Переконавшись, що дівчина його не кохає, перестраждавши і перемучившись, Тичина напише вірш «О, панно Інно...» і подарує сестрі Поліни.

«О панно Інно, панно Інно!» — шедевр інтимної лірики. Розгортається сюжетна картина — ліричний герой любив сестру, потім зустрів її. Очі підказали, що знайшов рідну душу. Але все так складно в житті, заплутано. Кого ж насправді любив? Її, панну Інну, чи сестру? Тепер сам. Сніги. І солодко-болючі спогади про неповторний час, бо «любові усміх квітне раз — ще й тлінно». Кохання — це Божий дар, подарунок долі. Використання звертань, називних речень, неологізмів дає простір для уяви читача, фантазії, пробуджує найромантичніші почуття.

Для вираження глибокого драматизму ліричного почуття автор майстерно використовує взаємодію музичного і живописного. Він двічі звертається до зорових образів. Білим кольором зимового пейзажу («сніги») підкреслюється самотність героя, який мучиться і страждає від кохання. А думка-згадка, що любов загублено, подається у супроводі такої промовистої деталі — «цвіли луги». Музикальність, яка йде від логічних, ритмічних і психологічних пауз, обірваних і номінативних речень (Вікно. Сніги... Зимовий вечір. Тиша. Ми), від цілої системи синтаксичних повторів та зорової образності, надає поезії великої естетичної цінності. Переживання персонажа такі глибокі, що зорові враження переплавляються у музичні, і навпаки,— в зорові. Наприклад: «Я ваші очі пам'ятаю, як музику, як спів» (зорові перейшли в музичні); «І раптом небо...шепіт гаю... О, ні, то очі Ваші» (музичні перейшли в зорові).

Станіслава Тельнюка про вірш «О, панно Інно...»:

— «Кожне слово — мов клавіш. Кожне слово — мов інший звук, інший настрій. Все йде на нюансах. Цнотливо. Чисто. Без жодного зайвого слова, яке здатне зіпсувати все враження. Вірш — мов кришталевий палац, де все просвічує навколо іде не треба ні барви, ні звука — все це замінює благородство граней чистого скла...

Для таких поезій потрібен колосальний заряд почуттів. Такі поезії не пишуться щодня. Навіть Павлом Тичиною».

Арфами, арфами —

золотими, голосними обізвалися гаї

Самодзвонними:

Йде весна

Запашна,

Квітами-перлами

Закосичена.

Думами, думами —

наче море кораблями, переповнилась блакить

Ніжнотонними:

Буде бій

Вогневий!

Сміх буде, плач буде

Перламутровий...

Стану я, гляну я —

скрізь поточки, як дзвіночки, жайворон

як золотий

З переливами:

Йде весна

Запашна,

Квітами-перлами

Закосичена.

Любая, милая,—

чи засмучена ти ходиш, чи налита щастям

вкрай.

Там за нивами:

Ой одкрий

Колос вій!

Сміх буде, плач буде

Перламутровий... (1914)

Жанр: ліричний вірш.

Тема: зображення краси природи, прихід весни.

Провідний мотив: святковий гімн весняному становленню природи, молодості, нації.

Вид лірики: пейзажна.

Віршовий розмір: поєднанняямбу з дактилем.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: