого циклу товарів» та ін.

Міжнародна торгівля зародилась у глибокій давнині. Від епізодичної мінової торгівлі розвиток ішов до локальних ринків. Великі географічні відкриття стимулювали закордонну торгівлю. В ХVІ—ХVІІ ст., у період так званого первісного нагромадження капіталу, відбулось об’єднання локальних центрів міжнародної торгівлі в єдиний світовий ринок.

Поглиблення міжнародного поділу праці в умовах сучасної техногенної цивілізації веде до подальшого бурхливого розвитку світового товарообороту. З другої половини ХХ ст. світова торгів­ля розвивається високими темпами. У період з 1948 по 1997 р. світовий торговельний оборот зріс у 17 разів. Каналами зовнішньої торгівлі щорічно проходить ¹/₅ всієї виробленої у світі продукції. Обсяг світового експорту досяг у 1997 р. близько 5,5 трлн дол. Темпи зростання світової торгівлі випереджають в останні два десятиріччя темпи зростання світового виробництва. Так, наприклад, у 1997 р. вони становили відповідно 10 % та 4,5 %. До основних факторів, що забезпечили інтенсифікацію зростання міжнародної торгівлі слід віднести: науково-технічну революцію, активну діяльність транснаціональних компаній, загострення кон­куренції на світових ринках товарів і послуг, регулювання в напрямі лібералізації міжнародної торгівлі в межах ГАТТ, посилення регіоналізації міжнародної торгівлі та відповідну сегментацію єдиного світового ринку.

Основними показниками міжнародної торгівлі є: величина загального експорту та імпорту країн, торговельне сальдо країн, питома вага експорту (імпорту) країни в загальному світовому експорті (імпорті) та ін.

Світовий товарний ринок. Міжнародна торгівля є своєрідним проявом світового товарного ринку. Світовий товарний ринок — це частина світового ринку, система обмінних відносин якого побудована на організації купівлі-продажу продуктів матеріального виробництва. Нині він є ареною гострої конкурентної боротьби між експортерами аналогічних або взаємозамінюваних товарів, а також зіткнення інтересів експортерів та імпор­терів. Гострота суперечностей іноді досягає такого рівня, що деякі конфлікти нагадують війни (слід згадати «текстильну», «автомобільну», «комп’ютерну» торговельні війни).

Успішний розвиток зовнішньої торгівлі всіх країн значною мірою визначається рівнем цін на світовому ринку. Світова ціна відображає інтернаціональну (міжнародну) вартість товару, яка визначається головними продавцями і покупцями певного виду продукції та формується в процесі здійснення великих і результативних операцій з товаром у вільно конвертованій валюті на світовому ринку. Визначення світової ціни на товар — досить склад­ний процес, в якому використовуються ціни довідкові, біржові, аукціонні, ціни торгів. Найближчими до рівня світових є ціни великих експортно-імпортних угод, що формуються в основних центрах світової торгівлі.

Міжнародна торгівля складається із двох зустрічних потоків товарів — експорту та імпорту. Експорт — продаж товарів, що передбачає їх вивіз за кордон. Імпорт — купівля товарів, що передбачає їх ввіз із-за кордону. Загальна сума експорту та імпорту становить зовнішньоторговельний оборот.

Торговельне сальдо — різниця вартісних обсягів експорту та імпорту. Розрізняють позитивне і від’ємне торговельне сальдо. Якщо вартість вивезених товарів перевищує вартість увезених, сальдо вважається позитивним (активним), за зворотного співвідношення — від’ємним (пасивним). Пасивне сальдо торговельного балансу негативно позначається на економічному стані країни та її зовнішньоекономічних позиціях. Для його покриття країна повинна виплатити іншим країнам відповідні грошові кош­ти готівкою (золотом або конвертованою валютою) чи отримати кредит від країн-постачальників або інших банківських установ.

Структуру міжнародної торгівлі розглядають у декількох розрізах: по-перше, як торгівлю окремими групами товарів (товарна структура), по-друге, як розподіл торговельних потоків між окремими країнами та групами країн (географічна структура), по-третє, як систему методів організації (видів) торгівлі на світовому ринку.

Товарна структура міжнародної торгівлі являє собою торгівлю товарами і торгівлю послугами. У свою чергу торгівля товарами поділяється на торгівлю продовольством, сировиною, мінеральним паливом, продукцією переробної промисловості. Головна і, зрештою, тривала тенденція в розвитку торгівлі товарами полягає в тому, що в загальному товарообороті збільшується частка готових промислових виробів за відповідного зменшення питомої ваги сировинних товарів. Більш ніж ¹/₃ всієї світової торгівлі в середині 1990-х рр. — це торгівля обладнанням і машинами. Відбу­вається інтелектуалізація світової торгівлі. В експорті промислово розвинутих країн зростає частка високотехнологічної продукції (США, Швейцарія, Японія — понад 20 %, Німеччина та Фран­ція — близько 15 %).

Другою тенденцією у розвитку товарної структури міжнародної торгівлі є те, що одним з найбільш швидко зростаючих секторів світового ринку є ринок послуг. Торгівля послугами розвивається більш швидкими темпами, ніж зовнішня торгівля в цілому. Загальний обсяг ринку послуг у 1997 р. становив 1,3 трлн дол., що дорівнювало 20 % світового експорту, і якщо він зріс удвоє за період з кінця 1980-х — початку 1990-х рр. до 1997 р., то аналогічне зростання світового експорту відбулось за останні 15 років. На цьому ринку пропонуються найрізноманітніші послуги, зо-
крема: готельний бізнес, рекламні і консалтингові послуги, страхові та фінансові послуги, агентські та брокерські послуги, франчайзинг, торгівля ліцензіями і патентами, «ноу-хау», інжиніринг, лізингові послуги та ряд інших.

Світовий товарний експорт розміщується по країнах та регіонах світу досить нерівномірно. Так, наприкінці 1990-х рр. на розвинуті країни припадало близько 65 % світового товарного експорту, в тому числі на Європейський Союз — 32 %, США — 16 %, Японію — 6 %. Значна частина їх товарообороту припадає на взаємну торгівлю.

Питома вага країн, що розвиваються, коливалась в останні десятиріччя в межах 20—24 %. Вони в основному залишаються постачальниками сировини, продовольства та порівняно простих виробів готової продукції на світовий ринок. Разом з тим окремі країни з даної групи, передусім «нові індустріальні країни», демонструють значні зрушення у структурі свого експорту, інтенсифікації зовнішньоекономічної діяльності. Їх частка у світовому експорті становила в середині 1990-х рр. близько 11 %.

Частка країн з перехідною економікою в міжнародній торгівлі за останнє десятиріччя скоротилася майже вдвічі і становить нині 6—10 %. Це пояснюється перш за все складною економічною ситуацією, затяжною кризою в даних країнах.

Нерівномірність ще більшою мірою властива географічній структурі торгівлі послугами. Лідерами тут є вісім найбільш розвинутих країн, на які припадає до 70 % світового експорту послуг і понад 50 % їх імпорту. Майже абсолютними споживачами на ринку послуг є країни, що розвиваються, за винятком ряду «нових індустріальних країн».

Основні види міжнародної торгівлі. Основними видами між­народної торгівлі є: традиційна торгівля, торгівля продукцією в рамках кооперації, зустрічна торгівля.

Традиційна торгівля — це торгівля між суб’єктами різних національних економік за традиційними правилами, тобто за формулою: товар—гроші (залежно від попиту і пропонування).

Торгівля продукцією в рамках кооперації — це спосіб реалізації продукції між суб’єктами міжнародної виробничої кооперації, котра здійснюється, як правило, за трансфертними цінами в пільговому режимі.

Зустрічна торгівля — це сукупність міжнародних торговель­них угод, за укладання яких закупівля продукції супроводжується зворотним постачанням товарів з метою досягнення балансу експортно-імпортних операцій.

Особливістю світового ринку є те, що суттєвий вплив на міжнародну торгівлю має зовнішньоекономічна політика окремих держав та їх груп. Історично склались два протилежних види такої політики: протекціонізм і вільна торгівля.

Протекціонізм — це політика обмеження імпорту, що проводиться з метою захисту національної економіки, стимулює розвиток вітчизняного виробництва. Інструменти політики протекціоніз­му поділяються на тарифні та нетарифні. Тарифні заходи пов’язані з митними зборами (адвалерні, специфічні, змішані мита), а нетарифні — з ліцензуванням і квотуванням експортно-імпортної діяльності.

Свобода торгівлі — це зовнішньоторговельна політика, яка не обмежується жодними протекціоністськими бар’єрами. За її проведення держава утримується від безпосереднього впливу на зовнішню торгівлю і дозволяє їй розвиватися під впливом попиту та пропонування.

Традиційно вважалося, що найбільшою мірою інтересам країни відповідає політика вільної торгівлі, яка, ґрунтуючись на принципі порівняльних переваг, сприяє економічному розвитку і світовій економіці в цілому, стимулює конкуренцію і обмежує монополію, розширює коло товарів і послуг, що пропонуються споживачам.

Проте в економічній дійсності абсолютно вільної торгівлі не існувало ніколи. Уряди всіх країн тією чи іншою мірою використовують певні обмеження на шляху руху міжнародних потоків товарів і послуг. Конкретні форми протекціонізму різноманітні, вони реалізуються на національному рівні, шляхом дво- та багатосторонніх угод, охоплюють режим експорту й імпорту та ін. Позиції протекціонізму більш сильні в країнах, що розвиваються, та в країнах з перехідною економікою і менш помітні у діях урядів промислово розвинутих країн.

Основною ж тенденцією розвитку світової торгівлі на сучасному етапі є її лібералізація. Значно зменшено рівень митних тарифів, скасовано чимало обмежень, квот тощо. Одночасно зростають протекціоністські тенденції на рівні економічних угрупо­вань, торговельно-економічних блоків.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: