ПАНОВЕ СУБСКРИБЕНТИ!

"Бачимо, бачимо, що одурив, та ще хоче i одбрехаться!" Отак ви вслух подумаєте, як прочитаєте мої "Гайдамаки". Панове громадо! Далебi, не брешу. Ось бачите що! Я думав, i дуже хотiлось менi надрукувать вашi козацькi iмена рядочком гарненько; уже було i найшлося їх десяткiв зо два, зо три. Слухаю, виходить разномова: один каже - "треба", другий каже - "не треба", третiй - нiчого не каже. Я думав: "Що тут робить на свiтi?" Взяв та й проциндрив гарненько тi грошi, що треба було заплатить за аркуш надрукованого паперу, а до вас i ну писать оцю цидулу! Все б то це нiчого! Чого не трапляється на вiку! Все буває, як на довгiй нивi. Та ось лихо менi на безголов'я! Єсть ще i такi паничi, що соромились свою благородну фамiлiю (Кирпа-Гнучкошиєнков) i надрукувать в мужицькiй книжцi. Далебi, правда! Т. Шевченко

***

У творі "Гайдамаки" Шевченко уперше у європейському романтизмі поставив у центрі твору не героя-одинака, а народних месників, "громаду в сіряках".

Кожен розділ поеми сповнений драматичного напруження. На відміну від багатьох тогочасних драматичних поем, у Шевченка романічна лінія на другому плані. Поет докладно вмотивовує події Коліївщини як великого народно-визвольного руху. Гайдамаки виступають у поемі, вперше у світовій літературі, справжніми творцями історії. Це найповніше розкривається в розділах "Треті півні", "Червоний бенкет", "Бенкет у Лисянці", "Гонта в Умані" та інших. Шевченко майстерно зобразив картини передгроззя, наростання народного гніву. Напруженість збільшується з кожним розділом, швидка зміна подій створює відчуття руху. Події подано в широкому епічному плані. Розвиток сюжетної лінії часто переривається ліричними відступами й пейзажами в романтичному дусі. Характери розкриваються в складних життєвих конфліктах. У Яреми почуття помсти за свої наймитські кривди посилюється звісткою про драматичну долю його нареченої - Оксани. Глибокого трагізму й художньої сили сповнений розділ про те, що Іван Гонта в ім'я присяги вбив своїх дітей.

Логічним завершенням основної сюжетної лінії є зображення гайдамацького повстання – «Епілог», в якому розповідається про поразку повстання. «Епілог» перейнятий сумним настроєм, характерним і для народних пісень про Коліївщину.

Жанр: історико-героїчна поема.

Тема: зображення боротьби українського народу проти польського панування на Правобережній Україні 1768 року під проводом Максима Залізняка та Івана Гонти (Коліївщина).

Головні ідеї: оспівування національно-визвольного руху в Україні та його героїв – гайдамаків, звеличення їхньої мужності та душевної краси; заклик до єднання слов’янських народів; усвідомлення того, що здобуття незалежності – ідеал історичного розвитку нації.

Композиція: Поема складається із вступу, 11-ти основних розділів, епілогу, прозової передмови і «Приписів». Вступ і епілог є композиційним обрамленням поеми. У вступі поет декларує свій ідейний задум - оспівати гайдамаків. Тут він утверджує ідею народності літератури і право українського письменства на існування та розвиток.

Вступ до "Гайдамаки", датований 7 квітня 1841 р., поет написав після завершення твору.

Сюжетні лінії: 1. Гайдамацький рух (експозиція – зображення суспільно-історичного стану в польській державі, злочинних дій конфедератів; зав’язка – початок повстання; кульмінація – події в Умані, убивство Гонтою своїх дітей; епілог – повстання було придушене, Гонта та Залізняк страчені). 2. Кохання Яреми й Оксани рух (експозиція – зображення Ярема наймитує у Лейби; зав’язка – викрадення дівчини конфедератами; кульмінація – Ярема рятує Оксану).

Джерела написання: «Вибачайте, люде добрі,/ Що козацьку славу / Так навмання розказую, / Без книжної справи. /

Так дід колись розказував …»

Основним джерелом "Гайдамаків" була усна народна творчість; в "Приписах" ("Примітках") до поеми Шевченко посилався на "Історію Русів", "Історію Малої Росії" Д. Бантиша-Каменського, "Энциклопедичиский лексикон" А. Плюшара, "Історію Королівства Польського" Є. Бендтке. Він користувався працею М. О. Максимовича "Оповідь про Коліївщину" (в рукописі), польською мемуарною літературою. Поет також читав художню літературу про гайдамаччину, зокрема повість М. Чайковського "Вернигора", з якої запозичив сцену вбивства Іваном Гонтою своїх дітей (факт не історичний). Очевидно, Шевченко знав твори й інших польських авторів на цю тему ("Канівський замок" С. Гощинського та інші).

Про «Гайдамаки»:

Ще до остаточного завершення поеми Шевченко знайомив з нею українських письменників у Петербурзі. Частину рукопису, нині не відому, він послав до Харкова Г. Ф. Квітці-Основ’яненкові, який у листі до Шевченка від 22 березня 1841 р. писав про своє та інших харків’ян захоплення Шевченковими віршами й заохочував його швидше публікувати поему: «„Гайдамаки“ Ваші добра штука буде. Читав я декому з наших. Поцмакують. А що вже Гулак-Артемовський, коли знаєте, той дуже Вас улюбив за „Кобзаря“. Друкуйте швидше, лишень. Нехай Вам Бог помага».

Є. П. Гребінка: «Порадував нас торік Шевченко кобзарем, а тепер знов написав поему „Гайдамаки“. Гарна штука, дуже гарна, така смашна, мовляв, як у Спасівку та у жаркий день після обіду гарний кавун — і їси, і ще хочеться — і читаєш, і не одірвешся. Оце вам для приміру з неї перва глава. А там дальше усе лучче й лучче. Штука, я вам скажу!»

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: