ЛЕКЦІЯ 4. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА

УКРАЇНИ

Конституційне право – провідна галузь національного права України. Історичні передумови розвитку конституційного процесу в Україні. Загальні засади демократичного конституційного ладу України.

Територіальний устрій України.

Громадянство України як один з інститутів конституційного права.

Конституційні права, свободи та обов'язки громадян України, гарантії їх дотримання.

Мета лекції - розглянути процес формування та становлення конституційних засад та демократичного суспільства в Україні. На основі викладеного матеріалу засвоїти настпуні поняття: “конституційний лад”, “конституційні права”, “конституційні обов'язки”, “територіальний устрій” тощо.

Конституційне право України, як галузь права являє собою систему правових норм і нормативно-правових актів та інших джерел, що регулюють відносини, пов'язані з основами конституційного ладу, правового статусу особи, народовладдям, територіальним устроєм суспільства і держави. Предметом конституційного права України є особливе коло суспільних відносин, що виникають у процесі організації та здійснення публічної, державної та місцевої (місцеве самоврядування) влади в Україні. Конституційно-пpaвoвa норма – це загальнообов'язкове правило поведінки, встановлене чи санкціоноване державою з метою регулювання та охорони певних суспільних відносин, які становлять предмет конституційного права. Метод конституційно-правового регулювання – це сукупність способів і засобів, з допомогою яких упорядковуються суспільні відносини, що становлять предмет конституційного права.

Джерелами сучасного конституційного права України є: Конституція України; конституційні закони; звичайні закони; інші акти Верховної Ради України та акти всеукраїн- ського референдуму; певні нормативні акти Президента України; деякі нормативні постанови Кабінету Міністрів України; акти Конституційного Суду України.

Витоки українського конституційного процесу мають давні історичні традиції. Ще за часів Київської Русі на віче укладалися договори між князем і народом, князем і його дружиною, що відображено в різних редакціях “Руської Правди”.

Особливу роль у формуванні конституційних ідей в Україні відіграла Конституція Пилипа Орлика 1710 р., яка встановлювала низку демократичних для тієї доби державних інститутів.

У подальшому в Україні розроблялися такі конституційні проекти, як: “Начерки конституції республіки” Г. Андрузького (1827 р.), проект Конституції України під назвою “Вольный союз” (Вільна спілка) розроблений в 1884 р. М. Драгомановим, проект Конституції України Української народної партії під назвою “Основний закон “Самостійної України” спілки народу українського” (1905 р.).

Реальний конституційний процес в Україні розпочався з поваленням самодержавства та організацією у березні 1917 р. Української Центральної Ради (далі УЦР) та виданням нею чотирьох Універсалів, а також Конституції УНР, прийнятій 28 квітня 1918 р., яка так і не набрала чинності. Серед державно-правових актів Гетьманату, насамперед, слід згадати гетьманську “Грамоту до всього українського народу”, а також установчий правовий акт під назвою “Закони про тимчасовий державний устрій України”, прийняті 29 квітня 1918 р. Серед правових актів Директорії, які мали конституційне значення, слід назвати Декларацію Української Директорії від 26 грудня 1918 р., Закон про тимчасове верховне управління та порядок законодавства в УНР, Закон про Державну Народну Раду УНР. Особливо слід зазначити, що за доби Директорії було розроблено розгорнутий проект Конституції УНР під назвою “Основний державний закон Української Народної Республіки”.

Падіння Директорії на початку 1919 р. і створення українського радянського уряду ознаменувало початок нового етапу в розвитку конституційного процесу в Україні. Радян-

ська Конституція України, прийнята ВУЦВК у березні 1919 р., здебільшого лише повторювала Конституцію Російської Федерації 1918 р., а також положення про основи державного устрою, проголошені в Маніфесті Тимчасового робітничо-селянського уряду України на початку січня 1919 р. Створення 1922 р. Союзу радянських соціалістичних рес- публік і прийняття в 1924 р. Конституції СРСР зумовило необхідність внести в Конституцію УРСР 1919 р. відповідні зміни, пов'язані головно з розподілом компетенції між союзною та республіканською владою. Конституція УРСР, прийнята 1937 р. на основі “сталінської” Конституції, повністю дублювала її основні положення, так само як і Конституція України 1978 р., що не внесла принципових змін у державне та громадське життя України.

Після розпаду СРСР і здобуття нашою країною незалежності розпочався новий етап у розвитку конституційного процесу в Україні. Його вихідним пунктом стало проголошення Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990 р. Важливе конституційне значення мав Акт проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 р., який дістав всенародну підтримку на референдумі 1 грудня 1991 р. З огляду на проголошення незалежності і створення самостійної Української держави 12 вересня 1991 р. Верховна Рада прийняла Закон. України “Про правонаступництво України”. Виходячи з Декларації про державний суверенітет, Акту проголошення незалежності України Верховна Рада 1 листо- пада 1991 р. прийняла Декларацію прав національностей України. Поряд з прийняттям цих нормативно-правових актів в Україні велася робота з підготовки Конституції незалежної Ук- раїни. Було підготовлено декілька нових проектів Конституції України; створено консти- туційні комісії, робочі групи, що протягом 1991–1996 pp. підготували й розглянули кілька проектів Конституцій України. В червні 1995 р. Верховною Радою України і Президентом України було укладено Конституційний договір, який діяв до прийняття нової Конституції України.

Конституцію України було прийнято на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня

1996 р. Конституція України складається з преамбули та 15 розділів (161 статті).

Стаття 1 Конституції проголошує Україну суверенною, незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Суверенність і незалежність держави означають, що її влада є верховною, повною, самостійною і неподільною у відносинах, які мають місце в межах кордонів цієї держави, а також її незалежність і рівноправність у взаємовідносинах з іншими державами.

Демократизм в Україні передбачає створення найсприятливіших умов для широкої та реальної участі громадян в управлінні справами держави та суспільства, забезпечення ба- гатоманітності політичного та культурного життя тощо. Говорячи про Україну як соціальну державу, слід брати до уваги її орієнтацію на здійснення широкомасштабної та ефективної соціальної політики, створенні доступних систем освіти, охорони здоров'я і соціального захисту, належній підтримці малозабезпечених верств населення тощо.

Стаття 2 Конституції проголошує Україну унітарною державою, тобто державою, в межах якої немає інших утворень, що мають ознаки суверенітету і право самостійно всту- пати у відносини з іншими державами, а також право виходу зі складу України. Україна має єдині: державні органи; систему законодавства; територію; громадянство; символіку тощо.

В Україні встановлено республіканську форму правління Тому носієм суверенітету і єдиним джерелом влади визнається лише народ. Відповідно до ст. 6 Конституції, “державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову”. Говориться й про конституційне визнання і гарантування місцевого самоврядування (ст. 7).

У статтях 8, 9 і 19 КУ закріплено основні принципи побудови та функціонування національної правової системи: верховенство права; найвища юридична сила Конституції, а також визнання її положень нормами прямої дії. Статті 10–12 КУ, покликані врегулювати основи національного розвитку та міжнаціональних відносин та деталізуються в актах національного законодавства, наприклад у Законі України “Про мови в Україні” від 28 жовтня 1989 р.

Основні засади економічних відносин в Україні закріплено у статтях 13, 14, 16 Конституції. Саме ними визначено об'єкти, які є “власністю Українського народу”, від імені якого права власника щодо цих об'єктів “здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування”. До таких об'єктів належать земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси. Стаття 15 КУ гарантує побудову суспільного життя “на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності”.

Під територіальним устроєм держави розуміють її територіальну організацію, тобто систему відносин між державою в цілому і територіальними складовими. У ст. 132 Конституції України зазначено, що державна територія є єдиною і цілісною, поєднана спільною системою державної влади законодавчих, виконавчих, судових і контрольно- наглядових органів. У ст. 133 Конституції України визначено: “Систему адміністративно- територіального устрою України складають: Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища й села. Стаття 73 розділу III Конституції України визначає: “Виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України”.

Під громадянством України розуміють правовий зв'язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв в їх взаємних правах і обов'язках. Громадянин України – це особа, яка набула громадянства України в порядку, передбаченому законами України та міжнародними договорами України. Питання громадянства України регулюються Консти- туцією України, Законом України “Про громадянство” від 18 січня 2001 р., міжнародними договорами України.

Громадянство України набувається: за народженням; за територіальним походженням; внаслідок прийняття до громадянства; внаслідок поновлення у громадянстві; внаслідок усиновлення; внаслідок встановлення над дитиною опіки чи піклування; внаслідок встановлення над особою, визнаною судом недієздатною, опіки; у зв'язку з перебуванням у громадянстві України одного чи обох батьків дитини; внаслідок встановлення батьківства; за іншими підставами, передбаченими міжнародними договорами України.

Умовами прийняття до громадянства України є: визнання і дотримання Конституції України та законів України; зобов'язання припинити іноземне громадянство або неперебування в іноземному громадянстві; безперервне проживання на законних підставах на території України протягом останніх п'яти років; володіння державною мовою або її розуміння в обсязі, достатньому для спілкування. До громадянства України не приймається особа, яка: вчинила злочин проти людства чи здійснювала геноцид; засуджена в Україні до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину; вчинила на території іншої держави діяння, яке визнано законодавством України тяжким злочином.

Громадянство України припиняється: внаслідок виходу з громадянства України; внаслідок втрати громадянства України; за підставами, передбаченими міжнародними договорами України.

Громадянство України втрачається: якщо громадянин України після досягнення ним повноліття добровільно набув громадянства іншої держави; якщо іноземець набув громадянства України і не подав у порядку, передбаченому законодавством України, документ про припинення іноземного громадянства або декларацію про відмову від нього; якщо іноземець набув громадянства України і скористався правами або виконав обов'язки, які надає чи покладає на нього іноземне громадянство; якщо особа набула громадянства України внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів; якщо громадянин України без згоди державних органів України добровільно вступив на військову службу, на роботу в службу безпеки, правоохоронні органи, органи юстиції або органи державної влади чи органи місцевого самоврядування іншої держави.

Питання прав і свобод людини і громадянина нині є найважливішою проблемою внутрішньої та зовнішньої політики всіх держав світової співдружності. Свободу людини визначають певні ознаки. Так, люди є вільними від народження, ніхто не має права порушувати їхні природні права. Свободу людини характеризує й принцип рівних правових

можливостей, правового сприяння і правової охорони, що його закріплюють демократичні конституції, у тому числі й Конституція України.

Теорія права і правова практика розрізняють поняття “права людини” і “права громадянина”. У першому випадку йдеться про права, пов'язані із самою людською істотою, її існуванням і розвитком. За Конституцією України, до цього виду прав належать право на життя (ст. 27), право на повагу до гідності людини (ст. 28), право на свободу та особисту недоторканність (ст. 29), право на невтручання в особисте і сімейне життя (ст. 32) тощо. Щодо прав громадянина, то вони зумовлені сферою відносин людини з суспільством, державою, їхніми інституціями. Основу цього виду прав становить належність людини до держави, громадянином якої вона є. Прикладом прав громадянина, закріплених Конституцією України, є право на свободу об'єднання в політичні партії та громадські організації (ст. 36), право брати участь в управлінні державними справами (ст. 38), право на проведення зборів, мітингів, походів, демонстрацій (ст. 39), право на соціальний захист (ст.

46) тощо.

У Конституції України визначено такі групи основних прав: громадянські, політичні, економічні, соціальні, екологічні, культурні, сімейні. Громадянські права – це можливості людей, що характеризують їхнє фізичне та біологічне існування, задоволення матеріальних, духовних і деяких інших потреб (право на життя; на недоторканність особи, житла, на таємницю листування, телефонних розмов тощо). Політичні права – це можливості людини і громадянина брати участь у громадському та державному житті, вносити пропозиції про поліпшення роботи державних органів, їхніх службових осіб та об'єднань громадян, критикувати вади в роботі, безпосередньо брати участь у різних об'єднаннях громадян (право брати участь в управлінні державними та громадськими справами, користуватися рівним правом доступу до державної служби, а також служби в органах місцевого самоврядування тощо). Економічні права – це можливості людини і громадянина, що характеризують їхню участь у виробництві матеріальних благ (право на приватну власність (індивідуальну та колективну); право на працю і вибір професії та роду трудової діяльності тощо). Соціальні права – це можливості людини і громадянина із забезпечення належних соціальних умов життя (право на охорону здоров'я; право на житло; право на матеріальне забезпечення у старості, в разі хвороби тощо). Екологічні права – це права людини і громадянина на безпечне екологічне середовище (право на безпечне для життя і здоров'я довкілля; на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди та т. ін.). Культурні права – це можливості доступу людини до духовних цінностей свого народу (нації) та всього людства (право на освіту; право на користування досягненнями вітчизняної та світової культури тощо). Сімейні права – це можливості людини і громадянина вільно розпоряджатися собою в сімейних правовідносинах (право на невтручання в особисте й сімейне життя; право на добровільне одруження, рівні права та обов'язки у шлюбі та сім'ї тощо).

Основні права громадян нерозривно пов'язані з їхніми обов'язками. Основний обов'язок, громадянина – це встановлені Конституцією держави вид і міра його необхідної обов'язкової поведінки. Основні обов'язки громадян закріплює Конституція України. Умовно їх можна класифікувати по групах. У сфері економічного й соціального життя це обов'язки сплачувати податки і збори, зберігати природу й охороняти її багатства. У царині культурної діяльності громадяни несуть обов'язки з охорони історичних пам'яток та інших культурних цінностей, повинні відшкодовувати завдані ними збитки. До обов'язків у сфері суспільно- політичного життя належать обов'язки додержуватися Конституції та законів України; оберігати інтереси держави і сприяти зміцненню її могутності й авторитету; захищати Батьківщину, служити у Збройних Силах України; поважати національну гідність інших громадян. У царині особистої та індивідуальної свободи серед обов'язків громадян України необхідність поважати права та законні інтереси інших осіб.

Запитання для самоперевірки:

1. Дайте визначення поняттю “конституційне право”?

2. Охарактеризуйте джерела конституційного права.

3. Назвіть, відомі Вам особливості норм конституційного права.

4. Охарактеризуйте основні етапи становлення української державності в Україні.

5. Охарактеризуйте Закон України “Про громадянство”.

6. Дайте визначення правам, свободам та обов’язкам громадян України.

Основою для вивчення окресленої проблеми є Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. // http: // zakon.rada.gov.ua. Тема викладається відповідно до основних її положень. Загальне тлумачення окремих частин лекційного матеріалу дають: Шевчук В.П., Тараненко М.Г. Історія української державності. Курс лекцій. – К.: Либідь, 1999. – С. 23-117; Основи конституційного права України: Підручник. - К.: Юрінком Інтер, 2008. - 288 с. та Правознавство. Навчальний посібник / За ред. В.В. Копейчикова. - К.: Юрінком Інтер, 2006. - С. 142-156.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: