Проекти створення СРСР

Обговорювалось три проекти створення Радянської Федерації:

1) «автономізації» (розроблений Й. Сталіним, в УСРР підтримали

Г. Петровський, В. Чубар) передбачав відмову радянських республік від планів створення власних національних держав, їх входження до складу РСФРР на правах автономних утворень (категорично проти виступили В. Ленін, X. Раковський);

2) «федералізації» (розроблений В. Леніним; підтриманий в УСРР X. Раковським та М. Скрипником): усі республіки на однакових правах мають увійти в нове державне об’єднання при збереженні централізованої вертикалі управління;

3) «конфедерації» (лідери Грузії) - утворення союзу суверенних держав, які повністю зберігають незалежність і створюють об’єднані органи для координації дій у певних сферах.

КОМПАРТІЙНО-РАДЯНСЬКИЙ АПАРАТ У СИСТЕМІ

ВЛАДИ.

Перетворення РКП(б) з політичної на державну партію завершилося на Х партій ному з’їзді навесні 1921 р. В. Ленін домігся затвердження резолюції «Про єдність пар тії», якою заборонялися фракції та угруповання. Ленінська резолюція загрожувала суворими карами навіть керівникам найвищого рангу. Таємним до певного часу пунктом двом третинам членів Центрального комiтету і Централь-

ної контрольної комісії надавалося право виключати інакодумців зі свого складу. Партійний з’їзд випустив з рук суверенне право вирішувати питання про склад ЦК. Реальна влада в партії перейшла від з’їзду до ЦК РКП(б). Вожді дістали змо гу впливати на партію не силою авторитету, а за допомогою апаратних комбінацій.

Формальним носієм диктаторської влади були система рад (відображена в Конституції) і партія, що приховувалася за нею. Фактично ж диктатуру

здійснював Центральний комітет РКП(б) – сукупність керівних діячів, кожний з яких відповідав за певну ділянку компартійно-радянської роботи.

У березні 1921 р. на Х з’їзді РКП(б) було обрано 25 членів ЦК, з України – четверо: Артем (Ф. Сергєєв), Г. Петровський, Х. Раковський, М. Фрунзе.

Коли Ленін захворів, постало питання про те, хто буде вождем. Першим канди датом вважався Л. Троцький. Тому Л. Каменєв, Г. Зінов’єв і Й. Сталін б’єдналися з наміром протидіяти йому. У червні 1923 р. Сталін домігся відкликання Х. Раковського з України. Головою Раднаркому УСРР став 32-річний Влас Чубар. На цій посаді він пропрацював 11 років.

Унаслідок перетікання влади від радянських до компартійних структур першими в ієрархії тепер ставали секретарі. Секретарем ЦК КП(б)У був Е. Квi рінг. Трохи згодом, у квітні 1925 р., на чолі ЦК КП(б)У став один з найближчих помічників Сталіна – Л. Каганович.

Керівництво УРСР у 20-30-х роках

Голод у південних губерніях УСРР.

Становище України на початок 20-х рр

Голод 1921-1923 рр. в Україні

У травні–червні 1921 р. стало зрозуміло, що насувається жахлива посуха. Природний катаклізм ударив по основ них хліборобських регіонах – Поволжю, Північному Кавказу, південних губерніях України. У регіонах, не зачеплених посу хою, врожайність майже не поступалася звичайній. Але селяни посіяли тут істотно менше ніж у роки, що передували прод розкладці.

Становище в південних губерніях Укра їни трагічно погіршувалося. Газетам було заборонено писати на цю тему. Республіка мусила й далі вивозити хліб для по стачання «червоних столиць» (Москви і Петрограда). У травні 1922 р. голоду вало понад 3,7 млн людей. Москва відновила з 1922 р. експорт хлiба. З України вивезли за кордон 13,5 млн пудів хліба нового врожаю. Щоб експорт не виглядав аморально, було оголошено, що врожай 1922 р. поклав край голоду.

А голод у південних губерніях протримався протягом усього 1922 р. й перекинувся на першу половину 1923 р.

Керівники РКП(б) турбувалися про по стачання міст і забували про голодуючих селян.

Нова економічна політика (неп) в УСРР. Відбудова народного господарства

Нова економічна політика — економічна політика більшовиків в Україні 1921-1928 рр., що прийшла на зміну «воєнному комунізму» та базувалася на впровадженні елементів ринкової економіки

Причини запрова­дження

· Глибока економічна криза як наслідок громадянської війни та політики «воєнного комунізму».

· Політична криза.

· Спад революційної хвилі на Заході, відкладення ідеї «світової соціалістичної революції». Реалізація плану ДЕЕЛРО

НЕП розглядався як тактичний хід, тимчасовий відступ, спрямований на відбудову промисловості та сільського господарства шляхом відновлення приватновласницької ініціативи, і в УСРР перехід до нього розпочинається з 1922-23 р. (коли в умовах голоду селянсько-повстанський рух пішов на спад).

Наслідками реалізації НЕПу стало

· зміцнення влади більшовиків; подолання соціально-економічної кризи; відновлення довоєнного рівня промислового виробництва;

· підвищення життєвого рівня населення; стабілізація фінансової системи;

· поява соціального розшарування (з’явилася радянська буржуазія - «непмани»);

Поворот правлячої партії обличчям до ринку, легалізація приватної торгівлі, зміцнення фінансів вивели з підпілля підприємницьку діяльність. З’явилася так звана нова буржуазія – орендарі, комісіонери, маклери, торговці-оптовики, промисловці. Їх на звали непманами.

· наростання кризи збуту товарів («ножиці цін» - високі ціни на промислову продукцію та низькі - на сільськогосподарську).

Разом із тим НЕП спричинив низку протиріч:

1) утвердження ринкової багатоукладної економіки з різними формами власності при однопартійній більшовицькій політичній диктатурі та монополії держави на великі промислові підприємства у найважливіших секторах економіки;

2) утвердження державного капіталізму та курс на побудову соціалістичного та комуністичного суспільства.

Політика «коренізації» в УСРР (українізація).

Більшовики, завоювавши владу в Україні за допомогою мільйонної армії, змушені були не тільки будувати економічний фундамент для свого політичного режиму, а й контролювати духовне життя українців, створити позитивний імідж Країни Рад (так ще називали СРСР) у світі.

У квітні 1923 p. XII з’їзд РКП(б) проголосив політику «коренізації» партійно-державного апарату в неросійських республіках. Здійснення цієї політики покладалось на компартії національних республік. В УСРР ця політика отримала назву «українізації».

Політика українізації

Результатами політики «українізації» стало те, що 85 % шкіл були україномовними, 75 % діловодства велося українською мовою, видавалося 90 % українських газет та 50 % україномовних книг; до 55 % зросло представництво українців у державно-партійному апараті; з еміграції повернулися українські діячі (М. Грушевський, В. Винниченко); відбувалося національно-культурне відродження (20-ті роки XX ст.); забезпечено культурно-національні права національних меншин в УСРР (національно-територіальне районування, відкриття шкіл із національними мовами викладання - німецькою, єврейською, татарською).

Оцінки укра­їнізації

• Обманний, декоративний характер українізації.

• Широкомасштабна провокація, спрямована на виявлення й подальше знищення націо­нально свідомих елементів.

• Вимушена, компромісна політика, як і неп в цілому

3 1929 р. у ВКП(б) та радянському керівництві поступово утверджується одноособова диктатура Й. Сталіна. Розпочинається згортання політики коренізації. З ініціативи секретаря ЦК КП(б)У Л. Кагановича в УСРР розпочалася боротьба проти «націонал-ухильництва», у якому були звинувачені нарком освіти О. Шумський («шумськізм») та всі, хто входив до комісії політбюро ЦК КП(б)У з українізації, у 1930-х роках було репресовано С. Косіора, В. Чубаря, В. Затонського та ін. Винищено велику кількість рядових учасників процесу українізації.

У 1928 р. молодий український економіст М. Волобуєв доводив, що за радянської влади Україна, як і за царя, лишається економічною колонією Росії, виступав за розширення економічних прав УСРР. Сталінське радянсько-партійне керівництво звинуватило вченого та прихильників в антирадянському національному ухилі в економіці, розпочавши боротьбу проти «волобуєвщини».

Волобуєвщина

Кампанія з ліквідації неписемності дорослих. Українське національне відродження 20-х рр. Боротьба з націонал-

комунізмом.

Освіта в Україні в 1921-1928 рр.

Першочергового значення в побудові комуністичного суспільства надавалось освіті, у тому числі ліквідації неписьменності серед дорослого населення.

У 1921 р. було створено мережу шкіл з лікнепу (на кінець 1920-х років 51,9 % населення України вже вміли читати й писати).

Раднарком УСРР зобов’язав усе неписьменне населення віком від 8 до 50 років навчатися грамоти. Робітники звільнялися на дві години від праці зі збереженням заробітної плати, якщо вони вчилися. Навчання в гуртках лікнепу було безкоштовним.

У 1923 р. було створено товариство «Геть неписьменність!». В цілому ж радянським керівництвом в освіті вжито таких заходів:

- 1924 р. запроваджено обов’язкове чотирикласне навчання у селі та семирічне в місті;

- 1920 р. ліквідовано університети, замість них вищу освіту надавали інститути, при яких з 1921 р. працювали робітфаки (робітничі факультети);

- створено систему навчальних закладів, покликаних забезпечити партійно-державний апарат кадрами кваліфікованих працівників, - комвузи, радпартшколи (з 1921 р. у Харкові почала працювати вища партійна школа, яку в 1922 р. було перетворено в Комуністичний університет ім. Артема.)

- 1928 р. запроваджено український правопис.

Наука в Україні в 1921-1928 рр.

Термін «національне відродження», яким характеризують 20-ті рр., найбільш яскраво ілюструється великими досягненнями у сфері літератури та мистецтва.

Українська література в 1921-1928 рр.

• Еміграція В. Винниченка, Олександра Олеся, М. Садовського тощо.

• «Пролеткультівство» — ліва течія, теоретики якої заперечували значення класичної спадщини, про­пагували створення «лабораторним шляхом» «чисто пролетарської культури», яка б відповідала «про­летарській психіці». Теоретиками й активними пропагандистами пролеткультівських теорій були В. Бла­китний,

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: