Розвиток кооперативного руху 2 страница

У центрі і на місцях унаслідок волевиявлення політично активної частини трудящих ви­никають альтернативні органи влади - Ради депутатів. Найвпливовішими в Україні були ради Донбасу - 181 рада, Харкова, Києва, Катеринослава, Луганська, Полтави та ін.

Майже одразу після Лютневої революції одним із важливих питань політичної боротьби стало питання про самовизначення України. Тимчасовий уряд і російські ради, обстою­ючи унітарну форму пової російської держаті, визнавали за Україною тільки право на національно-культурну автономію. Таке виршення українського питання па початку 1917 р.- уже по відповідало вимогам часу, новому рівню українського національного руху.

Заснування Української Центральної Ради

Нові умови і рівень розвитку національного руху зумовили появу в Україні ще одного альтернативного центру влади - громадсько-політичного об'єднання Центральної Ради (ЦР).

Ініціатори утворення ЦР:

1) українські самостійники на чолі з М. Міхповським -радикальний осередок українського руху;

2) Товариство українських поступовців (ТУП) -поміркований осередок українського руху.

3 (16) березня 1917 р. самостійники оголосили про створення Української Центральної Ради, яка мала перетворитися на орган тимчасового державного правління незалежної України. У цей же день представники ТУП, політичним ідеалом яких була автономна Укра­їна у складі перебудованої па федеративних засадах Російської держави, утворили влас­ний національний центр (співпрацювати з тупівцями погодилися й українські соціалісти).

Керівництво обох організацій 4(17) березня 1917 р. погодилося на створення об'єднаного органу Української Центральної Ради (головою УЦР був обраний М. Грушевський). Причиною об'єднання було прагнення не допустити розколу українського національного руху, а також сподівання самостійників на те, що революційні події досить швидко при­зведуть до визнання незалежності України.

На першому ж засіданні УЦР М. Грушевський запропонував скликати Всеукраїнський національний конгрес, на якому мав бути обраний з представників усіх регіонів України новий склад УЦР (початковий склад був в основному київським). У надзвичайно короткий час ЦР переросла у впливовий представницький орган народної влади.

Важливу роль у її створенні, зміцненні та визначенні основних напрямків діяльності відіграли три провід­ні українські партії

Підготовка Національного конгресу активізувала українські політичні сили,

які вирішили негайно провести свої партійні з’їзди.

1. Першим провело організаційний з’їзд Товариство українських поступовців. Змінилася його назва – Союз українських автономістів-федералістів.

Незабаром після з’їзду було взято курс на перетворення союзу в політичну партію. Конференція, яка зібралася у червні 1917 р., затвердила нову назву – Партія соціа лістів-федералістів, скорочено – есефів. Партія проводила роботу здебільшого в інте-

лігентських колах і не стала масовою.

2. Відновилася Українська соціал-демократична робітнича партія (УСДРП – есдеки), на чолі з В. Винниченком і С. Петлюрою, яка була створена ще в 1905 р., але потім ущент розгромлена.

3. У той час відбувся установчий з’їзд Української партії соціалістів-революціонерів (УПСР – есери),очолювали яку представники студентської молоді:

М. Залізняк, М. Ковалевський, Л. Ковалів, О. Севрюк, П. Христюк та ін. Саме до цієї партії як до найбільш масової приєднався М. Грушевський. Незважаючи на масовість, УПСР за кількістю членів (до 75 тис.) істотно поступалася українським осередкам Загальноросійської партії соціалістів-революціонерів. Російські есери користувалися підтримкою в промислових районах, у військових гарнізонах і на фронтах. Українські есери мали коріння в сільській місцевості.

Важливо! Більшовики були єдиною загальпоросійською партією, яка не знайшла відпо­відника в українській політичній палітрі. Спочатку вони не мали впливу. Однак чисель­ність цієї партії в Україні швидко зростала: березень - серпень 1917 р. - від 2 до 33 тис. осіб.

Причини зростання авторитету ЦР: а) ЦР обстоювала близькі та зрозумілі народу ідеї національно-територіальної автономії та популярної ідеї соціалізму; б) демократичний і всеохоплюючий принцип формування ЦР, яка від самого початку була уособленням трьох начал - національного, соціально-класового, територіального.

Свою прихильність до ЦР висловили військовий, селянський та робітничий всеукраїн­ські з'їзди, скликані у травні 1917 р.

Початок українізації армії

Національне піднесення навесні 1917 р, охопило й солдатські маси, у середовищі яких поширювалися ідеї створення національних українських частин. Ініціаторами україніза­ції частин російської армії були самостійники. Вони вважали, що без національної армії не може бути державності. Опорою самостійників у цій справі були молоді офіцери - ви­хідці з українського села, у недавньому минулому вчителі, земські службовці тощо.

У березні 1917 р. у Севастополі була утворена Чорноморська рада, а у квітні - Укра­їнські корабельні ради майже на всіх кораблях Чорноморського флоту. У квітні 1917 р. солдати на збірних пунктах Києва поставили вимогу відправити їх на фронт як українську військову частину, але офіційна влада їм відмовила.

Тоді ініціатори руху за створення національних військових частин (Український військовий клуб імені Павла Полуботка на чолі з М. Міхновським, створений у лютому 1917 р) самочинно сформували 1-й український полк імені Б. Хмель­ницького (близько З тис. солдатів-українців). Але тільки після втручання ЦР полк відпра­вили на фронт як національну частину.

Початок українізації армії був політично необхідним. Інакше російський уряд міг проігнорувати або просто заборонити діяльність УЦР. Саме з цієї причини Центральна Рада заявила, що починає здійснювати кампанію українізації в армії (має намір обмежи­тися формуванням національних частин тільки в тилових гарнізонах). За згодою лідерів УЦР 5(18) травня 1917 р. почав роботу І Всеукраїнський військовий з'їзд у Києві, який закликав до «негайної українізації армії», створив з цією метою Генеральний військовий комітет на чолі з В. Винниченком, якого невдовзі замінив С. Петлюра

Прагнення до організації українських частин виявилося в утвореній у квітні 1917 р. першого загону Вільного козацтва (Звенигородський повіт на Київщині) місцевої само­оборони, яка ґрунтувалася иа традиціях давнини. У жовтні 1917 р. відбувся І Всеукра­їнський з'їзд Вільного козацтва (у Чигирині), на якому був прийнятий Статут і обрано Генеральну Раду на чолі з П. Скоропадським. На той час козацькі формування мали вже понад 60 тис. осіб. Функції вільного козацтва: дотримання правопорядку в містах, бороть­ба з дезертирством і бандитизмом,

Всеукраїнський національний конгрес

Перший представницький форум українського руху, що працював у Києві 6-8 квітня 1917 р., був скликаний з метою поширення діяльності Центральної Ради на територію всі­єї України. Понад 900 делегатів представляли різноманітні організації – робітничі, селянські, військові, культурницькі. Серед них були представники дев’ятьох українських губерній, Кубані, Галичини, всіх фронтів. Основне питання, що обговорювалося на конгресі: автономія України у складі федеративної Російської республіки.

Ухвалені рішення конгресу:

1) забезпечення Україні широкої національно-територіальної автономії (вона мала бути запроваджена на терито­ріях, де українці становили більшість населення);

2) захист прав національних меншин;

3) необхідність організації Крайової Ради (перетворення Центральної Ради на орган Кра­йової Ради, розширення її кількісного складу на 15% з метою охопити представників національних меншин);

4) підтримка інших народів Росії в прагненні автономії;

5) заява протесту проти претензій на українські землі Польщі;

6) Центральну Раду зобов'язано організувати з числа своїх депутатів та представників національних меншин Комітет для вироблення проекту автономного статусу України;

7) обрано новий склад Центральної Ради: М. Грушевський - голова ЦР, В. Випниченко та С. Єфремов - заступники голови ЦР.

Обрано комітет для ведення роботи в період між сесіями УР (Малу Раду)

Історичне значення Всеукраїнського національного конгресу:

- визначено мету ЦР – «Тільки національно-територіальна автономія України у змозі забезпечити потреби українського народу і всіх інших народів, які живуть на українській землі».

- ЦР визнано представницьким органом України і розширено її склад

Проголошення автономії України

Спираючись на рішення Українського військового з'їзду, Всеукраїнського національного конгресу, виражаючи революційні настрої та інтереси українського народу, у травні 1917 р. ЦР відряджає до Петербурга делегацію на чолі з В. Вииниченком.

Делегація вручила Тимчасовому уряду вимоги визнання і схвалення ним автономії України. Тимчасовий уряд відхилив вимоги щодо автономії, мотивуючи свої дії так:

1) ЦР, не обрана шляхом всенародного голосування, не може висловлювати волю всього народу українських земель;

2) проголошення автономії України може спричинити низку територіальних та інших не­порозумінь;

3) питання про адміністративний устрій майбутньої Російської федеративної республіки мають вирішувати тільки Установчі збори (будуть скликані у грудні 1917).

Відмова Тимчасового уряду загострила українсько-російські відносини, викликала обу­рення українського населення, особливо солдат.

ІІ Всеукраїнський військовий з'їзд (5 - 10 червня 1917) висунув вимогу негайного запровадження автономії України без згоди на те Тимчасового уряду.

10 червня 1917 р. Центральна Рада приймає Перший Універсал «До українського на­роду на Україні й поза Україною сущого», в якому

· проголошено автономію України, під­креслено: «Однині самі будемо творити наше життя»;

· закликано народ до організації ново­го політичного ладу в Україні;

· оголошено про відмову передавати податки до центральної казни,

· запроваджено одноразовий податок на «рідну справу».

Історичне значення Першого Універсалу Центральної Ради. Документ юридично поклав початок розбудові Української національної держави в XX ст.

Утворення Генерального Секретаріату

Одним з перших кроків після проголошення Першого Універсалу стало створення

15 червня 1917 р. Тимчасового революційного уряду - Генерального Секретаріату Цен­тральної Ради (крайовий український уряд, перший Кабінет міністрів України).

Склад Генерального Секретаріату:

В. Випниченко (УСДРП) - голова і секретар внутрішніх справ;

П. Христюк (УСДРП) - генеральний писар,

С. Петлюра (УСДРП) - секретар військових справ;

С. Єфремов (УПСФ) - секретар міжнаціональних справ;

X. Барановський (кооператор) - секретар фінансів;

Б. Мартос (УСРІІ) - секретар земельних справ;

В. Садовський (УСДРП) - секретар судових справ;

І. Тешенко (незалежний соціал-демо­крат) секретар освіти,

М. Стасюк (УІІСР) - секретар продовольчих справ.

Другий Універсал Центральної ради. Збройний виступ самостійників

Занепокоєний активною державотворчою діяльністю українців, тяжким становищем на фронтах Першої світової війни, червневими масовими демонстраціями в Петрограді, па­дінням свого авторитету Тимчасовий уряд Росії був вимушений піти на компроміс із Центральною Радою.

Для переговорів до Києва прибула делегація Тимчасового уряду (О. Керенський, М. Некрасов, М. Терещепко, І. Церетелі) з метою втримати ситуацію під контролем.

Делегація мусила визнати автономію України. Ця згода Тимчасового уряду стала причиною урядової кризи в Росії.

3 липня 1917 р. Центральна Рада виклала підсумки компромісу, досягнутого під час пе­реговорів, у Другому Універсалі:

ІІ Універсал

Збройний виступ самостійників. 4-6 липня 1917 р. у Києві відбувся збройний виступ полку ім. П. Полуботка на чолі з М. Міхновським, який мав на меті встановити цілко­витий контроль над Києвом і змусити Центральну Раду проголосити самостійність України. Полуботківців готові були підтримувати українізовані військові частини в Одесі, Кременчуці, Чернігові та інших містах. Проте спільними зусиллями збройних формувань Центральної Ради і Тимчасового уряду цей виступ було придушено.

«Тимчасова інструкція Генеральному Секретаріатові Тимчасового уряду на Україні». Послаблення позицій Центральної Ради

Після липневих подій Тимчасовий уряд Росії прагне посилити свої позиції, у тому числі й в Україні. На фронті й у тилу запроваджено смертну кару, попередню цензуру; розфор­мовуються або відправляються на фронт «ненадійні» війська; відроджуються чорносотенні організації, одна з яких - «Союз малороссов имени Гоголя» -проголосила метою «бороть­бу за Росію й проти України»; здійснюється спроба ізолювати вірні Центральній Раді вій­ська, роззброїти їх, не зупиняючись перед застосуванням сили.

Тимчасовий уряд відкинув «Статут вищого управління України» (прийнятий Гене­ральним Секретаріатом 16 липня 1917 р., до визначалися обов'язки, права та межі ком­петенції Генерального Секретаріату; фактично це була основа конституції, що базувалася на припципах автономного устрою). Замість затвердження цього документу Тимчасовий уряд видає 4 серпня 1917р. «Тимчасову інструкцію Генеральному Секретаріатові Тим­часового уряду на Україні»,

Таким чином, конфлікт між Центральною Радою і Тимчасовим урядом станом на 5 серпня 1917 р. не був розв'язаний. Центральна Рада не виступала категорично проти «Тимчасової інструкції», вона не мала реальної сили для відкритого протистояння, а Тимчасовий уряд був слабким, щоб реалізувати положення цього документу на прак­тиці.

У серпні 1917 р. у Росії була здійснена спроба реакційного державного перевороту иа чолі з Верховним головнокомандувачем генералом Л. Корпіловим - переконаним прибічником диктатури (події дістали назву корніловський заколот).

Корніловський заколот і Україна.

Причини:

· Погіршення економічного становища країни, посилення соціальної напруги. Бездіяльність Тимчасового уряду в розв'язанні нагальних проблем (війни, землі тощо).

· Загострення політичної боротьби за умов слабкості Тимчасового уряду. Поразки на фронтах Першої світової війни.

· Вимога заможних верств населення встановити владу «сильної руки»

Мета- Установлення диктатури Л. Корнілова

Основ­ні події

ü Кінець серпня 1917 р. — Державна нарада, яка сприяла консолідації правих сил (про­мисловців, підприємців, військових, поміщиків). УЦР відмовилася взяти участь.

ü 26 серпня 1917 р. — початок заколоту. У містах створюються комітети порятунку революції, блокуються штаби офіцерства; заарештовано командувача Південно-Західним фронтом А. Денікіна.

ü 30 серпня 1917 р. — придушення заколоту за активної участі більшовиків

Наслідки:

· Поразка правих сил і зміцнення лівих.

· Тимчасовий уряд утратив підтримку заможних верств населення. Зростання авторитету більшовиків, кількості червоногвардійців, більшовизація Рад.

· Погіршення соціально-економічного становища в країні.

Найбільш рішуче контрреволюції протистояли більшовики.

Після ліквідації заколоту вплив більшовицької партії серед робітників і армії різко посилився. Більшовики формували збройні загони червоногвардійців (восени 1917 р. вони вже мали 6 Україні до 15 тис. бійців Червоної гвардії).

Серпнева спроба корніловського заколоту, безладдя та анархія восени 1917 р. підштовх­нули Центральну Раду до активних дій. З її ініціативи у вересні 1917 р. у Києві від­бувся З їзд народів Росії, який засудив державну централізацію.

Згодом ЦР розпочала підготовчу роботу до скликання Українських Установчих зборів. У відповідь на це мі­ністр юстиції Тимчасового уряду порушив слідчу справу проти членів Центральної Ради. Водноочас для переговорів до Петрограда викликали лідерів Генерального Секретаріату. Від ув'язнення їх врятувало лише падіння Тимчасового уряду.

Жовтневі події 1917 р.

Установлення контролю Центральної Ради над Києвом

25 жовтня 1917 р. у Петрограді відбулося збройне повстання, наслідком якого стало повалення Тимчасового уряду, здобуття влади більшовиками. II Всеросійський з'їзд Рад проголосив Росію республікою рад робітничих, солдатських і селянських депутатів (тобто було встановлено радянську владу).

Був сформований перший радянський уряд Росії - Рада народних комісарів (Радпарком) на чолі з В. Леніним. Метою більшовиків була перебудова соціально-економічного життя країни на комуністичних засадах (ліквідація приватної власності в першу чергу). На виборах до Всеросійських Установчих зборів (уже після державного перевороту) більшовики одержали лише четверту частину голосів вибор­ців. В Україні за більшовиків проголосувало лише 10% населення.

Зважаючи на величезне значення України, більшовики прагнули якнайшвидше встановити контроль над її тери­торією.

Більшовицьку владу в Україні почали утверджувати відразу після державного пере­вороту в Петрограді. У головних містах Донбасу - Луганську, Кадіївці, Макіївці більшо­вики взяли владу без збройної боротьби. У всіх інших місцевостях України соціальна база більшовиків була слабкою, авторитет незначним, власними силами захопити владу вони були не в змозі.

Особливо жорстокою була боротьба за владу в Києві, де вона точилася між трьома політичними силами: прибічниками Тимчасового уряду, більшовиками, національними українськими силами, що гуртувалися навколо Центральної Ради.

29 - 31 жовтня 1917 р. відбулося збройне повстання в Києві, яке завершилося висна­женням сил прибічників Тимчасового уряду і більшовиків. Головним наслідком повстан­ня було встановлення Центральною Радою цілковитого контролю над столицею, роз­зброєння більшовицьких загонів у самому Києві, Дарниці, Броварах. У цей критичний період Центральна Рада мала достатньо сил, впливу та авторитету, щоб узяти під свій контроль більшу частину України.

Третій Універсал Центральної ради.

Проголошення Української Народної Республіки (УНР)

Центральна рада мала намір віддати завойовану владу демократично обраним депута­там Установчих зборів, а більшовики - установити диктатуру своєї партії. Ленінська пар­тія прагнула скористатися тимчасовою популярністю в масах, підмінити Українську Цен­тральну Раду збільшовизованим новим органом, який мав утворити Всеукраїнський з'їзд рад.

Потрібні були рішучі дії для утвердження державних прав українців. 7 листопада 1917р. було видано Третій Універсал Центральної Ради,

Перша війна радянської Росії проти УНР (грудень 1917 - лютий 1918 р.)

Політичні методи боротьби за владу більшовики сполучали із силовими. Було виріше­но перетворити Центральну Раду на Центральний Виконавчий Комітет (ЦВК) рад Украї­ни. Для цього необхідно було провести Всеукраїнський з'їзд рад. Його робота розпочалася 4 грудня 1917 р. у Києві. Однак сподівання більшовиків здійснити державний переворот мирним шляхом зазнали краху. Більшовицькі делегати залишили з'їзд.

У цей же день, 4 грудня 1917 р. (відкриття з'їзду), у Київ радіотелеграфом було передано підписаний керівниками Радпаркому В. Леніним і Л. Троцьким «Маніфест до українського народу з ультимативними вимогами до Української Ради» (ультиматум Раднаркому Централь­пій Раді).

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: